СІ. Чорнооченко цивільний процес

Вид материала

Документы

Содержание Цивільний процес 11.2. Порядок передачі справи до іншого суду Витрати та санкції цивільного процесу

Подобный материал:

• План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник, 5326.94kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• “Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України”,, 44.56kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені в. М. Корецького фурса, 688.71kb.

Територіальна підсудність необхідна в цивільному судочинстві для того, щоб розділити підвідомчі суду цивільні справи між окремими судами усередині кожної ланки судової системи в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція кожного з цих судів.

Визначити територіальну підсудність - це значить устано­вити, у якому конкретному суді повинна бути розглянута і вирішена дана цивільна справа. Ця підсудність визначає територіальну компетенцію кожного суду з вирішення цивільних справ.

Цивільне процесуальне законодавство виділяє кілька видів територіальної підсудності. У залежності від місця знахо­дження сторін, характеру спірних правовідносин, угоди сторін, наявності зв'язку між справами. До них відносяться:

• загальна територіальна підсудність (ст.125 ЦПК);
  
• альтернативна підсудність (статті 126, 127 ЦПК);
  
• договірна підсудність (ст.129 ЦПК);
  
• виняткова підсудність (ст.130 ЦПК);
  
• підсудність кількох пов'язаних між собою справ (ст.131
  ЦПК).
  

126

Встановлення різних видів територіальної підсудності передбачає в одних випадках надання визначеній стороні пільг для захисту своїх суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, а в інших - створення найбільш сприятливих умов для вирішення спору.

Правила загальної територіальної підсудності поля­гають у тому, що за загальним правилом позови пред'явля­ються в суді за місцем проживання відповідача.

Позови до державних підприємств, установ, коопе­ративних організацій, їх об'єднань, інших організацій, які користуються правами юридичної особи, подаються за місцем знаходження їх органу управління (ст.125 ЦПК).

Правила про загальну територіальну підсудність, які містяться в ст.125 ЦПК, спрямовані на те, щоб попередити пред'явлення необгрунтованих позовів і захистити від зайвих витрат відповідачів, оскільки подання позову не за місцем їх проживання чи знаходження пов'язане з певними матеріаль­ними витратами. Разом з тим такий підхід не зачіпає майнових інтересів позивачів, адже у випадку задоволення судом позову їх витрати компенсуються за рахунок відповідача на підставі СТ.75 ЦПК. Таким чином, можна зробити висновок про те, що правила про загальну територіальну підсудність встановлені законом в інтересах відповідача.

Альтернативною є підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в одному з кількох судів, - або по місцем проживання відповідача, або за місцем свого проживання, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання угоди (ст.ст. 126-127 ЦПК).

Так, позови щодо стягнення коштів на утримання (алі­менти) і про встановлення батьківства, позови робітників і службовців, які випливають з трудових правовідносин, позови, що випливають з авторського права, права на відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок і раціона­лізаторську пропозицію, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача.

127

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годуваль­ника, можуть пред'являтися позивачем за його місцем проживання, місцем проживання відповідача або за місцем заподіяння шкоди.

Варіант вибору з двох судів - суду за місцем проживання позивача чи за місцем знаходження відповідача - встановлений частиною третьою ст.126 ЦПК для позивача по позовах про поновлення трудових, пенсійних і житлових прав, повернення майна або його вартості, зв'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної громадянинові незаконним засудженням, неза­конним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням як запобіжного заходу взяття під варту, незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до частини п'ятої ст.126 ЦПК позови громадян, що пов'язані із захистом їх прав як споживачів товарів (робіт, послуг), можуть бути подані за їх вибором за місцем свого проживання або за місцезнаходженням відповідача, за місцем заподіяння шкоди чи за місцем виконання договору.

Перша група випадків полягає в тому, що до числа судів, один із яких може вибирати позивач, обов'язково входить і суд за місцем проживання позивача. Сюди відносяться правила, що містяться в частинах 1, 3, 5, 11 і 12 ст.126 ЦПК.

До суду за місцем проживання позивача можуть пред'яв­лятися позови про розірвання шлюбу з особами, визнаними в установленому порядку безвісно відсутніми, недієздатними внаслідок душевної хвороби, недоумства, а також з особами, засудженими за здійснення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років.

Частина 12 ст.126 ЦПК допускає пред'явлення позову про розірвання шлюбу в суді за місцем проживання позивача і тоді, коли при позивачу є неповнолітні діти або йому за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїжджати до місця проживання відповідача важко. При цьому слід підкреслити,

128

що якщо у всіх попередніх випадках суд обирається за розсудом позивача, то в останніх випадках закон містить оціночні категорії: стан здоров'я, поважні причини, складнощі виїзду до місця проживання відповідача. Звідси випливає, що позивач може лише виявити ініціативу щодо розгляду справи в суді за місцем свого проживання і надати документи, що підтвер­джують складність виїзду до суду за місцем проживання відпо­відача. Остаточне ж рішення щодо розгляду справи за місцем проживання позивача в двох останніх випадках приймає суддя.

Друга група правил про альтернативну підсудність не передбачає в якості одного із можливих судів суд за місцем проживання позивача. До числа альтернативних судів закон відносить суди за місцем заподіяння шкоди, за місцем знахо­дження майна відповідача, його тимчасового перебування або знаходження тощо.

Так, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, можуть пред'являтися до суду за місцем проживання відповідача або за місцем заподіяння шкоди (ч.4 ст.126 ЦПК).

Відповідно до 4.7 ст.126 ЦПК позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред'являються за місцем знаходження його майна чи за місцем його тим­часового перебування або знаходження, за останнім відомим місцем постійного проживання чи постійного заняття відповідача. У цьому випадку позивач має право вибору одного з кількох можливих судів. При цьому закон вводить своєрідні категорії: місце тимчасового перебування або місце постійного проживання відповідача, постійного заняття відповідача (роботи, навчання тощо).

Позови про стягнення збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення винагороди за допомогу у спасінні на морі згідно з ч.Ю ст.126 ЦПК можуть пред'являтися також і за місцем знаходження судна чи відповідача або порту приписки судна.

Альтернативною є і підсудність, названа в ЦПК підсудністю за місцем виконання договору. Відповідно до ст. 127 ЦПК

9'⁴ 129

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


позови, що випливають з договорів, де зазначено місце виконання, або виконати які через їх особливості можна тільки в певному місці, можуть бути пред'явлені за місцем виконання договору чи відповідно до СТ.125 ЦП К за місцем проживання відповідача чи за місцем знаходження органу управління юридичної особи, що є відповідачем.

До правил альтернативної підсудності відноситься і ч.і СТ.131 ЩІК, згідно з якою позов до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являється за місцем проживання або місцем знаходження одного з відповідачів за вибором позивача.

За правилами альтернативної підсудності пред'являються також скарги і заяви по деяких категоріях непозовних справ (ст.ст. 244, 248¹⁷, 249 ЦПК).

Договірна підсудність згідно зі ст.129 ЦПК передбачає, що сторонам надається право договором встановлювати підсудність конкретної справи. До даного правила від­носиться і можливість для подружжя за їх бажанням пред'явити позов про розірвання шлюбу за місцем про­живання одного з них (ст.126 ЦПК). Але у всіх випадках договором не можна змінити родову і виняткову підсудність та після його підписання в подальшому скористатися правилами загальної чи альтернативної підсудності, так як виконання договору про встановлення підсудності для сторін є обов'язковим.

Встановлення договірної підсудності спрямоване на забезпечення сторонам можливості самим визначити суд, де з максимальною зручністю може бути розглянута їх справа. Однак, коли судом буде встановлено, що договірна підсудність порушує інтереси однією із сторін або третіх осіб, такий договір визнається недійсним, і тоді застосовуються загальні вимоги підсудності.

Винятковою підсудністю називається встановлена законом підсудність окремих категорій справ одному строго визначеному суду, виключаючи можливість її розгляду будь-

130

яким іншим судом. Стаття 130 ЦПК встановлює чотири випадки виняткової підсудності.

Позови про право на будівлю, про виключення майна з опису належить пред'являти тільки до суду за місцем знахо­дження цього майна або його основної частини.

Позови про порядок користування земельними ділянками розглядаються районним ( міським, міськрайонним) судом за місцем знаходження земельної ділянки. Це правило обумов­лене тим, що при розгляді і вирішенні цих справ часто буває необхідним огляд на місці чи здійснення інших дій щодо перевірки.

Позови кредиторів спадкодавця, пред'явлювані до прийняття спадщини спадкоємцями, підсудні судові за місцем знаходження спадкованого майна або його основної частини. Але якщо спадковане майно вже прийняте спадкоємцями, позови до них пред'являються за правилами загальної підсудності.

Позови до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, пасажирів чи багажу, пред'являються за місцем знаходження управління транспортної організації. Це обумовлено тим, що справа повинна розглядатися там, де була подана і розглядалася претензія до перевізника.

За правилами виняткової підсудності розглядається ряд непозовних справ. Так, з числа справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, за правилами виняткової підсудності розглядаються: скарги на неправильності в списках виборців чи в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі, подаються до районного (міського) суду за місцем розташування відповідної виборчої дільниці (ст.238 ЦПК); до суду за місцем знаходження відповідної виборчої комісії подаються скарги на рішення і дії виборчих комісій (ст.243¹ і СТ.243" ЦПК); скарги, заяви на рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій з виборів народних депутатів України розглядаються обласним судом (і іншими апеля­ційними судами) за місцем знаходження виборчої комісії (ст.243¹¹ ЦПК) і ін.

131

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Справи окремого провадження розглядаються відповідно до правил саме виняткової підсудності. Так, заява про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним подається до суду за місцем його проживання, а якщо він перебуває на лікуванні, - то за місцем знаходження ліку­вального закладу (ст.256 ЦПК).

Відповідно до СТ.261 ЦПК справи про визнання гро­мадянина безвісно відсутнім або про оголошення громадяни­на померлим розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання заявника. Заяви про встановлення непра­вильності запису в актах громадянського стану подаються також до суду за місцем проживання заявника (ст.267 ЦПК). Судом за місцем проживання заявника розглядаються справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст.272 ЦПК).

Справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника розглядаються судами за місцем знаходження установи, що видала цей цінний папір (ст.276 ЦПК), а скарги на нотаріальні дії чи на відмову в їх здійсненні подаються до суду за місцем знаходження державної нотаріальної контори або іншого органу чи посадової особи, яка вчинила нотаріальну дію чи відмовилася її вчинити (ст.285 ЦПК).

У новому ЦПК замість терміна "виняткова підсудність" вживається термін "виключна підсудність".

Підсудність по зв 'язку справ встановлюється для кількох пов'язаних між собою справ, які підсудні різним судам однієї ланки судової системи. Доцільність цього виду територіальної підсудності диктується можливістю зекономити час та більш повно з'ясувати дійсні обставини справи в результаті зосе­редження фактичного і доказового матеріалу в одному суді. По зв'язку справ розглядаються позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях. У такому випадку позов буде пред'явлений за місцем знаходження або місцем проживання одного з відповідачів за вибором позивача (ч.іст.131 ЦПК).

132

Зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'яв­ляється в суді за місцем розгляду первісного позову (ч.2 ст. 131 ЦПК).

Позови третіх осіб, незалежно від роду справи і предмета спору, розглядаються у тому ж суді, у якому заявлений позов позивача до відповідача.

Цивільний позов, що витікає з кримінальної справи, розглядається, в основному, одночасно з кримінальною справою. Однак, якщо він не був заявлений чи не був вирі­шений при провадженні кримінальної справи, то пред'яв­ляється в порядку цивільного судочинства за правилами про підсудність, встановленими цивільним процесуальним зако­нодавством (ч.З СТ.131 ЦПК).

У той же час цивільний позов у кримінальному процесі зберігає підсудність кримінальної справи, якщо не виділяється у самостійне провадження.

Крім того, необхідно виділяти колегіальну та одноособову підсудність (ст.124¹ ЦПК). У місцевих та прирівняних до них судах суддею одноособово розглядаються всі цивільні справи. Колегіально повинні розглядатися справи про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьків­ства в разі скасування рішення, постановленого одноособово.

Колегіально розглядаються справи в апеляційній і каса­ційній інстанціях, а також скарги на рішення та дії Центральної виборчої комісії, які розглядаються Верховним Судом України як судом першої інстанції.

11.2. Порядок передачі справи до іншого суду

Питання про підсудність справи вирішується, як правило, суддею одноособово при прийнятті заяви, а в окремих випадках - колегіальним судом. Якщо суддя у момент прийняття заяви встановить, що вона не підсудна даному суду, він відмовляє в прийнятті такої заяви (ст.136 ЦПК) і повертає її позивачу (заявнику) разом з мотивованою ухвалою про

133

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


причини неприйняття позовної заяви (заяви). В ухвалі необхідно вказати і той суд, куди може звернутися заявник. Ухвала про відмову в прийнятті позовної заяви (заяви) по мотивах непідсудності може бути оскаржена позивачем (заявником) відповідно до ст.132 ЦПК, оскільки вона пере­шкоджає розгляду справи в суді.

Якщо позовна заява (заява) надійшла до суду поштою чи її непідсудність з'ясована після прийняття, суддя пересилає заяву з мотивованою ухвалою після закінчення строку на оскарження належному суду. Про непідсудність заяви в цих випадках суддя зобов'язаний негайно повідомити заявника. Якщо заявник оскаржить ухвалу судді, то справа по підсуд­ності пересилається тільки у випадку постанови апеляційним судом ухвали про залишення скарги без задоволення.

За загальним правилом забороняється передавати до іншого суду справи, які суд розпочав розглядати. Однак процесуальне законодавство допускає в окремих випадках передачу справи до іншого суду і тоді, коли в момент пред'яв­лення позову (подачі заяви) правила про підсудність не були порушені. Усі ці випадки за суб'єктивною ознакою можна розділити на дві групи.

По-перше, передачу справи з одного до іншого суду України можуть здійснювати Голова Верховного Суду, його заступ­ники, а також голови Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів, військового суду регіону, Військово-Морських Сил за клопо­танням сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, за заявою прокурора, а також за власною ініціативою (ст.133 ЦПК). У цьому випадку можлива зміна не тільки територіальної, а й родової підсудності, наприклад, передача справи з прова­дження районного (чи іншого місцевого) суду до провадження обласного суду.

Передачу справи здійснює обласний суд (чи інший апеля­ційний) і тоді, коли після відсторонення судді в районному (міському) суді замінити його неможливо.

134

По-друге, передачу справи іншому суду може здійснювати в двох випадках і суд, у провадженні якого знаходиться дана справа: 1) якщо суд визнає, що даний позов з обставин справи може бути з більшою зручністю вирішений за місцем прова­дження найголовніших дій, які підлягають перевірці, або взагалі в іншому суді, а не в суді, обраному позивачем; 2) якщо прохання відповідача, місце проживання якого в момент пред'явлення позову не було відоме, про передачу справи за місцем його дійсного проживання буде визнане таким, що заслуговує задоволення.

Ухвала про передачу справи до іншого суду приймається у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін про день розгляду справи. Справа, направлена з одного суду до іншого у порядку ст.133 ЦПК, повинна бути прийнята судом, якому вона надіслана. Суперечки щодо підсудності між судами згідно зі СТ.135 ЦПК не допускаються. Це означає, що суд не може відмовитися прийняти направлену йому справу. Якщо суд вважає, що справа направлена йому в порушення закону чи не обґрунтовано, він може сповістити про це вищесто­ящому суду.

Ст. 116 нового ЦПК України чітко визначено чотири підстави передачі справи з одного суду до іншого. Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням; 2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності; 3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 4) ліквідовано суд, який розглядав справу.

У двох останніх випадках справа передається до суду, найбільш територіально наближеного до цього суду. Передача справи з одного суду до іншого здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі

135

Чорнооченко C.I.



подання скарги - після залишення її без задоволення. Забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом, за винятком випадків, встановлених цивільно-процесуальним законодавством.

Спори між судами про підсудність не допускаються.

Справа, передана одного суду до іншого в порядку, встановленому ст.116 нового ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняття підсудності цивільних справ.
   
2. Охарактеризуйте види підсудності цивільних справ.
   
3. За якими правилами загальної територіальної підсуд­
   ності цивільних справ пред'являються позови в суд?
   
4. Які має права позивач за правилами альтернативної
   підсудності цивільних справ?
   
5. Назвіть права сторін за правилами договірної під­
   судності.
   
6. В який суд пред'являється зустрічний позов?
   
7. Розкрийте зміст підсудності кількох пов'язаних між
   собою справ.
   
8. Коли суд може передати цивільну справу до іншого суду?
   

Розділ 12.

ВИТРАТИ ТА САНКЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

12.1. Поняття витрат у цивільному процесі

Витрати по провадженню справи в цивільному судо­чинстві складаються з двох видів - державного мита і витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст.63 ЦПК).

Державним митом є грошовий збір, що справляється державними органами в установленому розмірі з фізичних і юридичних осіб за вчинення в їх інтересах окремих дій та видачу документів, що мають юридичне значення. В цивіль­ному судочинстві державне мито — це грошовий збір, що справляється в судових органах з заяв і скарг, котрі подаються громадянами і юридичними особами до суду, та за видачу їм копій документів - судових рішень, ухвал, постанов, і який зараховується до бюджету місцевого самоврядування.

Обов'язок сплачувати державне мито за ведення цивільних справ у судах, покладений на заінтересованих у справі осіб, має за мету забезпечити відшкодування державі певної частини коштів, що витрачаються на утримання і функціо­нування судової влади. Розмір такого мита незначний, а подекуди громадяни з урахуванням їх майнового стану звільняються від його сплати.