СІ. Чорнооченко цивільний процес

Вид материала

Документы

Содержание 22.7. Відновлення права на втрачені цінні папери на пред'явника 22.8. Розгляд справ про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні

Подобный материал:

• План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник, 5326.94kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• “Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України”,, 44.56kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені в. М. Корецького фурса, 688.71kb.

21"
немайнових прав громадян, допущені в них перекручування, неточності і помилки роблять ускладненим або неможливим здійснення громадянами належних їм суб'єктивних прав. У зв'язку з цим виникає необхідність у виправленні допущених помилок і внесенні змін та доповнень в актовий запис. Як правило, це роблять самі органи реєстрації актів громадян­ського стану відповідно до Правил з питань внесення змін, до­повнень і виправлень у записі актів громадянського стану, за­тверджених Міністерством юстиції України 3 травня 1994 р.

Згідно зі СТ.266 ЦПК справи про встановлення непра­вильності запису в актах громадянського стану, якщо органи РАГСу при відсутності спору про право цивільне відмовились внести виправлення в зроблений запис, підвідомчі районному (міському) суду.

Правом на порушення провадження в справі про вста­новлення неправильності запису в книгах актів грома­дянського стану наділені особи, для яких такі записи мають юридичні наслідки. Такою особою може бути не тільки громадянин - держатель документа, а й інші особи, наприклад спадкоємці, у яких після смерті спадкодавця виникають певні права. Виправлення у свідоцтвах про народження дітей можуть вимагати батьки, опікуни, усиновителі. В інтересах заявників справа може бути порушена в суді прокурором (ст.121 ЦПК).

Заява про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану подається до суду за місцем проживання заявника (ст.267 ЦПК).

У заяві повинно бути зазначено: 1) в чому саме полягає неправильність запису в актах громадянського стану; 2) коли і яким органом запису актів громадянського стану було відмовлено у виправленні запису (ст.268 ЦПК).

Згідно з СТ.269 ЦПК України суд розглядає справу про виправлення запису в актах громадянського стану з викликом заявника. Рішення суду, яким встановлено неправильність запису в актах громадянського стану, після того як воно набере

322

законної сили, є підставою для виправлення органами запису актів громадянського стану (ст.270 ЦПК). З врахуванням цього у резолютивній частині рішення повинно бути зазначено: який запис є неправильним, яким органом реєстрації актів гро­мадянського стану і щодо яких осіб він складений, номер і дата запису та які виправлення, зміни чи доповнення належить в нього внести.

Суд постановляє рішення про неправильність запису в акті громадянського стану саме в тій частині цього запису, у якій встановлена неправильність, а не запису всього акта грома­дянського стану.

22.6. Розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення

З наявністю або відсутністю юридичних фактів пов'я­зується можливість виникнення суб'єктивних цивільних прав. Вони є передумовою виникнення, розвитку і припинення правових відносин. Тому судове встановлення юридичних фактів має важливе значення для захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.

Порядок судочинства в цих справах урегульований ст.ст. 271-275 ЦПК. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть розглядатися в порядку окремого провадження при наявності наступних умов: 1) факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них повинно залежати виникнення, зміна або припинення особистих майнових чи немайнових прав гро­мадян і юридичних осіб; 2) чинним законодавством не перед­бачений інший порядок їх встановлення; 3) заявник не має іншої можливості одержати чи поновити загублений або знищений документ, який засвідчує факт, що має юридичні наслідки; 4) встановлення факту не пов'язано з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого суду.

323

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Згідно зі ст.273 ЦПК суд розглядає справи про вста­новлення фактів, що мають юридичне значення.

Факт родинних відносин громадян.

У багатьох справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам підвідомчі справи про вста­новлення факту родинних відносин. У заяві необхідно вказати мету встановлення факту, який орган РАГС і коли відмовив у видачі відповідного документа. Просити можна про під­твердження такого ступеня родинних зв'язків, який може спричинити правові наслідки для заявника (одержання спадщини, пенсії тощо). Так, можливе встановлення факту походження особи від батьків, які перебували в шлюбі, що не може бути підтверджений відповідними документами, а органи РАГСу відмовилися відновити необхідний запис. У порядку окремого провадження не може встановлюватися факт родинних відносин, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити надалі своє право на житло, приміщення або на його обмін (п.7 постанови №5 Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про вста­новлення фактів, що мають юридичне значення").

Факт перебування громадянина на утриманні.

Факт перебування на утриманні підтверджується до­кументами житлово-комунальних органів, виконкомів сільських і селищних Рад і інших організацій. При відсутності документа, відмові в його видачі, одержанні документа, який не підтверджує факт утримання, можливе його встановлення у судовому порядку. Однак сам факт перебування на утри­манні не завжди породжує певні наслідки. Виникнення спадкоємних прав можливе при непрацездатності утриманця, що продовжувалася до дня смерті спадкодавця не менше року. Факт утримання викликає право на пенсію, якщо утриманець є членом сім'ї померлого, був непрацездатним до дня смерті годувальника або мав заробіток, пенсію, стипендію, але одержувана утриманцем від годувальника допомога - основне і постійне джерело засобів для існування.

324

Факт каліцтва громадянина.

Факт каліцтва можна встановлювати в позовному про­вадженні, якщо він необхідній для одержання пенсії, допомоги по соцстраху, якщо в позасудовому порядку це зробити неможливо через те, наприклад, що втрачено акт про про нещасний випадок або при його складанні було допущено помилку, відповідно до Закону України від 24 листопада 1992р. „Про охорону праці".

Факт реєстрації усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті.

У судовому порядку встановлюється не сам факт уси­новлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті, а його реєстрація в книгах запису актів громадянського стану, якщо в органах РАГСу не збереглися відповідні записи і вони відмовилися їх відновити. Утрата запису повинна бути підтверджена обласним (міським) архівом РАГСу, де зна­ходився втрачений запис. Відновлення відсутнього актового запису провадиться РАГСом за місцем проживання заявника. Відмова у відновленні необхідного запису, оформлена висновком РАГСу, затверджена виконкомом районної (місь­кої) Ради, є необхідною умовою для прийняття судом заяви про встановлення факту реєстрації усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті.

Факт перебування у фактичних шлюбних відносинах.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.11.44 р. „Про порядок визнання фактичних шлюбних відносин у випадку смерті чи зникнення безвісти на фронті одного з подружжя" суди вправі встановлювати перебування громадян у фактичних шлюбних відносинах, які склалися до видання Указу та існували до смерті (чи зникнення безвісти на фронті) однієї з осіб, які перебували в таких відносинах. Не підлягають судовому встановленню фактичні шлюбні відно­сини, які виникли після видання указу чи при житті обох членів подружжя, або з тих випадках, коли один з подружжя знаходиться в зареєстрованому шлюбі з іншим.

325

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Факт належності правовстановлюючих документів.

Ці справи в судах виникають внаслідок помилок у документах. Але помилки можуть виправляти насамперед організації, які видали даний документ. Тому суд повинен переконатися, що документ належить саме заявнику і що організація не має можливості внести необхідні виправлення. При цьому суд не має права встановлювати ідентичність імен, по батькові і прізвищ осіб, по-різному іменованих у різних документах.

При розгляді справи про встановлення фактів належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з відповідними даними цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження чи паспорті (в тому числі факту належності правовстановлюючого документа, в якому допу­щені помилки в прізвищі, імені, по батькові або замість імені та по батькові зазначені ініціали), суд повинен запропонувати заявникові надати докази про належність йому даного документа. Виправлення в документах можуть вносити тільки органи, що їх видали.

Факт смерті особи.

У судовому порядку також можливе встановлення факту смерті особи у певний час при відмові органів РАГСу зареєструвати факт смерті (п.7 ст.273 ЦПК). Встановлення факту смерті слід відрізняти від справ про оголошення громадянина померлим, процесуальний порядок розгляду яких врегульований ст.ст. 261-265 ЦПК, і від справ про встановлення факту реєстрації смерті (п.4 ст.273 ЦПК). Встановлення факту смерті проводиться на підставі об­ставин, які свідчать про те, що громадянин за певних умов помер, але органи РАГСу відмовилися зробити реєстрацію факту смерті.

В порядку окремого провадження допускається також встановлення і не зазначених фактів за умови, що вони є юридичними і чинним законодавством не передбачено інший

326

(несудовий) порядок їх встановлення (факт батьківства у разі смерті передбачуваного батька, факт визнання батьківства відносно дитини, яка народилася до 1 жовтня 1968р., реєстра­ція батьківства, факт прийняття спадщини, місце відкриття спадщини, факт володіння будівлею на праві приватної власності тощо). Суд може встановлювати факти і тоді, коли вони за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника, і рішення суду необхідно заявнику для застосування у відносинах з громадянами інших держав, наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину в особи, яка за законодавством України не віднесена до кола спадкоємців за законом.

22.7. Відновлення права на втрачені цінні папери на пред'явника

Судовий порядок (ст.ст. 276—284 ЦПК) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника, видані установами банку, поширюється як на випадки втрати цих документів, так і на випадки, коли документи втратили ознаки платіжності внаслідок неналежного їх зберігання або з інших причин (на ощадній книжці або контрольному листку до неї не зберігся запис номера рахунку, неповністю зберігся запис лишку вкладу на ощадній книжці тощо).

Питання про втрату ощадною книжкою або контрольним листком до неї ознак платіжності вирішується установою бан­ку під час розгляду нею заяви пред'явника про проведення операції по виданому цією установою документу. У разі відмови провести таку операцію у зв'язку з втратою до­кументом ознак платіжності відновлення прав здійснюється в судовому порядку.

Особа, яка втратила цінний папір на пред'явника, може просити суд про визнання паперу недійсним і про відновлення прав на втрачений цінний папір. Для порушення справи в суді подається заява з додержанням вимог, передбачених ст.ст. 137,

327

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


277 ЦП К. У ній має бути зазначено: прізвище, ім'я та по батькові заявника і місце його проживання; обставини, за яких втрачено цінний папір; назву установи, яка видала цінний папір, і характерні знаки втраченого цінного папера. Така заява за підсудністю подається до районного (міського) суду за місцем знаходження установи банку, що видала цінний папір на пред'явника.

Суддя з прийняттям справи до провадження своєю ухвалою постановляє зробити публікацію про виклик дер­жателя цінного папера до районного (міського) суду та забороняти установі, яка видала цінний папір, провадити по ньому операції. Публікація робиться коштом заявника у місцевій газеті і за змістом має відповідати вимогам ст. 279 ЦПК, тобто вона має містити: прізвище, ім'я, по батькові і місце проживання заявника; назву і характерні ознаки цінного папера, з приводу якого подано заяву до суду, пропозицію держателю цінного папера повідомити суд в тримісячний строк про свої права на цінний папір.

Держатель втраченого цінного папера зобов'язаний у встановлений строк подати до суду разом з оригіналом цінного папера заяву про те, що він є його держателем.

При надходженні такої заяви до суду суддя постановляє ухвалу про залишення заяви про відновлення прав на втрачений цінний папір без розгляду та надає особі, яка заявила про визнання недійсним цього папера, строк не більше двох місяців для пред'явлення в загальному порядку позову до держателя цінного папера про його відібрання. Якщо такий позов не буде пред'явлено, втрачає силу заборона судді провадити за цим цінним папером операції по видачу вкладу, про що суд повідомляє установу банку, яка видала цінний папір. По-іншому розвивається провадження у справі, якщо протягом тримісячного строку з дня публікації про виклик держателя цінного папера до суду від нього не надійде разом з оригіналом цінного папера заява про те, що він є його держателем. Суддя призначає справу до розгляду. В судове

328

засідання викликаються заявник і заінтересована особа -представник установи банку.

Рішення суду про те, що втрачений цінний папір є не­дійсним, стає підставою для видачі заявникові вкладу чи цінного папера замість визнаного недійсним.

З метою забезпечення майнових прав держателя цінного папера ст. 284 ЦПК надає йому право на відшкодування збитків.

Держатель цінного папера, який не заявив вчасно з будь-яких причин про свої права на цінний папір, може подати в той же суд позов до особи, за якою визнано право на одер­жання вкладу, облігацій державних позик та інших цінних паперів на пред'явника (ст.284 ЦПК).

22.8. Розгляд справ про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні

Стаття 50 Закону України від 2 вересня 1993 р. „Про нотаріат" встановлює можливість оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні і є процесуальним засобом, який забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу — громадян і організацій.

Згідно зі СТ.285 ЦПК заінтересована особа, яка вважає неправильно вчиненою нотаріальну дію або відмову у вчи­ненні нотаріальної дії, вправі подати про це скаргу до районного (міського) суду за місцезнаходженням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради чи робочого місця приватного нотаріуса.

Скарги на неправильне посвідчення заповітів і доручень або на відмову в їх посвідченні посадовими особами, зазначеними в СТ.40 Закону України „Про нотаріат", подаються до суду за місцем знаходження відповідно лікарні, іншого стаціонарного ліку­вально-профілактичного закладу, санаторію, будинку для

329

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


пристарілих і інвалідів, експедиції, госпіталю, військово-лікувального закладу, військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, місця позбавлення волі.

Скарги на неправильне посвідчення заповіту або на відмову в його посвідченні капітаном морського судна або судна внутрішнього плавання, що плаває під прапором України, подаються до суду за місцем порту приписки судна.

Прокурор може звернутися до суду з заявою на непра­вильно вчинену нотаріальну дію або відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Спір про право, заснований на вчиненні нотаріальної дії, розглядається судом у порядку позовного провадження. На подання скарги, заяви встановлюється десятиденний строк з дня вчинення неправильної нотаріальної дії або відмови вчинити нотаріальну дію (ст.286 ЦПК).

Скарга, заява через нотаріуса або посадову особу, яка вчинила нотаріальні дії, подаються до суду. Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, повинні передати скаргу, заяву зі своїм поясненням щодо суті скарги, заяви разом з оригіналами або копіями потрібних документів до суду не пізніше трьох днів з дня одержання скарги, заяви (ст.287 ЦПК).

У разі задоволення скарги, заяви суд постановляє рішення про скасування вчиненої нотаріальної дії або зобов'язує нотаріуса чи посадову особу, яка вчиняє нотаріальні дії, вчинити нотаріальну дію.

Копія рішення надсилається нотаріусу чи посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії (ст.288 ЦПК). Рішення суду до набрання ним законної сили може бути оскаржено в апе­ляційному порядку.

Контрольні запитання

1. Які справи розглядаються в порядку окремого про­вадження?

330

2. Визначте особливості окремого провадження та його
відмінності від позовного.

3. За участю кого можуть розглядатися справи в окремому
   провадженні?
   
4. Як розглядаються справи про усиновлення дітей, які
   проживають на території України?
   
5. Які можуть бути встановлені юридичні факти в порядку
   окремого провадження?
   
6. За наявності яких умов можуть розглядатися справи про
   встановлення фактів, що мають юридичне значення?
   

7. Що є предметом судового розгляду у справах про
   оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні?
   
8. Хто може бути визнаний у порядку окремого про­
   вадження обмежено дієздатним?
   

331

Цивільний процес

Розділ 23. АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

23.1. Загальна характеристика апеляційного провадження. Суди апеляційної інстанції

Інститут апеляційного провадження був включений до цивільного судочинства України Законом України від 21 червня 2001 р. „Про внесення змін до Цивільного проце­суального Кодексу України".

Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді і перевирішенні справи судом апеляційної інстанції. Апеляційне оскарження й перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції, що не набрали чинності (законної сили), як процесуальна гарантія захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, інших осіб, які брали участь у розгляді справи, і зміцнення законності і виконання завдань цивільного судочинства досягається реалізацією ними права на оскарження судових актів і пере-віркою судом апеляційної інстанції їх законності та обґрунтованості шляхом повторного розгляду справи (пере-вирішення) з можливістю встановлювати нові факти, дослі­джувати нові докази, а також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням встановленого порядку.

Таким чином, при апеляційному оскарженні заінтере­совані сторони і інші особи, які беруть участь у справі, і вважають винесене судом першої інстанції рішення, ухвалу незаконними і необгрунтованими, переносять до апеляційної інстанції справу на новий (повторний) розгляд та перевірку такого рішення.

Одним із питань оцінки апеляційного розгляду є питання, чи всі рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

В західноєвропейських процесах не всі рішення суду першої інстанції можуть стати предметом розгляду апеляційної

332

інстанції. Так, у Франції апеляція не допускається у випадках, якщо предмет спору незначний, а саме, коли сума вимог менше 13 000 франків. Крім того, у французькому цивільному процесі по окремій категорії справ з метою процесуальної економії апе­ляція в загальному її розумінні взагалі не допускається. Прикла­дами є рішення щодо звернення стягнення на нерухоме майно, про банкрутство, про виправлення фактичних помилок тощо.

В Україні дотримуватись таких обмежень на реалізацію права апеляційного оскарження в цивільних справах недо­цільно. Апеляція за загальним принципом може бути подана на всі рішення суду першої інстанції.

Слід зазначити, що незначні за розміром позови подаються особами малозабезпеченими. Якщо виключити цю категорію справ із компетенції апеляційних судів з метою надання їм можливості зосередитись на розгляді майнових спорів з більшою ціною позову, то це призведе до обмеження можли­вості судового захисту малозабезпеченої категорії громадян, що суперечить принципу доступності до судового захисту.

Значення апеляційного провадження полягає в тому, що воно є однією з форм, що забезпечує однакове застосування судами законів при вирішенні цивільних справ. Розгляд справ за апеляційними скаргами і поданнями прокурорів дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції і спрямовувати їх роботу, забезпечуючи правильний і однаковий підхід до норм матеріального і процесуального права, а також має превентив­ний характер - попереджує порушення норм права грома­дянами, організаціями, посадовими і службовими особами.

Аналіз норм глави 40 ЦПК дає підстави визначити, такі характерні риси інституту апеляції цивільного судочинства України:

• апеляція подається на рішення (ухвалу) суду першої
  інстанції, що не набрали чинності (законної сили);
  
• цивільна справа у зв'язку з поданою апеляційною
  скаргою направляється на розгляд до суду вищої інстанції
  (апеляційний суд);
  

333

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

• подача апеляційної скарги чи апеляційного подання
  прокурора обумовлена неправильним застосуванням судом
  першої інстанції норм матеріального права чи порушенням
  процесуальних норм;
  
• суд апеляційної інстанції при розгляді справи вирішує
  як питання факту, так і питання права, тобто як юридичну, так
  і фактичну сторони справи, у тому ж обсязі, що і суд першої
  інстанції;
  
• розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснюється
  при встановленні меж судового розгляду (ст.301 ЦПК).
  Розглядаючи справу в апеляційному порядку, суд перевіряє
  законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в
  межах доводів апеляційної скарги, апеляційного подання
  прокурора. При цьому суд може встановлювати нові факти,
  досліджувати нові докази, але тільки в тих випадках, коли
  визнає, що суд першої інстанції необгрунтовано відмовив у їх
  прийнятті чи коли неможливість їх надання була обумовлена
  поважними причинами.
  

Згідно зі СТ.29 Закону України „Про судоустрій" у системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні і спе­ціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва і Севастополя, Верховний суд Автономної Республіки Крим, спеціалізовані військові суди регіонів та Військово-Морських Сил України.

Новий ЦПК України закріплює, що апеляційною інстан­цією у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (ст. 291 нового ЦПК України).

Відповідно до СТ.38¹⁵ Закону України „Про судоустрій" вищі спеціалізовані суди у випадках, передбачених законом, діють як суди апеляційної інстанції щодо рішень апеляційних судів, постановлених у першій інстанції.

334

23.2. Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції та процесуальний порядок його

реалізації

Право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги та внесення на нього подання прокурором - це надана законом можливість на порушення функціональної діяльності суду апеляційної інстанції на новий (повторний) розгляд цивільної справи і перевірку постановлених по ній рішень і ухвал на відповідність їх вимогам законності і обґрунтованості.

Правом на подачу апеляційної скарги наділені сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а правом внесення апеляційного подання — прокурор, який брав участь у розгляді справи (ст.290 ЦПК).

Згідно з новим цивільно-процесуальним законодавством право апеляційного оскарження мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду (ст. 292 нового ЦПК України).

До суб'єктів, які мають право апеляційного оскарження, насамперед відносяться сторони - позивач і відповідач. Оскільки в апеляційному провадженні вирішується питання про правильність рішення суду першої інстанції, то в цьому провадженні також присутні дві протилежні сторони, які відстоюють свої інтереси. Слід зазначити, що в апеляційному провадженні сторони повинні бути ті ж, що й у суді першої інстанції. Позивач не може в суді другої інстанції висувати вимоги до іншої особи, яка не брала участь як відповідач в суді першої інстанції, як і відповідач не вправі апелювати проти особи, що не брала участі в минулому провадженні.

Іншими суб'єктами апеляційного оскарження є треті особи, як ті, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, так і

335

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес