Лауреати Національної премії ім. Тараса Григоровича Шевченка в галузі літератури
| Вид материала | Документы |
- Лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка: Хмельницька область:, 494.73kb.
- Бесіда на тему: «Лауреати Нобелівської премії в галузі літератури» (11- б) Мета, 80.41kb.
- Альної премії України імені Тараса Шевченка та листа Інституту інноваційних технологій, 9.04kb.
- Шевченківські лауреати в галузі літератури – наші земляки Біобібліографічний вісник, 390.84kb.
- Творчість Тараса Григоровича Шевченка, мого улюбленого найвизначнішого вихователя,, 889.48kb.
- Творчість Тараса Григоровича Шевченка, мого улюбленого найвизначнішого вихователя,, 890.19kb.
- А. П. Гайдара Відділ інформаційних, довідково-бібліографічних послуг та краєзнавства, 402.22kb.
- Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, 59.59kb.
- Володимир Мельниченко Українська душа Москви, 10720kb.
- Тараса Шевченка " ", 299.11kb.
Лауреати Національної премії ім. Тараса Григоровича Шевченка в галузі літератури : бібліографічна пам’ятка / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; уклад. В. М. Кальченко. – Суми, 2008. – 7 с.
Лауреати Національної премії ім. Тараса Григоровича Шевченка в галузі літератури
Орю свій переліг – убогу ниву!
Та сію слово. Добрі жнива
Колись-то будуть.
Т.Г.Шевченко
З Положення про Національну премію України ім. Тараса Шевченка
Національна премія України імені Тараса Шевченка є найвищою в Україні премією в галузі культури, літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, найбільш престижною творчою відзнакою за вагомий внесок в українську культуру.
Національною премією відзначаються найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням українського народу, утверджують Шевченківські гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам’ять народу, його національну свідомість та самобутність і стали видатною подією в літературному та мистецькому житті України.
На здобуття Національної премії представляються твори і роботи, які відповідають творчим критеріям і нормативним вимогам, що визначені Указом Президента України від 14 листопада 2005 року №1599/2005.
Відповідно до нормативних документів Національна премія встановлюється для нагородження громадян за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам’ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства.
На здобуття Національної премії представляються нові оригінальні твори і роботи, опубліковані у завершеному вигляді протягом останніх п’яти років, але не пізніше як за півроку до їх висунення на здобуття Національної премії.
20 травня 1961 року вийшла постанова Ради Міністрів УРСР «Про встановлення щорічних республіканських премій ім. Т. Г. Шевченка ». Присуджуватися премії мали за високохудожні твори літератури, журналістики, образотворчого мистецтва, музики, театру, кіно, які визнані та високо оцінені громадськістю.
^ З Положення про Комітет з національної премії імені Тараса Шевченка
Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка є спеціальним органом, що підпорядковується Президентові України і утворений для попереднього розгляду питань щодо кандидатур на присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Присудження Національної премії проводиться Указом Президента України.
Комітет для здійснення покладених на нього функцій : постійно відстежує літературні і мистецькі процеси в Україні та за її межами, аналізує їх, вивчає найяскравіші, найвидатніші духовні надбання вітчизняної культури; розглядає, обговорює, оцінює твори і роботи, представлені на здобуття Національної премії; приймає шляхом таємного голосування рішення щодо кандидатур на присудження Національної премії та проводить інші заходи.
^ До історії Національної премії ім. Тараса Шевченка
1961 рік був роком безпрецедентного за масштабами вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Століття від дня його смерті стало приводом для проведення шанобливих урочистих заходів не лише в Україні, а й в усьому СРСР. У цій атмосфері помітного патріотичного піднесення 20 травня 1961 року вийшла постанова Ради Міністрів УРСР «Про встановлення щорічних республіканських премій імені Т.Г.Шевченка».
Присуджуватися премії мали за високохудожні твори літератури, журналістики, образотворчого мистецтва, музики, театру, кіно, які визнані та високо оцінені громадськістю. Щоразу їх присудженню передувало широке обговорення і популяризація мистецьких творів у пресі, по радіо, телебаченню, на художніх виставках тощо. 9 березня 1962 року першими лауреатами Шевченківської премії стали Олесь Гончар, Павло Тичина і Платон Майборода. 23 квітня 1969 року республіканські премії ім. Т.Г.Шевченка та Республіканські державні премії з архітектури перетворено на Державні премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка в галузі літератури, мистецтва і архітектури. Від 1977 року додано ще три премії – в галузях журналістики і публіцистики, теорії та історії літератури, театрального мистецтва. У 1982 році встановлено додатково ще одну премію за кращий твір літератури і мистецтва для дітей та юнацтва.
У 1997-1999 роках була запроваджена й мала Державна премія України імені Тараса Шевченка, яка присуджувалася за кращий творчий дебют молодим митцям віком до 35 років.
З метою піднесення ролі престижу Державної премії України в галузі літератури, культури і мистецтва 27 вересня 1999 року Указом Президента №1228/99 її перейменовано в Національну премію України імені Тараса Шевченка.
Національна премія України імені Тараса Шевченка найвища творча відзнака в незалежній Україні. Шевченківська премія увінчує найвидатніші твори літератури та мистецтва. Освячена іменем великого Кобзаря, ця творча нагорода має незаперечний авторитет В Україні і в усьому світі. Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка щороку, шляхом конкурсного відбору, всебічного обговорення і таємного голосування, визначає твори, гідні великої премії. Президент України своїм Указом присуджує Національні премії тим, хто здолав усі сходинки до творчої вершини.
В день народження Тараса Шевченка, 9 березня Україна узнає імена нових Шевченківських лауреатів (список публікується у пресі, про нього повідомляють інші засоби масової інформації). Цим не лише підсумовуються культурні здобутки року, а й віддається світла данина пам’яті геніальному українському поетові й художникові.
Абліцов В. Пушкінські вимоги до Шевченківського комітету // Голос України. – 1999. – 28 грудня. – С.3.
Добра слава України : (до історії Національної премії ім. Т.Шевченка) // Урядовий кур’єр. – 2001. – 11 травня. – С.4.
З високим ім’ям Кобзаря : до 40-річчя встановлення Національної премії ім. Т. Шевченка // Літературна Україна. – 2006. – 20 липня.
Порядок представлення творів і робіт на здобуття Національної премії ім. Т. Шевченка // Літературна Україна. – 2006. – 20 липня.
Склад Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка // Літературна Україна. – 2005. – 17 листопада.
^ Про присудження Державних премій України імені Т.Шевченка в галузі літератури за останні 10 років:
1998 рік – Андріяшику Роману Васильовичу, письменникові, – за роман «Сторонець».
1999 рік – Наливайку Дмитру Сергійовичу, літературознавцеві, – за книгу «Очима заходу. Рецепція України в Західній Європі XI – XVIII ст.»
2000 рік – Гнатюку Івану Федоровичу, письменнику, – за книгу «Стежки-дороги».
Нечерді Борису Андрійовичу, письменнику (посмертно), – за збірку поезій «Остання книга».
Шереху (Тевельову) Юрію Володимировичу, літературознавцю, – за книги «Третя сторожа» та «Поза книжками і з книжок».
2001 рік – Пашковському Євгену Володимировичу, письменнику, – за роман «Щоденний жезл».
Поповичу Мирославу Володимировичу, філософу, культурологу, – за книгу «Нарис історії культури України».
2002 рік – Римаруку Ігору, поету, – за книгу поезії «Дива Обида».
Білоконю Сергію, культурологу, – за науково-публіцистичну книгу «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР.
2003 рік – Герасим’юку Василю Дмитровичу, поету, – за книгу віршів «Поет у повітрі».
Медвідю В’ячеславу Григоровичу, прозаїку, – за роман «Кров на соломі».
2004 рік – Барабашу Юрію Яковичу, літературознавцеві, – за монографії: «Коли забуду тебе, Єрусалиме…», «Гоголь і Шевченко».
Слапчуку Василю Дмитровичу, поету, – за книги віршів: «Навпроти течії трави» і «Сучок на костурі подорожнього».
2005 рік – Воробйову Миколі, поету, – за книгу поезій «Слуга півонії».
Коцюбинській Михайлині, письменниці, літературознавцю, – за книгу «Мої обрії».
Кримському Сергієві, філософу, культурологу, – за монографії: «Философия, как путь человечности и надежды» і «Запити філософських смислів».
Матіос Марії, письменниці, – за роман «Солодка Даруся».
Слабошпицькому Михайлу, письменнику, за роман-біографію «Поет із пекла».
2006 рік – Гусейнову Григорію Джамаловичу, письменнику, – за художньо-документальний життєпис у 9-ти книгах «Господні зерна».
Качуровському Ігору Васильовичу, письменнику, – за книгу «Променисті сильветки».
Кичинському Анатолію Івановичу, поету, – за книги поезій: «Пролітаючи над листопадом», «Танець вогню».
Погрібному Анатолію Григоровичу, публіцисту, – за публіцистичну трилогію «По зачарованому колу століть», «Розмиє, то де», «Поклик дужого чину».
2007 рік – Лапському Євстахію Васильовичу (громадянину Польші), поетові, – за книги віршів: «Себе розшукую?!», «Обабіч істини?!».
Стусу Дмитру Васильовичу, літературознавцю, – за книгу «Василь Стус: життя як творчість».
Федьку Тарасу Олексійовичу, поету, – за книгу віршів «Обличчя пустелі».
Турконяк Раймонду Павловичу, богослову, (громадянину США), – за переклад Острозької Біблії сучасною українською мовою.
2008 рік – Голоті Любові Василівні, письменниці, – за роман «Епізодична пам’ять».
Перебийносу Петру Мусійовичу, поету, – за збірку поезій «Пшеничний годинник»
Селянській Вірі Остапівні (Вірі Вовк), письменниці, громадянці Федеративної Республіки Бразилія, – за книги: «Сьома печать», «Ромен-зілля» та переклади творів української літератури португальською мовою.
Прізвища авторів і назви творів ввійдуть до скарбниці нашої національної культури.
Безперечно, кожен лауреат є самодостатньою особистістю з оригінальним творчим почерком, і саме завдяки цьому загальна картина нашого літературно-мистецького життя має виразні національно-патріотичні, гуманістичні, високомайстерні прикмети.
На здобуття Національної премії 2008 року було подано 82 твори та роботи. Шевченківський Комітет залучив до розгляду творів широку громадськість, творчі спілки України. Члени Комітету побували на переглядах, прослуховуваннях, концертах та художніх виставках номінантів. На адресу комітетів надійшли сотні листів, відгуків і звернень. Об’єктивне, прозоре й демократичне проведення творчого конкурсу на здобуття Національної премії України ім. Тараса Шевченка 2008 року і одностайно прийняте рішення щодо визначення 18-ти лауреатів засвідчили: українська культура й література збагатилися новими творами, позначеними високим патріотизмом, емоційною напругою, естетичною новизною.
^ В 2008 році Шевченківською премією в галузі літератури відзначено трьох авторів: Петра Перебийноса, Любов Голоту, Віру Вовк.
П
етро Перебийніс належить до покоління шістдесятників. У літературі працює давно: є автором багатьох поетичних збірок, текстів ліричних пісень, творів для дітей. Відомий в Україні та поза її межами як редактор журналу «Київ», видавництва «Дніпро», газети «Літературна Україна». Удостоєний премії за книжку поезій «Пшеничний годинник» (2005 рік), котра відзначається широким тематичним діапазоном і сприймається як єдиний ліричний монолог «про час і про себе», про пережите і наболіле, про цінності справжні й фальшиві. Поезія П. Перебийноса приваблює органічною метафоричністю, новизною художнього відкриття. За зовні скупими штрихами відчувається неабияка напруга почуття, таємнича магія підтексту:Зізнаюся: втікав я
з уроку стародавньої історії…
Та врешті ось вона –
ополячена, отуречена,
орусачена, онімечена
моя земля.
Але Перебийніс – насамперед лірик, його ліричні одкровення – заторкують не лише глибоко особисте, а громадське, загальноукраїнське:
Підкови незрушні.
Затерті сліди.
Роковані душі
В лабетах біди.
Запікся травою
Червоний туман.
Є пісня про волю,
а волі нема.
«Пшеничний годинник» і є своєрідним поетичним дороговказом виходу зі стану суспільної анемії, він дає відчути «момент істини», котрий полягає в моральному оздоровленні, духовному відродженні народу.
^ Твори Петра Перебийноса
Перебийніс П. Небо твоє і земля : поезії / П. Перебийніс. – К. : Молодь, 1979. – 108с.
Перебийніс П.М. Княжа Лука : поезії / П.М. Перебийніс. – К. : Укр. письменник, 1999. – 95с.
Перебийніс П.М. Високі райдуги : поезія [біогр. довідка: с.123]. – К. : Молодь, 1973. – 126с.
Перебийніс П.М. Гроно вогню : поезії. – К. : Молодь, 1977. – 127с.
Перебийніс П.М. Княжа Лука : поезії. – К. : Укр. письменник, 1999. – 995с.
Перебийніс П.М. Присягаю Дніпром : поезії. – К. : Молодь, 1985. – 96с.
Перебийніс П.М. Ранкові сурми : поезії. – К. : Рад. письменник, 1976. – 103с.
Перебийніс П.М. Точний час : поезії. – К. : Рад. письменник, 1990. – 131с., іл.
Перебийніс П.М. Червоний колір : вибрані поезії. – К. : Дніпро, 1977. – 247с.
Перебийніс П. У центрі родоводу : [поезії зі збірки «Пшеничний годинник»] // Слово просвіти. – 2008. – 6-12 березня (№10). – С.8.
Перебийніс П. «Рідна мово, зелена діброво!.. : [вірш] // Культура і життя. – 2007. – 28 листопада (№48). – С.1.
Перебийніс П. Іменини літа : [поезії] // Літературна Україна. – 2007. – 14 червня (№22). – С.5.
Про нього
Драч І. Мойсеєва криниця – криниця для Мойсея : (документальна новела замість рецензії на книжку Петра Перебийноса «Пшеничний годинник»] // Слово просвіти. – 2008. – 21-27 лютого.
Гонтарук Л. Квітка поезії Петра Перебийноса // Освіта. – 2007. – 6 червня.
Салила Тарас. Гіркою мовою калини : [про творчість Петра Перебийноса «Пшеничний годинник»] // Дзвін. – 2006. – №11-12. – С.109-114.
Слабошпицький Михайло. Що врятує світ : [про збірку лірики Петра Перебийноса «Пшеничний годинник»] // Вітчизна. – 2006. – №9-10. – С.147-148.
Соснін О. Закодована пам’ять віків : рослинна символіка поезії Петра Перебийноса // Науковий світ. – 2005. – №12. – С.24-27.
Пастушенко Л. Переосмислення міфів, або поетичне соло Петра Перебийноса : розхристані роздуми, викликані двотомником «Чотири вежі» // Вітчизна. – 2005. – №9-10. – С.155-164.
Ткаченко А. Пори віку і духу : «Чотири вежі» Петра Перебийноса – це етапно-підсумкове видання у двох книгах // Українська культура. – 2005. – 12 лютого. – С.9.
Сорока П. На перехресті серця : до 60-річчя П. Перебийноса // Дзвін. – 1997. – №11-12. – С.114-119.
Ткаченко А. Коли промовляє душа… : (Петро Перебийніс. Пшеничний годинник. Лірика) // Літературна Україна. – 2008. – 7лютого. – С.6.
Павличко Д. Погляд поета : [про поета, публіциста Петра Перебийноса] // Літературна Україна. – 2007. – 5 липня (№25). – С.2.
Логвиненко О. Не задля визнань : [про літ.-мист. вечір «Іменини літа», присвячений творчості письменника Петра Перебийноса, Київ] // Літературна Україна. – 2007. – 12 липня (№26). – С.2.
Мовчанок Г. Пшеничний годинник – точний час : [про кн. поезій Петра Перебийноса «Пшеничний годинник»] // Літературна Україна. – 2007. – 7червня (№21). – С.7.
Шанюк В. Мить увічненого слова : [про письменника Петра Перебийноса] // Літературна Україна. – 2007. – 7 червня (№21). – С.7-8.
Славинський М. Передчуття невідомого : [про письменника Петра Перебийноса] // Урядовий кур’єр. – 2007. – 8 червня (№100). – С.8.
Л
юбов Голота – відома українська письменниця (автор 10-ти збірок поезій, декількох книжок для дітей, книги публіцистики «Сотворіння»). Лауреат літературної премії імені Володимира Сосюри «Любіть Україну». Громадськість України добре знає її як головного редактора всеукраїнського просвітянського тижневика «Слово просвіти».Шевченківську премію 2008 року присуджено Любові Голоті за роман «Епізодична пам’ять». Це твір про вірність і пам’ять української жінки, яка завжди була оберегом родини, яка зберігає традицію, виховує дітей і святе почуття любові до життя, до людей, до рідного слова. Роман відзначається яскравою образністю, глибиною проникнення у світогляд людини, неповторним степовим колоритом (Л.Голота народилася в Кривому Розі на Дніпропетровщині, тут минуло її дитинство і рання юність). «Епізодична пам’ять» відзначається високою майстерністю у творенні композиції, талановито виписаними характерами, цікавою стилістикою, багатою мовою.
^ Твори Любові Голоти
Голота Л.В. На чоловічий голос : поезії / Л.В.Голота. – К. : Укр. письменник, 1999. – 96с.
Про неї
Василенко В. З тепла любові і з холоду зла… : [роман Любові Голоти «Епізодична пам’ять»] / Василь Василенко // Культура і життя. – 2008. – 27 лютого (№9).
Ткач М. За хронографом душі : [про творчість поетеси Любові Голоти] // Вітчизна. – 2006. – №11-12. – С.159-162.
У тріаді нових лауреатів особливе місце посідає видатна українська письменниця (авторка поетичних збірок, книг прози, есе та мемуарів) Віра Вовк (справжнє прізвище Віра Селянська), котра живе і творить у Бразилії. Це літературна постать, яка вписується в панораму найкращих здобутків української поезії другої половини XX ст. Без прозових творів Віри Вовк важко збагнути, чому українці були емігрантами на рідній землі і яким чином вони стали патріотами України за межами свого краю.
Надзвичайно великий і перекладацький здобуток Віри Вовк: ціла бібліотека творів української літератури у її перекладах португальською. Тут і «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово про полк Ігорів», «Галицько-Волинський літопис», і твори Івана Вишенського, Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Володимира Винниченка, і золоті сторінки нашої літератури XX століття – від Антоновича, Ольжича, Тичини, Плужника, – до Софії Майданської, Ірини Жиленко, Віктора Кордуна.
Дмитро Павличко в одній із статей слушно зазначив: «Віра Вовк не вимагає нагороди від України за свою творчість, але серце українське прагне такої справедливості».
^ Твори Віри Вовк
Вовк В. Вінок троїстий : Галицька жіноча міжвоєнна хроніка. – Ріо-Де-Жанейро; Нью-Йорк, 1956. – 156 с.
Вовк В. Духи й дервіші. – Мюнхен, 1956. –156 с.
Вовк В. Жіночі маски / іл. і обл. З. Лісовської. – Ріо-Де-Жанейро; Женева, 1993. – 84 с., іл.
Вовк В. Зимове дійство / іл. і обл. Л. Нижанківської. – Ріо-Де-Жанейро; Женева, 1994. – 45 с., іл.
Вовк В. Іконостас України : містерія / обл. і мал. З. Лісовської. – 2-е вид. – Ріо-Де-Жанейро; Женева, 1991. – 52 с., іл.
Вовк В. Казка про вершника : алегорія лялькового театру. – Ріо-Де-Жанейро ; Нью-Йорк, 1992. – 32 с., іл.
Вовк В. Карнавал : оповідання до картин Юрія Соловія. – Ріо-Де-Жанейро, 1986. – 73 с., іл.
Вовк В. Святий час : оповідання до скульптур М. Дзиндри. – Ріо-Де-Жанейро, 1983. – 52с., іл.
Вовк В. З містерії «Іконостас України» // Всесвіт. – 1990. – №2. – С.142-143.
Вовк В. В картастих бесагах галяви : поезії // Слово просвіти. – 2008. – 6-12 березня. – (№10). – С.8.
Про неї
Залізняк Б. Ріка життя Віри Вовк : [письменниця з Бразилії Віра Вовк (Селянська)] // Українське слово. – 2007. – №43. – С.12.
Павличко Д. Як зоря в долоні Бога : [творчість Віри Вовк] // Літературна Україна. – 2008. – 14 лютого (№6). – С.4.
Покальчук Ю. Різні світи Віри Вовк [про українську поетесу Бразилії] // Всесвіт. – 1990. – №2. – С.148-150.
Селянський Я. Бджола з-за океану : [про письменницю Віру Вовк] // Галичина. – 2008. – 4 березня (№33). – С.6.
Степаненко О. Магічний коловорот буття : [про творчість української письменниці з Нью-Йорка В.Вовк] // Слово і час, 2001. – №6. – С.85-88.
Таран Л. Українка з Бразилії : [Віра Вовк – українська поетеса, прозаїк, драматург] // День. – 2001. – №103 (13 червня).