Geum.ru

Рослини – загальна характеристика

Вид материалаДокументы

Содержание


Характер будови листків різних груп рослин.
Деревина ( ксилема) –
Подобный материал:


Доповідь


на тему:

Рослини – загальна характеристика


Завдяки здатності до фотосинтезу рослини постійно поповнюють неминучі втрати органічних сполук на планеті; нагромаджують у продуктах фотосинтезу велику кількість хімічної енергії; підтримують необхідний для існування більшості організмів рівень кисню в атмосфері; запобігають нагромадженню в атмосфері надлишку вуглекислого газу.

Рослини відіграють провідну роль у кругообігу мінеральних речовин, що забезпечує

безперервне існування життя на Землі, неможливе без мінерального живлення. Рослинність істотно впливає на клімат. Вона зв’язує родючі часточки поверхневих шарів грунту, запобігає їх змиву та ерозії ґрунтів. Деякі форми рослинності зумовлюють нагромадження води на поверхні Землі та сприяють утворенню боліт.

У практиці всі рослини поділяють на групи за їх застосуванням.
  1. Рослини, що використовуються в їжу та на корм худобі:

а) хлібні злаки – пшениця, рис, жито, ячмінь, овес, кукурудза, просо. Пшениця – найбільш поширена культурна рослина на земній кулі. Більшість населення Землі харчується пшеничним хлібом. Кількість кукурудзи, що використовується в харчових цілях, у різних країнах неоднакова – вона становить від 2,5 до 100 % усього врожаю. Світова продукція зерна кукурудзи досягає 2 млн. центнерів. Рис – також дуже поширена культура. В наші часи ним харчується половина населення світу. Рисова солома йде на корм худобі, на виготовлення паперу , капелюхів.

б) овочі – картопля, капуста, морква, буряк, огірки, баклажани, тощо.

в) плодові рослини – плоди так само, як і овочі, містять багато сполук, необхідних для життя людини ( смородина, аґрус, малина, яблуні, груші, сливи, абрикоси, лимони, мандарини, апельсини).

г) зернобобові – горох, квасоля, соя, боби. Ці рослини багаті на білки і мають особливе значення в живленні людини та тварин.

д)олійні – соняшник, льон, коноплі, рицина, соя.

е) цукристі рослини – цукровий буряк та тростина.

  1. Лікарські рослини – група рослин, що безпосередньо використовується для лікування хвороб людини чи тварини або є сировиною для хіміко – фармацевтичної промисловості. Зараз медицина використовує понад 300 видів лікарських рослин. Більшості рослин є дикорослі, їх збирають у лісі, в полі та на луках.
  2. Технічні рослини, що використовуються в промисловості :

а) волокнисті рослини – група рослин, що дає сировину, придатну для виготовлення текстильних виробів, шпагату, канатів тощо. У одних рослин волокна одержують із стебел, у других – з листків, у третіх – з волосків, що вкривають насіння.

б) дубильні рослини – група рослин, що містять у підземних та надземних органах дубильні речовини. Найбільш відомі з них дуб, верба, ялина, сумах, кермек, бадан.

в) ефіроолійні рослини – група рослин, у різних органах яких утворюються цінні ефірні олії. В Україні промислове значення мають близько 30 видів рослин: коріандр посівний, кмин, аніс, троянда олійна, лаванда справжня, шавлія лікарська. За хімічним складом ефірні олії різних видів рослин неоднакові. Використовуються ефірні олії у парфумерній, миловарній, лікарській, кондитерській промисловості.

д) каучукові рослини - група рослин, у тканинах яких утворюється каучук. Каучуконосних рослин небагато, серед них є дерева, кущі, трави. Найбільш поширеними є гевея, гваюла, кендир, ваточник.

4.Рослини, в яких утворюється деревина. Деревина використовується не тільки як будівельний матеріал, але і в целюлозно – паперовій, лісохімічній промисловості, як паливо. Головні породи: дуб, бук, граб, ялина, береза та ін.

5. Декоративні рослини: троянди, жоржини, хризантеми, чорнобривці, петунія, матіола, левкой та ін. Це одно- і двохрічники, багаторічники, чагарники, ліани закритого

грунту.


Корінь – підземний орган рослини. Корінь виник пізніше від стебла і листка – в зв’язку з переходом рослин до життя на суші. У кореня немає ні листків, ні в певному порядку розташованих бруньок. Для нього характерний верхівковий ріст у довжину, бічні розгалуження його виникають ендогенно ( з внутрішніх тканин), точка росту вкрита кореневим чохликом.

Функціями кореня є закріплення рослини у ґрунті; поглинання води та поживних речовин; транспорт речовин у надземні органи; первинний синтез деяких органічних речовин; запасання поживних речовин ( морква, буряк, ріпа, петрушка)

У деяких тропічних рослин розвиваються додаткові повітряні корені (орхідеї, ароїдні). Якщо вони відходять від нижньої частини стовбура і ростуть косо вниз, їх називають ходульними. Ці корені також виконують функції підпорок.

Рослини, що живуть на болоті або грунтах, бідних на кисень, утворюють дихальні, або вентиляційні корені ( американський болотний кипарис, рис, очерет).

Зародковий корінь, що при проростанні насінини виходить з неї, дає головний корінь. Ділянка на межі між головним коренем та стеблом називається кореневою шийкою. Розгалуження головного кореня називаються бічними корінцями.

У багатьох рослин поверхня кореня набагато більша від поверхні надземної частини ( наприклад у озимого жита – в 130 разів).

Глибина проникнення коренів, ступінь їх галуження і глибина, на якій воно відбувається, характерні для кожного виду рослин і залежить від зовнішніх умов.

Розрізняють два основних типи кореневих систем:
  1. Стрижнева, яка має добре розвинений головний корінь, що переважає інші по довжині та товщині. Серед них виділяють конусовидні, ріпчасті, бульбовидні.
  2. Мичкувата, у якої не можна відрізнити головного кореня. Останній або слабо розвивається або рано відмирає. Вся маса коренів складається з бічних або додаткових корінців і має вигляд мички.

Корінь росте в довжину за допомогою верхівкової точки росту. Точка росту (меристема) це група клітин, які мають здатність до активного клітинного поділу. Розташована вона не на самому кінці кореня, а під кореневим чохликом, що захищає її від пошкоджень і полегшує просування кореня в грунті під час росту. Остання функція здійснюється завдяки властивості зовнішніх стінок кореневого чохлика ослизнюватись, що зменшує тертя між коренем і часточками грунту. У деяких рослин клітини кореневого чохлика дуже міцні і здатні розсувати часточки грунту.

Клітини кореневого чохлика живі, часто містять зерна крохмалю. Клітини зовнішнього шару чохлика злущуються. В міру їх відмирання чохлик відновлюється зсередини за рахунок клітин, що утворюються точкою росту.

Мінеральні солі засвоюються рослинами з грунту. Фізіологічна роль мінеральних речовин дуже велика. Вони є основою для синтезу складних органічних сполук, а також факторами, що змінюють фізичний стан колоїдів, тобто безпосередньо впливають на обмін речовин та будову протопласта; виконують функцію каталізаторів біохімічних реакцій; впливають на тургор клітини і проникливість цитоплазми; є центрами електричних і радіоактивних явищ у рослинних організмах.

Дослідженнями встановлено, що нормальний розвиток рослин можливий тільки при наявності в поживному розчині трьох неметалів – азоту, фосфору, і сірки та чотирьох металів – калію, магнію, кальцію та заліза. Кожний з цих елементів має своє значення і

не може бути замінений іншим. Це мікроелементи, їх концентрація в рослині становить10 – 10-2%. Для нормального розвитку рослин потрібно також мікроелементи, концентрація яких у клітині становить 10-3 – 10-5%. Це бор, кобальт, мідь, цинк, марганець, молібден. Всі ці елементи є в грунті, але часом у недостатній кількості. Тому в грунт вносять мінеральні та органічні добрива.

Листок – це надзвичайно важливий орган рослини. Основними функціями його є фотосинтез і транспірація.

Листок складається з листкової пластинки і черешка, який за зовнішнім виглядом нагадує стебло, але за походженням є частиною листка. Листки з черешками називаються черешковими, без них – сидячими ( у наперстянки).

У багатьох рослин нижня частина листка розширена і охоплює стебло, утворюючи піхву;У цілого ряду рослин з основи листка утворюються особливі вирости – прилистки, що мають вигляд плівок, лусочок, маленьких листочків, колючок і розташовані парами.

Листкові пластинки розрізняються за формою контурів, за формою розсіченості, за розмірами: від кількох міліметрів до 10 – 15мм, навіть 20м (у пальм).

У рослин листопадних тривалість життя листків не більша кількох місяців, у вічнозелених у більшості випадків 1,5-5 років ( сосна, плющ, олеандр), у деяких – до 15 років (бразильська араукарія). Розмір і форма листків є спадковою ознакою.

Прості листки мають лише нерозгалужений черешок і пластинку ( яблуня, береза), складні – кілька малих листочків, розміщених на основному, нерідко розгалуженому черешку.

Часто буває важко встановити, простий чи складний даний листок. У таких випадках необхідно провести спостереження під час листопаду: простий листок завжди відпадає цілком, а складний – окремими частинами ( акація).

Жилки – це провідна пучки, що з’єднують листок із стеблом. Функції їх – провідна (постачання листків водою та мінеральними солями і відведення з них продуктів асиміляції) та механічна ( вони є опорою для листкової перенхіми та захищають листки від розривів).

Розрізняють такі видозміни листків: колючки ( кактуси, барбарис); лусочки (аспарагуси); « вусики» (горох, вика); філодії – перетворення черешка в плоске листоподібне утворення; своєрідно видозмінені листки комахоїдних рослин. Листки видозмінюються залежно від умов росту і в зв’язку з пристосуванням рослин до виконання певних функцій ( так, вусики є пристосуванням рослин до того, щоб витися по підпорках; колючки і філодії – пристосуванням до посушливих умов, зменшення площі випаровування; зміна будови листків комахоїдних рослин пов’язана із особливостями їх живлення).

Під листкорозміщенням розуміють спосіб розміщення листків на пагоні. Листки укріплені на вузлових вузлах. Розрізняють три основних типи листкорозміщення : чергове, або спіральне – коли від вузла відходять лише один листок ( береза, яблуня); супротивне – коли від вузла відходять два листки, розміщені один проти одного, причому в більшості випадків листки двох сусідніх пар відходять у взаємно перпендикулярних площинах і не затінюють один одного ( глуха кропива); кільчасте – коли від вузла відходять три або більше листків ( елодея, вороняче око, хвощі).

Звичайно розташування , величина і навіть форма листків бувають пристосовані до умов освітлення. Якщо дивитися в напрямку падаючого світла на пагін, укритий листками, видно, що взаємне розташування листків нагадує мозаїку ( клен, плющ) завдяки тому, що довжина та згини черешків, скручування їх неоднакові, неоднакові також розміри та асиметрія листків. У листкових мозаїках листки не затіняють один одного і найкраще використовують світло. Листкорозміщення є спадковою ознакою,

проте при розвитку рослин воно може змінюватися, пристосовуючись до умов освітлення. Буває так, що в нижній частині пагона розміщення листків супротивне, а у верхній чергове.

Листок закладається в меристемі конуса наростання стебла як виріст меристеми. Далі виріст ділиться на основу і верхівкову частину. Основа або не розвивається зовсім, або з неї формується піхва, прилистки, розширена основа черешка. З верхівкової частини первинного листка розвивається пластинка і черешок.

^ Характер будови листків різних груп рослин.

Ксерофіти – рослини посушливих місцевостей. У процесі індивідуально розвитку вони виробили здатність добре пристосовуватися до атмосферної і ґрунтової посухи. Листки цих рослин невеликі за розмірами, часто видозмінені ( колючки, лусочки), Густо опушені іноді вкриті восковим нальотом, у деяких рослин ( сукуленти) м’ясисті, містять багато вологи, мають велику кількість продихів на одиницю площі, продихи заглиблені на поверхні листка, густу сітку жилок, невеликі розміри клітин, високий осмотичний тиск клітинного соку . Це кактуси, алое, молодило, верблюжа колючка, люцерна степова, ковила, тирса.

Гігрофіти – рослини, що ростуть в умовах надмірного зволоження, - не мають пристосувань, які обмежують витрачання води. Незначна нестача води в грунті викликає їх негайне з’явлення. Листки цих рослин позбавлені волосків, мають порівняно великі розміри клітин, тонкостінну оболонку, дуже слабо розвинену кутикулу, мало потовщені зовнішні стінки епідермісу, великі продихи, незначну кількість їх на одиницю поверхні, погано розвинену механічну тканину, рідку сітку жилок, низький осмотичний тиск клітинного соку. Це татарське зілля, або аїр, філодендрон розкішний, бегонія і традесканція.

За умовами життя і особливостями будови до них подібні рослини з зануренням у воду або такими, що плавають на її поверхні, листками – гідрофіти (стрілолист, частуха).

Мезофіти – рослини, що ростуть в умовах достатнього зволоження. Осмотичний тиск клітинного соку їх листків – 10-15 атм. Такі листки легко в’януть. В процесі пристосування до посушливих умов зростання будова листків цих рослин може змінюватися в бік ксероморфізму. До мезофітів належить більшість лугових злаків і бобових – пирій повзучий, лисохвіст лучний, конюшина лучна, люцерна синя. З польових культур – пшениці, кукурудза, овес, горох соя, коноплі, майже всі плодові, багато овочевих – морква, помідори. Капуста.

Стебло – це вегетативний орган рослини, що з’єднує між собою корінь і листки. Основними функціями стебла є передача поживних речовин з кореня в листки і навпаки; Збільшення поверхні рослини шляхом галуження; утворення та найвигідніше розташування листків; утворення квіток; нагромадження і зберігання поживних речовин у багаторічних рослин та у видозмінених стеблах інших рослин; вегетативне розмноження.

Ділянка стебла, що несе листок, називається вузлом. Віддаль між вузлами називається міжвузлям. Кут між листками і стеблом – пазуха листка. Листок, у пазусі

якого є брунька або пагін, називається покривним. На верхівці стебла знаходиться верхівкова брунька, з якої розвивається пагін.

Пагін – нерозгалужене стебло з листками і бруньками, що розвинулося з верхівкової бруньки ( або бруньки зародка) протягом одного вегетаційного періоду. Брунька є характерним утвором стебла. Є бруньки пазушні, що утворюються в пазусі листків, додаткові, або адвентивні, які можуть виникати на будь-якій частині рослини з будь-якої групи живих клітин.

Брунька – складається з стеблової і листкової частини. Стеблова частина називається конусом наростання, що є твірною тканиною, клітини якої постійно здатні до поділу. Конус наростання з усіх боків укритий лусками, які згодом можуть перетворюватися в справжні листки. У зимуючих бруньок верхні луски стають твердими, вкриваються кутикулою чи волосками, або смолистими клейкими виділеннями, що щільно склеюють лусочки. При розпусканні бруньок зовнішні луски опадають, залишаючи невеликий рубчик. По цих кільцях можна визначити величину приростів.

Форма стебел може бути циліндричною ( в більшості випадків), тригранною( у осоки), чотиригранною ( у губоцвітів), багатогранною ( у зонтичних, багатьох кактусів), сплюснотою, або плоскою. Є стебла деревні ( у дерев, чагарників, напівчагарників) і трав’янисті.

Стебла переважної більшості рослин прямостоячі. Стебло, яке несе лише одне суцвіття називається стрілкою. У таких рослин міжвузля майже не розвинені, листки утворюють прикореневу розетку.

Стебла, що стеляться по землі і можуть укорінюватися за допомогою додаткових коренів, називаються повзучими. Повзуче стебло з короткими міжвузлями – батіг, з довгими - вусики, або столони. Стебло, яке стелиться по землі, але не вкорінюється називається сланким.

Стебла, за допомогою яких рослина піднімається (в’ється) на підпірках, називаються лазячими, або виткими. Рослини, що мають таке стебло, об’єднані в групи ліан.

Перидерма. Первинна покривна тканина (епідерміс) функціонує недовго. Замість неї утворюється вторинна покривна тканина – перидерма, яка складається з трьох шарів клітин: корки ( зовнішній шар), коркового камбію ( середній шар), фелодерми (внутрішній шар). Для здійснення обміну з оточуючим середовищем на перидермі є сочевички.

Первинна кора – складається з двох шарів: коленхіми ( шар під перидермою) - механічна тканин; паренхіми первинної кори ( може виконувати запасаючу функцію).

Вторинна кора – ( або луб, флоема). Типова будова лубу: ситовидні трубки, клітини-супутники, луб’яна паренхіма і луб’яні волокна. Луб’яні волокна утворюють шар, що зветься твердим лубом; всі останні елементи утворюють м’який луб.

Камбій – твірна тканина. За рахунок поділу і диференціації його клітин зовні утворюються клітини лубу (вторинна кора), а всередині – клітини деревини. Як правило, клітин деревини утворюється значно більше, ніж клітин кори ( співвідношення 4:1). Ріст стебла в товщину відбувається за рахунок клітин камбію. Діяльність камбію припиняється взимку, навесні поновлюється.

^ Деревина ( ксилема) – основна частина стебла. Складається вона з судин (трахей), трахеїд, деревної паренхіми, деревних волокон. За рік утворюється одне кільце деревини. Межа між річними кільцями добре помітна, тому що весняна деревина, яка утворилась після пробудження діяльності камбію, складається з великих тонкостінних клітин, осіння – з менших, більш товстіших клітин. Перехід від весняної деревини до осінньої поступовий, від осінньої до весняної – завжди раптовий. За річними кільцями рослини можна визначити вік рослини. У рослини тропічних, які ростуть протягом цілого року кільця непомітні.

Серцевина – це центральна частина стебла. Зовнішній шар її (пери медулярна зона) складається з живих паренхімних клітин, центральна – з великих, часто відмерлих. Між клітинами серцевини можуть бути міжклітинні простори. В живих клітинах серцевини відкладаються запасні поживні речовини.

Серцевий промінь – ряд паренхімних клітин, що починаються від серцевини і проходять у радіальному напрямку через деревину і луб до первинної кори. Функції їх – провідна та запасаюча.


Квітка – видозмінений вкорочений пагін, пристосований до утворення мікро- і мегаспор, гамет та перехресного запилення. Різні вчені по-різному визначають квітку. Більшість ботаніків вважають характерними ознаками квітки наявність маточки, тичинок, оцвітини. Інші вважають характерною ознакою квітки утворення спор і гамет, перехресне запилення та утворення й розвиток насінини, а іноді і плоду. Більшість ботаніків дотримують першої точки зору: квітка є тільки у Покритонасінних.

Квітка, як правило, закінчує головний або бічний укорочений пагін. Якщо квітка закінчує бічний пагін, вона виходить з пазухи листка. Який називається покривним.

Вісь квітки називається квітколожем. До нього прикріплюються всі частини квітки: чашечка, віночок, тичинки і маточка. Квітколоже може бути плоским, опуклим або угнутим.

Частина стебла, що несе на собі квітку, називається квітконіжкою. Квіти, що не мають квітконіжки, називаються сидячими.

У багатьох рослини у квітконіжці буває ще один або два маленьких верхівкових листочки, які називаються приквітками. У окремих рослин приквітків багато (камелія), у деяких їх зовсім нема. Наявність чи відсутність приквітків – характерна ознака родин, родів або видів.

Чашечка складається з зелених чашолистків ( вільних або зрощених) і захищає всі останні частини квітки, особливо в стані бутона.

Віночок – сукупність пелюсток, у більшості рослин яскраво забарвлених. Колір пелюсток зумовлений пігментами, що належать до антоціанів, флавонів. За формою віночок буває правильним, якщо через нього можна провести ще одну вісь симетрії (хрестоцвіті, гвоздичні) і неправильним – якщо тільки одну. Є неправильні віночки, через які не можна провести жодної осі симетрії. За будовою віночок буває вільно- або зрослопелюстковим.

Віночок захищає маточки і тичинки та приваблює комах. Що сприяє переносному запиленню. Чашечка і оцвітина складають разом оцвітину. Оцвітина буває подвійною; простою віночковидною – тюльпани, лілії, конвалії, кропива. Є квітки, що не мають оцвітини; їх називають голими.

Тичинка складається з тичинкової нитки і прикріпленого до її верхівки пиляка, в якому розвиваються мікроспори, а з них – пилок. Тичинкова нитка буває вузько циліндричної форми, плоска, пластинчаста або м’ясиста. У деяких рослин ( фіалка, магнолія) вона коротка або зовсім не розвивається.

Пиляк складається з двох поздовжніх половинок, з’єднаних між собою в’язальцем, до якого прикріплюється тичинкова нитка. Форма пиляка, а також характер прикріплення його до тичинкової нитка ( частіше прикріплений нерухомо, рідше гойдається, як у лілії, злаків) – ознака виду рослин. Кожна половинка пиляка у більшості росини розділена на два пилкових гнізда ( пилкові мішки), всяких розвиваються мікроспори, а потім пилок. Мікроспори звичайно ще в середині проростають і дають чоловічий гаметофіт, що називається пилком, або пилковим зерном. Початок проростання мікроспори пов’язаний з мітотичним поділом, внаслідок якого утворюється маленька репродуктивна клітина ( з неї розвивається спермії) і велика вегетативна клітина ( з неї розвивається пилкова трубка).

Маточка – закрите вмістилище для насінних зачатків, яке утворюється внаслідок зростання одного або кількох плодолистиків.

Маточка складається з зав’язі, в якій містяться насінні зачатки і насінини, що з них розвиваються; стовпчика ( одного або кількох) і приймочки, на яку потрапляє і де проростає пилок. Іноді стовпчик нерозвинений, і тоді приймочка називається сидячою. Квітка може мати одну або кілька маточок. Кількість маточок Визначають по кількості зав’язей. Відносно положення щодо інших части квітки розрізняють зав’язь верхню ( шипшина), середню (бузина) та нижня (яблуня, груша). Зав’язі бувають одногніздими, двогніздими, багатогніздними. В гнізді зав’язі може бути один чи багато насінних зачатків, що залежить від виду рослини. Насінний зачаток закладається на внутрішніх стінках зав’язі у вигляді бугорків, місце прикріплення їх до стінок зав’язі називається плацентою. До плаценти зачаток прикріплюється сім’яніжкою.

Насінний зачаток має один або два покриви – інтегументи, які на верхівці не змикаються і утворюють отвір – мікропіле ( або полковхід). Під інтегументами розташований багатоклітинний нуцелюс ( ядро насінного зачатка), що оточує зародковий мішок. На мікропілярному кінці зародкового мішка знаходяться три клітини велика (яйцеклітина) та дві синергіди, на протилежному кінці – три клітини антиподи. В центрі зародкового мішка знаходиться вторинне ядро, яке утворилося в результаті злиття двох полярних ядер.

Запліднення - процес злиття чоловічої та жіночої статевих клітин. Під час запилення пилок потрапляє на приймочку. Починає розвиватися пилкова трубка, яка росте через тканини приймочки і стовпчика в напрямку, зав’язі. Пилкова трубка потрапляє у зав’язь і через мікропіле потрапляв в насінний зачаток, доходить до зародкового мішка. В місці контакту пилкової трубки з зародковим мішком стінки зародкового мішка ослизнюється і пилкова трубка проходить усередину. Досягши яйцеклітини, пилкова трубка розривається, з неї виходять два спермії, а вегетативна клітина пилкової трубки руйнується. Один із сперміїв зливається з клітиною, утворюючи диплоїдну зиготу, з якої розвивається зародок нового рослинного організму . Другий спермій зливається з вторинним ( диплоїдним) ядром, в результаті чого утворюється триплоїдна клітина, яка дає початок ендосперму.


Плід. В результаті подвійного запліднення з насінного зачатка формується насінина. Вона складається з зародка та запасних поживних речовин, укритих насінною шкірою. Зародок ядра розвивається із заплідненої яйцеклітини. З вторинного ядра зародкового мішка розвивається ендосперм. Синергіди та антиподи дегенерують. Інтегументи перетворюються в шкіру насінини, а нуцелюс у більшості випадків витрачається як поживна рослина при формуванні зародка насінини, рідко перетворюючись у поживну тканину – перисперм.

Після запліднення також розростається і зав’язь. Стінка її видозмінюється і утворює оплодень, що оточує насінину. Зав’язь перетворюється в плід. У багатьох рослин в утворенні плоду беруть участь і інші частини квітки: квітколоже, основи тичинок, пелюстки, чашолистки.

В оплодні розрізняють зовнішню гонку частину, або шкірочку, внутрішню плівчасту, шкірясту чи навіть здерев’янілу і середню, що знаходиться між першими двома і має різний стан. Плід захищає насінину від різних несприятливих факторів.

За характером утворення розрізняють плід справжній, утворений лише з однієї маточки; несправжній, в утворенні якого беруть участь інші частини квітки – квітколоже, оцвітина; збірний – утворений з кількох маточок однієї квтки.

За будовою плоди поділяються на сухі – з сухим, дерев’янистим оплоднем і соковиті – з м’ясистим оплоднем.