Geum.ru

Пайовик Б. Д., Матисякевич М., Матейко Р. М. Л22 Економічна історія України І, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45
667

плану — вдосконалення управління. У 1983 p. було прий-
нято Закон про трудові колективи. Проте більшість повно-
важень трудових колективів мала дорадчий характер. У
1974—1986 pp. проводився економічний експеримент, за
яким підприємства-учасники одержували більшу самостій-
ність у сфері оплати праці, матеріального стимулювання.
Однак експеримент охопив лише близько ЗО % об'єднань і
підприємств України, які реалізували 50 % загального об-
сягу продукції. Обмежувались їхні права у використанні
засобів фондів розвитку виробництва, соціально-культурних
заходів та житлового будівництва. У 1987 p. було прийня-
то рішення про переведення всіх підприємств на повний
госпрозрахунок. Проте і в цей період права підприємств
залишались обмеженими.

Внаслідок серйозних деформацій в управлінні господар-
ством протягом 1971—1990 pp. існувала негативна
динаміка зростання найважливіших економічних показ-
ників в Україні. Середньорічні темпи приросту валового
суспільного продукту та національного доходу в Українській
РСР становили відповідно у 1966—1970 pp. — 6,7 і 7,8 %,
у 1971—1975pp. — по 5,6, у 1976—1980pp. — 3,4 і 4,3, у
1981—1985 pp. — 3,5 і 3,6 %. Рівень приросту виробництва
цієї промислової продукції також знизився. Якщо у восьмій
п'ятирічці він становив 8,8 %, у дев'ятій — 8,4, в десятій —
7,2, в одинадцятій — 3,9, то в дванадцятій — 3,5 % . Протя-
гом 1965—1980 pp. в Україні більше ніж в 2 рази зменши-
лися темпи зростання продуктивності праці. Більшість
планів в республіці не виконувалося, хоча в цілому Україна
нарощувала свій економічний потенціал, збільшуючи вироб-
ництво продукції. Кількісне зростання промислової продук-
ції відбувалося не за рахунок впровадження у виробництво
нових технологій, які б якісно змінювали продуктивні сили
суспільства, а внаслідок екстенсивного розвитку промисло-
вості, що негативно впливало на якість продукції.

Розвиток господарства, як і раніше, мав індустріальне
спрямування. Україна досягла певних успіхів у розвитку

668

паливно-енергетичного комплексу. На території України
були побудовані найбільші в Європі Запорізька й Вуглегір-
ська ДРЕС, Криворізька, Придніпровська та інші потужні
електростанції. Завершено будівництво двох останніх агре-
гатів на Дніпрогесі-2. Успішно працювали нафтовики і га-
зовики України. Було введено в експлуатацію газопроводи
Єфремівка — Київ — Кривий Ріг. У 1975 p. було видобуто
68,7 млн м3 природного газу, почалася експлуатація 26 но-
вих нафтових і газових родовищ.

Певних успіхів було досягнуто в розвитку гірничорудної,
вугільної, металургійної промисловості. Розвивались і такі
галузі, як машинобудівна, металообробна, електроенергетична,
хімічна, нафтохімічна. Зароджувалась мікробіологічна про-
мисловість. Частка групи А в структурі промислового ви-
робництва становила в 1970 p. 71 %, в 1985 p. — 72 %.

Почалося конструювання і виробництво електронно-
обчислювальної техніки. Кількість комплексно-механізо-
ваних і автоматизованих підприємств зросла у 1985 p. до
1,2 тис., механізованих потокових ліній — до 30,5 тис., авто-
матизованих ліній — до 5,4 тис. Більшість їх припадала на
машинобудування, легку та харчову промисловість. Багато
винаходів з високим економічним ефектом впровадили
науковці Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона
АН УРСР (в космосі, при прокладанні газопроводів та ін.).
Відомою не тільки в Україні, а й за її межами була про-
дукції Харківського турбінного заводу (освоєно серійне
виробництво турбін потужністю 500 тис. кВт для АЕС). У
республіці освоєно виробництво потужних тепловозів, трак-
торів, буряко- та кукурудзозбиральних комбайнів, а також
морських суден, сучасних літаків.

Однак, незважаючи на окремі досягнення, залишалася
проблема якості промислової продукції. У її загальному
обсягу вищої категорії якості у 1986 p. досягли лише 15,9 %
виробів. Значна частина виробів не відповідала світовим
стандартам, що призводило до великих матеріальних і мо-
ральних втрат.

669

Намітилося стійке відставання в науково-технічному і
технологічному прогресі від розвинених країн Заходу.

Перехід на інтенсивні методи розвитку народного гос-
подарства затримувався, неефективно використовувалися
матеріальні, сировинні та енергетичні ресурси, що також
були серйозною ознакою застою в економіці. Не викорис-
товувалися ресурсозберігаючі технології. Низькою була
продуктивність праці на виробництві. За 1970—1985 pp.
на 1 % й приросту витрачалося 2,1 % приросту оновлених
виробничих фондів. За даними Держкомстату СРСР, про-
дуктивність праці була нижчою, ніж у США, в промисло-
вості в 2 рази, в сільському господарстві — в 5 разів. На
виробництво одиниці національного доходу в СРСР витра-
чалося в 2 рази більше сировини і матеріалів, ніж у розви-
нених країнах.

Помітно знизилися фондовіддача і рівень рентабельності:

відповідно 76 і 70 % у 1985 p. порівняно з 1970 p. Одночас-
но зросла матеріалоємність продукції. Загальна вартість
ненормованих ресурсів становила 75 % матеріальних ви-
трат на виробництво продукції.

В Україні, як і в СРСР, зводилися престижні будови, які
економічно були малорентабельні, а для навколишнього се-
редовища і здоров'я людей — навіть шкідливими. Як згад-
ки про марнотратство і безгосподарність збереглися на те-
риторії України рукотворні "моря" на Дніпрі, "найбільші в
Європі" Придніпровська, Зміївська, Бурштинська теплові
електростанції та інші гігантські новобудови, які народному
господарству тільки шкодять. Без глибокого наукового об-
грунтування, врахування думки громадськості високими
темпами розвивалась атомна енергетика: розгорнулося
будівництво потужних АЕС, які не відповідали міжнарод-
ним стандартам безпеки, що підтвердив вибух Чорнобиль-
ської АЕС.

Незадовільне використання людських сил, матеріальних
і особливо природних ресурсів призвело до економічної
кризи.

670

5.3. Сільське господарство

Післявоєнна відбудова сільського господарства України
проходила у важких і складних умовах. На 1945 p. прак-
тично було відновлено діяльність усіх колгоспів. Проте по-
рівняно з довоєнним періодом було засіяно 71 % посівних
площ колгоспів і 32 % радгоспів, валовий збір зернових
досяг 46,9%, врожайність — 48 % (7 ц/га), поголів'я всіх
видів худоби — 43 %, парк сільськогосподарських машин
— 43,2 %. Основною силою в колгоспах були жінки, які
виробили 72,2 % всіх трудоднів. Грунт під посіви готували
вручну. Нерідко колгоспники самі впрягалися в упряж
замість худоби. Державі було здано більше 56 % вироще-
ного зерна, а у багатьох колгоспах вилучено фураж і посівні
фонди. Селяни не отримали повністю визначені на трудо-
день 400 г зерна. Як наслідок наприкінці 1945 p. розпо-
чалися продовольчі труднощі, особливо на півдні країни.

Становище у сільському господарстві потребувало перегля-
ду аграрної політики. Однак у 1946 p. продовжувалося форсо-
ване розширення оброблюваних площ без відповідного зрос-
тання матеріально-технічних ресурсів, зберігався низький
агротехнічний рівень виробництва. Малосніжна зима 1945—
1946 pp., весняно-літня посуха (до +39 °С) ускладнили ситуа-
цію. Врожайність зернових у 1946 p. становила в середньому
3,8 ц/га, цукрового буряка — 43 ц/га. За цих умов початко-
вий план здавання державі зерна Україною 340 млн пудів
було збільшено на 10 %. Колгоспи, отримавши кращий уро-
жай, мали змогу збільшувати на 50 % плани заготівель, що
виходили з передбачуваної, а не з фактичної врожайності.
Тому план здавання зерна часто доводили більшим, ніж було
зібрано урожаю. Наприкінці 1946 — на початку 1947 pp.
Україна здала державі фактично все зрощене зерно, проте план
здавання зерна було виконано лише на 3 % . Посівна компа-
нія 1947 p. забезпечувалася за рахунок насіннєвої позики,
що покривала лише 60 % потреб. Складне становище з кор-
мами зумовило падіж худоби. Поголів'я худоби в колгоспах
зменшилося, зокрема великої рогатої на 12 %, свиней на 50 %.

671

Опір селян проведенню хлібозаготівель долався репресія-
ми. До кримінальної відповідальності притягували селян за
законом від серпня 1932 p. ("закон про п'ять колосків"), керів-
ників господарств, серед яких понад 70 % становили учасни-
ки війни, інваліди. Трагедією краши став голод, що розпочався
взимку 1946—1947 pp. і охопив східні області. За офіційною
статистикою, від голоду померло 810 тис. осіб. Замість допо-
моги Україні СРСР зерно експортував (7 млн т 1946 p.), при-
чому значну частину надавав іншим країнам безплатно.

Після кризи 1946—1947 pp. розпочалося повільне підне-
сення, проте підхід до розв'язання проблем сільського гос-
подарства лишався старим: форсування виробництва в умо-
вах жорсткої централізації та регламентації колгоспного
життя. З метою боротьби проти порушення Статуту сільсько-
господарської артілі в 1946 p. почали обмежувати приса-
дибні індивідуальні господарства, що давали селянам 70 %
усіх грошових доходів, 80 % м'яса, 90 % картоплі. Введено
грошові та натуральні податки, що призвели до знищення
домашніх тварин, вирубування садів.

Наприкінці відбудовного періоду (1950 p.) сільське госпо-
дарство досягло довоєнного рівня, про що свідчать такі дані:



672

Капіталовкладення в сільське господарство були недостат-
німи. Вкладалися вони в основному на придбання машин
(33 %), будівництво (67 %). Техніка залишалася державною.
Колгоспи користувалися нею через посередництво машинно-
тракторних станцій (МТС). Механізація забезпечувала оран-
ку (на 93 %), сівбу (на 70 %), збирання зернових культур (на
34 %). Інші роботи виконувалися майже повністю вручну.
У республіці було електрифіковано 18 % колгоспів, 88 % МТС,
понад 90 % радгоспів. Менше норми вносили мінеральних і
органічних добрив. Державні заготівельні ціни залишалися
на рівні 1928 p., хоча ціни на промислову продукцію зросли у
20 разів. Фактично всю продукцію здавали державі. Діяль-
ність колгоспів регламентувалася, матеріальних стимулів не
було. Панувала теорія Лисєнка, повністю відірвана від потреб
сільського господарства.

З середини 1948 p. почалася масова колективізація на
західноукраїнських землях, 'u проводили тими самими метода-
ми, що й в 30-х роках: посилення податкового тиску на за-
можних селян, примус, депортація непокірних до Сибіру, Казах-
стан, політичний контроль. Хід її ускладнювався збройною
боротьбою УПА. На відміну від Східної, у Західній Україні не
було голоду. На початок 1950 p. було колективізовано 96 %
селянських господарств і усуспільнено 99,4 % орної землі.

На початку 50-х років низька продуктивність сільського
господарства залишалася. В 1950—1953 pp. загальний
обсяг продукції зріс лише на 2 %, а землеробства зменшив-
ся на 1 %.

Поворотним пунктом у розвитку сільського господар-
ства став вересень 1953—1955 pp., коли змінилася аграрна
політика держави. Основні заходи були спрямовані на підви-
щення матеріальної заінтересованості колгоспів, збільшен-
ня державних асигнувань на потреби села, поліпшення тех-
нічного і кадрового забезпечення села.

З січня 1954 p. діяли постійні погектарні норми поставок
тваринницької продукції, заборгованість минулих років з
колгоспів було списано. Зменшено поставки овочів і картоплі.

673

Частину продуктів колгоспники продавали державі у порядку
закупок через заготівельні організації. В 1953—1958 pp. заго-
тівельно-закупівельні ціни зросли на зерно у 7 разів, на кар-
топлю — у 8, на продукти тваринництва — у 5,5 раза. Скасо-
вано обов'язкові поставки сільськогосподарських продуктів
із колгоспних дворів, удвічі знижені податки з присадибних
господарств. У 1958 p. відмінено обов'язкові поставки. Вста-
новлені єдині закупівельні ціни на сільськогосподарську про-
дукцію, диференційовані за зонами країни. Змінилася прак-
тика планування. Колгоспи мали право з урахуванням планів
заготівель і закупок визначати розмір посівних площ під певні
культури, кількість худоби. Вперше колгоспники могли самі
вирішувати, як використовувати власні ресурси. Почали впро-
ваджувати щомісячно авансування колгоспників.

Важливе значення мала реорганізація в 1958 p. машин-
но-тракторних станцій. Техніку було реалізовано колгос-
пам і радгоспам, а МТС перетворено на ремонтно-технічні
станції (РТС), функціями яких були продаж техніки кол-
госпам, ремонт її, постачання нафтопродуктів, запасних час-
тин, добрив, отрутохімікатів.

Протягом 1951—1960 pp. збільшилися капіталовкладен-
ня, що становили 6799 млн крб., або 15,6 % загального обсягу
інвестицій у господарство.

Прийняті заходи стимулювали сільськогосподарське
виробництво. З середини 50-х років сільське господарство
вперше стало рентабельним. Середньорічні темпи зростан-
ня сільськогосподарського виробництва в 1954—1959 pp.
становили понад 7 %. Неподільні фонди зростали щороку
в колгоспах на 21,8 %, радгоспах — на 16 %. Підвищилися
валові збори та врожайність зерна, зросло поголів'я худо-
би. Проте піднесення виявилося нестабільним. З 1958р. у
сільськогосподарському виробництві почався спад. Якщо
за 1951—1958 pp. обсяг валової продукції збільшився на
65 %, то з 1959 по 1964 p. — лише на 22 %. Середньорічні
темпи розвитку зменшилися до 2 %.

Колгоспи змушені були купувати техніку за підвище-

674

ними цінами. Закупівельні ціни 1958 p. були меншими
порівняно з 1954—1957 pp. За цих умов доходи колгосп-
ників зменшилися, заборгованість перед державою зросла.
З 1963 p. уряд почав надавати короткострокові позики для
купівлі добрив, насіння, молодняку. У 1964 p. було списано
заборгованість за техніку на суму 180 млн крб. Проте ці
заходи були недостатніми.

Капіталовкладення в сільське господарство зростали
повільно і в 1961—1965 pp. становили 16,5 % усіх інвес-
тицій у господарство. Як і раніше, вони вкладалися у ви-
робничі фонди, які за цей період зросли у колгоспах у 1,8,
радгоспах у 2,5 раза. Однак фондовіддача зменшилася з
1,47 крб. в 1958 p. до 0,87 крб. в 1965 p. у колгоспах і
відповідно у радгоспах з 0,92 до 0,77 крб.

Освоєння цілинних земель у Казахстані, Сибіру, на Уралі,
частково на Північному Кавказі, яке розпочалося у 1954 p.,
законсервувало екстенсивний характер сільського господар-
ства. Плани розширення зернового виробництва за цілин-
ною програмою зумовили зменшення в Україні посівних
площ зернових культур з 65,4 % всіх посівів у 1950 p. до
40,9 % у 1960 p. 3 1955 по 1964 pp. надмірно розширюва-
лися посіви кукурудзи на зерно і фураж без урахування
конкретних грунтово-кліматичних умов. У 1955 p. плану-
валося посіяти понад 5,2 млн га порівняно з 2,2 млн га у
1953 p., у 1962 p. посіви кукурудзи досягли понад 20 %
усієї посівної площі. Однак врожайність її була низькою,
валовий збір не забезпечував потреб країни за умов скоро-
чення посівів зернофуражних культур (ячменю, вівса).

Валове збирання технічних і кормових культур зростало
переважно за рахунок розширення посівних площ. Так за
1940—1960 pp. посіви соняшника збільшилися в 2 рази, вро-
жайність — у 1,2 раза, відповідно цукрових буряків у 1,7 і
1,4 раза. Для того щоб збільшити валові збори сільськогос-
подарських культур, скоротили площу під чистими парами:

з 12,3 % у 1940 p. до 6,7 % у 1958 p. і до 0,4 % у 1963 p.

Проводилася політика обмеження особистих господарств

228-525 675

колгоспників. Так, у 1955 p. удвічі зменшено розміри при-
садибного господарства. У 1956 p. встановлено грошовий
податок з громадян, що тримали худобу в містах, а в 1959 p.
і це було заборонено. Відповідно до законів 1963 p. знову
було підвищено податки на утримання худоби. В 1954—
1964 pp. поголів'я великої рогатої худоби в підсобних гос-
подарствах колгоспників скоротилося на 14,3 %. На кол-
госпних ринках зменшився продаж продукції тваринницт-
ва, підвищилися ціни.

Виснаження цілинних земель, посуха 1963 p., застій
сільськогосподарського виробництва в центральних чорно-
земних районах Росії та в Україні призвели до продоволь-
чої кризи. З цього часу Радянський Союз почав закупову-
вати зерно за кордоном.

Протягом 1951—1965 pp. певних успіхів було досягну-
то в розвитку тваринництва. За вартістю валової продукції
воно майже дорівнювало рослинництву. Збільшилося пого-
лів'я тварин, підвищилась їхня продуктивність, зросло ви-
робництво основних видів продукції. Частка колгоспів і
радгоспів за 1951—1958 pp. за загальною кількістю вели-
кої рогатої худоби зросла з 53 до 62,9 %, корів — з 24,1 до
46,2, свиней — з 60,7 до 68,7, коней — з 99,2 до 99,4, за
виробництвом м'яса — з 24,7 до 45, молока — з 19,1 до
50,5, вовни — з 77,3 до 84,7, яєць — з 10,6 до 14,1 % . Проте
частка особистих підсобних господарств населення посту-
пово зменшувалась, особливо в 60-х роках. В 1970 p. вона
становила за поголів'ям великої рогатої худоби 21 %, ви-
робництвом м'яса — 37, молока — ЗО, вовни — 4,8, яєць —
62 %. На розвиток тваринництва негативно впливала не-
стача кормів, породної та племінної худоби.

Поступово підвищувався індустріальний рівень виробни-
цтва. Наприкінці 1958 p. тракторів було 168,4 тис., зернозби-
ральних комбайнів — 64,8 тис., вантажних автомобілів —
129 тис., у 1965 p. — відповідно 257, 56,9, 80,4 тис. Техніка
якісно вдосконалювалася за рахунок надходження дизель-
них, колісних, гусеничних тракторів, самохідних комбайнів,

676

навісних машин і знарядь, гідравлічних пристроїв. Почали
застосовувати автоматизовані зернові токи, доїльні установ-
ки, пристрої для приготування кормів, механізоване водо-
постачання. Енергетичні потужності лише в 1960—1965 pp.
зросли з 25,6 до 40,3 млн к. с. Підвищився рівень електри-
фікації. За 1953—1965 pp. загальне споживання електро-
енергії зросло з 277,2 до 4505 млн кВт/год (у 16,3 раза).

Проте механізація і електрифікація села були незадовіль-
ними. До комплексної наближалася лише механізація виро-
щування зернових культур. До державних енергосистем було
приєднано 69 % колгоспів і 88 % радгоспів. Не задовольняли-
ся культурно-побутові потреби села. Негативно впливало на
врожайність культур недостатнє застосування органічних і мі-
неральних добрив, хоча внесення їх з року в рік зростало. Не-
продуктивними були спроби "перебудови природи" насаджен-
ням лісових смут та будівництвом зрошувальних каналів.

Державні закупки залишалися примусовими. Розміри
заготівель зерна в колгоспах змінювалися так: 1946—1950 pp.
— 5,9 млн т на рік (35,7 % врожаю), відповідно за 1951—
1955 pp. — 7,5 (38,2 %), 1956—1960 pp. — 6,0 (30,4 %), 1961—
1964 pp. — 9,1 (40,2 %). Радгоспи здавали майже 100%
врожаю.

Протягом 50-х — першої половини б0-х років здійсню-
валися організаційні зміни, про що свідчать такі дані:



677

За цей період збільшилася кількість радгоспів (з 935 у
1950 p. до 1343 у 1965 p.). За розмірами вони були у 2—З
рази більшими, ніж колгоспи. Посівна площа їх становила
у 1965 p. 16 % загальної посівної площі.

Концентрація виробництва поєднувалася із спеціаліза-
цією. У 1965 p. в Україні займалися відгодівлею худоби
близько 800 колгоспів і 500 радгоспів, на вирощуванні овочів
спеціалізувалися 223, яєць і м'яса птиці — 139 радгоспів.
Колгоспи і радгоспи України були рентабельними. Рівень
рентабельності коливався від 29,7 % у 1960 p. до 44 % у
1965 p.

У 1964 p. було скасовано укази 1959—1963 pp., що об-
межували розвиток особистих підсобних господарств. Про-
те нові укази також встановлювали певні норми утриман-
ня худоби в особистій власності громадян.

У березні 1965 p. було розпочато реформу в сільському
господарстві. Встановлювався постійний план закупівель
зерна на шість років для всіх колгоспів і радгоспів. Підви-
щувалися закупівельні ціни на пшеницю, жито, гречку та
інші зернові культури, соняшник, продукцію тваринницт-
ва. За здану продукцію понад план встановлювалася над-
бавка — 50 % основної закупівельної ціни. Було здійснено
перехід до гарантованої грошової оплати праці колгосп-
ників за кінцевими результатами господарської діяльності.
Проте істотних змін в аграрній політиці не відбулося. Керів-
ництво здійснювали на основі директивності та жорсткої
регламентації.

Негативні тенденції у розвитку сільського господарства
призвели на початку 80-х років до чергової зміни системи
управління сільським господарством. Було розроблено
Продовольчу програму (1982 p.). З метою координації діяль-
ності трьох структурних ланок агропромислового комплексу
(АПК) утворено основні та районні агропромислові об'єднан-
ня, єдине Міністерство сільського господарства. Централь-
ним органом управління АПК став союзно-республікан-
ський агропромисловий комітет.