Пайовик Б. Д., Матисякевич М., Матейко Р. М. Л22 Економічна історія України І, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Пайовик Б. Д., Матисякевич М., Матейко Р. М. Л22 Економічна історія України І, світу:, 7677.03kb.
• Виконав: Брель Олександр, одеу, 2001, 204.17kb.
• Л. А. Родіонова економічна історія навчально-методичний посібник, 1216.83kb.
• Тема Передня Азія, 22.76kb.
• Тема: Міжнародний географічний поділ праці. Міжнародна економічна інтеграція, 247.8kb.
• Японія (За Економічна І соціальна географія світу: Навч. Посібник / За ред Кузика, 288.39kb.
• Методичні рекомендації до викладання курсу «Всесвітня історія» 8 кл. //Історія в школах, 87.5kb.
• Історія україни. Всесвітня історія, 195.23kb.
• Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
• Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.

590

ного Австро-Угорського банку припадало на галицькі від-
ділення. У 1909 p. банк видав 744 іпотечні позики на суму
59 670 546 крон. З цієї суми на Галичину припадало
27 651 986 крон, тобто майже половина всіх іпотечних позик.

Активно діяв Буковинський крайовий банк. Він видавав
позики під зерно, земельне забезпечення, соло-векселі та^
здійснював інші операції. В 1898 p. іпотечна заборгованість
Буковинському крайовому банку досягла 18 млн золотих
ринських, у 1910 p. ця сума збільшилася до 68 177 093 крон.

У 1903 p. всі справи Буковинського крайового банку
перейшли до Буковинського земельного банку в Чернів-
цях. У цьому банку кредити великим землевласникам
стали ще більшими: в 1907 p. — 20 362 тис., а в 1909 p. —
23 630 тис. крон.

У 1890 p. земельні магнати при активному сприянні
Австро-Угорського та місцевих банків заснували Львівський
парцеляційний банк. Метою його було сприяти парцеляції
великих землеволодінь і продаж селянам ділянок землі за
умови виплати за неї протягом 5—10 років. При цьому
банк продавав землі великих землевласників за найбільш
спекулятивними цінами, які безперервно зростали. Так, у
1900 p. банк продавав морг землі за 1 100 крон. У 1905 p.
ціна одного морга оброблюваної землі становила 1800 крон,
а необроблюваної — 616 крон. Для порівняння: в Познань-
щині, де земля давала у 2 рази більше прибутку, морг землі
продавався за 462 крони.

У 1868 p. у Галичині виник Селянський банк, або, як
його називали, Банк рустикальний, що фінансував також і
буковинських селян. Банк позичав гроші під заставу нерухо-
мого майна (землю) на 12 % річних. За 11 років він надав
62 972 позики.

Значна роль в економіці Західної України почала нале-
жати українським кредитним установам, у тому числі
Українському акціонерному земельному іпотечному банку,
заснованому в 1909 p., з капіталом у 1 млн крон. Акціоне-
рами банку стало багато українських землевласників, тор-

591

говців і. промисловців. Банк широко проводив кредитні
операції під заставу землі та нерухомого майна. Він випус-
кав векселі, організував інвестиції у різні торгово-промис-
лові кооперативні підприємства. Цей банк став основним
джерелом кредиту для західноукраїнських торгових і ви-
робничих сфер, кооперативних установ.

Кредитами банку користувалися заможні селянські гос-
подарства. Тільки багаті селяни могли брати позику на суму
понад 400 крон. Банк провів у 1910 p. 310 таких операцій
на суму 1 540 000 крон, у 1911 p. — 416 операцій на суму
1877 тис. крон.

Значне місце в банківській системі західноукраїнських
земель займав Промисловий банк у Львові. Його створення
вимагали як польські, так і українські промисловці ще у
1901 p. Група галицьких промисловців у 1909 p. почала
переговори з австрійським банком "Нідеростеррайхіше
Ескомпте — Гезельшафт" про спільну організацію кредит-
ної установи для фінансування галицької промисловості.
Після тривалих переговорів контрагенти погодили органі-
зацію Промислового банку з акціонерним капіталом 10 млн
крон. Двадцять відсотків акцій зобов'язалися викупити
Крайовий сейм і місцеві підприємці, а 80 % капіталу мав
оплатити Австрійський банк. Отже, з самого початку Про-
мисловий банк був під контролем австрійської фінансової
установи.

Наприкінці XIX ст. у зв'язку з акцією, спрямованою на
обмеження приватного лихварства, на Закарпатті виникло
кілька десятків кредитних кас і установ, які працювали на
зібраному капіталі за допомогою угорських банків. Вони
належали також угорським та іноземним, в основному
німецьким банкірам.

Перед війною 1914—1918 pp. майже всю банківську
систему Західної України контролювали австро-угорські та
німецькі байки. Останні могли розпоряджатися не лише
коштами своїх філій, а й грошовими ресурсами всіх при-
ватних банків Західної України.

592

Отже, фінансово-кредитна система України, яку було
сформовано в процесі промислового та індустріального роз-
витку, стала одним із важливих факторів соціально-еконо-
мічного прогресу суспільства. За її допомогою правлячі кола
Росії та Австро-Угорщини здійснювали свою жорстоку ко-
лоніальну політику на українських землях.

Господарський розвиток України у першій половині
XIX ст. значно відставав від передових країн світу.
На початку XX ст. її економіка мала аграрно-інду-
стріальний характер. Колоніальне становище Украї-
ни гальмувало прогрес й господарського розвитку. В
економіці переважав іноземний капітал.

Внаслідок аграрних реформ 1848 та 1861 pp. в україн-
ському селі було ліквідовано феодально-кріпосницькі
відносини. Сільське господарство почало переходити на
індустріальну основу. Цей процес гальмувався відсутні-
стю в Україні у складі Російської імперії до реформи
П. Столипіна права власності селян на надільні землі,
недостатністю інвестицій, низькою агротехнікою.
Ефективність праці була у Зрази менша, ніж у Франції,
де, як і в Україні, селянське землеволодіння було пар-
целярним.

На рубежі XIX—XX ст. завершилося формування
світового ринку і світового господарства. Створювала-
ся система міжнародного поділу праці, складовою час-
тиною якої стала Україна. Цьому передував тривалий
і складний процес вдосконалення товарно-грошових
відносин. Як і в Західній Європі, в Україні подальшого
розвитку набули внутрішня та зовнішня торгівля,
фінансово-кредитна система. Зародився та розвивав-
ся український кооперативний рух, який творчо вико-
ристовував досвід передових країн світу виходячи з
національних умов. Українська кооперація, на відміну
від західноєвропейської, була обумовлена насамперед

593

потребами звільненого від кріпацтва селянства, а не
індустріального робітництва. Вона стала важливим
чинником господарського розвитку трудових верств
нації, засобом національно-економічного самозахисту
українства.

Колонізаторська політика Російської та Австро-
Угорської імперій не дала змогу українському наро-
дові зайняти гідне місце в світовому господарстві, спов-
на використати свої потенційні можливості. Анти-
українські позиції займав іноземний капітал. Особливо
негативно позначилася на економічному розвитку
України відсутність державності.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте передумови, основні етапи та на-
слідки промислового перевороту в Україні. Які його особ-
ливості ?

2. У чому полягає суть індустріалізації України? Які най-
важливіші наслідки її до початку першої світової війни?

3. Як вплинули промисловий переворот та індустріалі-
зація на розвиток українських міст?

4. Коли почався і як проходив промисловий переворот на
західноукраїнських землях? Чому він не завершився на
початку XX cm.?

5. Назвіть характерні риси розвитку аграрних відносин
в Україні напередодні 1861 p. На конкретних прикла-
дах і фактах розкрийте підприємницький характер
сільського господарства України в першій половині XIX
cm.

6. Розкрийте зміст аграрних реформ 1848 і 1861 pp. та
порівняйте їх.

7. Які зміни відбулися в українському селі у пореформе-
ний період?

594

стянтинівський — на 64,2 %. Про стан металургійного
виробництва в цілому по Україні свідчать такі дані:



Отже, металургійна промисловість України йшла до за-
непаду і розрухи, хоча кількість робітників, зайнятих у ній,
аж до 1917 p. збільшувалася за рахунок некваліфікованих
кадрів і військовополонених.

Після деякого пожвавлення занепадала й кам'янову-
гільна промисловість Донбасу. Так, у 1916 p. видобуто ву-
гілля 28,7 млн, а в 1917 p. — 24,8 млн т. Середня продук-
тивність праці одного робітника на рік становила в 1916 p.
122,1 т, а в 1917 p. — 88,6 т. Якщо в 1916 p. частка видо-
бутку вугілля в Україні по відношенню до загальноросій-
ського видобутку становила 87,2 %, то в 1917 p. вона зни-
зилася до 83,3 %. Крім того, знижувалася продуктивність
праці шахтарів: у 1916 p. вона становила 81,3 % проти
1913 p., а в 1917 p. — лише 59 %. Значно скоротився та-
кож видобуток залізної руди — з 5443,4 тис. у 1916 p. до
3708,6 тис. т у 1917 p.

При майже стабільній кількості робітників, зайнятих
у залізорудній промисловості, видобуток залізної руди в
1916 p. скоротився проти 1913 p. на 21 %, а в 1917 p. —
майже вдвічі (на 46,2 %). Значно знизилася продуктивність
праці робітників залізорудної промисловості Півдня. Се-
редньорічний видобуток на одного робітника знизився із
303,4 т у 1913 p. до 169 т у 1917 p., що становило лише

597

55,7 % видобутку 1913 p. Протягом 1917 p. продуктивність
праці в марганцевій промисловості знизилася на 28,1 %.

Катастрофічне зменшувався випуск продукції хімічної,
текстильної, харчової та інших галузей промисловості. -У
цукроварінні, яке було основою харчової промисловості, ста-
лися такі зміни:



Внаслідок першої світової війни зазнало великої розру-
хи й сільське господарство. Від виробництва було відірва-
но більшість чоловічого населення. В 1917 p. 1/3 селян-
ських господарств України не мала чоловіків. Зменшилася
кількість коней — основної на той час тяглової сили. У
1916 p. в Україні налічувалося 5477,2 тис. коней, а в 1917 p.
— 4226,6 тис. Сільськогосподарські машини та реманент,
яких і так було мало в ті роки, зношувались, а випуск но-
вих машин майже припинився, обмаль було і мінеральних
добрив. Все це разом призвело до скорочення посівних площ,
погіршення агротехніки, зниження врожайності. Загальна
посівна площа в Україні у 1917 p. становила 19 млн га, або
зменшилася порівняно з 1914 p. на 21,3%. Середня вро-
жайність продовольчого хліба й вівса разом узятих у 1917 p.
порівняно з 1916 p. знизилася з 10,2 до 9 ц/га, тобто на 11,
8 %, основної продовольчої культури (пшениці) — на 11 %.
Валовий збір зерна порівняно з 1913 p. знизився на 200 млн
пудів. Найбільше потерпіли малоземельні селяни. Так, у
1917 p. в Україні з 398 тис. селянських господарств 640 тис.
не мали посівів, 14 тис. не мали коней, а 1141 тис. не мали
корів.

598

Такі специфічні умови воєнного часу, як гострий палив-
ний голод, занепад металургії, продовольча криза, що безпе-
рервно посилювалася, були найтісніше пов'язані зі станом
залізничного транспорту, значним руйнуванням залізнич-
них колій, мостів, вокзалів, привокзальних споруд, рухомого
складу (паровозів і товарних вагонів). Внаслідок руйнувань,
заподіяних транспортному господарству, скорочувались об-
сяги перевезень.

Нестримна інфляція та зростання державної заборгова-
ності зробили ще тяжчим становище широких верств пра-
цюючих. Для них інфляція означала збільшення податків,
підвищення цін на предмети першої необхідності, різке ско-
рочення реальної заробітної плати, катастрофічне знижен-
ня життєвого рівня. Особливо важким було становище ро-
бітників Донбасу, Криворіжжя, Харкова, Катеринослава та
інших промислових центрів.

Воєнні витрати Росії з року в рік невпинно зростали,
про що переконливо свідчать такі дані:



До лютневої революції було використано на війну більше
як ЗО млрд крб. З лютого по жовтень 1917 p. війна кошту-
вала Росії ще близько 20 млрд крб. Середньодобові воєнні
витрати Росії в 1915 p. становили 26 млн крб., в 1916 p. —
майже 42 млн, а в 1917 p. — більше як 58 млн. Тимчасо-
вий уряд ще в більших розмірах, ніж царизм, вдавався до
емісії паперових грошей та до зовнішніх позик. Лише про-

599

тягом п'яти місяців — з березня по липень 1917 p. — було
випущено паперових грошей на суму 4500 млн крб., тобто
втричі більше, ніж за 1916 p., і на 1500 млн крб. більше, ніж
за весь період першої світової війни до лютого 1917 p. На
1 січня 1917 p. в обігу перебувало кредитних білетів на
суму 9,1 млрд крб., на 1 жовтня 1917 p. — вже на суму
17,2 млрд крб., а на 1 листопада 1917 p. — 22,4 млрд крб.
Падіння курсу карбованця почалося з перших місяців війни.
На 1915 p. офіційний курс карбованця знизився до 80 коп.,
а на кінець 1916р. — до 55 коп. Набагато більше зменши-
лась купівельна спроможність карбованця, яка, за офіційни-
ми даними, на 1 березня 1917 p. знизилась майже в 4 рази
(1 крб. == 27 копійок). За іншим джерелом, індекс зростан-
ня товарних цін вже на 1 січня 1917 p. досяг 702 (в 1913 p.
він дорівнював 100), тобто купівельна спроможність карбо-
ванця знизилася до 14 коп. У наступні місяці ця тенденція
прогресувала. Вона переконливо свідчила про подальший
розвал господарства Росії та в її складі України.

Величезних матеріальних і людських втрат завдала пер-
ша світова війна західноукраїнським землям, які були од-
ним з основних театрів воєнних дій. Уже в ході перших
боїв було знищено багато лісів у Перемишлянському і Мос-
тиському повітах, у південній частині Ярославського, у
північній частині Добромильського і Старосамбірського по-
вітів. На великій території Поділля між річками Серетом
і Стрипою залишилися самі руїни. На Волині у 1915 p. була
спалена значна частина нерухомого майна. Зруйновано було
також Північну Буковину. У Чернівцях промислові підпри-
ємства ще в 1914 p. припинили роботу. Великих втрат за-
знало господарство усіх північноукраїнських повітів.

Складний і суперечливий етап економічної історії Украї-
ни ознаменувала національно-демократична революція
1917—1919 pp. Першочерговим завданням Центральної
ради була підготовка та проведення аграрної реформи.
Передбачалося, що землі казенні, удільні, монастирські та
великі поміщицькі маєтки "повинні бути забрані", а землі

600

землевласників треба було викупити коштом українського
державного скарбу (скарбниці) і роздати в користування
тим,'хто на них працюватиме.

Ідеї про землю та про власність знайшли втілення в ряді
документів Центральної ради та її виконавчого органу —
Генерального Секретаріату. Так, третій Універсал проголо-
сив про скасування приватної власності на поміщицькі,
удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі не-
трудових господарств і про передачу їх "земельним комі-
тетам, обраним народом". Перед урядом Української На-
родної Республіки (УНР) було поставлено завдання — підне-
сти народний добробут, відбудувати зруйновані війнами
підприємства. Встановлювалася державна монополія на ряд
промислових товарів (залізні вироби, тютюн, шкіри). Уся
земля до початку весняних польових робіт мала бути пере-
дана трудовому народу без викупу.

В офіційному роз'ясненні Генерального Секретаріату
підкреслювалося: "Колишнім власникам забороняється
землю продавати, купувати, закладати, дарувати чи переда-
вати будь-кому у власність іншим способом, оскільки ці
землі визнаються Українською Центральною Радою таки-
ми, що належать не окремим особам чи інституціям, а всьо-
му трудящому народу". Потім цей принцип було покладе-
но в основу земельного законопроекту, ухваленого на-
прикінці січня 1918 p. Ним, зокрема, встановлювалося, що
"землі відводяться земельними комітетами в приватно-тру-
дове користування сільським громадянам та добровільно
складеним товариствам". Незважаючи на те, що закон до-
зволяв "перехід права користування в спадщину", ця про-
блема так і залишилася неврегульованою, що врешті-решт
призвело до фатальних наслідків.

На початку 1918 p. в УНР з'явилися власні українські
паперові гроші з державною символікою. В обігу були і
карбованці, і гривні (1 крб. дорівнював 2 гривням).

Ухвалою Української Центральної ради від 1 січня
1918р. надруковано перший державний кредитний білет

601

вартістю 100 крб. Він з'явився в обігу 6 січня 1918 p. (розмір
167 х 103 мм) з написом чотирма мовами: українською на
лицьовій стороні, російською, польською і єврейською на
звороті.

Відповідно до закону Центральної ради від 1 березня
1918 p. грошовою одиницею УНР стала гривня. В обігу
були "державні кредитові білети" вартістю 2, 10, 100, 500,
1000 і 2000 гривень, "розмінний знак державної скарбниці
УНР" вартістю 5 гривень, "білети державної скарбниці"
вартістю 50, 100, 200 і 1000 гривень. Гривні всіх вартостей,
за винятком 5-гривневої купюри, надруковано в державній
друкарні у Берліні.

Дрібна розмінна монета — шаги (1/100 гривні) друку-
валася на тих кліше, що й поштові марки, тільки на кар-
тонному папері з написом на звороті "ходить на рівні з
дзвінкою монетою". В обігу були монети вартістю 10, 20, ЗО,
40 і 50 шагів.

Функції головної скарбниці та Українського державно-
го банку попервах виконували Київська губернська скарб-
ниця і Київська контора Держбанку.

Нестача потрібної кількості розмінної монети та інші
обставини викликали появу окремих міських грошей з
різними назвами (бони, чеки, розмінні знаки). Свої гроші,
зокрема, були на Волині: Кременець (розмінні білети вартіс-
тю 1, 3 і 5 крб.), Дубно (чек вартістю 10 крб.), Луцьк (розмінні
знаки вартістю 20 гривень). У 1917—1918 pp. в Україну
плив потік російських грошей з друкарень Петрограда і
Москви. 9 лютого 1918 p. представники Центральної ради
підписали мирний договір із центральними державами. За
ним Німеччині та Австро-Угорщині надавалася можливість
використовувати сировинні та продовольчі ресурси Украї-
ни. В Австро-Угорщині, де вже розпочалися голодні бунти,
цей договір називали "хлібним миром". У Бресті була до-
сягнута усна домовленість про оплачування збройної допо-
моги Центральній раді з боку Четверного союзу українським
хлібом. Окупанти розробили і здійснювали в Україні за-

602

гарбницьку воєнно-економічну політику, яка повинна була
не лише забезпечити термінові потреби Німеччини та Ав-
стро-Угорщини в українському хлібі та промисловій сиро-
вині, а й переслідувала далекосяжнішу мету — назавжди
перетворити Україну на свій аграрний придаток й навічно
закріпити її за собою. Про це з відвертим цинізмом писав
А. Шмідт — один із співробітників командуючого Східним
фронтом генерала Гофмана: "Аграрна Україна економічно
становить собою чудове доповнення до розвиненої промис-
ловості центральних держав".

З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського в укра-
їнській національно-демократичній революції розпочався
новий етап, який характеризувався намаганням відновити
правопорядок та ліквідувати "соціалістичні експерименти"
Центральної ради, насамперед в сфері економіки.

Засуджуючи діяльність "соціалістичної Центральної ради"
П. Скоропадський виступив за відновлення приватної влас-
ності й свободи підприємництва. Ці його погляди було втіле-
но у "Грамоті до українського народу" від 29 квітня 1918 p.

Неабиякого значення у державі набуло аграрне питан-
ня. З перших днів своєї діяльності гетьманський уряд вжи-
вав заходів щодо нормалізації становища на селі. Для підго-
товки нового аграрного закону було створено губернські та
повітові комісії. "Тимчасові правила про земельні комісії"
зобов'язували селян повернути поміщицьке майно та від-
шкодувати збитки, заподіяні великим землевласникам. У
жовтні 1918 p. створено Вищу земельну комісію, яку очо-
лив П. Скоропадський. На початку листопада з'явився про-
ект аграрної реформи, який передбачав примусовий викуп
державою великих земельних володінь і розподіл їх між
селянами не більш як по 25 десятин в одні руки. Лише
господарства, які мали культурне значення, обслуговували
цукроварні, вирощували племінну худобу, могли мати по
200 десятин. Досить успішно йшла відбудова залізничних
магістралей України. Уже в середині літа 1918 p. вдалося
налагодити регулярне перевезення вантажів та пасажирів.