Geum.ru

Перелік умовних скорочень

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5

ВИСНОВКИ




Дане дисертаційне дослідження є першим в Україні комплексним вивченням проблем, пов’язаних зі створенням кінематографічних творів, реалізацією та захистом суб’єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір. На підставі проведеного дисертаційного дослідження, відповідно до його предмета та поставлених цілей автором сформульовано та викладено такі теоретичні узагальнення, найбільш важливі наукові положення та практичні пропозиції:

1.1. Для одержання кінематографічним твором як об’єктом права інтелектуальної власності правової охорони необхідне законодавче визначення його ознак як результату інтелектуальної, творчої та суспільної діяльності кількох осіб у сукупності. Кінематографічний твір повинен відноситись до результатів у галузі мистецтва, бути створеним у результаті праці, що носить творчий характер та бути вираженим в об’єктивній формі. Разом з тим, обґрунтовується необхідність для диференціації кінотворів з низки аудіовізуальних творів ввести ознаку синтетичності кінематографічного твору, під якою слід розуміти поєднання в єдиному об’єкті авторського права різних результатів творчої діяльності, що забезпечуються технічно та організаційно, в одночасному поєднанні різних інститутів права інтелектуальної власності з різним правовим режимом з одночасною неможливістю вилучення хоча б одного з об’єктів-елементів, що входять до його складу. Синтетичність кінематографічного твору проявляється в поєднанні різних видів діяльності, які, водночас, є самостійними об’єктами права інтелектуальної власності, а також результатів організаційно-технічного характеру, що авторським правом не охороняються. В той же час носять творчий характер і входять до складу кінотвору як одного цілого, виокремлюваного та персоніфікованого об’єкта права інтелектуальної власності.

Дістала подальшого розвитку точка зору про те, що об’єктивною формою вираження кінематографічного твору є не лише кадр кінотвору, а й аудіовізуальне відображення (зображення) на екрані, отримане шляхом відтворення втілених у кіноплівці чи іншому матеріальному носієві зображень при застосуванні технічних пристроїв.

Вперше робиться висновок з огляду на те, що в Україні забороняється виробництво та розповсюдження кінематографічних творів, що містять порнографію, пропагують війну, національну і релігійну ворожнечу, насильство тощо, тому зазначені кінематографічні твори взагалі не можуть включатись до об’єктів цивільно-правових відносин, а, як наслідок, авторсько-правової охорони отримувати не повинні.

Вперше сформульовано визначення виключних майнових прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір, під яким необхідно розуміти квазіабсолютні виключні майнові права на нетілесний об’єкт (кінотвір), що є результатом праці, що носить творчий характер, мають економічну цінність та здатні вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, що встановлені в інтересах захисту особистих прав створювачів кінематографічного твору в цілому і об’єктів-елементів, що входять до складу кінематографічного твору та публічних інтересів суспільства. Ці права мають територіальний, строковий характер та допускають одночасну економічну експлуатацію кінематографічного твору необмеженим колом осіб.

Сформульовано авторське визначення кінематографічного твору, під яким слід розуміти синтетичний колективний аудіовізуальний твір, що створюється внаслідок праці, яка носить творчий характер і, який складається з низки зображень, що послідовно змінюються (зі звуковим супроводом або без нього), створений в умовах кіновиробництва для показу на кіноекрані, об’єднаний між собою єдиним творчим задумом і художньо-зображувальними засобами, що зафіксовані на певному матеріальному носієві, відтворення та сприйняття якого можливе виключно за допомогою технічних засобів.

Вперше доводиться необхідність законодавчого закріплення єдиного строку правової охорони як кінематографічного твору в цілому, так і об’єктів-елементів, що до нього входять. Слід встановити, що авторське право на кінематографічний твір та суміжні права кіноакторів-виконавців повинні отримати єдиний строк правової охорони.

Вперше доводиться, що встановлення строку правової охорони кінематографічних творів та прав на них впливає на саму їх чинність та є необхідною передумовою для ефективного захисту авторських прав. Існування різних підходів у законодавчих актах до встановлення режиму немайнових прав призведе до їх порушення, і, як наслідок, ускладнить їх захист.

1.2. Вперше доводиться, що у кінематографічному творі слід виділяти зовнішньо виражені елементи та його внутрішній зміст. Між кінотвором та його об’єктами-елементами існує взаємозалежність. Ця залежність проявляється у тому, що в кінематографічному творі як синтетичному творі мистецтва, складові об’єкти-елементи входять до нього не механічно, а у творчому сплаві. Разом з використанням кінематографічного твору як самостійного об’єкта авторського права існує об’єктивна можливість використання об’єктів-елементів, що входять до його складу як самостійні результати творчої діяльності. Властивість самостійності об’єктів-елементів впливає на режим їх використання.

За критерієм можливості відокремлення об’єкта-елемента з кінотвору в цілому, що призводить до можливості його самостійного використання за іншим призначенням, об’єкти-елементи можна класифікувати на об’єкти-елементи, які допускають можливість їх відокремлення від кінотвору та об’єкти-елементи, які відокремлюватися від кінотвору не можуть за своєю природою.

До об’єктів-елементів, які допускають можливість їх відокремлення від цілого кінотвору слід віднести кадр кінотвору, фотографію, гру кіноакторів, голосове виконання, музичні твори, пісні, назву кінотвору, текст диктора, декорації, спецефекти, комп’ютерну графіку, малюнки, костюми, результат операторської зйомки.

До об’єктів-елементів, які не можуть відокремлюватися від цілого кінотвору належить віднести кіносценарій, сценарій екранізації, сценарний план, режисерський сценарій, режисерську постановку.

У випадку, якщо будь-який об’єкт-елемент можна виділити з кінотвору і таке виділення частини з цілого дозволяє його самостійне використання, то єдиним володільцем прав інтелектуальної власності на нього повинен вважатися лише його створювач. Для встановлення іншого режиму використання цього складового об’єкта-елемента (використання не за основною метою, не для створення власне кінофільму, а для іншого застосування) необхідно укладати авторський договір, у якому обов’язково необхідно визначати особливі умови такого використання.

Вперше на підставі проведеного аналізу структури внутрішніх елементів кінематографічного твору за їх впливом на надання йому правової охорони внутрішні елементи кінематографічного твору класифікуються на юридично значущі та юридично необов’язкові. До юридично значущих елементів кінематографічного твору слід відносити образну систему, систему засобів художньої виразності (мову кінотвору). До юридично необов’язкових елементів кінотвору необхідно відносити тему, матеріал, ідейний зміст, сюжетне ядро (сюжет).

2.1. При створенні кінофільму народжується не однорідний об’єкт, а різнопланові твори та інші результати творчої діяльності, що органічно входять до складу єдиного, але іншого об’єкта авторського права – кінофільму. Така співучасть творців різних видів мистецтв є колективною творчістю, а твір, народжений такою співпрацею, є колективним твором. Тому, дістало подальшого розвитку положення, що поняття колективного твору найбільш повно відповідає суті взаємин між первісними створювачами на кінематографічний твір як об’єкт авторського права. Кінематографічний твір необхідно визнати колективним твором авторського права, під яким слід розуміти синтетичний твір, що складається з різнопланових самостійних творів та інших результатів творчої діяльності, які утворюють новий твір у результаті спільної діяльності колективу авторів різних галузей мистецтва, діяльність яких і характер складових об’єктів-елементів, об’єднується єдиним творчим задумом, при цьому співавторство між створювачами різних об’єктів-елементів відсутнє. У колективному творі вилучення складового об’єкта-елемента зі складу цілого твору унеможливлює його існування.

Визнання кінематографічного твору колективним (спільним) результатом творчої діяльності кількох осіб дозволить встановити авторське право на кінотвір в цілому. Авторами та первісними володільцями авторських прав на кінотвір в цілому мають стати його створювачі: а) режисер-постановник; б) автор сценарію і (або) текстів, діалогів; в) автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; г) художник-постановник; д) оператор-постановник. Водночас із закріпленням за ними первісного авторства, за ними закріплюється і первісне авторське право на свій окремий внесок у вигляді об’єкта-елемента, який може використовуватися самостійно. У результаті введення в законодавство України інституту колективного твору буде розв’язано існуючу проблему авторства на кінотвір у цілому. У відносинах, що виникають у зв’язку з кінематографічним твором у цілому, його створювачі виступають в якості його єдиного автора. У відносинах, що виникають у зв’язку з використанням окремих об’єктів-елементів кінотвору в інших галузях господарювання поза межами даного кінотвору, автори цих об’єктів-елементів виступають самостійно, незалежно від внеску у створення кінотвору з боку створювачів кінофільму. Кінематографічний твір як твір колективний має єдиного автора у вигляді точно визначеного єдиного колективу створювачів, який має єдине первісне особисте та виключне майнове право інтелектуальної власності на кінематографічний твір у цілому.

2.2. У дисертаційному дослідженні вперше розглянуто у напрямку розвитку положення, що для зручності правового регулювання та упорядкування економічного обороту виключних майнових прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір у цілому, необхідною є концентрація цих прав у однієї особи. Така концентрація повинна здійснюватися лише на підставі договору, а не закону. Такими особами можуть бути продюсер кінотвору або кіностудія.

Доводиться, що оптимальним поєднанням полюсних інтересів усіх суб’єктів кінематографії є визнання кінематографічного твору колективним твором з одночасним встановлення на нього режиму колективного (спільного) твору як результату колективної (спільної) творчої діяльності.

Для захисту майнових прав учасників процесу створення кінотворів та гарантії дотримання майнових інтересів кіностудій та кінопродюсерів як організаторів та виробників кінотворів у законодавство України у галузі права інтелектуальної власності необхідно ввести інститут використання результату інтелектуальної діяльності у складі складного об’єкта.

Вперше доводиться, що у випадку відступлення виключних майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт-елемент, продюсер набуває виключних прав на використання внеску будь-яким способом як при створенні кінотвору, так, і за іншою метою. У випадку, коли, виключні права на використання об’єкта-елемента передаються за ліцензійним договором, то необхідно обов’язково зазначати, що цей об’єкт-елемент передається для використання певним способом на певний термін, але лише для його використання у кінотворі.

Таким чином, права на об’єкти-елементи кінематографічного твору будуть закріплені за кінопродюсером (кіностудією) на весь час можливого використання у складі кінематографічного твору на підставі авторського договору. При застосуванні такої конструкції авторами кінотвору залишаються особи, перелічені в ч.1 ст.17 Закону України „Про авторське право та суміжні права”, а володільцем усього комплексу виключних майнових прав інтелектуальної власності на цей твір буде його виготовлювач (кіностудія або кінопродюсер), однак лише у межах використання цих об’єктів у певному кінотворі.

Вперше доводиться, що практична реалізація інституту колективного управління майновими правами інтелектуальної власності в Україні ускладнюється внаслідок недоліків у самому законодавчому регулюванні цього інституту нормами права. Основним недоліком чинного законодавства в галузі авторського права є існування в одній авторсько-правовій системі двох взаємовиключаючих правових інститутів: інституту виключних прав автора та інституту „розширеного колективного управління майновими правами інтелектуальної власності”. Закріплення у вітчизняному законодавстві моделі „розширеного колективного управління майновими правами інтелектуальної власності” фактично узаконює порушення виключних майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти авторського права, оскільки позадоговірне використання твору без згоди і відома автора є порушенням його виключних майнових прав інтелектуальної власності.

Дістала подальшого розвитку позиція, відповідно до якої єдино можливою правовою підставою надання організаціями колективного управління ліцензій на використання творів є одержання повноважень від авторів (або інших правоволодільців) на основі договору. Розширене тлумачення норм закону призводить до безпідставного набуття третіми особами прав на твір, що не передавався автором або іншими повноважними особами в управління.

Доводиться, що імплементація інституту „розширеного колективного управління” авторськими майновими правами за зарубіжною моделлю в Україні є передчасною.

3.1. Реалізацією суб’єктивних авторських прав на кінематографічний твір доцільно вважати будь-які правомірні дії, що вчиняються їх правоволодільцями і спрямовані на використання кінотвору як об’єкта авторського права та розпоряджання правами інтелектуальної власності на нього. Найбільш поширеною цивільно-правовою формою реалізації авторських суб’єктивних прав є авторський договір, під яким слід розуміти домовленість двох або більше сторін, спрямовану на виникнення, зміну та припинення особистих і виключних майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти авторського права та включення їх у цивільний оборот, в результаті якого здійснюється перехід (повністю або частково) суб’єктивних майнових прав від одного суб’єкта до другого в межах, обсязі та на умовах, визначених договором. Правовим результатом такого правочину є заміна управненої особи в абсолютному майновому правовідношенні з приводу використання твору (визначеним способом, протягом визначеного терміну і на визначеній території). Для правоволодільця відступлення авторського права означає відмову від юридичної можливості діяти або не діяти певним чином у правовідношенні, пов’язаному з кінотвором на користь іншої особи, тобто правоволоділець вибуває з абсолютного правовідношення з використання твору певним чином. Вибуваючи з абсолютного правовідношення, правоволоділець одночасно позбавляється можливості забороняти всім третім особам перешкоджати здійсненню суб’єктивного права, що входило в зміст цього абсолютного правовідношення. Зазначені юридичні можливості виникають у правонаступника.

Виходячи з того, що право розпоряджання виключними правами проявляється в можливості правоволодільця дозволяти іншій особі використовувати у той чи інший спосіб відповідний об’єкт авторського права, обґрунтовано позицію, відповідно до якої правоволоділець може розпорядитись належним йому виключним майновим правом на результат інтелектуальної, творчої діяльності будь-яким способом, який не суперечить закону та суті такого виключного права, в тому числі шляхом його відчуження за договором іншій особі (договір про відступлення (відчуження) виключного майнового права) або надати іншій особі право використання відповідного результату інтелектуальної діяльності у встановлених договором межах (ліцензійний договір). При цьому укладання ліцензійного договору не повинно тягнути за собою перехід виключних майнових прав до ліцензіата. Авторський договір про відступлення прав інтелектуальної власності спрямований на відчуження виключних майнових прав інтелектуальної власності.

Правоволоділець може розпоряджатися не лише переходом належного йому права, коли його власні права припиняються і виникають у іншої особи, але й наданням права, коли його власні права залишаються (хоча і з обмеженнями, встановленими зобов’язальними відношеннями з іншою стороною), але його контрагент отримує право використання результату інтелектуальної діяльності (видачі ліцензій, ліцензійний договір).

Відступлення абсолютного (або квазіабсолютного) майнового права інтелектуальної власності означає повну передачу всіх правомочностей (але вже як похідних) другій особі, у тому числі як права використання, так і права розпоряджання. Тому, його слід відрізняти від надання права лише використання, що надається за ліцензійним договором і тягне за собою лише зобов’язальні права ліцензіата і відповідні обмеження ліцензіара. Таке надання не тягне за собою правонаступництва, ліцензіат не стає правоволодільцем і правонаступником попереднього володільця прав. Тому, надання права слід чітко відрізняти від передачі права, від правонаступництва. Укладення правоволодільцем договору про передачу невиключного права не тягне зміни абсолютного майнового правовідношення з приводу використання кінотвору, управомоченою особою в якому залишається завжди правоволоділець.

Предметом договору про передачу невиключних прав є права на використання кінотвору, але інші за обсягом і характером, ніж авторські майнові права у власному розумінні. Надане в даному випадку право не є абсолютним, оскільки не забезпечує захисту від дій усіх третіх осіб, – і виключним, бо воно не відсторонює усіх третіх осіб від використання твору або його об’єкта-елемента. Надання розглянутого права не тягне припинення у правоволодільця виняткового авторського права на використання кінотвору. На основі авторського права правоволодільця у користувача виникає право з більш слабким змістом, що не пригнічує материнського авторського права.

Договори, в яких прямо не вказано на передачу виключних прав у повному обсязі, повинні вважатися ліцензійними. Обґрунтовується позиція, що за договором про відступлення (відчуження) виключних майнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності одна сторона (правоволоділець) передає або зобов’язується передати своє виключне майнове право інтелектуальної власності на такий результат у повному обсязі другій стороні (набувачеві) виключного права. За ліцензійним договором одна сторона, володілець виключного права на результати інтелектуальної, творчої діяльності (ліцензіар), надає або зобов’язується надати іншій стороні (ліцензіату) право використання такого результату у встановлених договором межах. Ліцензіат може використовувати результат інтелектуальної діяльності лише у межах тих прав і тими способами, що передбачені ліцензійним договором.

З огляду на сферу застосування, серед договорів у галузі кіноавторського права можна виділити авторський договір про створення кіносценарію, авторський договір про створення музичного твору для кінотвору, договір з кіноактором про участь у зйомці кінотвору, режисерський договір тощо.

Виходячи з суті правовідносин з приводу створення та використання кіносценарію конструкція авторського кіносценарного договору повинна відповідати трьом вимогам: 1) кіносценарист повинен створити кіносценарій на замовлення кіностудії або продюсера відповідно до творчої заявки; 2) кіносценарист повинен передати кіносценарій кіностудії (продюсеру); 3) кіносценарій передається для використання. Договір про створення кіносценарію більш доцільно конструювати як ліцензійний договір про використання неоприлюдненого твору (кіносценарію) у кінематографічному творі. Об’єктом договору про створення кіносценарію є кіносценарій як закінчений самостійний кінодраматичний твір, а предметом договору – визначені в договорі виключні майнові авторські права, які надаються для використання у кінотворі певним способом або відступаються (повністю або частково).

За авторським договором про створення кінематографічного твору автор передає кіностудії свій твір, а не надає право екранізації його твору і перероблення його сценарію. Тому, більш доцільно сформулювати договір екранізації як договір, відповідно до якого автор надає студії, а студія отримує від автора на умовах, визначених цим договором, твір для використання у зміненому вигляді (переробка на літературний сценарій, постановка на підставі сценарію кінофільму).

Крім кіносценарію, у процесі зйомки кінематографічного твору створюються інші об’єкти авторського права та суміжних прав. Серед цих об’єктів важливу роль відіграють музичні твори. Залежно від того, яка музика необхідна – оригінальна або компілятивна, по-різному будуються правові взаємовідносини між композитором та кіностудією (продюсером). Музичний твір використовується кіностудією при створенні кінотвору, його прокаті на кіноекрані, телебаченні, записі з рекламною метою. Таким чином, лише цими способами і ніякими іншими музика може використовуватися кіностудією або кінопродюсером. Обґрунтовується позиція, що до Закону України „Про авторське право та суміжні права” слід внести загальну заборону використання музики іншими способами без дозволу автора або в інших цілях, ніж для створення кінотвору. Автор оригінальної музики залучається до участі у музичній розробці кіносценарію при написанні режисером-постановником режисерського сценарію. Тому, авторський договір про передачу вже створеного музичного твору необхідно формулювати як авторський ліцензійний договір.

Багатоманітність об’єктів-елементів кінематографічного твору зумовлює численність його створювачів-співавторів. Тому однією зі сторін договору про створення кінематографічного твору можуть бути автори об’єктів-елементів кінематографічного твору особисто або їх повірені за дорученням, а іншою стороною у договорі виступає організація, що здійснює виробництво кінематографічного твору (кіностудія) або організація, що організує та фінансує створення кінотвору (кінопродюсер).

З можливості правонаступництва у правах на використання кінотвору, а також особливостей виникнення таких прав в окремих випадках випливає, що відчужувачем виключних майнових прав на кінотвір може бути не лише автор. Розповсюдження спеціальних умов на інших володільців авторських прав може призвести до нічим не обґрунтованого відходу від принципу рівності учасників цивільного обороту (п.1 ст.1 ЦК України). Наведені положення відображають особливості самої передачі первісних авторських прав, особливості та відмінності від порядку відступлення похідних прав на використання твору, що набуті від автора і третіх осіб. Разом з тим, слід враховувати, що укладання та виконання договору з іншими правоволодільцями можуть зачіпати права або законні інтереси авторів. Видається доцільним розповсюдження на такі договори деяких інших положень, що традиційно включаються у законодавство про авторське право країн континентальної системи права і відображають особливості передачі (або видачі дозволу) на використання кінотворів. До них слід віднести: положення про визнання авторського договору ліцензійним, якщо його зміст не дозволяє однозначно встановити, що ціль такого договору – відступлення прав; звичайні умови про строк та територію дії прав, що передаються або дозволу на використання твору; правило про те, що права, прямо не передані, вважаються непереданими; умови про обмеження перевідступлення авторських прав.

У дисертаційній роботі дістало подальшого розвитку положення про те, що поняття авторського договору про створення кінематографічного твору слід розглядати як родове поняття двостороннього правочину, основна та безпосередня мета якого – придбання третіми особами правової підстави для використання кінотвору. Для практичного втілення цього положення необхідно в Законі України „Про авторське право та суміжні права” прямо вказати, що положення, розповсюджуються на договори, що укладаються з автором (абзац 2 п.1 ст.31, абзац 2 п.3 ст.31, речення друге п.1 ст.32, п.2 ст.33, п.2 ст.34 Закону України „Про авторське право та суміжні права”) на договори, що укладаються з іншими правоволодільцями не розповсюджуються.

Доводиться, що модель врегулювання взаємовідносин між кіностудію і продюсером, кіностудією і акторами, а також авторами кінотвору, яка базується на договорі підряду є неприйнятною.

Підсумовуючи, слід навести авторське визначення авторського договору про створення кінематографічного твору, відповідно до якого це домовленість про здійснення спільних внесків у створення кінематографічного твору шляхом об’єднання творчих, технічних, фінансових і організаційних результатів діяльності суб’єктами кінематографії з метою подальшого включення цього твору в економічних оборот за допомогою відступлення майнових прав інтелектуальної власності або надання дозволу.

3.2. У дисертаційному дослідженні дістала подальшого розвитку позиція, що порушенням прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір є будь-які прямі чи непрямі дії, що суперечать нормам закону або договору і порушують як особисті немайнові, так і виключні майнові права та інтереси володільців прав інтелектуальної власності на кінотвір у цілому або його окремі об’єкти-елементи.

Безпосереднє посягання на особисті та виключні майнові права інтелектуальної власності на кінематографічний твір створює пряме порушення. Непрямим порушенням прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір повинні вважатися дії порушників, які лише створюють умови для вчинення прямого правопорушення іншими особами. При непрямому порушенні прав інтелектуальної власності кінотвір безпосередньо не використовується і не розповсюджується. Віднесення того чи іншого правопорушення до певної класифікаційної групи дає можливість диференціювати і визначати конкретні цивільно-правові способи захисту залежно від скоєного правопорушення. Ця класифікація враховує не лише існуючі види порушень, а ще й такі, що можуть виникнути в майбутньому.

В обсязі питання щодо захисту прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір доводиться, що захист цілісності та недоторканості твору не може ставитись у залежність від наявності немайнової або майнової шкоди. Для визнання неправомірності факту перекручення чи інших дій, що порушують цілісність кінотвору, достатнім повинен вважатися сам факт вчинення заборонених законом дій. Автори кінотвору повинні мати безумовне право (незалежне від завдання шкоди честі та гідності автора) на запобігання будь-якому порушенню цілісності їх творів, протидіяти перекрученню, а також іншому спотворенню кінофільмів під час їх створення, використання та розповсюдження. Для ефективності захисту особистих прав авторів кінотворів доцільно в цивільному законодавстві ввести положення, відповідно до якого автор твору має право в будь-якому випадку порушення особистого права вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, а також відновлення первісного стану кінотвору. У випадку ж неможливості відновлення первісного творчого задуму кінотвору автор повинен мати право вимагати знищення матеріальних носіїв, на яких зафіксовано змінений кінотвір.

З виключного характеру прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір випливають особливості застосування цивільно-правовових способів захисту від порушення як особистих немайнових, так і виключних майнових прав інтелектуальної власності на кінотвори. Залежно від прямого чи непрямого правопорушення необхідно виділяти склад цивільного правопорушення з формальним і матеріальним складом. Встановлення характеру неправомірних дій впливає на віднесення правопорушення до певної категорії (пряме чи непряме). Встановлення цієї залежності обумовлює необхідність доведення наявності всіх або частини елементів складу цивільного правопорушення для застосування мір цивільно-правової відповідальності. Наявність збитків та вини правопорушника не завжди є обов’язковим елементом складу цивільного правопорушення. У випадку відсутності збитків при вчиненні як прямого, так і непрямого правопорушення, відповідальність настає за фактично вчинені дії, що порушують права та інтереси авторів чи інших володільців прав інтелектуальної власності на кінематографічні твори, які закріплені як в договорі, так і у законі. Особливістю застосування цивільно-правової відповідальності при порушенні прав інтелектуальної власності на кінотвір є законодавча презумпція винуватості правопорушника.

Закон України „Про авторське право та суміжні права” у п.4 ст.52 дозволяє передачу контрафактних примірників правоволодільцям виключних прав на кінематографічний твір за їх вимогою. Одночасно з наданням потерпілій стороні такого права закон не встановлює, чи таке передавання контрафактних примірників кінотвору проводиться замість стягнення збитків, чи додатково разом зі стягненням збитків або упущеної вигоди. Існуюче законодавче положення не відповідає принципу еквівалентності та повноти відшкодування збитків, оскільки у законі не встановлено розмір, межі та характер передання контрафактних примірників замість стягнення збитків. Існування такої законодавчо закріпленої міри цивільно-правового захисту призводить до зловживання правом. Вирішенням цієї проблеми є внесення змін у існуючу законодавчу конструкцію примусового вилучення контрафактних примірників. Ця правова конструкція повинна передбачати правило, за яким контрафактні примірники можуть вилучатися на користь володільця виключних прав інтелектуально власності на кінематографічний твір за його заявою та замість повного або часткового відшкодування завданих йому збитків. При цьому, якщо вартість вилучених контрафактних примірників фільмів менша, ніж розмір завданих збитків, то за правоволодільцем повинно залишатися право на відшкодування залишку невідшкодованих збитків у загальному порядку. У випадку ж, коли вартість вилучених примірників перевищує встановлений судом розмір збитків, то надлишок контрафактних примірників підлягає обов’язковому знищенню.

Відшкодування шкоди та збитків у судовій практиці часто замінюється стягненням компенсації за порушення авторських та суміжних прав на кінотвір у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат. При практичному застосуванні такої міри захисту виникає проблема встановлення підстав для її застосування, а також встановлення розміру компенсації. Визначальною у вирішенні цього питання може стати дифернціація розміру компенсації від маштабів порушення та особи правопорушника. Так, видається сума компенсації, що стягується з юридичної особи має бути вищєю, ніж з фізичної особи.

Захист цілісності та недоторканості кінотвору не може ставитись у залежність від наявності немайнової або майнової шкоди. Достатнім для визнання неправомірності факту перекручення або інших дій, що порушують цілісність кінотвору, повинен вважатися власне факт вчинення заборонених законом дій, оскільки жодна особа не може змінювати форму твору без дозволу автора.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl