Методика розрахунку оптових та роздрібних цін на товар. Методи встановлення цін в ринковій економіці

Вид материала

Закон

Содержание З позиції суспільства видатки виробництва Теорія трудової вартості Розкриття змісту питання 2 Розкриття змісту питання 3 Розкриття змісту питання 1

Подобный материал:

• Методика розрахунку базового індексу споживчих цін передмова, 138.77kb.
• Методика встановлення цін з урахуванням умов конкуренції, що застосовується при порівнюванні, 62.06kb.
• Реферат на тему, 119.13kb.
• Умови та методи визначення цін зовнішньоекономічних контрактів, 121.92kb.
• План Вступ Підприємства в період реформ Типи перехідних економік, 652.05kb.
• Сутність та роль маркетингової цінової політики в сучасній економіці, 201.03kb.
• 16. Індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, 23.25kb.
• План. Введення. Монополістичні тенденції І монополії в ринковій економіці. Виникнення, 261.32kb.
• План. Введення. Монополістичні тенденції І монополії в ринковій економіці. Виникнення, 250.12kb.
• Індекси цін, 48.9kb.

Тема: Ціни та ціноутворення на підприємстві.

Питання теми:

1. Поняття про ціни та ціноутворення. Функції цін.
   
2. Види та фактори, що впливають на їх рівень.
   
3. Методика розрахунку оптових та роздрібних цін на товар.
   
4. Методи встановлення цін в ринковій економіці.
   

Література [ 7; 44, - с. 176-185 ].


Розкриття змісту питання 1:

Ключові терміни та поняття :


Ціна – це грошове відображення вартості товару, а вартість конкретного товару – це втілена і уречевлена в цьому суспільна праця. В грошовому виразі затрати суспільної праці утворюють витрати виробництва, які завжди існують незалежно від суспільства форми виробництва. [ 7, - с. 4 ].

З позиції суспільства видатки виробництва дорівнюють повним, тобто суспільно необхідним затратам праці.

З позиції підприємства у видатки виробництва входять лише затрати на сировину і матеріали, паливо й енергію, амортизацію основних засобів, оплату праці.

Іншими словами, у видатки підприємства входять частка затрат суспільно необхідної праці на виробництво товарів і тому менше видатків суспільства на величину доданого продукту.

В реальному економічному житті індивідуальні витрати окремих підприємств можуть відхилятися від рівня суспільно необхідних затрат праці: якщо вони перевищують цей рівень, значить, підприємство збиткове, якщо навпаки – то прибуткове. Якщо видатки підприємства знаходяться на рівні суспільно необхідних витрат праці, воно тільки відшкодовує свої витрати. [ 7, - c. 4 ].

В ринкових коливаннях цін навколо вартості проявляється дія закону вартості – економічного закону товарного виробництва. [ 7, - c. 28 ].

Закон вартості діє в обстановці конкурентної боротьби, в якій перемагають товаровиробники, що застосовують нову техніку та технологію, найбільш ефективні прийоми організації виробництва. Таким чином, під дією закону вартості здійснюється технічний прогрес і відбувається розшарування товаровиробників: одні внаслідок конкурентної боротьби банкрутують, інші - збагачуються. [ 7, - c. 28 ].

Закон вартості є регулятором процесу виробництва та обігу товарів і діє через механізм цін, сприяючи встановленню певної рівноваги у співвідношенні цін, на різні види товарів і створюючи основи для визначення межі між економічно вигідними і невигідним. [ 7, - c. 28 ].

Існує декілька теорій вартості: теорія трудової вартості; теорія попиту і пропозиції; теорія граничної корисності.

Теорія трудової вартості відірвана від ринку і ціни, так як вартість суспільно – необхідних затрат праці без урахування попиту і пропозиції нічого не відображає. [ 7, - c. 29 ].

Згідно теорії попиту і пропозиції вартість товару може проявлятися тільки в ціні, тобто у грошовому виразі. Відповідно ціна визначається співвідношенням попиту і пропозиції. Ця теорія доповнює теорію трудової вартості, через взаємозв’язок її з ринком, ціною і механізмом її формування. [ 7, - c. 29 ].

Суть теорії граничної корисності полягає в тому, що вартість товару залежить від його граничної корисності: чим більше товару конкретного виду на ринку, тим менша його цінність, та навпаки. [ 7, - c. 29 ].

В умовах ринкової економіки в основі ціноутворення знаходиться теорія альтернативної вартості, що об’єднує розглянуті теорії в єдину теорію вартості. Суть її така: перш ніж придбати товар, покупець стоїть перед необхідністю прийняття альтернативного рішення, який товар обрати із множини пропонованих на ринку. Придбавши один із них, він відмовляється від інших. Вартість придбаного товару складає альтернативну вартість. В той же час альтернативна вартість впливає на пропозицію даного товару, так як товаровиробник заради організації його виробництва та отримання прибутку відмовився від інших благ.

Таким чином, альтернативна вартість формується на ринку в конкурентній боротьбі залежно від попиту і в той же час впливає на виробництво і, відповідно, на пропозицію.

Ціна повинна відображати інтереси як виробників, так і споживачів товарів: виробнику – відшкодування витрат з певного прибутковістю, а споживачю – економічну вигоду від експлуатації даного товару.

Ціна виконує різні економічні функції: [ 7, - c. 29 ]

• облікову;
  
• розподільчу;
  
• стимулюючу;
  
• регулюючу.
  

Облікова забезпечує еквівалентність обміну, тобто виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) за інших рівних умов забезпечує відшкодування затрат на виробництво і реалізацію, а також утворення прибутку в розмірі, що дозволяє вдосконалювати та розвивати виробництво. Цю функцію ціни виконують завжди. Знаючи, у що обходиться та або інша продукція, можна за допомогою цін спів ставити різні її види, а також відобразити у грошовому вимірі будь – яку її кількість.

Розподільча, полягає у розподілі доходу між виробниками та споживачами. Якщо ціна товару вища за його вартість, то виробник відшкодовує витрати і отримує прибуток. Якщо нище вартості, то виробник отримує збиток. Споживач, використовуючи продукцію, також має різку економічну вигоду.

Дію розподільчої функції цін проілюструємо на прикладі. Припустимо, що виготовлення однієї машини вимагає витрат 4 тони прокату. Ціна 1-єї тони прокату – 450 грн., його рентабельність – 20%. Тоді на основі формул: Ц = Сп + Пр; = затрати на виготовлення і реалізацію 1т. прокату складають 357 грн., а прибуток від реалізації – 75 грн.

Ціна однієї машини складає 2600грн., в тому числі собівартість – 2300грн., а прибуток від реалізації – 300 грн. Сума затрат на виробництво та збут однієї машини отримана її наступних міркувань. На виготовлення машини витрачається метал на суму – 1800 грн. (450*4); відходи виробництва складають одну тону. Отже при ціні відходів 100 грн. За одну тону матеріальні затрати за мінусом відходів дорівнюють – 1700 грн. Решта витрат (виготовлення та збут) – 600 грн. Загальна сума прибутку при виробництві 4 тонн прокату та виготовлення однієї машини – 600 грн. (75*4+300). Отриманий прибуток розподілився порівну між виробником (чорною металургією) та споживачем (машинобудування).

Уявімо собі, що в силу кон’юнктури на ринку чорних металів ціна на прокат збільшилась, а ціни на машини не змінилися. Нехай ціна 1 тони прокату збільшилась до 480 грн., повна собівартість залишилась на попередньому рівні, а прибуток від реалізації збільшився до 105 грн. При цьому ціна однієї машини залишилась - 2600 грн., причому собівартість її виготовлення та збуту збільшилась до 2420 грн. (480*4-100*1+600), а прибуток від реалізації зменшився до 180 грн. Загальна сума прибутку – тіж 600 грн. (105*4+180) – розподілилась між виробником і споживачем у співвідношенні 70 : 30%. Таким чином, відбувся перерозподіл ціни, а відповідно і прибутку на користь металургії.

Стимулююча. Суть полягає в тому, що зростання ціни стимулює підприємство до випуску прогресивних і дефіцитних видів продукції, а зменшення – до зняття з виробництва застарілої продукції.

Регулююча полягає у балансуванні попиту і пропозиції. Якщо не має можливості досягнути відповідності попиту і пропозиції зміною обсягу, або якщо це недоцільно, використовується інструмент ціни.

Розкриття змісту питання 2:

Ключові терміни та поняття :


Ціни класифікуються за різними ознаками. Кожен вид ціни має склад елементів (складових ціни) та структуру (відношення окремих елементів до загального рівня ціни). На рівень, співвідношення та зміну цін на продукцію (роботи, послуги) впливає багато факторів. Основні серед них :

• витрати виробництва;
  
• якість;
  
• попит і пропозиція;
  
• наявність монополій;
  
• інфляція;
  
• канали збуту.
  

В літературі описано класифікацію цін за цими ознаками. [ 7, - c. 46-62 ]. Розглянемо їх узагальнено:

1. Види цін (тарифів) залежно від ступеня самостійності підприємства. За цією ознакою розрізняють: вільні або самостійно встановлені, договірні (контрактні), регульовані ціни та тарифи.
   

Вільні ціни встановлюються виробником самостійно відповідно до прийнятої ним цінової політики. До вільних відносяться прейскурантні ціни (довідкові ціни інформаційного неперіодичного характеру, що публікуються продавцем) та ціни каталогу (офіційні ціни, що публікуються в каталогах та проспектах підприємства нерегулярно – як правило продавцем).

Розрізняють ціни продавця, покупця і нетто. Ціна продавця відображає його інтереси і формується в умовах перевищення попиту над пропозицією (на ринку продавця). Ціни покупця відображають його економічні інтереси і формується в умовах перевищення пропозиції над попитом (на ринку покупця).

Ціна “нетто” – чиста ціна товару на місці його купівлі-продажу. Вона є для покупця сумою, що фактично сплачена продавцю, а для продавця – фактичною виручкою від продажу за вирахуванням витрат, які понесені у зв’язку з здійсненням угоди.

Договірні витрати (контарктні) – ціни, що встановлені в договорах (контрактах між продавцем і покупцем.

Регульовані – визначаються на державному або місцевому рівні і можуть коливатися в певних межах, не перевищуючи заданого рівня.

Фіксовані – затверджуються державними або місцевими органами влади як постійні і діють протягом певного часу.

Тарифи – це ціни на послуги.

Кошторисна вартість – це ціна продукції будівництва.

2. Види цін в контрактах купівлі-продажу:
   

Ціни, що указано в контрактах, можуть бути:

• твердими;
  
• з наступною фіксацією;
  
• повзучими. .
  

Всі ці ціни називають цінами фактичних угод.

Тверда ціна залишається незмінною від моменту підписання контракту до надходження товару до покупця. Ціна з послідуючою фіксацією вказується на певну календарну дату. Повзуча (ковзаюча) ціна залежить від економічного стану країни експортера (продавця). На дату надходження товару до покупця в країні продавця можуть змінитися ціни на сировину, паливо, енергію, заробітну плату працівників. В країнах з ринковою орієнтацією вираховуються індекси цін в цілому або по окремим групам товарів, а також індекси заробітної плати. Ці індекси публікуються в міжнародній і національній статистиці, періодичних і економічних виданнях. За допомогою індексів коректується попередньо узгоджена базова ціна. В цьому випадку сторони оговорюють право коректування ціни за загально прийнятою формулою:



де Цс – повзуча (ковзаюча) ціна;

Цб – попередньо узгоджена ціна (базова);

a – незмінний компонент ціни за дольовим значенням (прибуток);

b,c - компоненти ціни, що змінюються в дольовому значенні (витрати на сировину, матеріали, зарплату, амортизацію), і коректуються за допомогою індексів.

Індикативною ціною називають ціну, що складалася на міжнародному ринку на відповідний товар на момент здійснення експортної (імпортної) операції з врахуванням умов поставки та здійснення розрахунків.

Демпінгова – ціна на товар, що суттєво більш низька ніж за звичайних комерційних операціях.

3. Ціни залежно від регіону реалізації: єдині, регіональні, зональні, поясні.
   
4. Види цін залежно від часу дії: постійні, тимчасові, разові.
   
5. Види цін залежно від обліку в них транспортних витрат: зупинимось тут детальніше.
   

Взаємовідносини продавців і покупців не обмежуються лише визначенням ціни товару (роботи, послуг). Необхідно узгодити базисні умови поставки, що визначають основні права та обов’язки учасників угоди при транспортуванні, па куванні і маркуванні товарів по страхуванню вантажів та оформленню комерційної документації, а також визначають місце і час переходу прав власності від продавця до покупця і те, як ці умови відображаються в ціні товару.

При цьому слід розуміти, що усі додаткові витрати можуть або взагалі не включатися в ціну, або включатися частково, або повністю. Все сказане укладається в поняття “франкіровка”, тобто економічні і правові умови, що визначають порядок включення в ціни тих чи інших затрат, що пов’язані з транспортуванням, навантажувально-розвантажувальних роботами, зберіганням і страхуванням вантажів. Франкіровка регламентує правові зобов’язання сторін у зв’язку з поставками товарів у внутрішній та зовнішній торгівлі.

У внутрішній торгівлі ціни залежно від умов поставки товарів відрізняються по видах франко. “Франко” (в перекладі з італійської “вільний”) – це комерційний термін змістом якого є те, що певна частина витрат по транспортуванню або завантаженню товару включається в ціну виробника. Існує 6 видів франко:

• ціна франко – склад постачальника;
  
• ціна франко – станція відправника;
  
• ціна франко – вагон станція відправника;
  
• ціна франко – вагон станція призначення;
  
• ціна франко – станція призначення;
  
• ціна франко – склад покупця.
  

В практиці міжнародної торгівлі при оформленні та укладанні зовнішньоторговельних угод купівлі – продажу сторони використовують базисні умови поставки, тлумачення яких та зобов’язання сторін, що з них випливають вміщено у спеціальному збірнику Міжнародної торгівельної палати “ІНКОТЕРМС”.

Розглянемо деякі базові умови поставки, що найчастіше використовуються:

• ЕХ – франко – завод ... (з підприємства, складу, копалин, і тд.);
  
• FRC – франко – перевізник ... (назва пункту);
  
• FCP – фрахт – провізна палата оплачена до ... (назва пункту призначення);
  
• DAF – поставка до кордону ... (назва місця поставки на кордоні);
  
• FOB – франко – борт;
  
• CIF – вартість, страхування, фрахт, тощо.
  

6. Види цін, що використовуються у практиці обліку, аналізу і планування:
   

При розрахунку вартості товарної, реалізованої продукції в кожному даному році, суми прибутку, визначення балансу доходів і витрат, складання бізнес планів та інших документів прогнозуючого характеру підприємства використовують ціни, склалися на даний період часу. Їх називають поточними (діючими) цінами. З різних причин в кожному наступному році ціни змінюються порівняно із попередніми роками. Нерідко в практиці управління діяльністю підприємства виникає необхідність оцінити динаміку економічних показників. Використання для цих цілей поточних цін не дозволяє об’єктивно оцінити вплив факторів виробничого характеру. Тому для характеристики динаміки економічних показників використовують співставні (незмінні) ціни. В якості їх приймають ціни певного (базового) періоду.

7. Види цін за ступенем обліку в них затрат і прибутку.
   

Залежно від каналів руху товарів від виробника до споживача та обліку в ціні затрат на виробництво та збут, а також прибутку ціни поділяють на гуртові (оптові) та роздрібні.

За гуртовими цінами виробника підприємство продає свою продукцію іншим підприємствам, а також підприємствам гуртової торгівлі (постачальницько – збутовим організаціям). Ці ціни використовуються на підприємствах при плануванні, обліку та аналізі товарної й реалізованої продукції, прибутку та інших вартісних показників діяльності підприємства, а також у розрахунках економічної ефективності виробництва, інвестиційних проектів тощо.

Ціна гуртової торгівлі включає в себе гуртову ціну виробника, а також затрати і прибуток постачальницько – збутової організації, що здійснює оптову продажу товарів.

Закупівельні – відносяться до оптових цін, за якими здійснюється закупівля сільськогосподарської продукції у сільхозпідприємств.

Ціни форвардних угод – різновид оптових цін, що використовується при операціях на біржах. Вони поряд з співвідношенням попиту і пропозиції до моменту поставок товару враховують також відсоток за кредит, витрати на фінансування біржової операції, витрати страхування та зберігання товару, комісійним брокерам. За нормальної кон’юнктури ціни форвардних угод зазвичай вищі за готівковий товар.

Роздрібні ціни включають в себе оптові ціни витрати і прибуток торгових організацій. Якщо товар надходить в торгові організації, безпосередньо від виробника, тоді роздрібна ціна складається із оптової ціни виробника і торговельної націнки. Якщо канал руху товару від виробника до кінцевого споживача проходить через постачальницько-збутові організації, то вона складається із ціни оптової торгівлі і роздрібної торгової націнки. За роздрібними цінами відпускається товар населенню.

Різновидом роздрібних цін є ціни комісійної і аукціонної торгівлі.

Розглянуті види цін можуть бути базовими (базисними) та лімітними.

Базові ціни встановлюються на попередні види продукції певного призначення з фіксованими параметрами якості. При постачанні товару з параметрами відмінними від базових, рівні ціни визначаються за допомогою надбавок і скидок до базової ціни, що враховують зміни в якості товару.

Лімітна – максимально допустима, що забезпечує зацікавленість споживачів у використанні нової продукції.

Світова – ціна, за якою здійснюється великі комерційні операції з платою у ВКВ (експортні і імпортні).


Розкриття змісту питання 3:

Ключові терміни та поняття :


Як було сказано раніше, за ступенем обліку затрат та прибутку в цінах розрізняють ціни оптові (виробника і оптової торгівлі) та роздрібні. (тут і далі використовуємо матеріал з : [ 7, - c. 64-66 ]).

Розглядаючи склад оптових та роздрібних цін, слід мати на увазі, що додана вартість (заробітна плата, амортизація, прибуток) як частина знову створеної вартості в процесі виробництва товару на продовження виробництва у сфері обміну реалізується не тільки у формі прибутку, але й у формі різних податків (ПДВ, акцизного збору, мита та інших зборів і платежів, що передбачені законом).

Тому, в оптові і роздрібні ціни крім затрат та прибутку входять також інші елементи у вигляді податків, зборів, платежів.

Податок на додану вартість являє собою частину знов створеної вартості, що відраховується до державного бюджету на кожному етапі виробництва і реалізації продукції.

Об’єктом оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на території України, ввезенню (пересиланню) товарів на митну територію України, а також за її межі.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету , визначається як різниця між загальною сумою нарахованого податку (податкові зобов’язання) та сумою податкового кредиту.

Ставка ПДВ встановлюється у процентах до бази оподаткування, яка визначається виходячи з вартості товарів (робіт, послуг), встановленої по вільним або регульованим цінам.

Наприклад, три підприємства взаємозв”язані таким чином: продукція підприємства – це сировина для виробництва продукції на другому підприємстві, яке у свою чергу, є постачальником комплектуючих виробів для продукції третього підприємства.

Вартість товарної продукції першого підприємства – 100 тис. грн. Друге підприємство виготовило комплектуючих виробів на суму 160 тис. грн. (60 тис. грн. – додана вартість). Третє підприємство, використовуючи комплектуючі вироби, виготовило продукції на суму 250 тис. грн. (90 тис. грн. – додана вартість).

Ставка ПДВ – 20%. Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету першим підприємством (податкові зобов’язання) – 20 тис. грн. (100*0,2). Друге підприємство, використовуючи продукцію першого в якості сировини, включило у собівартість комплектуючих 100 тис. грн. З врахуванням доданої вартості його витрати на виробництво та реалізацію комплектуючих склали 160 тис. грн. , а сума ПДВ 32 тис. грн. (160*20:100) – це податкове зобов’язання; з неї 20 тис. грн. податковий кредит. Відповідно, сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, складає 12 тис. грн. Аналогічно розраховується сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету третім підприємством: податкове зобов’язання – 50 тис. грн. (250*0,2), податковий кредит – 32 тис. грн.; сплаті до бюджету підлягає сума 18 тис. грн. Схема нарахування та сплати ПДВ у розглянутому прикладі подана на рис. 1.

І
100

100+60=160

160+90=250
–е підприємство ІІ – е підприємство ІІІ підприємство Споживач

120 172 300




20 160*0,2-20=12 250*0,2-32=18




Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету – 50

Рис. 1. Схема нарахування та сплати ПДВ по етапам виробництва і реалізації продукції [ 7, - c. 65 ].

Відпускна ціна виробника на усі види продукції окрім монопольної та високорентабельної, розраховується за формулою:

Цвідп. = Сповн. + Пр + ПДВ, (2)

де: Сповн. – повна собівартість одиниці продукції;

Пр – прибуток від реалізації одиниці продукції.

Відпускна ціна виробника на високорентабельні і монопольні товари народного споживання збільшується на суму акцизного збору (непрямого податку, включається в ціну товару).

Об’єктами оподаткування можуть бути:

• виручка від реалізації підакцизних товарів, вироблених для продажу на внутрішньому ринку;
  
• митна вартість (закупівельна) з врахуванням митних зборів та мита імпортних товарів, що придбані за валюту.
  

Акцизний збір обчислюється у твердих ставках а ЕКЮ з одиниці реалізованих (переданих, введених в Україну) товарів або ставками в процентах до обороту з реалізації товарів.

Відпускна ціна виробника на товари, за якими акцизний збір обчислюється в ЕКЮ, розраховується:

Цвідп.. = Сповн. + Пр + Аз + ПДВ, (3)

де: Аз – сума акцизного збору.

Відпускна ціна виробника на товари, за якими акцизний збір вираховується у % - ах до вартості реалізованої продукції, розраховується:



а сума акцизного збору:



Перелік товарів, на які використовується акцизний збір, затверджується Кабінетом Міністрів України та публікується в періодиці.

Нехай, затрати на виробництво і реалізацію магнітофону, що випускається на вітчизняному підприємстві, складають 50 грн., рентабельність – 40% (цифри умовні). Ставка акцизного збору – 5%. Тоді, відпускна ціна виробника:



В тому числі нарахована сума ПДВ – 15,78 грн., сума акцизного збору – 3,68грн. ().

Ціна оптової торгівлі будується на базі відпускної ціни виробника з додаванням видатків (Вз.о) та прибутку (Пз.о) підприємства гуртової торгівлі:

Цо.т. = [Цвідп. + (Вз.о + Пз.о)] + ПДВ, (6)

Припустимо, що у нашому прикладі видатки та прибуток підприємства оптової торгівлі склали 10 грн. в розрахунку на один магнітофон. Тоді:



Кінцева, роздрібна ціна включає в себе ціну оптової торгівлі, видатки (Врозд.) та прибуток (Прозд.) підприємства роздрібної торгівлі:

Црозн = [Цо.т.+ (Врозд. + Прозд.)] + ПДВ, (7).

Припустимо, що видатки та прибуток роздрібної торгівлі у розрахунку на один магнітофон складають 15 грн. В цьому випадку роздрібни ціна магнітофону:

Црозд = 83,68 +15 +(83,68+15)*0,2=98,68+19,74=118,42 грн.

Слід врахувати, що чим більше посередників приймають участь в реалізації продукції, тим вища буде її роздрібна ціна.


Розкриття змісту питання 1:

Ключові терміни та поняття :


Матеріал використано з: [7, - с. 87-101].

За допомогою ціни реалізуються результати діяльності підприємства. Виробництво повинно давати прибуток. Тому розрахунок, обґрунтування та встановлення ціни товару в кожній конкретній ринковій ситуації мають першочергове значення. В узагальненому вигляді міркування товаровиробників відносно рівня цін на конкретний товар виглядає так:

Досить низька ціна	Можлива ціна			Досить висока ціна
Отримання прибутку неможливо	Собівартість	Ціни конкурентів	Ціни товарів замінників	Унікальні властивості товару	Формування попиту є неможливим

З урахуванням викладеного обирається метод цінотворення. Вибір методу встановлення цін в ринковій економіці залежить від прийнятої маркетингової стратегії. Ось деякі з цих методів, [7, - с. 101]:

1. Метод “собівартість плюс прибуток”. Широко застосовується у вітчизняній економіці. В умовах адміністративно-командної економіки він був основним. В ринковій економіці сфера його застосування обмежена. Згідно із цим методом ціна повинна враховувати повну собівартість продукції та чистий доход у вигляді прибутку від її реалізації. Прибуток в ціні визначається за нормативом у відсотках до собівартості (рентабельність продукції). Величина рентабельності встановлюється товаровиробником виходячи із міркувань прибутковості продукції та її конкурентоспроможності, вона може регулюватися державою шляхом встановлення граничного рівня рентабельності. Цим методом визначається нижня межа ціни, тобто ціна виробника. Цей метод відображає традиційну орієнтацію головним чином на виробництво, а не на попит. Його використовують в основному підприємства – монополісти (тип цінової політики – “ціновий лідер”); підприємства, що виготовляють зовсім нову, оригінальну продукцію (тип цінової політики - “зняття вершків”), підприємства, що виробляють продукцію на яку держава зближує рівень рентабельності.
   
2. Метод “аналізу беззбитковості ”, що ґрунтується на встановленні оптимальної ціни, що забезпечує товаровиробнику максимальний (або цільовий) прибуток при певному (визначеному) обсязі продаж.
   
3. Метод “відчутна цінність товару” базується на сприйнятті товару покупцем, а не на видатках виробництва.
   
4. Метод “на рівні конкуренції”, який ще називають методом встановлення ціни на основі “рівня поточних ринкових цін”. Цей метод передбачає розглядати ціни як функцію цін на аналогічну продукцію (аналогічні товари) конкурентів. В основі ціни знаходяться не видатки виробництва та попит, а кількість і дія конкурентів. На рівень ціни суттєво впливає тип ринку: чистої конкуренції, олігополістичний, монополістичний.
   
5. Метод “тендерною ціноутворення” передбачає встановлення ціни в ході закритих торгів. Призначаючи ціну фірма відштовхується від ділових відносин конкурентів, а не від співвідношення між цією ціною та показниками власних видатків або попиту. Фірма має намір завоювати контракт, а для цього слід запросити ціну нижче, ніж у інших. Але ця ціна не може бути нижче собівартості (ІІ рівня), за виключенням ситуації, коли необхідно завантажити виробничі потужності підприємства, а раніше накопичені кошти дозволяють деякий час працювати без прибутку.
   
6. Метод встановлення остаточної ціни пропозиції на товар, ґрунтується на ретельному вивченні каналів руху товарів та величини націнок кожного з учасників цього процесу. Товаровиробника враховуючи націнки посередників, визначається з ціною пропозиції, що включає в себе його витрати і прибуток.
   
7. Застосування цінових надбавок та знижок сприяє стимулюванню збуту та забезпечує гнучкість ціноутворення.
   

Основні види цінових надбавок: за виконання особливих вимог покупця, спеціальне виконання, за поліпшену якість товару, забезпечення особливих умов поставки та транспортування, застосовування спеціальної упаковки.

Основні види цінових знижок: за розмір партії, що постачається, кількісні, базисні, сезонні, дилерські, спеціальні тощо.

8. Диференціація цін використовується у багато номенклатурному виробництві продукції взаємозаміняємих видів на товари асортиментного ряду, що відрізняється від базового товару додатковими споживчими властивостями; при “системних продажах”. В таких випадках враховуються відмінності в затратах виробництва. При встановленні диференційованих цін з точки зору попиту і співвідношення вартості товарів для споживачів враховуються різновиди покупців (національні традиції, соціальний стан, вік, сільсько–міські мешканці тощо) та географічні особливості (країна, регіон тощо).
   
9. Сучасний і повний аналіз стану ринку сприяє оперативному регулюванню цін з боку товаровиробника – зменшенню або підвищенню. Фактори, що впливають на прийняття того чи іншого рішення, можуть бути як всередині, так і позавиробничого характеру.
   

Фінансовий стан фірми безпосередньо залежить від прийнятої цінової політики, об’єктивного обґрунтування методу ціноутворення, що використовується.