Geum.ru

Загальний огляд екологічного стану верхнього І середнього дністра

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

  1. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ ВЕРХНЬОГО І СЕРЕДНЬОГО ДНІСТРА


Валентин СТЕЦЮК

Дністер є другою за розмірами рікою України і головною водною артерією Молдови. Він по­чи­на­єть­ся в Карпатах на висоті 760 метрів над рівнем моря недалеко від села Вовче Турківського району Львівської обл. і тече спочатку на північ, а далі на південний схід через Західну Україну, Поділля, рес­пу­бліку Молдову і вже недалеко від Одеси втікає у Чорне море, а точніше у Дністровський лиман. Тра­ди­ційно Дністер поділяється на такі три частини : верхній (від витоків до гирла Золотої Липи), середній (від гирла Золотої Липи до гирла Реута недалеко від Дубосар) і нижній (від гирла Реута до Дні­ст­ров­сь­кого лиману). Побудовою Дністровського водосховища середній Дністер був розбитий на дві частини, між якими тепер є мало чого спільного. Не наважуючись запропонувати новий поділ Дністра, ми в своїй ро­боті обмежуємо середній Дністер греблею Дністровського водосховища. Дністер має загальну довжину 1362 км і середній ухил 0.56 м/км. В його басейні площею 72 тис.км2 мешкає понад 10 млн. населення, при цьо­му на Молдову припадає 19.2 тис.км2 , що складає 57 % її території. Питною водою з Дністра або йо­го допливів забезпечуються Одеса, Кишинів, Львів, Чернівці, Сороки, Більці, Іллічівськ та інші менші мі­ста. В найближчі роки передбачається подальше збільшення об'єму відбору води в 1.2 – 1.8 рази (Гай­ский В.А., 1997, 19). Звідси стає зрозумілим, наскільки важливим є екологічний стан Дністра та йо­го басейну в цілому. Між тим, рівень антропогенного навантаження на екосистему річки від витоків до гир­ла дуже високий. Дністер протікає через густо заселену територію (для прикладу, густина на­се­лен­ня в Мол­дові 130 чол./км2), а на берегах його допливів розташовані такі промислові гіганти як Дро­го­би­ць­кий та Надвірнянський нафтопереробні заводи, Стебниківський калійний комбінат, Калуський “Хлор­ві­ніл”, Жи­дачівський целюлозно-паперовий комбінат; крім того тут працюють великі цукроварні та м'ясо­ком­бі­на­ти, а безпосередньо на берегах Дністра лежать такі промислові центри як Тирасполь (182 тис. на­се­лен­ня), Бендери (159 тис.), а також міста Новий Розділ з ВО “Сірка”, Заліщики, Могилів-По­діль­ський, Сороки, Кам'янка, Рибниця, Дубосари з населенням до 100 тис. чоловік в кожному з них, але з погано функціонуючими очисними спорудами (ба навіть інколи зовсім без них).

Отже, сукупне антропогенне навантаження на басейн само по собі надмірне, але, крім того, завжди лишається небезпека екстремальної екологічної ситуації, як то було, наприклад, в 1983 році після аварії на Стебниківському калійному комбінаті, коли в річку було скинуто близько 5 млн. тон ви­со­ко­мі­не­ра­лі­зо­ва­них відходів, що привело на довгий час до значного порушення іонно-сольового режиму, в результаті чо­го в Дністрі загинули майже всі живі організми на протязі кількох сот кілометрів, а мільйони людей бу­ли позбавлені джерела питної води. Збірників промислових відходів, подібних стебниківському, в ба­сей­ні декілька, можна згадати хоча б збірники кислого гудрону біля села Бронниця недалеко від Дро­го­би­ча. Так само екстремальні екологічні ситуації можуть виникати через різке зменшення або збільшення сто­ку Дністра, котрий взагалі відзначається надзвичайно непостійним гідрологічним режимом, що зу­мов­ле­но фор­муванням його стоку переважно за рахунок атмосферних опадів при тому, що майже половина йо­го формується в гірській частині басейну. Загрозу несуть в собі не тільки повені, такі як, наприклад, 1997 року, але і погіршення якості води в бездощові періоди. За оцінкою спеціалістів, басейн Дністра на­галь­но потребує розробки комплексу оздоровчих заходів і впорядкування водокористування (Гайский В.А., 1997). Однак перш ніж приймати програму оздоровчих заходів, треба хоча б в загальному вив­чи­ти особ­ливості взаємодій природних і антропогенних факторів на різних ділянках Дністра, розглядаючи йо­го як велику, але єдину екологічну систему.

Для прикладу, вивчаючи проблему якості води в Дністрі, важливо звертати увагу не тільки на про­це­си забруднення води та можливості її очищення спеціальними очисними спорудами, але і на процеси очи­щення води самою річкою. Самоочищення річок – це необхідна умова їх існування; річка гине тоді, ко­ли втрачає цю здатність і оживає знову після її отримання. В цьому сенсі Дністер як одна з най­біль­ших рік ªвропи є унікальним явищем. У своїй верхній та середній течії він має надзвичайну здатність до самоочищення. В першу чергу це стосується органічних забруднень. Верхній і середній Дністер жи­вить­ся переважно водою, котру несуть з Карпат його численні допливи, деякі з котрих відзначаються особ­ливою чистотою (Свіча, Лімниця), інші ж в різному ступеню забруднені (Тисмениця, Стрий, Бис­три­ця), але всі вони у своїх водах несуть велику кількість розчиненого кисню, захопленого з атмосфери за­вдяки турбулентній течії. Крім того, самий Дністер при невеликій глибині має досить сильну течію, що теж сприяє збагаченню його вод киснем. Однак це ще не все. Завдяки невеликим глибинам майже в усій тов­щі води Дністра проходить інтенсивний процес фотосинтезу з виділенням кисню в світлий час доби. В се­редині дня за даними цілодобових вимірювань вміст кисню у воді досягав 360 % від насичення, що ви­я­вилося великою несподіванкою для німецьких науковців, учасників експедиції “Дністер”, котрі до того ма­ли справи з глибокими і спокійними річками Центральної і Західної ªвропи і оцінили високий вміст роз­чиненого кисню у воді як “особливий феномен Дністра” (Kampwert U., 1994, 19 – 20).

Високий вміст кисню веде до інтенсивного окислення органічних речовин, процес якого можна спо­сте­рігати на Дністрі у вигляді появи суцільного білого шумовиння з настанням світлої години. На спо­кій­них ділянках річки, котрі досить часто чергуються із швидкими, шумовина збивається в брудножовті ку­пи і осідає на дно. Тут можна заперечити, що інтенсивний фотосинтез якраз свідчить про забруднення во­ди сульфатами, фосфатами, азотними сполуками, котрі є продуктами живлення для фітопланктону, і це дій­сно так, але при наявності у воді великої кількості кисню атмосферного походження процеси очищення пе­реважають над процесами забруднення, хоча загальний процес протікає досить складно, і багато за­ле­жить від побічних факторів (Зикова О., 1996, 58 – 59). Але в цілому значна частина названих солей зв'я­зується з органікою і осідає на дно, де вже йде її анаеробний розклад.

Очищення води відбувається також шляхом розбавлення розчинених у воді солей. Цей процес ефек­тив­ний тому, що різні допливи несуть в собі різні групи солей або забруднені органічними сполуками і мі­не­ра­лізовані дуже слабо. Так, наприклад, річка Сівка несе в Дністер дуже велику кількість хлоридів (до 800 мг/л), але оскільки інші допливи майже позбавлені хлоридів, їх вміст у воді Дністровського во­до­схо­вища не перевищує 50 мг/л. Те саме стосується і концентрації у воді іонів металів. За даними до­слі­д­жень експедиції, вміст жодного наявного у воді Дністровського водосховища металу не перевищує ГДК, це стосується також цинка, міді та кадмію всупереч іншим даним (Гайский В.А., 1997, 21). Щоправда, роз­бавлення солей у воді Дністра в цілому не є достатнє, бо загальна мінералізація все-таки зростає і у водах Дністровського водосховища сягає 700 мг/л, тобто доходить до межі нормативів.

Крім того, слід визнати, що не всі види забруднення річка здатна усунути самостійно. Дослідження в експедиції “Дністер” показали, що позбавлення від нафтопродуктів та забруднювачів фенольної групи іде надзвичайно повільно. Залишки продуктів розпаду нафти знайдені у воді Дністровського во­до­схо­ви­ща, в той час як основне джерело забруднення знаходиться далеко, в районі Дрогобича і Надвірної, де наф­та потрапляє в річку головно просочуючись через ´рунт з території заводів із застарілими тех­но­ло­гі­я­ми. Самоочищення Дністра від нафтопродуктів йде надзвичайно повільно і во­ни не встигають роз­кла­сти­ся і випасти в осад, аж поки води Дністра не досягнуть лиману, тому вони на­явні вздовж всієї течії Дні­с­тра. Отже, навіть такі незначні забруднення як миття машин та сіль­госп­тех­ніки в річці є надзвичайно не­безпечними для неї. Забруднення води у верхньому і середньому Дністрі ін­шими речовинами і ком­по­нен­тами має мозаїчний характер. Вже перші дослідження в експедиції То­ва­ри­ства Лева відповідно до яко­сті води річки дозволили диференціювати Дністер на окремі екологічні ді­лян­ки (НЗЕЕД за 1988 – 1995 рр.; Фішер, 1996, 33 – 53), а проведені пізніше більш детальні до­слід­жен­ня в цілому підтвердили справедливість цього поділу. Отже, ці ділянки такі :

1. Від с.Вовче до Старого Самбора. Це зона поміркованого забруднення головним чином орга­ні­кою внаслідок розташування населених пунктів безпосередньо на берегах Дністра в досить тісній гірській до­лині.

2. Від Старого Самбора до гирла р.Стрвяж. На цій ділянці води Дністра мають найвищу якість, що обумовлено практичною відсутністю забруднювачів та інтенсивними процесами самоочищення.

3. Від гирла Стрвяжа до гирла Стрия. Найбрудніша ділянка верхнього і середнього Дністра. Дуже багато органічних забруднень несуть в Дністер Стрвяж і Верещиця, натомість Тисмениця дуже за­бруд­не­на промисловими стоками Дрогобича, Борислава, Стебника. Крім того, на цій ділянці Дністер за­бруд­ню­ють побутові і промислові стоки міст Миколаєва і Нового Роздолу.

4. Від гирла Стрия до гирла Сівки. Гідрологічний режим Дністра тут в значному ступеню сприяє са­моочищенню. З впадінням Стрия, хоча і забрудненого відходами Жидачівського паперово-целюлозного ком­бінату, водність Дністра зростає майже вдвічі, а течія його тут спочатку дуже стрімка, а пізніше, в рай­оні Журавна вона стає майже непомітною, і річка має характер відстійника. Після впадіння дуже чис­тої і швидкої Свічі Дністер знову має стрімку течію, і процеси самоочищення ще більше ін­тен­си­фі­ку­ють­ся.

5. Від гирла Сівки до гирла Золотої Липи. Це ділянка складних процесів забруднення і са­мо­о­чи­щен­ня річки. Дуже забруднюють Дністер річки Сівка і Бистриця та промислові і побутові стічні води Ка­лу­ша. Натомість Лімниця із надзвичайно чистою і насиченою киснем водою дуже сприяє са­мо­о­чи­щен­ню річки.

6. Від гирла Золотої Липи до Мельниці-Подільської. Це ділянка значних органічних забруднень, які несуть в Дністер Золота Липа, Стрипа, Серет. Так само Дністер забруднюється органікою в районі с.Ко­стрижівка і м.Заліщики. На цій ділянці мінеральні сполуки розчиняються, а органічні поступово окис­люються, бо тут Дністер при великій ширині (до 200 м) є дуже плиткий, і все ще має достатню здат­ність до самоочищення.

7. Дністровське водосховище. Безпосередньо на водосховищі джерел забруднення практично нема. Во­досховище діє як гігантський відстійник і в нижній його частині вода практично є задовільною за усі­ма параметрами, хоча і з підвищеною мінералізацією. Тут найбільше у воді сполук сульфатного та гід­ро­кар­бонатного класів, натомість хлоридів та сполук азотної групи порівняно мало.

За другою греблею Дністровського водосховища течія Дністра поступово уповільнюється, і на те­ри­то­рії Молдови він вже є типово рівнинною рікою. Тут його здатність до самоочищення сильно змен­шу­єть­ся, тим більше що тут він повністю позбавлений чистих допливів, бо Реут і Бик, які втікають у Дні­стер на території Молдови, самі дуже забруднені і тільки погіршують становище (Spataru P. , 1996, 120 – 125). Між тим, у Молдові антропогенне навантаження на річку хоча є дещо нижче, ніж в Західній Ук­раїні, але все ж є досить велике через більшу густину населення і розташування просто на берегах Дні­стра значно більших, ніж в Західній Україні, промислових міст, таких як Тирасполь, Бендери та ін­ші. Тому тут річка вже не в стані позбавитися забруднення самостійно, якість води в Дністрі вниз за те­чією вже постійно погіршується, і в районі водозабору для Одеси біля села Біляївка переходить кри­тич­ні межі як за органічними, так і за мінеральними забрудниками. Для більш докладного опису ситуації із які­стю води в нижній течії Дністра у експедиції нема даних, оскільки в останні роки на цій ділянці вона до­сліджень не проводила.

Слід зазначити, що результати досліджень за останні три роки дають підстави говорити, що якість во­ди у верхній і середній частині Дністра дещо поліпшилася. Це підтвердили і дослідження українсько-мол­давської експедиції “Тірас-96”, котра відбулася восени 1996 року. Це поліпшення не є результатом яки­хось цілеспрямованих заходів і може бути пояснене лише значним економічним спадом, котрий пе­ре­жи­вають тепер Україна і Молдова. Промислові підприємства або працюють не на повну потужність, або тим­часово призупинені, через високі ціни хімдобрив на поля їх поступає значно менше, ніж в попередні ро­ки. Це поліпшення фіксується не тільки результатами аналізів, але підтверджується даними біологічних спо­стережень, які показують, що в останні роки в Дністрі з'являється все більше раків та мідій, особливо чут­ливих до забруднень. Дещо побільшало число гніздувань білого лелеки, що можна пояснити роз­ши­рен­ням кормової бази і загальним збільшенням біологічної маси в трофічному ряду : водно-болотні птахи – амфібії – комахи. В 1997 році учасники експедиції страждали від комарів як ніколи в попередні роки. І земноводні і комахи теж є досить чутливими до забруднення вод. Однак погоджуючись із певним по­кра­щенням екологічного стану Дністра, треба наголосити, що це тимчасове явище, котре швидко ми­неть­ся з початком економічного підйому.

Закінчуючи тему якості води, відзначимо, що хімічний аналіз води дає нам моментальну картину яко­сті, котра дуже залежить від випадкових факторів, таких як погода, пора року або навіть доби і днів тиж­ня (заводи пристосувалися скидати відходи виробництва під час дощів, вночі і роблять це менше в гар­ну погоду і вихідні дні). Біологічна індикація менше підпадає дії випадкових факторів, але більш інер­цій­на, тому раціонально використовувати одночасно обидва методи, котрі і доповнюють і підтверджують ре­зультати один одного.

Наприклад, гідробіологічні дослідження в експедиції показали, що навіть в таких чистих річках як Сві­ча і Лімниця сталися песні порушення в структурі їх зообентосу, для яких нібито не існувало видимих при­чин. Після проведення гідрохімічного аналізу проб води з цих річок на наявність залишків наф­то­про­дук­тів виявилося, що сліди розпаду нафтопродуктів досить помітни, і, очевидно, саме це забруднення ви­кли­кало порушення в структурі зообентосу.

Необхідність проведення гідрологічних досліджень в рамках вивчення загального екологічного стану Дні­стра викликана двома причинами. По-перше, мало знати, яку відносну кількість забруднювачів несе в собі той чи інший доплив Дністра. Для того, щоб оцінити дію допливу на якість води в Дністрі, треба зна­ти розхід води як в допливі, так і в самому Дністрі. По-друге, водозабір з Дністра, котрий постійно зро­стає, змушує замислитися і над проблемою водних ресурсів. Дані вимірів гідрологічних постів на Дні­с­трі за останні десять років тепер є практично недоступні для громадськості. Однак є непрямі свідчення об­міління Дністра та його допливів, хоча для категоричних висновків потрібен порівняльний аналіз гі­дро­ло­гічних вимірів впродовж багатьох років, щоб переконатися, що зменшення водності Дністра не по­в'я­за­не з циклічними змінами. Тим не менше, все ж таки слід звернути увагу на наступне. Проведені ін­тен­сив­ні вирубки лісів у Карпатах і осушення боліт у Прикарпатті змінили гідрологічний режим річки. І кар­патські ліси, і багниська в районі між Самбором і Жидачовим були природними регуляторами стоку. Аку­мулюючи воду в часі таяння снігів та проливних дощів, ці природні регулятори віддавали потім воду річ­ці поступово, роблячи її стік більш стабільним. В теперішньому часі надлишок води швидко стікає в Дні­стер і веде до короткочасних, але великих повеней, котрі можуть робити ілюзію відсутності суттєвих змін у гідрологічному режимі Дністра, бо великі повені були завжди. Але може бути, що загальний об'єм води в часи повеней істотно зменшився в останні десятиліття, якщо повені тривають коротше, ніж ра­ні­ше. Великі повені на Дністрі за останнє десятиліття були в 1988, 1993 і 1997 роках. Порівняння даних гі­дрологічних вимірів цього останнього циклу повеней з даними аналогічних циклів післявоєнних часів мог­ло би дати важливі свідчення про динаміку гідрологічного режиму Дністра.

Побічним наслідком осушення багниськ не могла не стати зміна клімату в Прикарпатті. В першу чер­гу, це деяке підвищення температури повітря в літню пору і зменшення його вологості. Обидва ці яви­ща ведуть до зменшення опадів. Волога, котру приносять у Карпати вітри з Атлантики, часто не кон­ден­сується в опади тому, що при заниженій вологості повітря його температура не знижується до точки ро­си. Дані гідрометеорологічних станцій за останнє десятиліття теж недоступні, тому можна лише при­пус­ка­ти, що річний рівень опадів зменшився, і це разом із природним зменшенням запасів ´рунтових вод ве­де до зниження річного природного стоку Дністра. Процес взаємодії гідрологічних та метео­ро­ло­гіч­них процесів іде, звичайно, багато складніше накресленої тут схеми, але не може бути жодного сум­ні­ву, що він вимагає детального вивчення на матеріалах багатолітніх досліджень. Світова екологічна прак­ти­ка знає приклади відновлення і збереження боліт. ª такі намагання і в Україні, і власне на Дністрі. Оде­ські при­ро­доохоронці ведуть боротьбу за створення державного заповідника “Дністровські плавні” в районі баг­ни­стого гирла Дністра (Русев И.Т. , 1993, 141 – 142).

У порівнянні з річками Західної та Центрально-Західної ªвропи Дністер у своїй верхній і середній течії в основному зберіг свій природний характер. Однак його гідрологічний режим в значному ступеню по­рушують гідротехнічні споруди і господарська діяльність в прибережній зоні і в кориті річки. Най­сут­тє­віший вплив на гідрологію Дністра безперечно зробила побудова греблі в районі Новодністровська, в ре­зультаті чого було створене велике Дністровське водосховище, яке остаточно було заповнене у 1987 ро­ці. Оцінка доречності побудови на Дністрі цієї споруди суперечлива і суб'єктивна. Не заперечуючи її пев­ної користі, слід пам'ятати і про ту шкоду, котру вона заподіяла. Головна шкода – безповоротна втра­та тисяч гектарів родючих земель, вартість яких за радянських часів не можна було оцінити, а також до­корінна зміна гідрологічного режиму Дністра і вище і нижче греблі, аж до самого гирла. Натомість мо­ральна шкода, завдана людям в зв’язку з переселенням з рідних місць і відчутна в перші роки, з ча­сом вивітрюється. Деякі природоохоронці вважають за необхідне водосховище ліквідувати, тобто спус­ти­ти його воду і повернути гідрологічний режим Дністра до природного стану. На думку учасників ек­спе­ди­ції “Дністер”, цього робити не слід принаймні з двох причин. По-перше, водосховище виконує во­до­ре­гу­люючу функцію, що особливо важливо навесні, коли у Дністровських плавнях для підтримання іс­ну­ван­ня орніто- та гідрофауни необхідна щорічна весняна повінь, якої в теперішніх змінених кліматичних “при­род­них” умовах може і не бути. Як стверджують іхтіологи “ефективність природного відновлення в біль­шо­му ступеню залежить від величини стоку у період нересту, ніж від сумарного річного стоку річки” (Гон­чаренко Н.И., 1993, 131). По-друге, значна частина шкідливих для людини і природи ре­чо­вин тепер на­дійно похована на дні водосховища. Після спуску води течія річки може легко розмити не­до­стат­ньо ущіль­нений ´рунт і винести з водою значну кількість металів, котрі були адсорбовані в донних від­кладах і бе­регових намулах, де кларк деяких з них перевищує значення гранично допустимої кон­цен­тра­ції у ´рунтах. Особливо це стосується миш'яка, кількість якого досягає значень 12 мг/кг, що пе­ре­ви­щує норму у шість разів. В донних відкладах більше норми є також кобальту, кадмію, свинцю, кон­цен­тра­ція яких зростає з глибиною. Але найважливішим є те, що, як вважають спеціалісти (Ropot V., 1996, 8), у при­дон­ній верстві Дністровського водосховища ще від часів Стебниківської аварії залишається ви­со­ко­мі­не­ра­лі­зована вода високої густини, яка не перемішується з більш чистими верхніми верствами. Згід­но оцінок кіль­кість цієї води дорівнює приблизно 1/4 від загальної маси ропи, скинутої у Дністер під час аварії. От­же спуск водосховища є небезпечним для нижньої течії Дністра з різних точок зору.

Великий вплив на гідрологічний режим Дністра і стан ´рунтових вод у прибережній зоні мають роз­роб­ки шутру (гравію) та піску, і цей вплив часом буває дуже шкідливим. Безумовно, не викликає за­пе­ре­чень необхідність забезпечення потреб народного господарства в будівельних матеріалах, і така мож­ли­вість існує за рахунок нагромадженого алювію, нанесеного водами річок з Карпат впродовж ти­ся­чо­літь. В басейні Дністра дійсно є багатометрові відклади гравію, однак видобуток його треба вести ци­ві­лі­зо­ва­ним способом з рекультивацією зруйнованих площ і без перетворення корита річки у транспортну ма­гі­с­т­раль для надпотужних вантажівок, як це, наприклад, зроблено нижче Старого Самбора на Львів­щи­ні. В ос­танні роки зменшилися розробки піску і шутру в самому кориті, і це факт позитивний, але чи не від­нов­ляться вони під час очікуваного економічного підйому ? Проведення таких розробок має робитися тіль­ки за спеціальним дозволом.

Одним із яскравих прикладів негативних наслідків некомпетентної гідротехнічної діяльності людини є зміна русла р.Свірж біля с.Тенетники Галицького району Івано-Франківської обл. Тут на вигині Дні­с­т­ра води Свіржа були частково відведені каналом вище старого гирла, в результаті чого почалося роз­ми­ван­ня високого лівого берега Дністра і формування піщано-гравійної коси на правому березі, бо раніше во­ди Свіржа підпирали течію Дністра і спрямовували її до протилежного берега, тобто існувала певна ста­більна гідрологічна ситуація. Коли підпір зменшився, гідрологія Дністра стала мінятися до нового ста­біль­ного стану, в результаті чого було втрачено кілька гектарів чорнозему взамін на піщано-гравійну ко­су, порослу верболозом, де родючий ´рунт сформується хіба після кількох століть. І все ж таки розмив бе­регів Дністра не є типовим явищем і крім цього прикрого прикладу його можна спостерігати ще в рай­о­ні с.Горигляди Монастириського району Тернопільської обл. та в деяких інших місцях.

Із загальним екологічним станом Дністра тісно пов’язаний стан флори і фауни його вод і берегів, який можна оцінити як такий, що в ньому ще не сталося безповоротних змін. Досліджень водної фауни хре­бетних в експедиції “Дністер” не проводилося ніколи, і залежність її видового та кількісного складу від якості води оцінити важко. Але безперечно, що побудова Дністровського водосховища привела до йо­го певних змін. Для оцінки цих змін дані опитувань населення не можуть бути надійним джерелом, од­нак окремі з них заслуговують на увагу. Наприклад, місцеві рибалки в районі с.Стара Ушиця на во­до­схо­вищі одностайно стверджують, що в останні роки значно збільшилася кількість сомів. Це можна зро­зу­міти, якщо взяти до уваги, що соми найбільше пристосовані до життя в замулених водоймах, а во­до­схо­вище поступово замулюється. Учасники експедиції зауважили також, що виловлена в Дністрі риба має неприємний присмак нафти, особливо в зябрах. Цей факт підтверджує високу забрудненість Дністра наф­топродуктами, а також наводить на думку, що в процесі природного добору виживають і дають по­том­ство найбільш пристосовані до забруднених вод особини і види – такі, як, наприклад, підуст, кіль­кі­сть ко­трого в Дністрі за свідченнями рибалок зростає. Непряму оцінку кількісного складу іхтіо- та ба­тра­хо­фа­уни можна зробити на підставі досліджень популяцій орнітофауни, які робила орнітологічна група ек­спе­диції “Дністер”, котра пізніше виділилася в окрему експедицію тієї самої назви. За даними ор­ні­то­ло­гів вздовж берегів Дністра зустрічається 125 видів птахів. П’ять найпоширенішених з них такі : лас­тівка бе­ре­гова (Riparia riparia), мартин звичайний (Larus ridibundus), кропив’янка сіра (Sylvia communis), оче­ре­тян­ка чагарникова (Acrocefalia palustris) та крячок річковий (Sterna hirundo). При цьо­му ластівка бе­ре­го­ва складає 84.6 % від всієї кількості птахів. Порівнюючи дані середньої кількості осо­бин цих п’яти ви­дів в розрахунку на 10 км довжини берегів на різних ділянках верхнього Дністра (Bokotej A., 1996, 41), мож­на побачити, що якість води в Дністрі в значній мірі впливає на кількісний склад деяких видів пта­хів. Найпоширеніший в Придністров’ї вид – берегова ластівка – на відрізку від с.Лап­шин до с.Цвітова, ко­трий більшою частиною входить в найзабрудненішу третю ділянку Дністра (від гирла Свіржа до гирла Стрия), має найменшу чисельність (менше 1/3 від се­ред­ньої). Однак берегова ластівка жи­виться кома­ха­ми, котрих тут не менше, ніж в інших місцях, тому, напевно, в даному випадку для чи­сель­ності її по­пу­ляції вирішальним фактором є не кормова база, а наявність умов для гніздування, мож­ли­востей якого у по­рівнянні з іншими ділянками тут дійсно менше. Кропив’янка сіра і очеретянка ча­гар­никова, живлення яких не пов’язане з водою, зустрічаються на цій ділянці частіше, ніж на інших. На­то­мість мартин зви­чай­ний і крячок річковий, які живляться переважно рибами, зустрічаються найчастіше в найчистішій з до­сліджуваних ділянок Дністра (на відтинку с.Цвітова – с.Маринопіль). При цьому мар­тин зу­стрі­ча­єть­ся тут в 5 – 12 разів частіше, ніж на інших ділянках (крячок – в 2 – 4 рази). Зро­зу­міло, що в чистій во­ді водиться більше риби, і птахи тут мають більшу поживу. Отже, кількісний склад популяцій певних видів птахів може бути корельований із якістю води.

Флористичні дослідження в експедиції дозволяють стверджувати, що долина Дністра є унікальною че­рез те, що тут проходять границі ареалів різних рослинних угруповань, тому вона має надзвичайно важ­ливе природоохоронне значення і повинна мати певний заповідний статус, поки її не торкнулися знач­ні антропогенні зміни. Що ж стосується сучасних антропогенних змін, то вони проявляються головним чи­ном в натуралізації і поширенні чужерідних долині Дністра синантропних видів.

Оцінюючи загальний екологічний стан Дністра із врахуванням економічної ситуації в Україні і в Мол­дові під сучасну пору, можна зробити наступні висновки :

1. Для ефективного проведення природозахисної роботи в басейні Дністра необхідна відповідна між­дер­жавна угода між Україною і Молдовою.

2. При стратегічному плануванні екологічної політики в басейні Дністра і маючи на увазі обмежені ре­сурси, які виділяють Україна і Молдова на захист навколишнього середовища, слід враховувати такі при­родні фактори як самоочищення рік. Тому в Україні для поліпшення екологічного стану Дністра слід в першу чергу зменшити забруднення його допливів нафтопродуктами і високомінералізованими від­хо­да­ми виробництва хімічних підприємств, натомість в Молдові треба зменшувати забруднення Дністра ор­га­ніч­ними речовинами. Однак і в Україні, і в Молдові слід звернути серйозну увагу на той факт, що са­мо­о­чищення річки від нафтопродуктів іде надзвичайно повільно, тому за забруднення ними Дністра, навіть за найменші, такі як миття в річці автомашин та сільгосптехніки, треба вводити жорсткі штрафні санкції.

2. Хоча за останні два-три роки намітилося поліпшення якості води у Дністрі, це не повинно за­спо­ко­ювати, оскільки при сподіваному економічному підйомі ситуація може різко змінитися в гірший бік і при сучасній великій самостійності промислових підприємств може приховувати в собі загрозу нових еко­ло­гічних катастроф.

3. Гідрологічний режим Дністра потребує проведення спеціальних комплексних досліджень щодо йо­го зв’язків з можливими кліматичними змінами із завданнями розробки заходів по збільшенню, або хоча б збереженню його водності як важливої водної артерії України і Молдови.

4. Унікальність долини Дністра і досить добра збереженість його природного стану вимагає на­дан­ня їй певного заповідного статусу.

ЛИТЕРАТУРА

Скорочення

Днестр – SOS. – Международная кологическая конференция по защите и возрождению реки Днестр “Днестр – SOS”. Тезисы докладов. 20-24 сентября 1993 года. Часть ІІ.

На варті Дністра. – Бібліотека товариства Лева. На варті Дністра. За матеріалами міжнародної експедиції “Дністер”. Львів. 1996.

НЗЕЕД. – Науковий звіт екологічної експедиції “Дністер”.

Tiras – 96. – “Tiras-96”. The International Ecological Seminar – Lviv – Vadul-lui-Voda. The 9-23 of September 1996. 1997.

Гайский В.А., Еремеев В.Н. (Ред.). 1997. Концепция построения автоматизированной системы ко­ло­ги­чес­кого контроля вод Украины. Севастополь.

Гончаренко Н.И. 1993. Ихтиофауна и воспроизводство рыбных запасов в устьевой области Днестра и Дне­стровском лимане. В зб. Днестр – SOS.

Зикова О. 1996. Найменші водні мешканці Дністра. В кн. На варті Дністра.

НЗЕЕД за 1988-89 роки. 1990. Львів. Рукопис.

НЗЕЕД за 1990-91 роки. 1992. Львів. Рукопис.

НЗЕЕД за 1992-93 роки. 1994. Львів. Рукопис.

НЗЕЕД за 1994 рік. 1995. Львів. Рукопис.

НЗЕЕД за 1995 рік. 1996. Львів. Рукопис.

Русев И.Т. , Щеголев И.В. 1993. О проблемах организации государственного заповедника “Дне­ст­ров­с­кие плавни”. В зб. Днестр – SOS.

Фішер Я. 1996. Води Дністра. В кн. На варті Дністра.

Bokotej A., Kogut I., Socolov N., Gorbani I. 1996. Fauna, habitat distribution and populations of birds in the low­land part of the upper Dniester during nesting period. Tiras – 96.

Kampwert U., Niemeier S., Zubke G. 1994. Dniester 1994. Bericht fьr den Stifterverband fьr die Deutsche Wis­senschaft. Ergebnisse der Marburger und Freiburger Untersuchungen. Marburg. Manuskript.

Ropot V. 1996. River Dnister pollution with toxical waste as a result of the accident at potassium fertilizers fac­tory. Tiras – 96.

Spataru P., Sandu M., Ropot V., Dragalin I., Dranca L., Lupascu T., Ostap E. 1996. Organic substances in the Dniester river water. Tiras – 96.