Трифункціональна Економічна Модель України: функція розподілу – «економічна конституція»
| Вид материала | Документы |
СодержаниеНаціональна економічна Модель затверджується конституційною нормою як складова Конституції України» |
- Тя освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста або магістра за спеціальністю "Економічна, 404.15kb.
- Програма вступного іспиту зі спеціальності «економічна теорія» (магістр, спеціаліст), 431.57kb.
- Л. А. Родіонова економічна історія навчально-методичний посібник, 1216.83kb.
- Програма навчальної дисципліни „ економічна теорія харків, 139.15kb.
- Пайовик Б. Д., Матисякевич М., Матейко Р. М. Л22 Економічна історія України І, світу:, 9370.63kb.
- Пайовик Б. Д., Матисякевич М., Матейко Р. М. Л22 Економічна історія України І, світу:, 7677.03kb.
- Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 695.24kb.
- Тема: Міжнародний географічний поділ праці. Міжнародна економічна інтеграція, 247.8kb.
- Тема міжнародна економічна система предмет курсу "міжнародна економіка". Міжнародна, 485.55kb.
- Економічна теорія, 1317.91kb.
Трифункціональна Економічна Модель України:
функція розподілу – «економічна конституція».
Умови розвитку національної економічної системи, умови господарювання для всіх суб’єктів господарювання в Україні, сьогодні, надмірно залежать від політичних процесів в державі, дій окремих політиків і окремих політичних сил, які, як правило, не мають реальної визначальної підтримки суспільства.
Політична боротьба в країні відзначається надзвичайною гостротою і безкомпромісністю зі сторони всіх ключових політичних гравців. Часто політичні війни ведуться лише для самого факту перемоги над політичним опонентом, а наслідки таких війн і таких «перемог» для країни, її громадян, для розвитку економіки учасниками політичного процесу не враховуются та ігноруються.
Після розвалу радянської тоталітарної політичної системи в Україні, плюралізм і демократичні засади незалежного політичного життя породили великий всплеск політичного різнобарв’я – одна за одною створювались партії, сягнувши кількості понад 140 політичних одиниць. Кожна партія або своєю назвою, або статутом проголошувала приналежність до певної ідеології в класичному політологічному розумінні. Але, насправді, ідеологія, як виявилось, для тотальної більшості українських партій, слугувала лише зовнішньою обгорткою. Реальною метою створення майже всіх партій та їх подальшого ділення на клони з приставками і без, виявилось або задоволення особистих амбіцій окремих політиків, або отримання влади будь-якою ціною, або ж поєднання першого і другого, і все з однією метою – використання влади у корисних цілях, а не реалізація задекларованих партійних програм відповідно до заявленої ідеології.
Наслідки такого ходу політичного процесу в Україні за 16 років Незалежності виявились катастрофічними: фізичне вимирання 6 млн. населення, серед тих, хто «вижив» біля 6 млн. виїхали за кордон на заробітки, щоб прогодувати свої сім’ї (це в умовах відсутності війни чи перманентних бойових дій в країні); серед тих хто залишився в Україні середня зарплата становить еквівалент 170 Євро (при наявній великій заборгованості), а середня пенсія 70 Євро - при майже європейських цінах на товари і послуги; більшість вітчизняних підприємств не працює і на третину своєї номінальної потужності радянських часів; місцеві бюджети по всій країні не мають коштів для виконання елементарних господарських робіт…
Соціально-економічні результати періоду Незалежності України є чи не найгіршими серед країн колишнього «соцтабору», з якими ми 16 років тому починали з однакових посткомуністичних економічних умов, при тому, що за економічними ресурсами України є найбагатшою не лише серед країн колишнього «соцтабору», а й серед всіх європейських країн.
Такі плачевні економічні результати є наслідком лише однієї першопричини – економічної непридатності сучасного політичного «бомонду» України, з причин або непрофесійності (а звідси – безрезультативності), або непатріотичності (а звідси – безвідповідальності і злочинності), або ж фатального поєднання першого і другого.
Вихід з такої ситуації бачу в необхідності захисту національної економіки, її суб’єктів від економічної непридатності більшості українських політиків та суто популістської діяльності більшості українських партій.
Форму захисту вбачаю у прийнятті максимально високого правового законодавчого документу рівня конституційної норми – Економічної Конституції України, або економічного розділу у загальній Конституції України.
Цей документ повинен містити загальні, але конкретні цифрові економічні параметри, за межі яких не може виходити, і які повинна виконувати влада будь-якого політичного забарвлення – це мотиватор ефективної і державотворчої економічної політики.
Вважаю, що економічними параметрами, які мають бути закріплені конституційними нормами є такі:
- Рівень бюджетизації економіки (частка Зведеного бюджету країни у Валовому Внутрішньому Продукті) – параметр, яким характеризується загальний рівень соціальної орієнтованості економічної системи країни, адже майже всі соціальні зобов’язання виконуються за допомогою бюджетного розподілу держави.
Нагадаю, що головним економічним пунктом Акту про державну Незалежність України 1991 року є побудова «соціально-орієнтованої ринкової економіки». Світовий досвід називає країни соціально-орієнтованими ті, в яких рівень бюджетизації складає 40-50% ВВП. Для довідки: за роки Незалежності України цей показник у лічених роках ледь сягав 30 % ВВП.
На перший погляд, може виглядати, що цей показник неможливо контролювати і регулювати, наче він є об’єктивним наслідком роботи економічної системи, зокрема в частині податкової системи. Але, для цього і існує в країні влада, щоб не пливти по хвилі наслідків роботи економічної системи, а, власне кажучи, формувати і розвивати національну економічну систему.
Тому, пропоную законодавче закріплення Рівня бюджетизації економіки України (Частка Зведеного бюджету України у ВВП) показником «не менше 40% ВВП» - це буде досить цільовим загальним завданням для уряду будь-якого політичного кольору з формування дійсно соціально-орієнтованої економічної системи України, що вимагатиме і реальної детінізаці економіки, і приборкання корупції, і наведення податкового порядку...
- Соціальний рівень бюджету (частка соціальних витрат у Зведеному бюджеті країни) – параметр, яким характеризується рівень соціальної спрямованості економічної політики держави.
До соціальних витрат бюджету відносяться: виплата пенсій за віком, за фахом, за станом здоров’я; виплата заробітніх плат працівникам державних органів влади, державних організацій освіти, культури, мистецтв, охорони здоров’я, спорту, працівникам державних підприємств; виплата соціальних допомог, субсидій, пільг, та інші соціальні витрати. Соціальна сфера є найбіль чутливою, найбільш болючою і, водночас, найбільш гострою проблемою в сучасних економічних умовах України. Саме соціально залежні та соціально незахищені верстви населення найбільшою мірою відчувають на собі, а значить і на своїх сім’ях, різкі перипетії соціально-економічних і політичних стресів, криз і стагнацій, які відбуваються в країні. Саме соціально незахищені громадяни України найбільше страждають від нерозумних, гарячкуватих або ж злочинних дій певних політиків, які в певний час, за певних обставин отримують владні повноваження того чи іншого рівня. Окрім того, соціальні бюджетні виплати є, як правило, невисокими і забезпечують громадянину лише можливість помірного споживання, а це означає, що величина соціальних виплат бюджету практично повністю реінвестується у вітчизняну економіку.
Тому, пропоную конкретну цифрову економічну законодавчу конституційну норму соціального рівня бюджету країни у такому вигляді: «В структурі витрат Зведеного бюджету України не менше 50% витрат спрямовуються на соціальні статті».
Така конституційна норма захистить певний гарантований рівень соціального забезпечення населення від гарячих перипетій та їх наслідків політичного протиборства, недолугості чи злочинності.
- Міжбюджетне співвідношення розподілу бюджетних ресурсів між центральним (Державним) і місцевими бюджетами – показник, від якого реально залежить розвиток місцевого самоврядування, тобто можливість самоврядного господарювання місцевих громад.
Можна скільки завгодно говорити про розвиток місцевого самоврядування і регіонів на численних круглих столах, конференціях, семінарах, але, насправді, можлисть розвитку місцевого самоврядування залежить, головним чином, від одного конкретного економічного показника - міжбюджетного співвідношення витрат Державного і місцевих бюджетів.
Для довідки: у часи розвалу радянської економічної і політичної системи головною економічною причиною неефективності радянської економіки називалась її надмірна централізованість. Так от, «надмірною централізованістю» називалось міжбюджетне співвідношення розподілу бюджетних ресурсів через центральний бюджет 52%, а через місцеві бюджети, відповідно, 48% (дані 1990р.). Тобто, приблизно, 50/50 – це означало, тоді, вкрай негативне явище – на місцях повинно бути більше ресурсів для оперативного і динамічного реагування на особливості місцевих економічних умов і потреб.
За роки Незалежності в Україні міжбюджетне співвідношення сягнуло показника 70%/30% на користь центрального (Державного) бюджету у порівнянні з місцевими! При такому міжбюджетному співвідношенні всі розмови про необхідність розвитку регіонів, місцевого самоврядування залишаються не більше ніж розмовами, або свідомим спотворенням популістських заяв і гасел політичних сил реальними економічними діями Урядів цих самих політичних сил.
Тому, пропоную, на даному етапі економічного розвитку країни, законодавче конституційне закріплення показника міжбюджетного співвідношення на такому рівні: «В структурі витрат Зведеного бюджету України не менше 50% витрат розподіляються місцевими бюджетами». Пізніше цей показник необхідно поступово підвищувати до рівня 60%.
- Граничний дефіцит бюджету (величина дефіциту Зведеного бюджету до величини ВВП) - параметр, яким характеризується збалансованість і надійність державних фінансів.
Явище дефіциту бюджету країни виникає коли Уряд планує здійснювати більше витрат ніж очікує чи реально отримує доходів у бюджетній системі. Взагалі, сам по собі дефіцит бюджету не є катастрофою, і має значення не так його наявність, як джерела його покриття. Головне, щоб дефіцит бюджету не покривався лише інфляційним додатковим друком грошових знаків (як це було в Україні на початку 90-х у перші роки Незалежності). Але, щоб убезпечити країну від неочікуваних, непланових, негативних інфляційних коливань, та для демонстрації економічної прогнозованості рівень дефіциту бюджету варто обмежувати гранично допустимими нормами.
Кожна країна самостійно визначає гранично допустиму норму дефіциту бюджету. Але, країни Європейського Союзу вважають і нормативно закріплюють величину граничного дефіциту бюджету на рівні 3% ВВП.
Оскільки, стратегічний зовнішньополітичний курс України спрямований на вступ до Європейського Союзу, доцільно законодавчо закріпити цей важливий показник на рівні загальноприйнятих європейських стандартів. Крім того, сам рівень граничного дефіциту бюджету у 3% ВВП є дійсно непоганим контрольним показником для безпечного ведення річного державного фінансового обороту.
Тому, пропоную конституційне закріплення показника дефіциту бюджету таким чином: «Граничний розмір дефіциту Зведеного бюджету України становить не більше 3% Валового Внутрішнього Продукту».
- Мінімальний особистий дохід – показник, який відображає рівень матеріального забезпечення громадян країни. Особисті доходи громадян є, напевне, найважливішим критерієм ефективності роботи економічної системи країни та її спрямованості на інтереси народу.
Для кращої деталізації і наближеності до потреб громадян, показник мінімального особистого доходу варто формувати з трьох рівнів:
1.Мінімальний розмір пенсії;
2.Мінімальний розмір місячної заробітньої плати;
3.Мінімальний розмір погодинної оплати праці.
Рівень доходів населення необхідно забезпечити мінімальним економічним показником для захисту економічних прав громадян на гідні умови життя, праці, відпочинку. Держава для того й існує, щоб забезпечувати своїм громадяним достойне життя і можливість саморозвитку.
Тому, пропоную законодавче конституційне закріплення показників мінімального особистого доходу такими нормами:
- «Мінімальний розмір пенсії становить 1,5 величини прожиткового мінімуму».
- «Мінімальний розмір заробітньої плати становить 2 величини прожиткового мінімуму».
- «Мінімальний розмір погодинної оплати праці становить 1/100 частки мінімального розміру заробітньої плати».
При цьому, для запобігання соціально-економічних спекуляцій влади, в даному розділі обов’язковим є закріплення загального принципу визначення прожиткового мінімуму. А саме:
- «Прожитковий мінімум коригується щорічно в сторону збільшення з коефіцієнтом 1,2 від показника інфляції за рік, що минув, і встановлюється Законом «Про державний бюджет України» на наступний рік. У випадку дефляції за рік, що минув, прожитковий мінімум на наступний рік залишається незмінним» - цей пункт виконує дуже корисну функцію гарантування постійного підвищення реальних мінімальних доходів громадян на рівні вищому, ніж інфляційне зростання.
Такі конкретні, конституційно закріплені економічні показники гарантованих доходів громадян забезпечать мінімальний достойний рівень матеріального добробуту людини і, водночас, стимулюватимуть владу України будь-якого політичного забарвлення до ефективної управлінської економічної діяльності на благо інтересів широких верств населення країни.
- Гранична девальвація національної валюти Гривні – показник, яким характеризується стабільність і передбачуваність змін курсу національної грошової одиниці.
Це надзвичайно важливий критерій довіри до національної валюти, як зі сторони внутрішнього інвестора, так і для зовнішніх контрагентів, які працюють або мають намір працювати на території України чи з українськими партнерами. Прогнозованість вартості грошової одиниці є важливим елементом для розробки бізнес-проектів та розрахунків доходності і прибутковості майбутньої діяльності інвестора.
Кожен громадянин України, отримуючи доходи в національній валюті, хоче бути впевнений у надійності, стабільності і передбачуваності цієї валюти – будь-яке вагоме чи різке знецінення Гривні надовго підірве довіру до її здатності виконувати такі функції грошей як вартісну, накопичувальну, інвестиційну. А без цього не варто розраховувати на збільшення приватних банківських збережень та підприємницьких операцій в національній валюті, на розвиток національного фінансового ринку, на дедоларизацію вітчизняної економіки.
Тому, вважаю за доцільне конституційне закріплення граничного рівня курсу національної грошової одиниці протягом фінансового року задля гарантованого забезпечення її стабільності та упередження від валютних зривів і дестабілізуючих панічних спекуляцій. А саме:
- «Курс національної валюти Гривні щодо іноземних валют не може знецінюватись більше ніж на 2 % протягом одного фінансового року»
Це означає, що якщо, наприклад, на початок року курс Гривні до долара США становить 5.00, то на кінець року він не може бути вищим за 5.10.
Звичайно, виконання такого конституційного пункту майже повністю лягає на відповідальність Національного Банку України як провідника грошово-кредитної політики в країні.
При сучасних золотовалютних резервах НБУ та наявній стабільності національної грошової одиниці це буде не важке завдання, але подібна конституційна норма максимально гарантуватиме суб’єктам економічного процесу надійність середньострокових і довгострокових операцій з Гривнею.
- Гранична максимальна Облікова ставка НБУ – показник, що впливає на формування рівня банківського проценту в країні.
Однією з найбільших проблем і, водночас, найбільших гальм для розвитку «реального» сектору економіки, малого і середнього підприємництва, є надмірно високі ставки банківського кредитування, що існують, на сьогодні, в Україні. – Це великою мірою стримує загальні темпи росту національної економіки.
А для споживачів це відображається у високих ставках кредитування на купівлю товарів, автотранспорту, нерухомості, що значно знижує купівельну спроможність, і, відповідно, реальне зростання рівня життя населення.
При цьому, начебто, адекватно високі ставки депозитних вкладень не покривають потреб майбутнього споживання через високі темпи росту цін, які практично нівелюють депозитну вигоду. До речі, і самі високі темпи росту цін підганяються високими комерційними кредитними ставками, адже підприємець спершу бере кредит для своєї діяльності, а потім для його покриття змушений адекватно закладати його відсоток у собівартість і ціну своєї продукції.
На сьогодні облікова ставка НБУ коливається на рівні 8,5 – 9 %, що є дуже високою планкою для формування рівня комерційного банківського проценту. Найнижчий рівень облікової ставки НБУ, на нетривалий період, становив 7 %, що також не задовільняє потреб розвитку підприємництва.
Тому, бачу необхідність у постановці загальнофінансового завдання для діяльності Національного Банку України у вигляді обов’язковості виконання конституційної норми з граничного максимального рівня облікової ставки, у такому вигляді:
- «Гранична максимальна облікова ставка Національного Банку України становить 5 %»
Подібний, конституційно закріплений і обов’язковий до виконання, економічний показник поставить конкретне завдання для НБУ і відкриє можливості для поступового зниження рівня процентних кредитних ставок в країні.
- Граничне зовнішньоторгівельне сальдо (негативне) – показник, який визначає збалансованість національних зовнішньоекономічних рахунків.
Зовнішньоторгівельне сальдо є зведеним балансом експортно-імпортного руху товарів в маштабах національної економіки. Сальдо є позитивним в разі перевищення експорту відчизняної продукції над імпортом іноземної – така ситуація вважається бажаною для національних рахунків. Негативне сальдо виникає при перевищенні імпорту над експортом країни – це оцінюється як поганий діагноз для вітчизняної економіки.
Насправді, важливе значення має не так фактперевищення експорту над імпортом чи навпаки, як сама структура експорту з країни та імпорту в країну. – Якщо в структурі експорту країни переважають готові споживацькі товари, високотехнологічні, науковоємні продукти, то це є свідчення високого рівня розвитку економіки країни. Якщо ж експортним продуктом є, переважно сировинні або напівфабрикатні товари, як сьогодні в Україні (металопрокат, хімія, зерно – основа українського експорту), то це говорить про те, що національна економіка знаходиться на стадії примітивного індустріалізму.
Отже, наявність позитивного чи негативного зовнішньоторгівельного сальдо ще не вказує на рівень чи напрям розвитку національної економіки – важливішою є структура експорту та імпорту, але надмірно висока величина негативного сальдо може сама по собі започатковувати негативні тенденції розвитку національного валютного і фінансового ринку, та якість і структурну спрямованість розвитку вітчизняних суб’єктів господарювання.
Тому, пропоную затвердження конституційної норми граничного рівня негативного зовнішньоторгівельного сальдо таким чином:
- «Граничне негативне зовнішньоторгівельне сальдо України становить 3 % Валового Внутрішнього Продукту»
Це буде спільним завданням для Уряду та НБУ.
- Граничне податкове навантаження – є категорією, від якої, значною мірою, залежать такі економічні критерії країни, як: зручність і вигідність ведення підприємницької діяльності; інвестиційна привабливість країни у світі; ефективність і справедливість податкової системи; рівень тінізації економіки і т.п.
Необхідно припинити безмірне і безсистемне нарощування податкового масиву в Україні, що призвело до небаченої тінізації економіки, неможливості легальної підприємницької діяльності, масових і маштабних спекуляцій з використанням пільгових і «ВЕЗ-х» податкових режимів, тотального хабарництва у справлянні/ухилянні податків.
Тому, в сучасній ситуації, вважаю необхідним конституційне закріплення певних загальних податкових категорій, які зменшать рівень податкового навантаження на всіх суб’єктів економіки України і впорядкують процес сплати податків А саме:
- «Обов’язковими базами оподаткування є: дохід громадян і підприємств, прибуток підприємств, земля, надра землі, рухоме і нерухоме майно».
- «В один період часу, існує загальнодержавних не більше 10 податків, не більше 10 зборів, не більше 10 акцизів»
- «В один період часу, існує не більше 10 місцевих податків, не більше 10 місцевих зборів в кожній одиниці місцевого бюджету»
- «Ставка оподаткування на категорію «оборот» не перевищує 5 % від суми обороту»
- «Ставка оподаткування на категорію «дохід підприємства» не перевищує 10 % від суми доходу»
- «Ставка оподаткування на категорію «дохід фізичної особи» не перевищує 15 % від суми доходу»
-«Ставка оподаткування на категорію «додана вартість» не перевищує 15 % від суми вартості»
- «Ставка оподаткування на категорію «прибуток» не перевищує 20 % від суми прибутку»
- «Всі платники податків є рівними перед законом – пільг в оподаткуванні не існує, окрім як у 5 сферах: 1.охорона здоров’я, 2. освіта, 3. наука. 4. культура, 5.спорт»
- «Форми і принципи сплати всіх видів податкових платежів є незмінними протягом бюджетного року»
Такі конституційно закріплені норми будуть формувати загальні рамки податкової системи країни і унеможливлять її скочування до рівня податкового ярма, яким вона є, на сьогодні, в Україні.
Виходячи з подібних конституційних податкових норм необхідно формувати Податковий Кодекс України і всі інші акти податкового законодавства.
- Порядок ведення економічної політики – це методологія причинно-наслідкового і систематизованого підходу до етапів і послідовності заходів проведення державної економічної політики.
Економічна політика в Україні проводиться за методологічно неправильною послідовністю кроків - починаючись від формування і затвердження Державного бюджету України. Насправді, річний Дежавний бюджет це не перший етап, а останній вінець забезпечення виконання певної річної Програми соціально-економічного розвитку. Але й річна Програма повинна буди лише певним етапом реалізації певної стратегічної Моделі економічного розвитку країни.
Тобто, методологічно правильна і управлінськи ефективна послідовність проведення державної економічної політики є такою:
національна економічна Модель => щорічні Програми для поетапної реалізації Моделі => річний Державний бюджет для реалізації річної Програми.
Протягом всіх 16 років Незалежності чи не всі українські уряди зводили свою економічну політику до складання і затвердження Державного бюджету, після прийняття якого затверджували річну Програму діяльності уряду лише з метою забезпечення недоторканістю уряду на один рік після затвердження Програми.
Тому, вважаю за необхідне закріпити конституційною нормою правильну послідовність проведення державної економічної політики таким чином:
- «Державний бюджет України розробляється Урядом і Президентом України і затверджується Верховною Радою України на виконання і після розробки річної Програми соціально-економічного розвитку, яка розробляється Урядом і Національним Банком України і затверджується Верховною Радою України на виконання і після розробки і затвердження стратегічної національної економічної Моделі України.
Національна економічна Модель затверджується конституційною нормою як складова Конституції України»
Отже, наведені вище десять пунктів Економічної Конституції України, або економічного розділу в загальній Конституції України формують загальні, але конкретні цифрові економічні параметри податкової, бюджетної, грошової, кредитної складових економічної системи країни, виконання і дотримання яких буде обов’язковим для кожного українського уряду і керівництва Національного Банку України.
Це необхідно для унеможливлення соціально-економічних спекуляцій, популізму і зловживань зі сторони влади будь-якого політичного забарвлення і політичних назв, а також для впорядкування, систематизації та моделювання державної економічної політики.
Розділ книги
«Як підняти українську економіку»;
Автор: Андрій Новак, кандидат економічних наук.