Geum.ru

Одним з найважливіших елементів процесу становлення державності будь-якої країни є визначення національної символіки як невід’ємної ознаки незалежності

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

Матеріали до загальнообласного

Дня інформування населення

28 серпня 2007 року


Символ державності та єдності нації

(до Дня Державного прапора України)


Одним з найважливіших елементів процесу становлення державності будь-якої країни є визначення національної символіки як невід’ємної ознаки незалежності. Кожний народ, маючи свою історію, має і свої історичні святині – герб, прапор та гімн. Символіка є втіленням боротьби за самовизначення, це – історичне надбання народу, частка його етнокультури. Через умовне зображення символіка передає сутність держави, дає уявлення про соціальні цінності державного ладу тощо.

В усі віки і в усіх народів державний прапор був однією з найвищих і шанованіших святинь. Прапор символізував єдність земель і племен; прапор сконсолідовував міста і краї в державу, а духовно й історично близькі етноси – в націю. Під прапором воїни вирушали в похід, з прапором виступали на захист своєї батьківщини, прапор символізував стабільність держави й урочистість тих чи інших подій, свят та ритуалів.

Український національно-державний прапор прийшов до серця нашого народу тернистими шляхами буття. Під час історичних звершень він ставав символом боротьби за національні й соціальні права. У ньому втілені краса, праця, багатство рідної землі, віковічні прагнення до миру.

Сучасне українське синьо-жовте колірне сполучення – одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Поєднання цих кольорів може трактуватися багатозначно: це й чисте, мирне, безхмарне небо, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану – символом мирної праці і достатку, це і поєднання символів життя – Золотого Сонця у Синьому Небі. Однак, головна ідея синьо-жовтого полотнища – це велика Гармонія Неба, Сонця, Землі та всього, що на землі сущого.


Давні стяги на Русі були у великій шані ще за часів язичництва, а після запровадження християнства вони освячувались образом животворного Христа, що було перейнято від греків. На князівських стягах трикутно-клиновидної форми зображували небесні світила, хрести, княжі знаки – тризуби і двозуби. Слов’яни обожнювали свої знамена й вірили, що у воєнний час вони найсвятіші від усіх ідеалів. Без прапора військо не відправлялося в похід і не вступало в бій. Прапороносцями призначали, як правило, визначних богатирів, які мали обов’язок постійно тримати прапор над полем бою, пильно охороняти його.

Синьо-жовте сполучення кольорів походить також і від герба Галицько-Волинського князівства – золотого лева в синьому полі. А прапори, як правило, повсюдно виготовляються відповідно до кольорів герба тієї чи іншої землі, країни.

У XIII–XIV ст. з’являються чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці, найуживанішим кольором яких був червоний. Прапор Руської землі був переважно червоним із золотим двозубом. Вживали також білий та синій кольори, рідше – жовтий. Також починають існувати колірні сполучення.

Після нашестя татарських орд Батия ця символізація зникає. Подальша її історія пов’язана з тим періодом, коли значна частина території України-Русі відійшла до сусідніх держав. У 50-60-х роках XIV ст. Чернігово-Сіверщина, Поділля, Київщина та Переяславщина увійшла до Великого князівства Литовського. Галицькою землею й частиною Волині заволоділа Польща.

Згодом символізація відроджується в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини та й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. Таке поєднання на українських прапорах також відоме з ХV ст., коли галицькі полки з синьо-жовтими стягами брали участь у Грюнвальдській битві 1410 року.


Значний вплив на українське прапорництво мав розвиток козаччини. Наприкінці XVI ст. із заснуванням Запорозької Січі й виникненням козацтва як особливої верстви населення України збагатилися форма і кольори у системі військо-полкових, сотенних і морських похідних прапорів (корогв).

За козацько-гетьманської доби з’являється новий характерний прапорний колір, так званий малиновий. Щодо форми, то найчастіше зустрічалися прямокутні й трапецієподібні полотнища. Найвищими державними прапорними емблемами були дві гетьманські корогви: 1 – малинова з зображенням білого Архистратига Михаїла, 2 – з зображенням герба того чи іншого гетьмана. Проте, окрім малинового прапора, козацькі полки мали прапори різних кольорів, в тому числі жовті, сині, зелені та ін. Жовті та сині барви найчастіше зустрічаються в козацькому одязі часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького.

Синьо-жовті козацькі знамена зображені на картині „Запорожці пишуть листа турецькому султанові” І.Репіна, консультантом якого був відомий історик, археограф і етнограф Д.Яворницький, та на знаменитому полотні М.Івасюка „В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1649 році”.

У XVIII ст. стали переважати блакитні полотнища з золотими чи жовтими зображеннями гербів та частково іншими ознаками, як-от небесні світила, зброя, постаті Св.Михаїла, Юрія та ін. Лицевий бік полкових та сотенних хоругв і знамен був національною емблемою із зображенням козака у золотому і жовтому щитовому полі на блакитному полотнищі, а зворотний – полковою чи сотенною емблемою відповідного кольору зі встановленим зображенням. Великий прапор Запорізької Січі був червоного кольору. На лицевому боці зображений білий Архистратиг Михаїл, а на зворотному – білий грецький хрест, оточений золотим сонцем, півмісяцем та зірками. Прапори куренів і палаток були переважно малинового кольору з зображенням Архистратига Михаїла або білого хреста. З упадком Гетьманщини та приєднанням Центральної і Західної України до Росії та Австрії український прапор зникає.


Потреба у відображенні національної символіки виникла в ході розвитку національно-визвольного руху на західноукраїнських землях в середині XIX ст. Тоді створена інтелігенцією у Львові головна Руська рада прийняла як національну емблему колишній герб Галицького князівства – зображення жовтого (золотого) лева на блакитному полі.

У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор. Започатковану ідею підхопили різні спортивно-просвітянські організації, зокрема, відомі в усьому слов’янському світі так звані „Соколи”. Для проведення першого крайового зльоту у Львові (1910 р.) спеціально було виготовлено жовто-блакитний прапор. Відтоді й починається широке використання прапора – спершу на західноукраїнських землях, а згодом і на Лівобережній Україні.

Особливого розмаху ці процеси набули під час святкування 100-літнього ювілею від дня народження Т.Г.Шевченка. Жовто-блакитні прапори супроводжували урочистості не лише в Україні (як Правобережній, так і Лівобережній), а й у Москві, Петербурзі, Оренбурзі, Омську, Відні, Празі, Варшаві, Кракові та інших містах.


Щодо порядку розташування кольорів, то спочатку порядок кольорів не був установлений, тому вживали як жовто-сині, так і синьо-жовті їхні поєднання. Питання національних кольорів не викликало ніяких сумнівів і під час полеміки, що спалахувала на шпальтах київських і львівських газет 1909-1912 років – національними кольорами було визнано синю і жовту барви. Суперечки точилися лише з приводу порядку вживання кольорів. Особливо загострилася ця полеміка, в якій брали участь відомі українські історики та мистецтвознавці І.Крип’якевич, С.Томашівський, К.Широцький, в 1911-1913 рр., коли загострилося й питання відродження української державності, української національної єдності, а відтак і національної символіки. Найпотужніше ця боротьба розгорілася на Західній Україні, де почуття українського національного патріотизму та національної гордості завжди були яскраво вираженими.


У 1917 році жовто-блакитний стяг (тобто жовта смуга вгорі, а блакитна – внизу) став прапором західноукраїнського військово-політичного з’єднання Українських Січових Стрільців, яке рішуче виступало за створення незалежної Української Народної Республіки.

Після лютневої революції 1917 року по країні прокотилася хвиля масових мітингів і демонстрацій. У Києві такий мітинг відбувся 29 березня. На ньому робітники, солдати, інтелігенція йшли під червоними та жовто-блакитними прапорами.

22 березня 1918 року Центральна Рада в Києві ухвалила Закон про державний прапор Української Народної Республіки, який був жовто-блакитним.

У 1918 році, після державного перевороту, вчиненого багатими землевласниками на чолі з гетьманом П.Скоропадським, порядок кольорів змінився, і було затверджено синьо-жовтий прапор Західноукраїнської Народної Республіки. 20 березня 1920 року він був затверджений і на Прикарпатській Русі, тобто Закарпатті, а з 1939 року і на Карпатській Україні, отже, він був ідентичним тому, яким є в наші дні прапор незалежної України.


У період 1917 – початку 1919 рр. синьо-жовтим прапором користувалися в Україні й більшовики. Лише з другої половини 1919 року з ідеологічних міркувань прапор УСРР мав червоний колір з абревіатурою назви республіки, облямованою золотою рамкою.

У ті часи ніхто не міг і думати про поширення жовто-блакитного прапора. Україна майоріла червоним кольором, який був присутній на прапорах, плакатах, вивісках та афішах. У 1949 році ООН поставила вимогу замінити прапор УРСР, який на той час нарівні з союзним та білоруським був однотонним – червоного кольору.

21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила новий прапор. Згідно з цими вказівками він зберігав традиційно червоний колір, затверджений Центром як обов’язковий для всіх союзних республік, а також мав загальносоюзну емблему – серп і молот з п’ятикутною зіркою.

Національні особливості України відображала лише блакитна смуга розміром у третину полотнища. Тому прапор мав такий вигляд: верхня горизонтальна смуга (на дві третини висоти прапора) – червона, а нижня (на одну третину) – блакитна. На верхній смузі – золоті серп і молот, над ними – п’ятикутна червона зірка, облямована золотом.

Що ж до синьо-жовтого чи жовто-блакитного прапора, то він був оголошений радянською пропагандою „націоналістичним”, ідейно ворожим. Сама наявність такої „націоналістичної” символіки під час якихось зібрань була для комуністичного режиму достатньою підставою, щоб люди, які її пропагували, опинилися в сибірських таборах.


Синьо-жовтий прапор набув широкого поширення в 90-х роках минулого століття у національно-демократичних колах, а потім повсюдно. Так, 12 грудня 1989 року питання національної символіки піднімалося на ІІ з’їзді народних депутатів СРСР. 23 березня 1990 року перша сесія Тернопільської міської ради народних депутатів 21-го скликання прийняла постанову про національну символіку, один із пунктів якої містив рішення про встановлення українського національного прапора на будівлі міської ради поруч із державним прапором УРСР.

Але керівництво держави не поспішало змінювати свою символіку. На час розпаду СРСР державним прапором України залишався радянський.

24 липня 1990 року, за тринадцять місяців до ухвалення Акта про державну незалежність України, на флагшток перед будівлею Київської міськради було піднято синьо-жовтий прапор, освячений в Софіївському соборі – це було перше офіційне підняття українського стягу в столиці України, що стало важливим кроком до утвердження незалежності держави та узаконення її національних символів.

Кількома місяцями раніше синьо-жовтий прапор підняли міста Західної України – Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль. Не стало винятком і Рівне.

9 березня 1990 р. в обласному центрі під час встановлення меморіального знака на честь 150-річчя виходу з друку першого видання „Кобзаря” Т.Шевченка український національний прапор було піднято на майдані В.Короленка. 12 травня 1990 р. президія Рівненської міської ради народних депутатів прийняла рішення про використання української національної символіки на території міста. А вже 16 червня 1990 р. синьо-жовтий прапор замайорів над будинком міськради.

Так, на момент проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року, національний синьо-жовтий прапор майорів уже над багатьма українськими містами і селами, був установлений у залі Верховної Ради України.

1 грудня 1991 року в історії України сталася справді історичної ваги подія – відбувся корінний поворот у біографії п’ятдесятимільйонного народу: після всенародного референдуму на політичній карті світу з’явилася нова незалежна, суверенна, соборна держава Україна, якій необхідні були всі атрибути державності, що належить мати членові ООН.

28 січня 1992 року сесія Верховної Ради України прийняла Постанову „Про Державний прапор України”. Ним став саме національний синьо-жовтий стяг.


Про сучасний Державний прапор України в Конституції нашої держави мовиться лаконічно: “Державний прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів”. Відповідно до Конституції, Державний прапор України – прямокутної форми полотнище, що складається з двох однакових за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої – синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Сьогодні Державний прапор України постійно майорить на будинках органів державної влади та місцевого самоврядування, піднімається під час офіційних церемоній, при відкритті міжнародних конференцій та спортивних змагань. Гідність прапора захищається як в самій країні, так і за її межами. Зневага до цього символу розглядається як посягання на честь нації та держави.

Державний прапор, незалежно від того, де він встановлюється, символізує державу, а тому завжди повинен перебувати в належному стані й негайно замінюватися в разі пошкодження чи забруднення. Державний прапор, який став непридатним для подальшого використання, має знищуватись гідним чином, бажано через спалення.

З метою вшанування багатовікової історії українсь­кого державотворення, держав­ної символіки незалежної Украї­ни та з метою виховання по­ваги до державних символів України, відповідно до Указу Президента України встановлено „День Дер­жавного прапора”, який з 2004 року відзначається щороку – 23 серпня.

Український національний прапор завжди скликав не тільки на урочисті мітинги і свята, а й на боротьбу за свободу і честь нації. Він є свідченням єднання та високого духу нашого народу, його історичних прагнень, унікальності, є своєрідним генетичним кодом нації. Під цим прапором ми йшли до проголошення самостійної Української держави, а сьогодні розбудовуємо демократичне суспільство. Під ним український народ на весь світ засвідчив своє прагнення до свободи, єдності, незалежності та гідного життя.