Вступ

Вид материала

Документы

Содержание 1. Види резервів у практиці вітчизняних комерційних банків Обов'язкові резерви банку Резерв компенсації втрат від активних операцій. 2. Формування резерву, як один із шляхів мінімізації кредитних ризиків 3. Резервна політика та її особливості в Україні Список використаної літератури

Подобный материал:

• Вступ, 323.48kb.
• Програма дисципліни кредитний модуль " основи радіоелектроніки" (для груп фф) Вступ, 153.44kb.
• Питания з Програми з курсу «Механіка», що виноситься на зм 1 вступ, 86.8kb.
• Робоча навчальна програма здисципліни: Принципи І методи аналізу художнього твору Спеціальність, 222.75kb.
• План, вступ, викладення змісту теми (як правило, 2 глави), висновок, а також список, 24.79kb.
• Вступ України до Світової огранізації торгівлі. Законодавчі зміни. Галузеві стратегії”, 72.41kb.
• Робоча навчальна програма Модуля Вступ до спеціальності Для студентів спеціальності, 404.17kb.
• Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 86.86kb.
• Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 104.36kb.
• М. В. Ломоносов; [вступ ст., сост., примеч. А. А. Морозова]. Ленинград : Сов писатель,, 249.18kb.

ЗМІСТ

Вступ

Основною економічною функцією банків є кредитування їх клієнтів. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об’єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність. Проте в діяльності кожного банку завжди виникає проблема покриття можливих втрат за кредитними операціями. Ось чому важливим питанням на сьогодні в банківській сфері залишається створення різного роду банківських резервів.

Будь-яка діяльність має успіх лише за умови правильного планування, організації та контролю. Вже в давні часи "банкіри" вбачали необхідність управління позичковими операціями, бо останні містили в собі елемент ризику, пов'язаний не лише з втратою прибутків, а й усіх наявних ресурсів, тобто, банкрутством. Саме тому, розміщуючи кошти серед різних позичальників, банки зважають на політичні, економічні та соціальні фактори, ситуацію на банківському ринку, стратегічні орієнтири банку, середовище позичальника, його особисті якості та сферу діяльності, а також реальні умови проведення конкретної кредитної операції, формування банківських резервів як методу зменшення кредитного ризику.

1. Види резервів у практиці вітчизняних комерційних банків

Зараз у роботі комерційних банків України використовуються наступні види та типи резервів: статутний, обов'язковий, страхування вкладів фізичних осіб і компенсацій втрат від активних операцій, який, у свою чергу, поділяється на резерви:

• під кредитні операції,
  
• під операції з цінними паперами;
  
• під дебіторську заборгованість;
  
• резерв подальших витрат, платежів та збитків.
  

Статутні резерви - це резервний фонд акціонерного товариства, зафіксований його статутом. Тобто, при створенні акціонерного товариства в його установчих документах та статуті фіксується розмір резервного фонду, завжди як певний відсоток статутного фонду, та розмір щорічних відрахувань на його створення або поповнення.

Статутні резерви банку - це частина його капіталу, сформована за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні банківської установи, яка може використовуватися на покриття непередбачених збитків (тобто збитків, виникнення яких не можна було передбачити заздалегідь і списати за рахунок витрат) та проведення інших платежів, що згідно з вимогами законодавства повинні відбуватися за рахунок цього фонду. Резервні фонди поряд зі статутним фондом та нерозподіленим прибутком установи становлять основне джерело капіталу для банку і входять до суми основного капіталу. Статутний резерв банку виступає додатковою гарантією для кредиторів та вкладників щодо відшкодування можливих збитків від банківської діяльності, а також власників привілейованих акцій щодо стабільності доходності таких цінних паперів.

Слід окремо зазначити, що резервний фонд за умов нормального, розумного ведення банківської діяльності використовуватися практично не повинен (тобто його сума має бути постійною). Резервний фонд, фактично, потрібно використовувати тільки для компенсації непередбачених збитків і постійно намагатися збільшувати його обсяг.

Обов'язкові резерви банку - це кошти комерційного банку, що зберігаються в центральному банку відповідно до нормативів, передбачених чинним законодавством, для забезпечення деяких своїх операцій. При визначенні суми резервів цього виду вирішальне значення має норма обов'язкових резервів. Обов'язкові резерви можуть одночасно виступати як інструментом грошово-кредитної політики, так і інструментом підтримання ліквідності комерційних банків. Сутність їх як інструменту грошово-кредитної політики проявляється в тому, що вони зв'язують залучені кошти банку і дозволяють йому використовувати як ресурси для здійснення активних банківських операцій тільки певну частину сукупних банківських ресурсів. Крім того, обов'язкові резерви можуть виступати механізмом підтримки ліквідності банківської установи на мінімально заданому рівні і тому вважатися інструментом банківського нагляду. У деяких країнах замість норм обов'язкових резервів навіть використовується лише економічний норматив діяльності банку під назвою миттєва ліквідність.

На даному історичному етапі в Україні норма обов'язкового резервування використовується як інструмент впливу на обсяги банківського кредитування та контролю над пропозицією грошей.

Протягом останнього десятиріччя в індустріально розвинутих країнах обов'язкові резерви постійно зменшувалися, а іноді навіть доходили до нуля . У деяких країнах грошово-кредитна політика успішно проводиться взагалі без обов'язкового резервування (це насамперед Канада, Англія, Нова Зеландія).

За своєю економічною сутністю резерви страхування вкладів фізичних осіб - це кошти, отримані комерційним банком від фізичних осіб (безстрокові та строкові депозити) і зарезервовані в ліквідній формі для забезпечення мінімізації ризику.

Слід зазначити, що в світовій практиці є кілька варіантів страхування вкладів фізичних осіб - це централізовані та децентралізовані схеми страхування. Централізовані схеми страхування передбачають створення міжбанківського фонду страхування або гарантування депозитів, що формується за рахунок внесків комерційних банків, які ведуть роботу з вкладами фізичних осіб. Вкладникам усіх без винятку комерційних банків, які являються учасниками фонду в разі погіршення становища банку гарантується повернення вкладу в межах певного ліміту. При цьому, якщо "потерпає" один банк, претензії його вкладників можуть бути задоволені за рахунок внесків інших банків (тобто спрацьовує схема солідарного страхування). Децентралізована схема передбачає створення страхового резерву (пулу) безпосередньо на рівні самого комерційного банку (індивідуальний принцип страхування), і у разі недостатності зарезервованих коштів виникає проблема із компенсацією решти вкладників. Найбільш продуктивним механізмом є централізована схема страхування.

Раніше в Україні діяла практика децентралізованого резервування в розмірі 11% від суми залучених вкладів фізичних осіб. Але зараз діє Положення "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", яким передбачено використання централізованої схеми формування страхового фонду.

Слід звернути увагу на формування резервів для покриття кредитних ризиків, оскільки кредитні операції відносяться до базових операцій. Найризиковішими є кредити, гарантії та депозити, надані суб’єктам господарської діяльності. А серед них найризиковішими для банків є кредити, надані за експортно-імпортними операціями, внутрішньоторгівельними операціями, та кредити, спрямовані на поточну діяльність (табл.1).

Таблиця 1.

Розрахунок резервів під кредитні ризики

Класифіковані кредитні операції	Відсоток вартості забезпечення (застави), що береться до розрахунку чистого кредитного ризику за окремою кредитною операцією
	Майнових прав на грошові депозити, іменних депозитних сертифікатів, випущених банком-кредитором	банківських металів	державних цінних паперів	недержавних цінних паперів	нерухомого майна	Рухомого майна, інших майнових прав і дорогоцінних металів
“Стандартна”	100%	80%	100%	50%	50%	50%
“Під контролем”	100%	80%	80%	40%	50%	40%
“Субстандартна”	100%	60%	50%	20%	40%	20%
“Сумнівна”	100%	20%	20%	10%	20%	10%
“Безнадійна”	0	0	0	0	0	0

На підставі класифікації валового кредитного ризику та враховуючи прийнятне забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування (табл.2).

Таблиця 2.

Визначення коефіцієнтів резервування

Категорія кредитної операції	Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику)
„Стандартна”	1%
„Під контролем”	5%
„Субстандартна”	20%
„Сумнівна”	50%
„Безнадійна”	100%

Для врахування ризику країни при розрахунку резерву за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, депозитами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за цими коштами використовується встановлений міжнародними рейтинговими агентствами рейтинг, який підтверджено в бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Moody's, Standard & Poors).

Під час формування резервів за кредитними операціями, що здійснюються на міжнародному ринку, банки мають ураховувати ризик країни, який виникає у зв’язку з кредитуванням позичальників інших країн і залежить від нестабільної політичної ситуації, економічної кризи, обмежувальної політики уряду щодо іноземних кредитів, інвестицій, переказів тощо.

Резерв компенсації втрат від активних операцій. На сьогоднішній день комерційні банки створюють резерви майже під усі активні операції. Існують два види резервів на відшкодування збитків від активних операцій - загальний та спеціальний. Загальний резерв створюється тільки під один вид активних операцій банку - під стандартні кредити, спеціальні резерви формуються під усі активні операції, за якими банк може достовірно оцінити суму збитків.

Резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості КБ використовується для покриття можливих втрат від дебіторської заборгованості, якщо вона визнана безнадійною. Розмір резервів диференціюється залежно від класифікації дебіторської заборгованості за групами ризику окремо для заборгованості, що виникла виходячи з договорів, з урахуванням кількості днів прострочення і для заборгованості, що виникла не на підставі договорів, а залежно від часу її знаходження на балансі.
Відповідно до Положення "Про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами" НБУ наполегливо вимагає від КБ, які купують та продають ЦП, формувати резерви під ці операції. Але положення багатьох моментів не враховує:

1) не враховані особливості інвестицій банків до статутних фондів юридичних осіб. Справа в тому, що за бух. Обліком в 320 групі Плану рахунків КБ-ки разом з акціями враховують вкладення до статутних фондів юридичних осіб. Останні не відносяться до ЦП і не обертаються на ринку ЦП. Але резерви під ці вкладення повинні формуватися.

2) не враховані особливості банківських інвестицій в акції закритих акціонерних товариств, під купівлю продаж яких банк повинен сформувати резерв, рівний сумі договору, оскільки згідно Положенню 100% резервуванню підлягають ЦП, які не мають активного ринку;

3) не враховані особливості банківських вкладень в інфраструктуру фондового ринку;

4) не враховані особливості обігу державних цінних паперів.
Окремим випадком спеціального резерву вважається резерв подальших витрат, платежів та збитків. Він має свою особливість, оскільки обліковується не як контрарний рахунок, а як рахунок зобов'язань. Це продиктовано тим, що такий резерв у балансі неможливо віднести до якоїсь конкретної категорії активів і показати як скорочення її балансової вартості.

2. Формування резерву, як один із шляхів мінімізації кредитних ризиків

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Резерв формується головним банком та його філіями. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк (юридична особа).

Резерви поділяють на такі:

- спеціальні резерви, які створюються для відшкодування можливих збитків за кредитами, дебіторською заборгованістю банків та іншими активами;

- загальні резерви - створюються для відшкодування можливих непередбачених ризиків.

Такий поділ резервів свідчить, що комерційні банки в процесі аналізу ефективності здійснюваних активних операцій, можуть формувати резерви на покриття можливих втрат за активами у національній та іноземній валютах, включаючи розміщені депозити, надані кредити, придбані цінні папери, дебіторську заборгованість та інші активи.

У фінансовому обліку спеціальні резерви створюються за всіма видами активів у необхідних сумах.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках у національній і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

• строкові депозити, які розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними;
  
• кредити, які надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом, за факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями;
  
• кошти, що надані суб'єктам господарської діяльності за операціями репо;
  
• кредити, що надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними. Заборгованість за такими кредитами визначається як різниця між номінальною сумою векселя і сумою неамортизованого дисконту;
  
• кредити суб'єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями, за експортно-імпортними операціями, у поточну діяльність, в інвестиційну діяльність;
  
• сумнівна заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;
  
• кредити, які надані центральним і місцевим органам державного управління та сумнівна заборгованість за цими кредитами;
  
• кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, які надані фізичним особам;
  
• сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;
  
• сумнівні гарантії, що надані банкам та клієнтам;
  
• зобов'язання з кредитування, які надані банкам та клієнтам.
  

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву за бюджетними кредитами, за кредитними операціями між установами в системі одного банку, а також за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно.

Бюджетні кредити - бюджетні кошти, які розміщені банком у вигляді кредитів на підставі договору з розпорядником цих коштів, за якими банк не несе кредитного ризику.

Для банків із 100% іноземним капіталом - за кредитними операціями з материнською компанією, якщо ця компанія має кредитний рейтинг не нижчий ніж "інвестиційний клас".

За коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, а також депозитами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за коштами до запитання в інших банках банки зобов'язані формувати резерв:

1) за коштами, розміщеними в банках-нерезидентах - з урахуванням ризику країни;

2) за коштами, розміщеними в банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах - на всю суму цих коштів.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні".

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість. Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання місячного балансу.

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними місячного балансу.

Критерії, що використовуються банком при аналізі кредитного портфеля, а також у процедурах прийняття і виконання рішень щодо формування та використання резерву під кредитні ризики, відображаються у відповідних документах банку, що визначають його кредитну політику.

Банк зберігає протоколи засідань кредитних комітетів (кредитних комісій), інформацію про здійснення кредитної операції, класифікацію кредитного портфеля і формування резервів не менше п'яти років з часу закінчення дії кредитної угоди, а також подавати ці документи уповноваженим працівникам Національного банку на їх запит.

Звітність про класифікацію кредитних операцій, створення резервів та їх використання подається: філіями - головному банку і територіальному управлінню Національного банку за місцезнаходженням філії, а головним банком – територіальному управлінню Нацбанку за місцезнаходженням головного банку щомісяця в порядку, установленому Нацбанком щодо подання статистичної звітності.

Для щомісячного розрахунку резервів банк здійснює класифікацію кредитних операцій шляхом проведення інвентаризації та аналізу їх якості. Результати аналізу якості кредитного портфеля фіксуються документально за встановленою банком формою.

Робочі документи (кредитна справа) за кожним позичальником в обов'язковому порядку повинні містити: назву клієнта, його місцезнаходження (місце проживання); номер основного поточного, додаткового поточного та позичкового рахунків; письмове клопотання (заявка) про надання кредиту та техніко-економічне обґрунтування потреби в кредиті на відповідні цілі; копію кредитної угоди та зміни до неї; копію угоди про заставу (забезпечення) та зміни до неї; дату видачі та погашення кредиту (за угодою); початкову суму кредиту в гривнях або гривневому еквіваленті та код валюти (у разі видачі кредиту в іноземній валюті); відсоткову ставку, про всі її зміни та на звітну дату; фінансову звітність позичальника (контрагента), що подається до банку-кредитора; інформацію про результати оцінки фінансового стану позичальника (контрагента), встановлені „Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”, що затверджене Постановою Правління нацбанку України від 06.07.2000 №279 та внутрішньобанківським положенням про кредитування і методикою проведення оцінки фінансового стану (на час здійснення кредитної операції та всі наступні дати проведення оцінки, у тому числі на дату зарахування заборгованості на рахунки простроченої, сумнівної заборгованості або визнання її безнадійною); документи, що свідчать про перенесення суми боргу за кредитною операцією на рахунки простроченої чи сумнівної заборгованості (із зазначенням номерів рахунків, дати, суми); дату прийнятого рішення про визнання заборгованості безнадійною із зазначенням суми основного боргу та суми відсотків, відповідну виписку з протоколу засідання кредитного комітету банку; інформацію про стан погашення заборгованості із зазначенням дат і сум; залишкову суму кредитної заборгованості на звітну дату (у гривнях та гривневому еквіваленті в разі видачі валютного кредиту), номер рахунку, на якому обліковується заборгованість на звітну дату; вид та суму забезпечення за угодою; документи, що свідчать про стан забезпечення за кредитною угодою;суму забезпечення, що береться до розрахунку резерву; клас позичальника на кожну звітну дату та документи, що його підтверджують; категорію ризику ("стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна", "безнадійна") за кредитною операцією; розрахункову суму чистого ризику за кредитною операцією; інформацію про вжиті банком заходи для погашення заборгованості (документи або їх копії, що засвідчують процедуру повернення або стягнення боргу).

Робочі документи заповнюються після подання позичальником заявки на одержання кредиту та є обов'язковими для розгляду кредитним комітетом для прийняття рішення про здійснення кредитної операції.

Надалі, якщо відбуваються зміни щодо фінансового стану позичальника чи забезпечення кредиту, кредитний інспектор заповнює нові бланки робочих документів, на підставі яких класифікується кредитна операція та розраховується резерв. Робочі документи зберігаються у кредитних справах позичальників. На перше число кожного місяця інформація групується в один документ у розрізі кожного позичальника та за кожною кредитною операцією, із зазначенням проміжних і консолідованих підсумків там, де це можливо. Загальна інформація за результатами класифікації кредитного портфеля включає всі кредитні операції банку.

Підрозділи системи банківського нагляду Національного банку систематично проводять перевірки звітності банків та їх філій щодо адекватності класифікації кредитних операцій та дотримання банками порядку створення і використання резерву.

У разі виявлення розбіжностей між даними банку і даними звіту про інспектування Національний банк має право висунути до банку вимоги щодо перекласифікації кредитного портфеля і виправлення звітності та за потреби скоригувати розмір резерву на суму різниці, що виявлена під час інспектування.

У разі порушення банком порядку створення і використання резерву під кредитні ризики до нього застосовуються заходи впливу згідно Закону України "Про Національний банк України" та Положенням про застосування Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління Національного банку.

3. Резервна політика та її особливості в Україні

Ключове завдання кожного банку пов'язано з управлінням ризиками з метою їх мінімізації, один із шляхів якої полягає у створенні резервів. Розглянемо сутність резервів у складі статутного капіталу вітчизняного комерційного банку.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають й інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати таким критеріям:

1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

2) фонди і рух коштів до них та з них повинні окремо розкриватись у опублікованих звітах банку;

3) фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи збитків;

4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків.

За умови затвердження Нацбанком України, додатковий капітал включає:

1) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, вони повинні мати такі самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);

2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість "прихованих" резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);

3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям:

- вони є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

- вони не можуть бути погашені за ініціативою власника;

- вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги про припинення торгових операцій;

- вони дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати;

4) субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом 5 останніх років угоди.

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються при управлінні кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів.

Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дозволяють банку мати сумнів щодо повернення позики. Незважаючи на те, що кожен проблемний кредит має свої особливості, усім їм відповідають певні спільні риси, які говорять банкіру про те, що виникли певні труднощі:

1. Незвичайні або непояснені причини затримки подавання фінансової звітності, здійснення платежів, припинення контактів із працівниками банку.
   
2. По кредитах підприємницьким фірмам - будь-яка несподівана зміна позичальником методів розрахунку амортизації, внесків по пенсійних планах, оцінки товарно-матеріальних запасів, податків, розрахунку прибутку.
   
3. По кредитах підприємницьким фірмам - реструктурування заборгованості, відмова від виплати дивідендів, зміна кредитного рейтингу позичальника.
   
4. Несприятливі зміни ціни на акції позичальника.
   
5. Наявність чистих збитків протягом одного чи декількох років, які вимірюються за допомогою показників прибутковості активів (ROA), прибутковості капіталу (ROE) чи прибутку до сплати відсотків і податків.
   
6. Несприятливі зміни структури капіталу позичальника (показника співвідношення акціонерного капіталу і боргових зобов'язань), ліквідності (коефіцієнт "критичної" оцінки) чи ділової активності (наприклад, співвідношення обсягу продажів і товарно-матеріальних запасів).
   
7. Відхилення обсягу фактичних продажів або потоку готівки від планованих при подачі кредитної заявки.
   
8. Несподівані й непояснені зміни в розмірі залишків на рахунках клієнта
   

Оскільки повністю уникнути втрат за кредитами неможливо, важливо проводити ефективну політику резервування. Вітчизняні комерційні банки ніколи не зі збитками. Велика кількість прострочених кредитів призводить до падіння довіри до банку з боку вкладників та акціонерів.

По-перше – це значні непроплати по платіжним документам, які надають до оплати клієнти, що змушує їх вилучати кошти з банку та обслуговуватися в інших банках.

По-друге – падіння вартості акцій банку через погіршення фінансового стану банку та як наслідок невиплати дивідендів по акціям, виникнення проблем з платоспроможністю та ліквідністю.

Неповернення наданих коштів призводить до звуження ресурсної бази банку та втрати можливості погасити заборгованість по залученим депозитам.

Все це призводить до погіршення репутації банку. Крім того, банк повинен нести додаткові витрати, пов'язані з вимогами щодо повернення кредиту, частина активів банку заморожується в формі непродуктивних. Такі втрати за своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашеної позики. Тому, проведення ефективної резервної політики та організації роботи банківських резервів, включаючи досвідчену команду кредитного аналізу та контролю, безперечно, значно знижує витрати на управління проблемними кредитами та збитками, яких можна уникнути.

Резервна політика комерційних банків в Україні визначається, по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів (проведення оцінки кредитоспроможності позичальника) і кредитних інструментів (сегментування ринку), по-друге, нормами і правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці, по-третє, резервна політика призначена встановлювати ключові принципи, яких мусять дотримуватися менеджери та керівники банку при плануванні кредитної діяльності і видачі кредитів, по-четверте, вона є тим стрижнем, який спрямовує всю кредитну діяльність банку, і від якості кредитної політики в першу чергу залежить якість виданих банком кредитів.

Лише суворий контроль за процесом резервування у цілому дозволяє забезпечити безпеку, надійність і прибутковість кредитних операцій комерційних банків. Звідси випливають два правила, які є важливими для успішної кредитної діяльності будь-якого банка: 1) кожний банк повинен мати свою систему резервів; 2) кредитний контроль мають здійснювати найбільш кваліфіковані й досвідчені працівники банку.

У 2000 р. у Посланні Президента України до Верховної Ради було обґрунтовано необхідність відчутного зростання валютних резервів НБУ. Голова держави виходив з того, що таке зростання має позитивні макроекономічні наслідки: по-перше, підвищує валютне забезпечення грошової бази, що зміцнює стабільність монетарної системи та національної валюти; по-друге, збільшує можливості щодо погашення та обслуговування зовнішнього боргу, що підвищує міжнародну довіру до державної економічної політики та економіки України в цілому; по-третє, розширює можливості Національного банку щодо регулювання обмінного курсу та валютного ринку шляхом здійснення інтервенцій під час тимчасових коливань попиту і пропозиції, що підвищує забезпеченість критичного імпорту необхідними валютними ресурсами і є надійним засобом страхування життєздатності економіки країни в разі можливого скорочення надходжень валюти.

Реалізації відповідної політики сприяло суттєве збільшення позитивного сальдо платіжного балансу: з 3,9% від ВВП у 2000 р. до 7,6% - у 2002 р. та 6,0% за 2003 р. Як наслідок, з 2000 до 2002 р. міжнародні валютні резерви НБУ зросли з 1,5 до 4,4 млрд. дол. США. На кінець грудня 2003 р. їхній обсяг становив 6,9 млрд. дол. Значне зростання резервів НБУ суттєво поліпшило їхні якісні характеристики, зокрема на кінець 2003 р. резерви складали:

- 2,8 місяця імпорту проти 1 місяця у 2000 p.;

- 91,8% грошової бази проти 51% у 2000 p.;

- 80,2% зовнішнього державного боргу проти 14,4% у 2000 р.

Таблиця 3.

Міжнародні резерви Національного банку України

Показники	2000	2001	2002	2003
Міжнародні резерви на кінець року, млн. дол. США	1475,5	3089,5	4417,0	6937,4
Зміна міжнародних резервів за рік: млн. дол. США, (%)	+380,1 134,7	+1614,0 209,4	+1327,5 143,0	+2520,4 157,1

Водночас, зазначена ситуація не дає підстав для можливого послаблення уваги Національного банку до подальшого нагромадження міжнародних валютних резервів. Потрібно враховувати, що за обсягами відповідних резервів Україна суттєво поступається країнам Центральної та Східної Європи. На кінець 2002 р. у Польщі вони склали 28,6, у Чехії - 23,7, в Угорщині - 10,3, Румунії - 8,2 млрд. дол. США. З 1998 до 2002 р. золотовалютні резерви Польщі перебували на рівні 6,4-6,6 млрд. дол. США.

В Росії обсяг валютних резервів зріс з 12,4 млрд. дол. у 2002 р. до 36,6 млрд. на кінець 2002 р. і 64,6 млрд. дол. США - на кінець серпня 2003 p., що рівнозначно 6,1 місяця імпорту. Така ситуація зумовлює необхідність дальшого посилення уваги уряду та НБУ до питання нарощування міжнародних валютних резервів нашої держави.

Висновок

Резервування є одним із напрямів мінімізації ризиків. Економічна нестабільність змушує керівництво вітчизняних банків останнім часом приділяти особливу увагу можливостям оцінки та контролю банківського ризику. Чим вищий ступінь ризику бере на себе банк, тим вищим повинен бути прибуток, на який він може розраховувати. Тому основна задача банківської організації полягає в досягненні оптимального поєднання ризиковості та прибутковості, банківських операцій. Для ефективного функціонування банків важливо передбачити, зважувати і страхувати можливі ризики. Передусім це стосується ризиків за активними операціями, які тісно взаємопов'язані - один такий ризик тягне за собою цілу низку інших. Велике значення має вибір як методів розрахунку ризиків, так і методів їх мінімізації. Важливим методом регулювання або зменшення ризиків є резервування.

Резервну політику в Україні визначає Національний банк. Сьогодні в Україні вітчизняні комерційні банки створюють такі види резервів як резерв під кредитні операції, резерв під операції з цінними паперами, резерв під дебіторську заборгованість, резерв подальших витрат, платежів та збитків.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність” від 15.12.2000р.
   
2. Зміни до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків затверджено Постановою Правління Національного банку України від 19.03.2003 № 119.
   
3. Аналіз банківської діяльності/під. Герасимовича А.М. К, КНЕУ – 2003р.
   
4. Банківські операції : Підручник./Мороз А.М., Савлук М.І., Пуховкіна М.Ф. та ін. За ред. д-ра ек. наук, проф Мороза А.М. - К.:КНЕУ, 2003. - 384 с.
   
5. Банківський менеджмент/О. Кириченко, І. Гіленко, А. Ятченко – К.: Основи, 1999 . – 671с.
   
6. Гончарова Н.С. Кредитні ризики комерційних банків: суть, попередження та мінімізація.//Фондовий ринок, 2003.-№16.-с.15
   
7. Дмитренко М.С. Управління ризиками в комерційних банках. Банківські резерви.//Вісник НБУ, 2003.-№9.-с.23.
   
8. Олійник Д.Р. Ресурсна база українських комерційних банків як джерело ліквідності.//Банківська справа, 2003.-№1.-с.21.
   
9. Прохоренко Г.П. Проблеми вдосконалення формування резервної політики комерційних банків України//Економіка України, 2004. - №7. – с.19.
   
10. Шестаков Л.Д., Валенко П.Т. Особливості резервування в Україні//Львівський Вісник, 2003. – 314 с.