Страхування як один із напрямів страхової діяльності має давню історію [1-3], однак І на сьогодні залишається актуальним об’єктом для наукових досліджень [4-36]
| Вид материала | Документы |
- 1. Затвердити перелік пріоритетних тематичних напрямів наукових досліджень І науково-технічних, 46.32kb.
- Назва реферату: Документування діяльності по кадрах Розділ, 158.53kb.
- Практика тортур І катувань має дуже давню історію, 145.93kb.
- Назва модуля: Основи наукових досліджень, 20.61kb.
- edu ua/science/newsletter Освіта сьогодні. Кар'єра завтра. Успіх завжди!, 84.84kb.
- Законукра ї н и про страхування, 835.68kb.
- Щодо затвердження пріоритетних тематичних напрямів вищих навчальних закладів та наукових, 3474.74kb.
- Декларації про операції з перестрахування як один з елементів нагляду за страховою, 96.71kb.
- Ненормативна лексика підлітків, 55.36kb.
- Методологія наукових досліджень 1 семестр Викладач: Волкова Неля Іванівна Зміст, 103.7kb.
РОЗДІЛ І
Теоретико-методологічні засади системи
особистого страхування
1.1. Особливості становлення і концептуалізація страхової політики особистого страхування
Особисте страхування як один із напрямів страхової діяльності має давню історію [1–3], однак і на сьогодні залишається актуальним об’єктом для наукових досліджень [4–36]. Сучасні розробки дослідників стосуються головним чином страхування загалом, а його вид – добровільне особисте страхування – досліджується поверхнево й переважно у частині розробки теоретичних засад. Звідси «закритість» системи страхування для пересічних українців. Через інформаційну недоступність практичний аспект цього соціально-економічного сектора і дотепер для більшості населення залишається не до кінця зрозумілим і затребуваним. Громадяни втрачають реальні шанси на належний страховий захист особистих та родинних соціально-економічних інтересів. Ситуація вимагає нагального упорядкування системи особистого страхування.
Дослідження системи особистого страхування доцільно починати з визначення змісту самого терміну «страхування» та розгляду еволюції страхування як процесу. Цікаво, що словники [38–48] не дають точних відомостей про походження цього поняття. Зокрема, С. Осадець зазначає, що не існує єдиної думки в цьому питанні, і погоджується із західними філологами щодо того, що термін «страхування» походить від латинських «securus» і «sine сura», тобто «безтурботний». У цьому контексті «страхування» відбиває ідею застереження, захисту та безпеки [20]. У перекладі з англійської «insurance» (страхування) перекладається як «впевненість». У тлумачному словнику В. Даля терміна «страхування» немає, однак пропонується визначення змісту слова «страх» і всіх похідних від нього [49].
Ми також вважаємо, що зміст терміну «страхування» дійсно пов’язується зі словом «страх» і змістовно кореспондується із «ризиком втрати», який був і є актуальним, оскільки в усі періоди історії людства відбувались війни, стихійні лиха, пожежі, погроми, неврожаї, інші природні та соціальні катаклізми, а останнім часом і техногенні катастрофи, що завдавали і продовжують завдавати величезних збитків, не будучи передбачуваними [1; 3]. Невпевненість в економічному та соціальному житті викликала у власників майна страх перед можливістю його втрати, тому для зменшення небажаних наслідків люди намагались його різними чином захистити.
Життєвий досвід та спостереження довели, що надзвичайні події мають випадковий характер, а збитки при настанні небажаної події розподіляються між потерпілими, як правило, нерівномірно. Кількість зацікавлених у захисті власних інтересів завжди набагато більша, ніж кількість потерпілих від різних небезпек. Отже, цілком ймовірно, що слово «страх» передувало терміну «страхування», а бажання власників майна у його збереженні мало сприяти виникненню ідеї відшкодування матеріального збитку через солідарний розподіл його обсягу між зацікавленими сторонами. Стало зрозумілим, що чим більша кількість господарств бере участь у відшкодуванні ймовірного збитку, тим менше страхових внесків доводиться сплачувати одному учаснику. Так виникло страхування, яке із розвитком соціально-економічних відносин поступово перетворилось на самостійний вид соціально-економічної діяльності. Середня величина можливого збитку для кожного учасника страхування стала застосовуватися як основа страхових внесків для попереднього формування страхового фонду [14–28 та ін.].
Інтенсивний розвиток страхової діяльності у ХХ столітті призвів до універсалізації страхування та перетворив його на ефективний спосіб захисту соціально-економічних інтересів юридичних та фізичних осіб.
Історія становлення страхування в Україні була досліджена І. Шевирьовим. Дослідник писав: «…Історія страхової справи в Україні починалася практично з чистого листа, у країні не було ресурсів у достатньому для розвитку обсязі, не було кваліфікованих фахівців, була відсутня необхідна ринкова інфраструктура, не існувало ефективної законодавчої бази... Перший спеціальний нормативний акт, що регламентує страхування, був прийнятий тільки в 1993 році. …Прийняття у 1996 році Закону «Про страхування» зробило вітчизняний страховий ринок більш цивілізованим... Відповідно до Закону статутний фонд страховика повинний був дорівнювати не менше 100 тис. екю... Такі міри закономірно призвели до того, що кількість страхових компаній різко скоротилася... Для захисту своїх інтересів страховики стали об’єднуватися в асоціації… Закон «Про страхування» у редакції 1996 року швидко вичерпав свій потенціал, і виникла актуальна потреба в удосконаленні його положень… з одного боку, потреби внутрішнього росту, а з іншого… – євростандарти призвели до появи у 2001 році Закону «Про страхування в Україні» у новій редакції…» [3].
Ст. 1 Закону України «Про страхування» визначала страхування як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів [50].
Найбільш прийнятне визначення категорії «страхування», на нашу думку, таке: «страхування – це система економічних відносин захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при настанні визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що сформовані із страхових внесків, які вони сплачують (страхових премій). У страхуванні обов'язкова наявність двох сторін – страховика – спеціальної організації, яка створює і використовує грошовий фонд і страхувальника – юридичної або фізичної особи, яка вносить в даний фонд установлені платежі...» [39, c. 723].
Ролі суб’єктів страхування (страховика, страхувальника, страхової компанії, застрахованої особи та вигодонабувача) представлені на рис. 1.1. У ст. 2 і 3 Закону України «Про страхування» «…страховиками визнаються фінансові установи, які… одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності… Слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності… Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування; страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою… Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування; страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати, за згодою застрахованої особи, громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), страхові виплати, а також змінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування» [50].
Рис. 1.1. Система добровільного особистого страхування (системний підхід)
Життєві інтереси юридичних та фізичних осіб захищає особисте страхування, «…історія становлення якого розпочалась із середньовічної Італії, де вперше було винайдено засоби щодо забезпечення належного спадку на момент укладання шлюбу: з цією метою батько дівчини при її народженні сплачував певну суму грошей до страхової каси, і якщо дівчина виходила заміж у вісімнадцять років, вона отримувала спадок, а якщо цього не відбувалось – внесок залишався у власності страхової каси. Такі страхові каси послугували прообразом особистого страхування і згодом поширились усією Європою» [29, с. 109].
Цікавий досвід розвитку особистого страхування у Франції [12; 16], де у XVII столітті за пропозицією венеціанського лікаря Тотті була видана перша державна позика, на яку пропонувалось підписатись громадянам десяти вікових категорій на суму по 300 ліврів кожному. За її умов, ті вкладники, які проживали довше у своїй віковій категорії, ставали власниками грошей, що були вкладені тими, хто не дожив до означеного віку. Держава гарантувала виконання цієї угоди і сприяла виплаті страхових сум (тоттіні). Але життя виявило недосконалість цієї системи, через що вона не набула подальшого розповсюдження. За свідченням історичних джерел, перші професійні страхові компанії (СК) виникли в Англії у 1699 році. Вони започаткували страхування життя вдів та сиріт, ввели у страхову практику розрахунки, що спирались на закономірності теорії ймовірності, розробили математичні розрахунки та таблиці смертності.
В Україні особисте страхування набуло «…досить значного поширення у період 1990–1993 рр. У цей період широко застосувались змішані форми страхування, за яких у одному договорі передбачалось страхування на дожиття, страхувались збитки від нещасного випадку, а також страхувались можливі збитки від інфляції…» [29, c. 120, 121].
О. Заруба зазначає, що в основі особистого страхування, так само як і в основі страхування майна, лежить закритий перерозподіл страхових платежів між його учасниками через спеціальний страховий фонд, однак особливість особистого страхування в тому, що працездатність, здоров'я та життя людей, на відміну від майнового страхування, не можуть мати вартісного виразу. Тож, залежно від специфіки об'єктів особистого страхування має оцінюватись така характерна ознака страхування, як надзвичайність виникнення певних подій. Звичайно, не можна передбачити настання нещасного випадку, смерті, втрати працездатності, але дожиття людини до певної дати залежно від її віку, стану здоров'я, способу життя тощо можна спрогнозувати з певною мірою страхового ризику [19, с. 14].
У сучасній економіці категорія «особисте страхування» розглядається як «один з чотирьох класів страхування, що включає всі види страхування, які пов'язані з можливими подіями в житті людини (народженням, смертю, повноліттям, реєстрацією шлюбу, травмою, каліцтвом, дожиттям до визначеного віку та ін.)...» [44, c. 232].
Однак це визначення, на наш погляд, не розкриває повністю змісту особистого страхування, тому що воно відображає лише структурний підхід до його тлумачення, не висвітлюючи соціально-економічного та психологічного аспектів. Більш того, існують істотні розбіжності у методологічних підходах до типологізації його видів. Щоб уточнити зміст та обґрунтувати методологічний підхід до розуміння поняття «особисте страхування» потрібно проаналізувати наукові позиції фахівців у цій галузі знань.
Огляд наукових праць [4–48; 57; 59] дає підстави вести мову про те, що дослідники виокремлюють різні методологічні підходи до впорядкування видів особистого страхування, у тому числі і добровільного.
Так, О. Кащенко визначає особисте страхування як галузь страхування, в якій об’єктом страхових відносин виступають життя, здоров’я і працездатність людини. В особистому страхуванні, зазначає дослідниця, традиційними підгалузями, поділ яких залежить від обсягу страхової відповідальності і тривалості страхування, є страхування життя і страхування від нещасних випадків. У кожній із цих підгалузей класифікації системи страхування в ієрархічній послідовності виокремлюються такі види особистого страхування: страхування життя, змішане страхування життя, страхування дітей, пенсійне страхування, страхування рент, страхування на випадок смерті, страхування від нещасного випадку та ін. [34, с. 22, 23].
С. Мірзоєв і Х. Боєв вважають, що особисте страхування виникло та розвивається як міра захисту майнових інтересів, пов’язаних із життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням [9, с. 41]. Р. Юлдашев відзначає, що при особистому страхуванні страхуються ризики, які існують для людей, зокрема мова йде про ризики, що стосуються особистості: ймовірність нещасних випадків, захворювання, старості, професійної непрацездатності, смерті тощо [57, с. 56–107]. Такий підхід дослідника означає, що добровільне особисте страхування має такі види: страхування від нещасних випадків, на випадок захворювання, пенсійного страхування, на випадок втрати професійної працездатності, а також страхування життя.
О. Зальотов розглядає добровільне особисте страхування як форму страхування, де об’єктами страхових відносин можуть бути майнові інтереси, які не суперечать законодавству України і пов’язані із життям, здоров’ям, працездатністю страхувальника або застрахованої особи. Його класифікація особистого страхування за видами включає страхування від нещасних випадків, медичне страхування (безперервне страхування здоров’я), а також страхування здоров’я на випадок хвороби [35, с. 137].
Як галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є життя, здоров'я і працездатність людини, визначають особисте страхування. А. Загородній та Г. Вознюк конкретними подіями в особистому страхуванні вважають: дожиття до закінчення терміну страхування чи до певного віку; смерть застрахованого; втрата застрахованим здоров'я в період чинності страхового договору. На відміну від об'єктів майнового страхування, об'єкти особистого страхування вартості (грошової оцінки) не мають, через те в особистому страхуванні страховик не відшкодовує матеріального збитку, а надає громадянам або їхнім сім'ям грошову допомогу [42, с. 85].
У словнику економічних та юридичних термінів пропонується розуміння терміну «особисте страхування» як «...виду страхування, відповідно до якого одна сторона (страховик) зобов'язується за обумовлену у договорі страхування плату (страхову премію), яка сплачується іншою стороною (страхувальником), виплатити одноразово або виплачувати періодично обумовлену договором суму (страхову суму) у випадку заподіянь шкоди життю або здоров'ю самого страхувальника або іншої названої в договорі особи (застрахованої особи) при досягненні ним певного віку або настанні іншої події, що передбачена договором страхування» [45, с. 622]. Як бачимо, у цьому визначенні об'єктом особистого страхування виступають життя, здоров'я і працездатність людини. Різновидами правового особистого страхування громадянина є добровільне пенсійне і медичне страхування.
За словами С. Єфімова, у широкому змісті «особисте страхування» – це довічне, термінове, змішане страхування та ануїтети. Як правило до виду особистого страхування відносять страхування здоров'я. У вітчизняній спеціальній літературі особисте страхування визначається галуззю страхування, в якій об'єктами страхування виступають життя, здоров'я і працездатність людини. «Особисте страхування поділяється на страхування життя і страхування від нещасних випадків...» [44, с. 232].
У визначенні об’єкта особистого страхування В. Базилевич повністю погоджується із його трактуванням, яке подане у відповідному Законі [ст. 4, 50]. Разом з тим, він вважає, що ринок особистого страхування поділяється не на види, а на сегменти: страхування життя; страхування від нещасних випадків; страхування додаткової пенсії; медичне страхування [29, с. 69].
О. Заруба вважає, що «...об'єктами страхових відносин в особистому страхуванні є працездатність, здоров'я, життя людей… Дві підгалузі виокремлюються у страхуванні рівня життя громадян: соціальне страхування працівників державного та недержавного секторів економіки і особисте страхування громадян. В особистому страхуванні розмежовуються страхування життя та від нещасних випадків, а також такі конкретні види: індивідуальне; за рахунок підприємств та організацій; змішане страхування життя; страхування дітей; страхування додаткової пенсії та інше...» [19, с. 42, 43].
Вырезано
Для приобретения полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com
Погляди науковців сходяться у визначенні об’єкта особистого страхування, але при цьому його предмет не відображається. Відсутнє не тільки чітке визначення принципів добровільного особистого страхування, а взагалі будь-які ґрунтовні розробки стосовно принципів особистого страхування [15; 21; 27; 28; 33 та ін.]. Зокрема Я. Шумелда вважає, що це питання є «…одним з найменш досліджених в економіці» [27, c.15]. На його думку, під принципами страхування у більшості випадків розуміють різні категорії або явища у діяльності страхової компанії, які було б доцільніше розглядати як основні положення, що, реалізуючись у кожному виді страхування, забезпечують страховий процес як економічний інструмент.
На нашу думку, така ситуація вносить плутанину у теоретичні засади особистого страхування і значно знижує його ефективність як соціально-економічного сектора, який бере участь у формуванні ВВП країни.
Обґрунтуємо авторський підхід до вирішення цих проблемних питань.
Перше. Представимо схематично сучасну систему соціального захисту населення (дод. А).
Соціальний захист населення передбачає, що життєві інтереси населення захищаються через страхування, за рахунок недержавного пенсійного забезпечення та різноманітними заходами – соціальними допомогами, гарантіями та ін.
Розглянемо окремо сектор страхового захисту, що вже сформований і працює в Україні (рис. 1.2.).
Страхування представлено групами: 1) загальне обов'язкове державне соціальне страхування (ЗоДСС); 2) добровільне державне соціальне страхування (ДДСС); 3) обов’язкове особисте страхування (ООС); 4) добровільне особисте страхування (ДОС). Кожну групу формують окремі види особистого страхування.
Рис. 1.2. Сфера страхування в системі соціального захисту населення
Так, національна система ЗоДСС складається з чотирьох фондів – Пенсійного фонду України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування і тимчасової втрати працездатності [68, с. 21] – які працюють з такими видами страхування:
- пенсійне страхування;
- страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами на народження та поховання;
- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності;
- страхування на випадок безробіття [62–67].
Документом, який підтверджує право на страхову виплату, є свідоцтво за єдиною формою для всіх видів страхування. Порядок видачі та зразок свідоцтва, затверджені Кабінетом міністрів України, представлені у дод. Б. До речі, законодавством України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» [62] передбачене запровадження п'ятого виду страхування – медичного, «…без якого неможливо здійснити реформу всієї галузі охорони здоров'я… (воно) досі залишається лише в законопроектах, з яких жоден не прийнято за основу. Однією з перешкод запровадження медичного страхування вважається високий розмір страхових зборів – уже зараз сумарний тариф для роботодавців і найманих працівників за всіма видами страхування становить близько 41% фонду оплати праці» [68, с. 21].
Ті особи, які через об’єктивні причини не можуть бути застрахованими у названих видах страхування в системі ЗоДСС, мають право на добровільну в ній участь шляхом сплати внесків до установ, встановлених законами. Вони складають другу групу – ДМСС, до якої входять ті ж види страхування і з такими ж умовами, що і ЗоДСС, відрізняючись тільки тим, що страхування в цій групі здійснюється на добровільних засадах [62].
Діяльність системи ООС є найбільш багатоплановою. Види страхування, з якими страховики працюють в цій системі визначені Законом України «Про страхування» (ст. 7). Головною особливістю страхування в цій групі є те, що держава зобов’язує підприємство-роботодавця за власний рахунок (!) страхувати своїх працівників від нещасних випадків та професійних захворювань на час виконання службових обов’язків.
Структура системи ДОС складається з накопичувальних видів страхування (страхування життя, пенсійне страхування) та ризикових видів страхування (страхування від нещасних випадків, медичне страхування /безперервне страхування здоров'я/, страхування здоров'я на випадок хвороби, страхування медичних витрат та ін.).
Документом, що підтверджує право на отримання страхового відшкодування за особистим обов’язковим та добровільним страхуванням, є типова форма договору – поліс.
Представлені на рисунках 1.1 і 1.2 схеми, які відображають систему соціального захисту загалом та існуючу структуру страхового захисту зокрема, на нашу думку, складні й перевантажені, і тому недостатньо зрозумілі для більшості населення.
Серед наукових напрацювань з питань страхового захисту привертає увагу точка зору російського науковця О. Шихова [59]. Він – один з небагатьох дослідників, який упорядкував форми страхування (що важливо для їхньої подальшої класифікації), систематизував види страхування, виокремив з форм страхування окремі елементи та визначив їхні ознаки. На жаль, розроблена ним для російських умов система не може бути застосована у вітчизняному страхуванні, оскільки між обома системами існують принципові відмінності. Використовуючи засади концепції Шихова для формування страхової системи як основу, ми пропонуємо своє бачення удосконалення системи особистого страхування в Україні [60]. Авторська точка зору зводиться до пропозиції розглядати всі види страхування, що передбачені соціальним захистом населення, в розрізі особистого страхування (рис. 1.3).
Рис. 1.3. Сфера страхового захисту в системі соціального захисту населення (авторська пропозиція)
Такий підхід у дослідженні обґрунтовується через розкриття змісту тих соціальних категорій, які визначають сутність особистого страхування, а саме соціальної сфери і соціальної політики.
Як відомо, соціальна сфера – це підсистема національної економіки, до якої віднесені явища, процеси, види діяльності та об'єкти, пов'язані із забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб та інтересів [61]. Ця сфера захищає відтворення людини як особистості. Одним із векторів соціальної сфери є соціальна політика. У цьому зв’язку цікаві погляди відомого науковця П. Спікера. Він стверджує, що соціальна політика реалізується через ті соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані безпосередньо на захист населення – від безробіття, інфляції, знецінення трудових заощаджень тощо. Найвагомішим заходом П. Спікер вважає соціальний захист населення, що складається з: соціального страхування, соціальної допомоги, соціальних гарантій та ін. Крім того, він у систему соціального захисту населення включає соціальний захист населення, який реалізується через недержавні організації. У сфері страхування науковець виокремлює саме добровільне особисте страхування, що здійснюється недержавними СК. Проведене дослідження також дає підстави стверджувати, що система соціального захисту населення має передбачати одночасний захист інтересів особистості як державою, так і недержавними СК (дод. А; див. рис. 1.2).
Централізований захист інтересів особистості знаходить своє втілення у ЗоДСС та ДМСС; децентралізоване страхування відбувається на так званому «спільному рівні» держави, що означає, що держава регулює діяльність ООС та недержавних страхових організацій. Діяльність в рамках системи ДОС здійснюють недержавні страховики.