План 1 Національний ринок України І його проблеми 2

Вид материала

Документы

Содержание Пасивні банківські операції Активні банківські операції Комісійні банківські операції Сутність конкуренції її види і методи. Нецінова конкуренція Конкуренція і демонополізація.

Подобный материал:

• 6. ринок: суть, структура та проблеми переходу ринок це центральне явище економіки, 171.87kb.
• Національний інститут стратегічних досліджень Регіональний філіал у м. Львові Потенціал, 2633.04kb.
• Рефератів та критерії їх оцінювання   Тема Фінансовий ринок: сутність, функції та роль, 102.49kb.
• План Функції національного банку України Організаційні основи діяльності національного, 16.07kb.
• План вступ поняття ринку. Функції ринку принципи класифікації ринків ринок предметів, 334.89kb.
• Київський Національний Економічний Університет кафедра політекономії факультетів маркетингу, 359.25kb.
• Закон україни, 500kb.
• План Вступ. Ринок монополістичної конкуренції. Диференціація як своєрідне суперництво., 40.01kb.
• Національний банк, 32.99kb.
• План Національний банк України -центр готівкового обігу Регламентація готівкового обігу, 20.9kb.

Грошово-кредитна система. Якщо товарні гроші чи гроші з коштовних металів виконували роль загального еквівалента тому, що були втіленням людської праці — самі мали вартість, то кредитно-паперові гроші набувають "вартості" у процесі обігу, оскільки заміняють в обігу реальні гроші.

* Кредитно-паперові гроші — усі види грошей, які не мають внутрішньої товарної вартості.

Іноді їх називають " фідуціарними" грішми, тобто такими, що засновані на довірі.

Кредитні гроші — узагальнююче поняття. До них належать різні види грошей, які об'єднують у дві великі групи: готівкові і безготівкові (депозитні) гроші. Готівкові гроші — переважно паперові у вигляді банкнот і казначейських білетів, а також цінні папери. Безготівкові (депозитні) гроші — найпоширеніший вид кредитних грошей.

На них припадає до 90 відсотків від усієї грошової маси країни. їх основою є депозит — тимчасово вільний грошовий капітал, по кладений на поточний рахунок у банку. Отже, належне їх функціонування можливе лише в економіці з розвинутою кредитною і банківською системами.

Рух безготівкових (депозитних) грошей здійснюється за допо могою відповідних кредитних засобів обігу і платежу — векселів, платіжних доручень (інкасо за акцептної форми розрахунків та банківські перекази), розрахункових чеків (звичайних, акцепто ваних, з лімітованих або нелімітованих книжок), акредитивів, кредитних карток, електронних грошей. Чековий оборот у розвину тих країнах становить майже 90 відсотків від депозитного обігу.

Останніми роками набули поширення так звані електронні гроші— безготівкові гроші, обіг яких грунтується на новій технології, яка дає змогу переказувати гроші й реєструвати інформацію про ці перекази безпаперовим способом — за допомогою елек­тронних розрахункових систем.

Існують такі канали використання електронних грошей:

- автоматизована розрахункова плата;

- система автоматизованого касира і система терміналів. Автоматизована розрахункова плата — мережа банків, пов'язаних з одним обчислювальним центром. Автоматизований касир уможливлює здійснення без участі людини багатьох грошових операцій: отримання готівкових грошей, приймання вкладів, перекази з одного рахунка на інший. Електронна система розрахунків у торговельних точках охоплює операції з дебетовими і кредитними картками, чеками. Вона здійснюється через спеціальні пристрої — термінали: кредитна картка вставляться у відповідний термінал, і сума покупки, отриманих послуг або готівкових грошей автоматично списується. Водночас у пам'ять картки вносяться відомості про час, місце і характер операцій. Ці відомості зберігаються у пам'яті магазинного або банківського комп'ютера. Про тягом дня інформація в автоматичному телефонному режимі пе редається до банку, де і здійснюється остаточне перерахування на рахунки.

Фінансово-кредитна система. Вперше терміном "фінанси" (гро шовий платіж) стали послуговуватися у XIII—XV ст. в Італії під час грошових торговельних розрахунків і в банківських операціях. Згодом він утвердився як поняття, пов'язане із системою грошових відносин, утворенням грошових ресурсів, що їх держава мобі лізовувала для виконання своїх функцій.

* Фінанси — сукупність економічних відносин, які опосеред ковують утворення, розподіл і використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу суспільного про дукту і національного доходу.

Сукупність фінансових відносин утворює фінансову систему.

* Фінансова система — сукупність форм, методів і цілей фор мування, розподілу та використання фондів грошових засобів держави, суб'єктів господарсъкої діяльності, населения.

Фінансову систему України утворюють: бюджетна система: Державний бюджет, бюджет Автономнї Республіки Крим, міс цеві бюджети; централізовані цільові фонди грошових коштів за галънодержавного призначення; фінанси підприємств різних форм власності, організацій, установ і галузей народного господарства; майнове та особисте страхування; кредит (державний і банків съкий).

Державний бюджет. Фінансову політику здійснює держава. Найдієвішим механізмом її реалізації є Державний бюджет України і місцеві бюджети.

*Державины бюджет — система грошових відносин, що виникають між державою, підприємствами і населениям у процесі формування і використання централізованого фонду грошових ресурсів для успішного виконання її функцій.

Бюджет дає змогу державі розв'язувати ті соціально-економічні проблеми, які не в змозі розв'язати механізм ринку: через бюджет (надходження (податки) і видатки) відбувається перерозподіл доходів з тим, щоб забезпечити певну справедливість, фінансуються соціяльні програми (освіта, охорона здоров'я, пенсійне забезпечення тощо), оборона, державне управління, фундаментальна наука. Серед бюджетних статей — витрати, пов'язані з вирішенням регіональних, структурних та інших загальнонаціональних завдань.

Водночас бюджет не повинен бути перевантажений централі економічних, соціальних функцій, позаяк що більше функцій, зокрема господарських, бере на себе держава, то більше вона повинна концентрувати в бюджеті грошових коштів, а основ ним джерелом цих коштів є податки.

Отже, централізація господарських функцій у руках держави неминуче спричиняє податковий тиск, що певною мірою підриває підприємницьку ініціативу. 3 огляду на це країни з розвинутою ринковою економікою намагаються формувати бюджет в обся гах, які дають змогу державі виконувати ті завдання, які не вико нує ринок. У такий спосіб унеможливлюється необгрунтоване втру чання держави в економіку. Перетворення бюджетних асигнувань на капіталовкладення допускається лише в особливих випадках, зокрема для реалізації цільових народногосподарських програм, що контролюються законодавчими органами. У ринковій еко номіці ті, кому потрібні інвестиції, звертаються не до уряду (бюд­жету), а до банків і фондової біржі.

Головним джерелом формування доходної частини державних і місцевих (муніципальних) бюджетів є податки.

* Податки — обов'язкові нормовані платежі до державно го и місцевих бюджетів, які вносять окремі особи, підприєм ства, організації, установи.

В Україні податкова система передбачає такі основні види податків:

- для підприємств: податок на дохід (прибуток) і на додану вартість; обов'язкові платежі до Фонду соціялъного страхування. Чорнобильсъкого фонду. Фонду стабілізації і зайнятості, а та кож на спорудження шляхів сполучення;

- для населення: прибутковий податок. Крім цих податків, існу ютъ акцизи (непрямі подотки), платежі до державного і місце вих бюджетів, що регламентуютъся законодавчими актами різних рівнів.

Податкова система України потребує удосконалення. Це продиктовано об'єктивними причинами: із просуванням до ринкової економіки в обсязі бюджетних доходів зростатиме частка прибут кових податків із фізичних осіб і скорочуватиметься частка по­датків на підприємницький прибуток, позаяк держава, відмовля ючись від адміністративного регулювання цін, не зможе викори стовувати їх для перерозподілу доходів, і все навантаження ляже на бюджет, що потребуватиме ефективної системи прибуткового оподаткування. Оподаткування підприємницького прибутку з часом стане ліберальнішим і дасть змогу підприємствам здійснювати повноцінну інвестиційну діяльність.

Ринкова система належно функціонує лише за постійного обігом у ній потоків грошей (готівкових і безготівкових). Без перервність такого обігу забезпечує кредитна система.

Кредит (лат. сredо — вірю) є формою руху фінансового капіталу, наданого кредитором позичальнику на умовах відтерміну вання платежу та платності за користування ним.

* Кредитна система — сукупність банків та ініиих кредит но-фінансових установ (інвестиційних і страхових компаній, фондів), які мобілізують вільні ресурси грошей і надають їх у позику.

Кредитні відносини передбачають, з одного боку, наявність тимчасово вільних фінансових капіталів, власники яких готові на дати їх як позику на певний термін за певну винагороду (відсо ток), а з іншого — підприємців, які бажають тимчасово викори стати їх у своїй виробничій діяльності.

Основними формами кредиту є - комерційний і - банківський.

* Комерційний кредит — кредит одного підприємця іншому у вигляді відтермінування платежу за поставлені товари або надані послуги.

Інструментом такого кредиту є комерційний вексель, до ціни якого входить ціна товару (послуги) плюс відсоток.

* Банківський кредит — кредит, наданий банком ни іншою кредитно-фінансовою у становою підприємцям та іншим по зичальникам у вигляді грошових сум.

Різновидом комерційного чи банківського кредиту є споживчий кредит. Його об'єктом, з одного боку, є товари тривалого користування (меблі, автомобілі, холодильники, телевізори і т. д.), а з іншого — банківські позики на споживчі цілі (наприклад, на будівництво або придбання житла). Виділяють також державный кредит — кредит, де суб'єктом (кредитором або позичальником) є держава, та іпотечний кредит — довготермінові позики під заставу нерухомості (землі, виробничих і житлових будівель).

Основу кредитної інфраструктури становить банківська си­стема.

* Банк — організаційна одиниця бізнесу, яка є посередником між кредитором і позичальником.

Сфера діяльності банків — операції з позичковим (грошовим) капіталом. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

Пасивні банківські операції -- операції, через посередництво яких утворюються ресурси банків (внески і позичені гроші; емісія заставних листів, банківських і комунальних облігацій, а також довгострокові позики у кореспондентів банку).

Активні банківські операції — діяльність, пов'язана з розміщенням грошових ресурсів банку (наданням їх у кредит).

Кредити надаються у вигляді грошових позик і зобов'язань бан­ку гарантувати платежі клієнта. В останньому випадку банк не надає грошові позики, а лише обіцяє здійснити платежі у разі, якщо позичальник не зможе оплатити свої зобов'язання.

Комісійні банківські операції — посередницька діяльність, яка не передбачає кредитів банку і не є джерелом надходження коштів на його рахунок. До них відносять: платіжний оборот, операції з валютою, інкасування векселів і чеків, прийняття на зберігання цінних паперів і надання сейфів для користування, управління май ном та ін.

Торговельні підприємства, біржі, банки, кредитні та бюджетні установи надають ринковій системі організаційної завершеності, поєднують виробників і споживачів у единому господарському процесі.


4. Вплив ринкової інфраструктури на формування

конкурентного середовища

Однією зі складних проблем українського ринку є створення передумов впливу ринкової інфраструктури на формування конкурентного середовища і потенційних конкурентів. Така реструктуризація потребує, по-перше, усвідомлення суб'єктами виробництва необхідності радикальних змін їхнього виробництва, по-друге, активізація суб'єктів інфраструктури щодо мобілізації кредит них і капітальних ресурсів цих змін і постійного оновлення виробництва. У такий спосіб формується і розвивається співпраця виробників, кредитних установ та конкурентне середовище загалом.

Сутність конкуренції її види і методи. Важливим і необхідним елементом ринку с конкуренція. Конкуренція і ринок — взаємопов'язані, взаємообумовлені поняття. Конкуренція у сучасній економічній теорії і практиці суб'єктів, котрі господарюють, розглядається як така, що породжує монополію.

* Конкуренція — економічний процес взасмодії, взасмозв'яз ку та боротьби виробників і постачалъників у процесі реалізації продукції, суперництво між окремими виробниками чи постачалъниками товарів і послуг за найвигідніші у мови виробництва і збуту.

Для української економіки, яка успадкувала монопольно організовані виробництва, створення конкурентного середовища в перехідний період є одним із першочергових завдань. Воно передбачає формування передумов для конкурентної боротьби (способів поведінки окремих фірм на ринку) і конкурентного ринку (ринкової інфраструктури), який охоплює усі аспекти ринку будь-якого товару, що впливають на поведінку і діяльність фірм (кількість фірм на ринку, технологію виробництва, типи товарів, що продаються, та ін.).

Українська економіка надто монополізована, тому конкуренція між вітчизняними підприємствами практично відсутня. Появі конкурентів (а отже, й конкуренції) сприятимуть ринкова інфраструктура підприємизація великих комбінатів, залучення інве стицій і створення нових підприємств.

Конкуренція є жорстким і конфліктним методом взаємодії рин кових суб'єктів: досягнення поставлених підприємцем цілей можливе лише за рахунок ущемления інтересів інших підприємців.

Існують два види конкуренції — - внутрігалузева і - міжгалузева.

* Внутрігалузева конкуренція — конкуренція між: виробниками однієї галузі, що виробляютъ однорідну продукцію, за найвигідніший збут і отримання вищого прибутку.

За такої конкуренції окремі (індивідуальні) витрати виробниц­тва, індивідуальні вартості перетворюються на єдину ринкову, або суспільну, вартість. I як наслідок — розорення одних виробників і отримання додаткового прибутку іншими. Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва і запроваджен ню досягнень науково-технічного прогресу; концентрації вироб­ництва і капіталу, розвитку продуктивних сил.

* Міжгалузева конкуренція — конкуренція між: товаровиробниками різних галузей.

Дія закону конкуренції виявляється тут у переміщенні капіталу з менш прибуткових галузей у більш прибуткові до вирівню вання норми прибутку в середню для економіки загалом.

Переливания капіталу мае своїм наслідком зміну співвідношен ня між попитом і пропозицією та відхилення цін від вартості, тому товари реалізуються на ринку не за вартістю, а за цінами виробництва.

Розрізняють - чесну і - нечесну конкуренцію. Для підтримання конкурентного середовища, економічної і соціальної стабільності загалом важливо, щоб відносини між конкурентами були чесні і прозорі (зокрема щодо дотримання цін реалізації товарів, які вста новлюються вільно, у процесі узгодження між продавцем і покупцем).

* Чесна конкуренція — методи конкурентної боротьби з дотриманням прийнятих на ринку норм і правил.

На практиці іноді порушуються правила чесної торгівлі, що створює прецедент нечесної конкуренції.

* Нечесна конкуренція — методы конкурентної боротьбы, пов'язані з порушенням прыйнятых на рынку норм і правил конкуренції.

До цих методів відносять: продаж товарів за цінами, ныжчими за собівартість (демпінг), для легкого збуту товару чи підриву позицій конкурента і, отже, витіснення його з ринку; встанов лення контролю за діяльністю конкурента для її припинення; зло вживання панівним становищем на ринку (наприклад, надмірне завищення цін або відмова здійснюваты поставки); встановлення дискримінаційных цін або комерційних умов (наприклад, диферен ційовані можливості отрымання кредиту); узалежнення поста­вок певних товарів чи послуг від встановлення обмеженъ щцодо виробництва чы розподілу конкуруючих товарів; запровадження обмеженъ на агентсъкі угоди при збуті продукції, які визначають: коли, кому, в яких кількостях і за якыми умовами здіыснювати по ставки; таємна змова на торгах і створення таемных картелів; неправдива інформація і реклама, які вводять в оману; нечесне ко піювання (імітація) товарів і продукції конкурентів; порушення якості, стандартів і умов поставок товарів і надання послуг.

Нечесна конкуренція у ринкових країнах заборонена законо давством про боротьбу з обмежувальною діловою практикою, про захист прав споживачів, контроль за монополіями, а також цивіль ними і кримінальними кодексами.

Конкуруючі суб'єкти поводяться на ринку по-різному, залежно від конкретних умов і поставлених завдань. Видокремлюють такі основні типи конкурентної поведінки:

- новаційна конкурентна поведінка: передбачає забезпечення переваг над суперниками за рахунок нових ринкових відносин (нова продукція, нові технології або нові форми організації виробництва тоуцо). Важливою ознакою новаційної конкуренції є прагнення ринкових контрагентів до зміни існуючої структури попыту і про позыції;

- пристосувольна конкурентна поведінка: спрямована на за побігання діям конкурентів у царині модернізації вробництва. Ефективна в тому разі, коли підпрыємець, невпевнений у своїх інно ваційних можливостях, намагається скопіювати у стислі термі ни досягнення суперників;

- гарантувальна конкурентна поведінка: покликана забезпе чити стабілізацію досягнутих позицій на ринку на тривалу перспек тиву за рахунок підвищення якості продукції, зміни її асортимен ту, надання додаткових послуг, пов'язаних з гарантійним обслу говуванням. Застосовується у тому разі, коли підприємцю не до снаги значно змінити виробничу й комерційну програми, і він має слабку інноваційну базу.

Ці типи конкурентної поведінки у своїх різноманітних формах практикуються залежно від обраних методів конкурентного су перництва.

Виділяють дві основні групи таких методів: - цінову і - нецінову конкуренцію.

Цінова конкуренція передбачає зниження витрат виробництва і обігу, а також цін. Нецінова конкуренція охоплює зміни властиво стей товару, створення нових товарів для задоволення існуючих потреб, оновлення властивостей товару відповідно до зміни моди, удосконалення послуг, що супроводжують реалізацію.

Отже, конкуренція — складний і багатогранний процес. Для перемоги в конкурентній боротьбі фірма (підприємець) мають до тримуватися певної стратеги' дій — конкурентної стратегії.

* Конкурентна стратегія — система дій фірми, спрямова­на на досягнення їі кінцевої мети .

Вона грунтується на полістратегічному пошуку. Кожна фірма, як звичайно, прагне монополізувати ринок для максимізації прибутку. Однак досягти того в сучасних умовах практично немож ливо. Тому вона мае передбачити у своїй діяльності одночасно принаймні дві стратегічні настанови: на монополізацію ринку і на інтеграцію своєї діяльності в єдиний процес функціонування рин­ку. Перша настанова передбачає дії, спрямовані на скорочення кількості конкурентів, друга — дії щодо стабілізації становища фірми через зменшення ступеня ризику за рахунок співробітницт ва (інтеграції) з іншими фірмами в найрізноманітніших формах, тобто полістратегічний пошук.

Він є характерний для країн з розвинутою ринковою економікою, позаяк конкуренція і монополія — її парні характеристики. Конкуренти ведуть боротьбу за досягнення монопольного становища, однак монополізація ринку кожним з них неможлива. Водночас вони не можуть припинити конкуренцію, тому що будуть усунені суперниками. Вихід — інтеграційна стратегія, що орієн тується на розуміння фірмами співвідношення "конкуренція — монополія".

Вітчизняний ринок фактично монополізований і ще тривалий час буде таким. Тому конкурентні відносини на ньому лише формуються. Із здійсненням реформ, спрямованих на становления ринкової економіки, особливості конкурентно! боротьби треба буде враховувати підприємцям у практичній господарській діяльності.

Конкуренція і демонополізація. Формування конкурентного се редовища в Україні пов'язане із створенням ринкової інфраструк тури; підприємизацією великих комбінатів; створенням нових ма лих і середніх фірм. Перше і друге потребує організаційної рест руктуризації, а трете — демонополізації (позаяк в економіці Украї ни переважають природні монополії), що сприятиме активізації ділової активності та стимулюванню виробництва.

Конкуренція передбачає стан ринку, за якого жодна фірма не в змозі впливати на ринкову ціну товару чи послуги. Така конкуренція має назву "досконала".

Її змістом є конкурентна пропозиція (ситуація, за якої певний продукт виготовляється і пропонується на ринку необмеженою кількістю підприемств) і конкурентний попит (ситуація, за якої на продукт, запропонований на ринку необмеженою кількістю про-давців, існує попит необмеженої кількості покупців).

У практиці господарювання досконала конкуренція може існувати лише як епізод, оскільки розвиток конкурентних відносин объективно зумовлює появу монополії, тому що:

- конкуренція — це передусім отримання максимального прибутку, що можливо тільки завдяки створенню переваг порівняно з конкурентами. 3 механізму, який сприяє висуванню найкращих, вона перетворюється на механізм приборкання найкращих силъніши ми. Суть конкуренції— "жорстка війна проти всіх". У цій "війні" використовують такі методи боротьби, як підкуп, шантаж:, шпигунство, дії, що прискорюють банкрутство конкурентів, та ін.;

- конкуренція спирається на приватну власність, а власність передбачає монопольне володіння, користування і розпорядження чимось.

Економісти сходяться на думці, що утворення монополій призводить до порушення механізму ринкового ціноутворення і де формованого розподілу ресурсів.

Негативними наслідками монополізму є руйнування ринкового механізму, а отже, й економіки загалом. Не маючи потреби в підтриманні високого конкурентного тонусу, монополія немину че породжує тенденцію до гальмування НТП. Для отримання над прибутків їй необов'язково освоювати нові технологи, знижувати витрати виробництва і розширювати збут. Достатньо лише вста новити монопольно високі ціни і нав'язати їх споживачам, яким доведеться змиритися і зі зменшенням кількості товарів, позаяк, підвищуючи ціни, монополія отримує той самий або й більший при буток, реалізуючи менший обсяг товару; зниження якості товару; послабления механізмів відтворення; розрив господарських зв'язків (проблеми, що виникають на підприємстві-монополісті, познача ються на роботі сотень підприємств-суміжників).

В Україні особливо відчутним є вплив монополій на продук тивну та ефективну функції праці і капіталу. Гальмуючи стиму ли використання досягнень НТП, монополія робить економіку мар нотратною, перешкоджає її інтенсифікації. Головними факторами розвитку в монополізованій економіці є додаткові матеріяльні, фінансові та людські ресурси. За панування монополій ціни втра чають ринкову гнучкість, недостатньо реагують на коливання по питу і пропозиції, мають невисоку еластичність. Монополія глушить імпульси, які йдуть від попиту до виробництва, що дезорієнтує інвестиційні потоки, і потреби споживачів не задовольняються.

Конкуренція навпаки — зумовлює зростання продуктивності праці та ефективності виробництва, а тому для її збереження су спільство мае сприяти організації певної системи конкурентних відносин.

Заходи, спрямовані на захист від монополізму і сприяння конкуренції:

- розвиток установ ринкової інфраструктури і механізму вільного руху праці, капіталів і товарів;

- заборона законом у творения об'єднанъ картельного типу для захисту цінової конкуренції;

- реєстрація товарных знаків і марок товарів для того, щоб уможливити диференціяцію продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром, як якість;

- державне регулювання загальних умов угод, яке полягає у тому, що значна частина положень господарського договору заздалегідь визначаєтъся законодавцем і не може бути змінена сторонами, що домовляються. Це унеможливлює нав'язування поста-чальниками своїх умов покупцям;

- передбачення у законодавстві різних критеріїв монополізму (рівень концентрації в окремих галузях настільки высокий, що в них існують великі господарські одиниці, спроможні встановити свое панування над ринком і без укладення картельных угод);

- аналіз цін, порівняння їх із цінами на інших паралельних ринках, контроль за прибутками та витратами з боку органів влади для того, щоб визначити: ціни, за якими продаються товари, є конкурентними чи монопольними.

Формування ринкової інфраструктури і конкурентного середовища — одне з найважливіших завдань уряду, який є регулятором рівноваги національного попиту і національної пропозиції, обмеження монополії та посилення конкуренції. Економічними та адміністративними методами він повинен забезпечити однакові умови виробництва і реалізації продукції для усіх виробників і продавців товарів та послуг.