Лабораторія гуманізації навчання І виховання апн україни Навчально-виховний комплекс

Вид материала

Документы

Содержание Колодій С.П. Орієнтовний план аналізу поетичного твору Орієнтовний план аналізу прозового твору Урок української літератури в II класі Урок української літератури в 11 класі Урок української літератури в II класі Урок літератури в II класі

Подобный материал:

• Освіта. Виховання. Навчання, 325.02kb.
• Красилівський середній загальноосвітній навчально-виховний комплекс ім М.І, 560.71kb.
• Запрошуємо Вас взяти участь у роботі ІХ ірпінських міжнародних науково-педагогічних, 61.79kb.
• Навчально виховний комплекс "Дзвіночок" Розвиток та навчання дітей рідної мови, 1397.93kb.
• Шполянська районна державна адміністрація відділ освіти наказ 14. 02. 2012 №31 м. Шпола, 27.99kb.
• Міністерство освіти І науки україни, 203.79kb.
• Освіта. Виховання. Навчання, 400.56kb.
• Оробей С. М методист відділу освіти, 18.14kb.
• Навчально-виховний комплекс №16 Методична розробка циклу уроків з теми, 229.79kb.
• Програма виховання учнів 1-12 класів (проект), 726.18kb.

Лабораторія гуманізації навчання

і виховання АПН України

Навчально-виховний комплекс

«Школа Гуманітарної праці»

Херсонської обласної ради


Колодій С.П.


Роль нестандартних уроків у формуванні особистості


Залучення школярів до співавторської роботи


Херсон 2011


Лабораторія гуманізації навчання

і виховання АПН України

Навчально-виховний комплекс

«Школа Гуманітарної праці»

Херсонської обласної ради


Колодій С.П.


Роль нестандартних уроків у формуванні особистості


Залучення школярів до співавторської роботи


Херсон 2011


ББК 4.202

К61


Друкується за рішенням науково-методичної ради навчально-виховного комплексу «Школа гуманітарної праці» Херсонської обласної ради ( протокол № 9 від 17.05.2011)


Рекомендується до друку лабораторією гуманізації навчання і виховання АПН України

( протокол №13 від 23.05.2011)


Під редакцією Кияновського Артема Олександровича – заслуженого працівника освіти України, кандидата педагогічних наук, доцента, директора навчально-виховного комплексу «Школа гуманітарної праці» Херсонської обласної ради


Колодій С.П.


Роль нестандартних уроків у формуванні особистості


Залучення школярів до співавторської роботи


У цьому виданні представлені матеріали з досвіду роботи вчителя-методиста, вчителя української мови та літератури НВК « Школа гуманітарної праці» ХОР Колодій С.П., та конспекти уроків з української літератури, які будуть корисні у роботі вчителів гуманітарних дисциплін.


Україна сьогодні переживає гостру кризу в усіх сферах народного життя – в економіці, політиці, духовності. Не обминула така доля й освіту, а в ній і предмети гуманітарного циклу, насамперед такі визначальні, як література, історія. Саме вони формують духовний світ людини, визначають ставлення до вічних уселюдських цінностей, пробуджують історичну пам'ять, національну самосвідомість народу.

Саме література як шкільний предмет зазнав найсуттєвіших змін. До нас повернулася творчість репресованих письменників, серед яких такі велетні, як М. Хвильовий,

П. Куліш, О. Олесь, М. Куліш, а також прийшов практично новий материк діаспори, що славиться іменами Б. Лепкого, Є. Маланюка, У. Самчука, І. Багряного. Один лише цей факт змушує вчителів переглянути всю систему літературної освіти в школі.

Крім того, не терпить зволікань очищення літератури від заідеологізованості. Стоїть необхідність повернення до об’єктивного погляду на літературу як універсального виду мистецтва, що творить власний світ, до наукового підходу у визначенні змістової та художньої якості літературного твору. Такі важливі та об’ємні завдання стоять перед нашим літературознавством, отже, і перед викладачами української літератури.

Сприйняття літературного твору , оцінка його художньо – естетичної суті, поглядів та ідеалів письменника у процесі вивчення літератури вирішальним чином залежить від особистості вчителя. Учні і учитель сприймають твори в залежності від індивідуальних особливостей, інтелектуального рівня, естетичного розвитку, художніх смаків, життєвого досвіду. А «однаковість» у сприйнятті і оцінці твору, однозначність тлумачень, безумовна орієнтація на трактування та оцінки може засвідчити лише шаблонне викладання літератури вчителем та невисокий розвиток учнів і низький рівень засвоєння матеріалу.

І навпаки, власна обґрунтована оцінка твору учнем, вміння аргументовано довести свою думку, дати аналіз подіям та явищам, відображеним у ньому, розмаїтість оцінок та поглядів школярів на твір як на явище мистецтва свідчать про відоме й міцне засвоєння матеріалу.

Одним із головних показників рівня засвоєння учнями програмового матеріалу є варіативність сприйняття, зумовлена специфікою літератури як виду мистецтва. Це й дає підставу твердити , що література є саме тим навчальним предметом, який найбільше сприяє розвитку самостійного творчого мислення учнів.

На уроках проводиться цілеспрямована робота з учнями для поглиблення знань з мови та літератури , набуття мовних і мовленнєвих умінь та навичок. Вчителька вчить школярів користуватися всіма багатствами мовних засобів, які збагачують словниковий запас, сприяють розвитку та вдосконаленню мовлення, прагне забезпечити освоєння учнями орфоепічних і граматичних норм української літературної мови, виробити міцні орфографічні та пунктуаційні навички.

Завдання учителя зацікавити, заохотити учнів своїм предметом, показати красу, ніжність, мелодійність державної мови. Це уроки-свята, уроки – пошуки ,диспути, бесіди за круглим столом. Досягається висока практична спрямованість, забезпечується активність кожного учня на уроці.

Серед методів і прийомів необхідно велику увагу приділяти порівнянню явищ і фактів української та російської мов. Застосування на уроках прийомів зіставлення і порівняння полегшує засвоєння учнями теоретичного матеріалу, оволодіння нормами як української, так і російської мов, сприяє розвитку їхнього мислення і мовлення. Вдало використані різноманітні види робіт сприяють вихованню інтересу до знань, формуванню умінь та навичок грамотного письма, усного мовлення. Світлана Петрівна вдало добирає текстовий матеріал, що відображає загальнолюдські цінності – любов до людини, доброту, милосердя, чесність, працелюбність, бережливе ставлення до природи. У змісті мовного та літературного матеріалу посилений національний аспект, використовуються елементи народознавства, пов’язані з історією, культурою, звичаями та побутом українського народу

На уроках української літератури в 10-11 класах необхідно вчити дітей аналізувати, зіставляти, порівнювати та узагальнювати мовні явища, наводити подібні приклади, докази, робити висновки, будувати логічно правильне і композиційно завершене висловлювання, складати тези, конспекти, плани виступів.

Варто використовувати різні способи структурування навчального матеріалу з використанням узагальнюючих таблиць і схем, що містять головні теоретичні відомості і факти мови, об’єднані узагальненою темою уроку.

Розуміємо складність ситуації – в наших скрутних економічних умовах держава не може належним чином забезпечити школу необхідною кількістю текстів програмових творів – особливо це стосується книжок нововведених письменників. Необхідно докладати всіх зусиль для того, щоб школярі прочитали їх. Використовуються всі можливості – організовує групові позакласні читання, почергове читання тих кількох примірників книжок, які пощастило дістати.

Непростим і дуже відповідальним завданням вивчення літератури є формування національної самосвідомості учнів, гордощів за славне історичне минуле нашого народу, пробудження історичної пам’яті .

Прийоми активізації в структурі різних методів навчання в старших класах різноманітні. Кожен етап уроку в рамках будь – якого методу, чи то лекція, бесіда, диспут, бесіда за круглим столом, можна провести так, щоб учні були максимально активними, тобто аналізувати факти, співставляти явища, порівнювати, узагальнювати ,доводити свою точку зору. Дуже важливою є активізація розумової діяльності під час опитування учнів по вивченій темі. Якщо учень тільки переказує матеріал підручника, то клас як правило. пасивний. Щоб використати час, відведений на опитування з максимальною продуктивністю, необхідно продумати запитання так, щоб вони мобілізували пам'ять, спонукали думати дітей активно і творчо.

Так, замість того ,щоб запропонувати десятикласникам розповісти про життєвий і творчий шлях Лесі Українки, ставимо запитання: «Чому Леся Українка називалась дочкою Прометея? В чому її прометеїзм? Підтвердити свою відповідь біографічними фактами» Або для визначення місця роману «Собор» О. Гончара в українській літературі ставимо перед класом таке запитання: «Чому Г. Тютюник про роман сказав так: «Це орлиний, соколиний роман. Це роман – абат! О як засичить ота наша ретроградська гидь, упізнавши сама себе!» Або «Чому М.Алексєєв назвав «Собор» багатостраждальним?» Діти починають мислити, думати, приходять до висновку, що роман пошукового, дискусійного плану, гостропроблемний і полемічний. О. Гончар піднімає голос проти духовного браконьєрства, кар’єризму, прислужництва. Не дивно, що 20 років тінь заборони лежала на творові. Всі зрозуміли, що Гончар у період брежнєвського – суслівського застою порушив проблеми, які з роками виявились ще більше злободенними: збереження духовної спадщини, культури, мови, історичних святинь, захист їх від посягань кар’єристів , бюрократів - чиновників, безбатченків. Вчитель має звернутися до класу з наступними запитаннями: «Як ви розумієте висловлювання Хоми Романовича: «Собори душ своїх бережіть, друзі! Собори душ…»

Література формує особистість, допомагає зрозуміти зв'язок епох, задуматись над долею України та людства, виховує почуття патріотизму, національної гордості, відповідальності за наше майбутнє.

Уроки літератури - це уроки, на яких учень може виразити власні думки, почуття, може висловити свою точку зору відносно того чи іншого героя, твору, письменника. Все залежить від педагогічної майстерності вчителя, від вміння приблизити до себе дітей, викликати у них бажання поспілкуватися, подискутувати з учителем, домогтися повного довір’я.

Серед різноманітних методів навчання одним з основних є лекція.

Вона дозволяє у стислі строки і економним шляхом передати учням узагальнюючі результати пізнавальної діяльності попередніх поколінь, дати систематичні знання основ наук. Є теми, які найбільш глибоко можна освітити тільки в лекції, питання теорії літератури, життєвий і творчий шлях того чи іншого письменника, оглядові теми. Лекційний метод на протязі багатьох років відносили до пасивного. В останні роки проблема активізації розумової діяльності учнів під час лекції серйозно опрацьовується. З цією метою пропонуються випереджаючі завдання, які отримують діти напередодні уроків, проблемні запитання, лекція з елементами бесіди, контролю, робота з підручником, складання схем, таблиць, плану, тез.

Велике значення для активного сприймання матеріалу має початок лекції. Все залежить від вміння вчителя зацікавити дітей, викликати інтерес до знань. Глибина поставленого запитання , яке дозволяє розкрити проблему з різних боків, викликає

творчу активність учнів, під час перевірки знань, дає можливість учням дискутувати, виражати свою точку зору, створювати обстановку довірливості, відвертості у своїх судженнях.

Добрий результат дає робота учнів по раніше заданих запитаннях. Так, вивчаючи роман М. Стельмаха «Правда і кривда», до прочитання твору ставимо перед класом такі запитання, які змушують, читаючи текст, шукати на них відповіді.

• Як у романі письменник розкриває тему безсмертя, правди, народу?
  
• Безкровна боротьба. Як ви розумієте це поняття?
  
• Як викривається кривда нашого життя, зло , аморальність, кар’єризм?
  
• Як у творі висвітлено питання війни і миру?
  

Діти думають, мислять, приходять до певного висновку. Чим більше інтерес, тим глибший лишається слід у їх пам’яті.

Доцільно створювати проблемні ситуації, змушувати дітей мислити, бути більш уважним, читаючи твір та розглядаючи його зміст. Для цього необхідно перед класом ставити проблемні завдання, залучати дітей до активної діяльності:

• В чиї уста і чому М.Коцюбинський вкладає основну ідею повісті «Фата Моргана»?
  

/ «Зведись, народе, простягни руку по свою правду. Як сам не візьмеш, ніхто не дасть»/.

Діти внаслідок роботи приходять до висновку про великий потяг селянства до волі, бажання стати хазяїном землі, боротися за неї.

Або, працюючи над драмою – феєрією «Лісова пісня», ставимо перед учнями проблемне запитання, яке вимагає серйозного прочитання та розуміння твору: «Чому Лукаш гине, а Мавка залишається жити?» Діти самі внаслідок глибокого проникнення в ідейно – художній зміст твору розкривають філософію поетеси – безсмертя, кохання, природи, мистецтва. Вони приходять до висновку, що Мавка – сама природа, незаймана і чиста, саме кохання – щире, незрадливе. А Лукаш – людина, яка зазнає хитання, зраджує не лише кохання, а й самого себе. Діти зосереджені, беруть активну участь в обговоренні і приходять до висновку: той, хто зраджує сам себе, нестійкий у своїх почуттях, переконаннях, приречений на загибель.

Варто сказати про те, як необхідно працювати над аналізом художнього твору. Хто може пояснити , що таке поезія, якщо сам процес творення її не є збагненний? Народження поезії - це народження гармонії. А будь – яке народження проходить через біль і закінчується радістю. Поезія – це стан душі, звільненої від буденної суєти.

Тлумачення учнями художнього твору – означає втратити навіть надію на виховання літературної духовності. Аналізуємо прозові та поетичні твори ось за таким планом:


ОРІЄНТОВНИЙ ПЛАН АНАЛІЗУ ПОЕТИЧНОГО ТВОРУ

1. Вид поезії
   
2. Тема твору
   
3. Філософічність, психологізм поезії
   
4. Сюжетна основа твору
   
5. Ліричний герой. Хто він і який?
   
6. Який образ є внутрішнім стрижнем твору?
   
7. Чи є в даній поезії символи? Їх значення і зміст.
   
8. Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору /епітети, метафори, антитеза, порівняння, здрібнілі форми, окличні чи питальні речення, діалог, три крапка тощо/.
   
9. Віршовий розмір, особливості рими.
   
10. Своєрідність художньої форми, художня деталь.
    
11. Яке почуття домінує у вірші /сповідь, зізнання, щирість/?
    
12. Як досягає автор динаміки образу?
    
13. Авторська оцінка зображеного.
    
14. Цілісність твору. Провідна його думка.
    
15. Духовно – естетична цілісність твору.
    

ОРІЄНТОВНИЙ ПЛАН АНАЛІЗУ ПРОЗОВОГО ТВОРУ

1. Жанр твору.
   
2. Життєва основа.
   
3. Тема.
   
4. Проблематика. Своєрідність бачення автором порушеної проблеми.
   
5. Діалектична єдність загальнолюдського і національного в творі.
   
6. Відповідність між художньою формою та змістом.
   
7. Самобутність авторського художнього письма. Багатство мови.
   
8. Особливості сюжету, композиційна послідовність викладу подій
   

/ експозиція, зав’язка, розвиток дії, конфлікт, кульмінація, розв’язка конфлікту/

9. Цілісність твору, динаміка.
   
10. Роль позасюжетних елементів; епіграфів, авторських роздумів, виступів, присвят, описів, назви твору.
    
11. Система образів.
    
12. Рівень художнього осмислення подій.
    
13. Провідна думка твору.
    
14. Духовно – естетична цінність твору як витвору мистецтва.
    

Ось, як приміром аналізується вірш Д. Павличка «Моя любове, ти – як бог».

Це лірична мініатюра про любов. Вона народжена з болю душі, яка звертається до любові і підносить її до рівня Бога. Бог – символічний образ. Тлумачення його в філософії поезії. Уже перший рядок не вміститься в рамки хай і глибокого, але земного порівняння двох явищ чи понять. Це всеосяжний образ небесного і земного як єдиного.

Так як Земля і Космос становлять Всесвіт із взаємозалежними законами буття, так само і земна любов сягає Бога, небесно високого почуття, і тим вона вже неземна. Любов осягає душу людини. Любов не можна побачити чи почути так само, як Бога, її дано лише відчувати з надзвичайною силою, що оволодіває всім єством. Цей образ Любов – Бог є внутрішнім стрижнем твору.

Філософам не під силу пояснити поняття любові. Використовуючи

природу художнього образу, це вдалося зробити поетам. Другим рядком поезії автор ніби приземлюється до ліричного героя, до «я». Цим самим олюднює твір, надає йому глибокого психологізму. Ліричний герой поезії - людина глибокої душі. Але його теж не обходить суєта суєт буднів, радощі і прикрощі повсякдення, втрати. І ось, як наслідок: «Я вже не вірю, що ти є…»

Але чи зневірився герой у любові? Ні .Йому просто тяжко без неї. Оглянувшись, він побачив, що загубив те, без чого не можна жити. Усвідомлення втрати ,може, й загострило почуття величності кохання. Бо рідко людина відчуває значущість, цінність чогось, не втративши його.

Любов несе не лише радощі. Інколи людина спокутує гріх любові в душевних муках і, люблячи, проклинає… Бо любов буває і нерозділена, болюча. І чим сильніша вона, тим глибші страждання душі.

Емоційна наснаженість твору досягається витончен6істю поетичної мови, але містким образним рядком. Багатство рими і ритм вірша створюють своєрідну ритмомелодику , яка хвилює душу, впливає на наші почуття. Два останніх рядки:

З’явись, благослови, зігрій,

Якщо ти є, якщо ти є!


звучать як благання, як заклинання, висота емоційної наснаженості дося­гається тут вживанням однорідних членів речення, які щоразу більше під­силюють прагнення знайти любов. Останній рядок містить у собі повтор тієї самої фрази, що також підсилює значущість сказаного. Знак оклику наприкінці вірша на високій ноті завершує звертання - мольбу ліричного ге­роя. Упродовж усього твору він послідовно розкриває свою душу, почуття, внутрішній стан і доходить висновку, що без любові немає життя. Вірш цілісний, завершений. Сказано все, без жодного зайвого слона. Це лі­ричний шедевр. Провідна думка поезії: любов - високе, могутнє почуття, виміри якого не осягнути розумом... Поезія Д.Павличка "Моя любове, ти - як Бог" вивищує душу, вивільняє її від суєти, наповнює глибокою свідо­містю вічної любові, краси, гармонії.

Уроки мають обов’язково бути емоціональними, проблемними, які не лише захоплюють, зацікавлюють дітей, але змушу­ють їх мислити, робити певні висновки, давати оцінки тим чи іншим обра­зам, явищам, подіям.

і


Урок української літератури в II класі


Тема: Сергій Яновський . Творчість. Роман "Мир" /оглядове вивчення/.

Емоційне слово вчителя, яке зацікавлює дітей, збуджує їхню увагу. Вчителька починає урок зі слів Яновського, які характеризують його як особистість: "Коли я читаю книжку і хочу її оцінити, я питаю в себе: чи взяв би її в далеку путь, по розмитій дорозі босоніж ступаючи, в да­леку таємну путь? Чи покляв би її в торбу поруч із хліба окрайцем, пуч­кою солі? Чи достойна вона, там, у торбі, на плечах лежати всю путь, до хліба торкаючись ?На перепочинку, коли розв’яжеш торбу і з’їси хліба з цибулиною»» чи дасть вона тобі мужність і радість, щедрий захват і приємний біль мудрості?"

- То які ж твори пише письменних, де черпає матеріал, що дає йому
можливість заглибитись у внутрішній світ своїх героїв?

Після невеличкої паузи починається вчительська розповідь.

У І94З poцi, коли Радянська Армія визволила Україну, Яновський ви­їздив у рідні краї. Побував на сплюндрованій Полтавщині, заїхав у рід­не село. Села не було …Руїни, згарища, печі, димарі. .. Пройшовся вули­цею. Жодної хати, тільки землянки, покриті крилами з літаків га різни­ми жерстянками. З-під землі, піднявши шмат крили, вилазить стара жін­ка в чорній хустині. За нею - дівчинка років п’яти. Виснажені, голодні.

- А де це люди? - Запитав Яновський.

- Війна забрала, синку. Вже думала, що людей не побачу, всі погинули, тільки ми з Хельдою живі…

• Чому ви так називаєте дівчинку ?
  
• Бо вона німецька. Приїхав сюди товстий німець. Генерал. загарбав собі колгоспні землі. Панувати хотів. Німкеню привіз і цю дівчинку. А коли почали наші бомбити, німець набив автомобіль клунками. Німкеню поранило, так він її викинув э машини - не хотів возитися. А я кажу:
  "Хоч доньку візьміть, Хельду свою". Та де там! Утік! Я схопила Хель­ду та в погріб. Вчу нашої української мови та годую, чим маю.
  

• А у вас є діти?
  
• Два сини було, та війна забрала...
  

Яке треба мати сepцe, щоб знайти в ньому тепло для цієї німецької дівчинки! Яновський низько схилив голову перед благородною жінкою. Не­вдовзі на основі цих фактів написав роман "Жива вода" або "Мир".

Увага зосереджена, учні зацікавлено чекають прочитання роману, ро­зуміють, в чому секрет таланту письменника.

Або перед, вивченням творчості Остапа Пишні вчителька звертає увагу на цю напрочуд дивну людину. На його високе чоло, розумні, трошки при­мружені очі, ледве прикриту посмішку. А потім зачитує його слова - пораду: Коли входиш в літературу, чисть черевики. Не забувай, що тут був Пушкін, Гоголь, Шевченко. Обітри черевики".

Ці гумористичні, але глибокі слова зацікавлююсь д те.;, дають їм певне уявлення про гумор, як основну ознаку творчості письменника. А тематику йоги політичної сатири, гуморесок, усмішок визначають, проник­нувши у слова: "мої друзі, будь вони тричі прокляті", і "про що я, не­щасний, мушу думати і писати". Діти приходять до висновку, що гостре слово О.Вишні актуальне і сьогодні, коли так ще багато бруду в нашому житті.

На уроках української мови часто використовуй нестандартні ситуа­ції. Цікава робота проведена під час вивчення антонімів. Вчителька по­дає їм на дошці слова: позичати, прослухати, безцінний. Учні приходять до висновку, що і в цих словах відбуваються антонімічні явища;

позичати - дати в борг і взяти в борг

прослухати - почути щось і не почути нічого

безцінний - дорогий і не вартий нічого

У 5 класі, вивчаючи розділові знаки вкінці речення, необхідно ось таким чином зацікавлювати дітей, збуджувати увагу. "Чи знаєте ви, що в світі існує два листа, які є найкоротшими і найзмістовнішими? Спробуй­те й ви написати такий лист товаришу, у якому домовляєтесь про якусь спільну справу?"? Тут простору їх уяві і фантазії досить. Оцінюючи їх знахідки, вчитель розповідай про те, як Віктор Гюго, щоб дізнатись, як ідуть справи з його новим романом, надіслав видавцеві листа, в яко­му був лише знак питання /?/. Видавець відповів Гюго у своєму листі знаком оклику /!/. Отже, можна спілкуватися розділовими знаками. А далі вже йде робота по темі: які розділові знаки є, як вони використовуються. Потім поповнюємо знання учнів новою інформацією про вживання розділових знаків у різних народів. Наприклад, іспанці знак питання або оклику ставлять і на початку і в кінці речення. Вірмени пи­тальну інтонацію позначають у кінці речення двокрапкою, а греки - крап­кою з комою. Це дещо збуджує увагу дітей, готує до активної роботи.

На найвищій напрузі, з неослабною увагою учнів пройшов урок поза - класного читання "Трагічні уроки історії" /в пам’ять про голодомор 1933 p./. Епіграфи:

Часто буває, в вечірню годину,

З жалем вчорашнього болю

Думаю я про свою Україну,

Про нелегку її долю. Д.Герман

«Жить стало лучше, жить стало веселее». Й.Сталін.

"А оце під тином.

Опухла дитина, голоднеє мре..." Т.Г.Шевченко

Геніальний поет показав трагедію народу за часів кріпацтва. Проте ці слова виявились пророчими в наш час. У розквіті соціалізму тиран Сталін проголосив фальшиве гасло, коли голод навис над нашим народом. Сьо­годні проводимо урок пам’яті загиблих у роки Голодомору не Україні. На цей урок ми прийшли зі свічками, як до храму. Хай же клас сьогодні бу­де храмом духовності, храмом пам’яті.

Спустивши в гіркому смуткові очі, діти запалюють одна від одної свіч­ки. Тиша.

Жахно уявити через півстоліття, ступати тяжкими стежками страшної трагедії, яка склалась на благословенній землі квітучої країни...

Далі - поети України про цю страшну трагедію, документи, свідчення очевидців. .

Зволожені очі, Хвилювання. Німий докір тим, хто винен у цьому страш­ному злочині. Хвилина мовчання. Далі схвильовані, сповнені гніву вірші В. Симоненка « Де зараз ви, Кати мого народу.. .»

Доречне використання на уроці «Молитви за убієнних голодом» Катерини Мотрич, яку підготували учні.

Хто се? Чий голос що наче просить: "Хлібця! Хлібчика дай, мама, матусенька, ненечко! Крихітку хлібця!"

Хто водить за мною запалими очима, у які перелилися всі страждання роду людського, і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий це мільйонноголосий стогін у мені? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну річку, де розлилися не води, сльози мого народу? Небо! Поможи! Дай манни небесної нагодувати помираючих! Місяцю! Сили дай помираючим!

Земле! Жита дай, гречки дай, проса дай!

Господи! Чи ж ти осліп від горя і людських гріхів?

Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної - смерті народ мій! Сотвори диво - нагодуй! Порятуй!

Благородице! Матір небесна! Свята Покрово, покровителько люду святоруського! Чого ж залишили мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачите, що вони доточують кров із могут­нього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні? Роде наш небесний! Народе божий неоплаканий! Лика неціловані, руки неперехрещені! Душі рідні! Прости, народе Божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай, на якому оселився диявол. Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справ­ляли, поминальних свічок не святили, обідів за тебе не робили. І ми покарані за безпам’яство. І до нас озвалося лихо. Нагодовано нас смертоносним плодом, горить і над нами лиховісна непогасна свіча. Прости нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігріти , Царствіє небесне Вам, Душі убієнні!

Господи! Страждання, муки і горе мого нагоду до Всевишньої скорботи зарахуй,і біди й погибель від землі і народу сущого відведи. Нині, прісно і навіки віків відведи! Амінь!

Діти виступають з повідомленнями про Голодомор, зібраними в обласному краєзнавчому музеї і від очевидців. Потім звучать сповнені трагіз­му, жаху, обурення поезії П.Тичини «Голод», Б.Олександріва "Пригадує Дніпро", Ф.Лихівця "Не діждав ", А. Листопад «Ні труни, ні хрестів", "Ос­тання колискова», «Гей, Україно», М. Руденка «Хрест» , Симоненка "Злодій", "Тиждень терпів" та інші.

Важко передати думки, почуття, викликані уроком. Це справді урок пам’яті, урок моральності, урок духовності, глибокого засудження того зла, яка було завдане нашому народові.

Вчитель - творець уроку.. Урок - мистецтво вчителя, бо саме він здат­ний виховати юну душу, захопити предметом, справами людськими. Тут не останню роль відіграє особистість вчителя і бажання бачити у кож­ному учневі особистість.


Урок української літератури в 11 класі


Тема: Українська поезія першої половини XX століття /розстріляне -відродження/

Мета: Познайомити учнів з творчістю українських письменників першої половини ХX століття, з їх трагічною долею. Виховати почуття національної гордості, інтерес до української поезії.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань /урок пам'яті/.

Хід уроку

І. Організація класу. Мотивація навчальної діяльності

/На дошці запис теми, епіграф, який розкриває зміст уроку/.

Чи ж не чуете ще: хід напружених кроків,

Чи ж не бачити вже: блиск народжених сяйв? Недаремно поетів під муром цегляним епохи Вже вітають букетами сальв.

Святослав Городинський.

Будемо домолочувать, ворога докінчувать.

За проводом партії всі гвинти загвинчувать.

В праці, в науці комунізм увінчувать.

П.Тичина

Багатостраждальна історія України, народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок, тих, хто ціною свого життя зберіг українське слово і поповнив українську культуру. На цей урок ми прийшли зі свічками, як до храму. Хай же клас сьогодні стане храмом духовності, храмом пам’яті.

Учні запалюють свічки.

Українська поезія - це більше, ніж мистецтво, це доля націії, позбав­леної державності, нації, яка не мала жодного захисту, крім правдивого пера Т.Шевченка, П.Куліша, І.Франка, Лесі Українки та інших сподвижників. Тож сьогодні ми віддамо шану український поетам, яких умовно називаємо "розстріляне відродження".

Бурхливе життя 20 -30 років розсудило приспані віками творчі можливості українського народу, перед яким розкрились на дуже короткий час небачені досі перспективи самовираження, що мріяли навіть за найнесприятливіших умов. Великий прилив обдарованої молоді. Унікальне гроно яскравих талантів, є і творчість модерністів, зокрема символістів О.Олеся, Р.Чуп­ринки, яскравих представників молодої музи Б. Лепкого, Карманського, Пачовського, Кобилянського, авангардистів Хвильового, В.Семенка, неореалістів М. Зерова, Драй -Хмари, Филиповича, членів паризької школи, Є.Маланюка, В.Драгана, О.Олежина, О.Теліги...

Українські поети , створюючи нові художні цінності за ви­сокими естетичними критеріями, водночас відроджували глибинну історичну пам’ять свого народу, судили національну свідомість . Вони усвідомлювали своє національне коріння і свою причетність до великого світу.

Але...Хмари нависали над українськими поетами, вченими, та й усім народом.

У Києві 13-15 грудня 1934р. виїзна сесія військової колегії Верхов­ного суду СРСР звинуватила 28 представників української культури "з ор­ганізації підготовки терористичних актів проти діячів Радянської влади" і винесла безапеляційний вирок: розстріл. Вслухайтесь!

Спиридон Черкасенко - у його творах звучала любов до народу.Помер у Празі 7 лютого І940 року.

Гр. Чупринка - модерніст, його творчість засвідчила підпорядкова­ність українського слова музичному ритму, силу зву­кового образу. Розстріляний чекістами 28.09.1921

Дм.Загул - символіст. Репресований, загинув 1938 р.

Мих. Семенко - засновник українського футуризму. Розстріляний 24.І0.1937 р.

Ол. Олесь - його витончена лірика була хвилею оновлення українсь­кої поезії. Помер у Празі 22.07.1944р.

М. Хвильовий. - романтик, порушив найболючіші питання долі укра­їнської культури. Усвідомлюючи трагедію українсь­кого народу, покінчив життя самогубством 13.05.33

Йогансен Михайло - романтик. Репресований, загинув 27.Х0.І937 р.

Мих. Зеров - належить до неокласиків, репресований, загинув у Со­ловках 03.11.1937 p.

Мих. Драй-Хмара - неокласик, репресований, засланий на Колиму, за­гинув 19.01,І939 р.

Павло Филипович - неокласик, репресований, загинув на Соловках, 3.11.1937

Дм. Фальковський - романтик, обвинувачений критикою у песимізмі,репресований, розстріляний І6.І2.1934 р.

Арк. Казка - наклав, на себе руки, не витримавши наруги, 23.11.29

Вол. Свідзинський - для творчості характерні фольклорні мотиви.Репресований, спалений у в’язниці біля Харкова.

Олекса Влизько - романтик, репресований, розстріляний 16.12.І934

Кість Буревій- відомий як пародист, який нещадно висміював псевдохудожні твори. Репресований, розстріляний НКВС 16.12.1934

Ст.Бен - неокласик, член селянської спілки "Плуг", заарештований НКВС,_к загинув у нетрях ГУЛАГу І.II. 1937 р.

Трагізм української поезії, понівеченої сталіністами у 30-ті роки: три чверті було репресовано, а ті, хто лишився живим ,- мусили вирішувати панегірики "вождю народів", котрий постійно тримав їх на лезі страху, призводячи до деморалізації, роздвоєння художньої свідомості.

Це драма всієї української культури, однак духовна енергія «розстріляного відродження" виявилася незнищенною , повертається сьогодні на Україну.

Ганебне судилище, до якого не додумались навіть царські сатрапи. У будинку НКВС згодом слухатиметься новий знущальний процес над Підмогильним, Іраном, Майфетом. Це станеться 27-28 березня 1935 року. Жертви потраплять на Соловки - основний острів архіпелагу ГУЛАГ, забитий українською творчою інтелігенцією.

Людському розуму несила уявити масштаби злочинів сталінського апарату, який розв’язав собі руки. Без права на оскарження, без участі прокурора і захисників знущались з так званих "ворогів народу". Мета - ди­скредитація людини і народу.

У 30-ті роки відбулося судилище над 45-ма діячами культури, Винищено три чверті українських письменників: одні - розстріляні, інші - ви­слані до Сибіру, треті - заметені колимськими снігами...

П.Тичина, "Будем домолочувать..."

Проте сталіністи виявились безсилими перед законами життя. Душа на­роду - незнищенна!

Не останню роль відіграла українська еміграція та діаспора. Дякуючи їм, видавались та перевидавались твори репресованих Хвильового, Перова, Куліша та ін.

Наталя Лівицька-Холодна, нині проживає у США, все життя в еміграції, так виражає свій біль, смуток, гнів:

Весняним громом прогреми, пролийся зливою рясною,

0 гніве мій, о жалю мій, лиш не пали мене жагою!

Твоє ім’я - натхненний спів, 0 Боже, я тобі молюся,

Але любити ворогів, пробач мені, я не навчуся.

Я твердо вірю, Боже мій, лише святий вогонь – ненависть

Порве з кайданів нарід мій і поведе його до слави!

Вшануймо пам’ять загиблих патріотів України хвилиною мовчання.

Звучить мінорна мелодія.

Виступи учнів

Кость Буревій /Едвард Стріха/ - пародист "Партвивіска". Микола Вороний - його лірика була явищем високої духовної цінності. Розповідь учня. .Виразне читання віршів: "Ти не моя", "Краса", "Чи зумієш?" /образність, краса мови, глибина почуттів/.

О.Олесь - "Кожний атом", "Чари чочі", «Ах, скільки струн в душі дзвенить^», "Для всіх ти мертва і смішна".

Г. Чупринка - "Поет", "Питання співця"

Б.Лепкий - "Не прошу любові ані ласки", «Вона там є..»

/про Україну/

Дм. Загул - "Ти приходиш до мене". -

Про тичину,його вірш "І Белий І Блок" /читаю/

Мих. Семенко – «Сонцекров»

Л. Могилянська - "Вітер весняний співає", "Літнє".

Мих. Драй-Хмара - " Шехерезада", "Лебеді", "' Я полюбив тебе..."

П.Пилипович - "Візьмеш у жменю", "Мов сірі дні...", «Епітафія неокласикові»

Микола Філянський - "Треті півні"

Дм. Фальковський - "На сажень викопали яму", «Він стояв тоді понуро»

Арк. Казка - "Буря"

Ів. Багряний - "Гуляй-поле"

Олекса Влязько - "Дев"ята симфонія"

Роман Кунчинський - "Зажурились галичанки"

Євген Маланюк - "Біографія", "Молитва"

Леонід Мосендз - "У татарви гукали оборони"

Юр. Липа - "Прокляття”, "Людська душа...", "Людська душа, "Ти серце змучене коханням"

Підсумок вчителя. Звучить вірш В.Симоненка "Де зараз ви, кати мого народу".

Для творчості вчителя характерна повна демократизація, створен­ня на уроках умов для розкриття особистості кожної дитини. Не дивно, що її учні час від часу виступають співавторами, співтворцями багатьох уро­ків. Але цьому передує велика копітка робота вчителя з учнями: розробка планів уроків, підготовка виступів» рефератів, добір епіграфів до уроку, підготовка наочності, дидактичних та наочних посібників, технічних засо­бів навчання.

Учнями ІІ-х класів були проведені уроки "Рідна мати моя…" /образ матері в українській поезії/. Цьому уроку передувала творча робота уч­нів, добір музичних творів по темі, поезій про матір, репродукцій, кар­тин визначних художників.


Урок української літератури в II класі


ТЕМА : РІДНА МАТИ МОЯ...Образ матері в українській поезії.

МЕТА : Виховати любов до матері, шану, милосердя. Формувати високі

моральні почуття. ,

Познайомитись з творчістю українських митців. Особливості роз­криття теми материнства.

ОБЛАДНАННЯ: ілюстрації, репродукції картин на тему материнства, фото­графії.


Рід наш - з кореня верби.

Не шукай давніше знаті:
На фамільному гербі
Ми карбуєм вічне: Мати.
В чорнім горі і журі
Віру нашу не підтяти:
Умирають матері.
Та не вмре ніколи Мати!

(Б.Олійник)

Шановні друзі! Сьогодні у нас незвичайний урок, бо ми присвя­чуємо найдорожчому, найсвятішому для нас - материнству. Мова піде про те, як в українській поезії розкрита ця благородна тема.

Всі ви є співавторами уроку. Його проведенню передувала кропітка
робота. На уроці будуть використані не лише поезії українських поетів,
а й ваші роздуми про матір, материнство. У ролі вчителя – переможець Всеукраїнської олімпіади Рибченко Ю.

Важко уявити хоча б одну людину, яка б у своїх думках, як не на па­пері, не складала б слова вдячності, пісні своїй рідній матері, не виражала б подяку за її щиру любов, за її теплі материнські руки, за її до­броту, людяність, милосердя. Адже лише мати вміє любити і ненавидіти, жалувати й карати, її любов безкорисна, натхненна, щира!

"Моя рідна ненька - красуня. У неї тонкі риси обличчя, темно-карі очі, чорні, аж жагучі, мов крила летючих птиць, брови. Вся вона, як зоряна і пристрасна пісня".

Не дивно, що на кращих полотнах живописці змальовують саме матір.

/Репродукції, фотографії/

Чого не випадало на .плечі наших матерів! Втрата дітей, яких забра­ли лихоліття, а їх випало перенести багато! Де взяти сили, як не втратити доброту та лагідність серця.

Андрій Малишко наповнив свої вірші голосами живих, конкретних людей, теплом їхніх сердець. Вірші, в яких поет змальовує образ матері, є апо­феозом синівської та материнської любові і відданості.

Поет пише у своїй біографії:

"Як живу, бачу я свою матір Ївгу Базилиху, її сині, задумливі, пов­ні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля прядки, вона спі­вала тихо, протяжно. Ці пісні врізались в мою пам'ять на все життя".

Саме їй поет присвячує вірш "Пісня про рушник".

Прошу прочитати віри.

Так, це твір про материнську любов» що зігріває дітей усе життя, про синівську любов до рідної неньки, про вдячність за її турботи, яки­ми вона оточує нас. Це поетизація материнської любові, ніжності, ласки, що звеличує, облагороджує людину, додав їй сили, енергії у труді, кли­че до життя.

Мати - трудівниця, незрадливий друг, вірна порадниця. Ми бачимо лю­блячу матір, яка вишиваним рушником, благословляє свою дитину у далеку дорогу життя...

Матінка, ненька, матуся, матусенька - які ніжні, ласкаві слова!

Ми їх зустрічаємо постійно, використовуємо їх..,

Давайте звернемо увагу на ті щирі слова, які прозвучали на адресу мам у творчих роботах учнів. Всі роботи різні. Але в кожній - подяка, глибока вдячність матері.

/Читання учнівських творів/

Поезія прийшла до мене з піснею, коли мати довгими зимовими вечора ми при тьмяному світлі гасового катания ткала рядна та полотим та виводила одну за одною тужливі пісні, що полегшували її втому та важку тишу убогої хати.

Та пісня непомітно запалила моє дитяче серце. Я слухав як зачарований, слухав і рукавом, бувало, витирав непрохані сльози»


Ти, зозуле, ти, зозуле, ти, зозуле сква,

ти єдина, а я друга в світі нещаслива.

А ти того нещаслива - по полі літаєш,

А я того нещаслива - матінки не маю... "

Так пише про себе, про свою матір український поет І, Гнатюк. Давайте послухаємо його щирі вірші.

/Учень читає/

Скільки любові, ніжності, вдячності виразив Борис Олійник у своїй
"Пісні про матір" .

/Учень читає/

"Мати" /"Зупиніться, поети"/ - уривок з поеми "Сиве сонце моє". "Мамо, вечір догоря".

Зверніть увагу на образність - епітети, порівняння /"сиве сонечко", "сива ластівко", ти, немов зоря"/.

Василь Симоненко - людина короткої, але яскравої долі, як спалах. Твори його сповнені любові, вчать добру і милосердю, непримиримості до підлоти, дворушництва, захоплююсь щирістю, ніжністю, ліризмом «Матері»

У поезії "Лебеді материнства" поєднуються два образи: образ матері та образ Матері-Вітчизни.

/Учень читає вірш/

Молода українська поетеса Ніни Гнатюк роздумує, дає поради своїм сучасникам, застерігає від безсердечності, сухості, глухоти серия. Так і називає свого вірш - "Порада".

Коли свого досягнеш апогею

І все в житті хлюпоче через край,

Не поривай з далекою ріднею,

Напівзабутих друзів не лишай.

Бо десь на світі є старенька мати, «Ви»

Яка завжди дітей чекає в двір.

І їй замало лиш листівки слати

І восьмиберезневий сувенір.

Тож відклади поїздку закордонну,

На потім залиши і те, і се,

Хай поїзд iз столичного перону

Тебе в дитинство знов перенесе,

де чорногузи, маки і синиці і,

А в Лісі тепла постіль із трави,

А однокласниці, поважні молодиці.

Чомусь усі зовуть тебе на «Ви»

Сивіє сонях маминого літа,

Виє літо бабине на зернятках сія.

Без цих людей, мов без ракети-носія,

Ти б не сягнув жаданої орбіти.

Так, за все, чого досягає в житті людина, вона повинна завдячувати своїм батькам, рідній ненці.


Наш земляк Василь Загороднюк родом з Вінниччини, випускник Херсонсько­го педінституту, свою лобов до неньки він виражає виразно, красиво, від щирого серия.

Учні читають вірші "Мати", "Мамині руки^».

До нової книжки Миколи Луківа, лауреата республіканської премії, увійшла переважно інтимна лірика. Краса материнства, дружба і кохання, любов до природи, тривога за долю всього сущого на землі - основні мотиви його творів.

Учні читають вірші "Матері", "Матері залишаються з нами",

Що може зрівнятись з високим материнським почуттям?

Скільки жорстокості, сухості зустрічається в новому житті. Невдячність дітей, грубість, образи, а часом одинока старість, відчуттю непотрібності для дітей. Забувають діти. Черствіють. А матері страждають.

Ніна Гнатюк лише:

Жде маги добру вісточку у дім,

Сини ж не пишуть і не їдуть в гості, В будинку охололім і сліпім

Такі страшні й незвична тиша, простір, Онукам би зігріти молока,

І пироги спекти в прадавній печі.

Читала - сім сердець -є в черв^’яка,

А між людьми є зовсім безсердечні...

Чи можна назвати людиною того, хто рідну матір забуває, зраджує? Того, у кого немає в серці тепла та ніжності до рідної неньки? Хто своєю байдужістю. завдає їй болю...Хто є причиною ЇХ ранньої сивини, гірких ма­теринських сліз.

З добіркою віршів про матір наших земляків познайомить вас Валерія Володимирівна Гнатенко, бібліотекар.

Микола Братан, "Концерт на замовлення"

Анатолій Кичинський, "Народжений в сорочці^».

Завершити урок хотілося б віршем В.Симоненка "Скільки б не судилося страждати" і низько вклонитися нашим матерям за недоспані ночі, вічні тривоги, тепле материнське серце і вірну незрадливу любов. /Читає вірш /

Учитель ніколи не нав’язує дітям своєї думки. Він спонукає учнів мислити, вчить оцінювати ті чи інші явища, образи, давати їм певну оцінку, залучає дітей до дискусії.


Урок літератури в II класі


ТЕМА: М.Г.Куліш, п’єca "Мина Мазайло". Художнє відтворення проблеми

українізації, критика міщанства, пошлості й обивательської глупості.

МЕТА: Познайомити учнів з п’єсою, показати, як драматург висміює прихильників та супротивників українізації, відображає та висміює побут старої інтелігенції, критикує міщанство, пошлість, обивательство, всяку глупоту. Визначити актуальність твору.

Урок починається з чіткої мотивації навчальної діяльності. Як епі­граф звучать слова 1.Дніпровського:

"Заслуга Куліша в тому, що перший він за революцію показав, як треба бути щирим, простим і яку це має вагу".

Талант митця - не професія, не посада, це його суть і доля. Обда­ -
рування, як і долі, бувають різними - великими і малими, важкими і
легкими. -

Далі розповідаємо про те, що у квітні 1926 року на сесії Нейтрального виконавчого комітету стояв звіт України. Говорили про ак­туальні проблеми, про складні умови в республіці. Чубар, член уряду, закликав забути про існування тієї України, "где сало едят, салом укры­ваются и на сале спят". Він говорив про труднощі, що викликані різницею мови міста і села. З приводу чуток про утиски російської мови він за­значив: "Я заявляю со всей ответственностю, что у нас русский язык так же общепринят, как и украинский, но надо добиваться того, что когда в учреждение приходит крестьянин, знающий родной язык, ему ответили на том же языке, который он понимает". Українська мова, яку біля 250 ро­ків переслідувано систематично і послідовно - од наказів Петра І і до записів Миколи II, ця мова знаходилась у нерівному становищі з російсь­кою, згодом український народ був відлучений від своєї мови.

П’єса «Мина Мазало» - одна з п’єс, що розглядає пекучу проблему сатиричного викриття національних збочень у свідомості людини, яка живе в новому суспільстві. Свій задум письменник визначив сам: засудження міщанства, українізації.

Далі ведеться бесіда з учнями за змістом твору.

Сюжет твору складає історія, яка багатьом сучасникам видавалась анекдотичною. Службовець "Донвугілля" Мина Мазайло, що мешкає у Харко­ві, вирішив змінити прізвище з Мазайла на Мазеніна і взявся за вивчен­ня літературної вірної російської вимови.

Анекдотична ситуація, засно­вана на поширеній у 20-ті роки зміні прізвищ, не перешкодила вірити в комедії важливу проблему, українізації. Мина ненавидить свою мову, рішуче повстає проти неї, він - людина, повністю денаціоналізована ро­ками чиновницького запобігання, плазування . Він ненавидить свою прина­лежність до людей другого сорту, через що він не міг дістатись вищого щабеля по службовій ієрархії.

"Ще малим як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли. Мазайло! Кожна гімназистка не хотіла гуляти з Мазайло! За репе-титора не брали. Мазайло! На службу не приймали, від кохання відмови­лися". Дружина, донька підтримують його. Для них більш мелодійно зву­чать прізвиша Сірєнев, Стренський, Розов, Де Розе... іх підтримує тьо­тя Мотя з Курська, на погляд якої українців та української мови немає.


Усе цe вигадка» і взагалі "прілічнєє бить ізнасілованнной, нежелі украі-нізірованной^’’. Вона кличе відмовитись від своєї мови.

Антагоністом тьоті Моті виступає дядько Тарас, який у 1918 р. із жовто-блакитним прапором ходив. Для нього українізація - цe спосіб вияви­ти всіх українців, а тоді знищити, щоб і духу не було",

М.Куліш захоплюється українською мовою, її красою, виразністю. Свою любов до рідного слова він віддав у п’єсі Мокієві - самотньому юнакові, чужому і русотяпству, і націоналізмові та далекому і від інтернаціональ­ного пафосу. Він вірить у розквіт мови за період радянської влади.

"Над мовою нашою бринять тепер такі чарівні надії, як прапори, як ма- йові світанки. З чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всіх сві­тах буде чути".

На уроці звертається увага на дискусії між т. Мотею та Тарасом про те, яка мова краща, чий письменник Гоголь - російський чи український, хто у кого крав слова і в який спосіб.

Лесь Курбас, режисер і постановник театру, говорив: «Що нам треба задемонструвати, що українська мова не тільки що не менш милозвучна і прекрасна, і культурна, навпаки, в деяких відношеннях і краща."

В процесі бесіди за змістом діти разом з вчителем визначають жанр твору - сатирично-полемічна комедія. Зазначає, що дехто твердив, що п’єса, непотрібна, насмішка над автором, який не розумів політики Комуністич­ної партії. Велика увага приділяється розкриттю характеру конфлікту між поглядами, переконаннями тьоті Моті і Тараса. Крім того, працюючи над текстом, вчитель звертає увагу учнів на використання сатири, гумору, сар­казму у змалюванні подій та образів. За рахунок чого досягає автор сміху?

Діти зачитують:

Мотя: Про якусь українську мову споряться і справді якоюсь чудернацькою мовою балакають. Боже! У нас у Курську нічого подібного. Тарас: Так балакають, що вже люди перестали розуміти.

Мотя: Не розумію. У вас якась друга партія. У нас у Курську прекрасною московською мовою, жаль тільки, що її трохи зіпсували євреї, що їм дозволено тепер жити у Курську. Осоружні, гидкі українці. Дикі, жорстокі мужики. Вірю, все минеться, і останеться єдина не­подільна.

Зачитуються безглузді уроки правильної російської вимови, які отри­мує Мазайло.

"Только Жучка удалая

В рыхлом сене, как в волнах, То взлетая, то ныряя.

Скачет, лая, впопыхах..."

Або твердження комсомольця Губи про те, що прізвище людині непотріб­не: "Кожен член всесвітньої трудової комуни замість прізвища матиме сьо­го нумера, і все. Наприклад, товариш нумер 35-51...Ми принципово за всесвітню нумерну систему".

Після активного обговорення учні роблять висновок про п’єсу художнє відтворення проблем українізації, відображення побуту старої ін­телігенції після перевороту 1917 року, критику міщанства, пошлості і обивательської глупості. Крім того, визначають актуальність п’єси Куліша в наш час.

Такого характеру уроки сприяють вихованню в школярів національних почуттів, відповідальності за збереження мови та культури українського народу, застерігають від міщанства, пошлості, глупоти. Урок за повістю М.Коцюбинського "Тіні забутих предків" розпочинаєть­ся зі спогадів письменника про давню мрію відвідати Карпати:

"Я вирішив закінчити свою відпустку відпочинком у Карпатах, на кор­доні з Угорщиною. Якби ви знали, який це дивний край, майже казковий. куточок з густозеленими горами, з вічношумними річками, чистими і сві­жими, ніби вчора народився". Костюми, звичаї, весь уклад життя гуцулів-кочівників, які проводять усе літо зі своїми отарами на вершинах гір, настільки своєрідні і красиві, що відчуваю себе перенесеним у якийсь новий небачений світ. Давній інтерес письменника до народних пісень, коломийок, звичаїв, побуту дали можливість створити "Тіні забутих пред -

ків^’’.

Значна частина уроку відводиться роботі над текстом, спостереженню

над образністю мови. "Гори, які вікують з такій тиші, що чують навіть дихання худоби", "зажурені гори вкрила сумна смерека", "їх поять сумом тіні од хмар, що все стирають бліду усмішку царинок", "кипів холодний Черемош", "чорні смереки спускають сум свій в Черемош, а він несе його далі й оповідає..." Учні приходять до висновку, по природа одухотворена, жива. В Центрі природи - людина, гуцул, здоровий, як гірське повітря, легкий, як потік у своєму бігу.

М.Коцюбинський - психолог, його не задовольнив малюнок дивного каз­кового краю. Він хоче зазирнути в душу людини, зрозуміти, чим вона живе, на що сподівається.

Учитель проводить активну бесіду:

• Звідки у людини з’являється фантастична уява? Як зона зберігаєтеся про­ -
  тягом життя? /на ці .питання, дає відповідь Коцюбинський, показуючи форму -
  вання характеру головного героя Івана Палійчука/.
  
• З чого складалися знання карпатського хлопчика? /нечиста сила, злий
  дух, в лісах повно лісовиків, живе в лісі голос сокири/.
  

Спільно з учнями приходимо до висновку, що вся природа сповнена казкової таємничості, "Всякі злі духи заповнюють ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржинку, щоб зробити їм шкоду". Природа - вмістилище не тільки живої, а й божественної сили. Під чарівні звуки Іванкової сопілки Марічка думає про бога-сонця і про сонце як праве боже лице. Природні явища стають джерелом наводнення фан­тастичних образів. "Так було тепло, самотньо, лячно у віковічній тиші, яку беріг ліс, що діти чули власне дихання» Але вухо уперто ловило і побільшало до найбільших розмірів усякий звук, що мусив жить в лісі, і тим часом злипалось, що вони чують чийсь хід потайний, глухе гукання бар­ди, хекання втомлених грудей". Для них , Іванка та Марічки, світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава, страшна.

- Зачитати обожнення вогню, ворожіння, ритуальні дії

- Як показує Коцюбинський єдність людини і світу?

- Спільність даного твору з трагедією Шекспіра "Ромео і Джульєтта".

Учні при допомозі вчителя приходять до висновку, що обидва твори є гімном коханню.

Твір пройнятий оптимізмом життя людини і природи.

Лiс, гори, Черемош, незвичайні герої - це вічна казки, яка не має початку і кінця. Діти природи Іванко та Марічка в своєму коханні відда­ні безпосереднім душевним пориванням. їхня фізична близькість виглядає природним продовженням їхніх душевних переживань. Кохання спочатку бу­ло трагічним, бо воно було більшим і сильнішим за життя...

Повість "Тіні забутих предків" - уславлення світлого, здорового життя, яке перебуває в постійній гармонії з природою. Відображення сво­єрідного міфологічного світовідчуття і світосприймання гуцулів, непере­можний потяг до краси, поезії, до всього людяного, піднесеного.

Діти з такого уроку виходять збагаченими, тісно пов’язаними з кра­сою, природою.

Сьогодні досить активно пропагується педагогіка співробітництва: друкуються у великій кількості статті на цю тему, їй присвячуються і радіопередачі. Але чи досить співробітництва для нормування людей, здатних змінити наше суспільство? У слові "співробітництво" корінь "ро­біт", співробітничати - значить розділяти роботу, працю. Сьогодні най- важливіше - співтворчість, спільне творення, допомога вчителя в активному пошуку дитиною відповідей на значні і складні запитання. Співробіт­ництво - лише перший ступінь до мети, наступний - співтворчість. Пройти цей шлях нелегко, цьому передує величезна підготовча робота і вчителя, і учня. Аде скільки вогню в очах дітей, яка гордість за довіру!

Школа - це храм, у якому вчать робити тe,_, що хочеться, вчать бути творцями. А найвища творчість - розкриття і реалізація кожним учнем своїх потенціальних можливостей, утвердження особистості.

Хто з нас не мріє, щоб діти мали неординарний інтелект? Який педагог не хотів би володіти технологією виявлення та виховання талановитих дітей? Нині, коли наше суспільство почало усвідомлювати всю трагічну непоправність шкоди, якої було завдано його інтелектуальному потенціалу за минулі десятиліття, виявлення і виховання таких дітей стає одним з найактуальніших всенародних завдань. Психологи, соціологи і публіцисти однодушно відзначають падіння моралі в країні, зниження тру­дової етики, дисципліни, любові до людини, безкористя, милосердя. Та чи могло бути інакше, коли розум виганявся скрізь в "верхів" і "низів". До влади приходили люди з убогими знаннями, вузьким круго­зором, догматичним мисленням. Розум, талант, освіченість викликали у них страх. Мислячі люди стали непотрібними. В хід пішов афоризм “Не святі горшки ліплять", забувши, що справа у якості горшків. Творці, розуми, таланти виживали дивом, випадково. По суті суспільство перетворилось у непомітну масу.

Як часто й сьогодні ми зустрічаємось з беззмістовністю, тупістю, самодурством. Переконані, що подолати їх можна тільки з допомогою школи, освіти, усвідомлення її паритетності. У цьому явищі - загибе­лі розумового потенціалу - крім соціально-політичних причин, є причини й педагогічні.

Для вчителя-творця характерне образне, зв’язане з почуттями, і раціональне, наукове начало. Подальшу долю країни ми ставимо в залежності від того, чи будуть подолані беззмістовність і бездумність, неуцтво розумом окремих людей і суспільства в цілому.