Geum.ru

Державне регулювання економічних процесів апк

Вид материалаДокументы

Содержание


2.2. Вимоги ВОТ до державного регулювання регіонального ринку сільськогосподарської продукції України
Список використаних джерел
Подобный материал:
1   2   3   4

2.2. Вимоги ВОТ до державного регулювання регіонального ринку сільськогосподарської продукції України



Державне регулювання України, як країни з перехідною ринковою економікою, повинно базуватися на основних положеннях та вимогах СОТ (Світової організації торгівлі). Україна вибрала курс Європейської інтеграції, тому її економіка повинна відповідати та працювати по принципах світового ринку.

Держави - учасники Світової організації торгівлі признають, що їх економічні та торгові відносини повинні сприяти підвищенню рівня життя, досягненню більш повної зайнятості населення, високих постійно зростаючих доходів та ефективних потреб, росту виробництва і торгівлі товарами та послугами з більш корисним використанням світових ресурсів з метою стабільного розвитку.

Також вони повинні сприяти захисту та охороні навколишнього середовища з урахуванням потреб та інтересів, пов'язаних з неоднаковим рівнем їх економічного розвитку. Учасники звертають увагу на те, що для росту міжнародної торгівлі необхідно враховувати різний рівень економік, а саме менш розвинені повинні займати долю, згідно власних потреб їх економічного розвитку. Держави повинні заключати такі домовленості та договори, які повинні бути взаємовигідні та направленні на значне скорочення тарифів та інших бар'єрів у торгівлі, а також на знищення дискримінаційних мір у міжнародній торгівлі.

Основна ціль створення Всесвітньої організації торгівлі є створення цільної, стабільної та ефективної системи різноманітних норм, які базуються на Генеральній домовленості з тарифів та торгівлі, а також на досягнутих результатах лібералізації торгівлі, з урахуванням результатів Уругайського раунду, та на основних принципах різноманітної торговельної системи [2, с. 160]

Мета наших досліджень. Проаналізувати основні положення та вимоги Світової організації торгівлі, основні моменти державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції, що відповідають принципам світового ринку і які повинні працювати в умовах України.

Результати. Державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції - це втручання держави у обмінні процеси (інтервенції та експортно-імпортний режим), що здійснюється у потрібний час, у потрібному місці, у необхідних розмірах і переважно ринковими важелями.

В цьому плані розрізняють грошові інтервенції і товарні. Грошові інтервенції застосовуються державою у разі регулювання ринкових цін на сільськогосподарську продукцію: держава закуповує продукти, і такий спосіб підтримує попит, захищає вітчизняного товаровиробника. Товарні інтервенції - це пропозиція раніше закупленої сільськогосподарської продукції в інтересах споживача, що стримує підвищення цін, або пряме державне фінансування виробників сільськогосподарської продукції у межах державних комплексно-цільових програм.

У рамках експортно-імпортного регулювання застосовуються експортні субсидії з метою підтримки експорту у разі перевищення внутрішніх цін світовими, а також протекціоністські митні тарифи, зорієнтовані на захист внутрішнього ринку. Розвинені країни активно стимулюють національне сільське господарство шляхом регулювання внутрішніх цін, що перевищують світові, та експортної експансії національного аграрного виробництва [2, с. 181].

Кожне підприємство - виробник сільськогосподарської продукції повинно мати власні особливості організації виробництва, специфіку технологічного процесу, але незалежно від форми організації виробництва їх діяльність підпорядкована вимогам законів країни, інших нормативних актів.

Організуючі підприємницьку діяльність, товаровиробники дотримуються принципів ринкової економіки: конкуренція, самозабезпечення, вільний вибір партнерів.

Специфіка аграрної сфери виробництва свідчить, що опрацювання єдиної аграрної політики є найскладнішим аспектом функціонування Європейського Союзу, де аграрна політика інтегрує наступні основні цілі:

- підвищення ефективності виробничо-комерційної діяльності на основі науково-технічного прогресу, раціоналізації виробництва, головним чином, за рахунок підвищення продуктивності праці;

- створення аграрникам сприятливих умов життя та стійких прибутків від сільськогосподарської діяльності;

- захист виробників та споживачів сільськогосподарської продукції від зовнішнього впливу, зокрема деградації аграрних ринків;

- гарантоване забезпечення споживачів продуктами харчування шляхом виробництва країнами-членами Європейського Союзу основних продуктів харчування, чим забезпечується незалежність внутрішнього ринку від коливань світового ринку;

- задоволення продовольчого попиту споживачів за доступними цінами;

- аграрна сфера виробництва визнається основою національної безпеки;

- ціна виступає контрольним компонентом регулювання ринку;

- оптимізація взаємодії аграрних і організаційно-економічних структур та ринкової політики.

Поточна аграрна політика - це політика ціноутворення, субвенцій, кредитів, товарних резервів. Структурна політика - це політика концентрації, спеціалізації, організаційно-економічної модифікації форм підприємництва, розвитку аграрних регіонів та тощо [6, с.15].

Поняття "державне регулювання економіки" охоплює весь спектр економічних функцій в умовах ринку [6, с.15]. Зміст і масштабність цих функцій визначають пропорції - поєднання ринкового саморегулювання та державного втручання, що є однією з найскладніших проблем сучасного управління економічними системами, і кожна країна вирішує її по своєму, з урахуванням власних специфічних особливостей. Проте у цьому процесі можна виділити багато спільних рис і загальних тенденцій. Першою такою тенденцією є формування нормативно - правових засад функціонування економіки, нормативно - правової бази встановлення та підтримання стабільних умов функціонування ринкового середовища, які можуть змінюватися лише під впливом суттєвих змін економічних умов функціонування системи чи цілей, які ставить перед собою країна. Аграрне законодавство охоплює питання функціонування власне сільськогосподарського виробництва, сфери реалізації, банкрутства, оподаткування, права успадкування, специфіки антимонопольного чи торгового законодавства. Особливе значення на ринку сільськогосподарської продукції мають правові засади регулювання власності, де виділяють три основних аспекти:

- гарантії права приватної власності як основи господарського життя;

- регулювання державного втручання у процеси використання приватного майна;

- забезпечення умов ефективного перерозподілу приватної власності відповідно до законів ринкової економіки.

Особливої деталізації та нормативного забезпечення ці аспекти потребують стосовно землі, оскільки на неї мають поширюватися усі права власності з погляду на землю як базовий ресурс аграрного виробництва та компенсації за поліпшення її якості.

Друга тенденція стосується гармонізації перерозподілу валового продукту з метою удосконалення структури суспільного виробництва та оптимізації рівнів доходів різних верств населення.

Відрізняють загальне та спеціальне регулювання ринку сільськогосподарської продукції як складової частини загальнонаціонального продовольчого ринку, що є складним механізмом цілеспрямованого формування державної аграрної структури, міжгосподарських та міжгалузевих зв'язків, оптимальних розмірів виробничих одиниць, соціальної інфраструктури сільської місцевості, продовольчого ринку, доходів аграрників тощо.

Основними складовими механізму державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції є:

- спеціальне законодавство з питань регламентації організації та подальшого функціонування продовольчого ринку;

- регулювання попиту та пропозиції (через політику ціноутворення);

- регулювання доходів виробників та переробників сільськогосподарської продукції (через систему оподаткування);

- регулювання експортно-імпортного режиму (через систему квот);

- бюджетне фінансування цільових соціально-економічних програм.

Світовий досвід показує, що у формуванні ринку продовольства саме крупні компанії, у першу чергу торговельні, цілеспрямовано здійснюють політику цін, змінюють власний конкурентний статус, що посилює конкуренцію - головну рушійну силу ринку.

Майже завжди держава, виступаючи на продовольчому ринку ринковим суб'єктом (наприклад, при організації міждержавних поставок продовольства та сировини) визначає не лише ринкову кон'юнктуру, але й структуру ринку, контролює діяльність крупних центрів оптової торгівлі через створення змішаних адміністративних рад, реалізує свою організаційну роль у ціноутворенні шляхом підтримки гуртових цін на продукцію аграрного сектору [1].

На формування ринку сільськогосподарської продукції впливає промисловий і торговий капітал, - завдяки вертикальній інтеграції, що охоплює усі ланки - від безпосередніх виробників до переробних підприємств та підприємств торгівлі. Вертикальна інтеграція набуває двох форм: повної інтеграції кооперування та контрактації (квазіінтеграція). Розширення вертикальної інтеграції в обох її формах позначається не лише на структурі ринку, але і його функціонуванні, і в першу чергу на таких процесах, як ціноутворення, стандартизація товарів, ритмічність поставок продукції тощо.

Інструментами обмежувальної дозвільної системи контролю імпорту та експорту продовольства в країнах Європейського Союзу є імпортно - експортні ліцензії та сертифікати. У світовій практиці з наукового та практичного погляду ринок розуміють у двох значеннях, система господарювання та форма організації і регулювання економіки; спосіб розподілу і перерозподілу матеріальних ресурсів, продукції і товарів, та форма організації товарно-грошових відносин.


Висновки



Агропромисловий комплекс України - це цілісна народногосподарська система взаємопов'язаних в своєму розвитку галузей, які забезпечують виробництво сільськогосподарської сировини та продовольства, їх заготівлю, зберігання, переробку і реалізацію населенню.

До складу функціонально-галузевої структури агропромислового комплексу входять три групи галузей і підприємств:

1. Галузі і підприємства, які виробляють засоби виробництва для усіх підрозділів АПК – це: тракторне і сільськогосподарське машинобудування, машинобудування для тваринництва і кормовиробництва, легкої і харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив і засобів захисту рослин, будівельних матеріалів, спецалізованого автотранспорту і устаткування меліоративної техніки, будівництво в АПК, виробництво спеціалізованого устаткування і приладів для галузей АПК, підприємства з промислової обробки гібридного і сортового насіння, комбікормова та мікробіологічна промисловість, підсобні господарства, зайняті і виробництвом засобів виробництва для сільського господарства.

2.Галузі сільського господарства, які виробляють продукцію рослинництва і тваринництва, а також лісове і ставкове господарство.

3.Галузі, зайняті заготівлею та переробкою сільськогосподарської продукції – харчова та борошномельно-круп’яна промисловість; галузі легкої промисловості, які здійснюють первинну переробку сільськогосподарської сировини – первинна переробка бавовни, льону, вовни, пушно-хутрової сировини, підсобні промисли сільськогосподарських підприємств, які виробляють борошно, масло, сир, переробляють овочі, фрукти.

Ядром агропромислового комплексу є галузі сільського господарства. У своєму розвитку вони характеризуються певними особливостями, а саме: впливом природно-кліматичних факторів на характер і організацію виробництва, об’єктивною необхідністю використання частини виробленої продукції як засобів виробництва, універсальністю основного засобу виробництва – землі. Усе це зумовлює особливості становлення ринкових відносин в агропромисловому комплексі та особливості його державного регулювання.

Сутність аграрної політики держави у період становлення ринкових відносин полягає: у проведенні земельної реформи; розвитку різних форм власності на землю і господарювання; ліквідації жорсткого адміністративно - державного управління у сільському господарстві; сприянні розвитку конкуренції; поступовому відмовленні від обов`язкового встановлення державних замовлень (державних контрактів) на виробництво і поставку сільськогосподарської продукції; розробці і здійсненні цільових програм розвитку виробничої і соціальної інфраструктури на селі при фінансовій підтримці держави.

Державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції - це втручання держави в обмінні процеси (інтервенції та експортно-імпортний режим), яке здійснюється в певний термін у необхідних розмірах і переважно ринковими важелями. І досвід розвинутих країн свідчить, що в Україні підтримка сільського господарства у період значних структурних змін має здійснюватися централізовано на державному рівні.

Основні напрями державного регулювання економіки на найближчу перспективу повинні бути наступні:

– здійснення заходів щодо формування мінімального продовольчого фонду з необхідним матеріально-технічним забезпеченням;

– усунення диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію та інших видів диспаритету;

– пряме державне фінансування окремих підрозділів аграрного сектора з загальнодержавного та місцевих бюджетів: ліній електропередач, магістральних водо- і газопроводів, каналізацій, телефонних станцій, ветеринарних і карантинних служб;

– природоохоронні заходи, заходи з охорони здоров’я; освітні і дошкільні заклади; підготовка спеціалістів;

– вдосконалення системи кредитування, встановлення пільгових ставок для підтримання нових підприємницьких форм;

– спрощення і уніфікація системи оподаткування;

– вдосконалення інвестиційної політики: особливої уваги потребує сфера АПК, де втрачається найбільша частина кінцевого продукту;

– послідовна реалізація принципу аграрного протекціонізму по відношенню до вітчизняних товаровиробників, поступове скорочення імпорту продуктів харчування;

– запровадження економічного планування на всіх рівнях господарської діяльності на противагу “зацентралізованій” плановій економіці чи стихійному ринку.


Список використаних джерел




1. Закон України “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” від 18 жовтня 2005 р. N 2982-IV // a.gov.ua

2. Аграрна реформа в Україні / П.І. Гайдуцький, П.Т. Саблук, Ю.О. Лупенко та ін.; За ред. П.І. Гайдуцького. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 424 с.

3. Дідьківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2000. – 209 с.

4. Загальнодержавна Комплексна програма підтримки та розвитку українського села “Добробут через аграрний розвиток” на 2005 – 2010 роки // e.com.ua

5. Кириленко І.Г. Трансформація соціально-економічних перетворень у сільському господарстві України: проблеми, перспективи. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 452 с.

6. Комяков О.М. Державне регулювання перехідної економіки // Автореф. дис... канд. екон. наук. – К., 2000. – 19 с.

7. Концепція комплексної програми аграрного та сільського розвитку України//hamber.org.ua

8. Концепція програми розвитку фермерства в Україні на 2005 – 2015 роки // in.ua

9. Корецький М.Х. Державне регулювання аграрної сфери у ринковій економіці: Моногр. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 260 с.

10. Макаренко П.М. Моделі аграрної економіки. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 682 с.

11. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Концепції Комплексної програми розвитку українського села на 2006-2010 роки” від 21 грудня 2005 р. No536-р // a.gov.

12. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Концепції Комплексної програми підтримки розвитку українського села на 2006-2010 роки” від 21 грудня 2005 р. N 536-р.

13. Саблук П.Т. Розвиток сільських територій у контексті забезпечення економічної стабільності держави: Доповідь на Сьомих річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників 9-10 листопада 2005 р. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 19 с.

14. Соціально-економічні проблеми розвитку українського села і сільських територій: Матеріали до Сьомих річних зборів Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників 9-10 листопада 2005 р. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 83 с.

15. Статистичний щорічник “Сільське господарство України” за 2004 рік / Державний комітет статистики України / За заг. кер. Ю.М. Остапчука. – К., 2005. – 340 с.