Сценарій: Л. Антончик Редактор: В

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР

НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ І КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОЇ РОБОТИ

Н Е З А Б У Т Н І Й Л И С Т О П А Д

(сценарій просвітницького заходу,

присвячений 90-річчю утворення

Західно-Української Народної Республіки)

Сценарій: Л. Антончик

Редактор: В. Квітневий

Львів – 2008

У фойє Народного дому оформлено книжково-ілюстративну виставку «ЗУНР – історичний крок до відновлення державності України». Виставка висвітлює історичні документи про утворення ЗУНР і УНР, спогади учасників тих буремних днів, архівні матеріали, світлини, інші ксерокопії; подається література, короткі біографічні довідки про видатних діячів ЗУНР та УПА (Євгена Петрушевича, Дмитра Вітовського, Мирона Тарнавського, Олександра Барвінського, Осипа Микитку та інших.

До постановки сценарію залучені: ведучі, читці, хор.

Лунають мелодії пісень січових стрільців.

Над сценою – Герб Західно-Української Народної республіки.

На авансцену виходить читець.

І Читець: І знову – котрий це вже раз?! –

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом'януть той славний час,

Коли в офіру Батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

І наші лицарі у бій

Ішли за волю України,

В огнях юнацьких буйних мрій,

В піснях червоної калини…

До геройських вояцьких дій.

Устав і знов упав наш Львів

Над ним повис туман кривавий,

Покрив собою і бійців –

Вкраїни рідної синів,

Що впали там – на полі слави.

І от щорік, в ті самі дні,

Свої зміряємо ми сили…

Та не ридання вже – о, ні! –

Про перемогу лиш пісні

В нас викличуть святі могили…

Прапор борців міцніш тримай,

Хто любить волю, любі друзі,

І заповіт святий сповняй:

Не трать часу в даремній тузі!

І не ридай, а здобувай!

(«У день Першого листопада», С. Черкасенко)

Пісня «За Україну» сл. М. Вороного,

муз. Я. Ярославенка.

І Ведуча: Минуло 90 років, але кожен раз ми знову і знову повертаємося у пам’яті до тих вікопомних днів. Повертаємося не лише для того, щоб віддати шану, а передусім здобути від них те невичерпне джерело сили, знання та досвіду, які так потрібні у наш нелегкий відповідальний час розбудови самостійної Української держави.

ІІ Ведучий: 1 листопада 1918 року – день Великого Чину у Львові, що покликав до життя Західно-Українську Народну Республіку. В часи польської, а згодом радянської окупації України робилося все, щоб затоптати у пам’яті народній ті славні, повні радості, а водночас й драматизму дні, коли на землях, загарбаних Австро-Угорською монархією, відродилася Українська держава.

І Ведуча: 1 листопада 1918 року на стародавній ратуші Львова вперше замайорів Національний жовто-блакитний стяг. 21 листопада останні українські підрозділи покинули місто. Між цими двома датами проліг короткий відрізок часу – короткий, але насичений змістом і подіями Великого Зриву народу за свою свободу. Листопадові бої лягли в основу всіх подальших змагань: і героїчних походів з армією Наддніпрянської України, і підпільної боротьби проти польського окупанта, і нерівного бою з новими поневолювачами.

ІІ Читець: Щораз вертається річниця

Велика і славна – Листопад, -

Немов на небі блискавиця,

Немов потужний водопад.

Ні! Це не блискавка на небі,

Ані не шум це бурунів…

Це зрив народу, що в потребі

Піднявся проти ворогів.

Безстрашні наші Усусуси

Встають на прю, ідуть у бій.

Листопадовий Зрив зворушив

Наш княжий Львів, як буревій.

Стрільців нічим не залякати.

Вітовський всіх вперед веде…

Стрільці двірець уже займають,

І скоро вільним Львів буде.

Нарешті ворог вже розбитий,

Надходить день, минає страх.

На ратуші прапор розвитий

У синьо-жовтих кольорах.

О, Листопаде, незабутній!

Ти свій залишив нам Завіт:

Що волю мусимо здобути,

Щоб дочекатись кращих літ.

У нашім славнім княжім місті

Свят-Юрський дзвін б’є в небеса,

Бо проголошують там вісті,

Що Україна воскреса!..

(«Листопадовий зрив», В. Фіцалович)

І Ведучий: 18 жовтня 1918 року у Львові створюється Українська Рада з депутатів австрійського парламенту, крайових сеймів Галичини та Буковини. Вона ухвалила резолюцію про утворення в майбутньому на українських землях, що перебували в складі Австро-Угорщини, - Української держави. 28 жовтня у Кракові виникла польська Ліквідаційна комісія, яка заявила про намір перебрати владу у всій Галичині у свої руки. 1 листопада Головний польський штаб наказав військовим частинам, які складалися з поляків, присягнути на вірність Польщі.

Саме тому, в ніч на 1 листопада 1918 року, у Львові відбулось повстання українських частин.

І Читець: Чатує Вітовський над картою Львова,

старшини схилились в задумі важкій.

«Хай Бог допоможе. Рушаймо, панове,

за неньку Вкраїну у праведний бій.»

Багряниться осінь над Замком Високим.

Вирує Європа під залпи гармат.

З Народного дому стрілецькі потоки

Розходяться містом, щоб бити в набат.

Хоч зліва – поляки, а справа червоні,

На півдні гуляє денікінський рій,-

Летять галичани на змилених конях,

За неньку Вкраїну у праведний бій.

Радіють завзяті, гартовані сотні –

Їх скошують кулі, доконує тиф,

І падають хлопці у вічну безодню

Крізь трепетне сяйво зірок золотих.

(«Перший листопад», Василь Гусин)

ІІ Ведуча: А далі з’явився Маніфест, який проголосив народовладдя, вказав конкретний шлях до рівності та справедливості, виклав основи соціально-політичного устрою держави.

9 листопада було сформовано уряд – Державний Секретаріат на чолі з адвокатом Костем Левицьким, який обійняв посади голови Державного Секретаріату і секретаря фінансів. Відповідальні портфелі отримали Дмитро Вітовський (військові справи), Сидір Голубович (судівництво), Ярослав Литвинович (торгівля і промисловість), Олександр Барвінський (віросповідання та освіта), Іван Мирон (шляхи), Олександр П’ясецький (пошта і телеграф), Іван Макух (публічні роботи), Степан Баран (земельні справи), Іван Куровець (охорона здоров’я), Антін Чернецький (суспільна опіка і праця).

Пісня «Ми йдем вперед»

музика і слова народні

І Ведуча: 13 листопада 1918 року було ухвалено Тимчасовий Основний закон ЗУНР, який затвердив конституційні основи новоствореної держави. Вища законодавча влада була зосереджена в руках членів Української Національної Ради. До парламентської когорти потрапили найвизначніші люди краю – письменник Василь Стефаник, Антін Крушельницькій, Омелян Попович, Петро Карманський, Осип Назарук, науковці Кирило Студинський, Мирон Кордуба, Станіслав Дністрянський, Олександр Барвінський, Митрополит Андрей Шептицький, священики Андрій Бандера, Степан Онишкевич, правники Сидір Голубович, Роман Перфецький, практично всі українські політики.

ІІ Ведучий: Швидке творення нових органів влади засвідчило щире бажання українців створити нові демократичні органи законодавчої і виконавчої влади задля побудови суверенної демократичної республіки. Це досягнення змогли повторити тільки деякі східноєвропейські держави. Проте, воно не було випадковістю. Це був закономірний результат прихильності галичан до соціальної організованості, виплеканої упродовж десятиріч.

ІІ Читець: Спогади в’ються розбурханим роєм,

Дзвонами й досі у скронях гудуть –

Про незабутніх новітніх героїв,

Про світлосяйну і славну їх путь…

Осінь сичала розлюченим гадом,

Дихали гнівом вітри з верховин…

Сталося: Першого дня Листопада,

Мрії доміряно – зроджено чин!

Широко певність розпростала крила.

Ранок всміхнувся до воїв своїх.

Звільнено землі Романа й Данила –

Рідні прапори замаяли їх!

Бризнула воля осяйним промінням.

Сумнів останній у муках дотлів;

В руки взяло молоде покоління

Зброю великих хоробрих дідів.

Кров нам зросила – своя і ворожа –

Збройно торований з піснею шлях,

Квітла трояндами, пишна та гожа,

Віра у юних відважних серцях.

Віяла воля: «Кайдани розкуті…

Більше не зазнаємо гніту-образ!..»

Та знову напали напасники люті.

Ринули з заходу й сходу – ураз!..

Плакати – годі! Ще вернемо знову

Те, що згубили в запеклім бою…

Тільки ж плекаймо у серці чудову,

Мрію про волю й Державу свою!

(«Ми – непоборні!», П. Степ)

І Ведуча: А далі запеклі бої Української Галицької Армії за державність, переїзд уряду ЗУНР до Станіславова (тепер Івано-Франківськ), наступ 80-тисячої армії Галлера, оснащеної державами Антанти.

ІІ Ведучий: Опинившись у скрутному становищі Українська Народна Рада розпочала переговори з Українською Народною Республікою про об’єднання всіх українських земель в єдину державу. Ухвалу про об’єднання ЗУНР та УНР Українська Національна Рада одностайно прийняла у Станіславові 3 січня 1919 року, а 22 січня 1919 року на Софіївській площі в Києві було проголошено Акт злуки ЗУНР та УНР.

І Ведуча: ЗУНР проіснувала недовго, але день 1-го листопада назавжди став символом невмирущої ідеї українців до свободи і незалежності.

ІІ Ведучий: Українська нація знайшла в собі сили, щоб воскресити потоптані ворогами-загарбниками ідеали визвольної боротьби, національної свідомості, відродити і розпалити вогонь «тисячолітньої державницької традиції.»

ІІ Ведуча: Потім на довгі десятиліття навіть згадка про Листопад оголошувалась злочинною. Заперечувався факт існування ЗУНР, її славетних Збройних Сил – Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії. Із свідомості народу повинно було зникнути все: і факти, і імена. Навіть могили полеглих борців зрівняли з землею, ніби нічого й не було. Проте, історичні факти попри все залишаються фактами і спонукають до роздумів…

І Читець: Пожовкле листя. Сіре небо,

Осінній вітер, листопад.

О, скільки споминів далеких

До нас вертається назад!

Був час і вітряний і зимний,

І листя падало на шлях,

Та в душах нам світило сонце

І квіти нам цвіли в серцях.

О, незабутній листопаде!

Пройдуть літа, пройдуть віки.

А ти стоятимеш над нами,

Як тінь Господньої руки.

(«Листопад», Р. Купчинський)

ІІ Читець: Надії, дзвони, прапори,

І спогад – в кожнім слові…

Відлуння княжої пори

В державницькому Львові.

Це ЗУНР… Це злети у блакить,

Віднайдена дорога.

І кожна втрата нас болить,

І тішить – перемога.

В буремний час, як у вікно,

Дивлюсь, - а він не гасне…

Нема минулого: воно

Завжди, завжди сучасне.

(«ЗУНР», П. Шкраб’юк)

Гімн Українських Січових Стрільців –

«Гей у лузі червона калина».

___________________________________________________________________

Використана література:

Західна Україна: боротьба за соборність/Методико бібліографічний посібник. – Львів: Ліга-Прес,2004р.

Blog

Сценарій: Л. Антончик Редактор: В

Содержание