Модуль 10. Використання фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості як джерел погашення податкового боргу

Вид материала

Закон

Содержание Нематеріальний актив Цінний папір Корпоративні права Капітальна інвестиція Фінансова інвестиція 1. Основні характеристики фінансових інвестицій. Види інвестицій. Закону України «Про господарські товариства» Фінансові інвестиції належать до активів Первісна оцінка фінансових інвестицій Порядок продажу активів платника податків 2. Дебіторська заборгованість – як джерело погашення погашення суми податкового боргу Дебіторська заборгованість Переведення права вимоги Продаж та зарахування коштів за продане право 1.Тестові завдання

Подобный материал:

• Чи може стягнення дебіторської заборгованості належати до джерел погашення податкового, 7.72kb.
• 2 облік дебіторської заборгованості, 506.84kb.
• Договір купівлі продажу рухомого майна, 57.53kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 359.17kb.
• Диплома робота особливості формування державного боргу в України та його економічні, 131.13kb.
• Укра I н а сніжнянська міська рада, 19.64kb.
• Проект про хід погашення заборгованості із виплати заробітної плати та внесків до Пенсійного, 121.73kb.
• Інформація про стан погашення заборгованості з виплати заробітної плати в області, 60.56kb.
• Напрям: Економіка І підприємництво, 150.09kb.
• Верховна Рада України як суб’єкт фінансових правовідносин Повноваження Верховної Ради, 457.88kb.

МОДУЛЬ 2.

2.10. Використання фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості як джерел погашення податкового боргу


Ви будете вивчати:


Мета:

• підвищення рівня професійних знань працівників ДПС в умовах удосконалення податкового законодавства і пошуку нових форм та методів роботи;
  
• розширення, поглиблення та систематизація знань в системі погашення податкового боргу
  

Після вивчення теми Ви будете знати:

1. Порядок використання фінансових інвестицій як джерела погашення податкового боргу;
   
2. Порядок використання активів платника податків, попередньо переданих у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів;
   
3. Стягнення коштів з вкладних (депозитних) рахунків платника податків у рахунок погашення податкового боргу платника податків;
   
4. Порядок використання дебіторської заборгованості як додаткового джерела погашення податкового боргу;
   
5. Порядок погашення податкового боргу філій, відокремлених підрозділів за рахунок активів юридичної особи
   

Контроль

• Тести;
  
• Практичне завдання
  

Література до модуля

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435 – ІV.
   
3. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341 – ІІІ.
   
4. Закон України від 21.12.2000 №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
   
5. Закон України від 14.05.1992 №2343-XІІ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
   
6. Закон України від 12.07.2001 №2664-III  «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
   
7. Наказ Державної податкової адміністрації України від 19.09.2003 №439 ,,Про затвердження Порядку використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення”.
   
8. Наказ Державної податкової адміністрації України від 12.08.2009 №434 «Про внесення змін до Порядку використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення».
   
9. Наказ Державної податкової адміністрації України від 13.11.2002 №540 ,,Податкове роз’яснення щодо черговості погашення та окремих питань стягнення сум податкового боргу”.
   
10. Лист ДПА України від 19.02.2003 №1224/6/24-1215 "Про сплату узгодженого податкового боргу".
    
11. Лист ДПА України від 21.12.2005 №25576/7/24-2217 "Про Методичні рекомендації з питань застосування процедур погашення податкового боргу".
    
12. Лист ДПА України від 20.08.2004 №16043/7/24-1117 «Щодо Порядку використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення
    

Зміст

1. Основні характеристики фінансових інвестицій. Види інвестицій.
   
2. Фінансові документи, які підтверджують наявність у платника податків фінансових інвестицій.
   
3. Фінансові інвестиції в асоційовані підприємства, в дочірні підприємства, в спільну діяльність.
   
4. Порядок використання фінансових інвестицій як джерела погашення податкового боргу.
   
5. Порядок використання активів платника податків, попередньо переданих у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів.
   
6. Стягнення коштів з вкладних (депозитних) рахунків платника податків у рахунок погашення податкового боргу платника податків.
   
7. Порядок використання дебіторської заборгованості як додаткового джерела погашення податкового боргу.
   
8. Порядок погашення податкового боргу філій, відокремлених підрозділів за рахунок активів юридичної особи
   

Ключові слова до модуля:

• Матеріальний актив - основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів.
  

• Нематеріальний актив - об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.
  

• Цінний папір - документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.
  

• Дериватив - стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому.
  

• Корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах. 
  

• Інвестиційний податковий кредит - це відстрочка плати податку на прибуток, що надається суб'єкту підприємницької діяльності на визначений строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм, з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отримано внаслідок реалізації інноваційних програм.
  

• Інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.
  

• Капітальна інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з Законом.
  

• Фінансова інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.
  

• Інститути спільного інвестування (ІСІ) - інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, корпоративні інвестиційні фонди та пайові інвестиційні фонди, що створені відповідно до законодавства.
  

Вступ

Інвестиції є основою розвитку підприємства, окремих галузей та економіки країни в цілому. Від уміння інвестувати залежить розквіт власного виробництва, можливості вирішення соціальних й екологічних проблем, сучасний рівень і потенційний динамізм фізичного, фінансового та людського капіталів. Без надійних основ інвестиційної діяльності важко сподіватися на сталий розвиток виробництва, науково-технічний та соціальний прогрес, а з ним і на належне місце у світовому господарстві.

Аналіз і управління дебіторською і кредиторською заборгованістю мають дуже велике значення для підприємств, що функціонують в умовах ринку. Вміле й ефективне управління цією частиною поточних активів є невід'ємною умовою підтримки необхідного рівня ліквідності і платоспроможності. Управління дебіторською заборгованістю необхідно як при формуванні іміджу надійного позичальника, так і з погляду забезпечення ефективної поточної діяльності підприємства.

Особливо актуальним представляється аналіз і управління дебіторською заборгованістю для фірм, що здійснюють діяльність, велика частина господарських операцій якої полягає в русі коштів і фінансової документації, а не матеріальних потоків. У таких фірм значна частка поточних активів приходиться саме на дебіторську заборгованість.


1. Основні характеристики фінансових інвестицій. Види інвестицій.


Згідно з п. 1.28. Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», інвестиція – це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.

Довгострокові фінансові інвестиції – це інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент, фінансові інвестиції, які згідно з відповідними положеннями (стандартами) обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств, інші фінансові інвестиції.

Поточні фінансові інвестиції — фінансові інвестиції на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентом грошових коштів).

В податковому законодавстві, зокрема в Законі №283/97-ВР, наведене інше визначення терміну „фінансові інвестиції". Згідно з п.п. 1.28.2. даного Закону, під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів4 та інших фінансових інструментів.


Корпоративні права

як предмет податкової застави та джерело погашення податкового боргу


Корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.


Згідно з нормами Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII (зі змінами та доповненнями) лише акціонерні товариства мають статутний фонд, розділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Кожен акціонер має право володіти будь-якою кількістю акцій.


Корпоративні права не завжди виражено в акціях (наприклад, внески до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю, до статутного фонду дочірнього підприємства, внески на підставі договору про спільну діяльність з метою одержання прибутку). Такі корпоративні права практично нічим від акцій не відрізняються, а їх наявність надає ті самі права.


Документальним підтвердженням володіння корпоративними правами юридичної особи є інформація в бухгалтерському обліку платника податків про фінансові інвестиції.


Фінансові інвестиції належать до активів, які утримуються юридичною особою з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигід для інвестора i на які згідно з нормами Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III (зі змінами та доповненнями) поширюється право податкової застави.


Всі фінансові інвестиції знаходять відображення у Балансі за статтями 040 «Довгострокові фінансові інвестиції, які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств», 045 «Інші довгострокові фінансові інвестиції», 220 «Поточні фінансові інвестиції».


До фінансових інвестицій належать:

• інвестиції у цінні папери, які є інструментами капіталу (акції, паї, майнові права);
  
• інвестиції, що придбані та утримуються до їх погашення – боргові інструменти (облігації підприємств, внутрішніх та місцевих позик, ощадні сертифікати);
  
• окремий вид фінансових інвестицій – похідні інструменти (фінансові інструменти, які придбані та утримуються платником податків з метою їх продажу за ринковою вартістю).
  

Залежно від рівня впливу i контролю за операційною та фінансовою політикою компанії, в яку вкладено капітал, фінансові (корпоративні) права поділяються на

інвестиції в асоційовані підприємства,

в дочірні підприємства

в спільну діяльність.


Інвестиції в асоційовані підприємства – інвестиції у підприємство, в якому інвестору належить блокувальний (більше 25 %) пакет акцій (голосів) i яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.

Поняття акції чітко визначає особливості майнових прав її власника на частину прибутку товариства та на частину майна товариства в разі його ліквідації. У решті випадків товариство не зобов'язане повертати власнику акцій його внесок до статутного капіталу товариства та викупати акції, що йому належать, якщо це не передбачено статутом товариства. Повернути вкладені кошти власник акцій може через продаж акцій, які йому належать, на вторинному (біржовому, позабіржовому) ринку цінних паперів за ринковою ціною.


Чинне законодавство обмежує відповідальність власника акцій за зобов'язаннями товариства у межах належних йому акцій. У разі банкрутства підприємства акціонер ризикує втратити лише ті кошти, що були внесені ним в обмін на акції товариства.


Враховуючи, що відповідно до норм ст. 8 Закону № 2181-III право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебувають у його власності (повному господарському віданні),* право вільного розпорядження корпоративними правами платником податків обмежується.


Порядок реєстрації податкової застави визначається з урахуванням нормативних документів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку як у системі реєстру власників іменних цінних паперів, так i в системі депозитарного обліку депозитарної установи, а саме:


• цінні папери документарної форми, щодо яких виникло право податкової застави, повинні блокуватися за розпорядженням податкового органу на особовому рахунку власника – платника податків.

Зазначений механізм блокування чітко визначено пп. 7.21.2 п. 7.21 розділу сьомого Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про впорядкування діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів» від 26.05.98 р. № 60;


• цінні папери бездокументарної форми, щодо яких виникло право податкової застави, повинні обліковуватися на рахунках у цінних паперах власника – платника податків у зберігача цінних паперів i щодо них має проводитися облікова операція по обмеженню в обігу відповідно до пп. 5.10.9 п. 5.10 та пп. 5.11.4 п. 5.11 розділу п'ятого Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Положення про депозитарну діяльність» від 26.05.98 № 61.


Використання корпоративних прав (фінансових інвестицій) як джерела погашення податкового боргу за рішенням податкового органу здійснюється відповідно до вимог Порядку стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2002 р. № 538.

Поточні та довгострокові інвестиції при безпосередньому придбанні оцінюються і відображаються в бухгалтерському обліку за собівартістю, що формується відповідно до активів, які були передані в оплату.




Первісна оцінка фінансових інвестицій


У процесі складання опису цінних паперів, які підтверджують наявність корпоративних прав, необхідно додатково зазначити вид цінного папера, найменування випуску цінних паперів із зазначенням категорії, в якій формі випущено цінний папір, назву емітента цінного папера, номінальну вартість цінного папера (у національній чи іноземній валюті), кількість цінних паперів, їхні номери.


Питання обігу цінних паперів та переходу права власності регулюються низкою актів законодавства України. Основним актом загального характеру є Цивільний кодекс, нормами якого визначено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.


Законами України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.97 р. № 710/97-ВР (зі змінами та доповненнями) та «Про цінні папери i фондову біржу» від 18.06.91 р. № 1201-XII (зі змінами та доповненнями) установлено винятки із загального правила, які містяться у Цивільному кодексі.


Оформлення переходу та реалізації права власності здійснюється лише за умови повної оплати цінних паперів та залежно від форми випуску цінних паперів:


• іменні цінні папери в документарній формі передаються новому власнику шляхом повного індосаменту.

Передавальне розпорядження оформляється власником, який дає розпорядження реєстроутримувачу внести зміни до реєстру власників іменних цінних паперів у зв'язку з передачею іменних цінних паперів іншій особі. Передавальне розпорядження має бути підписано зареєстрованою особою або її уповноваженою особою, а при зареєстрованій податковій заставі – й органом державної податкової служби – заставодержателем. Якщо цінні папери перебувають у спільній неподільній власності кількох осіб, то передавальне розпорядження має бути підписано кожним співвласником; 


• цінні папери на пред'явника, випущені в документарній формі, переходять до нового власника з моменту передачі (поставки) цінних паперів; 


• право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігачів. 


У разі якщо інвестору належить пакет акцій менший, ніж 25 %, операції з такими корпоративними правами (фінансовими інвестиціями) здійснюються у тому самому порядку, що i з блокувальним пакетом акцій.


Інвестиції в дочірні підприємства – інвестиції в підприємства, які перебувають під контролем материнського (холдингового) підприємства. Контроль – вирішальний вплив на фінансову, господарську i комерційну політику підприємства з метою одержання вигід від його діяльності.


У цьому випадку згідно з діючим законодавством дочірнє підприємство – власність іншого (материнського) підприємства, що є єдиним засновником. Взаємовідносини між підприємством-інвестором i дочірнім підприємством регулюються насамперед статутом дочірнього підприємства, а в деяких випадках – i відповідним договором.


Такі фінансові інвестиції находять відображення у Балансі за статтею 040 «Довгострокові фінансові інвестиції, які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств».


Проте при використанні такого активу платника податків як джерела погашення податкового боргу необхідно приймати рішення про продаж цілісного майнового комплексу (дочірнього підприємства).


Інвестиції в спільну діяльність – інвестиції для ведення господарської діяльності зі створенням або без створення юридичної особи, яка є об'єктом спільного контролю двох сторін або більше відповідно до письмової угоди між ними. Спільний контроль – розподіл контролю за господарською діяльністю відповідно до угоди про ведення спільної діяльності.


Спільна діяльність здійснюється на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.


Відповідно до вимог Цивільного кодексу договір про спільну діяльність повинен передбачати тимчасову передачу майна у спільне користування з іншими учасниками цього договору без переходу права власності на це майно. Тобто таким договором не може бути договір, що передбачає передачу (перехід) права власності на майно від одного учасника до іншого чи отримання одним учасником від іншого майна, коштів у позику (тимчасове користування) або для використання у власній діяльності.


Фінансові інвестиції у спільну діяльність обліковуються у Балансі за статтею 040 «Довгострокові фінансові інвестиції, які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств».


Активи платника податків (фінансові інвестиції у спільну діяльність) визнаються активами, переданими в тимчасове користування чи розпорядження іншим особам, а тому їх необхідно відносити до додаткових джерел погашення податкового боргу, на які поширюється норма п. 7.4 ст. 7 Закону № 2181-III.


Порядок продажу активів платника податків, попередньо переданих у тимчасове користування чи розпорядження, визначається Порядком використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення, затвердженим наказом ДПА від 19.09.2003 р. № 439. 

2. Дебіторська заборгованість – як джерело погашення погашення суми податкового боргу

У загальній сумі активів, віднесених до додаткових джерел, найбільший обсяг займає дебіторська заборгованість, а тому серед додаткових заходів погашення податкового боргу, безумовно, основним є використання сум заборгованості, які належить отримати боржнику від його дебітора.


Вимогами п. 7.4 ст. 7 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III (зі змінами та доповненнями) передбачено, що в разі якщо заходи з продажу активів платника податків за рішенням органу стягнення не привели до повного погашення суми податкового боргу, додатковим джерелом його погашення органом стягнення може бути визначено суму заборгованості інших осіб перед платником податків, право на вимогу якої переводиться на орган стягнення, включаючи право на отримання основної суми депозиту або кредиту, а також доходу за ними.


На виконання цієї законодавчої норми наказом ДПА України «Про затвердження Порядку використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення» від 19.09.2003 р. № 439 затверджено Порядок використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення. Відповідно до цього Порядку дебіторська заборгованість підприємств-боржників вноситься до податкової застави, а право її вимоги переводиться на податковий орган. Після цього платник та орган стягнення повідомляють дебітора про уступку податковому органу права грошової вимоги.


До моменту продажу такої дебіторської заборгованості податковим органом платежі продовжують надходити на рахунки підприємства-боржника та негайно спрямовуються в рахунок погашення податкового боргу.


При цьому з метою забезпечення безумовного зарахування коштів до бюджету за згодою боржника кошти дебіторської заборгованості можуть зараховуватися безпосередньо на рахунок держказначейства, відкритий для зарахування коштів від реалізації заставних активів, та розподілятись податковим органом за платежами до бюджету відповідно до Порядку стягнення коштів та продажу інших активів платника податку, які перебувають в податковій заставі, затвердженого постановою КМУ від 15.04.2002 р. № 538.


Застосування такого механізму дасть змогу підприємству-дебітору уникнути зміни кредитора у відповідному зобов'язанні, яке має місце при здійсненні продажу дебіторської заборгованості на аукціоні. Крім того, бюджет у цьому випадку отримує в рахунок погашення податкового боргу повну суму дебіторської заборгованості без дисконту та відрахувань на організацію торгів.


Дебіторська заборгованість є особливим видом активів, який відрізняється від звичайних майнових i немайнових активів та належить до фінансових інструментів. А право вимоги такої заборгованості згідно з Законом України від 12.07.2001 р. № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (за текстом – Закон № 2664-III) відповідають поняттю «фінансові активи». Операції з такими фінансовими активами відносяться до фінансових послуг, що надаються фінансовими установами на ринку фінансових послуг.


Відповідний порядок надання фінансових послуг та діяльності фінансових установ регламентується також Законом № 2664-III.


Для податкових органів продаж права вимоги боргу – це нове поняття, що використовується при реалізації активів, які перебувають у податковій заставі, в рахунок погашення податкового боргу.


Зазначена процедура продажу права вимоги боргу з метою погашення податкових боргів має свої особливості порівняно з операціями цивільного характеру. Так, при погашенні податкових боргів операції продажу права вимоги боргу передбачають, що даний вид активу рахується в обліку недоїмника i відображається в його фінансовій звітності до моменту зарахування коштів від такого продажу в рахунок погашення податкового боргу. А при здійсненні цивільних операцій право власності на такі активи переходить до покупця залежно від умов, передбачених у відповідному договорі факторингу.


Продаж права вимоги боргу здійснюється органами державної податкової служби з передачею покупцеві ризиків i вигод, пов’язаних з погашенням такого боргу.


З метою реалізації права вимоги боргу дебіторська заборгованість також підлягає опису за даними бухгалтерського обліку платника податків без проведення незалежної оцінки. При цьому описується лише та дебіторська заборгованість, яка є реальною для стягнення, тобто дійсно може бути використана як джерело погашення податкового боргу (наприклад, не минув строк давності, існують відповідні підтверджуючі документи (договори, акти приймання-передачі, звірок), дебітор знаходиться за фактичною адресою i веде господарську діяльність).


Крім того, визначена до реалізації дебіторська заборгованість додатково оцінюється залежно від її виду, що потребує співпраці представника органу державної податкової служби та бухгалтера підприємства-боржника.


Переведення права вимоги боргу на податковий орган як орган стягнення здійснюється на основі договору переведення права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків з одночасною передачею податковому органу відповідних документів, що підтверджують наявність такого права у бюджетного боржника.


Наступний продаж податковим органом права на стягнення дебіторської заборгованості також оформляється відповідним договором.


При цьому як підприємство-боржник, так i орган державної податкової служби повинні повідомити дебітора про уступку податковому органу права грошової вимоги.


На податковий орган як орган стягнення можуть переводитися всі види дебіторської заборгованості, а саме (але не виключно):


- дебіторська заборгованість від продажу готової продукції, товарів, робіт та послуг;


- дебіторська заборгованість працівників, акціонерів перед підприємством;


- інші види дебіторської заборгованості.


Опис дебіторської заборгованості здійснюється за первісною вартістю дебіторської заборгованості, яка відображається у бухгалтерському обліку платника податків, без проведення незалежної оцінки.


Визначена до реалізації дебіторська заборгованість додатково оцінюється залежно від її виду:

• довгострокова дебіторська заборгованість за теперішньою вартістю;
  

• поточна дебіторська заборгованість за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між первісною вартістю дебіторської заборгованості та резервом сумнівних боргів.
  

Величина резерву сумнівних боргів визначається, виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості.


Переведення платником податків прав вимоги боргу (дебіторської заборгованості), що випливає з відносин платника податків з дебітором, на орган стягнення здійснюється на основі договору переведення права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків, укладеного в письмовій формі між платником податків та податковим органом.


Платник податків передає податковому органу всі документи, що свідчать про право вимоги і відповідає за недійсність переданої йому вимоги.

У договорі обов'язково зазначається, що платник податків уступає податковому органу своє право грошової вимоги до дебітора в рахунок погашення податкового боргу.


Компенсація вартості такої дебіторської заборгованості здійснюється шляхом проведення заліку кредиторської заборгованості з податкового боргу платника податків.


Платник податків та орган стягнення повідомляють дебітора про уступку податковому органу права грошової вимоги.


Дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, до моменту її продажу, про що зазначається в договорі між платником податків і органом стягнення, та повинна бути відповідним чином розкрита в примітках до фінансової звітності.


До моменту продажу дебіторської заборгованості податковим органом платежі продовжують надходити на рахунки платника податків, що має податковий борг.


Надходження за дебіторською заборгованістю на рахунок платника податків негайно спрямовуються в рахунок погашення податкового боргу.


Продаж права на стягнення дебіторської заборгованості оформлюється відповідним договором.


Продаж та зарахування коштів за продане право на стягнення дебіторської заборгованості проводиться у порядку, аналогічному порядку реалізації активів, установленому Порядком стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2002 N 538.


Реалізація дебіторської заборгованості обов'язково передбачає продаж такої дебіторської заборгованості без прийняття ризику виконання такої вимоги (покупець не може вимагати від продавця дебіторської заборгованості платежів, якщо деякі з них виявилися безнадійними), про що зазначається у відповідному договорі.

Практична робота слухача


1.Тестові завдання

№	Запитання	Варіанти відповідей	Відповідь
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.