Geum.ru

Контрольна робота з дисципліни: Правова статистика План

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2
ІІ. Показники кримінально-правової статистики.

 

У статистиці застосовують досить широке коло різних прийомів і методів дослідження статистичних показників. Прийоми вивчення містять у собі підбор системи показників і методи їхнього обчислення.

 

Для вивчення матеріалів кримінальної статистики звичайно застосовують такі методи, що узагальнюють показники (відносні і середні), ряди розподілу (варіаційні, динамічні, рівнобіжні), вторинні угруповання. Велику пізнавальну цінність і наочність дають графічні зображення показників статистики.

 

Статистичний аналіз даних кримінальної статистики починається з вивчення абсолютних показників, що характеризують злочинність і діяльність правоохоронних органів. Абсолютні показники відбивають обсяг, рівень. Вивчаючого повинно цікавити насамперед, скільки зроблено (зареєстровано) протягом визначеного періоду усього злочинів і роздільно по видах (розкрадання, крадіжки, хуліганство, убивства й ін.), скільки осіб засуджено усього і за окремі види злочинів, скільки справ знаходиться у виробництві в слідчих, суддів, скільки вироків і рішень судів скасовано, змінено і т.д.

 

Абсолютні показники важливі для опису досліджуваного явища, для представлення про обсяг роботи, про рівень злочинності, судимості. Але їхнє вивчення — тільки початок аналізу, часткове виконання першої задачі (описової, ілюстративної). Воно дає лише деякою мірою (далеко не цілком) відповідь на питання, яке положення справ.

 

Потім випливає порівняння, зіставлення, узагальнення абсолютних показників для встановлення співвідношень, зв'язків, залежностей, закономірностей, тенденцій, для складання прогнозу, виявлення позитивних моментів і розкриття недоліків.

 

У статистиці узагальнюючі показники підрозділяють на відносні і середні. У кримінальній статистиці звичайно застосовують три види відносних показників, що характеризують: 1) поширеність чи інтенсивність (коефіцієнти злочинності, судимості), 2) структуру сукупності і 3) динаміку. Дуже рідко застосовують показники ступеня і порівняння.

 

На перший погляд, ці показники досить добре відомі практичним працівникам, насправді ж їх можливості використовують дуже обмежено, зокрема через незнання цих можливостей, невміння користатися багатьма методами.

 

Відносні показники — коефіцієнти злочинності, судимості — характеризують поширеність злочинності серед населення по територіях і об'єктах. Вони являють собою відношення числа злочинів, злочинців, засуджених до чисельності населення на 100 тис. чи 10 тис. чоловік.

 

Загальний коефіцієнт злочинності чи судимості визначається, як уже згадувалося, стосовно всієї чисельності населення. Він показує, яке число злочинів, злочинців, засуджених приходиться на 100 тис. чи 10 тис. усього населення. Іноді в юридичній літературі зустрічаються висловлення про недоцільність і навіть неправильність такого коефіцієнта. Але з цим не можна погодитися: числення даного коефіцієнта необхідна для розробки мір попередження злочинності.

 

Статистичний аналіз буде більш глибоким і всебічної, якщо поряд із загальним коефіцієнтом застосувати комплекс диференційованих коефіцієнтів по різних рівнях.

 

Можна назвати кілька груп диференційованих коефіцієнтів.

 

До першої групи можна віднести коефіцієнти, що характеризують поширеність злочинності, судимості серед різних груп населення. Насамперед обчислюють коефіцієнти поширеності злочинності, судимості серед тієї частини населення, що за віком може підлягати кримінальній відповідальності, тобто, з 14 років і більше. На практиці цей коефіцієнт і називають коефіцієнтом злочинності чи судимості. Саме його обчислюють по статистичних звітах, його використовують для характеристики злочинності, судимості.

 

Становить інтерес і ступінь поширеності злочинності, судимості серед найбільш криміногенних віків.

 

До цієї групи можна віднести співвідношення що характерізує питому вагу злочинців визначеної вікової чи іншої соціальної групи в їхньому загальному числі до питомої ваги цієї ж вікової групи в загальній чисельності населення. Коефіцієнт ураженості може дорівнювати одиниці («стандарту»), якщо частка злочинців визначеного віку дорівнює частці цього віку в населенні; він може бути менше чи більше одиниці, якщо частка злочинців менше чи більше відповідної частки даного віку в населенні. Наприклад, якщо питома вага злочинців у віці 14 — 16 років складає 8%, а частка цих вікових груп у населенні 10%, те коефіцієнт ураженості дорівнює 8:10 = 0,8. Чим вище коефіцієнт ураженості, тим вище криміногенність досліджуваної групи.

 

Подібні методи визначення ступеня поширеності злочинності можна застосовувати і стосовно інших груп населення по статі, соціальному стану, роду занять, місцю проживання (постійним жителям і мігрантам) і т.д.

 

Ці ж методи застосовні і при характеристиці злочинності, судимості по окремих видах злочинів. Такі показники дадуть досить докладну картину поширення злочинів серед різних груп населення, що дуже важливо знати для розробки профілактичних мір і виховної роботи.

 

Інша група диференційованих коефіцієнтів може характеризувати поширеність злочинності, судимості серед спеціальних суб'єктів злочинів (застосований тут термін умовний, він не цілком збігається з аналогічним поняттям у кримінальному праві).Такі коефіцієнти на практиці рідко використовують при статистичному аналізі. Між тим, для характеристики злочинності і розробки мір її попередження важливо знати, наприклад, не тільки загальне число так званих автотранспортних злочинів, але і коефіцієнт їхньої поширеності на визначене число водіїв (чи автомашин), допустимо, на 1000 водіїв. Аналогічні показники доцільно знати по посадових, господарських і інших видах злочинів.

 

Великий практичний інтерес представляють коефіцієнти злочинності, судимості серед умовно засуджених, достроково звільнених, переданих на поруки, осіб, що складаються під адміністративним наглядом, серед рецидивістів, звільнених з місць позбавлення волі по амністії і т.д.

 

Третю групу складають коефіцієнти поширеності злочинності, судимості по різних територіях, регіонам, населеним пунктам. Коефіцієнти даного регіону корисно порівняти з коефіцієнтами інших регіонів (сусідніх, близьких за соціально-економічними показниками).

 

При аналізі цих коефіцієнтів варто врахувати, що частина злочинів відбувається приїжджими, тимчасово проживаючими, тобто не за місцем проживання. І якщо частка таких злочинів значна, їх треба аналізувати окремо.

 

Четверта група коефіцієнтів характеризує поширеність злочинності, правопорушень по об'єктах (стосовно числа працюючих). Ці коефіцієнти застосовують при аналізі даних про злочинність у районі, місті. На практиці майже повсюдно проводять такий аналіз, щоб порівняти ступінь поширеності правопорушень по підприємствах і врахувати ці показники в попереджувальній і виховній роботі.

 

Така зразкова система коефіцієнтів поширеності злочинності.

 

Коефіцієнти злочинності, судимості допомагають виявити найбільше «сприятливі» і найбільше «тривожні» регіони, об'єкти, групи населення, що дає можливість зробити, висновки і прийняти відповідні рішення про вивчення і поширення позитивного досвіду і заходах для посилення боротьби зі злочинністю, підвищенню ефективності попереджувальної, виховної роботи (організаторська функція статистики).

 

Наступна група відносних показників — показники структури злочинності. При статистичному аналізі ними завжди користаються. Але на практиці обмежуються, як правило, одним з показників — по видах злочинів, хоча структуру злочинності, судимості можна і потрібно характеризувати цілим комплексом, системою показників. Ці показники дають представлення про співвідношення окремих частин, ступеня їхньої поширеності у всій сукупності. Уся сукупність приймається за 100% (чи за одиницю), а складені її частини показують ступінь поширеності окремих видів злочинів (судимості). Так, структура злочинності, судимості по видах злочині показує, яку частку, який питома вага займає кожен вид злочинів у всій злочинності, яких злочинів відбувається більше, яких менше.

 

Можна назвати кілька груп таких показників, що характеризують структуру злочинності, судимості:
  • по об'єктах зазіхань — безпосереднім (статті КК) і родовим (глави КК). На практиці рідко аналізують структуру злочинності по родових об'єктах, а тим часом це важливий показник. Для вивчення структури злочинності і розробки мір боротьби з нею потрібно знати не тільки питому вагу (поширеність) розкрадань чи їхніх окремих видів, але і питому вагу всіх зазіхань на власність; не тільки частку засуджених за убивства і навмисні тяжкі тілесні ушкодження, але і частку засуджених за усі види зазіхань проти особистості і т.п. Тому поряд з аналізом структури по видах, злочинів доцільно вивчати структуру злочинності і по родових об'єктах;
  • по об'єктивній стороні злочинів (по місцю і часу, способам здійснення злочинів, злочинним результатам).
    Украй рідко піддають аналізу дані про злочинний результат, шкоду, заподіяну злочином. Вивчати їх потрібно в сукупності з іншими показниками, і частковості з абсолютними показниками. Важливо, наприклад, знати не тільки число засуджених за автотранспортні злочини чи за порушення правил техніки безпеки, але і число жертв, розмір матеріального збитку, що наступив у результаті цих злочинів;
  • по ознаках суб'єктивної сторони. Ці дані теж рідко аналізують. Аналіз структури злочинності, судимості по формах провини, мотивам здійснення злочинів допомагає з'ясувати причини й умови, що сприяють здійсненню злочинів, розробляти міри їхнього попередження;
  • по суб'єктах злочинів, особистості злочинців (соціально-демографічні і юридичні ознаки). Дані про особистість злочинців по соціально-демографічним ознакам важливо зіставляти з аналогічними структурними показниками, що характеризують усе населення чи відповідні групи;
  • по мірах покарання. Доцільно зіставити структури призначених мір покарання і їхнього реального виконання. Це важливо і для з'ясування ефективності покарань.

Розглянуті нами три види показників — абсолютні (ті, що відображують абсолютний рівень злочинності), коефіцієнти злочинності - (ті, що відображують ступінь її поширеності) і структурні (ті, що показують питому вагу, частку частин у сукупності) характеризують стан злочинності. Ці ж показники, узяті в порівнянні за різні періоди, характеризують динаміку злочинності.

 

Відносні показники динаміки злочинності, судимості показують, які зміни відбулися в показниках, що характеризують злочинність. На практиці найчастіше обмежуються порівнянням абсолютних показників, іноді коефіцієнтів злочинності і ще рідше порівнюють зміни в структурі злочинності. Але і тут потрібний комплекс — система показників, що охоплюють усі сторони досліджуваного явища в їх сукупності, взаємозв'язку і залежності у русі.

 

Відносні величини динаміки показують зміни не якихось самостійних показників, а інших — абсолютних, коефіцієнтів, структури. Тому комплексний підхід до вивчення динаміки злочинності, судимості вимагає аналізу всіх трьох груп показників у їхнє сукупності і взаємозв'язку:
  • абсолютних, що характеризують зміну фактичного рівня обсягу злочинності по загальному числу і видам зареєстрованих злочинів і загальному числу злочинців, засуджених і їх категорій;
  • коефіцієнтів злочинності, судимості, що відбивають зміну ступеня її поширеності серед населення, по територіях і об'єктам;
  • структури злочинності, судимості, що показує зміна співвідношеннях по об'єктах зазіхань, видам злочинів, ознакам об'єктивної і суб'єктивної сторони і характеристиці особистості злочинців.

Зрозуміло, для оперативних цілей, для прийняття управлінських рішень не завжди потрібно досліджувати весь комплекс показників усередині цих груп. Іноді доцільно виділити найбільш важливі, цікавлячі дослідника показники, що відбивають істотні зміни.

 

Для виявлення закономірностей динаміки, тенденцій змін потрібно аналізувати показники за тривалі періоди (5—7—10 і більш років). У цьому випадку і методи обчислення показників складніше.

 

При аналізі динаміки потрібно вміти користатися такими статистичними прийомами, як обчислення рівня ряду, абсолютного приросту (зниження), темпів росту (зниження), темпів приросту і величини одного відсотка приросту (зниження), про що говорилося в попередній главі.

 

Аналіз динаміки злочинності повинний мати дві мети:
  • дати представлення про зміни показників за минулий період, виявити закономірності і тенденції цих змін;
  • на основі виявлених закономірностей і тенденцій скласти статистичний, кримінологічний прогноз про можливий характер злочинності в найближчому майбутньому.

Середні величини в статистичному аналізі злочинності застосовуються значно рідше. І це зрозуміло, тому що характеристика по середніх величинах такого складного соціального явища, як злочинність, може згладити і навіть спотворити її складність, тому вона припустима лише за деякими показниками, наприклад при визначенні середніх коефіцієнтів злочинності, показників структури, середнього віку злочинців, середніх термінів покарання.

 

Середні величини частіше застосовують при характеристиці діяльності по боротьбі зі злочинністю (середні розміри позовів, середні навантаження слідчих, середні терміни розгляду справ і т.д.).

 

З досить великого кола методів середніх величин у правовій статистиці застосовується практично один — обчислення простої середньої арифметичної величини (прийоми обчислення розглянуті в попередній главі).

 

Середні величини можуть обчислюватися як для абсолютних, так і для відносних показників (наприклад, середній коефіцієнт чи середні показники структури злочинності за кілька періодів; середні темпи приросту (зниження) і т.п.). Можна обчислювати загальні середні для всієї сукупності і диференційовані для окремих частин груп.

 

Як уже було сказано, метод середніх величин вимагає дотримання ряду умов:
  • його можна застосовувати тільки для якісно однорідних угруповань; недоцільно, наприклад, обчислювати середній вік чи середній термін покарання для засуджених за різні види злочинів;
  • сукупність повинна бути досить великою, що відбиває масове явище (принаймні, не менш 50—100 одиниць); недоцільно, наприклад, обчислювати середні величини для незначної групи засуджених (5—10 чол.);
  • перш ніж обчислювати середню величину, потрібно з'ясувати крайні — найбільші і найменші — показники; якщо різниця між цими показниками значна, треба ще раз перевірити, чи досить однорідні сукупність і чи не варто розчленувати її на більш однорідні підгрупи;
  • якщо сукупність досить складна по своїй структурі і складу, то доцільніше користатися диференційованими, а не загальними середніми. 

Взагалі в характеристиці злочинності, особистості злочинців переважніше диференційовані середні: вони більш змістовні, у них більше конкретної інформації. Наприклад, загальні середні показники за віком, рівнем утворення, термінам покарання для всіх засуджених менш показові, чим диференційовані середні для засуджених за окремі види злочинів (хуліганство, зґвалтування і т.д.).

 

Важливий метод вивчення даних кримінальної статистики — застосування рядів розподілу. Ними досить рідко користаються на практиці, хоча його застосування може значно розширити можливості статистичного аналізу, виявлення закономірностей, тенденцій розвитку злочинності, її структури, зв'язків і залежностей. Найчастіше використовують динамічні, варіаційні, рівнобіжні ряди.

 

Динамічні ряди застосовують для виявлення закономірностей і тенденцій розвитку злочинності, судимості. Ці ряди підрозділяють на моментні і інтервальні.

 

Моментні ряди складаються з показників, що характеризують досліджуване явище за станом на визначену дату. Ці показники не можна підсумовувати. Їх порівнювати можна тільки шляхом вирахування (наприклад, дані про кількість справ у виробництві, числі затриманих, засуджених, що знаходяться у виправно-трудових установах на 1 січня, 1 червня і .т. д.).Моментні ряди дають можливість зіставляти, виявляти закономірності таких показників.

 

Інтервальні ряди складаються з показників, що характеризують досліджувані явища за визначені періоди. Кожен показник — підсумок за даний період. Якщо показники абсолютні, їх можна підсумовувати, «накопичувати» підсумки (місячні підсумки підсумовувати в квартальні, квартальні— у піврічні чи річні і т.д.). Показники динамічних рядів відносних і середніх величин підсумовувати не можна.

 

Необхідні умови зіставлення динамічних рядів — рівні й одноякісні періоди; однакові одиниці виміру; однакова повнота охоплення досліджуваного явища.

 

Як правило, динамічні ряди складаються не з послідовно і рівномірно збільшуючихся чи зменшуючихся показників. Вони представляють досить строкату і різноманітну картину, по якій відразу визначити закономірності буває важко. Тому в статистиці вироблений ряд прийомів, що дозволяють виявити закономірності в таких, на перший погляд, непослідовних групах показників.

 

Іноді важко зіставити показники, що характеризують злочинність, через зміни у територіальному адміністративному розподілі, через істотні зміни законодавства, показників статистичної звітності. У цьому випадку можна використовувати змикання динамічних рядів.

 

Варіаційні ряди застосовують для виявлення закономірностей і тенденцій у тих випадках, коли угруповання, що лежать у їхній основі, можна варіювати (дробити, укрупнювати). Їх використовують для одержання або більш детального, або більш великого плану досліджуваного явища в порівнянні з тим, що дають безпосередньо статистичні таблиці. Як правило, цей прийом вимагає вторинного угруповання по первинних документах, але можна варіювати угруповання і безпосередньо по таблицях.

 

Варіаційний ряд звичайно складається з двох сторін — значень (варіантів) і частот (як часто повторюється даний варіант).

 

Варіаційні ряди підрозділяють на безупинні і дискретні.

 

Рядок варіантів у безупинних рядах — це величини, які можна безупинно варіювати, змінювати, виражати як цілими, так і дробовими числами. Наприклад, варіанти такого безупинного варіаційного ряду, як розподіл засуджених по призначеним їм термінам позбавлення волі, можуть бути об'єднані в групи, що включають кілька років (до 1 року, понад рік до двох років, понад дві років до трьох років і т.д.), але ці варіанти можуть бути більш дробовими (до 6 місяців, від 6 до 9 місяців і т.д.) чи більш великими (від року до трьох років і т.п.).

 

Аналогічний прийом можна застосувати у варіаційному ряді розподілу сум позовів, вікових груп засуджених (ці показники теж можна безупинно варіювати, виражати не тільки цілими, але і дробовими числами).

 

Змінюючи варіанти, можна виявити закономірності, тенденції для різних угруповань, зіставити їх.

 

У дискретних рядах рядок варіантів — це тільки цілі числа. Їх не можна виражати дробовим числом, змінювати безупинно (наприклад, ряди розподілу по числу засуджених на одну кримінальну справу, по числу справ, що знаходяться у виробництві). Тут варіанти не можуть бути виражені як 0,5 чи 1,5. І середні величини, установлені по таких рядах розподілу, теж повинні бути цілими величинами.

 

Рівнобіжні ряди застосовують для виявлення зв'язків і залежностей двох чи декількох явищ, закономірностей їхнього розвитку. За допомогою рівнобіжних рядів можна порівнювати явища в їхньому розвитку або в статиці. За допомогою комплексу динамічних рівнобіжних рядів можна виявити, наприклад, закономірності розвитку і залежність між числом автомашин у даному регіоні і кількістю засуджених за автотранспортні злочини, між обсягом продажу вино-горілчаних виробів і числом злочинів, зроблених на ґрунті пияцтва.

 

За допомогою рівнобіжних рядів можно виявити залежність ступеня поширеності, коефіцієнтів злочинності, її структури в різних регіонах від чисельності і структури населення (зокрема, питомої ваги мігрантів) і інших соціальних факторів. Розуміється і, при цьому не можна забувати, що на злочинність могли вплинути і невраховані фактори. Тому тут важливе значення має якісний аналіз усіх можливих факторів, що впливають на злочинність.

 

Корисно застосовувати рівнобіжні, ряди для зіставлення динаміки показників зареєстрованих злочинів і злочинців і динаміки судимості (по числу засуджених). Значні розбіжності (а їх легше знайти, якщо зобразити графічно) можуть свідчити або про недоліки статистичного обліку, або про помилки попереднього чи наслідки судової практики.

 

Метод вторинних угруповань. Вторинні угруповання називаються так тому, що вони формуються на основі первинних угруповань або безпосередньо шляхом вторинної обробки документів первинного обліку і витягу відтіля нової додаткової статистичної інформації, якої немає в таблицях, або шляхом перегрупування тих угруповань, що відбиті в таблицях. Стосовно до кримінальної статистики можна говорити про доцільність використання вторинних угруповань по таким, наприклад, ознакам, як місце і час здійснення злочину, вік засуджених, їхнє місце проживання, освіта.

 

Особливо корисні комбіновані вторинні угруповання, наприклад: по роду занять засуджених і місцю здійснення злочинів; виду злочинів; статі і віку (не ізольовано стать і вік, а саме в комбінації); поводженню до здійснення злочинів; рівню освіти; колишньої судимості і т.п. Комбіновані вторинні угруповання звичайно складають після вторинної обробки статистичних карток. Цей метод більш доцільний і економічний, чим розширення числа угруповань у таблицях.

 

Графічне зображення показників статистики не є спеціальним методом дослідження. З його допомогою можна лише наочно ілюструвати виявлені в результаті аналізу співвідношення, закономірності, зв'язки і залежності. Техніка зображення показників досить проста. Графічні схеми можуть бути виражені у вигляді ліній чи діаграм — стовпчиків на осі координат або секторів кола.

 

На осях координат по вертикалі відзначаються показники, а по горизонталі —роки. Бажано на одній схемі відбити й абсолютні показники, і коефіцієнти, і показники, що характеризують чисельність населення, тоді наочними будуть їхні відносини взаємозв'язку і залежності. Щоб розрізнити зображення цих показників, їх розміщають лініями, різними по кольорі, чи штрихами (суцільна лінія, переривчаста, із крапками, хрестиками і т.п.). По-різному офарблюють чи штрихують і діаграми-стовпчики.

 

Лініями і діаграмами-стовпчиками звичайно зображують показники, що характеризують рівень злочинності, судимості, а структуру можна зобразити у виді діаграми-кола.

 

Показники, що характеризують поширеність злочинності, судимості, теж доцільно зображувати діаграмами-стовпчиками (по вертикалі — показники, по горизонталі — території, населені пункти, об'єкти). Можна рекомендувати чотири-п'ять основних видів графічних схем:
  1. схеми, що характеризують злочинність, судимість у цілому за рівнем (за абсолютними показниками і коефіцієнтам). Причому ці показники доцільно зобразити на тлі показників, що характеризують чисельність населення;
  2. схеми, що характеризують показники окремих видів злочинів — найбільш розповсюджених і тяжких (наприклад, розкрадання, хуліганства, крадіжки, автотранспортні, убивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування). Тут можуть бути відбиті абсолютні показники, коефіцієнти і питома вага цих видів злочинів у загальній злочинності;
  3. схеми, що характеризують структури злочинності, судимості, узяті в динаміку. Вони можуть наочно показати, як змінюється структура, за рахунок чого відбуваються зміни. Але тут обов'язково потрібно відбити й абсолютні показники, інакше картина може бути перекручена;
  4. схеми, що характеризують особистість злочинців (засуджених) по соціально-демографічних і кримінально-правових ознаках. Соціально-демографічні показники бажано дати в порівнянні з аналогічними показниками населення. Важливо відбити в схемі такі показники, як число, питома вага непрацюючих і неучнів у загальному числі злочинців, а також осіб, що ззкоїли злочин в стані сп'яніння і на ґрунті пияцтва;
  5. схеми, що характеризують поширеність злочинності по території, районам, населеним пунктам, об'єктам, за абсолютними показниками і коефіцієнтам.

 

 

Висновки

 

У даній контрольній роботі, було здійснено спробу розглянути питання щодо поняття і основних положень вибіркового спостереження та способів відбору одиниць у вибіркову сукупність; а також показників кримінально-правової статистики.

 

Стосовно першого питання було розглянуто такі питання як вибірковий метод та його значення для вивчення правових явищ; основні положення вибіркового спостереження; способи відбору одиниць у вибіркову сукупність.

 

У ході роботи було зясовано, що вибіркове спостереження є найбільш поширеним видом несуцільного спостереження, який застосовують при вивченні різноманітних закономірностей суспільного життя. Відмінність його від інших видів несуцільного спостереження полягає в тому, що його проведення і поширення результатів на всю масу досліджуваних явищ спираються на використання математики. Застосування його дає можливість значно швидше з меншими витратами часу і матеріальних засобів одержати результати. Вибірковий метод дає змогу обстежити сімейні бюджети населення, вивчити громадську думку. При дослідженні деяких явищ взагалі можна застосувати тільки його, наприклад, вивчення якості електричних лампочок, якості вина, міцності взуття або схожості зерен.

 

Основною вимогою до вибіркових спостережень є їх репрезентативність — властивість вибіркового масиву відтворювати характеристики всієї сукупності. Теорія і практика проведення вибіркового спостереження показують, що воно при правильній його організації дає достовірні дані, які цілком придатні для використання. Середні та відносні показники, отримані при вибірковому спостереженні, досить точно відтворюють відповідні показники всієї сукупності. До вибіркового спостереження внаслідок випадковості відбору одиниць сукупності можуть бути застосовані закон великих чисел і теореми теорії імовірності, що дають можливість обчислити межу помилок, допущених при вибірковому спостереженні.

 

Основні поняття вибіркового спостереження: генеральна і вибіркова сукупності. Генеральна сукупність — це вся сукупність одиниць, з якої проводиться відбір частини одиниць для вибіркового спостереження. Відібрана в певний спосіб частина генеральної сукупності для вибіркового спостереження називається вибірковою сукупністю. Узагальнюючі показники генеральної сукупності називаються генеральними, а відповідні показники вибіркової сукупності — вибірковими.

 

Вибіркове спостереження організаційно може застосовуватися двома способами відбору: повторним та безповторним. Повторний відбір здійснюється так: кожна одиниця (або група одиниць) генеральної сукупності, яка потрапила до вибіркової сукупності, знову повертається до генеральної сукупності і бере участь у відборі в подальшому. Отже, якась одиниця може декілька разів потрапити у вибіркову сукупність. При безповторному відборі одиниця сукупності, яка потрапила у вибіркову сукупність, не повертається до генеральної сукупності і не може ще раз бути включена до вибіркової сукупності.

 

Стосовно другого питання було розглянуто показники кримінально-правової статистики, що характеризують: 1) поширеність чи інтенсивність (коефіцієнти злочинності, судимості), 2) структуру сукупності і 3) динаміку. Дуже рідко застосовують показники ступеня і порівняння.

 

В ході роботи розглянуті нами три види показників — абсолютні (ті, що відображують абсолютний рівень злочинності), коефіцієнти злочинності - (ті, що відображують ступінь її поширеності) і структурні (ті, що показують питому вагу, частку частин у сукупності) характеризують стан злочинності. Ці ж показники, узяті в порівнянні за різні періоди, характеризують динаміку злочинності.

 

Відносні показники динаміки злочинності, судимості показують, які зміни відбулися в показниках, що характеризують злочинність.

 

При аналізі динаміки потрібно вміти користатися такими статистичними прийомами, як обчислення рівня ряду, абсолютного приросту (зниження), темпів росту (зниження), темпів приросту і величини одного відсотка приросту (зниження), про що говорилося в попередній главі.

 

Середні величини в статистичному аналізі злочинності застосовуються значно рідше. Середні величини частіше застосовують при характеристиці діяльності по боротьбі зі злочинністю (середні розміри позовів, середні навантаження слідчих, середні терміни розгляду справ і т.д.).

 

Важливий метод вивчення даних кримінальної статистики — застосування рядів розподілу. Ними досить рідко користаються на практиці, хоча його застосування може значно розширити можливості статистичного аналізу, виявлення закономірностей, тенденцій розвитку злочинності, її структури, зв'язків і залежностей.

 

Метод вторинних угруповань. Стосовно до кримінальної статистики можна говорити про доцільність використання вторинних угруповань по таким, наприклад, ознакам, як місце і час здійснення злочину, вік засуджених, їхнє місце проживання, освіта.
Графічне зображення показників статистики не є спеціальним методом дослідження. З його допомогою можна лише наочно ілюструвати виявлені в результаті аналізу співвідношення, закономірності, зв'язки і залежності.


Використана література.

  1. Кальман А. Правова статистика. – К.: Юрінформ, 2003.
  2. Камлік М.І. Правова статистика. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2004.
  3. Правовая статистика. Учебник под редакцией Яковлевой З.Г. М.: Юрид.лит., 1986.
  4. Правовая статистика. Учебник под редакцией Осетрова И.А., М.: Юрид.лит., 1983.
  5. Уманець Т.В., Пігарєв Ю.Б. Статистика: Навч. посіб. — К.: Вікар, 2003