Dasa стереотипізація в рамках філософського дискурсу

Вид материалаДокументы

Содержание


Стереотипи – сталі, спонукальні, об’єктивно чи суб’єктивно зумовлені конструкти людської свідомості
Подобный материал:



133393DASA Стереотипізація в рамках філософського дискурсу

Напрям – «філософія»

Ключові слова: аналітична схема стереотипізації, ортогнозис, доксогнозис, упереджуючий фактор.

Інформаційна епоха та невпинна інтенція до глобалізації, актуалізують питання культурного, світоглядного, релігійного діалогу. Останній, як відомо, необхідний для гармонійного співіснування людей і є неможливим без подолання перешкод розуміння, що викривлюють картину світу й стають на заваді примирення людей. Однією з можливих перешкод у цьому діалозі є стереотипізація явищ, дослідження якої й обґрунтовує актуальність даної роботи.

Зокрема в роботі розглядається приклад надзвичайно популярної в останні 20 років стереотипізації – стереотипізація ісламської релігії. Демонстрація стереотипізації саме на цьому прикладі може зменшити кількість стереотипів навколо ісламу (чи інших релігій) і сприяти толерантності та віротерпимості.

Метою цієї роботи є демонстрація процедури стереотипізації та доведення небезпеки гносеологічних помилок в розумінні невідомих соціальних, культурних, релігійних та інших явищах.

Зазначимо, що в даному дослідженні акцент робиться на соціальні стереотипи (філософський аспект) і їх світоглядну роль, а не на динамічні стереотипи (психологічний аспект). У роботі пропонується розглядати світоглядне значення стереотипів у контексті протистояння «істини» і «гадки», в розумінні Геракліта, але вже в більш сучасній інтерпретації.

Завданнями э: ознайомлення й аналіз авторитетних досліджень з проблематики стереотипізації, з’ясування що таке стереотипи, створення аналітичної схеми стереотипізації, за її допомогою дослідження їх утворення, впливу на світогляд, чи мають світоглядно детермінуюче значення, а також вказати можливі небезпеки стереотипізації на прикладі стереотипізації ісламу.

Відправними точками у дослідженні стереотипів варто вважати роботи У. Ліпмана [7] та Forrest LaViolette [21]. Важливими є праці: G.Allport – досліджує роль стереотипів у формуванні упереджених суджень [20]; R. LeVine за їх допомоги розглядає проблеми етнічних конфліктів [22]. Стенфордський професор R. Taguiri відзначає істотне значення стереотипів у системі сприйняття особистості [23]. Відомий англійський психолог польського походження H. Tajfel, неодноразово повертався до висновку, що наявність стереотипів є одною з найхарактерніших ознак будь-якої соціальної групи [24 та 25].

У вітчизняній традиції питання стереотипів довгий час прив’язувалось до фізіологічних досліджень. Ця тенденція має свої переваги, оскільки спирається на емпіричні дослідження [16], але часто є віддаленою від світоглядного дискурсу, в рамках якого ми працюємо. Найближчими до нашої проблематики є роботи П. Анохіна, В.Агєєва [1], В. Куніцина [5], О. Семіндяєвої [15] та Г. Мельник [8]. Сьогодні проблема стереотипів розглядається у лінгвістичному, етнокультурному та релігійному зрізі, але, не дивлячись на велику кількість робіт, питання світоглядно-філософського значення стереотипів не отримало серйозного вирішення.

В роботі використані класичні наукові методи – аналіз, синтез, порівняння, а також специфічні – метод побудови таблиць та герменевтичний, для створення змістовних термінів з їх архаїчних прототипів.

Стереотипи – сталі, спонукальні, об’єктивно чи суб’єктивно зумовлені конструкти людської свідомості, що сприймаються не критично і набувають властивостей автоматизмів судження. Вони можуть бути результатом негативного чи позитивного досвіду окремої особи або цілого суспільства. Як правило, у викривленому та дещо спотвореному вигляді представляють дійсність чи окремі її елементи, внаслідок чого можуть спричиняти неадекватні вчинки по відношенню до об’єктів стереотипізації (окремі люди, народи, релігії, політичні системи, філософські та наукові напрямки тощо). Вони можуть виконувати позитивні функції (захисну чи економічну, наприклад).

Стереотипи не є однозначно негативним явищем, але в цій роботі ми не маємо на меті здійснювати апологію, чи засуджувати їх, а показати модель утворення та здійснення на практиці. Хоча і пропонуємо стереотип, що слід піддати критиці, оскільки він спотворює явища та процеси ісламської релігії, а відтак заважає ефективно проникнути в її суть та обۥєктивізувати для кращого розуміння внутрішньої логіки, самобутності та містичної складової, яка є недоступною для упередженого розуму.

Походження, становлення та дію стереотипів ми зображуємо у вигляді схемі:



Для прикладу ми розглядаємо людину, (на схемі S (S-O) що перебуває в християнському світоглядному контексті (на малюнку цифра 3), тобто є християнином. Вона є суб’єктом пізнання, і направляє пізнавальну активність на об’єкт (на схемі O (O-S)) свого зацікавлення (наприклад, в даному випадку це релігія – іслам). У такої людини є два варіанти пізнання – ортогнозис та доксогнозис. Ортогнозис (orthognosis) – правильне (пряме) пізнання, неопосередковане сторонніми фактами. Воно передбачає безпосередній контакт із об’єктом пізнання, наявність нейтральної, незаангажованої позиції та прагнення угледіти сутність феномену (в даному випадку ісламу). Таке пізнання має всі підстави для отримання знань про сутність об’єкту, його засадничі характеристики, принципи існування, або, якщо метафорично, стрижень явища. Такий спосіб можна назвати вертикальним, чи таким, що спрямований до глибини пізнаваного. Іншим же шляхом є доксогнозис (doxagnosis) – пізнання гадкою, або таке, що спирається на гадку. Головною відмінністю є наявність другого шляху, опосередкованого упереджуючим фактором (на схемі цифра 1), який викривлює пізнання і надає йому певного тону. Тобто все те, що втручається в процес пізнання і заважає витримувати нейтралітет судження до ознайомлення з сутністю. Слід розуміти, що упереджуючий фактор ще не є стереотипом (принаймні, власним стереотипом суб’єкта пізнання, хоча може бути стереотипом тої особи, що його нав’язала під час здійснення пізнання), адже він не завжди є екзистенційно важливим і вкоріненим в свідомість, а скоріше випадковим і ще не достатньо авторитетним для суб’єкта.

Джерела упереджуючого фактору (на схемі «?»):
  • громадська думка;
  • чутки;
  • нав’язані методи та підходи пізнання;
  • ідеологічна пропаганда;
  • традиції;
  • освіта;
  • сам суб’єкт (в силу психічних, естетичних, культурних, пізнавальних особливостей);
  • світоглядний контекст суб’єкта пізнання (християнство). Це означає, що він, у достатній мірі, не абстрагувався від нього і продовжує мислити його категоріями без готовності використовувати і розуміти нові, до цього невідомі, або свідчить про загальну ворожу налаштованість деяких членів одного світоглядного контексту по відношенню до іншого.
  • сам об’єкт пізнання (іслам) – відкритістю чи закритістю для зовнішнього спостерігача, ставленням до діалогу, прагнення виробити спільну мову понять тощо.

В процесі доксогностичного пізнання, упереджуючий фактор, як правило, знаходить у об’єкті пізнання елементи, що його підтверджують, адже людина вже має певні негативні чи позитивні очікування. Таким чином, відбувається вибіркове «відволікання» від пізнання сутності і зосередження на акцидентарному (горизонтальному пізнанні), що звертає уваги переважно на вторинні, по значенню, елементи об’єкту. Результатом є набуття великого масиву інформації, що підтверджує упереджуючий фактор і вона стає підставою для створення стереотипу чи «решітки стереотипів» (на схемі цифра 2).

Решітка стереотипів – система переконань (часто неусвідомлювана), що базуються на партикулярному та заангажованому пізнанні об’єкта, спирається на конкретну інформацію, але вирвану з контексту, без розуміння суті пізнаваного об’єкта. Вона складається з окремих стереотипів (елементів решітки) які різняться за змістом, а тому, як правило, не є одним стереотипом, а набором стереотипів, що мають видові відмінності (наприклад, стереотип про побут мусульман, про військову справу, про право в мусульманських країнах). Решітка стереотипів, спираючись на випадкові факти, може претендувати на функції світогляду. Головною відмінністю її від упереджуючого фактору є те, що вона має підвищене екзистенційне значення і цінність для суб’єкта, оскільки є плодом його власного пошуку, інтелектуальної праці. Результатом такого шляху пізнання є створення стереотипів у свідомості людини і перетворення об’єкту пізнання на об’єкт стереотипізації. Наявність стереотипів та підвладність ним свідомості людини робить її упередженою (тобто вона сама стає джерелом упереджуючих фактів).

Можлива ситуація, коли суб’єкт сам стає об’єктом пізнання – коли він досліджує ту світоглядну систему, у контексті якої живе, використовуючи методи самодіагностики та інтроспекції (у схемі позначки S (S-O)). Також об’єкт набуває рис суб’єкту, наприклад, коли досліджується не певне абстрактне чи реальне явище, а інша людина. В такому випадку з етичних причин неможливо називати іншу людину об’єктом (у схемі позначки O (O-S)).

Особливої небезпеки набувають стереотипи, які свідомо створюються або з ціллю пропаганди та розпалювання ворожнечі, або для обману багатьох, або через бажання елементарної забави. Однак, стереотипи буденної свідомості не є визначальними і не становлять серйозної загрози. Значно гірше, коли стереотипи створюють люди освічені, що впливають на суспільну думку та мають авторитет. Стереотип, що базується на серйозних дослідженнях, під який «підведено» факти, історичні приклади та обґрунтування становить небезпеку, адже закріплюється у свідомості і важко піддається спростуванню. Такі випадки засуджувало багато науковців, зокрема Б.Паскаль, що був запеклим борцем з гадками та викривленнями у людському розумі – «Иногда Паскаля обвиняли в обскурантизме, но он страшился не знания, а «просвещенных невежд», толкающих чернь на бунт» [3, с. 64].

Яскравим прикладом стереотипу, що був породжений засобами масової інформації та пропагандою окремих країн Заходу є переконання світової спільноти у суцільному терористичному характері ісламського світу. Важко визначити його вплив на війни у Близькосхідному регіоні, соціально-правові проблеми з мусульманами у Європі та на реальний терористичний рух.

Оскільки стереотипи відіграють роль своєрідних мисленнєвих автоматизмів і функціонують у сфері світогляду, то можуть підмінювати його. Той чи інший стереотип може ставати звичним і не відрізнятись від природної дії чи думки суб’єкта. Тобто можлива підміна «чистої волі людини», адже «Привычка – наша вторая натура, и она-то сводит на нет натуру первоначальную» [12, с. 50]. Ця функція стереотипів виявляє їх глибинний зв'язок з рефлексами і прагненням до автоматизації не тільки матеріального життя, але і духовного. Але відмовитись від стереотипів у суспільстві пануючих стереотипів надзвичайно важко, як казав Ф.Ніцше «Отрекаясь от ошибочных суждений, мы должны будем отречься от жизни, прийти к отрицанию жизни» [9, с. 18].

Ми розглянули схему утворення та поширення стереотипів, їх можливі прояви та застосували до конкретного феномену – ісламської релігії. Ми мали змогу переконатись, що стереотипи не є чимось радикально негативним, але все ж є хибою розуміння і можуть призводити до неадекватних вчинків.

На наше переконання ортогнозис, або вертикальне, неупереджене пізнання є ефективним методом уникнення та виправлення стереотипів, а також важливим чинником боротьби з ними. Також доходимо висновків, що стереотипи набувають найбільшої небезпеки, коли стосуються світоглядних засад діяльності людини і у питаннях релігії, політики, ідеології можуть досягати екстремуму небезпечності.

Важливим результатом роботи є створення аналітичної схеми, що має здатність до універсального застосування, тобто для аналізу формування будь-якого стереотипу. Спроба теоретичного її застосування до феномену ісламської релігії довела, що вади розуміння та помилки в процесі пізнання часто висувають на передній план акцидентарні риси і абсолютизують їх, призводячи до викривленої громадської думки. В процесі розробки схеми були запропоновані нові терміни, що в тексті виділені і також є елементами наукової новизни, адже доповнюють теоретичні напрацювання у галузі дослідження стереотипів.

Результати отримані в ході роботи можуть стати підставою для перегляду суто соціологічного чи психологічного значення стереотипів (постає питання про включення даного терміну в загально філософський дискурс, зокрема в розділи гносеології), також схема стереотипізації може бути використана для наочної ілюстрації процесів стереотипізації, чим покращить сприймання і розуміння феномену «стереотип» під час вивчення цієї теми в рамках академічних дисциплін.

Схему та нові терміни пропонується використовувати у публіцистиці та пресі, для ознайомлення широкого кола читачів з даною проблемою та для застереження від можливих шкідливих наслідків стереотипізації.

Також матеріали даного дослідження можуть стати в нагоді міжнародним фондам чи організаціям, що проводять дослідження комунікації різних країн, соціальних груп, народів, релігій у соціальній, економічній, політичній сфері. Таким чином, можна буде подолати перешкоди неадекватного розуміння та підвищити ефективність зазначеної комунікації на рівні ділового партнерства, екуменічних стосунків, соціально-політичної взаємодії, культурного обміну тощо.

Список використаних джерел

  1. Агеев В. Влияние факторов культуры на восприятие и оценку человека человеком // Вопр. психол. – 1985. - № 3. – С. 135—140.
  2. Бодалев А.., Куницына В., Панферов В. О социальных эталонах и стереотипах и их роли в оценке личности // Ученые записки ЛГУ. НИИКСИ. – Л., 1971. – Вып. 9. – С. 151 — 160.
  3. Гарин И. Воскрешение духа. – М.: «ТЕРРА», 1992. – 640 с.
  4. Дейкер X., Фрейда Н. Национальный характер в национальные стереотипы // Современная зарубежная этнопсихология. – М., 1979. – С. 23—44.
  5. Куницына В. Социальные стереотипы — условие и продукт социализации // Ученые записки ЛГУ. НИИКСИ. – Л., 1971. – Вып. 9. – С. 184—193.
  6. Леонтьев А. Образ мира // Избр. психол. произв.: В 2-х т. Т. II. – М.: Педагогика, 1983. – С.251—261.
  7. Липпман У. Общественное мнение /пер. с англ. Т. В. Барчунова, под ред. К. А. Левинсон, К. В. Петренко. – М.: Институт Фонда "Общественное мнение", 2004 – 420 с.
  8. Мельник Г. Стереотип, формирование стереотипов в процессе массовой коммуникации // Психологические процессы и эффекты. – СПб.: Маss-Media, 1996. – 156 с.
  9. Ницше Ф.. По ту сторону добра и зла / Пер. с нем. А. Николаева и Е. Воронцовой. – Минск.: «БЕЛАРУСЬ», 1992. - 198 с.
  10. Ослон А. Уолтер Липпман о стереотипах: выписки из книги «Общественное мнение» // Социальная реальностью – 2006 – № 4 – C. 125—141.
  11. Панферов В. Восприятие и интерпретация внешности людей // Вопр. психол. – 1974. – №2. – С. 59—64.
  12. Паскаль Б. Мысли / Пер. з фр. Фельдман-Линецкой Э. – СПб.: «Азбука-классика», 2005. – 336 с.
  13. Поршнев Б. О начале человеческой истории: (Проблемы палеопсихологии). – М., 1974.— 488 с.
  14. Поршнев Б. Социальная психология и история. – М., 1979.— 232 с.
  15. Семендяева О. Критический анализ концепций «стереотипа» в социальной психологии США // Социологические теории и социальные изменения в современном мире. – М.: 1986. – С. 184—196.
  16. Судаков К. Доминирующая мотивация. – М.: Изд. РАМН, 2004. – 236 с.
  17. Трусов В., Стрикленд Л. Социальная психология в Канаде // Психол. журн. – 1983. – Т. 4. – № 5. – С. 154—162.
  18. Шибутани Т. Социальная психология. – М., 1969.— 534 с.
  19. Ханиф С. Ислам: путь Бога. – К.: «Ансар фаундейшн», 2003. – 180 с.
  20. Allport G. W. The nature of prejudice. – Cambridge: Addison-Welsey, 1954.— 438 p.
  21. Forrest LaViolette and K. H. Silvert. A Theory of Stereotypes // Social Forces, University of North Carolina Press – 1951 – Pp. 257-277
  22. LeVine R. A., Campbell D. T. Ethnocentrism: Theories of conflict, ethnic attitudes and group behavior. – N. Y.: Wiley, 1972.— 384 p.
  23. Taguiri R. Person perception // Lindzey J., Aronson E. (eds.) The Handbook of social psychology. V. 3. – N. Y., 1969. – 284 p.
  24. Tajfel H. Intergroup behavior // Tajfel H., Fraser C. (eds.) Introducing social psychology. – N. Y.: Penguin Books, 1978. – P. 401—466.
  25. Tajfel H. Social stereotypes and social groups // Turner J.C., Giles H. (eds.) Intergroup behavior. – Oxford: Basil Blackwell, 1981. – P.144—167.