Geum.ru

Книга національної освіти України / Акад пед наук України; за ред. В. Г. Кременя. К., 2009

Вид материалаКнига
Багатомовність як ознака освіченості
Шляхи розв’язання проблем
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Багатомовність як ознака освіченості



Актуальність проблеми

Формування в учнів, студентів багатомовності визначається тим, що володіння кількома мовами сприяє мовному і загальному розвитку людини, умінню орієнтуватись у сучасному багатомовному світі, розв’язувати проблеми міжнаціональних відносин у своїй країні і за її межами. У Національній доктрині розвитку освіти України зазначено, що система освіти забезпечує обов’язкове опанування української державної мови, можливість знати іншу мову з тих, які поширені в Україні, і вивчати іноземні мови. Глобалізаційні процеси викликали гостру потребу у вивченні англійської мови як мови загальнонаціонального спілкування, регіональних, європейських, поширених мов. Сьогодні загальноприйнятою цивілізаційною нормою стає досконале володіння національною державною мовою та інтернаціональною англійською мовою.

Хоча загальна ситуація з упровадження української мови у навчальних закладах щороку поліпшується, до повного розв’язання проблеми ще потрібно докласти чимало зусиль. У 2007 р. 85 % дітей дошкільних, 80 % учнів денних загальноосвітніх, майже 60 % учнів професійно-технічних, 83-86 % студентів вищих навчальних закладів навчалися українською мовою. Водночас російською мовою відповідно навчалися 14 %, 19 %, майже 40 %, 14-17 % осіб. У 2008 р. середній показник (за даними закладів) викладання нормативних дисциплін у вищій школі за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста становив 89 %, бакалавра − 86 %, спеціаліста (магістра) − 88 %. МОН України розгорнуло роботу щодо переходу до викладання українською мовою у всіх вищих навчальних закладах до 2012 р., створення в освіті єдиного україномовного простору. Серед проблем − становлення українського професійного мовлення.

Крім того, у 2007 р. 6,9 тис. дітей дошкільного віку компактного проживання населення інших національностей виховувались угорською, молдавською, румунською, кримськотатарською й іншими мовами. На початок навчального 2007/2008 року румунською мовою навчалося 22,8 тис. учнів загальноосвітніх шкіл, угорською − 17,8 тис., молдавською − 5,2 тис., кримськотатарською − 5,9 тис., польською − 1,4 тис., англійською − 0,4 тис., болгарською − 0,09 тис., словацькою − 0,07 тис. У вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації угорською мовою навчалося 95 студентів у Закарпатській області, румунською мовою − 85 студентів у Чернівецькій області; вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації − англійською мовою 1,1 тис. студентів у м. Києві та 56 студентів у Тернопільській області, угорською мовою − 1,0 тис. студентів у Закарпатській області.

У 2008 р. у денних загальноосвітніх навчальних закладах мови викладали 130 тис. учителів, що становило 37,2 % від загальної кількості вчителів-предметників. З них 96,2 % мали повну вищу освіту. Серед учителів-мовників 40,0 % складали вчителі української мови, з яких 98,1 % мали повну вищу освіту, 28,2 % − англійської мови (92,2 % з повною вищою освітою), 23,2 % − російської мови (98,6 %) − разом 119 тис., або 91,4 %. У 2003 р. уперше кількість учителів англійської мови в Україні перевищила чисельність учителів російської мови. Учителі інших мов складали 8,6 %, зокрема німецької − 5,4 %, французької − 2,0 %, інших неукраїнських рідних мов − 0,8 %, інших іноземних (іспанської та ін.) мов − 0,3 %.


Цілі багатомовної освіти в Україні:
  • навчити учнів, студентів вільно користуватися українською та іншими кількома мовами;
  • розвивати в учнів етнічну самосвідомість, сприяти збереженню, розвиткові рідної мови;
  • формувати в учнів патріотичні почуття громадян України, створювати позитивний образ співвітчизника, відчуття приналежності до єдиної загальноукраїнської спільноти;
  • стимулювати і заохочувати поглиблене вивчення іноземних мов, насамперед глобальної англійської та інших європейських, регіональних мов, знайомити учнів з надбаннями світової культури, показувати Україну як частину світової і європейської спільноти.


У досягненні зазначених цілей слід наголосити на таких проблемах:
  • з набуттям Україною незалежності значно збільшилася кількість мов, які вивчаються в школі, оскільки ті національні меншини, які раніше не мали доступу до шкільної освіти, набули можливості вчитися своєї мови (болгари, греки, євреї, гагаузи, кримські татари та ін.); шкільне вивчення багатьох мов національних меншин не має сталої традиції (натомість перервану традицію) і стикається з численними проблемами – науковими, методичними, кадровими тощо;
  • вивчення української мови в школах національних меншин (наприклад, у школах з угорською, румунською мовою навчання) так само не має сталої традиції і, як правило, будується за зразком вивчення української мови в школах з російською мовою навчання, хоча потребує принципово інших підходів до відбору змісту і методів навчання й оцінювання його результатів;
  • помітною є монолінгвалізація україномовної частини населення України, оскільки в багатьох школах з українською мовою викладання вивчають лише українську й одну іноземну мову, рівень володіння якою здебільшого не дає підстав говорити про двомовність;
  • у школах, де одночасно вивчають українську мову і мову тієї чи іншої національної меншини, їх викладають учителі, які володіють лише однією мовою, що негативно впливає на якість навчального процесу;
  • навчання іноземних мов ускладнюється недостатньою його орієнтованістю на сучасні комунікаційні методики, браком реальної практики користування мовою тощо;
  • методична підготовка вчителів, які навчають мови, не завжди достатньо висока, зокрема тому, що для курсів методики мови в педагогічних навчальних закладах відводиться обмаль часу; крім того, зовсім не викладається методика другої мови (наприклад, української у школах національних меншин);
  • недостатнім є забезпечення шкільних мовних курсів навчальними засобами (зокрема, мультимедійними);
  • науково-педагогічні дослідження спрямовані переважно на аналіз окремих мовних курсів і недостатньо враховують проблему багатомовності освіти, майже відсутні дослідження нових для нашої школи мовних курсів.


Шляхи розв’язання проблем

Для розв’язання проблем, які виникають у формуванні багатомовності, необхідно:
  • забезпечити реальний імператив вивчення української мови, зокрема професійної, в усіх навчальних закладах, створення в освіті у найближчими роками єдиного україномовного простору;
  • заохочувати вивчення не лише іноземних, а й “наших” мов у школах з українською мовою навчання (на основі типового навчального плану “для шкіл з українською мовою навчання з вивченням мов національних меншин”, згідно з яким ці мови введено до інваріантної частини плану, і школа (клас) може обрати цей варіант за бажанням учнів і їхніх батьків);
  • розробити різні моделі мовної освіти з урахуванням послідовності введення мов, розподілу часу на мовні курси у різних класах, спрямованості змісту й методів навчання на певних етапах навчання, співвіднесеності різних мовних курсів, що пропонуються школяреві, зокрема, запроваджувати двомовне навчання, яке передбачає одночасне застосування двох мов – рідної й іноземної, державної і мови певної етнічної групи тощо – у роботі з того чи іншого предмета, що дає можливість підвищити рівень мовної освіти;
  • розробити нові і модернізувати традиційні мовні курси на основі компетентнісного підходу до навчання мови, який передбачає зміщення акцентів з мовної (лінгвістичної) складової на розвиток здатності успішно користуватися мовою у реальному житті;
  • забезпечити шкільні мовні курси належними засобами навчання; передбачити видання літератури, розрахованої на різні рівні мовної підготовки читачів;
  • переглянути програми підготовки студентів вищих навчальних закладів до навчання мов у багатомовному середовищі відповідно до потреб мовної освіти в Україні та рівня сучасної лінгводидактики; ширше застосовувати підготовку фахівців з двох (трьох) мов;
  • здійснювати порівняльні дослідження мов, літератур, культур, які представлені в Україні, а також іноземних мов, що необхідно для належного відбору змісту і методів навчання;
  • здійснювати науково-педагогічні дослідження, орієнтовані на розв’язання проблем багатомовного навчання;
  • змістити акценти у мовній підготовці на нижчі освітні рівні – дошкільну, початкову, базову і повну середню освіту задля того, аби, приступаючи до опанування фахової професійно-технічної або вищої освіти, а тим більше до навчання на рівні післядипломної освіти, аспірантури, докторантури, молода людина вже володіла мовами;
  • особливу увагу має бути приділено вивченню англійської мови, яку сьогодні опоновують майже 80 % школярів, у найближчій перспективі забезпечити її 100-відсоткове знання учнями і студентами.


1.9. Розвиток системи безперервної освіти


Сучасний розвиток постіндустріальних держав характеризується неперервним нарощуванням нових знань, посиленням інтелектуалізації праці, поширенням високих технологій. Це зумовлює гостру потребу в адекватно кваліфікованих працівниках в усіх сферах економіки, суспільного життя, а також; дефіцит кваліфікованих кадрів як основного ресурсу конкурентоспроможності в світі. Зазначені тенденції вимагають постійного навчання, неодноразового включення в навчальний процес людей різного віку і різної підготовки, які прагнуть адаптуватися до нових викликів часу, збагатити себе новими знаннями й уміннями, щоб досягти життєвого та професійного успіху. Тому попит на здобуття і вдосконалення освіти постійно зростає, а здатність результативно навчатися стає виключно важливою особистісною й соціальною цінністю, ознакою якості людського капіталу.

У зв’язку з цим розвиток в Україні системи безперервної освіти має бути реальним пріоритетом державної освітньої політики, консолідувати зусилля державних і недержавних інституцій різних сфер діяльності для створення умов і механізмів задоволення різноманітних освітніх потреб, розвитку в людей ключової компетентності − здатності навчатися впродовж життя.