Методичний посібник на допомогу учителю правознавства загальноосвітньої школи "Функції та форми держави"

Вид материала

Документы

Содержание 2. Види функцій держави За соціальним значенням державної діяльності функ­ції поділяються на 2. За сферами діяльності держави її основні функції поділяються на 3. З точки зору тривалості їх здійснення у часі дер­жавні функції поділяються на 3.Форма держави; поняття і структура 3. Ознаки, що розкривають форми і методи здійснення державної влади. 4. Форма державного правління 5. Форма державного устрою 6. Державний режим

Подобный материал:

• Управління освіти Шепетівського міськвиконкому Методичний кабінет Календарне планування, 173.97kb.
• М. О. Ричков. Основи правознавства (курс лекцій у схемах), 124.76kb.
• Програма для вступних випробувань з основ держави І права, 143.86kb.
• Засоби реалізації програми «Обдаровані діти» Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ, 693.83kb.
• Навчально-методичний посібник для студентів денної форми навчання технічних спеціальностей, 1037.68kb.
• Навчально-методичний комплекс для студентів юридичного факультету денної форми навчання, 276.78kb.
• Програма для середньої загальноосвітньої школи основи правознавства, 218.26kb.
• Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
• Літературою школярів, 1274.67kb.
• Головне управління юстиції у тернопільській області методичний посібник, 4778.85kb.

Україна МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ЧУТІВСЬКЕ РАЙОННЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ Полтавської області М Е Т О Д И Ч Н И Й П О С І Б Н И К на допомогу учителю правознавства загальноосвітньої школи "Функції та форми держави" смт.Чутове 2010

Методичний посібник на допомогу учителю правознавства загальноосвітньої школи "Функції та форми держави" - Чутове, 2010 – 18с.


Методичний посібник підготовлено Чутівським районним управлінням юстиції.


ЗМІСТ

1. Поняття функцій держави, форми і методи їх здійснення ………………………………...…...... 4 с.
   
2. Види функцій держави …………….……..…….. 6 с.
   
3. Форма держави; поняття і структура ………. 8 с.
   
4. Форма державного правління ……………….. 11 с.
   
5. Форма державного устрою …………………… 14 с.
   
6. Державний режим …………………………….. 16 с.
   

Список використаної літератури ………………. 18 с.

1. Поняття функцій держави, форми і методи їх здійснення
   

Перед будь-якою державою завжди постає коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресур­си, ідеологічні та політичні зусилля. З-поміж усієї сукуп­ності зусиль можна виділити деякі, які виражають сутність держави і без котрих вона не може повноцінно діяти як найважливіша складова частина політичної системи су­спільства. Ці основні напрями діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі, називаються функціями держави.

Головні завдання і цілі держави на тій чи іншій стадії її розвитку обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Відтак_? ос­новні напрями її діяльності, тобто її функції, мають об'єк­тивний характер, обумовлений потребами життя суспіль­ства. Здійснення функцій держави має постійний, система­тичний характер і відбувається протягом всього часу існу­вання об'єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою. Вони виникають, здійснюються і розвиваються відповідно до тих завдань, що належить виконувати дер­жаві у конкретних історичних умовах.

Функції держави взаємопов'язані з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати відповідно до своїх потреб всією своєю політикою. Саме функції держави характеризують суть державного впливу на суспільні відносини. Що ж до методів, прийомів цього впливу, вони залежать від компетенції та форм діяльності відповідних державних структур, які організують практич­не здійснення функцій держави в межах своєї компетенції.

Функції держави не можна ототожнювати з функціями її окремих органів. Функції держави — це основні напрями її діяльності, якими зумовлена робота всього державного апарату і кожного з його окремих органів. Функції ж окремого органу держави — це соціальне призначення кожного конкретного органу як особливої частини меха­нізму держави і знаходять свій вираз і конкретизацію у компетенції державних органів, закріплених за кожним органом правах і обов'язках.

Функції держави необхідно відрізняти і від окремих ви­дів державної діяльності, які здійснюються або спеціально уповноваженими на те органами держави, або структурни­ми підрозділами певної кількості органів (планування, ста­тистична діяльність тощо).

Розрізнюють функції держави за формами і методами їх здійснення. Основними формами здійснення функцій держави є правотворчість, у цілому правове регулювання і безпосередня організаторська діяльність щодо здійснення правових настанов методами переконання, заохочення і примусу.

Зміст тієї чи іншої функції держави становить сам про­цес впливу держави через практичну діяльність її відпо­відних структур на певні або на групу споріднених суспіль­них відносин.

Кожна конкретна функція держави становить єдність змісту, форм та методів здійснення відповідної гілки єдиної державної влади (законодавча, виконавча, судова), засто­сування якої пов'язане з особливостями конкретного об'єк­та державного впливу. Цю єдність можна проілюструвати на прикладі здійснення функції охорони правопорядку, за­конності, прав і свобод громадян. Для виконання завдань, що стоять перед цим напрямом державної діяльності, за­стосовуються всі її форми: а) правотворча, правове регулю­вання шляхом видання відповідними державними органами нормативних актів, а також актів конкретних (актів засто­сування норм права), спрямованих на зміцнення та охоро­ну правопорядку, законності, визначення змісту та забез­печення здійснення прав і свобод громадян; б) безпосеред­ньої організаторської діяльності при проведенні конкретних заходів, що стосуються зазначених питань (розподіл кадрів, їх навчання, здійснення нагляду за неухильним виконанням положень нормативних актів, організація цієї роботи і т. ін.).

При здійсненні зазначених функцій використовують ме­тоди: а) переконання — шляхом правового виховання на­селення, проведенням різних профілактичних заходів; б) заохочення — шляхом пропаганди досвіду й надання різних пільг та нагород колективам і особам, які не допу­скають правопорушень і беруть активну участь у боротьбі з ними; в) примус — шляхом застосування до суб'єктів, які скоїли правопорушення, законних заходів покарання, перевиховання та спонукання до діяльності, спрямованої на

усунення шкоди, заподіяної такою поведінкою іншим суб'єктам.


2. Види функцій держави


Здійснення державних функцій — це складний і багато­гранний процес впливу держави, її відповідних структур на певне коло суспільних відносин. Численність і особливості суспільних відносин» обумовлюють існування досить широ­кого кола відповідних функцій держави. Для зручності їх розуміння та вивчення на основі певних ознак функції держави поділяють на ряд видових груп.

1. За соціальним значенням державної діяльності функ­ції поділяються на:

а) основні, що характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрями її діяльності на певному етапі розвитку. Вони здійснюються не окремими державними органами, а різною мірою численними ланка­ми державного апарату. Крім того, основні функції мають комплексний характер, об'єктом їх є широке коло спо­ріднених суспільних відносин, на які і впливає певна си­стема напрямів державної діяльності.

Основними функціями держави є, наприклад, функції оборони країни, захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян;

б) додаткові, що є складовими елементами основних функцій, але самі собою не розкривають сутності держави. Так, у складі такої основної функції, як оборона країни, можна виділити низку допоміжних: зміцнення збройних сил, розвиток науково-технічного прогресу для забезпечен­ня їх озброєнням, забезпечення відповідних пропорцій військового і цивільного виробництва і т. ін.

2. За сферами діяльності держави її основні функції поділяються на:

а) внутрішні функції, що здійснюються у межах даної держави і в яких виражається її внутрішня політика. До цієї групи відносять функції: регулювання економічних відносин, організація суспільної праці, охорона правопоряд­ку, законності, прав і свобод громадян, соціальний захист населення, охорона та раціональне використання природ­них ресурсів;

б) зовнішні функції, що забезпечують здійснення зов­нішньої політики держави. Сюди відносять такі функції, як оборона країни, підтримання міжнародного миру, еконо­мічного співробітництва.

Слід мати на увазі, що в державах різних типів і на різних етапах їх розвитку кількість і зміст як внутрішніх, так і зовнішніх функцій може змінюватися. Виходячи з конкретних історичних умов їх існування, в деспотичних державах Давнього Сходу існувала функція розподілу і контролю за використанням водних ресурсів.

На перших етапах розвитку держав капіталістичного типу зміст функції державного регулювання економікою був мінімальним. Нині цей зміст суттєво розширився, зрос­ли сфери державного впливу в цих суспільних відносинах, збільшилась роль державно-правового регулювання. І на­впаки, в нашій країні із встановленням Радянської влади державне регулювання економічних відносин у цій сфері було абсолютно пануючим і стосувалось буквально всього: від рівня державних інвестицій в ту чи іншу галузь еко­номіки до встановлення найменування продукції і ціни на неї. Нині, з переходом до ринкових відносин, зміст цієї державної функції суттєво звужується. Із визначенням курсу на розбудову в Україні демократичної правової дер­жави розширюється зміст і значення функції захисту пра­вопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян, а також функції соціального захисту населення.

3. З точки зору тривалості їх здійснення у часі дер­жавні функції поділяються на:

а) постійні функції, що здійснюються протягом всього часу існування держави. До цієї групи функцій відносять оборону країни, охорону пра­вопорядку;

б) тимчасові функції, що здійснюються лише протягом певного періоду існування держави. Як приклад такої функції можуть бути події Жовтневої революції, під час якої Радянською державою було придушено опір пануючих класів, усунено їх від влади.

Можливий розподіл функцій держави за сферами суспільного життя, в яких вони здійснюються. Відповідно до цього функції розподіляються на економічні, політичні, гуманітарні.


3.Форма держави; поняття і структура


Уже за давніх часів — на Древньому Сході і в Старо­давніх Греції та Римі — у дослідників державно-правових явило; виникла потреба щодо визначення поняття, яке було б достатньо ємним і давало б загальне уявлення про ос­новні характеристики тієї чи іншої держави, про основні шляхи здійснення в ній державної влади. Таким широким поняттям стала категорія "форма держави", але в нього в різні часи різними дослідниками вкладався неоднаковий зміст.

З давніх часів найбільш відомою класифікацією форм держави була та, яку дав Аристотель. Він поділяв форми держави відповідно до двох ознак: а) кількість тих, хто править (один, декілька, багато); б) у чиїх інтересах (кого, скількох) здійснюється правління. Остання ознака була критерієм розподілу форм держави на правильні (прав­ління здійснюється в інтересах усіх) і неправильні (правління здійснюється в інтересах тільки тих, хто пра­вить). Правильними формами у нього були: монархія, ари­стократія і політія; неправильними — тиранія, олігархія, демократія.

У новий час питання про форму держави пов'язане насамперед з ім'ям Ш. Монтеск'є, який під формою держа­ви розумів ті чинники, що визначають методи здійснення державної влади. На цій основі він визначав такі конкретні форми держави: 1) республіка як форма держави, в якій організацію і здійснення державної влади визначають такі якості, як доброчесність і рівність; 2) монархія (основа влади — честь); 3) деспотія (основа влади — страх). Отже, під формою держави Монтеск'є фактично розумів лише те, що у сучасній науці називається державним (політичним) режимом).

Ж.-Ж. Руссо розумів форму держави як структурну ор­ганізацію вищих державних органів і на цій основі виділяв: 1) монархію — форму держави, в якій владу здійснює одна особа; 2) аристократію — в якій владу здійснює невелика група осіб; 3) демократію — в якій владу здій­снюють всі члени суспільства. Як видно, беручи за основу визначення форм держави ознаку організації вищих органів держави, Ж.-Ж. Руссо як форму держави розглядав ту категорію, яка в сучасному правознавстві називається формою правління.

Категорія "форма держави" є однією з найважливіших і ємніших понять державознавства. Вона має констатувати сукупність певного кола загальних ознак і взаємозв'язків, що характеризують державу як суспільний феномен. Най­більш значущі ознаки держав, які в своїй сукупності роз­кривають найважливіші характеристики форм держави, об'єднуються в такі групи:

1. Ознаки, що характеризують порядок організації і взаємодії вищих органів державної влади і управління. Су­купність цих ознак називається формою державного правління.

Цікаво, що дослідники часів царської Росії і перших років післяжовтневого періоду визначали форму держави виключно за ознакою форми правління, на основі чого вони називали кілька можливих державних форм:

а) деспотія — форма, при якій формально не існує державних органів, що сприяли б монархові у здійсненні його суверенної влади; б) самодержавство — юридично існує орган, який сприяє монархові у здійсненні його суве­ренної влади (наприклад, Державна Рада, Рада Міністрів); в) дуалістична монархія — політику уряду визначає мо­нарх (так звана конституційна монархія у вузькому зна­ченні слова); г) парламентська монархія — політику уряду визначає парламент; д) парламентська республіка — полі­тику уряду визначає парламент; є) президентська (або дуалістична) республіка — політику уряду визначає прези­дент; є) представницько-безпосередня республіка — здій­сненню суверенної влади народу сприяє парламент з оста­точною законодавчою владою; ж) чисто безпосередня ре­спубліка — здійсненню суверенної влади народу сприяє урядова Рада з законодавчими функціями.

При всій складності і заплутаності такої класифікації не виключались ще й перехідні, змішані і навіть "замаско­вані" державні форми. За такого підходу, що зосереджує увагу тільки на питаннях організації і діяльності вищих органів державної влади, не враховуються інші важливі характеристики держави, як-от: державний устрій і дер­жавний режим. Тому викладена точка зору не може бути визнана основою щодо визначення форми держави, але, певною мірою, корисна при вивченні особливостей різних підходів щодо визначення форми державного правління.

2. Ознаки, що характеризують територіальний устрій держави та відповідну організацію державних органів, на­самперед співвідношення держави як цілого з її складовими частинами. Ця сукупність ознак розкриває форму державного устрою.

3. Ознаки, що розкривають форми і методи здійснення державної влади.

Сукупність цієї групи ознак характеризує державно-пра­вовий режим.

Отже, форма держави — поняття складне. Воно харак­теризує державу з погляду існуючих у ній форми прав­ління, державного устрою та державно-правового режиму. Форма держави завжди має відповідне правове закріп­лення. Всі її елементи (форма правління, державний устрій, державний режим) мають правову основу — вони фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах. Але слід мати на увазі, що зміст правових настанов не завжди відповідає дійсному характеру існуючих відносин.

Як уже зазначалося, в юридичній літературі існують й інші думки щодо змісту категорії "форма держави". Згідно з одними зміст форми держави зводиться лише до характе­ристики форми правління (так звана форма держави у вузькому значенні слова). Інші під формою держави ро­зуміють сукупність форми правління та територіальної ор­ганізації держави без урахування державного режиму. Але ці думки не знаходили широкої підтримки у дослідників. Слід зазначити, що поняття форми держави як певної структури не означає механічної, довільної сукупності еле­ментів, що її утворюють. Форма держави відображає єдність, взаємообумовленість об'єднаних в ній елементів, в результаті чого виникає нова якість, яка не властива жод­ному з цих окремо взятих елементів.


4. Форма державного правління


Форма державного правління визначається порядком ор­ганізації, структурою і взаємодією вищих державних ор­ганів влади і управління. Розрізняють дві основні форми державного правління: монархію і республіку.


Монархія — це форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частко­во) в руках однієї особи — монарха, і передається як спадщина серед представників правлячої династії або фор­мується якимось іншим шляхом. Монархи* властиві такі юридичні ознаки: а) безстроковість влади монарха; б) во­лодіння владою за спадком по праву крові; в) представ­ництво монарха від імені держави не за дорученням, а за власним правом; г) не підпорядкованість влади монарха будь-яким іншим суб'єктам. Монархії поділяються на дві групи: необмежені та обмежені.

Необмежені монархії — це монархії, за якими влада монарха ніким і нічим не обмежена. Інакше кажучи, у країні не існує ні органів, ні законів, що могли б якоюсь мірою змінити або відмінити волю монарха. Існують різно­види необмеженої монархії:

а) деспотична монархія, за якою влада монарха обож­нюється, а він сам офіційно визнається божеством. Цей різновид необмеженої монархії був поширений у державах рабовласницького типу, і насамперед, на Древньому Сході;

б) абсолютна монархія характерна для більш пізніх часів і свого розквіту досягла в епоху феодалізму. В ній монарху вже не надаються божественні почесті, але за ним виз­нається необмежена влада, що обумовлюється його на­лежністю до правлячої династії. Прикладами абсолютної монархії можуть бути царська Росія, а у наш час — Саудівська Аравія.

Обмежена монархія — це монархія, де влада монарха тією чи іншою мірою обмежується повноваженнями певних державних органів. Різновидами її є:

а) дуалістична монархія, за якої монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і по своїй волі формує уряд, що відповідальний перед ним, а не перед парламентом. Дуалістична монархія характерна для періоду переходу від феодалізму до капіталізму і є своє­ рідною спробою примирення інтересів відживаючого класу феодалів (в особі монарха) і нового пануючого класу — буржуазії (в особі парламенту);

б) парламентарна (конституційна) монархія, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади і за яким лише формально зберігається статус глави держави, але виключно з представницькими повноваженнями. Виконавча влада належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний. Абсолют­на більшість сучасних монархій — це монархії парламен­тарні, їх існування обумовлено національними традиціями, живучістю певних символів (Англія, Швеція, Японія та ін.).

Республіка — форма державного правління, за якої всі вищі державні органи обираються населенням або форму­ються загальнонаціональним представницьким органом влади. У сучасному світі розрізняють два види республік:

а) президентська республіка, в якій повноваження глави держави, а у деяких випадках — і голови уряду, належать президенту, який обирається парламентським шляхом (прямими чи непрямими виборами населення) і формує уряд, що, як правило, не несе повної відповідальності перед парламентом. Президентські республіки сформува­лись у США, Франції, Аргентині, Ірані та ін.;

б) парламентська республіка, в якій здійснюється прин­цип верховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує відповідальний перед ним уряд (Італія, Греція, Індія та ін.).

Слід мати на увазі, що і в парламентській республіці можливе існування поста президента. Але, на відміну від президентської республіки, він обирається не населенням, а парламентом, йому підзвітний і має, переважно, представ­ницькі функції (ФРН, Індія та ін.). Щодо України, то нині вона має змішану форму правління. І4 ній вбачаються ознаки як президентської (вибори президента населенням, широке коло його повноважень), так і парламентської (обов'язкове затвердження Верховною Радою Прем'єр-міністра, можливість виразу парламентом недовіри йому) республік. Всі ці питання детально регулюються Консти­туцією України 1996 р. (див. розділи IV і V).


5. Форма державного устрою


Форма державного устрою характеризує державу з точ­ки зору її територіального поділу та відповідної організації державних органів. Державний устрій може виявлятись у "простій або складній формах. Прикладами простої форми державного устрою є унітарні (єдині) держави.

Унітарна-держава — це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіаль­ні одиниці, що не мають ознак суверенітету. Найважливішими юридичними ознаками унітарної держави вважа­ють такі:

1. до складу унітарної держави не входять державні утворення, що наділені ознаками суверенітету;
   
2. вона має єдину систему державних органів;
   
3. в унітарній державі діють єдина конституція і єдина система законодавства;
   
4. в ній існує єдине громадянство;
   
5. у міжнародних стосунках унітарна держава виступає як єдиний представник.
   

У сучасному світі більшість держав — унітарні.

Прикладом складної форми державного устрою є феде­рація і конфедерація.

Федерація — це складна держава (союзна держава), до складу якої входять декілька державних утворень (суб'єк­тів федерації), що володіють суверенітетом. Література на­водить два різновиди федерації: а) федерація, заснована на договорі, суб'єкти якої — суверенні держави, що збері­гають за собою значний обсяг повноважень, аж до права виходу із складу федерації; б) федерація, заснована на автономії, суб'єкти якої — державні утворення, що не мають ознак суверенітету, але мають певну самостійність щодо вирішення питань місцевого значення. Юридичними ознаками федерації є:

1. наявність конституції федерації в цілому і консти­туцій у кожного з її суб'єктів і, відповідно, системи зако­нодавства всієї федерації та системи законодавства у її суб'єктів;
   
2. існування громадянства як усієї федерації, так і гро­мадянства її суб'єктів;
   
3. у міжнародних стосунках може виступати як феде­рація в цілому, так і кожен з її суб'єктів.
   

Федераціями є США, Росія, ФРН та деякі інші країни. Конфедерація являє собою союз держав, які об'єднані для досягнення певних цілей одним або декількома органами (наприклад, військовими) при збереженні в інших питан­нях повної самостійності. Ознаками конфедерації є:

1. відсутність загальних для всієї конфедерації законо­давчих органів;
   
2. відсутність загальних для всієї конфедерації законо­давства, громадянства, судової та фінансової систем;
   
3. рішення загальноконфедеративних органів для членів конфедерації не є обов'язковими, і їх невиконання не тягне за собою ніяких санкцій;
   
4. наявність безумовного права виходу зі складу конфе­дерації у кожного з її суб'єктів.
   

За абсолютною більшістю конфедерація — це досить нестійка, перехідна форма від співіснування повністю неза­лежних держав до їх федерації або до утворення нової унітарної держави. Через етап конфедеративних відносин у своєму розвитку пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, яка і нині офіційно називається конфедерацією. З 1981 по 1989 рік існувала конфедерація Сенегамбія, що об'єдну­вала Сенегал і Гамбію.


6. Державний режим


Державний режим — це сукупність форм і методів здійснення державної влади. Це поняття дає відповідь на питання про те, які методи превалюють у процесі здійснення державної діяльності і досягнення цілей, що стоять перед державою. Поняття державного режиму не слід повністю ототожнювати з поняттям "політичний ре­жим", хоча за значенням вони і близькі одне до одного. Останнє поняття має більш широке значення і характери­зує не тільки методи діяльності державних органів, що визначається поняттям "державний режим", але й можли­вості та форми діяльності усіх елементів політичної систе­ми — політичних партій, рухів, інших об'єднань громадян. З цих позицій розрізняють демократичний і антидемокра­тичний державні режими.

Демократичний державний режим — це стан політич­ного життя, за якого державна влада здійснюється на ос­нові принципів широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні та діяльності органів держави, дотриманні основних прав лю­дини і т. ін. У реальності можуть .виявлятись різновиди демократичного державного режиму, наприклад, режим парламентської демократії, демократично-ліберальний, національно-демократичний.

В умовах антидемократичного державного режиму при здійсненні державної влади значно обмежуються, а то й зовсім усуваються можливості реального впливу громадян та їх об'єднань на управління державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи. Різновидами антидемократичних державних режимів є авторитарний, тоталітарний, вождизм, військово-дик­таторський, фашистський, расистський.

У більшості сучасних країн твердо встановились ті чи інші різновиди демократичних державних режимів (країни Північної та Західної Європи, Північної Америки). І лише в небагатьох країнах, переважно Близького Сходу, Афри­ки, зберігаються різні модифікації антидемократичних дер­жавних режимів. В Україні відбуваються процеси переходу до демократичного державного режиму, основи якого знай­шли своє закріплення у новій Конституції України.

На сучасному етапі розвитку України питання про фор­му держави набуває особливого значення. Адже воно сто­сується найважливіших аспектів організації і діяльності молодої суверенної держави. Тому вірне розуміння відпо­відних теоретичних положень, які виходять з аналізу світового досвіду державно-правового будівництва, застосу­вання їх адекватно до конкретних умов і національних традицій може суттєво сприяти створенню життєздатної форми Української держави, яка забезпечить прогресивний розвиток і розквіт усього суспільства.


Література

Конституція України. — К., 1996.

Кампо В. Українські реформи: політика і право. — К., 1995.

Парламенти мира. — М., 1991.

Парламент и президент. — М., 1995.

Петров В.С. Сущность, содержание и формн государ­ства. — Л., 1971.

Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К., 1993.

Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. Порівняль­ний аналіз. — К., 1995.

Чиркин В.Е. Разделение властей: социальнне и юриди-ческие аспекти // Советское государство и право. — 1990. — № 8.