Міністерство освіти та науки україни академії управління та інформаційних технологій “аріу”
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти та науки україни академії управління та інформаційних технологій, 2993.46kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 59.16kb.
- Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 14.27kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни інститут інноваційних технологій, 182.18kb.
- Міністерство освіти І науки України Академія наук вищої школи України класичний приватний, 46.15kb.
- Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 43.77kb.
- Міністерство освіти І науки україни донецький обласний центр туризму та краєзнавства, 189.44kb.
- Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 366.73kb.
- Міністерство освіти І науки україни ірпінська міська рада відділ освіти, 32.13kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж одеської, 869.19kb.
ПРОБЛЕМИ, ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОЇ ІНДУСТРІЇ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ
Туристична індустрія є однією з важливих напрямків для розвитку економіки регіонів України.
Розвиток галузі туризму впливає на розвиток інших галузей економіки, збільшенню надходжень до державного бюджету, створенню нових робочих місць.
За останні роки в індустрії туризму україни відбулися позитивні зміни: удосконалення та розширення управління сферою туризму, підвищення ефективності роботи туристичних комплексів, більше уваги приділяється рекламі туристичних комплексів на комп’ютерних сайтах, розвивається система професійної туристичної освіти.
Система управління туризмом не є відокремленою, а існує як важливий елемент регіональної системи управління. Тому слід звернути увагу на вирішення питань, пов’язаних з туристичним комплексом в регіонах: відсутність потрібного фінансування, потреба у відповідному кваліфікаційному рівні освіти спеціалістів туристичної галузі, недостатній рівень реклами туристичних баз та неефективне управління туристичною галуззю.
Туристична галузь діє у відриві від природного середовища, тим самим гальмує її перетворення у ефективну галузь економіки.
Якщо кожен санаторій, який використовує в своїй діяльності земельну ділянку, природні ресурси буде спроможний захистити природне середовище, саме тоді відбудеться перетворення туристичної сфери в один з пріоритетних напрямів регіонального розвитку.
Наступним кроком, повинна виступати реклама туристичної сфери, завдяки якої зросте інтерес до туристичних комплексів України з боку українських та іноземних громадян, що призведе до необхідного інвестування в розвиток туризму України.
Великим недоліком є достатньо низький рівень кваліфікації спеціалістів туристичної галузі. Рішення зазначеної проблеми пов’язана з необхідністю підвищення якості навчання в даній галузі. Необхідною умовою підвищення якості підготовки менеджерів з туризму є узгодженість навчальних програм, раціональність дисциплін, закріплення теорії на практиці, створення центрів перепідготовки на підвищення кваліфікації працівників туристичної сфери.
Створення високоефективної туристичної індустрії в регіонах сприятиме економічному та соціальному розвитку регіонів, збереженню навколишнього середовища, залученню інвестицій, створенню нових робочих місць.
Таким чином саме комплексний підхід дозволить аналізувати туристичну індустрію, забезпечить можливість уникнути помилок, сприятиме формуванню розвитку туризму, посилить його вплив на економічний розвиток регіонів та України в цілому.
Прушківський В. Г.
РОЗВИТОК НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ В КОНТЕКСТІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Науково-технічний напрямок у своєму розвитку проходить кілька етапів, що відрізняються за рівнем розв'язуваних задач, обсягу й відтворюючій структурі необхідних капітальних вкладень і по формах відтворення основних виробничих фондів, що роблять різний вплив на інтенсифікацію відтворення.
На першому етапі розвитку науково-технічного напрямку відбувається зародження нової науково-технічної ідеї та її матеріалізація в системі зроблених машин з наступним масовим тиражуванням. Цей етап відрізняється тривалістю, великими капітальними витратами й супроводжується глибокими структурними зрушеннями в економіці. Так, значний ріст споживання електроенергії, обмежені можливості використання традиційних енергоносіїв викликали необхідність розробки нового науково-технічного напрямку - атомної енергетики. Це, у свою чергу, призвело до створення нової підгалузі- атомного машинобудування.
Визначальною формою відтворення основних виробничих фондів на даному етапі стає нове будівництво. К. Маркс вважав його неодмінною умовою впровадження технічних досягнень у продуктивний організм. Відмінною рисою цього періоду є перевага в технологічній структурі капітальних вкладень, спрямованих на розвиток даного науково-технічного напрямку, вкладень у будівельно-монтажні роботи. Дійсно, нові технічні досягнення, що є головними віхами науково-технічного прогресу, впроваджуються в народне господарство переважно як форма нового будівництва.
У зазначений період збільшення значень кожного відсотка валового суспільного продукту й національного доходу, досягнуте в результаті зростання масштабів відтворення, значно нижче росту матеріально-виробничих витрат. У цих умовах величезну господарську роль грає навіть невелике зростання віддачі виробничих фондів. Важливим моментом поглиблення інтенсифікації суспільного виробництва на першому етапі є підвищення вимог до дотримання строків виконання робіт, їхньої тривалості, до ритмічності виробничого процесу.
Капітальні вкладення у фундамент нового науково-технічного напрямку починають окупатися на другому етапі його розвитку, коли здійснюється перехід від будівництва об'єктів, заснованих на даному науково-технічному напрямку, до інтенсивної експлуатації наявних.
Другий етап розвитку науково-технічного напрямку характеризується найбільш високими техніко-економічними характеристиками машин, які до мінімуму можуть знизити витрати виробництва й максимально збільшити його ефективність за умови, що основним показником діяльності колективів у цей час буде скорочення часу виробництва продукції в порівнянні з попереднім роком, що повинне відображатися в зниженні цін на дану продукцію.
Росту ефективності буде сприяти високий коефіцієнт змінності використання даних систем машин. Цей етап дозволяє здійснити найбільший розмір капітальних вкладень (на макроекономічному рівні) у розвиток фундаментальної науки, розробку нових науково-технічних напрямків, у створення великих матеріально-технічних заділів на майбутнє в даній сфері й інших галузях народного господарства.
Третій етап розвитку зазначеного науково-технічного напрямку характеризується створенням більше зроблених моделей і модифікацій техніки напрямку, у яких повніше будуть використані його різні параметри, закладені в даному технологічному принципі. Ефективність такого виду техніки від моделі до моделі зростає. На цьому етапі великого значення набувають такі форми відтворення основних виробничих фондів, як реконструкція й технічне переозброєння.
На четвертому етапі розвитку науково-технічного напрямку зростання техніко-економічних характеристик нових машин значно відстає від збільшення витрат на їхнє забезпечення. Це свідчить про те, що прогресивні технічні й технологічні можливості даного напрямку вичерпалися. Якщо певна галузь народного господарства не буде мати у своєму розпорядженні достатній заділ фундаментальних наукових відкриттів, що забезпечують зміну науково-технічних напрямків, четвертий етап може затягтися й привести до значних втрат. Фондоємна форма інтенсифікації відтворення на даному етапі не означає її поглиблення.
На регіональному рівні, зокрема, рівні Придніпровського регіону в Україні сьогодні, слід зазначити, що ринкова трансформація економіки також не лише суттєво впливає на розвиток традиційних (щойно розглянутих) циклічних процесів і кризових явищ, але й спроможна ініціювати нові. Одним із завдань регіонального управління економікою є запобігання та зменшення негативних наслідків структурних зрушень в економіці регіону й ефективне використання та підсилення позитивних.
Необхідно також враховувати, що досвід розвитку таких країн як Рес- публіка Корея не вписується у традиційну схему розвитку економічних циклів, а говорить про можливість прискореного розвитку за рахунок застосування досягнень науково-технічного прогресу. Україні також не слід упускати цей шанс інноваційного шляху розвитку.
Ладік Д.О.
ЕНЕРГЕТИЧНА БЕЗПЕКА ЯК ФАКТОР СТАБІЛЬНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Кожну державу можна охарактеризувати як складну систему взаємопов’язаних та нерозривних процесів. З плином часу ці процеси зазнають певних змін під тиском зовнішніх факторів, так як і сама держава є частиною ще більшої системи: людської спільноти. У зв’язку з цим виникає життєво-важливе питання забезпечення еволюційного розвитку системи-держави. І тут слід визначитися з поняттям „розвиток”, адже це – не обов’язково зростання, а процес переходу з одного стану в інший, що супроводжується змінами кількісних і якісних характеристик. Тому можна стверджувати, що поступальний розвиток системи – такий розвиток, що не веде до переломних змін її характеристик, а забезпечує плавне їх взаємозаміщення. Виходячи з цього, можна стверджувати, що поступальний розвиток держави – це комплекс заходів, що забезпечує довгострокове гарантоване та збалансоване співвідношення та взаємодоповнення головних характеристик (ознак) держави. Очевидно, що однією з найголовніших ознак будь-якої держави є її незалежність. Одним з найдійовіших заходів, за допомогою якого досягається незалежність, є економічна самодостатність країни та наявність можливості її тривалого розвитку. Саме економічна незалежність держави дозволяє керівництву країни здійснювати політику захисту національних інтересів без внутрішнього та зовнішнього тиску. Економічне зростання досягається здатністю економічної системи зберігати стабільний та збалансований процес розвитку, що формується багатьма факторами: політична та соціальна ситуація, технологічний розвиток, географічне положення країни та іншими складовими, що на перший погляд можуть бути навіть не пов’язані між собою. Серед цих факторів хочемо виділити, на наш погляд, один з найголовніших: енергетичну самодостатність країни, іншими словами – енергетичну безпеку країни (ЕНБ).
За визначенням Світової Енергетичної Ради, ЕНБ – це впевненість у тому, що енергія буде в розпорядженні в тій кількості і тієї якості, які вимагаються за даних умов. Багато вчених, що працювали та працюють над цією проблематикою, давали свої визначення ЕНБ, які характеризували ті чи інші сторони енергетичної безпеки, які були актуальні в той чи інший період часу:
ЕНБ – це своєчасне, повне і безперебійне забезпечення паливом та енергією необхідної якості матеріального виробництва, невиробничої сфери, населення, комунально-побутових та інших споживачів, запобігання шкідливому впливові на довкілля, транспортування, перетворення і споживання ПЕР в умовах сучасних ринкових відносин, тенденцій та показників світового ринку енергоносіїв. [1, с. 71]
ЕНБ проявляється як стан забезпечення держави ПЕР, що гарантують її повноцінну життєдіяльність і, по-друге, як стан безпеки енергетичного комплексу господарства України, в першу чергу – атомної енергетики, та здатність енергетики забезпечити нормальне функціонування економіки, енергетичну незалежність країни. [2, с. 370]
ЕНБ – це задоволення на оптимальному рівні поточних і перспективних потреб держави в ПЕР як у звичайних умовах розвитку економіки, так і в надзвичайних ситуаціях. [3, с. 7]
ЕНБ – стан готовності ПЕК країни щодо максимально надійного, технічно-безпечного, екологічно-прийнятного, економічно ефективного та обґрунтовано достатнього енергозабезпечення економіки держави й населення, а також щодо гарантованого забезпечення можливості керівництва держави у формуванні і здійсненні політики захисту національних інтересів у сфері енергетики без зовнішнього і внутрішнього тиску. [4, с. 9]
Перед тим, як дати своє бачення ЕНБ, слід визначитися, які ж задачі стоять перед енергетичним комплексом країни і які функції він має виконувати.
Задачі, що ставляться перед ЕНБ:
надійне енергозабезпечення споживачів;
паливно-енергетичні ресурси мають бути економічно доступними для споживачів;
ЕНБ має забезпечувати і зберігати екологічну рівновагу;
зважаючи на обмежену кількість у світі вичерпних корисних копалин, кількісні характеристики ЕНБ мають переходити в якісні;
ЕНБ має враховувати інтереси наступних поколінь, тобто носити довгостроковий та поступальний характер розвитку;
всі відносини між учасниками ЕНБ мають знаходитись у правовій сфері, тобто бути підкріпленими чинним законодавством без можливості двоякого тлумачення.
Враховуючи ці задачі та функції, можна сказати, що енергетична безпека країни – це комплекс взаємопов’язаних та раціонально збалансованих теоретичних, практичних, економічних, правових та екологічних заходів, який гарантує повне та безперебійне задоволення потреб держави в паливно-енергетичних ресурсах необхідної якості в будь-який час в будь-якому місці при будь-яких умовах.
На даний час можна констатувати, що ЕНБ – це поки що лише перспектива України, але аж ніяк не реальність. Щоб це зрозуміти, достатньо проаналізувати енергетичний баланс (ЕБ) України, який існує на сьогодні (рис.1):
Рис.1 Енергетичний баланс України
Енергетичний баланс нашої країни формується за рахунок двох джерел: імпорту енергоносіїв та їх власного видобування. На сьогодні лише близько 50% потреб у паливно-енергетичних ресурсах (ПЕР) Україна має змогу задовольнити власними силами, все інше доводиться імпортувати. Якщо проаналізувати ЕБ України, то бачимо, що левову частку в ньому займає природний газ. Така значна доля природного газу у вітчизняному енергобалансі при недостатній кількості його в Україні свідчить про залежність держави від імпорту цього енергоресурсу. Особливо гостро це питання постало зараз, коли Російська Федерація почала маніпулювати ціною на газ і тим самим ставити під загрозу енергетичну залежність України, а значить і економічну самодостатність держави. Тому зараз, як ніколи важливо виробити стратегію розвитку вітчизняної енергетичної політики, яка б враховувала всі слабкості та переваги з якими зіштовхнулася українська енергетика задля того, щоб надалі забезпечити поступальний, безперервний і незалежний від зовнішніх впливів розвиток держави.
Політика енергозабезпечення держави має спиратись на наступні критерії:
диверсифікувати імпорт енергоносіїв;
диверсифікувати види палива, що використовуються;
збільшити видобуток та використання особистих ПЕР;
збільшити ефективність виробництва, транспортування та використання ПЕР;
розробити программу енергозбереження України;
створити економічне та юридичне підґрунтя для розвитку альтернативної та традиційної енергетики;
створити ситуацію взаємозалежності при управлінні енергетичною залежністю з партнерами.
Більшості цих вимог відповідає затверджена „Енергетична стратегія України на період до 2030 року”. Але і вона має ряд вад. Так, наприклад, очікувана енергоємність ВВП України у 2030 році залишається досить високою – 0,43 кг у.п./$ США (ПКС) в той час, як Польща має вже зараз показник ПКС на рівні 0,34. Ще один значний недолік розробленої стратегії за думкою ряду фахівців полягає в тому, що існує потенційна загроза потрапити з газової у атомну залежність від Росії у зв’язку з невиправданою орієнтацією держави на розвиток атомної енергетики. Україна має тільки сировину (уран), але зараз тільки 30% потреби атомної енергетики задовольняються за рахунок вітчизняного урану. Решта покривається російською стороною. Україна не має власного замкненого циклу виробництва ядерного палива і не має технологій і потужностей для переробки/захоронення відпрацьованого ядерного палива і радіоактивних відходів. Тепловидільні збірки поставляються, знову ж таки, з Росії. Всі реактори, що експлуатуються в Україні зараз також вироблені в Росії. Ймовірно що орієнтація на російське обладнання залишиться і надалі.
Як бачимо, забезпечення енергетичної самодостатності нашої країни досі знаходиться в стадії розробки і потребує подальшого удосконалення, яке б враховувало питання комплексного розвитку наступних важливих і взаємопов’язаних чинників: економічних, технологічних, політичних, екологічних, соціальних та психологічних.
Для того, щоб перевести роботу над створенням ЕНБ України з декларативного в діючий стан перш за все слід оцінити кількісні та якісні показники чинників, що перераховані вище. Це можливо зробити лише на базі даних отриманих від окремих господарств, далі – міст, областей, регіонів і, нарешті, зробити висновки та розробити план дій на рівні держави.
Саме тому зараз, як ніколи, важливо створити регіональні програми енергетичної безпеки (РПЕБ), які б, нарешті, дали б прозору картину наявного стану речей у енергетиці на місцях. Ці програми мають дати відповіді на наступні питання:
показати рівень споживання енергетичних ресурсів в регіоні;
визначити доступний потенціал енергозбереження;
оцінити можливості енергетичної самодостатності регіону;
охарактеризувати екологічний стан визначеної місцевості;
визначити рівень освіченості у питаннях енергозбереження населення;
розробити, оцінити або ж удосконалити економічні та юридичні важелі впливу для інтенсифікації введення енергозберігаючих заходів та технологій;
прорахувати та ознайомити населення з соціальними вигодами від енергоефективності та енергозбереження;
створити ефективно діючі групи спеціалістів, які б постійно вели моніторинг чинників впливу на ЕНБ регіону і мали б можливість швидко реагувати на будь-які зміни;
розробити економічне та юридичне підгрунтя для самодостатності та самофінансування цих програм.
Створення реально діючих РПЕБ дозволить Україні вийти на якісно новий рівень розуміння та оцінки ЕНБ: ми матимемо діючі якісні та кількісні характеристики найменших об’єктів держави, що дозволить скласти повну картину енергетичного потенціалу країни та розробити енергетичну стратегію розвитку, яка буде адекватно враховувати всі наявні переваги та недоліки існуючого стану. На нашу думку, лише такий підхід до вирішення проблем ЕНБ, які гостро постали перед Україною, дозволить більш швидко з найменшими похибками та втратами при підтримці населення досягнути поставленої мети – енергетичної незалежності держави.
Література:
- Про концепцію діяльності органів виконавчої влади у забезпеченні енергетичної безпеки України. Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. – №48
- ПЕК України на порозі третього тисячоліття / під заг. Ред. А.К. Шидловського, М.П. Ковалка. – К. – ЕЗ, 2001. – 400с.
- Закон України „Про енергетичну політику України” (Проект закону) // Енергоінформ. Інформаційний додаток. – 2000. – №27
- Енергетична безпека України : стратегія та механізми забезпечення / А.І. Шевцов, М.Г. Земляний, А.З. Дорошевич та ін.: за ред. А.І. Шевцова – Дніпропетровськ: Пороги, 2002. – 264с.
Гудзь П.В.
КОНЦЕПЦІЯ КРЕАТИВНОГО РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МІСТА
Сучасне суспільство динамічно розвивається. Економіка країн стає більш гнучкою та динамічною щодо задоволення потреб споживачів та формування, власне, нових потреб та цінностей, набуваючи конкурентних характеристик. Міста у системі нового формату цивілізаційних відносин також набувають трансформаційних рис, аби і надалі ефективно виконувати свою місію по забезпеченню сприятливого середовища для життя та діяльності людей.
У дослідженні обґрунтована необхідність переходу соціально-економічного розвитку міст на постіндустріальну модель, в основі якої знаходиться концепція креативного міста. Концепція базується на творчому мисленні, творчому плануванні й творчій дії, а ключовими факторами виживання й розвитку міст визначає адаптивність, гнучкість і здатність знаходити нові рішення. Об’єктами дослідження виступали інновації міського розвитку міст Хаддерсфільд, Кіркліс (Велика Британія), Хельсінкі (Фінляндія), міста Рурського басейну Німеччини.
На зустрічі мерів європейських міст в 2004 р. у Лондоні визначалися три елементи, які детермінують розвиток успішних міст:
- мати ясну та обґрунтовану картину його розвитку у майбутньому;
- стимулювати широке поширення лідерства – для успіху міського розвитку не менше 1 % має відчути себе лідерами та діяти відповідним чином;
- сприяти прийняттю ризикованих рішень у рамках системи, заснованої на принципах підзвітності і прозорості – творча участь громади у формуванні свого міста [1, с.8].
Сучасні дослідники проблеми розвитку міст людський розум, бажання, уявлення та творчі здібності розглядають як стратегічний резерв, який витісняє на задній план такі переваги як місцеположення, природні корисні копалини, доступ до ринків, матеріально-технічні ресурси. Саме тому кращі європейські зразки регенеративного розвитку проблемних міст Європи чи/або окремих проблем міського розвитку є актуальними для українських теренів, спонукали дане дослідження та окреслили логіку дослідження.
Так, Хаддерсфільд - промислове місто з розвитком текстильного виробництва, машинобудування та хімічної промисловості, з населенням 130 тис. жит., розташоване на півночі Англії, неподалік від Манчестера. У 1980-х рр. Хаддерсфільд, як і багато інших британських міст, вступило в смугу економічної кризи, що привела до масового безробіття та реструктуризації промисловості. Проблема ускладнювалася тим, що у місті була більша концентрація промисловості, аніж в цілому по країні, рівень зарплат – нижче, а безробіття – вище за середньо британський.
Серед засобів трансформації міста із переважно промислової спеціалізації міського господарства у виробництво послуг, в інтелектуальний та творчий центр продукування найбільш результативними стали:
- кардинальна зміна системи міського управління: розмежування функцій оперативного керівництва та стратегічного управління; імплементація інституту внутрішніх тренінгів у культуру прийняття рішень; створення мобільних проектних груп;
- залучення джерел фінансування шляхом екстраполяції урядових обмежень в переваги – так званий „заявочний механізм Кіркліса”, за яким адміністрація міста використовувала заявки на урядові кошти як засіб сформувати у органах влади загальне бачення ситуації [1, с.139]; залучення коштів Євросоюзу;
- креативний розвиток міста: а) розвиток форми соціального капіталу, за якої кожна особистість зацікавлена у підпорядкуванні своїх власних інтересів більш загальним цілям, як основа продукування партнерства; б) поглиблення розуміння творчого процесу на усіх рівнях та у всіх сферах міського господарства; в) більш наочні прояви „творчого міста” у самому міському середовищі – в будівництві, благоустрої, регулюванні руху, інформаційних центрах і об’єктах культури.
У практиці розвитку російських міст визначаються інновації в управлінні корпоративними регіональними програмами соціальної спрямованості:
1. Сприяння муніципалітетам у стратегічному плануванні соціально-економічного розвитку.
2. Підвищення ефективності використання бюджетних засобів.
3. Сприяння розвиткові дрібного бізнесу.
4. Конкурсне фінансування соціальних проектів.
5. Конкурсне фінансування проектів розвитку соціальної інфраструктури.
6. Ефективна система управління корпоративними соціальними програмами [2, с.83].
Таким чином, для сучасних міст, які сподіваються не відстати від зростаючих темпів технологічних змін, першочергової важливості набуває якість менеджменту, механізмів прийняття рішень та якість робочої сили, а особливу цінність мають рідкі та „портативні” професії та здатність до творчості й новаторства. Предметом подальших наукових досліджень мають стати механізми ідентифікації недоліків та перешкод, загроз та викликів міського розвитку курортних регіонів з метою творчого пошуку шляхів екстраполяції їх у переваги та атрактивні „родзинки” місцевого розвитку, проблеми лідерства у функціонально-просторовому середовищі.
Література
1. Лэндри Ч. Креативный город. Пер. с англ.- М.: Издательский дом «Классика-ХХ1», 2005.- 399 С.
2. Город и бизнес: формирование социальной ответственности российских компаний. С.В. Ивченко, М.И.Либоракина, Т.С. Сиваева/ Под ред. М.И.Либоракиной.- М.: Фонд «Институт экономики города», 2003.- 136 с.
Несторенко Т.П.
МІСТО І ПІДПРИЄМСТВО: ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
В останні часи проблемі економічної безпеки приділяється все більше уваги. Ця проблема розглядається на різних рівнях: держави, регіону, міста, підприємства. Проте питання визначення економічної безпеки міста та взаємозв’язку економічної безпеки міста і економічної безпеки підприємств дослідженні в недостатньому ступню. Під економічною безпекою міста слід розуміти забезпечення стійкості, стабільності економіки міста, всіх міських систем, і одночасне створення передумов для її динамічного розвитку [1].
Рівень економічної безпеки міста характеризується здатністю місцевих органів влади створювати умови для розвитку фірм, залучення нових інвесторів, тим самим підвищувати рівень конкурентоспроможності підприємств і рівня конкурентоспроможності самого міста. Тобто можна стверджувати, що рівень конкурентоспроможності міста залежить від ступня розвитку, рівня економічної безпеки та рівня конкурентоспроможності підприємств, які представлені і розташовані на його території. Під економічною безпекою підприємства можна розглядати як рівень захищеності його життєво важливих інтересів від внутрішніх та зовнішніх загроз [2].
Проте значну загрозу для рівня економічної безпеки складає залежність міста від результатів діяльності одного чи декількох підприємств, особливо в тому випадку, коли вони належать до однієї галузі народного господарства. В приморському місті Бердянськ (Запорізька область) найвпливовішою галуззю економіки є хімічна та нафтопереробна промисловість, яка представлена п’ятьома підприємствами. Питома вага підприємств цієї галузі в загальному обсязі виробництва в 2002 р. складала 60,76%, в 2003 р. – 57,8%, в 2004 р. – 58,0%, в 2005 р. – 61,3%. На найбільше підприємство цієї галузі – ВАТ “Азмол” – припадало в середньому 50% від загального обсягу промислового виробництва міста. Підвищення з 01.01.2006 р. ціни на природний газ призвело до значного падіння рівня конкурентоспроможності продукції ВАТ “Азмол” і скорочення надходжень до місцевого бюджету.
Тому розвиток курортно-рекреаційної сфери міста є одним пріоритетом на шляху підвищення економічної безпеки м. Бердянськ. Цьому сприяв і прийнятий 11.01.2005 р. Закон України, який надає природним територіям м. Бердянськ статус курорту державного значення [3]. Станом на початок 2006 р. в місті функціонувало 76 санаторно-курортних і оздоровчих закладів.
Спостерігається ріст кількості відпочиваючих в цих закладах (від 67 тис. осіб в 2002 р., 87,1 тис. – в 2003 р., 95,2 тис. – в 2004 р. до 150 тис. осіб в 2005 р.). Збільшуються також надходження до міського бюджету під час курортного сезону (2002 р. – 15046,9 тис. грн., 2003 р. – 16291,9 тис. грн., 2004 р. – 17452,7 тис. грн., 2005 р. – 21438,7 тис. грн., в діючих цінах) [4]. Проте ріст кількості відпочиваючих відбувається більш високими темпами, ніж ріст показників фінансових результатів діяльності цих підприємств.
Тому підвищення рівня економічної безпеки підприємств санаторно-курортної сфери буде позитивно впливати на рівень економічної безпеки міста.
Найбільшим закладом з підприємств курортно-рекреаційної сфери, які розташовані на території м. Бердянськ, є ЗАТ „Приазовкурорт”. Як видно з табл.1, основними покупцями санаторно-курортних послуг підприємства є соціальні фонди.
Таблиця 1
Динаміка реалізації путівок ЗАТ „Приазовкурорт” різник категоріям покупців
| Реалізація | 2003 р. | 2004 р. | 2005 р. | |||
| Кількість путівок | % до обсягу реалізації | Кількість путівок | % до обсягу реалізації | Кількість путівок | % до обсягу реалізації | |
| За договорами з соціальними фондами | 16403 | 71,8 | 16624 | 69,8 | 15539 | 65,5 |
| Підприємствам і організаціям (за договорами та без договорів) | 2786 | 12,2 | 2994 | 12,6 | 3174 | 13,4 |
| За готівку | 3653 | 16 | 4207 | 17,6 | 5007 | 21,1 |
| Всього | 22842 | 100 | 23825 | 100 | 23720 | 100 |
Незважаючи на деяке зменшення частки проданих путівок за договорами з соціальними фондами (з 71,8% у 2003 р. до 65,6% у 2005 р.), ЗАТ „Приазовкурорт” суттєво залежить від цієї групи клієнтів. Більш жорсткі вимоги Фонду соціального страхування або Управління з надзвичайних ситуацій призведе до погіршення фінансового становища підприємства. Забезпечити високий ступень економічної безпеки ЗАТ „Приазовкурорт” можна за рахунок диверсифікації покупців. Тому необхідно визначити оптимальну структуру споживачів та розробити комплекс заходів з удосконалення процесу ціноутворення на різні види санаторно-курортних послуг.
Література
1. Несторенко Т.П. Конкурентоспроможність як фактор економічної безпеки міста // У зб. тез Міжнародної науково-практичної конференції „Сучасні проблеми економічної безпеки в ринкових умовах”. К.: НАУ, 2006. – С.93.
2. Пампуха С.І., Якименко Л.П. Економічна безпека підприємства: теоретико-методологічний аспект // У зб. матеріалів міжнародної науково-практичної конференції „Сучасний стан та проблеми розвитку підприємства в регіоні”, т.2. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С.87.
3. Закон України від 11.01.2005 р. № 2305-IV „Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення” // Офіційний вісник України. – 2005. - №4. – Ст.183.
4. Отчет городского головы о проделанной работе и итогах социально-экономического развития г. Бердянск за 2002-2005 гг. // Південна зоря. – 2006. - № 25 (15839).
Дробышевская Т.В.