Вступ
| Вид материала | Документы |
СодержаниеАпробація результатів дисертації. Структура дисертації. |
- Вступ, 323.48kb.
- Програма дисципліни кредитний модуль " основи радіоелектроніки" (для груп фф) Вступ, 153.44kb.
- Питания з Програми з курсу «Механіка», що виноситься на зм 1 вступ, 86.8kb.
- Робоча навчальна програма здисципліни: Принципи І методи аналізу художнього твору Спеціальність, 222.75kb.
- План, вступ, викладення змісту теми (як правило, 2 глави), висновок, а також список, 24.79kb.
- Вступ України до Світової огранізації торгівлі. Законодавчі зміни. Галузеві стратегії”, 72.41kb.
- Робоча навчальна програма Модуля Вступ до спеціальності Для студентів спеціальності, 404.17kb.
- Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 86.86kb.
- Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 104.36kb.
- М. В. Ломоносов; [вступ ст., сост., примеч. А. А. Морозова]. Ленинград : Сов писатель,, 249.18kb.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки були оприлюднені дисертантом на більш ніж двадцяти міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях і семінарах, з яких на дев’яти – у 2003 р.: «Теорія відображення та ідентифікації соціальних потреб у зв’язку з сучасними потребами поліцейської практики» (Чеська Республіка, м. Прага), «Підготовка українських суддів з Європейської конвенції про захист прав і свобод людини» (м. Дніпропетровськ), «Удосконалення нормативно-правового та організаційного забезпечення оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ» (м. Дніпропетровськ), «Наука в системе образования МВД государств-участников СНГ: проблематика, перспективы, внедрение в практику» (м. Ялта), «Гарантії виборчих прав громадян і демократичного характеру управління виборчим процесом» (м. Харків), «Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції» (м. Київ), «Проблемы развития образования, юридической науки и практики» (Республіка Білорусь, м. Мінськ), «Впровадження в Україні моделі поліцейської діяльності, ґрунтованої на підтримці громадськості: результати проведеного експерименту, можливості і перспективи» (м. Харків), «Проблеми підвищення ефективності протидії нелегальному обігу наркотичних та психотропних речовин: вітчизняний та міжнародний досвід» (м. Дніпропетровськ).
Публікації. Основні результати дисертації відображено у двох індивідуальних монографіях загальним обсягом 55 друк. арк. та у монографії у співавторстві обсягом 22,5 друк. арк., 24 статтях (21 одноосібній) у наукових фахових виданнях України за спеціальністю «Юридичні науки». Серед публікацій, що відображають наукові результати дисертації, 11 статей, опублікованих в інших наукових виданнях, у тому числі 2 – у зарубіжних, 7 тез доповідей на наукових конференціях, 19 навчальних посібників та лекцій. Загальний обсяг публікацій за темою дослідження становить 123,39 друк. арк.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів‚ поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і чотирьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 477 сторінок. Список використаних джерел складається із 614 найменувань і займає 53 сторінки. Додатки містять 7 діаграм та 31 таблицю і займають 55 сторінок.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
ВИСНОВКИ
Розробка дієвих заходів щодо підвищення ефективності організації діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення прав і свобод людини потребує ґрунтовного і послідовного наукового аналізу, реальної оцінки негативних факторів, що впливають на ефективність цієї діяльності. У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у розробці теоретико-правових та організаційних засад забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ та надання науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності такої діяльності.
Основним результатом дослідження є розробка теорії організації діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети:
- Визначення сутності прав і свобод людини як об’єкта правоохоронної діяльності дозволило узагальнити системні характеристики категорії прав людини і довести, що вони мають природну основу, є невід’ємними для кожного індивіда, позанаціональними і позатериторіальними, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, функціонують як об’єкт міжнародно-правового регулювання і захисту. У разі закріплення прав людини в законодавчих актах конкретної держави вони кваліфікуються і як права громадянина даної держави.
Права і свободи людини залежно від ступеня їх функціонального забезпечення органами внутрішніх справ можливо класифікувати на такі групи:
Перша група - права і свободи, забезпечення яких здійснюється виключно органами внутрішніх справ, або спільно з іншими державними органами за ініціативою органів внутрішніх справ. До цієї групи, на нашу думку, необхідно віднести права людини: на життя (ст. 27), на повагу до її гідності (ст. 28), на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), недоторканність житла (ст. 30), таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України (ст. 33), право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40).
Друга група – права і свободи, до забезпечення яких органи внутрішніх справ залучаються іншими державними органами і установами або органами місцевого самоврядування. До цієї групи можуть бути віднесені такі права, як право на страйк (ст. 44 ), право на участь у всеукраїнському і місцевих референдумах й право обирати і бути обраним (ст. 38), право проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39), право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50), право на працю (ст. 43), право на житло (ст. 43), право на достатній життєвий рівень (ст.48).
Третя група – це ті основні права і свободи, забезпечення яких покладено на інші державні інституції, а органи внутрішніх справ забезпечують їх у межах покладених на них функцій боротьби зі злочинністю та охороною громадського порядку. До цієї групи належать: право на освіту (ст. 53), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право на відпочинок (ст. 46), право на охорону здоров’я (ст. 49), право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 ).
Для кожної з цих груп набір організаційно-правових засобів і методів щодо їх забезпечення органами внутрішніх справ має визначатись окремо.
- На підставі ретроспективного аналізу діяльності міліції та поліції встановлено закономірності й тенденції, що впливають на ефективність забезпечення прав і свобод людини правоохоронними органами держави. Встановлено, що особливе становище органів внутрішніх справ зумовлюється обсягом і складністю їх компетенції при здійсненні правоохоронної діяльності, а також тим, що на них покладається основний тягар боротьби зі злочинністю та роботи з профілактики і запобігання злочинам з метою реалізації єдиної державної політики боротьби зі злочинністю, яка є складовою внутрішньої політики суверенної і незалежної України. Діяльність органів внутрішніх справ, спрямована на забезпечення прав і свобод людини, має певні особливості, які зумовлюються їх повноваженнями. Компетенція органів внутрішніх справ щодо забезпечення реалізації загальнолюдських стандартів прав людини реалізується в різних сферах, зокрема під час охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, провадження дізнання, виконання судових вироків та постанов тощо.
Особливості діяльності міліції щодо забезпечення прав і свобод людини виявляються також у засобах цієї діяльності, які залежать від умов життя нашого суспільства і тому можуть змінюватися і вдосконалюватися по мірі його демократизації, переростання у дійсно громадянське суспільство, властиве правовій державі. Вони перебувають у тісному зв’язку, що й дозволяє ефективно впливати на поведінку людини.
- В Україні за часів незалежності здійснено законодавче закріплення системи основних прав та свобод людини, а також системи їх правового забезпечення, які відповідають вимогам існуючих міжнародних стандартів. Втім, у жодному міжнародному документі спеціального визначення категорії “права людини” немає, хоча від інтерпретації цього поняття, від розуміння, що таке права людини, залежать ефективність діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини. Права людини становлять комплекс юридичних можливостей, що обумовлені фактом існування людини в цивілізованому суспільстві, одержали юридичне закріплення і забезпечуються державою.
- Прийняті міжнародним співтовариством принципи і стандарти у галузі прав людини встановлюють верховенство загальнолюдських цінностей над усіма іншими. Вони мають значний вплив як на формування національного законодавства в цілому, так і на окремі його інститути.
Система прав і свобод людини, що гарантується Конституцією України, розроблена з урахуванням відповідних міжнародно-правових актів. У той же час у законодавчих актах практично відсутній організаційно-правовий механізм забезпечення прав і свобод людини. Усунення означеної прогалини необхідно здійснювати у таких напрямках, як, по-перше, внесення відповідних змін до Конституції України як основного джерела норм, що регламентують загальні засади забезпечення прав і свобод людини; по-друге, внесення змін до цивільного, адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального та оперативно-розшукового законодавства.
Обґрунтовано необхідність розробки Кодексу прав і свобод людини, в якому повинні бути визначені принципи діяльності державних органів щодо забезпечення прав і свобод людини, міститися узагальнений перелік прав і свобод, їх конституційні гарантії, процедура їх забезпечення, порядок відновлення. По-третє, приведення у відповідність з міжнародними стандартами, що стосуються забезпечення прав і свобод людини, нормативних актів МВС України.
Для розвинених країн характерна наявність загальнонаціональних і регіональних програм діяльності поліції, що включають юридичні, організаційно-управлінські та інші взаємозалежні заходи, які мають достатнє фінансове забезпечення. Творче використання такої практики, безсумнівно, може мати для України чималий інтерес, і тому наукове дослідження цієї проблематики уявляється дуже перспективним.
5. Реалізація пропозиції щодо впровадження світових стандартів забезпечення праві свобод людини повинна відбуватися шляхом змін та доповнень у закони та підзаконні акти Ураїни. Зокрема:
- До Конституції України необхідно внести норму, яка б передбачала обов’язок держави відшкодовувати потерпілому від злочину збитки у разі, якщо держава не забезпечила захист особи від злочину та відшкодування шкоди за рахунок злочинця або з інших джерел. Відповідний механізм компенсування шкоди, завданої потерпілому від злочину необхідно закріпити у кримінально-процесуальному та цивільному законодавстві з моменту надання особі статусу «потерпілого від злочину»;
- доповнити ст. 5 Закону України “Про міліцію” положеннями: “Громадяни мають право відмовитися від виконання явно незаконних вимог та протидіяти явно незаконним діям з боку працівників міліції, не перевищуючи меж необхідної оборони. Явно незаконними визнаються вимоги та дії працівників міліції, які не відповідають чинному законодавству, норми якого виключають можливість працівників міліції діяти за власним розсудом”;
- внести наступні зміни та доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення:
а) стосовно реалізації принципу презумпції невинуватості в адміністративному процесі передбачити, що “особа вважається невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, доки її вину не буде доведено в передбаченому законом порядку і встановлено постановою, що вступила в силу, або рішенням по справі. У разі скасування постанови як неправосудної або рішення як неправомірного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним застосуванням заходів адміністративного стягнення, у порядку, визначеному законом”.
б) щодо участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення: закріпити у ст. 271 КпАП України обов’язкову участь захисника у справах про адміністративні правопорушення скоєнні неповнолітніми, іноземцями та осами без громадянства, особами, які є психічно хворими і нездатними самостійно захищати свої права і свободи, у справах, де необхідно захищати право власності, у справах, де передбачено стягнення у вигляді адміністративного арешту. У цій же статті необхідно визначити захисника право брати участь в адміністративному провадженні з моменту складання протоколу про адміністративне затримання або адміністративне правопорушення;
в) щодо розв’язання питань, пов’язаних з визначенням стану осудності особи, як підстави звільнення від адміністративної відповідальності: Доповнити главу 21 КпАП “Особи, які беруть участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення”, окремою статтею – “Обов’язкове призначення експертизи”, якою передбачити процедуру визначення психічного стану особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, якщо є відомості або підстави вважати її неосудною; визначення стану алкогольного або наркотичного та токсичного сп’яніння; встановлення віку правопорушника, якщо це матиме значення для вирішення справи, а відповідні документи відсутні та статтею, у якій передбачити право посадової особи, що здійснює провадження в адміністративній справі, призначити психіатричну експертизу у випадках, коли є дані, які дають підстави вважати, що правопорушник під час вчинення правопорушення був у стані неосудності;
г) стосовно забезпечення прав і свобод людини під час доставлення особи та адміністративного затримання: доповнити ст. 259 КУпАП положеннями про порядок доставлення, права доставлених осіб, процедуру оскарження ними протиправних дій посадових осіб, межі втручання з боку міліції у права людини і процесуальний порядок такої діяльності, конкретизацію строку обмеження прав особи при доставленні; ст. 261-262 КУпАП доповнити положеннями щодо порядку оскарження адміністративного затримання, можливості надання юридичної допомоги особам, яких затримали за адміністративні правопорушення, після складення протоколу про адміністративне затримання; ст. 264 КУпАП доповнити нормою про порядок проведення огляду, права та обов’язки осіб, які беруть участь у процесі огляду, а також порядок оскарження дій посадових осіб.
- доповнити проект Адміністративно-процедурного Кодексу України положеннями щодо реалізації громадянином права на оскарження в адміністративному провадженні, якими визначити предмет оскарження (постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення та акти про застосування заходів забезпечення провадження в справі), суб’єктів, що мають право на оскарження дій посадових осіб в адміністративному провадженні (особа, щодо якої винесено постанову, потерпілий, а також інші зацікавлені особи), суб’єктів, що мають право розглядати скарги (суд, вищий орган (посадова особа) щодо органу, що виніс постанову, яка оскаржується), порядок реалізації права людини на оскарження в адміністративному провадженні (форми та строки подання скарги потерпілим або правопорушником та надання відповіді цим суб’єктам);
- доповнити Кримінально-процесуальний кодекс України положеннями, згідно з якими визнання вини особи не може бути побудоване лише на доказах, що базуються на її зізнанні (явці з повинною, пізнавальних показаннях, перевірці таких показань, шляхом проведення відтворення обстановки та обставин події), а в тих випадках, коли у справі відсутні інші докази вини особи, кримінальна справа може бути повернута на додаткове розслідування. Зізнання ж особи (при наявності інших доказів її вини), можливо враховувати як обставину, що позитивно характеризує особистість, а не як основний доказ;
- доповнити Закон України “Про боротьбу з корупцією” положеннями щодо порядку відновлення прав і свобод людини, відносно якої був складений про корупційне правопорушення, а судом було прийнято рішення про звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначністю скоєного діяння або за реабілітуючими обставинами – відсутністю складу правопорушення, відсутності події правопорушення, неякісного збору матеріалів про корупційне правопорушення тощо;
6. Залишаються актуальними питання надійного та ефективного функціонування механізму організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини. Важлива роль у механізмі організаційно-правового забезпечення у цій сфері покладається на органи внутрішніх справ, правоохоронна діяльність яких у сфері забезпечення прав і свобод людини характеризується двовекторністю. Перший напрямок пов’язаний з адміністративно-правовими засобами забезпечення, другий – з реалізацією кримінально-правових норм. При цьому у взаємовідносинах з людиною посадові особи органів внутрішніх справ мають виходити з пріоритету забезпечення прав і свобод людини над іншими завданнями правоохоронної діяльності.
7. Формування змісту організаційно-управлінських засад діяльності поліції зарубіжних країн щодо забезпечення прав і свобод людини характеризується тривалим періодом. У США, Німеччині, Франції, Великій Британії та інших світових демократіях вироблені сучасні ефективно діючі моделі гарантій прав і свобод людини. Теоретичні та організаційно-правові моделі функціонування поліції постійно еволюціонують, причому, відповідні процеси інтенсифікуються. Однак погляди на її завдання та організацію неоднакові і визначаються як національними особливостями, так і проблемами, що стоять на певному етапі перед конкретною країною. Пряма і безпосередня залежність поліції від конкретного політичного режиму, силовим гарантом існування якого вона є, призводить в разі його зміни до реформування правової бази, кадрів, організаційних моделей, стратегії і тактики її функціонування.
В Україні існує потреба в реалізації міжнародних стандартів прав людини у принципах організації роботи органів внутрішніх справ. Це не можливо без використання досвіду поліції зарубіжних країн у сфері забезпечення прав і свобод людини, зокрема покращення нормативного регулювання адміністративної діяльності міліції та визначення системи критеріїв оцінки стану забезпечення нею прав і свобод людини, удосконалення структури органів внутрішніх справ, вирішення питань кадрового забезпечення міліції, впровадження нових форм і методів забезпечення прав і свобод людини, застосування інноваційних технологій у процеси підготовки персоналу органів внутрішніх справ.
7. Комплексний аналіз завдань і функцій органів внутрішніх справ дозволив дійти висновку щодо забезпечення прав і свобод людини як пріоритетного напряму та стратегічної мети діяльності Міністерства внутрішніх справ України. Встановлено, що нагальною потребою є переорієнтація каральної функції органів внутрішніх справ на забезпечувальну, в межах якої права і свободи людини виступають визначальним фактором гуманізації правоохоронної діяльності у відповідності з міжнародними стандартами. При визначенні нового погляду на суспільне призначення адміністративного права слід виходити з конституційних положень, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, в тому числі органів внутрішніх справ.
8. Забезпечення прав і свобод людини безпосередньо пов’язано з важливим напрямком функціонування органів внутрішніх справ – адміністративною діяльністю. До основних проблем забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ варто віднести:
- проблему реалізації прав і свобод людини в адміністративно-правових відносинах, коли сторонами є особа і працівник міліції чи орган внутрішніх справ в цілому;
- проблему активізації ролі людини у відстоюванні своїх прав, свобод і законних інтересів та скасування монопольного права держави на охорону її прав і свобод;
- проблему формування ефективної адміністративно-процесуальної бази взаємовідносин людини та посадової особи органу внутрішніх справ;
- проблему створення системи противаг у відносинах людини з органами внутрішніх справ та їх посадовими особами, призначенням якої є створення максимально рівних умов для нейтралізації протиправних вчинків та зловживань з боку представників влади;
- проблему вдосконалення правозахисної практики в діяльності міліції.
Одним із шляхів розв’язання зазначених проблем є розробка концепції правового забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності. Її метою повинно стати перетворення адміністративного права на право “забезпечення прав людини”
9. Механізм організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ - це динамічна система правових і організаційних форм, засобів та заходів, дія і взаємодія яких спрямовані на запобігання порушенням прав людини чи на їх відновлення у випадку порушення. Він містить у собі три елементи: 1) охорону прав і свобод; 2) захист прав і свобод; 3) юридичну допомогу людині.
Міліція поряд з іншими правоохоронними органами покликана привести в дію механізм організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини, її функції багатогранні: від створення безпечних умов реалізації прав і свобод людини у громадських місцях до захисту від злочинних посягань на права і свободи людини із застосуванням примусових заходів.
10. Настала необхідність створення адміністративно-правового інституту забезпечення прав і свобод людини. Цей інститут повинен передбачати збалансовані взаємно кореспондуючі права та обов`язки органів виконавчої влади і приватних осіб та регулювати їх взаємовідносини на підставі всебічного забезпечення прав і свобод людини. Означене можливо за рахунок:
- коригування структури предмета адміністративного права щодо регулювання відносин органів виконавчої влади (їх посадових осіб) і приватних осіб;
- подальшого розвитку інституту адміністративно-правової відповідальності працівників органів внутрішніх справ за протиправні дії;
- створення збалансованого інституту взаємної відповідальності органів державної влади та приватних осіб як учасників адміністративно-правових відносин;
- розробки концепції ліцензування, в якій передбачити законодавче закріплення умов визнання діяльності ліцензованою, завдань, термінів і умов компенсації витрат на ліцензування, впровадження інституту відповідальності суб’єктів ліцензування за протиправні дії;
- впровадження загальнодержавної реєстрації юридично-значущих фактів.
Створений інститут повинен бути комплексним, тобто він має вміщувати норми, які регулюють відносини осіб з усіма суб’єктами виконавчої влади. Комплексність цього інституту означає також належне наповнення його не тільки матеріальними, але й адміністративно-процесуальними нормами. Точно, повно і детально розписані процедури взаємин виконавчої влади і приватних осіб повинні стати неодмінним і ефективним способом їх забезпечення.
11. Організація діяльності органів внутрішніх справ як провідної ланки правоохоронної системи держави потребують реформування, яке повинно здійснюватися поетапно:
Перший етап – структурна перебудова, що передбачає: 1) децентралізацію процесу управління міліцією; 2) інформатизацію органів внутрішніх справ; 3) усунення паралелізму та дублювання функцій; 4) усунення тенденцій щодо депрофесіоналізації міліції; 5) кардинальне посилення соціального захисту працівників органів внутрішніх справ.
Другий етап – передача іншим міністерствам, відомствам функцій, не властивих МВС України (здійснення карантинних та санітарно-ветеринарних заходів, утримання в приймальниках-розподільниках осіб без постійного місця проживання, жебраків, неповнолітніх тощо), що сприятиме підвищенню ефективності діяльності щодо забезпечення прав і свобод людини. Окремого вирішення потребують питання, пов’язані з передачею функцій щодо організації дорожнього руху, монтажно-експлуатаційних робіт підрозділів Державної автомобільної інспекції.
Третій етап – розмежування функцій між підрозділами кримінальної міліції, міліції громадської безпеки та підрозділами боротьби з організованою злочинністю, при цьому профілактична діяльність повинна визнаватися пріоритетною.
12. Удосконалення організації діяльності органів внутрішніх справ повинно бути спрямоване на забезпечення прав і свобод людини. Основними його шляхами є: створення місцевої міліції; приведення стану управління органами внутрішніх справ у відповідність до загальносвітових стандартів; впровадження кримінологічного супроводження діяльності органів внутрішніх справ за рахунок створення науково-методичних кримінологічних центрів; чітке визначення форм і методів діяльності міліції в сфері захисту прав і свобод особи.
13. Реформування системи органів внутрішніх справ неможливе без нової кадрової політики, основна мета якої полягає у створенні організаційно-правових, соціальних, виховних, психологічних, матеріально-технічних, фінансово-економічних та інших передумов для формування високопрофесійного персоналу органів внутрішніх справ, здатного ефективно, на високому рівні забезпечувати права і свободи людини.
Окремим напрямком удосконалення кадрової роботи в органах внутрішніх справ є визначення функціональних параметрів посад персоналу органів внутрішніх справ, зокрема: розробка та нормативне закріплення класифікації існуючих посад; опис змісту функцій та завдань різних категорій працівників; встановлення відповідності оплати кожному виду такої діяльності; визначення переліку основних і неосновних (допоміжних) функцій; розробка функціонального паспорту посади.
З метою вдосконалення кадрової політики в системі МВС України необхідно розробити Комплексну програму підготовки персоналу органів внутрішніх справ, у межах якої доцільно інтегрувати напрями підготовки фахівців-правоохоронців на всіх рівнях, вирішити завдання формування змісту навчання, виходячи з його цільового спрямування, завдань і функцій органів внутрішніх справ, посадових обов’язків персоналу, попередньо здобутої ними освіти, досвіду практичної діяльності, інтересів і потреб особистості.
14. Реформування системи відомчої освіти необхідно здійснювати на засадах профілізації навчальних закладів; практичної спрямованості навчального процесу; впровадження в навчальний процес досвіду діяльності міліції України та поліції щодо забезпечення прав і свобод людини; єдиних освітньо-професійних програмах, заснованих на освітньо-кваліфікаційних характеристиках; створенні єдиної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації науково-педагогічного складу.
Навчання у вищих навчальних закладах повинно сприяти формуванню професійних знань та навичок щодо забезпечення прав і свобод людини; розширенню уявлень про чинне міжнародне та національне законодавство у галузі забезпечення прав і свобод людини, регулювання діяльності органів внутрішніх справ; доведенню необхідності безперервного процесу освіти, навчання та виховання, що створює передумови отримання знань, розвитку світогляду, набуття майстерності і вироблення індивідуальних норм поведінки з урахуванням особистих особливостей кожного працівника, які відповідали б вимогам міжнародного та національного законодавства в галузі забезпечення прав і свобод людини. Тому доцільно ввести до навчальних програм спеціальний курс “Забезпечення прав і свобод людини у правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ”. За результатами дослідження запроваджено викладання означеного курсу та розроблено типову навчальну програму.
15. З метою об’єктивного визначення місця правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ у загальнонаціональному організаційно-правовому механізмі забезпечення прав іа свобод людини, адаптації в Україні досвіду діяльності поліції зарубіжних країн у цій сфері з позицій організаційної цілісності, впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ науково-теоретичних й концептуальних положень щодо управління правоохоронною діяльністю у сфері захисту прав і свобод людини, доцільно запровадити в апараті Міністра внутрішніх справ України посаду радника Міністра з питань забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ. До функціональних обов’язків радника Міністра також слід віднести контроль за здійсненням підготовки фахівців у сфері національного та міжнародного права з питань забезпечення прав і свобод людини, визначення основних напрямів та першочергових заходів щодо набуття широкими верствами населення правових знань та навичок у їх застосуванні, сприяти координації та дієвій участі органів місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадських організацій, навчальних закладів і наукових установ у формуванні правосвідомості людей, забезпеченні вільного доступу до джерел інформації з проблематики дотримання прав людини. Одночасно аналогічні посади доцільно ввести в центральних апаратах інших правоохоронних органів.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl