Geum.ru

Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Калюк Олексій Миколайович

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6
В.Ф. Некрасов, В.Д. Кривец, В.В. Журавлев и др. – М.: Б.и., 1986. – 262 с.
  • Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине. 1941–
    1944. – В 2 кн. – Кн. 2: Партизанская война. – К.: Наукова думка, 1985. –
    431 с.
  • На страже границ Отечества. История пограничной службы. Краткий очерк. – М.: АСК, 1998. – 180 с.
  • На страже границ Советского государства. – Кн. 5. – М.: Воениздат, 1973. – 454 с.
  • На страже стальных магистралей. – М.: Воениздат, 1989. – 220 с.
  • Некрасов В.Ф. Внутренние войска Советского государства. 1917–1977 / Академия МВД СССР. – М.: Б.и., 1980. – 468 с.
  • Некрасов В.Ф. МВД в лицах. – М.: Норма, 2000. – 342 с.
  • Некрасов В.Ф. На страже интересов Советского государства: История строительства войск ВЧК-ОГПУ-НКВД-МВД. – М.: Воениздат, 1983. – 368 с.
  • Некрасов В.Ф. Некоторые вопросы партийно-политической работы по выполнению задач боевой службы в специальных частях внутренних войск МВД СССР. – М.: Политиздат, 1973. – 230 с.
  • Некрасов В.Ф. Тринадцать “железных” наркомов. – М.: Версты, 1995. – 416 с.
  • Огляд Міністерства внутрішніх справ Союзу РСР. 10 листопада
    1949 р. // Архів МВС України. – Ф. 48. – Оп. 2. – Спр. 11. – Арк. 131–145.
  • Огляд Управління військ НКВС по охороні тилу Діючої Червоної Армії. 9 вересня 1941 р. // Архів внутрішніх військ МВС України. –
    Ф. 39. – Оп. 2. – Спр. 89. – Арк. 119.
  • Огляд Управління військ НКВС по охороні тилу Діючої Червоної Армії. 26 січня 1945р. // Архів внутрішніх військ МВС України. – Ф. 47. – Оп. 32. – Спр. 179. – Арк. 22.
  • О культе личности и его последствиях: Доклад Первого секретаря ЦК КПСС тов. Хрущева Н.С. XX съезду КПСС 25 февраля 1956 г. // Известия ЦК КПСС. – 1989. – № 3. – С. 128–170.
  • Оперативне зведення заступника Наркома внутрішніх справ УРСР.
    2 грудня 1939 р. // Архів МВС України. – Ф. 15. – Оп. 1. – Спр. 9. –
    Арк. 245–251.
  • Оперативне зведення Наркома внутрішніх справ УРСР. 13 лютого
    1940 р. // Архів МВС України. – Ф. 3. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 88–98.
  • Оперативне зведення Наркома внутрішніх справ УРСР. 23 липня
    1940 р. // Архів МВС України. – Ф. 15. – Оп. 1. – Спр. 10. – Арк. 37– 38.
  • Оперативне зведення Наркома внутрішніх справ УРСР. 20 вересня
    1940 р. // Архів МВС України. – Ф. 15. – Оп. 1. – Спр. 12. – Арк. 175–177.
  • Оперативне зведення штабу 10-ї дивізії за 22–25 червня 1941 рр.
    25 червня 1941 р. // Архів внутрішніх військ МВС України. – Ф. 11. –
    Оп. 4. – Спр. 37. – Арк. 91.
  • Оперативне зведення штабу 32-ї дивізії НКВС. 11 січня 1946 р. // Архів внутрішніх військ МВС України. – Ф. 49. – Оп. 3. – Спр. 74. – Арк. 56.
  • Оперативне зведення штабу 62-ї дивізії НКВС. 21 грудня 1945 р. // Архів внутрішніх військ МВС України. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 20. –
    Арк. 75.
  • Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне: Сборник документов. – М.: Книга и бизнес, 1995. – Т. 1: Накануне. – Кн. 1: ноябрь 1938 г. – декабрь 1940 г. – 452 с.
  • Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне: Сборник документов. – М.: Книга и бизнес, 1995. – Т. 1: Накануне. – Кн. 2: 1 января – 21 июня 1941 г. – 398 с.
  • Органы и войска МВД России: краткий исторический очерк //
    Некрасов В.Ф., Борисов А.В., Детков М.Г. и др. – М.: Объединенная редакция МВД России, 1996. – 462 с.
  • Парсаданова В. Депортация населения Западной Украины и Западной Белоруссии в 1939–1941 гг. // Новая и новейшая история. – 1989. – № 2. – С. 26–44.
  • Петров И.И. Партийно-политическая работа в пограничных войсках накануне и в начале Великой Отечественной войны (1939–1943 гг.). – М.: Политиздат, 1972. – 206 с.
  • Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД, 1934–1941: Справочник. – М.: Звенья, 1999. – 504 с.
  • Підсумкова доповідь про бойову й агентурно-оперативну роботу
    4-го Управління НКДБ УРСР в 1941–1945 рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 1995. – № 1/2. – С. 127–143.
  • Повідомлення Секретарю ЦК КП(б)У тов. Хрущову М.С. 21 травня
    1949 р. // Архів внутрішніх військ МВС України. – Ф. 3. – Оп. 1. –
    Спр. 115. – Арк. 120.
  • Пограничные войска СССР. 1928–1938. Сборник документов и материалов. – М.: Политиздат, 1972. – 468 с.
  • Пограничные войска СССР. 1939–1941. Сборник документов и материалов. – М: Политиздат, 1970. – 386 с.
  • Пограничные войска СССР. 1941–1945. Сборник документов и материалов. – М.: Политиздат, 1975. – 465 с.
  • Пограничные войска СССР. 1945–1950. Сборник документов и материалов. – М.: Политиздат, 1975. – 758 с.
  • Подання на прикордонні війська МВС Українського округу до нагородження орденом «Червоний прапор». 5 січня 1948 р. // Архів внутрішніх військ МВС України. – Ф. 4. – Оп. 1. – Спр. 27. – Арк. 260–273.
  • Полиция и милиция России: страницы истории / Борисов А.В.,
    Дугин А.Н., Малыгин А.Я. и др. – М.: Наука, 1995. – 318 с.
  • Положення про конвойні війська НКВС Союзу РСР. 20 листопада
    1939 р. // Архів внутрішніх військ МВС України. – Ф. 43. – Оп. 38. –
    Спр. 104. – Арк. 55.
  • Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття. Переселення поляків та українців 1944–1946. – Т. 2. – Варшава-Київ: Книга, 1998. – 1007 с.
  • Пономаренко П.К. Всенародная борьба в тылу немецко-фашистких захватчиков. 1941–1944. – М.: Воениздат, 1986. – 364 с.
  • Попков С. Статус невійськового формування визначається завданнями, які на нього покладаються // Міліція України. – 2004. –
    № 3. – С. 8–9.
  • Попов А.А., Плеханов А.М. От кадетских корпусов России к суворовским военным училищам войск НКВД (МВД) СССР (1731–1960 гг.). Исторический очерк. – М.: Норма, 1998. – 328 с.
  • Постанова ДКО СРСР «Про організацію гарнізонної служби». 4 січня 1942 р. // Архів МВС України. – Ф. 12. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 43.
  • Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про посилення боротьби з українсько-німецькими націоналістами у західних областях України». 8 січня 1945 р. // Архів МВС України. – Ф. 43. – Оп. 1. – Спр. 10. – Арк. 25–31.
  • Правда. – 1941. – 23 июня.
  • Приказано заступить: Сборник. – М.: Политиздат, 1974. – 244 с.
  • Прикордонні війська України: Історія і сучасність. – Хмельницьк: Академія прикордонних військ України, 1990. – 296 с.
  • Проценко Е.Д. Подготовка офицерских кадров внутренних войск в годы Великой Отечественной войны (историко-правовой аспект). – СПб.: Б.и., 1997. – 267 с.
  • 50 лет Вооруженных Сил СССР – М.: Воениздат, 1968. – 632 с.
  • 50 лет на страже границ советского государства: Историко-мемуарный сборник / Под ред. П.И. Зырянова. – М.: Воениздат, 1969. – 300 с.
  • 50 лет на страже объектов государственной важности. – М.: АСК,
    1997. – 318 с.
  • Реабілітація репресованих: законодавство та судова практика: Збірник документів / Під ред. В.Т. Маляренка. – К.: Юрінком, 1997. – 461 с.
  • Результати оперативно-бойової діяльності частин внутрішньої охорони МВС УРСР. 17 жовтня 1954 р. // Архів внутрішніх військ МВС України. – Ф. 1. – Оп. 1. – Од. зб. 754.
  • Сборник законов СССР и Указов Президиума Верховного Совета СССР (1938 – ноябрь 1958 гг.). – М.: Госполитиздат, 1959. – 710 с.
  • Свод законов СССР. – 1939. – № 32. – 449 с.
  • Сечкин Г.П. Советские пограничные войска. – М.: Политиздат, 1976. – 520 с.
  • Советская Украина в годы Великой Отечественной войны. 1941–1945. Документы и материалы. – В 3 т. – Т. 1: Украинская ССР в первый период Великой Отечественной войны (22 июня 1941 г. – 18 ноября
    1942 г.). – К.: Наукова думка, 1985. – 517 с.
  • Советская Украина в годы Великой Отечественной войны. 1941–1945. Документы и материалы. – В 3 т. – Т. 2: Украинская ССР в период коренного перелома в ходе Великой Отечественной войны (19 ноября 1942 г. – конец 1943 г.). – К.: Наукова думка, 1985. – 510 с.
  • Советская Украина в годы Великой Отечественной войны. 1941–1945. Документы и материалы. – В 3 т. – Т. 3: Украинская ССР в завершающий период Великой Отечественной войны (1944–1945 гг.). – К.: Наукова думка, 1985. – 509 с.
  • Советские вооруженные силы. 1918–1988. Страницы истории / Бобылев П.Н., Бокарев В.П., Липицкий С.В. и др. – М.: Политиздат, 1987. – 416 с.
  • Содовой Н.Е. Деятельность Коммунистической партии по строительству и укреплению политорганов и партийных организаций в пограничных войсках (1929 – июнь 1941 гг.). – М.: Политиздат, 1975. – 198 с.
  • Спецслужбы и войска особого назначения / Сост. и общ. ред.
    Т.И. Линник. – Минск: Б.и., 1997. – 607 с.
  • Сталинское политбюро в 30-е годы: Сборник документов / Сост.
    О.В. Хлевнюк, А.В. Кващонкин, Л.П. Кошелева, Л.А. Роговая    . – М.: ОЛМА-Пресс, 1995. – 495 с.
  • Сторінки воєнної історії України: Збірник наукових статей / Під ред. М.В. Коваля. – К.: Наукова думка, 1997. – 232 с.
  • Строкач Т.А. Наш позивний – свобода. – К.: Політвидав, 1975. – 414 с.
  • Судоплатов П.А. Спецоперации: Лубянка и Кремль: 1930–1950 годы. – М.: ОЛМА-Пресс, 1998. – 688 с.
  • Сувениров О.Ф. Наркомат обороны и НКВД в предвоенные годы // Вопросы истории. – 1991. – № 6. – С. 26–35.
  • 1418 дней войны. Из воспоминаний о Великой Отечественной / Сост. Е.Н. Цветаев, В.С. Яровиков. – М.: Политиздат, 1990. – 687 с.
  • Телеграфна інформація Начальника Львівської залізниці тов. Л. Кагановичу та тов. І. Серову. 29 червня 1940 р. // Архів МВС
    України. – Ф. 15. – Оп. 1. – Спр. 10. – Арк. 52.
  • Украинская ССР в годы Великой Отечественной войны Советского Союза : Хроника событий. – К.: Политиздат, 1985. – 618 с.
  • Україна у Другій світовій війні : Уроки історії та сучасність // Матеріали міжнародної наук. конф. (27–28 жовтня 1994 р. ). – К.: Б.и., 1995. – 283 с.
  • Українська Повстанська Армія і національно–визвольна боротьба в Україні у 1940–1950 рр. // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, 25–26 серп. 1992 р. – К.: Б.и., 1992. – 240 с.
  • Федоров Л. Б. Внутренние войска МВД СССР: Опыт формирования: Автореф. дисс…канд. ист. наук: 07.00.01. – М.: СПБ ГУ, 1992. – 24 с.
  • Фостій І. Діяльність ОУН на Буковині у 1940–1941 рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2000. – № 2/4. – С. 41–50.
  • Фронт без линии фронта. – М.: Воениздат, 1975. – 302 с.
  • Чайковський А.С. Миттєвості історії. – К.: Україна, 2000. – 272 с.
  • Чайковський А.С. Невідома війна (Партизанський рух в Україні 1941–1944 рр. мовою документів, очима історика). – К.: Книга, 1994. – 292 с.
  • Чайковський А.С. Плен. За чужие и свои грехи (Военно-пленные и интернированные в Украине 1939–1953 гг.). – К.: Парламентское издательство, 2002. – 503 с.
  • Чисніков В.М. Секретарі, наркоми, міністри внутрішніх справ
    України. – К.: Українська академія внутрішніх справ. – 23 с.
  • Чуйков В.И. От Сталинграда до Берлина. – М.: Воениздат, 1980. –
    672 с.
  • Шаповал Ю.І. Україна 20–50-х років: сторінки ненаписаної історії. – К.: Наукова думка, 1993. – 351 с.
  • Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: Особи, факти, документи. – К.: Абрис, 1997. – 608 с.
  • Энциклопедия Третьего рейха / Сост. В. Воротаев. – М.: Локид-миф, 1996. – 588 с.
  • Юридичний словник-довідник / Під ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Феміда, 1996. – 696 с.

    1 НКВС СРСР був створений згідно з Постановою ЦВК СРСР “Про створення загальносоюзного Народного комісаріату внутрішніх справ” від 10 липня 1934 р.

    1 На території України підготовку кадрів здійснювало Харківське військове училище прикордонних та внутрішніх військ НКВС ім. Ф.Е. Дзержинського.

    1 Перевівши восени 1928 р. військові частини ОДПУ на збільшену караульну норму продовольчого пайка, держава з метою економії бюджетних коштів, вимагала створення в частинах госпрозрахункових підсобних господарств, що дозволили б поступово поліпшити харчування військовослужбовців.

    1 Охорону всіх інших в’язниць забезпечував їх особовий склад.

    2 Зокрема, у розстрілах понад 4 тис. польських офіцерів у Катинському лісі брали участь підрозділи 136-го окремого конвойного батальйону та 226-го конвойного полку.

    1 Мова йде про органи розвiдки та контррозвiдки Польщi.

    1 Зона загородження – район місцевості, в межах якого заздалегідь чи в ході бойових дій зводяться різні загородження з метою затримати чи зупинити просування противника.

    2 Укрiплений район – район чи смуга мiсцевостi, обладнанi системою польових фортифiкацiйних споруд разом з рiзними iнженерними загородженнями, пiдготовленi до тривалої оборони вiйськовими частинами чи з’єднаннями.

    1 Стурбованість влади можливістю антирадянських виступів викликало подальше посилення державних репресій. Так, таємна Ухвала ДКО № 903сс від 17 листопада
    1941 р. надала Особливій нараді НКВС СРСР право ухвалювати вироки аж до розстрілу у справах про контрреволюційні злочини і особливо небезпечні злочини проти порядку державного управління. Згадана постанова не була скасована аж до 1 вересня 1953 р., коли Указом Президії ВР СРСР Особлива нарада МВС СРСР була ліквідована.

    1 До складу дивізії увійшли 23, 24 та 25-та окремі прикордонні комендатури, окремі контрольно-пропускні пункти “Керч” та “Феодосія”, окружні резервні і спецчастини, частина особового складу 26-го Одеського прикордонного загону.

    2 Наказом НКВС СРСР № 001379 від 25 вересня 1941 р. прикордонні загони були переформовані в прикордонні полки зі зменшенням штату до 1 394 осіб.

    1 Військові підрозділи НКВС мали забезпечити навчання та озброєння винищувальних батальйонів, що створювались в усіх областях, оголошених на військовому положенні. Формувались вони з партійно-радянського активу, комсомольців, співробітників місцевих органів НКВС. В Криму, наприклад, було організовано 37 батальйонів по 200 осіб кожний. Очолювали їх офіцери прикордонних військ. В цілому на початок липня в Україні було сформовано 657 винищувальних батальйонів загальною кількістю понад 150 тис. осіб.

    1 У жовтні 1943 р. рішенням Ставки Верховного Головнокомандування діючі фронти перейменовувалися. Зокрема, Воронізький фронт отримав назву 1-го Українського, Степний – 2-го Українського, Південно-Західний – 3-го Українського, Південний – 4-го Українського. Наказом НКВС СРСР № 001688 від 31 жовтня 1943 р. відповідно перейменовувалися й Управління військ з охорони тилу цих фронтів.

    2 Більше того, вона була посилена створенням на іноземній території, що звільняється Червоною Армією, інституту спеціальних оперативних груп НКВС-НКДБ, в оперативне підпорядкування яких були передані війська НКВС з охорони тилу фронтів і додатковим формуванням згідно з ухвалою ДКО шести дивізій внутрішніх військ НКВС.

    1 У вересні 1944 р. округу був переданий 42-й мотострілецький полк НКВС для боротьби з підрозділами УПА.

    1 Наприклад, бійці 98 прикордонного загону вели бої на кордоні до кінця 24 червня, знищивши 1 350 німців. 91-й прикордонний загін утримував м. Рава-Руська до 28 червня. 92-й прикордонний загін боронив Перемишль до 27 червня, втративши повністю 7 застав. 93-й, 94-й, 95-й та 97-й прикордонні загони, що вели бої з німецькими, угорськими та румунськими регулярними частинами, утримували лінії державного кордону на своїх ділянках до 28 червня 1941 р. У цих боях ними знищено 1 900 солдатів і офіцерів противника.

    1 У 1943 р. в радянський тил німецька розвідка закинула в півтора рази більше агентів ніж у минулому році. Кожні два–три місяці спеціальні розвідувальні школи, яких в 1943 р. на радянсько-німецькому фронті функціонувало близько 60, випускали до півтори тисячі шпигунів і диверсантів. До них слід додати велику кількість фашистської агентури, завербованої німецькою розвідкою на окупованій радянській території, і що залишалася для виконання шпигунсько-розвідувальних, диверсійних і терористичних завдань у тилу наступаючих військ Червоної Армії.

    1 Виселені на спецпоселення до Узбекистану, Сибіру і Північних районів Казахстану опинилися у важкій побутовій ситуації. Формально вони зберігали цивільні права, але фактично знаходилися в безправному положенні. Спецпоселенцям заборонялося без дозволу комендантів спецкомендатур НКВС відлучатися за межі району розселення. Відсутність розглядалася як втеча й каралася 5-річним тюремним ув’язненням (з 1948 р.– 20 роками каторги).

    2 Кількість викритих агентів противника в 1944 р. порівняно з 1941 і 1942 рр. збільшилася в 4–6 разів. Так, у 1941 р. було затримано 1 001 агента, в 1942 р.– 1 496. Відбулося й помітне збільшення порівняно з 1943 р., коли було затримано і викрито 4 957 агентів противника.

    1 Пропонувалося зняти військову охорону з 209 об’єктів, підпорядкованих Наркоматам зв'язку, боєприпасів, озброєння тощо. Але це вимагало збільшення відомчої воєнізованої охорони більш ніж на 10 тис. осіб, тому заплановані заходи були реалізовані тільки у 1948 р.

    1 Згідно з цим наказом відбулася демілітаризація місцевої протиповітряної оборони, відповідно було створено Головне управління служби місцевої протиповітряної оборони МВС СРСР.

    2 Однак Управління військ не було ліквідовано, його функції звузилися до здійснення нагляду за станом воєнізованої охорони. Наказом МВС СРСР № 00857 від 7 грудня 1951 р. Управління було реорганізовано в Головну інспекцію МВС СРСР воєнізованої охорони першої категорії на правах головного управління. У жовтні 1952 р., після включення її до складу МДБ СРСР, у структурі Міністерства внутрішніх справ був створений Відділ відомчої охорони (контроль та інспектування ВОХР).

    1 Дивізії переформовувалися у відділи, полки – в загони, батальйони – в дивізіони, роти – в команди, взводи – в групи конвойної охорони.

    2 У 1947 р. наказом МВС № 00662 з метою поліпшення охорони й режиму військовополонених, всі табори були поділені на чотири групи: 1) табори прикордонної зони із суворим режимом; 2) тилові табори із загальним режимом, де утримувались військовополонені німці; 3) табори з полегшеним режимом для військовополонених угорців, румун і австрійців; 4) особливо режимні табори, де утримувалися працівники СС, СД, гестапо, що охоронялися спеціальним конвоєм. Йдеться саме про останню групу таборів.

    1 Достатньо зауважити, що весь час, крім перебування на роботах, військовополонені були закриті в бараках (землянках), листування заборонялося, тривалість робочого дня становила 12 годин, за порушення дисципліни передбачався арешт (карцер) до 30 діб. Для каторжників вводився одяг спеціального зразка з нашитим особистим номером.

    2 Ці дані стосуються лише таборів МВС УРСР. За період з 1943–1949 рр. з тюрем в Україні було здійснено 353 втечі.

    1 Женевську конвенцію 1929 р. “Про утримання військовополонених” радянське керівництво не визнало, мотивуючи тим, що вона суперечить ”духу” соціалістичної держави”. Правове становище військовополонених регулювалося Постановою уряду СРСР № 1798-800 від 1 липня 1941 р. Відповідно до неї полоненим солдатам і офіцерам армії противника гарантувалися життя, безпека, нормальне харчування й медична допомога. Військовополонені носили військову форму, у них зберігалися знаки розрізнення, особисті речі й цінності. Офіцери та особи, прирівняні до них, утримувалися окремо від інших військовополонених.

    1 У подальшому ця тенденція помітно зменшилася при збереженні доволі високої кількості “банд-проявів”. Так у 1946 р. добровільно склало зброю 1629 осіб, 1947 р. – 360 осіб, 1948 р. – 30 осіб, 1949 р. – 5 осіб, 1950–1951 рр. – жодного.