Схвалити Концепцію Державної програми розвитку лізингу на період до 2011 року, що додається

Вид материалаДокументы

Содержание


В. янукович
Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована програма
Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом
Мета Програми
Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів
Шляхи і способи розв’язання проблеми, строк виконання програми
Очікувані результати виконання програми, визначення її ефективності
Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми
Подобный материал:

ПРОЕКТ





КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ


РОЗПОРЯДЖЕННЯ


від _______________ 2007 р. N __________


Київ


Про схвалення Концепції Державної програми розвитку лізингу на період до 2011 року


1. Схвалити Концепцію Державної програми розвитку лізингу на період до 2011 року, що додається.


2. Державним замовником Державної програми розвитку лізингу на період до 2011 року визначити Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України.


3. Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити і подати до 1 грудня 2007 р. Кабінетові Міністрів України проект Державної програми розвитку лізингу на період до 2011 року.


 


Прем'єр-міністр України


В. ЯНУКОВИЧ



СХВАЛЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України

від „___” _________ 2007 р. № _____


КОНЦЕПЦІЯ

Державної програми розвитку лізингу на період до 2011 року


Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована програма


Лізинг є інвестиційним механізмом, який у всьому світі широко використовується малим та середнім бізнесом, а також великими підприємствами в разі необхідності придбання основних засобів. У країнах із розвиненою ринковою економікою лізинг становить майже третину інвестицій в основні засоби, а в решті країн із високими показниками росту – 10-15 відсотків (в Україні - лише 1,5 відсотка). У таких країнах Східної Європи, як Естонія, Чеська Республіка, Угорщина, Польща, а також Росія, співвідношення річного обсягу ринку лізингу та ВВП дорівнює 2-5 відсотків (в Україні – лише 0,3 відсотки).

На початку ХХІ ст. зношеність основних засобів на більшості вітчизняних підприємств досягла критичного рівня, наслідком чого є зниження конкурентно-здатності їхньої продукції, підвищення технологічних та екологічних ризиків, збільшення енергоємності та матеріалоємності виробництва, поглиблення соціальних проблем, неможливість подальшого нарощування економічних та соціальних показників розвитку України. Зношеність основних засобів у промисловості становить 58,3 відсотка їхньої вартості: рівень зносу основних засобів на металургійних та металообробних підприємствах - 68,8 відсотка, підприємствах із видобування неенергетичних матеріалів - 67,6 відсотка, підприємствах хімічної та нафтохімічної промисловості - 64,1 відсотка.


Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом


За експертними оцінками нині Україна потребує щонайменше 600 млрд. грн. інвестицій в основні засоби, у тому числі через механізм лізингу приблизно 100 млрд. гривень. Разом із тим, фактичний обсяг портфеля договорів небанківських лізингових компаній склав на кінець 2006 року 4,3 млрд. гривень, що зумовлено такими причинами:

недосконалість законодавчого забезпечення, насамперед, колізії та протиріччя між окремими законодавчими актами, що регулюють цивільно-правові та фінансові відносини у сфері лізингової діяльності, та неврегульованість окремих складових лізингової діяльності;

несприятливий податковий клімат, що полягає, зокрема, у відмінному для лізингодавців-банків та небанківських установ режимі оподаткування податком на додану вартість отриманих ними відсотків та комісій у складі лізингових платежів; невідповідності строків податкової амортизації предметів лізингу тривалості строкам їх корисного використання, особливо щодо лізингових активів 3-ї групи основних засобів; суттєвими обмеженнями у віднесенні на валові витрати коштів, що витрачаються на страхування лізингових активів;

недостатня інтеграція в міжнародне правове поле щодо лізингу;

обмежені можливості залучення коштів для фінансування лізингових операцій;

недостатня фінансова стійкість лізингодавців;

низький розвиток та обмежене використання інфраструктури ринку лізингу;

нестача кваліфікованих кадрів у сфері лізингу та брак обізнаності з питань лізингу серед представників малого та середнього бізнесу.

Зважаючи на те, що причини, що стримують розвиток лізингу, мають комплексний характер, для їх розв’язання необхідне розроблення Державної програми розвитку лізингу на період до 2011 року (далі – Програма).


Мета Програми

Метою Програми є створення умов для розвитку лізингу як одного з ефективних механізмів інвестування в оновлення основних засобів шляхом:

удосконалення цивільного, фінансового та податкового законодавства з питань лізингу, адаптації національного законодавства до міжнародного;

створення умов для запровадження механізму рефінансування портфелів лізингових угод;

створення умов для зростання фінансової стійкості лізингодавців, збільшення їх капіталізації, впровадження лізинговими компаніями сучасних систем управління ризиками;

розвитку інфраструктури лізингу та активізації її використання учасниками ринку.

Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів

За результатами проведеного аналізу визначено такі основні можливі варіанти розв’язання проблеми:

а) розробка Програми та реалізація визначених нею завдань, спрямованих на вдосконалення правового регулювання ринку лізингу. Світова практика переконливо доводить, що стабільний та стрімкий розвиток ринку лізингу спостерігається в тих країнах, де на початкових етапах його розвитку роль держави в його формуванні була конструктивною і проявлялася, зокрема, у створенні сприятливого цивільного, фінансового та податкового законодавства. У всіх країнах, де сьогодні лізинг посідає важливе місце в економіці, роль держави у створенні сприятливих умов для цього виду діяльності була визначальною;

б) делегування повноважень для розв’язання проблем подальшого розвитку у сфері лізингу саморегулівним організаціям та іншим об’єднанням професійних учасників ринку. Роль саморегулівних організацій у розвитку ринку лізингу, як свідчить практика країн із розвиненою ринковою економікою, стає відчутною тоді, коли учасники цих організацій, тобто лізингодавці, вже досягли певного економічного рівня і мають належну культуру корпоративного управління. На початкових етапах розвитку ринку, що спостерігається нині в Україні, лізингові компанії ще не відповідають таким вимогам і тому не можуть самостійно вирішувати питання вдосконалення національного ринку лізингу;

в) створення постійної міжвідомчої комісії за участю представників Міністерства економіки України, Національного банку України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, інших заінтересованих органів, яка відповідно до своїх повноважень та компетенції координуватиме діяльність із ліцензування, сертифікації, встановлення вимог, здійснення державного регулювання суб’єктів, які здійснюють господарську діяльність на ринку лізингу. Така форма організації регулювання ринку лізингу заслуговує на увагу, але слід зазначити, що світова практика не має напрацювань щодо такої форми організації регулювання ринку лізингу.

Варіант «а» є найбільш оптимальним, оскільки розв’язання зазначеної проблеми потребує комплексного рішення та належить до сфери державного управління національною економікою, адже:

у випадку, передбаченому варіантом «б», пропонується автоматичне переведення учасників ринку лізингу на ринкові методи регулювання саморегулівними організаціями та професійними об’єднаннями учасників ринку, що передбачає мінімізацію державного регулювання та нагляду за учасниками ринку. Проте, з огляду на незначний рівень розвитку та взаємодії між саморегулівними організаціями та професійними об’єднаннями учасників ринку, а також відсутності застосування подібної практики зазначений варіант розв’язання проблеми є недоцільним;

у випадку, передбаченому варіантом «в», зокрема, пропонується посилення державного регулювання ринку лізингу та адміністративного навантаження на учасників ринку лізингу, що може призвести до вагомих витрат коштів державного бюджету, а також до непередбачуваних наслідків на ринку лізингу, оскільки проблемні аспекти цивільно-правової природи лізингових відносин не можуть бути вирішені на рівні органів виконавчої влади без чіткого правового регулювання на рівні законодавства. Отже, розв’язання проблеми шляхом, передбаченим варіантом «в», є недоцільним.

Шляхи і способи розв’язання проблеми, строк виконання програми

Основними шляхами розв’язання проблеми розвитку лізингу є:

1) розробка Програми - (грудень - 2007 року);

2) реалізація основних положень та завдань, визначених Програмою (протягом терміну реалізації Програми), зокрема:

удосконалення загального та спеціального законодавства з питань лізингової діяльності, перш за все, шляхом усунення неточностей і протиріч між нормами Цивільного та Господарського кодексів України та інших законів України, внесення змін до Закону України „Про фінансовий лізинг” із метою вдосконалення механізму проведення операцій фінансового лізингу, захисту прав та інтересів сторін лізингової угоди;

внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” із метою приведення його норм у відповідність до норм цивільного законодавства, запровадження механізму інвестиційно-орієнтованої політики податкової амортизації для основних засобів виробничого призначення (3-я група основних фондів) при одержанні їх у фінансовий лізинг, зняття обмежень щодо віднесення на валові витрати вартості страхування предметів лізингу, усунення надмірного оподаткування нерезидентів, які здійснюють лізингову діяльність в Україні;

внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість», спрямованих, насамперед, на врегулювання питання оподаткування відсотків та комісій, що сплачуються у складі лізингового платежу при фінансовому лізингу;

внесення змін до Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” щодо удосконалення регулювання діяльності учасників ринку лізингу;

приведення Державного класифікатора України „Класифікація основних фондів” (Класифікація основних фондів ДК 013-97) у сфері лізингу у відповідність до чинних законодавчих актів з метою упорядкування процесу віднесення основних засобів до певних їх груп та забезпечення економічно обґрунтованого нарахування по них амортизаційних відрахувань;

завершення процедур приєднання до конвенцій УНІДРУА “Про міжнародний факторинг” та “Про міжнародний фінансовий лізинг”;

ратифікація Конвенції УНІДРУА “Про міжнародні права на мобільне обладнання” та Кіотської Конвенції “Про спрощення та гармонізацію митних процедур”;

приєднання до Конвенції ЮНСІТРАЛ “Про відступлення дебіторської заборгованості у міжнародній торгівлі”;

розробка механізмів рефінансування портфелів лізингових угод, зокрема через механізми їх продажу та сек’юритизації (стандартизації лізингових угод із наступним випуском цінних паперів під забезпечення пакетів стандартизованих лізингових угод), застосування лізингу у державних інвестиційних проектах;

підготовка рекомендацій щодо організаційної структури лізингових компаній, управління ризиками в лізингових компаніях, а також інших питань, спрямованих на підвищення фінансової стабільності та ефективності діяльності вітчизняних лізингодавців;

підготовка фахівців з питань лізингу у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, на підставі укладених договорів із підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами;

розробка науково-практичного коментарю до законодавства України з питань лізингу;

поширення знань з питань лізингу серед широкого загалу учасників ринку;

створення консультативного центру для існуючих та потенційних учасників ринку лізингу.

Очікувані результати виконання програми, визначення її ефективності

Виконання Програми сприятиме розвитку стабільного, прозорого, заснованого на конкурентних засадах ринку лізингу, який сприятиме процесу швидкого оновлення основних засобів підприємств, матиме результатом мінімізацію ризиків учасників операцій лізингу, збільшення обсягів інвестицій через механізм лізингу, а отже – здешевлення лізингових операцій для їхніх кінцевих користувачів – лізингоодержувачів.

По виконанні Програми частка лізингу в загальному обсязі інвестицій в основні засоби повинна зрости до 10-15 відсотків, а відношення річного обсягу ринку лізингу стосовно ВВП – до 2 відсотків.


Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми


Фінансування Програми передбачається здійснювати за рахунок державного бюджету (на нормативні заходи Програми), підприємств, їхніх об’єднань та інших джерел.

Передбачається можливість залучення міжнародної технічної допомоги на реалізацію Програми.

Забезпечення реалізації Програми передбачається за рахунок власних трудових ресурсів, а також за рахунок заінтересованих міністерств, відомств та професійних об’єднань учасників ринку.


_____________