Президенту Асоціації Українських банків Сугоняці О. А. 03167, м. Київ, вул. М. Раскової, 15 Шановний Олександре Анатолійовичу! За результатами аналізу закон

Вид материала

Подобный материал:

Президенту Асоціації Українських банків

Сугоняці О.А.

03167, м. Київ, вул. М.Раскової, 15

Шановний Олександре Анатолійовичу!

За результатами аналізу Закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо регулювання діяльності банків)», прийнятого Верховною Радою України 15.02.2010 р. (законопроект реєстр. № 0884), направляємо на Вашу адресу науковий висновок, підготовлений фахівцями Національного університету «Одеська юридична академія», щодо необхідності ініціювання процедури повернення закону на повторний розгляд у передбаченому Конституцією України порядку.

Додаток: науковий висновок – на 12 арк.

З повагою

В.о. ректора,

проректор з навчальної

та організаційної роботи університету,

професор В.В. Завальнюк

Вик. проф. О.П. Подцерковний

т. (048) 7198796

науковий висновок

кафедри господарського права і процесу

Національного університету «Одеська юридична академія»

щодо необхідності ініціювання процедури повернення на повторний розгляд

у Верховну Раду України Закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо регулювання діяльності банків)», прийнятого 15.02.2010 р.

(законопроект реєстр. № 0884)

Законом «Про внесення змін до деяких законів України (щодо регулювання діяльності банків)», прийнятим Верховною Радою України 15.02.2010 р. (законопроект реєстр. № 0884) (далі – Закон), вносяться зміни до Законів України “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, “Про аудиторську діяльність”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків”.

Аналіз прийнятого Закону та супровідних документів доводить, що він не відповідає Конституції України, Господарському кодексу України, порушує конкурентні засади ринку фінансових послуг, не відповідає міжнародним стандартам банківської діяльності, а тому потребує ініціювання процедури застосування Президентом України права вето у зв’язку із наступним.

І. Загальні зауваження

Загальна концепція закону щодо підвищення прямого адміністративного тиску на банки з метою підвищення надійності вітчизняної банківської системи є неприйнятною та не відповідає ринковим засадам економіки України та міжнародним стандартам банківської діяльності з наступних причин:

По-перше, неприйнятним є підхід до визначення засад державного регулювання та нагляду за банківською діяльністю, що полягає у непропорційному скороченні свобод банківських установ та їх клієнтів за одночасного надання НБУ широких, невизначених у законі повноважень, що можуть призводити до суб’єктивізму, зловживань та, зрештою, корупції та підвищувати вартість кредитних операцій в економіці України.

До таких заходів можна віднести:

надання НБУ права самостійно встановлювати вимоги до організації та здійснення банківської діяльності на підставі самостійно визначених норм.

Наприклад, це стосується:

права НБУ самостійно встановлювати «вимоги щодо ділової репутації та задовільності фінансового стану засновників та осіб, які набувають істотної участі у банку», «хоча б одного з керівників юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, та/або керівника її служби внутрішнього аудиту» (зміни до статей 14, 17-18, 34 Закону України “Про банки і банківську діяльність”);
визначення з боку НБУ переліку документів, необхідних для зміни статуту банківської установи (ч. 6 ст. 16 Закону України “Про банки і банківську діяльність”)
встановлення НБУ порядку отримання дозволу на створення банківського об'єднання (ч. 3 ст. 9 Закону України “Про банки і банківську діяльність”;
визначеня НБУ переліку документів, необхідних для ідентифікації засновника та інших осіб;
визначеня НБУ переліку документів, що підтверджують фінансовий стан засновника - юридичної особи, а також майновий стан засновника - фізичної особи; наявність у засновника достатньої кількості власних коштів для здійснення заявленого внеску до статутного капіталу (ч. 3 ст. 17, ст. 34 Закону України “Про банки і банківську діяльність”)
встановлення НБУ розміру плати за видачу банківської ліцензії (ст. 19 Закону України “Про банки і банківську діяльність”);
встановлення НБУ вимог щодо відкриття відокремлених підрозділів банків (ст. 23 Закону України “Про банки і банківську діяльність”);
надання НБУ права скасувати акредитацію представництва іноземного банку шляхом виключення відповідного запису з Державного реєстру банків у порядку, визначеному НБУ (ч. 18 ст. 24 Закону України “Про банки і банківську діяльність”);
надання НБУ права визначати наявність значного чи вирішального впливу на управління або діяльність юридичної особи (ст. 34 Закону України “Про банки і банківську діяльність”);
надання НБУ права визначати осіб, яким заборонено користуватися правом голосу належних або контрольованих акцій, паїв (ст. 38 Закону України “Про банки і банківську діяльність”);
надання НБУ права одноосібно визначати перелік «іншої інформації, що є важливою для цілей банківського нагляду, про яку банк та власник істотної участі зобов’язані інформувати Національний банк України» (ч. 2 ст. 46 Закону України “Про банки і банківську діяльність”);
встановлення НБУ переліку фінансових послуг, що банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) шляхом укладення агентських договорів (ч. 5 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”);
надання НБУ права встановлювати в індивідуальному порядку вимоги «щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк» – які не є заходами впливу (ч. 13 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”), тощо.

Фактично у цьому разі банківські установи позбавлятимуться права на захист порушених прав з боку НБУ, адже закон не визначає загальні критерії правомірної поведінки банків, відносячи це до компетенції Національного банку України;

ускладнення процедури реєстрації банків шляхом введення стадії погодження статутних документів банків із НБУ та додаткової стадії реєстрації юридичних осіб в органах державної реєстрації (зміни до статей 17-18 Закону України “Про банки і банківську діяльність”)
неточністю формулювань, що дадуть змогу тлумачити положення закону на шкоду інтересам інвесторів. Зокрема, поняття «істотної участі», «контролю» пов’язано із володінням часткою капіталу банку «однією особою самостійно чи разом з іншими особами» (замість «разом з іншими пов’язаними особами») (зміни до статей 14, 17-18, 34 Закону України “Про банки і банківську діяльність”). У цьому разі поняття «істотна участь» у контексті «разом з іншими особами» фактично може бути витлумачена стосовно будь-якої особи;
віднесення до повноважень НБУ права встановлювати мінімальний розмір регулятивного капіталу банку – понад права НБУ визначати норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу, коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів та коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до зобов’язань банку (ст. 35 Закону України “Про банки і банківську діяльність”) тощо.

По-друге, прийнятий закон за буквою та духом суперечить правилам, виробленим Базельським комітетом з питань банківського нагляду при Банку міжнародних розрахунків.

Регулятивні правила, закладені у законі, передбачають непропорційно жорстке пряме втручання держави у банківську діяльність та не враховують концепцію «непрямого втручання» відповідно до положень міжнародних банківських стандартів, зокрема «Базель-2», «Базель-3».

Зокрема, змінами до статті 35 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачається безпосереднє встановлення НБУ розміру регулятивного капіталу банків в абсолютних величинах, поряд із перемінними показниками, впливаючими на його рівень. Це є неприпустимим у ринковій економіці.

НБУ має достатньо повноважень щодо «непрямого» впливу на розмір регулятивного капіталу банків. Це стосується:

встановлення показників ризикованості банківської діяльності;
встановлення мінімального коефіцієнту співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів;
визначення валютного (обмінного курсу);
дозволу на включення у додатковий капітал інших складових;
права збільшити відсоток зважених до ризику активів і позабалансових зобов'язань у змісті регулятивного капіталу – у разі додаткового збільшення вимог до рівня регулятивного капіталу.

Пряме втручання у формі права НБУ встановлювати розмір регулятивного капіталу в абсолютних цифрах суперечить міжнародним стандартам банківської діяльності.

Зокрема, відповідно до Базель-3 банкам рекомендовано збільшити не абсолютну величину розміру регулятивного капіталу чи статутного капіталу банку, а перемінні показники співвідношення власного капіталу банку загалом до 8,5 % від обсягу активів банку, уводиться вимога зростання власного капіталу банків загалом до 7 % від обсягу виданих ним кредитів і інвестицій тощо.

У цьому разі вимоги щодо надійності банківських установ встановлюються Базельським комітетом незалежно від абсолютного показника розміру регулятивного чи статутного капіталу – для великих та малих банків в однакових відносних величинах, що є більш виваженим та послідовним, ніж це запропоновано в Законі та буде стосуватися малих та середніх банків.

Рівень регулятивного капіталу залежить від перемінних діяльності банку. Банки із різним рівнем статутного капіталу, як основного показника капіталізації банківської діяльності, мінімальний розмір якого визначений у законі, мають різний рівень регулятивного капіталу. Таким чином, за логікою Базельського комітету стає необхідним ефективне та найменш ризиковане використання капіталу банку, а не його розмір.

Базель-3 передбачає поступове – протягом 8 років уведення нових релятивних вимог. Прийнятий Закон набуває чинності за 3 місяці після опублікуванням Закону. Лише у частині збільшення статутного капіталу діючих банків встановлюється перехідний період у 5 років.

Прийнятий Закон передбачає лише положення, що містять обмеження у здійсненні банківської діяльності. Натомість, «Базель-3» містить і нові положення, що розширюють економічну свободу банків, зокрема, дозволяє банкам використовувати в якості власних активів міноритарні (до10%) частки в інших фінансових компаніях. Також, банки за новими правилами зможуть управляти "передбачуваними" фінансами - наприклад, відкладеними податковими активами.

На противагу цим положенням у прийнятому Законі непропорційно погіршується стан банківських нормативів, що може вплинути на обсяги кредитування економіки України з боку банків.

Зокрема, відповідно до внесених змін до ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” поняття норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку визначено як «співвідношення між розміром регулятивного капіталу і сумою активів та позабалансових зобов’язань, зважених на відповідні коефіцієнти кредитного ризику, та сумою вимог для покриття інших ризиків банку». У цьому разі не враховуються, що об’єктивно при визначенні нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку має бути також враховано зменшення вимог на покриття ризиків банку «на суму створених резервів за відповідними активними операціями».

По-третє, помилковим є застосування мотиву захисту прав вкладників та споживачів банківських послуг при обґрунтуванні запропонованого Законом збільшення розміру статутного капіталу банків з 75 млн. гривень до 120 млн. гривень з (внесенням змін до ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Будь-якої науково доведеної залежності від розміру статутного капіталу та ефективністю й прибутковістю роботи банку не існує. Статистика Національного банку та авторів законопроекту із цього приводу не наводиться. Великий розмір статутного капіталу таких банківських установ, як збанкрутілий банк «Україна», банки «Надра», «Родовід Банк», Укрпромбанк», «Київ», «Укргазбанк», у тому числі тих, до рекапіталізації яких вдався Уряд, не завадило їх неплатоспроможності та порушенню інтересів вкладників. Інвестиційний банк Lehman Brothers, США, банкрутство якого слугувало поштовхом для світової фінансової кризи, мав статутний капітал 20 млрд. дол., а заборгованість перед кредиторами досягла 500 млрд. долл.

Лише якісні, а не кількісні показники дають об’єктивну оцінку стану тієї чи іншої банківської установи.

Не розмір статутного капіталу, а наявність резервів та покриттів кредитів, належний рівень співвідношення регулятивного капітулу та зважених до ризику активів, додержання показників ліквідності, контроль ризиків та додержання інших економічних нормативів діяльності забезпечують стабільну та ефективну роботу банків і виконання ними зобов’язань перед кредиторами.

У цілому розмір статутного капіталу є абсолютним номінальним показником, що не виконує функцію резервування коштів, а отже не може гарантувати прав кредиторів. У сучасних умовах мінімальний розмір статутного капіталу банку виконує кілька функцій – забезпечити початковий капітал (такий рівень активів банку, що роблять можливим його мінімальну прибуткову діяльність), обмежити вихід на фінансовий ринок дрібних підприємців, позиціонувати на ринку (Розмір статутного капіталу може давати уявлення інвесторам, наскільки велика компанія, який її розмір та перспективи розвитку). Функція захисту інтересів кредиторів за допомогою статутного капіталу не є визначальною для фінансових установ, яким заборонено законом мати велику суму активів в основних засобах, банки загалом оперують коштами, що мають ознаки «рухливості».

Не випадково у країнах ЄС мінімальний статутний капітал банків встановлений на рівні 5 млн. євро. (Директива 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Щодо започаткування діяльності кредитних установ та її ведення" від 20 березня 2000 року із змінами та доповненнями). У Канаді, наприклад – 5 млн. доларів (п. 52 Bank Act (1991, c. 46) (ice.gc.ca/PDF/Statute/B/B-1.01.pdf) тощо.

Збільшення абсолютної величини капіталу само по собі не призведе до надійності банківських установ. Навпаки, у масштабах малих банків тіньові та ризиковані операції є більш наочними, адже одразу позначаються на показниках діяльності банків, та можуть бути своєчасно виявлені Національним банком України.

Прогноз негативних економічних наслідків від збільшення номінального статутного капіталу банків:

Ліквідація загрожуватиме 60-70 малим та середнім банкам України, які дисертифікують банківські послуги та утворюють додаткові зручності для громадян-споживачів, до яких не вдаються великі банки у зв’язку із тим, що вважаються їх дрібними, малоприбутковими. Це стосується, зокрема, зменшеної вартості послуг щодо здійснення комунальних платежів населення, пільгове ведення рахунків громадян та мала депозитарна діяльність, консультативні послуги, відкритість до клієнтів тощо. Буде втрачена конкурентна вмотивованість малих банків «бути корисним» навіть незаможному клієнту.

За визнанням фахівців у більшості країн світу «малі банки є надійною опорою економіки і банківської системи», коли асоціюються малі розміри і ефективність, одного боку, та гігантизм і негнучкість, з іншого, а «малі розміри можуть бути для банків реальною конкурентною перевагою». Не випадково, у США частка малих банків становить 80 %, а в Німеччині – понад 65 %. (Ревенчук Л.С. Значення та функції малих банків у розвитку економіки України: матеріал з офіційного сайту НБУ: gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/18_4/208_Rewerczuk_18_4.pdf)

Враховуючи те, що маалі та середні банки – це, здебільшого, банки вітчизняного капіталу, на ринку залишатимуться переважно банки іноземного капіталу. Це ставатиме загрозливим з погляду положень ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України»: «небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки». Зокрема, фахівцями зауважуєтсья, що «такий розмір є великим для національного, але не для іноземного інвестора. Іноземних західних інвесторів швидше відлякує специфіка українського ринку, яка складає для них свого роду вступні бар’єри. Це, у свою чергу, надає російським інвесторам конкурентної переваги, оскільки умови на російському та українському ринках схожі» (Хаб’юк О. Банківське регулювання та нагляд через призму рекомендацій Базельського комітету: Монографія. – Івано-Франківськ: ОІППО; Снятин: ПрутПринт, 2008. – С. 100)
Напередодні набуття чинності положень Закону щодо збільшення статутного капіталу банків знизиться довіра до малих банків, відбудеться відтік ресурсів із цих банків та, як результат, криза їх ліквідності, та неплатоспроможність, втрати для громадян -вкладників.
Погіршиться положення України у рейтингу економічних свобод. Адже будь-яке збільшення розміру капіталу господарської організації, що необхідне для запровадження бізнесу, приниження рівня банківської таємниці, втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання завжди розглядається інвесторами як негативний індикатор свободи ринку.

Тим паче, що у США, країнах ЄС та Азії, країн СНД правила здійснення банківської діяльності виявляться значно більш м’якими, ніж в Україні.

Банки вдаватимуться до фіктивних операцій із метою збільшення статутного капіталу. Фактичного збільшення капіталу у багатьох випадків не відбуватиметься. Це призводитиме до подальшої тінізації економіки України та провокуватиме неплатоспроможність відповідних банків.
Необхідність об’єднання банків у примусовому порядку неминуче призведе до виникнення підстав для корпоративних конфліктів, до нефективності їх роботи. Цю дію можна порівняти із масовою колективітизацію у сільському господарстві першої половини ХХ століття, що підривала зацікавленість власників в економічних результатах господарських організацій.

В-четверте, положення закону виходять за межі Меморандуму, затвердженому Урядом за домовленістю із МВФ.

Зокрема, у Меморандумі від 16.07.2010 у частині «політики фінансового сектору» наголошується на рекапіталізації проблемних банків та системних банків (п. 19-20), а не усіх малих та середніх банків; зазначається про вирішення проблемних позик (п. 22); про введення консолідованого нагляду, більш повного розкриття інформації щодо остаточних контролерів банків (п.23) (gov.ua/Publication/others/ %D0%9Cemorandum.pdf).

Ці положення не містять зобов’язань щодо збільшення абсолютних величин статутних капіталів банків.

В-п’яте, Закон передбачає необґрунтоване втручання держави у фінансову діяльність банків, суб’єктів господарювання та інвесторів.

а) погіршуються права інвесторів при створенні банків.

- змінами до статті ст. 17 Закону вводиться необґрунтована вимога щодо надання Національному банку України разом із заявою на отримання погодження статуту документу, що засвідчує повну сплату засновниками внесків до статутного капіталу.

Враховуючи те, що Національний банк отримає 3 місяці для вирішення питання про погодження статуту банку, у погодженні може бути відмовлено, згодом НБУ отримає 2 місяці на надання банківської ліцензії, інвестори на п’ять місяців позбавлятимуться права використовувати внесені в статутний капітал кошти. Це є неприпустими для економіки України, що виходить з кризи.

б) необґрунтовано збільшується з одного до двох місяців термін винесення рішення щодо надання банківської ліцензії (частина четверта статті 19).

в) обмежується право окремого аудитора здійснювати аудит банківської діяльності. Функції здійснення аудиторських перевірок банків покладено виключно на аудиторські фірми (зміни до п.4 частини першої статті 28, до пункту 2 частини четвертої статті 34, п. 5) частини другої статті 38, п.3) частини другої статті 39, п.1) частини п’ятої статті 47, статті 70, частини першої статті 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; зміни до п.9) статті 7 Закону України «Про Національний банк України). Така пропозиція не узгоджується з вимогами частини другої статті 4 Закону України «Про аудиторську діяльність» відповідно до якої “аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення”. Відповідні вимоги закріплені також у частині другій статті 363 Господарського кодексу України.

г) Законом значно погіршуються умови отримання банківської ліцензії. Зокрема, у ч. 1 статті 19 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачається, що подання документів на отримання ліцензії «у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України».

Ці положенням кореспондують із запропонованими змінами до ст. 14, а також положення нової статті 19-1 Закону «Про банки і банківську діяльність»: «Вимоги щодо ділової репутації та задовільності фінансового стану засновників та осіб, які набувають істотної участі у банку, встановлюються Національним банком України»; наявність такої підстави у відмові у видачі ліцензії, як невідповідність ділової репутації хоча б одного з керівників юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, та/або керівника її служби внутрішнього аудиту вимогам, встановленим Національним банком України.

Така редакція не тільки не відповідає вимогам ст. 19 та 42 Конституції України про обмеження повноважень органів державної влади та свободи підприємництва, але й не враховує норми статті 14 Господарського кодексу України, згідно з якими “відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом” (а не Національним банком України), “правові засади ліцензування певних видів господарської діяльності визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом”. До речі чинна редакція ст. 19 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачає встановлення з боку НБУ лише технічних вимог (забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України), що узгоджується із положеннями ГК про регулювання «відносин, пов'язаних із ліцензуванням».

Має враховуватися. що формулювання нового Закону надаватиме Національному банку право на власний розсуд встановлювати непередбачені законом вимоги до ділової репутації хоча б одного з керівників юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, та/або керівника її служби внутрішнього аудиту. Це може призвести до суб’єктивізму та можливих зловживань зі сторони його посадових осіб.

ґ) у новій редакці ст. 70 Закону передбачається, що «банк зобов’язаний забезпечити проведення щорічної перевірки фінансової звітності, консолідованої фінансової звітності та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності аудиторською фірмою»… Ці положення є занадто невизначеними та можуть значно ускладнити діяльність банківських установ та збільшать витрати на веденні бізнесу, що позначиться на вартості кредитування економіки України.

По-перше, «інша інформація щодо фінансово-господарської діяльності» може тлумачитися НБУ занадто широко та вибірково.

По-друге, за подібного формулювання аудиту підлягатиме усі дані бухгалтерського обліку, первинні документи банківської установи, що неможливо здійснити без величезних витрат часу та коштів.

По-третє, у ст. 70 Закону передбачається, що аудиторська фірма зобов’язана на вимогу Національного банку України надати йому та уповноваженим ним особам робочі документи аудиторської фірми з питань аудиту банку в порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку України, а також давати пояснення НБУ .

Ці положення є прямим втручанням у оперативну діяльність аудиторської фірми, суперечать незалежності аудиторської фірми від НБУ відповідно до положень статей 362-363 Господарського кодексу України, Закону «Про аудиторську діяльність», призводитиме до зловживань із перекладенням на аудиторські фірми функцій НБУ щодо нагляду за банківською діяльністю.

д) Законом передбачається статтю 67 Закону «Про банки і банківську діяльність» доповнити положенням, за яким для цілей банківського нагляду державні органи та інші особи зобов’язані протягом 20 днів з дня отримання запиту Національного банку України надати йому відповідну «інформацію, у тому числі конфіденційну, щодо фінансового/майнового стану засновників банку та осіб, що набувають або збільшують істотну участь у банку, їх ділової репутації, джерел походження коштів, що використовуватимуться для формування статутного капіталу банку».

Зазначене положення щодо суб’єктів - державних органів та інших осіб – та не узгоджується з положенням частини другої статті 67 Закону, за якою наглядова діяльність Національного банку України охоплює лише певних суб’єктів - банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб і лише у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності. Спосіб отримання інформації, що передбачається пропонованими змінами, на нашу думку, не тільки не враховує вимог частини другої статті 67 Закону щодо суб’єктів нагляду та предмету нагляду, а й не узгоджується з положеннями статті 32 Конституції України та чинних законів (зокрема “Про інформацію”, “Про захист персональних даних”) щодо правового режиму конфіденційної інформації.

ІІ. Застереження щодо окремих статей Закону.

а. Змінами до статей Закону України «Про банки і банківську діяльність» НБУ позбавляється повноваження щодо безпосередньої реєстрації банків. Фактично уводиться додаткова процедура – погодження установчих документів майбутнього банку з НБУ для подачі до органів державної реєстрації.

Будь-якої потреби у подібному ускладненні не існує. Реєстрація банків Національним банком України є усталеною практикою, у зв’язку із якою не виникало будь-яких проблем. Тим більше, що частина 2 статті 3 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” передбачає таку можливість

Цими змінами ускладнюється доступ інвесторів на ринок поза будь-якої організаційної та правової необхідності, утворюється нова корупційна ланка у сфері банківської діяльності.

Крім того виникає непорозуміння у правовому статусі суб’єкта, що зареєстровано як банк до його звернення до Національного банку про отримання банківської ліцензії.

б. Зміни до статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надають право банку право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 цього Закону. За такого формулювання виявляється можливим розголошення банківської таємниці всупереч закону, за договором із третіми особами, за неправомірно нав’язаними умовами договору тощо.

Ці положення суперечать статті 32 Конституції України («не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини»).”

в. у частині 15 нової редакції ст. 34 Закону України «Про банки і банківську діяльність» закріплено правило, відповідно до якого Національний банк України погоджує набуття або збільшення істотної участі іноземною юридичною та фізичною особою за умов , коли «іноземна особа, за оцінкою відповідних міжнародних органів в цілому відповідає Основним принципам ефективного банківського нагляду Базельського комітету з питань банківського нагляду».

По-перше, не визначено, що це за міжнародні органи. По-друге, Основні принципи ефективного банківського нагляду Базельського комітету з питань банківського нагляду є рекомендаційним актом, кожна держава-учасниця відповідних міжнародних угод вирішує, якою мірою запроваджувати рекомендації Базельського комітету (rg/bcbs/index.htm).

За таких умов утворюватимуться можливості для безпідставної відмови у набутті або збільшенні істотної участі іноземного засновника банку та виникнуть перешкоди на шляху інвестицій.

г. змінами до ч. 10 ст. 67, ст. 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» уводиться несприятливий режим проведення безвиїзного нагляду з боку Національного банку України.

Передбачається, що НБУ у межах безвиїзного нагляду має право письмово вимагати від банку копії документів, а також письмові пояснення з питань його діяльності.

По-перше, не визначено меж переліку документів, що може вимагати НБУ. За такого формулювання це можуть бути «копії усіх документів, що є у розпорядженні банку».

По-друге, не визначено джерело фінансування виготовлення цих копій, що може стати додатковим тягарем для банківських установ. Державні органи в особі НБУ таким чином отримують можливість перекласти на приватних осіб фінансування власних витрат на проведення перевірок, утворюватимуть непродуктивні суспільні витрати на копіювання документів, які вимагаються НБУ «на всяк випадок».

ґ. Надзвичайно невизначеним за предметом та обсягом нагляду є положення щодо зміни частини 2 статті 72 Закону України «Про банки і банківську діяльність»: «До осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, належать власники істотної участі у банку».

ІІІ. Узагальнюючий висновок: у зв’язку із невідповідністю Закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо регулювання діяльності банків)», прийнятого 15.02.2010 р. (законопроект реєстр. № 0884), Конституції України, Господарському кодексу України, поточній економічній політиці держави та міжнародним стандартам банківської діяльності, необхідним є ініціювання перед Президентом України передбаченої Конституцією України процедури застосування права на повернення Закону на повторний розгляд у Верховну Раду України.

Висновок обговорено та схвалено на засіданні кафедри господарського права і процесу Одеської національної юридичної академії 17.02.2011 р.

Завідувач кафедри

господарського права і процесу

Національного університету

«Одеська юридична академія»,

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Національної

академії правових наук України О.П. Подцерковний

Blog

Президенту Асоціації Українських банків Сугоняці О. А. 03167, м. Київ, вул. М. Раскової, 15 Шановний Олександре Анатолійовичу! За результатами аналізу закон