Костецька Л. О., Чернявська Л. В

Вид материала

Документы

Содержание Ключові слова Ключевые слова

Подобный материал:

• Затверджено редакційно-видавничою секцією науково-методичної ради ддту 2009 р. Протокол, 208.06kb.
• Методичні рекомендації розглянуто І ухвалено на засіданні кафедри,,Фінанси І кредит, 716.9kb.
• Методичні рекомендації розглянуто І ухвалено навчально-методичною комісією економічного, 564.14kb.

УДК: 821.161.2-3.09:642

Костецька Л.О., Чернявська Л.В.

к.філол.н, доцент, канд.філол.н., доцент

Запорізький національний університет


МОТИВИ ЇЖІ ТА СИМВОЛІКА НАЦІОНАЛЬНОЇ КУХНІ

В СИСТЕМІ ФЕМІНІСТИЧНОГО ДИСКУРСУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ


Феміністичний дискурс української прози утверджує жіночу цінність національного світу. Індивідуальна біографія може бути втілена у творах різного жанрово-стилістичного обрамлення від скандального роману О.Забужко «Польові дослідження з українського сексу» та антироману Н.Зборовської «Українська Реконкіста» до кулінарних книжок М.Матіос та С.Пиркало. Це література, що передбачає смакування як у прямому, так і переносному значенні: смакування влучного слова й страв, рецепти яких подано у виданнях «Кулінарні фіґлі» Марії Матіос та «Кухні егоїста» Світлани Пиркало. Гендерна спрямованість цих творів, їх феміністичний дискурс становить актуальність проблеми дослідження.

Феміністичний дискурс української літератури є об’єктом уваги як дослідників-жінок (Т.Гундорова, О.Забужко, Н.Зборовська, С.Павличко, Р.Харчук та ін.), так і літературознавців-чоловіків (Г.Грабович, В.Медвідь, М.Наєнко та ін.). Попри різнобічність думок та позицій ці дослідження довели, за словами Р.Харчук, що «проблема фемінізму в українському суспільстві існує і ця проблема є істотною» [5, 182]. Традиційно в контексті феміністичної прози розглядається творчість О.Забужко, Є.Кононенко, Н.Зборовської. Літературний доробок М.Матіос ніби випадає із системи феміністично заангажованої літератури і характеризується як традиціоналістський напрямок. С.Пиркало згадується й з іменами авторів (авторок) літературної альтернативи, зокрема, І.Карпи, а також із авторами-феміністками О.Забужко та Н.Зборовською.

Творчість М.Матіос була предметом і монографічних, і дисертаційних досліджень (І.Насмінчук «Проза Марії Матіос: особливості індивідуального стилю» (Івано-Франківськ, 2009), М.Якубовська «Міфологія буття українства у прозі Марії Матіос (Літературний портрет Марії Матіос)» (Л.: Піраміда, 2005). Зокрема, широкого розголосу, а відповідно дослідницької уваги, набула книжка М.Матіос «Солодка Даруся», яка була удостоєна Шевченківської премії. Проте її твори, що становлять своєрідний літературний релакс «Фуршет від Марії Матіос» (2002) та його доопрацьоване перевидання «Кулінарні фіґлі» (2009) оминалися літературознавцями певно через «легкість» жанру – кулінарні рецепти. Проте дніпропетровська дослідниця Н.Заверталюк високо оцінила художній потенціал «Фуршету від М.Матіос», відзначивши, зокрема, що «художньо розгортаючи тему особистого щастя жінки, поширену в сучасній жіночій прозі опозицію Чоловік-Жінка, М.Матіос послуговується парадигмами традиційного реалістичного письма, не цураючись народознавчих елементів, засадничими концептами екзистенціалізму, «вигаданими» («невигаданими») нюансами феміністичного дискурсу» [1, 56].

«Кухня егоїста» С.Пиркало «виросла» із її публіцистики на сторінках інтернет-видання «Главред», де письменниця має свою колонку (яку веде й сьогодні), що має назву «Кухня егоїста». Її романи «Зелена Маргарита» та «Не думай про червоне» розглядались літературознавцями як приклад сучасної феміністичної прози (Я.Голобородько, Т.Кисла, Р.Харчук). Не менше феміністичне навантаження несуть її есеї-рецепти, що становлять собою метафору сучасного національного буття: світ повний смаків і можливостей, але не можна нехтувати найголовнішим – якістю продуктів і моральним вибором.

Літературознавча проблема «література й кухня» традиційно пов’язується із ім’ям І.Котляревського, проте сучасне літературознавство пропонує й новий підхід до теми – письменницькі рефлексії щодо кулінарних уподобань (наприклад, у творчості М.Коцюбинського (С.Павличко, Т.Саяпіна). Кулінарні рецепти як самодостатній жанр, художньо інтепретовані й обрамлені, є новим явищем в жанровій парадигмі української жіночої прози, тому й потребують розгляду як з позицій теорії літератури, так і як літературна форма в індивідуальній письменницькій творчості.

Мета дослідження полягає в осмисленні феміністичного дискурсу в експериментальних літературних проектах письменниць М.Матіос та С.Пиркало, визначенні своєрідності художньої парадигми їх творів, репрезентації феномена жінки.

Здійснення поставленої мети зумовлює розв’язання таких завдань:

- здійснити спробу окреслення специфіки втілення кулінарної тематики в художній літературі від І.Котляревського до сучасної доби;

- дослідити специфіку художньої парадигми книжки «Кулінарні фіґлі» М.Матіос;

- здійснити аналіз публіцистичної збірки «Кухня егоїста» С.Пиркало, окреслити художні та структурно-семантичні характеристики есеїв.

Український фольклор як віддзеркалення буття людини дає найрізноманітніші зразки символіки їжі та харчування українців, адже їжа, що пов’язана з добробутом людини, є не лише аспектом моралі народу, але й, в першу чергу, уособлює життя, протиставною парою якого є голод (а, отже, смерть), уникнення якого є предметом більшості хліборобських обрядів та магії, що спрямована на трудову сферу людини (скотарство, землеробство тощо). Безсумнівно, фольклор відреагував усіма жанровими різновидами на специфіку й традиції харчування українців. Основні ідеали трудящої людини, дбайливого господаря та господині – вільна праця, що приносить добробут і є альтернативою голоду (смерті), втілено в українській літературі від І.Котляревського і до найсучасніших зразків, зокрема, взятих нами для аналізу «Кулінарних фіглів» М.Матіос та «Кухні егоїста» С.Пиркало.

«Енеїду» І.Котляревського справедливо називають енциклопедією українства. Це стосується кулінарних традицій та звичаїв, які повно ілюстровані в цьому творі. Говорячи про оптимізм і життєствердний пафос поеми відзначимо й те, що численні страви й напої української народної кухні також здатні підкреслити задоволення людини не лише від сприйняття їжі, а й згадок про неї. Скажімо, сучасні популярні жіночі журнали часто мають рубрику кулінарні рецепти, яка покликана не лише викликати бажання покуховарити, але й отримати естетичне задоволення від процесу читання про приготування страви, її сервірування, переліку інгредієнтів.

Якщо фольклорні твори мотиви їжі розглядають як протиставлення достатку і голоду, життя і смерті, то авторська «Енеїда» втілила концепцію творчої самодостатності кулінарно-гедоністичних мотивів, коли читач отримує задоволення від «смакування» описаного столу. Мотив святкового бенкету несе таке ж смислове навантаження і має на меті популяризувати народну кухню, що, на думку Ю.Андруховича, І.Котляревському вдалося.

Спроба жінки бути самодостатньою особистістю, збудувати в парі з чоловіком паритетні стосунки завжди хвилювали жінок-письменниць. Прикладом сучасного варіанту пошуку жінкою, сильною особистістю, свого місця в житті є твори авторки Є.Кононенко, зокрема, можемо проілюструвати цю думку на прикладі її детективного роману «Зрада». Сюжет побудовано на традиційному для українського національного буття любовному трикутнику: Вероніка Раєвська – Женик Мурченко – його матір. Мати не здатна ділити свого сина з іншою жінкою, і коли знаходиться жінка-сильна особистість, здатна протистояти впливу матері на сина, а відповідно будувати з ним любовні стосунки, то мати не витримує цього і готова знищити свою суперницю фізично.

Твір цікавий насиченістю «кухонними» мотивами, символікою їжі. Так, мати розповідала Женику про своє важке життя з його батьком та свекрухою, яка одного разу прийшла до них у спальню та вилила на них компот, ця історія в’їдається в свідомість Женика, якому сняться сни з подібним сюжетом: «А потім хтось вилив на його голову і на те волосся узвар, і сушені груші, яблука і вишні попадали на постіль. Він прокинувся і довго обмацував подушки й простирадло, ніяк не міг повірити, що насправді вони сухі» [2, 63]. Напій набуває символічно значення і пов'язаний із психологічною травмою, яку продукує мати в свідомості сина, накладаючи неприємний відбиток на поняття подружнього життя та сімейних стосунків. Таким чином, мати намагається убезпечити себе і свою любов до сина від посягань на нього інших жінок.

Кухня в творі поступово набуває символічного втілення мотиву патріархального буття, в якому жінка займається «традиційною» для неї роботою – дбає про родину, ростить дітей. Вероніка Раєвська, яка довгий час була прикута до цього способу життя, тікає від чоловіка і отримує можливість реалізуватись як особистість всебічна, вона реалізовує свої професійні, а, отже, й творчі, здібності, в неї закохується молодий чоловік (Женик Мурченко), що здатний цінувати в ній особистість.

Говорячи про сучасну українську жіночу прозу, дослідники зазначають ґендерну спрямованість постмодернізму. Р.Харчук відзначає, що «маскулінності опонує жіночність (проза Т.Зарівної, С.Майданської, Г.Пагутяк, Л.Пономаренко, Л.Таран)» [5, 180]. Саме таку жіночність, що протистоїть чоловічій традиції письма, пропонує М.Матіос у книжці «Кулінарні фіглі». Письменниця робить спробу створення власного рецепту щастя, головними складовими якого є любов, ніжність. Авторка пояснює чому супроводом свого дослідження людських почуттів стає кулінарна тема: «Бо де найкраще пізнаються люди? Під час спілкування-чаювання-чаркування. І де почуєш найбільше житейських історій? Звісно, за столом. І про що найчастіше? Про людські взаємини, звичайно, про кохання» [3, 15]. Ось такий кулінарний хронотоп створює невимушений тон спілкування з читачем, з яким письменниця веде постійний діалог.

Попри ігровий контекст книжки, адже основний сюжетний хід твору – відвідини коханого і спільна вечеря, авторка серйозно ставиться до такого виду релаксу: «На радощах, що вони [чоловік із товаришем, що гостював у Матіосів і «критикував» Марію за її твори] остаточно не відбили у мене шансу й надалі ходити «бункерами» української історії, я даю їм тверде слово бодай на мить повернутися до своєї «кулінарної» творчості (пригадуєте, є за мною такий «смачний» гріх – книжка «Фуршет від Марії Матіос»). Не задля розваги – задля відновлення сил. Таке собі своєрідне intermezzo» [3, 11]. Після тих страшних подій, які змальовані в творах письменниці («коли тобі смертельно боляче від відкритих таємниць» [3, 13]), душа потребує легкості, перепочинку за аналогією з М.Коцюбинським. Проте інтермецо не є відпочинком, за визначенням, це фрагмент іншого характеру, тональності, що постає між частинами великого музичного твору. Тому кулінарна тематика із її гедоністичною філософією життя в контексті вітаїстичного сприйняття дійсності постає прикладом оптимістичного світобачення із різними присмаками у прямому й переносному значеннях, як це кваліфікує сама письменниця: «найбільш цікавим у ньому [житті] залишається Людина і її Почуття. Решта – вінегрет…» [3, 14].

М.Матіос демонструє свою жіночу інакшість протягом усього твору, а у розділі «Гірша любов від недуги» поступово подає принципи власної життєвої позиції, де окрему ставку зроблено на жіночність: «Самі розумієте, що жіноче серце – не камінь» [3, 11], «я рятуюсь трьома на світі речами: квітами, кухнею і спілкуванням з родиною» [3, 12]. Поряд з цими суто жіночими властивостями душі письменниця виявляє громадянськість і відчуття відповідальності за власну справу, за свій письменницький талант: «Коли уважно жити – починаєш чути, як болить, аж розриває, чужа біда, чуже страждання і пристрасті» [3, 13], «У творчості ти голими руками хапаєш розжарену магму людської душі – і ліпиш із неї не просто образ. Ти хочеш Словом таки відтворити отой огром людського Космосу» [3, 13]. Таким чином, письменниця презентує своє творче кредо і власне бачення призначення людини на землі – бути Людиною.

Поєднання життєвих історій із кулінарними рецептами окреслює невимушений хронотоп, в якому відбуваються дружні бесіди, – дачний будинок, за столом двоє чоловіків і жінка, що пригощає їх різними стравами. Надалі сюжет новели поділено на чотири історії. Ці історії відкриваються співанкою і коментарем, який пояснює її та вводить читача в художній світ письменниці: «…Але перед тим, як занурити Вас, Любий Читачу, у смачні принади власної кухні, хочу розповісти Вам деякі невигадані історії невигаданих людей з минулого – ХХ – століття…» [3, 16]. Співанка є інтертекстуальним вкрапленням, вона пояснює назву новели:

А калина біло цвіте, лист широкий має,

Гірша любов від недуги, хто ї добре знає… [3, 16].

Любов можна розглядати у різних формах вияву, в різних площинах – філософській, психологічній, філологічній. Співанка побудована на паралелізмі, характерному для пісенної творчості виді образно-тропеїчних засобів. Любов порівнюється із квітучою калиною, проте вона приносить не лише щастя, але й біль, тому не випадково у творі наведено два типи любові (розумна й дурна).

Ще однією важливою рисою книжки М.Матіос, що відрізняє її від подібних кулінарних спроб інших авторок – це її національний колорит, народознавча виваженість і вмотивованість страв. На цю рису звернула увагу Н.Заверталюк, аналізуючи книжку «Фуршет від Марії Матіос» і порівнюючи із «Кулинарной книгой лентяйки» Д.Донцової. Таким чином, підхід письменниці, хоч і заснований на грі, проте ця гра, як і в І.Котляревського є «серйозною», вона зумовлює патріотичний пафос «кулінарних» книжок «Фуршет від Марії Матіос» та «Кулінарні фіглі».

Фрагмент розділу «Ніхто в житті не має двох щасть» має назву «Як немає щастя, хай не буде днів…». В ньому автор-оповідач відзначається із образом «бажаного» або передбачуваного читача: «І ось отут, мої Ви голубки (а я зараз звертаюся винятково до своїх посестр-жінок), – невичерпне поле для Вашої Фантазії» [3, 41]. І надалі діалог із читачем ведеться винятково із жіночою аудиторією, звідси ніжно-дружній тон спілкування, створення ефекту «жіночої спілки» (Наприклад, «але я зараз бачу перед собою Панну, Пані, Даму, Дівчину, Жінку, Молодицю інших уподобань (проте це не означає, що ці уподобання пуританські, ні, звичайно. Інакше я писала би трактат для жіночих монастирів)» [3, 43]. Свої кулінарні рецепти авторка розташовує за розвитком амурних подій умовних коханців. Надалі автор-оповідач висуває ряд положень, що є основою її пошуків щастя. Висуваються патріархальні канони, що закорінені у народній психології:

• гендерні ролі чоловіка та дружини в любовних стосунках («жіноче щастя – у чоловічих руках, а, як вважають у нашому селі, як немає щастя, най не буде днів…» [3, 42];
  
• ставлення до виконання кожним членом шлюбної пари певних видів побутової роботи («Ситий чоловік – добрий чоловік, казала моя бабця. Відповідно: голодний – лінивий» [3, 43]);
  
• ґендерні стереотипи поведінки чоловіка і жінки під час любовних ігор («Після його несміливої чи дуже сміливої пропозиції Ви поводите себе так, як радять в нашому селі. Пам’ятайте: не хочу – дайте, пустіть – тримайте» [3, 44]).
  

Автор подає поради, рецепти поведінки і страв, проте не претендує на суворість їх дотримання: «Якщо мої рецепти Вам видадуться корисними – слухайте мене і далі.

Якщо ж ні – перегортайте сторінки доти, поки не натрапите на цікаве» [3, 44]. Така необов’язковість у дотриманні авторських порад створює ефект невимушеного дружнього контакту.

Фрагмент розділу – «Кусати треба так, аби можна проковтнути» побудований на обігруванні відомого виразу «Шлях до серця чоловіка лежить через шлунок». Авторка пропонує використовувати цей ґендерний стереотип собі (тобто жінці) на користь, тому справді «Ваш запал зосереджуйте на обідньому столі» [3, 47]. Жінка, що може подарувати чоловікові вечір із незабутнім столом, повним кулінарних шедеврів, дає чоловікові зрозуміти серйозність своїх намірів і власну унікальність: «Ваш коханчик раз і назавжди затямить (і то не із сусідських уст), що Ви не тільки не запозичуєте чужих кулінарних рецептів, але не берете в короткотермінову оренду і чужих чоловіків» [3, 47]. Звичайно із самим афоризмом можна посперечатись (що й робить С.Пиркало у «Кухні егоїста»), але не можна відмовити автору «Кулінарних фіглів» у винахідливості, почутті гумору і небайдужому ставленні до долі жінки, охоронниці, берегині роду і сімейного затишку та щастя.

В сучасних жіночих та чоловічих журналах сторінки, пов’язані із приготуванням їжі, спрямовані в першу чергу формувати позитив у сприйнятті інформації, адже навряд чи редакція чоловічого журналу сподівається на те, що чоловіки використають їх пораду зробити свіжий овочевий сік із моркви, буряка, капусти та зелені. Саме їжа та згадки про неї викликають, на нашу думку, почуття задоволення.

Радянські часи подарували українцям такі поняття як «кухня» (місце, де відбувається обмін неофіційною інформацією) та «ковбасна психологія». До цих соціокультурних феноменів звертається й С.Пиркало. Кухонну філософію від С.Пиркало презентує Ю.Лимар у передмові до видання: «Ті, хто створювали «Главред», – люди кухонного періоду. Світлана Пиркало часом розширює нашу кухню геополітики» [4, 6]. О.Зарецький, аналізуючи публіцистичний дискурс в 1960-1980-х роках, говорить про побутовий дискурс – розмови на так званих «кухнях», альтернатива свободи слова, як протиставлення офіційному публіцистичному дискурсу. Проте радянськість як частина ментальності має й негативні наслідки: «Поки ми були меншим братом, тобто теж савєцкімі, ми пишалися тим, як наші лікарі та інженери роблять операції і зводять мости за допомогою лома і такой-то матєрі» [4, 15]. Саме радянськість є одним з тим чинників, які перешкоджають націєтворенню в Україні. Одна з важливих проблем української геополітики – це проблема самоідентифікації, бо українці (не без негативного впливу ЗМІ) все розмаїття зводять до поділу на схід і захід: «Українці люблять говорити про ментальність; вони вважають, що розмаїття полягає в тому, що Україна поділяється на східну і західну, – повністю забуваючи про південь, північ, Бессарабію та Слобожанщину…» [4, 9]. Порушуючи ці проблеми С.Пиркало входить в контекст публіцистичного дискурсу доби як автор націєтворчої, світоглядної парадигми сучасної журналістики.

Пояснюючи задум видання і його композицію, письменниця кваліфікує свою «Кухню егоїста» як збірку «текстів про їжу, світ і ментальність», що містить не лише кулінарні рецепти європейської та української кухні (бо С.Пиркало сповідує принцип розмаїття не лише кухні як частини національної культури, але й унікальності кожної нації), а й розділи, «де йдеться не про один конкретний продукт, а радше про ідеї, переважно патріотизм, замішаний на гуманізмі, під різними соусами» [4, 6]. Погляд на загальнолюдські моральні цінності крізь призму ставлення до їжі та її споживання не позбавлений суб’єктивності, проте він презентує мозаїку сучасного світу, в якій окреме місце відведено Україні.

Найбільш цікавим в контексті феміністичної проблематики є матеріал «Місце чоловіка на кухні». С.Пиркало розвінчує звичні стереотипи стосунків чоловіка і жінки: «Кожна українська жінка вивчила з дитинства, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок. Мушу авторитетно заявити, що існує зовсім інший шлях, і куди швидший. А дружина, яка намагається кудись потрапити через шлунок чоловіка, часто потрапляє туди ж, куди і решта вмісту шлунку» [4, 62]. Як протиставлення марудній і нудній хатній роботі постає визначення призначення жінки за С.Пиркало: «Написання безсмертного роману – лише частина завдань, які стоять перед жінкою. По-перше, їй потрібен манікюр. По-друге, у неї бувають критичні дні: 7 відсотків життя іде коту під хвіст. По-третє, їй потрібно читати нову професійну та художню літературу: добре відомо, що чоловіки читають мало, а видавництвам жити якось треба» [4, 63]. Гумор і тонка іронія налаштовують на позитив навіть чоловічу аудиторію (перевірено на друзях і знайомих). Іронічна аргументація є візитною карткою стилю письменниці. Навіть при виборі супутника життя авторка пропонує керуватись не лише кулінарною термінологією, а й відповідальністю вибору: «як з усіма вдалими стравами, починати треба з якісних інгредієнтів. Якщо чоловік вам дістався зіпсованим, цього нічим не виправиш. Варто витратити трохи більше часу, але знайти найкращого» [4, 63]. Завдяки обраній манері спілкування з читачем письменниця досягає не лише створення дружньої атмосфери невимушеної бесіди, але й подає приклад жіночої гідності та унікальності. Іронічна аргументація є візитною карткою стилю письменниці. Завдяки обраній манері спілкування з читачем авторка досягає не лише створення дружньої атмосфери невимушеної бесіди, але й подає приклад жіночої гідності та унікальності.

Серед тем, що порушується в есеїстиці С.Пиркало, представлена екологічна тематика, проблеми міжнаціонального порозуміння, соціальні проблеми, зокрема, проблема алкоголізму, політичний дискурс пародіюється.

Якщо М.Матіос постійно демонструє регіональну національну прив’язаність запропонованих нею рецептів, то С.Пиркало свій регіонально-кулінарний патріотизм проявляє лише в окремих публікаціях.

М.Матіос і С.Пиркало подають свої рецепти щастя, окреслюючи буття сучасної жінки. Якщо перша протиставляє жіночність маскулінності, то С.Пиркало пропонує стратегію ґендерної рівності. Проте тексти обох авторок є соціо- і націоцентричними.


Анотація

Проаналізовано твори М.Матіос «Кулінарні фіґлі» та С.Пиркало «Кухня егоїста», що об’єднані формою книжки рецептів, котрі мають не лише авторські коментарі, але й є концептуально навантаженими. Окреслено жанр літературної гри в феміністичній українській прозі як художньо осмислена і оформлена книжка кулінарних рецептів. Здійснено аналіз специфіки теми буття звичайної людини, пошуків власного рецепту щастя у творах обох письменниць.

Ключові слова: феміністичний дискурс, гендер, концепт, проблематика


Аннотация

Проанализированы произведения М.Матиос «Кулинарные фигли» и С.Пыркало «Кухня эгоиста», объединенные формой книги рецепов, которые не только сопровождаються авторскими коментариями, но и являются концептуально очерченными. Рассмотрен жанр литературной игры в феминистической прозе как художественно осмисленная и оформленная книга кулинарных рецептов. Проанализирована специфика темы бытия обычного человека, поисков собственного рецепта счастья в произвдениях обоих писательниц.

Ключевые слова: феминистический дискурс, гендер, концепт, проблематика


Summary

Works of M.Matios «Culinary figli» and S.Pirkalo «Kitchen of egoista» are analysed, what connect the books of recipes, which have not only author comments,are incorporated a form but also is conceptually loaded.
Outlined genre of literary game in feministichniy to Ukrainian prose as an artistically intelligent and designed book of culinary recipes. The analysis of specific of theme of life of ordinary human, searches of own recipe of happiness, is carried out in works of both authoresses.

Keywords: feministichniy diskurs, gender, koncept, problematika


Література

1. Заверталюк Н. «Фуршет від Марії Матіос»: феміністичний дискурс // Вісник Запорізького національного університету: Зб. наук. ст. – Серія: Філологічні науки. – Запоріжжя: ЗНУ, 2009. – № 1. – С.55-59.

2. Кононенко Є. Зрада. – Львів: Кальварія, 2002. – 160 с.

3. Матіос М. Кулінарні фіґлі. – Львів: ЛА «Піраміда», 2009. – 208 с.

4. Пиркало С. Кухня егоїста. – К.: Факт, 2007. – 224 с.

5. Харчук Р. Сучасна українська проза: Постмодерний період: Навч.посібник. – К.: ВЦ «Академія», 2008. – 248 с.