Новікова Мар’яна (м. Красилів, Хмельницька обл.)
| Вид материала | Документы |
- Испания столица, крупные города: Мадрид (Madrid). Основные курорты, 73.63kb.
- Новости ->, 112.75kb.
- Новости ->, 112.97kb.
- Новости ->, 113.93kb.
- Новости ->, 112.68kb.
- Новости ->, 113.03kb.
- Новости ->, 113kb.
- Новости ->, 112.35kb.
- Новости ->, 113.33kb.
- Новости ->, 114.99kb.
ІІІ місце
Новікова Мар’яна (м. Красилів, Хмельницька обл.)
Степан Хомич Хотовицький –
батько вітчизняної педіатрії.
На теренах південно-східної Волині, на її мальовничому правому березі річки Случ у сиву давнину віків наші славні предки заснували прадавній Красилів і впродовж століть, від коли 1444-го року з’явилась перша літописна згадка про нього, наповнювали історію отчого краю копіткою працею славетних синів і дочок.
Історія одного роду.
Історія України, крім визначних подій, також вбирає в себе літописи родоводів людей, а відтак історична пам’ять воскресала у кожному поколінні, у кожній сім’ї.
Коли тримаєш у руках документи, у яких розповідається про життя видатної людини, зокрема, великого вченого, розумієш як із глибини віків надходять відомості про незвичайну людину.
В 1796 р. в с. Красилів, Старокостянтинівського повіту, Волинської губернії (сьогодні м. Красилів, Красилівського району, Хмельницької області) у сім’ї священика Хоми Хотовицького народився син Степан.
Сім’я священика Хоми Хотовицького була багатодітною. Батьки приділяли велику увагу духовному та світському вихованню дітей. Всі діти одержали домашнє виховання до вступу у казенні навчальні заклади. Так, всі діти вдома вивчали українську, російську, польську та німецьку мови. Відомо, що крім Степана, його брат Іван Хотовицький, після закінчення Острозької духовної семінарії в 1821 році був направлений для здобуття вищої освіти до Київської духовної академії, яку закінчив в 1825 році у званні “ магістр ”. Іван Хотовицький, повернувшись на Волинь, викладав історію та французьку мову в рідній семінарії, згодом виконував обов’язки помічника інспектора, був призначений членом духовної консисторії.
Роки навчання.
У 1808 році Степан Хотовицький у віці 12-ти років успішно склав екзамени і вступив до Житомирської духовної семінарії, де навчався в класі риторики. Тут викладалися: всесвітня історія, правила латинської риторики, вивчалися промови Ціцерона та Муретіні, а також додатково вивчалась арифметика, грецька, французька та німецька мови.
Навчання давалося легко здібному юнакові. У 1813 році семінарське правління оголосило наказ міністерства освіти про набір студентів у Петербурзьку медико-хірургічну академію, яка була на той час найкращим і найавторитетнішим вищим медичним навчальним закладом. З 12 відібраних семінаристів вступні випробування склали лише 5, серед них був і Степан Хотовицький. Після прибуття до медико-хірургічної академії він додатково склав екзамени з латині, арифметики та історії і був зарахований казеннокоштним учнем, оскільки був бідним і після закінчення мав відслужити в армії.
Відомо, що юнакові довелось вчитись анатомії у знаменитого професора анатома ПетраЗагорського.В ті часи багато предметів викладались на одній кафедрі. Наприклад, судова медицина, акушерство і гігієна викладались на одній кафедрі, яка офіційно називалась кафедрою судової медицини, повивального мистецтва і медичної поліції (тобто гігієни). Нею керував професор С. А. Громов – один з найбільш близьких вчителів юного Степана Хотовицького.
Починаючи з першого курсу навчання в академії юнак навчається з великою старанністю, вивчає вечорами анатомічні препарати, відвідує лекції з римського права, історії, стародавньої філософії, буває в клініках на лікарських обходах. Його улюбленим вчителем був професор судової медицини С.А.Трошов.
За підсумками навчання адміністрація академії зарахувала студента С.Хотовицького до студентів з “добрими успіхами і поведінкою”.
На крилах юнацьких мрій.
У 1817 роціС. Хотовицький успішно закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію і був нагороджений срібною медаллю і срібним хірургічним набором, а також був визнаний лікарем 1-го відділу і залишений для роботи при академії.
У цей період керівництво академії вирішило поповнити свій викладацький персонал молодими лікарями, тому було ухвалено “молодих лікарів-відмінників, які закінчили курс медичних наук в академії, відправити в чужі краї на 3 роки для вдосконалення з різних предметів з медицини відповідно здібностям та власним бажанням в Лондон, Едінбург, Геттінген, Берлін, Гренінг, Відень, не забороняючи відвідувати й інші відомі університети”.
Випускник академії СтепанХотовицький обрав спеціалізацію – жіночі та дитячі хвороби, судову медицину, епізотичні хвороби.
В лютому 1818 року у Віденському університеті на кафедрі судової медицини він “проявляє відмінні знання в практичних навиках”, про що писав у його атестації по закінченні навчання професор Бернт.
Працездатність молодого лікаря була феноменальна. У Віденській пологовій школі він детально вивчив перебіг пологів і необхідну при цьому медичну допомогу.
У 1819-1820 р. р. для удосконалення своїх знань Степан Хомич переїздить до Лондона, де спочатку навчається в директора повивального інституту, професора акушерства Ф. Озіандера, а згодом в Единбурзькій академії на кафедрі жіночих та дитячих хвороб у професора Дж. Гамільтон, де глибоко вивчаєш штучне ведення пологів і дитячі хвороби.
По закінченні стажування професор Дж. Гамільтон охарактеризував С.Хотовицько, як талановитого лікаря і людину звисокою моральною чистотою, яка відзначалася невтомністю і працездатністю, винятковим умінням розпізнавати дитячі хвороби, правильно їх діагностувати і лікувати.
Після повернення до Петербурга у 1822 році С.Хотовицький працює в медико-хірургічній академії, виконує обов’язки ад’юнкта у професора С.Громова, одночасно також і ординатора, і штаб-лікаря Петербурзького сухопутнього шпиталю.
У 1823 році Степан Хотовицький захищає дисертацію на звання доктора медицини і відповідно до вимог того часу складає ще й письмовий іспит на звання ад’юнкт-професора, прочитавши лекцію “Про передчасні пологи в акушерському та судово-медичному відношеннях”. Його затверджують ад’юнкт-професором кафедри повивального мистецтва, судової медицини й медичної поліції.
Згодом молодий вчений взявся за опрацювання матеріалів, зібраних за кордоном. Проте ця робота була перервана відрядженням: Міністерство внутрішніх справ відрядило його в Астрахань для розроблення заходів з профілактикихолери, яка саме там розгорілася.
Астрахань: приборкання холери.
Влітку 1823 р. на Закавказзі і Персії з’явилась холера, декілька випадків хвороби було зареєстровано також в Астрахані. Для боротьби з цим страшним лихом, вивчення умов виникнення хвороби та розробки профілактичних заходів туди, за рішенням конференції Академії, було скеровано С. Хотовицького, як гігієніста та інфекціоніста.
В Астрахані він прожив два з половиною роки, беручи активну участь у ліквідації пошесті, склав карантинні правила, інструкції, настанови, в яких детально описав початкові ознаки захворювання, розробив правила особистої гігієни і лікувального харчування.
Ці наукові праці С. Хотовицького стали у пригоді через 7 років, коли холера знову охопила Росію. Тоді його запросили як фахівця в столичних холерний комітет, де він на правах керівника, розробив сувору систему карантинних заходів, зробив багато послуг для припинення хвороби, за що був удостоєний монаршої милості. Результатом цієї роботи стали дві монографії: “О С-Петербургской язве”(1831 р.),“О холере”(1832 р.). Остання містила в собі повну історію холери з багатьма вказівками. Ця праця заслуговує особливої уваги ще й тому, що увібрала в себе інші роботи С.Хотовицького з суспільної гігієни та медичної поліції, розділи медицини, які на той час в Росії тільки зароджувались.
Людина народжена для праці:успіхи та інтриги.
У 1832 році Міністерство внутрішніх справ Росії затвердило С. Хотовицького за відмінні успіхи у виконанні службових доручень старшим городовим акушером Санкт-Петербургу, яким він був протягом п’яти років.В цей час вчений активно займається перекладом зарубіжних медичних наукових видань. Він переклав з іноземних мов низку посібників з питань акушерства:тритомний підручник К.-Т. Крауса «Учебная книга гинекологии», тритомний посібник А.Купера «Учение о начальных и практических основаниях хирургии» загальним об’ємом 3300 сторінок.
Співробітники й учні вченого відзначали дві основні риси його інтелекту: безперервну потребу в творчості і товариськість в широкому розумінні, і в першу чергу,наукову товариськість.
В 30-тих роках С. Хотовицький тимчасово працював в медико-хірургічній академії на кафедрі акушерства, жіночих та дитячих хвороб. Саме в цей час він пише свої статті: “Венеричні хвороби у новонародженого” (1834 р.), “Дитяча задишка” (1838 р.).
У 1833 році у Петербурзі відомі медики того часу Я. Віліе, О. Нелюбін, І. Буш, М. Аренд заснували державну спілку лікарів. Одним з перших дійсних членів цієї спілки був і Степан Хотовицький. У 1835 році спілка почала випускати “Енциклопедичний лексикон”, у другому томі якого С. Хотовицький описав рахіт під назвою “Англійська хвороба”.
Степан Хотовицький в силу своєї працездатності та таланту робить стрімку кар’єру: він стає в 36 років професором і редактором військово-медичного журналу,у 40 років – завідуючий кафедрою акушерства та гінекології медико-хірургічної академії,у 46 років – академік.
Досконале знання латинської, німецької, французької, англійської, грецької, польської мов дозволили С. Хотовицькому бути упродовж 5 років перекладачем конференцій медико-хірургічної академії. Ще до виходу у відставку ним було написана дисертація, три монографії, лікарські настанови, 18 наукових статей (більшість з них у сотні сторінок). Такій творчій плодовитості можна було тільки позаздрити!
А далі …у 51 рік – відправлений у відставку. І – повне забуття протягом 40 останніх років життя.
Чому?
В ті роки розгул реакційного режиму царя Миколи I не пощадив і талант молодого вченого. За особистою вказівкою царя 28 серпня 1834 р. Степана Хотовицького заарештували й безпідставно звинуватили у відмові надати лікарську допомогу дружині двірцевого службовця П.Ф. Гримма. Невідомо, як би склалася доля С. Х. Хотовицького, якби медико-хірургічна академія не взяла під захист свого колегу. Від імені царя йому оголосили догану. Через чотири роки конференція академії просила про зняття догани, але Микола I власноручно наклав резолюцію: “Рано”. І тільки майже через 15 років після необґрунтованого звинувачення її було знято.
“Успіхів прощати не люблять”,– писав з цього приводу інший великий російський лікар, хірург С.С. Юдін.
“ Педіятрика” - найголовніша праця Степана ХомичаХотовицького.
Досконале на той час знання медичних профільних наук та передового зарубіжного досвіду спонукало Степана Хомича Хотовицького до створення творчого доробку з новаційних медичних дисциплін, відкривачем яких став наш український вчений-медик.
Друкованих робіт по педіатрії у С.Х. Хотовицького є 7 праць, загальним об’ємом 1277 сторінок. Список їх завершує фундаментальна праця, перший оригінальний підручник по педіатрії “Педиятрика” (1847 р.) обсягом у 858 сторінок
Найголовніша заслуга лікаря Степана Хомича Хотовицького – закладання фундаменту науки про дитячі хвороби, про що і свідчить його фундаментальна праця. У ній підведено підсумок діяльності вченого у педіатрії.
Ця праця є пам’ятником, спорудженим автором собі при житті. Батьком педіатрії, яка в часи, коли жив Степан Хотовицький, називалась “педіятрика”, ми називаємо його не зважаючи на те, що до нього про хвороби новонароджених писав відомий лікар, професор М.М. Максимович-Амбодик і перший професор внутрішніх хвороб Московського університету А. Г. Зибелін.
Основоположним для педіатрії, як науки, було твердження не тільки висловлене, але й доведене С.Х. Хотовицьким: дитина – це не маленький дорослий. Її органи і тканини мають іншу будову, функціонують не так, як у дорослого сформованого організму, а будова і функції їх змінюються з віком.
Робота вченого написана як посібник для лікарів. Але, гортаючи її, знаходимо багато цінного для кожного із нас.
Ось, наприклад, говорячи про розвиток дитячого та жіночого організму, С.Х.Хотовицький відмічає, що цей розвиток є безперервний. І в кожен період життя організм ніколи не залишається в одному і тому ж стані.Вікові зміни відбуваються як еволюційно (поступово, повільно), так і революційно (стрибком), наприклад, поява перших місячних, вихід заміж, пологи. Можливо, цей висновок допоможе нам краще розуміти самих себе і наших дітей.
За С.Х.Хотовицьким, розвитку рахіту сприяє відсутність грудного годування, а також те, що «непосредственно и посредственно расслабляет пищеварение и питание: мучная, вязкая, слишком питательная пища, неопрятность, нечистий воздух, сырые жилища в низменных местах, недостаток движения и влияния солнечного света, слишком теплые пуховые постели».
А ось і спосіб лікування рахіту: « при первых признаках болезни должно немедленно искусственное вскармливание заменить грудью хорошей кормилици… В теплую и ясную погоду дитя должно иметь свободное движение на воздухе».
Прислухаймось, бо дуже часто батьки забувають, що груди матері для годування, а чисте повітря не для стоянок машин під вікнами.
Слід підкреслити, що С.Х.Хотовицький був противником фіксованого часу годування дітей та догодовування їх, особливо в перші дні та тижні життя. Цей постулат тільки тепер захищається сучасними педіатрами, бо радянська педіатріядосі пропагувала годування строго по годиннику.
Не рекомендував наш земляк і ранній докорм та прикорм. Найкраще, на його думку, це робити, коли прорізуються перші зуби дитини.
Степан Хомич Хотовицький пристрасний противник народних цілителів та «домашних лечебников». Він пише: «…конечно, встречаются иногда,при случайном стечении благоприятных обстоятельств, полная удача в излечении болезни средством, описанным в лечебниках, но здравый рассудок запрещает сохранение здоровья своего утверждать на случайных обстоятельствах».
С.Х.Хотовицький чудово знав особливості дитячого організму, його реакції. Тому досить цінні його поради і щодо відносин лікаря і дитини. «Никогда не должно довольствоваться однократним осмотром, и осматриваться надо, как во время сна, так и во время бодрствования, но если этому препятствует крик ребёнка, то избираются разные меры...1) приложение дитяти к груди матери…2) врач, вступив в комнату, не тотчас приближается к дитяти… 3) надобно внимание дитяти обратить на привлекательные для него предметы, особенно на яркий свет… 4) врач может показывать такой вид как-будто вовсе не обращается к кричащему дитяти, а занимается другими детьми.»
Своїм авторитетом визначний вчений-педіатр добивається створення першої дитячої клініки при Петербурзькій медико-хірургічній академії.
«Педіятрика» - лебедина книга Степана Хомича Хотовицького.Мова книги надзвичайно логічна і чітка, діагностика дитячих хвороб глибоко обґрунтована і переконлива. Ця найкраща його книга витримала кілька видань, а також перекладена багатьма іноземними мовами.
Саме завдяки «Педіятриці»професор Шабанов із військово-медичної академії м.Санкт-Петербургу при 200-річчі відзначення нашого славетного земляка називає С.Х.Хотовицького «первым русским педиатром». Щоправда, російський професор промовчав про місце народження славетного вченого та про його коріння з України, подільського краю.
Повернення з небуття.
В1847р. С.Х.Хотовицький виходить у відставку.
У день 50-річчя закінчення ним академії йому присвоєно звання таємного радника і призначено вшанування, проте він відмовився від участі у торжестві.
Будучи у відставці, вчений залишив кафедру і остаточно розірвав зв’язкиз академією. Причини цього кроку й досі не відомі. Також, відсутні будь-які відомості про сімейний стан вченого.
С.Х.Хотовицький прожив 89 років і помер 30 березня 1885 року, похований у Петербурзі.
Пам’ятника відомому вченому, лікарю, педіатру, нашому землякові у Санкт-Петербурзі немає, лише його портрети висять в деяких лікарнях м.Санкт-Петербургу на найпочесніших місцях.
В Україні пам’ять про видатного педіатра увічнена лише меморіальною дошкою на будинку Красилівської районної лікарні на батьківщині вченого-в м.Красилові,Красилівського району,Хмельницької області.
Своїм розумом та наполегливістю Степан Хомич Хотовицький прославив російську педіатричну науку, а міг би прославити українську, якби Україна на той час була і жила, як національна держава.
Скільки ж їх, наших земляків,добровільно чи з принуки, піднімали честь і славу російської імперії. Та, віримо, що вони ніколи не забували свої родові коріння та рідний край, де вперше ступили на рідну землю, бо, головне, вони віддавали свій талант в ім’я людей.
Особистість Степана Хомича Хотовицького настільки значна і неповторна, що заслуговує на повагу не тільки серед лікарів, а й серед широкого людського загалу. Вчений був у дружніх відносинах з подолянином, згодом відомим українським гумористом С.Руданським, який у 60-х роках Х1Хст. навчався у Петербурзькій медико-хірургічній академії.
В м. Красилові та м. Хмельницькому Хмельницької області увіковічнено для нащадків ім’я нашого земляка-подолянина, лікаря, вченого, який вніс значний вклад в розвиток вітчизняної медицини, основоположника вітчизняної педіатрії Степана Хомича Хотовицького – названо його іменем вулиці, на яких знаходяться медичні дитячі заклади.
Життя змінюється, час диктує свої вимоги, але історія пам’ятає все, їйлише треба поставити запитання, а нам, нащадкам наших славетних предків і земляків, необхідно завжди пам’ятати: хто ми, чиїх батьків діти.