Geum.ru

Методичні рекомендації до семінарських занять з дисципліни «Історія української культури» для студентів денної форми навчання всіх спеціальностей Упорядники: Чорна Н. В., Бадєєва Л. І., Махоніна О. Г

Вид материалаМетодичні рекомендації

Содержание


Проблемно-пошукові питання
Третє питання плану
Подобный материал:
1   2   3   4   5

Проблемно-пошукові питання

  1. Які особливості скіфо-сарматської культури?
  2. Які характерні ознаки язичницьких релігійних поглядів східних слов’ян?
  3. За яких умов культура Київської Русі досягла світового рівня?
  4. Яким чином проникала антична культура на Русь?
  5. Чи можна вважати літописи історичним твором?
  6. Як розвивалась архітектура та мистецтво Київської Русі?



Теми доповідей та рефератів


  1. Запровадження християнства на Русі та його вплив на розвиток культури.
  2. Особливості розвитку християнського культового мистецтва княжої доби.



Основна література:


  1. Абрамович С. Д. Світова та українська культура / С. Д. Абрамович. – Львів: Світ, 2004. – С. 260–267, 271–284.
  2. Кордон М. В. Історія української культури: Навч. посібник / М. В. Кордон. – Львів: Магнолія, 2011. – С. 24–57.
  3. Лекції з історії світової та вітчизняної культури / За заг. ред. А. В. Яртися, С. М. Шендрика, С. О. Черепанової. – Львів: Світ, 1994. – С.272–287.
  4. Попович М. В. Нарис історії культури України / М. В. Попович. – К.: АртЕк, 1999. – С. 38–55, 92–102, 104–119.
  5. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій / А. К. Бичко, Б. І. Бичко, Н. О. Бондар та ін. – К.: Либідь, 1992. – С. 163–170.
  6. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник / За ред. Л. Є. Дещинського. – [4-те вид., перероб. і допов.]. – Львів: Бескид Біт, 2005. – С. 51–56, 75–85.


Додаткова література:


  1. Бойко О. Д. Історія України: Посібник / Олександр Дмитрович Бойко. – [3-тє вид., допов.]. – К.: Академія, 2006. – С. 78–84.
  2. Історія української культури / За заг. ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 2002. – С. 36–48, 208–232, 432–467.
  3. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу / І. Огієнко. – К.: Довіра, 1992. – С. 21–23.
  4. Українська культура в європейському контексті / Ю. П. Богуцький, В. П. Андрущенко., Ж. О. Безвершук, Л. М.  Новохатько / За ред. Ю. П. Богуцького. – К.: Знання, 2007. – С. 47–74.
  5. Уривалкін О. М. Довідник з історії України / О. М. Уривалкін. – К.: Дакор, 2009. – С. 76–95.



Семінар №2

Ренесанс в українській культурі


Мета та завдання: розгляд понять ренесанс та реформація в контексті світової культури, аналіз розвитку освіти, науки та книгодрукування в Україні в ХІV- першій половині ХVІІ ст., аналіз причин заснування братств та основних напрямків їх діяльності, аналіз розвитку архітектури та мистецтва періоду Ренесансу.

План


  1. Ренесансно-реформаційні ідеї в українській культурі.
  2. Освіта, наука, книгодрукування. Просвітницька діяльність братств.
  3. Розвиток мистецтва та архітектури.


Вивчаючи перше питання, слід пам'ятати, що у XVI ст. фактором культурного розвитку України стають ідеї європейського Відродження.

Відродження (франц. Ренесанс) – західноєвропейська культура на межі середньовіччя і нового часу, заснована на глибокому інтересі до античності, класичних стародавніх мов, стародавньої філософії, історії та літератури. Використовуючи античну ідеологію, – продукт жвавих економічних відносин та політичної демократії античних міст-держав – Відродження по-новому визначило мету людського життя.

Друга назва Відродження – гуманізм. Гуманістична культура в центрі свого світогляду ставила саму людину, а не божественне, потойбічне, як це було в середньовічній ідеології. У культурі гуманізму аскетизму не залишалося місця. Людина, її пристрасті та потреби розглядалися гуманістами не як щось гріховне, що треба придушувати й упокорювати, а як самоціль, як найголовніше в житті. Земне існування визнавалося єдино реальним. Пізнання природи і людини стало сутністю науки. Світогляд гуманістів був перейнятий оптимізмом, глибокою вірою в людину та її розум, у прогрес. Відродження було елітарною культурною течією, що ускладнила проникнення гуманістичних ідей у широкі верстви населення. Основними засобами розповсюдження його ідей були культурні зв'язки, основними центрами – міста й університети, двори гуманістично налаштованої знаті.

Слід звернути увагу студентів на те, що Ренесанс в українській культурі хронологічно не співпадає з італійським чи західноєвропейським. Помітним явищем у вітчизняній культурі ренесансні ідеї стали в XVI – першій половині XVII ст. Причини пізнього проникнення гуманістичних ідей в українську культуру пов'язані, по-перше, з відмінностями православно-культурного простору від католицького світу, по-друге, зі слабкістю залучення України та всієї Східної Європи в процеси великих географічних відкриттів, колонізації Нового Світу, бурхливого розвитку міст і промисловості мануфактурного типу. Крім того, в Україну ідеї Відродження проникали за допомогою польської культури й зустрічали опір української православної культури.

У XVI–XVII ст. ідеї Ренесансу виявлялися в містобудуванні, архітектурі та живописі. Під впливом Відродження побудовані міста-фортеці Броди, Жолква, Бережани, Меджибож, Тернопіль та інші. Глибоке розуміння основ ренесансного мистецтва притаманне оновленому у другій половині XVI ст. середньовічному замку в м. Острозі. Кращі споруди замку – Кругла Башта і Луцькі ворота принесли місту загальноєвропейську популярність. Власники замку – князі Острозькі поєднували турботу про багатство з турботою просвіти, що й дало привід називати Острог «волинськими Афінами».

У другій половині XVI ст. перебудовується Кам'янець-Подільська фортеця. Її будівництво було здійснено згідно з новим типом фортифікації – бастіонної системи. Оборонну міць фортеці посилили численні вежі, традиційний рів зі стоячою водою замінили складні шлюзові споруди. Фортечні споруди були прикрашені кам'яною різьбою й арматурними фризами.

У 70-90-ті роки XVI ст. найбільшого розквіту цивільне та культове будівництво ренесансного типу досягло у Львові. Студенти повинні знати, що поширенню ренесансної культури в українських землях сприяв розвиток освіти. Протягом XVI ст. помітно зростає кількість українців, які навчалися в західноєвропейських університетах. Наприклад, у списках Краківського університету значаться понад ста імен вихідців з руських земель. Зустрічаються імена русичів і у списках студентів та випускників Празького університету, а також ряду навчальних закладів Італії, Німеччини та Франції. Серед них – основоположники гуманістичної культури в Україні вчені Юрій Дрогобич, Павло Русин та Станіслав Оріховский.

На відміну від гуманізму, реформаційні ідеї мали більший вплив на українську культуру XVI–перш. пол. XVII ст. Студентам варто знати, що реформація – соціально-політичний та релігійний рух. З другої чверті XVI ст. ареною реформації стали ряд країн Європи.

Під гаслами реформації проходить селянська війна в Німеччині, національно-визвольна війна в Нідерландах, Чехії та Угорщині; Реформація принесла глибокі політичні зміни у Франції, Швейцарії, Швеції, революції в Нідерландах та Англії. Наслідком Реформації став розрив з католицизмом ряду церков (лютеранська, кальвіністська, англіканська) і сект (анабаптизм, антитринітаризм), що отримали назву протестантських. Створивши доктрину порятунку за допомогою однієї віри, прихильники Реформації запропонували радикальне оновлення догматів з метою наближення до духу раннього християнства. Був відкинутий авторитет церковної традиції, джерелом релігійної істини визнавалася тільки Біблія.

З протестантських церков найбільший вплив в Україні отримала кальвіністська. Гаслом кальвіністів була «дешева» церква: спрощення церковних обрядів, зменшення витрат на утримання священиків. В Україні, Польщі та Угорщині головними прихильниками кальвінізму виступали шляхтичі. Шляхта була незадоволена королівсько-магнатським пануванням, привілеями та земельними багатствами католицької церкви. Крім шляхтичів до громад кальвіністів належали міщани. Мали місце випадки примусового запису в протестанти селян з володінь шляхтичів-кальвіністів. Однак селянство і велика частина міщан залишилися вірні православній вірі.

Кальвіністи залишили помітний слід у розвитку освіти та політичної літератури. Саме в кальвіністському середовищі був створений перший релігійний твір, написаний слов'яно-руською мовою – «Катехізис» Симона Будного. В кінці XVI ст. – першій половині XVII ст. кальвіністи разом з православною церквою України та Білої Русі боролися проти наступу католицизму.

У другому питанні слід зупинитись на розвитку освіти, книгодрукування, науки в ХІV - І пол. ХVІІ ст.

Українська культура зазначеного періоду, особливо з другої половини ХVІ ст., була підпорядкована інтересам визвольної боротьби українського народу проти гніту шляхетської Польщі, проти наступу католицизму і унії. Водночас зі збройною боротьбою в Україні дедалі ширше розгорталась ідеологічна боротьба проти намагань польських феодалів і католицького духовенства денаціоналізувати і окатоличити українське населення. В центрі цієї боротьби стояли братства – громадські союзи православного українського населення, духовенства, міщан, шляхти, козаків. Ці організації протистояли католицизму й унії, дбали про підтримку православних церков і монастирів, про створення шкіл і розвиток освіти, про заснування друкарень і видання літератури, особливо полемічної, а також підручників і таке інше. Перші братства виникли у Львові (1586 р.), Києві (1615 р.). Київ з початку ХVІІ ст. стає центром освіти в Україні.

Треба розуміти, що необхідною умовою розвитку національної культури є наявність єдиної мови. Вже в літературних пам’ятках ХІV-ХV ст. чітко відбиті риси, властиві українській мові. У ХVІ - першій половині ХVІІ ст. українська мова, особливо розмовна, розвивалася далі. Офіційно канцелярською, державною мовою в Литовській державі була «руська мова» (або слов’яно-руська), що склалася на основі староруської та церковно-слов’янської мов часів Київської Русі. «Руська мова» стала важливим етапом у формуванні української та білоруської національних мов. До цієї мови дедалі активніше вливалися елементи народної мови, якою розмовляли народні маси і які все більше наближали її до сучасної української.

Благотворний вплив на формування української літературної мови справляла усна народна творчість. У ХV - першій половині ХVІІ ст. продовжувала розвиватися обрядова народна поезія, що своїми початками сягає в давніші часи. Це весільні пісні, поховальні голосіння, колядки, щедрівки, веснянки тощо. Відомо, що в одній чеській граматиці 1571 р. була вміщена українська пісня, яка належала, очевидно, до ХV ст.

Та особливе місце в усній народній творчості цього періоду займають історичні пісні та народні думи – героїчний епос України. Найбільш ранні думи належать до ХV-ХVІІ ст. Співалися вони під акомпанемент кобзи (бандури). Думи оспівували подвиги козацтва в боротьбі з турками і татарами, розповідали про тягар турецької неволі, втечу з неї і таке інше («Втеча трьох братів з Азова», «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка» та інші). Образи частини дум подібні до билинних образів богатирів («Козак Голота»), в інших думах змальовується витримка і мудрість народних героїв («Самійло Кішка»). Всі думи відзначаються певною ліричністю.

Пісні й думи впливали на визвольний рух, антифеодальну боротьбу народних мас. У той же час фольклор відіграв видатну роль у формуванні української мови, духовної культури. Розвиток української мови в другій половині ХVІ - першій половині ХVІІ ст. був могутнім фактором консолідації української народності та посилення опору зовнішнім ворожим силам.

Про стан шкільної освіти в Україні в ХV ст. документальних даних дуже мало. Перша українська школа (ще до появи братських шкіл) виникла у 1550 р. у містечку Красноставі (Східна Галичина). Тоді школи існували при монастирях, церквах, благодійних установах. Учителями були здебільшого дяки, що навчали дітей елементарної грамоти, молитвам, церковному співу.

В другій половині ХVІ - першій половині ХVІІ ст. у зв’язку з наступом католицизму й насадженням на Україні уніатства, з одного боку, та розгортанням визвольного руху, з другого, загострюється боротьба і в галузі шкільної освіти. Єзуїти (члени чернецького ордену, створеного у 1534 р. для зміцнення могутності католицької церкви) в кінці ХVІ - на початку ХVІІ ст. для боротьби з «руським духом» відкрили в містах України й Білорусії цілу низку своїх колегій – у Замості, Львові, Луцьку, Кам’янці-Подільському, Острозі та в деяких інших містах. Суворо регламентоване навчання в єзуїтських колегіях було схоластичним, підпорядкованим вихованню фанатичної відданості католицизму. Відкривалися й уніатські школи. Та основна маса українського народу (за винятком частини найбільших феодалів) залишалася вірною православ’ю і не посилала дітей навчатись до єзуїтських колегій чи уніатських шкіл.

Важливе значення мали слов’яно-руські школи, що були дієвим знаряддям у боротьбі українського народу проти польсько-католицького наступу. Серед цих шкіл одне з провідних місць належало Острозькій школі, відкритій у 1578 р. зусиллями й на кошти українського князя Костянтина Острозького (1526-1608 рр.). Першим ректором цієї школи був відомий письменник Герасим Смотрицький. Острозька школа існувала до 1640 р. і справила помітний вплив на подальший розвиток освіти в Україні, підготувала певні умови для появи братських шкіл (тобто шкіл, які відкривали братства) у Львові, Кам’янці-Подільському, Вінниці, Луцьку, Києві й інших містах. Братські школи являли собою різку протилежність польсько-католицьким. У них вчилися головним чином діти міщан, нижчого духовенства, дрібної шляхти, козаків. У школах вивчали старослов’янську, а часто й народну українську мову, польську й латинську мови, а також «сім вільних наук».

При розгляді питання про розвиток освіти студентам необхідно звернути увагу на питання заснування Києво-Могилянської колегії. У першій половині ХVІІ ст. Києво-Могилянська колегія стала своєрідним центром розвитку наукових знань в Україні, навколо неї згуртувались найкращі наукові та літературні сили.

Студентам варто зрозуміти, що важливим матеріальним чинником поширення освіченості й знань в Україні було книгодрукування, що виникло в другій половині ХVІ ст. Перші слов’яно-руські книги були надруковані в Кракові в 1491 р. Перша слов’яно-руська друкарня в межах Литовської держави була заснована у Вільно в 20-х роках ХVІ ст. Франциском Скориною. Діяльність Ф.Скорини мала значення і для України, де були поширені його видання.

Студентам варто знати, що основоположником друкарства в Україні був російський першодрукар Іван Федоров, який заснував першу в Україні друкарню у Львові (1573 р.), де й побачили світ перші українські книги – «Апостол» (повторення московського видання) і «Буквар» для навчання дітей слов’яноруської грамоти.

В кінці ХVІ - на початку ХVІІ ст. в містах України діяли вже близько 40 друкарень. Відомими послідовниками І.Федорова стали друкарі В.Сужарський, Д.Наливайко, Т.Вербицький, Т.Земка та інші. Значним центром книгодрукування став Київ, де на початку ХVІІ ст. при Печерському монастирі заснував друкарню Овсій Плетенецький. Першою його книгою був «Часослов» (1617 р.). Українські друкарні видали чимало книг антикатолицької й антиуніатської спрямованості.

Третє питання плану слід розглядати в контексті розвитку світової культури. У Західній Україні починається пов’язаний із західноєвропейськими впливами розвиток скульптури. Скульптура в цей період розвивається як елемент архітектурного оздоблення ззовні та зсередини, а також на надгробках заможних шляхтичів, не тільки католиків, але й православних. Погребальна скульптура цікава тим, що вона не виліплювалася, а вирізалася з м’яких порід каменю, що споріднює її з різьбою. Але це саме скульптура, оскільки вона передає об’ємність зображених у повний зріст фігур з портретними подробицями їх зовнішності.

Починає розвиватися ліпна скульптура і ливарна скульптурна пластика з металу. Цікавим зразком останньої є фігура архістратига Михаїла, що перемагає диявола. Ця композиція прикрашала будівлю королівського арсеналу у Львові.

Значні зміни попередніх традицій характеризують розвиток українського живопису. Одним із найяскравіших взірців нового іконопису є ікона “Різдво Богородиці”, що зберігалася у П’ятницькій церкві Львова. Художники звертаються до реального життя, малюють природу, побутові сцени, але провідне місце у світській творчості посідають портрети.

В другій половині XVI ст. у зв’язку з поширенням книгодрукарства виникає граверство на дереві (так званий дереворит), яке мало два основні центри: Львів та Острог. Перші друковані видання І.Федоровича оздоблювалися здебільшого багатим ренесансним рослинним орнаментом. Найдавніший зразок образотворчого граверства – дереворит “Ісус Христос” у Євангелії XVI ст.

Перші в історії українського друкарства сюжетні гравюри-ілюстрації впровадив П.Беринда, подавши їх до кожного казання з “Євангелія учительного” (Крилос, 1606).

З початку XVIІ ст. виникає новий граверський жанр – так звана народна гравюра. Ці гравюри тиражувалися як листівки-плакати, а їх змістом стали складні алегоричні сюжети раннього бароко (“Чистота яко дівиця…”, “Смерть на блідому коні”, “Ліствиця райська” та ін.).

Студентам треба мати уявлення про зародження театрального мистецтва. Воно виявляється в появі справжніх віршованих шкільних драм з режисурою, декораціями та костюмами, де переважали релігійні та міфологічні сюжети, а акторами були учні братських шкіл та студенти колегій. На жаль, жодна з цих драм періоду національно-культурного піднесення до нашого часу в повному обсязі не дійшла. Формується такий жанр театрального мистецтва як комедія у формі інтермедій на побутові теми, які виконувались в антрактах між актами поважної релігійної драми. Перші дві українські інтермедії, що дійшли до нашого часу, датуються 1619 р.

Студентам варто знати, що з XVII ст. починається історія українського вертепу – лялькової театральної вистави з різдвяним сюжетом.

Розвиваються народні ігри та мистецтво скоморохів (виконавців і творців розважальної усної поезії, музичного фольклору). Якісний стрибок у розвитку пережила в Україні музична культура, основою якої залишалась усна народна пісенна творчість. Тексти та мелодії пісень і дум складали народні поети та композитори – кобзарі та бандуристи, які самі ж і виконували ці твори. Найпоширенішими народними інструментами були бандура, кобза, цимбали, скрипка, сопілка, дудка, в Карпатах – трембіта. Найпопулярнішими танцями були “козачок”, “метелиця”, “веснянка”. З XVI ст. у багатьох українських містах виникли ремісничі цехи, що спеціалізувалися на виготовленні музичних інструментів.

При церквах і монастирях, в братських школах та маєтках магнатів існували хорові капели. До XVI ст. церковний хор був одноголосним, нотний спів –безлінійним і позначався спеціальними знаками, знаменами, поставленими над складами і словами тексту богослужбових книг. З XVI ст. церковний спів стає багатоголосим або партесним (з лат. – партія для окремих голосів).

Вивчаючи питання розвитку архітектури, студентам слід з'ясувати, що в архітектурі другої половини ХVІ – початку ХVІІ ст., особливо у Львові, панував стиль пізнього Ренесансу. Архітекторами та будівельниками були переважно італійці з Венеціанської республіки та Швейцарії. Але відомі й імена українських митців: Мартин Люшня, Лука Пряшів (відбудував у 1541 р. Луцький замок), Амвросій Прихильний (1582 р. збудував у Львові “Золоту Розу” – синагогу).

Своєрідним було дерев’яне будівництво ХVІ–ХVІІІ ст. на західноукраїнських землях, передусім у Карпатах і на Прикарпатті. Поступовий перехід до архітектури бароко в перші десятиліття ХVІІ ст. позначається відмовою від ренесансної пропорційності форм, деталі й прикраси занадто перевантажують стіни. До таких будівель у Львові належать каплиці-усипальниці Боїмів (1617) і Кампіанів (1619), ціла низка приватних будинків та костелів у західноукраїнських містах (зокрема, Бернардинський костел у Львові, 1600–1630). Надзвичайно своєрідними рисами відзначаються й православні будівлі, в яких починають відбиватися риси раннього бароко, передусім вежі Манявського монастиря в Карпатах і П’ятницька церква у Львові (1643). Виразні риси бароко помітні у реконструйованій італійцями в 1613 р. Успенській церкві Києво-Печерської лаври.

Таким чином, незважаючи на складні політичні умови, культура українського народу була оригінальна та досягла високохудожніх успіхів у багатьох сферах. Цей період можна охарактеризувати як добу розквіту української національної культури. Її основними центрами були Львів, Острог і Київ, які за короткий час дали так багато культурних цінностей, яких не дали попередні століття.


Проблемно-пошукові питання

  1. У чому полягає роль братств у розвитку освіти в Україні?
  2. Які нові явища та характерні ознаки виникли у розвитку літератури, музики у ХVІ-ХVІІ ст.?
  3. Перечисліть нові явища та характерні ознаки у розвитку живопису в ХVІ-ХVІІ ст.
  4. Назвіть характерні ознаки розвитку архітектури у ХVІ-ХVІІ ст.
  5. Якими були зміст і наслідки релігійної боротьби в Україні у ХVІ-ХVІІ ст.?
  6. Яку роль відіграло українське козацтво у міжконфесійних конфліктах кінця ХVІ - поч. ХVІІ ст.?