Geum.ru

План мок історія національного олімпійського комітету України Засновник мок п’єр де Кубертен

Вид материалаДокументы

Содержание


2.Історія національного олімпійського комітету України
3.Засновник МОК – П’єр де Кубертен
Подобный материал:
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний торговельно-економічний університет 

Чернівецький торговельно-економічний інститут 


 

Доповідь

 

Тема: «Міжнародний олімпійський комітет »

 


 Виконав:

 Студент 4 курсу, 341 групи

Спеціальності «Міжнародна економіка»

Манчул Віктор


Чернівці - 2011

План


1.МОК

2.Історія національного олімпійського комітету України

3.Засновник МОК – П’єр де Кубертен


1.МОК

МОК – найвищий , постійно діючий орган сучасного олімпійського руху. Неурядова, некомерційна організація. Штаб квартира – Лозанні (Швейцарія). Статутний документ МОК – Хартія Олімпійських ігор (нинішня її редакція діє з 14 липня 2001), офіційні мови – французька і англійська. Створений 23 червня 1894р. в Парижі на міжнародному засновницькому конгресі прихильників олімпіад – за ініціативою відомого французького громадського діяча і педагога, основоположника сучасного олімпійського руху Пьєра де Кубертена (1863 – 1937рр.). Тоді ж було ухвалено рішення про відродження Олімпійських ігор, завдання по організації яких покладено на МОК.

Олімпійські ігри (зимові і літні) проводяться раз на 4 роки, рішення про місце і терміни проведення чергових Ігор, а також їх програми приймає Комітет. МОК належить виняткове право на Олімпійські ігри, а також на олімпійський символ, прапор, девіз і гімн. Безпосередньо на час Ігор МОК передає право технічного контролю за проведення змагань тому або іншому виді програми відповідним міжнародним спортивним федераціям (МСФ).

У момент створення МОК в 1894р. до його складу увійшли представники 12 держав (включаючи Росію: генерал А.Д.Бутовський), які почали роботу з організації Національних олімпійських комітетів (НОК) в своїх країнах. Згідно нинішньому регламенту, член МОК обирається на 8 років, після чого він може знов переобиратися на восьмилітній термін. Член МОК не може бути старше 70 років (якщо він був (пере) вибраний до відкриття 110-ї сесії МОК 11 грудня 1999р., то не старше 80). За регламентом члени МОК є його представниками в своїх країнах, а не навпаки.На початок 2005р. в Комітеті перебували 120 осіб, зокрема росіян Віталій Смирнов (у МОК – 3 1971), Шаміль Тарпіщев (з 1994) і Олександр Попов (з 1999). У склад МОК входять також 25 почесних (з числа осібщо були раніше членами МОК) і заслужених («облич за межами МОК», які надали йому «виняткові послуги») членів, а також статус почесного довічного президента, що має МОК Х.А.Самаранч.

Роль МОК - керівництво олімпійським рухом і розвиток олімпізму, відповідно до Олімпійської хартії. МОК заохочує організацію та розвиток спорту і спортивних змагань, забезпечує регулярне проведення Олімпійських ігор.Єдине джерело фінансування МОК - це приватний сектор. Більша частина коштів надходить від телевізійних компаній і спонсорів. Завдяки цим партнерам МОК може істотно допомагати організації Олімпійських ігор, щорічної діяльності національних олімпійських комітетів і міжнародних спортивних делегацій.
Станом на початок 2010 року, МОК отримує доходи від продажу прав на трансляцію Олімпійських ігор (53% від загального обсягу), від спонсорів (34%), від продажу квитків (11%) та від ліцензування (2%). Виручка МОК у 2008 році склала $ 2,4 млрд.

Членами МОК, всупереч поширеній помилці, є не національні олімпійські комітети, а фізичні особи в кількості не більше 115 осіб, з яких 70 членів не пов'язані з якоюсь певною посадою чи видом діяльності, 15 членів є чинними спортсменами, 15 членів представляють міжнародні спортивні федерації чи їхні асоціації і 15 членів представляють національні олімпійські комітети або їх асоціації.
Станом на жовтень 2010 року членами МОК є 112 фізичних осіб (країна і рік обрання як члена МОК):

    * Жоао Авеланжа (Бразілія, 1963)
    * Віталій СМИРНОВ (Росія, 1971)
    * Петер ТАЛЛБЕРГ (Фінляндія, 1976)
    * Річард Кевін Госпер (Австралія, 1977)
    * Річард Паунд (Канада, 1978)
    * Франко Каррара (Італія, 1982)
    * Філіп Вальтер Коулз (Австралія, 1982)
    * Іван ДІБОС (Перу, 1982)
    * Чихару ІГАЙЯ (Японія, 1982)
    * Пал Шмітт (Угорщина, 1983)
    * Принцеса Нора фон ЛІХТЕНШТЕЙН (Ліхтенштейн, 1984)
    * Франсіско ЕЛІСАЛЬДЕ (Філіппіни, 1985)
    * Принц Альбер II (Монако, 1985)
    * Ламбіс Микола (Греція, 1986)
    * Аніта ДЕФРАНТЦ (США, 1986)
    * Принцеса АННА (Великобританія, 1988)
    * Чінг-Куо ВУ (Китайський Тайпей, 1988)
    * Віллі КАЛТШМІТТ Лухан (Гватемала, 1988)
    * Франсіс НЬЯНГВЕСО (Уганда, 1988)
    * Шунічіро Окано (Японія, 1990)
    * Річард Карріон (Пуерто-Ріко, 1990)
    * Нат ІНДРАПАНА (Таїланд, 1990)
    * Денис ОСВАЛЬД (Швейцарія, 1991)
    * Жак Рогге (Бельгія, 1991)
    * Маріо ВАСКЕС Раньян (Мексика, 1991)
    * Томас БАХ (Німеччина, 1991)
    * Ахмад Аль-Фахад аль-Сабах (Кувейт, 1992)
    * Джеймс Істон (США, 1994)
    * Крейг ріді (Великобританія, 1994)
    * Маріо Песканте (Італія, 1994)
    * Герхард Хайберг (Норвегія, 1994)
    * Арне ЛЬЮНГКВІСТ (Швеція, 1994)
    * Остін Сілі (Барбадос, 1994)
    * Робін Мітчелл (Фіджі, 1994)
    * Альфа Ібраїм ДІАЛЛА (Гвінея, 1994)
    * Алекс ЖІЛАДІ (Ізраїль, 1994)
    * Шаміль Тарпіщев (Росія, 1994)
    * Валерій БОРЗОВ (Україна, 1994)
    * Рене Фазель (Швейцарія, 1995)
    * Жан-Клод Кіллі (Франція, 1995)
    * Сем Рамс (ПАР, 1995)
    * Рейнальдо Гонсалес Лопес (Куба, 1995)
    * Олегаріо ВАСКЕС Раньян (Мексика, 1995)
    * Антун Врдоляк (Хорватія, 1995)
    * Патрік Джозеф Хіккі (Ірландія, 1995)
    * Тоні Хурі (Ліван, 1995)
    * Сієд Шахід АЛІ (Пакистан, 1996)
    * Унг Чанг (КНДР, 1996)
    * Гунілла Ліндберг (Швеція, 1996)
    * Хуліо Сесар МАЛЬОНЕ (Уругвай, 1996)
    * Кун Хі ЧИ (Південна Корея, 1996)
    * Оттавіо ЧІНКВАНТА (Італія, 1996)
    * Гі ДРУ (Франція, 1996)
    * Ірена ШЕВІНСКА (Польща, 1998)
    * Великий Герцог ЛЮКСЕМБУРЗЬКИЙ (Люксембург, 1998)
    * Олександр ПОПОВ (Росія, 1998)
    * Мунір Сабет (Єгипет, 1998)
    * Наваль ЕЛЬ МУТАВАКЕЛЬ (Марокко, 1998)
    * Мелітон САНЧЕС Рівас (Панама, 1998)
    * Лео Валльнер (Австрія, 1998)
    * Принц Оранський Вілла-АЛЕКСАНДЕР (Нідерланди, 1998)
    * Сер Мианг (Сінгапур, 1998)
    * Самих МУДАЛЛАЛЬ (Сирія, 1998)
    * Йозеф БЛАТТЕР (Швейцарія, 1999)
    * Ламін Діака (Сенегал, 1999)
    * Жан-Франко Каспер (Швейцарія, 2000)
    * Кіпчоге Кейна (Кенія, 2000)
    * Карлос Артур НУСМАН (Бразилія, 2000)
    * Лассана ПАЛЕНФО (Кот д'Івуар, 2000)
    * Зайкінг Ю (Китай, 2000)
    * Тімоті Цун Цинга ФОК (Гонконг, 2001)
    * Рандір СІНГХ (Індія, 2001)
    * Джон Коатс (Австралія, 2001)
    * Ісса Хайят (Камерун, 2001)
    * Хуан Антоніо САМАРАНЧ-молодший (Іспанія, 2001)
    * Принц Найоту Файсал Фахд Абдулазіз (Саудівська Аравія, 2002)
    * Патрік Чамунда (Замбія, 2002)
    * Принц Тамім Бін Хамад аль-Тані (Катар, 2002)
    * Філіп Крейвен (Великобританія, 2003)
    * Френк Фредерікс (Намібія, 2004)
    * Ян Залізний (Чехія, 2004)
    * Хішам ЕЛЬ-ГЕРРУЖ (Марокко, 2004)
    * Ранія ЕЛЬВАНІ (Єгипет, 2004)
    * Франческо Річчі Бітті (Італія, 2006)
    * Принц Тунку Імран (Малайзія, 2006)
    * Ніколь ХЕВЕРТЦ (Аруба, 2006)
    * Беатріс АЛЛЕН (Гамбія, 2006)
    * Ребекка СКОТТ (Канада, 2006)
    * Саку Койву (Фінляндія, 2006)
    * Андрес Ботеро ФІЛЛІПСБЕРН (Колумбія, 2007)
    * Патрік Бауманн (Швейцарія, 2007)
    * Принцеса Хайя АЛЬ-ХУССЕЙН (ОАЕ, 2007)
    * Рита СУБОВО (Індонезія, 2007)
    * Сергій БУБКА (Україна, 2008)
    * Угур ЕРДЕНЕР (Туреччина, 2008)
    * Де Сунг МУН (Південна Корея, 2008)
    * Клаудія Бокеля (Німеччина, 2008)
    * Юмілка Руїс ЛУАСЕС (Куба, 2008)
    * Річард ПЕТЕРКІН (Сент-Люсія, 2009)
    * Принц Данії ФРЕДЕРІК (Данія, 2009)
    * Хабу Гумеля (Нігерія, 2009)
    * Хабіб МАКИ (Оман, 2009)
    * Лідія НСЕКЕРА (Бурунді, 2009)
    * Йоран Петерссон (Швеція, 2009)
    * Принц Фейсал аль-Хуссейн (Йорданія, 2010)
    * Баррі Мейстер (Нова Зеландія, 2010)
    * Пет Маккуейд (Ірландія, 2010)
    * Марісоль Касадо (Іспанія, 2010)
    * Дагмавіт Гирман Берхану (Ефіопія, 2010)
    * Янг ЯНГ (Китай, 2010)
    * Анджела РУДЖЕРРО (США, 2010)
    * Адам ПЕНДЖІЛЛІ (Великобританія, 2010)
Національні олімпійські комітети діють на основі визнання МОК. Станом на жовтень 2010 року всього налічується 205 національних олімпійських комітетів, визнаних МОК. Кожен з них підпорядковується своїм континентальним національним олімпійським асоціаціям:
    * Африка - ANOCA (англ. Association of National Olympic Committees of Africa - Асоціація національних олімпійських комітетів Африки)
    * Америка - PASO (англ. Pan American Sports Organisation - Панамериканська спортивна організація)
    * Азія - OCA (англ. Olympic Council of Asia - Олімпійський рада Азії)
    * Європа - EOC (англ. European Olympic Committees - Європейські олімпійські комітети)
    * Океанія - ONOC (англ. Oceania National Olympic Committees -Національні олімпійські комітети Океанії)


2.Історія національного олімпійського комітету України

Історія олімпійського руху в Україні розпочалася в 1952 році, коли спортсмени України у складі збірної команди Радянського Союзу вперше прийняли участь в Іграх XV Олімпіади в Хельсінкі. З 1952 по 1990 роки олімпійський рух в Україні розвивався та зміцнював свою позицію в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25% кожної олімпійської команди СРСР. Під час Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року деякі матчі футбольного турніру з великим успіхом проводилися в Києві.
За 58 річну історію виступів на Олімпійських іграх (1952-2010 роки) нашими спортсменами завойовано 599 медалей, серед яких 229 золотих, 167 срібних та 203 бронзові.
22 грудня 1990 року І Генеральна асамблея засновників прийняла рішення створити Національний олімпійський комітет України і ця дата є офіційною датою його створення. У вересні 1993 року НОК України був остаточно визнаний Міжнародним Олімпійським Комітетом. НОК України діє у відповідності до положень Олімпійської хартії, Конституції України та чинного законодавства України і свого Статуту.
Основні завдання НОК України – забезпечення участі в Олімпійських іграх, розширення міжнародного співробітництва, популяризація масового спорту і здорового образу життя, фізичне і духовне збагачення людей.
З цією метою НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах незалежності та доброї волі Національний олімпійський комітет України об'єднує 40 федерацій з олімпійських видів спорту.
НОК також має 27 відділень у всіх областях, а також в Автономній республіці Крим, містах Києві і Севастополі.
Президентами НОК України в різні роки були:
- Валерій Борзов – 1990-1998 роки;
- Іван Федоренко – 1998-2002 роки;
- Віктор Янукович – 2002-2005 роки.
З 2З червня 2005 року НОК України очолює Олімпійський чемпіон, член МОК, Герой України Сергій Бубка.

Генеральні секретарі НОК України:
29 вересня 1991 року - пан Володимир Кіба;
13 березня 1992 року - пан Борис Башенко;
19 квітня 1997 року - пан Володимир Геращенко.

За роки Незалежності вітчизняними атлетами на Олімпійських іграх завойовано:
- Ліллехаммер-1994 – 1 золоту та 1 бронзову нагороди;
- Атланта-1996 – 9 золотих, 2 срібні та 12 бронзових нагород;
- Нагано-1998 – 1 срібну нагороду;
- Сідней-2000 – 3 золоті, 10 срібних та 10 бронзових нагород;
- Солт-Лейк-Сіті – 2002 - нагород не здобуто;
- Афіни-2004 – 9 золотих, 5 срібних та 9 бронзових нагород;
- Турин-2006 – 2 бронзові нагороди;
- Пекін-2008 - 7 золотих, 5 срібних та 15 бронзових нагород;
- Ванкувер-2010 – нагород не здобуто.
З 2010 року Міжнародним Олімпійським Комітетом започатковані Юнацькі Олімпійські ігри.
На першій літній Юнацькій Олімпіаді в Сінгапурі українськими спортсменами здобуто 35 медалей, з них 10 золотих, 9 срібних та 16 бронзових нагород.
Традиційно, починаючи з 1993 року, юнаки і дівчата України беруть участь в зимових і літніх Європейських юнацьких олімпійських фестивалях (днях), де посідають високі місця серед 48 держав Європи. За ці роки нашими юними атлетами здобуто 139 медалей Фестивалів (46 золотих, 44 срібних та 49 бронзових).
Членами МОК в Україні є Олімпійські чемпіони Сергій Бубка та Валерій Борзов.
НОК України має угоди з відомими у світі компаніями, які підтримують олімпійський рух.
В 1995 році НОК України почав випускати свій офіційний журнал під назвою "Олімпійська арена", який виходить кожного місяця, а з 1997 року видає раз на два тижні бюлетень "Олімпійські новини від НОК України".
НОК України має широкі зв'язки з НОКами сусідніх країн та олімпійськими організаціями.
Представники НОК України є членами різних міжнародних організацій і об'єднань.
Тісні зв'язки НОК України має з українськими спортивними осередками за кордоном. Комітети друзів НОК України були створені і працюють зараз у США, Канаді, Австралії.


3.Засновник МОК – П’єр де Кубертен

П’єр де Кубертен (Coubertin) (1863-1937) - французький спортивний і суспільний діяч, історик, педагог, літератор; барон. Ініціатор організації сучасних Олімпійських ігор (1896 р.).

Дитинство провів у маєтку матері стародавньому замку Мервіль біля Гавра. Любив читати, слухати музику. Зненацька для рідних романтично набудований юнак після закінчення коледжу виявив характер і замість знаменитої військової академії Сен-Сір надійшов на філософський факультет Сорбони (1880). Захопився вивченням історії, а також педагогіки, зокрема фізичним вихованням. Активно займався боксом, фехтуванням, веслуванням, верхівковою їздою.

Вивчаючи життя і культуру Древньої Греції, поступово прийшов до висновку, що спорт необхідно повернути в систему виховання, адже саме спорт робив древніх греків фізично зробленими і витривалими. Багато подорожував, в Англії відвідував відомий спортивними традиціями коледж у місті Регбі, у Греції знамениту долину Алфея в 300 км від Афін, де проходили древні олімпіади. У 1887 був ініціатором створення Союзу французьких суспільств бігу. Свої реформаторські погляди на систему освіти виклав у двох книгах, що вийшли наприкінці 1880-х рр.: «Виховання в Англії» і «Англійське виховання у Франції».

Завдяки організаторському таланту, блискучому знанню предмета, умінню довести свою правоту, володінню ораторським мистецтвом зумів запалити ідеєю відродження Олімпійських ігор багатьох політиків і суспільних діячів, придбав прихильників і послідовників у різних країнах світу.

Барон де Кубертен був одним із самих цікавих, талановитих, енергійних і захоплених людей свого часу. Його ім'я навічно зв'язане з Олімпійськими іграми.

Після закінчення паризького університету Сорбони, П’єр разом із друзями створює спортивний клуб. Тут займаються футболом, фехтуванням і веслуванням. Приблизно з цієї ж пори Кубертен ясно розуміє, що без фізичного не може бути і духовного, і морального розвитку.

Саме П’єр де Кубертен став творцем спортивних союзів для дітей, організатором міжнародних змагань. Уже тільки за одне це ім'я його повинне було б назавжди залишитися у світовому спорті. Однак головна справа, головний спортивний подвиг Кубертена був ще попереду.

Кубертен ні на хвилину не залишав мрії про казкову, віддалену від нас багатьма і багатьма століттями Олімпії.

Він був ще зовсім молодою людиною, коли висловив думку про відродження Олімпійських ігор. З цього моменту усе своє життя П’єр де Кубертен підкорив здійсненню великої ідеї.

Ідея Кубертена не одразу захопила спортивний світ. Багато було таких, що сумнівалися і противилися цій ідеї. Ще більше – спортсменів і спортивних діячів, які говорили, що взагалі ж справа ця гарне, але самі займатися цією гарною справою не хотіли.

Кубертен сам об'їжджає багато країн світу, сперечається, переконує, доводить. Пише сотні листів у всілякі спортивні організації. Візьмемо, приміром, Перші Олімпійські Ігри сучасності, що проводилися в 1896р. в Афінах.

Адміністрація Афін і грецький уряд не в силах були зробити повні витрати на проведення Ігор. Уряд не погоджувався на виділення додаткових коштів, мотивуючи своє відмовлення тим, що афіняни, погано розбираються в спорті, що в місті немає необхідних спортивних споруд для проведення змагань, а фінансове положення Греції не дозволяє запросити представників з багатьох країн на свято. Багато видатних державних і політичних діячів підтримали заяву уряду. Наприклад, впливовий політичний діяч Стефонос Дратоміс писав, що Греція не в змозі втілити в життя чудову ідею П’єра де Кубертена і проведення Ігор найкраще відкласти до 1900 року, як складову частину Всесвітньої виставки в Парижі.

П’єр де Кубертен був змушений звернутися з листом до Ф.Кеменю з проханням відшукати можливість проведення Ігор 1896 року на угорській території. Однак угорська влада в проханні категорично відмовили в зв'язку з відсутністю засобів. Після цих відмовлень П’єр де Кубертен усе-таки наполягав на проведенні Ігор у Греції. На думку П’єр де Кубертена, при організації Ігор можна було обійтися без особливих урядових витрат і розраховувати на допомогу тільки приватних осіб. Цю точку зору розділяв і грецький кронпринц Костянтин, який створив спеціальну комісію сприяння. Він призначив колишнього мера Афін Філемона генеральним секретарем комісії, а також звернувся до народу з закликом про пожертвування засобів у фонд підготовки Олімпіади. Гроші стали надходити не тільки від жителів Греції, але і з Лондона, Марселя, Константинополя й інших міст, де існували багаті грецькі колонії. На гроші, що надійшли з Олександрії від Георга Авероффа, був відновлений древній олімпійський стадіон.

В Афінах були споруджені також велодром і стрільбище. У центрі міста розмістили тенісні корти. Спортсменам надавалися павільйони з елінгами і роздягальнями для проведення змагань по веслуванню. Підготовкою місць для проведення змагань I Олімпіади займався грецький Національний олімпійський комітет, що зумів закінчити всі підготовчі роботи за один рік. Міжнародний олімпійський комітет і національні комітети інших країн підбирали учасників Ігор, що виявилося не простою справою. От що писав з цього приводу П’єр де Кубертен: "Велика частина гімнастичних асоціацій Німеччини, Франції і Бельгії сповнена свідомістю власної винятковості: члени цих асоціацій не мають наміру терпіти в програмі Ігор тих видів спорту, що вони не культивують. Особливу ненависть у них викликають так називані "англійські" види спорту... Інші асоціації були готові послати в Афіни своїх представників лише після надання їм інформації щодо того, який інтерес викличе до себе намічене спортивне свято...

Німецька преса, у довершення усього, заявила, що Олімпіади є винятково франко-грецьким підприємством. Тим часом г-н Кемень в Угорщині, майор Бальк у Швеції, генерал Бутовський у Росії, професор Слоен у США, лорд Амптхілл в Англії і доктор Гут-Ярковський у Богемії робили все можливе для того, щоб розбудити інтерес до майбутнього змагання. Організувати ці Ігри, П’єру де Кубертену приходилося враховувати політичні відносини і розбіжності між країнами, і в першу чергу між Німеччиною і Грецією. У 1895 році в Німеччині був утворений комітет з участі в Олімпійських іграх. 6 квітня 1896 року, на Мармуровому стадіоні, король Греції в присутності 80 тисяч глядачів оголосила Гри I Олімпіади відкритими. "Це був хвилюючий момент. Тисяча п'ятсот два роки тому імператор Теодозії заборонив Олімпійські ігри, без сумніву думаючи, що, знищуючи цей ненависний пережиток язичества, він сприяє справі прогресу. Тепер же християнський монарх оголосив про формальне скасування імператорського указу... Коли король знову зайняв своє місце, хор у 150 голосів виконав Олімпійську оду, написану спеціально для цього випадку грецьким композитором Самарою", - відзначав П’єр де Кубертен.

Нове взагалі сприймається з труднощами. Однак Кубертен говорив про Олімпійські ігри настільки переконливо і жагуче, що французькі спортивні діячі приймають рішення скликати Міжнародний спортивний конгрес і запросити на нього представників найбільших спортивних держав.

І ось 23 червня 1894 р. на Конгресі в Парижі був створений Міжнародний Олімпійський Комітет – МОК.

Конгрес вирішив: через два роки пройдуть перші Олімпійські ігри! І це була велика перемога світового спорту, великий подвиг П’єра де Кубертена!

У 1912 р. був визнаний гідним золотої медалі за «Оду спорту», у якій виразив своє розуміння спорту: «О спорт! Ти — мир, прогрес, радість, справедливість, виклик, шляхетність, насолода, плодотворність».

З 1918 р. де Кубернет переїхав у Лозанну, де була штаб-квартира МОК (з 1915 р.). У 1925 р. пішов у відставку з посади президента; почесний президент (1925--1937 р.). Своє життя він присвятив світлій олімпійській ідеї, своє серце він заповідав поховати в Олімпії. У Лозанні є музей Кубертена, у Греноблі йому встановлений пам'ятник.

Головна заслуга П’єра де Кубертена в тому, що Олімпізм, олімпійський рух можна уявити собі у вигляді високого і стрункого будинку. При зведенні цього будинку П’єр де Кубертен був не тільки «виконробом», але і головним архітектором. Його натхненні думки лягли в основу олімпізму.

Перша і найголовніша з них – спорт, культура, наука, мистецтво повинні з'єднатися в міцний і прекрасний сплав, що і буде називатися олімпійським рухом.

Ідея ця здійснилася не відразу. У неї минулого і супротивники, особливо коли спорт стало частиною світової політики, коли за допомогою рекордів президенти і міністри стали доводити один одному, чия країна краще.

Часи міняються, і тепер Олімпійські ігри з'являються перед нами немов урочистий гімн людству і людяності!

Кубертен присвятив своє життя й особою науці, що називається спортивна педагогіка. Її ціль – фізичний і духовний розвиток і виховання молоді за допомогою занять спортом. П’єр де Кубертен вважав, що новий предмет допоможе зміцнити, зробити більш сильної і життєстійкий французьку націю, французьку молодь. А вийшло, що він подбав про молодь усього світу.

Кубертен не був поетом. Але написав один прекрасний вірш. Називається воно «Ода спорту».

Цікава історія створення цього добутку. У 1912 році проводився конкурс мистецтв, присвячений Олімпійським іграм. Кубертен написав свою знамениту «Оду спорту», передав її в журі. Але тому що його авторитет серед людей, що займаються олімпійським рухом, був величезний, Кубертен подав свою роботу під псевдонімом. І от вища нагорода, золота медаль, була присуджена саме «Оді» Кубертена.

У «Оді спорту» дев'ять глав. Остання з них називається «О, спорт! Ти – мир!» Слова ці давно стали крилатими серед олімпійців.

«Ода» написана по-французьки. Переклад же його на українську дуже не досконалий.

Кубертен знаходить прості і прекрасні слова, що зрозумілі кожному спортсмену. Та й кожній людині. Він говорить про те, що спорт – наш постійний супутник у житті, дійсний і надійний друг. Якщо ти будеш, вірний йому, то одержиш замість радість, що він дарує твоєму духу і твоєму тілу. Але ж це дійсно так: радість руху – радість життя!

«Спорт! – вигукує Кубертен. – Ти вісник миру. Досить тобі посміхнутися, варто піти по країнах пружною радісною ходою, і над землею розливається спокій. Люди через континенти й океани протягають один одному руки зі словами: «Здраствуй, друг!»

Тепер кожний знає олімпійський символ: п'ять різнобарвних з'єднаних кілець, що уособлюють єдність п'яти континентів. Перед початком Ігор спортсмени вимовляють олімпійську клятву. Відомо і про прекрасну традицію запалювати в Греції олімпійський вогонь, що несуть естафетою через різні країни віддані спорту люди, несуть палаючий смолоскип до місця проведення Ігор чергової Олімпіади. Усе це було задумано П’єром де Кубертеном! Недарма його називають батьком олімпізму. Двадцять дев'ять років Кубертен був беззмінним президентом МОК. Він став автором найважливішого документа – Олімпійської хартії. Похований Кубертен у швейцарському місті Лозанні неподалік від штаб-квартири Міжнародного олімпійського комітету. За заповітом П’єра де Кубертена серце його спочиває в Греції, на батьківщині Ігор, у безсмертній Олімпії.