До п. Про концепцію розвитку фондового ринку України на 2005 2009 рр

Вид материала

Содержание

2. Удосконалення правових засад випуску та обігу цінних паперів і деривативів
Про цінні папери і фондову біржу
Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні
3. Сприяння запровадженню нових інструментів та поліпшенню їх інвестиційних характеристик
4. Зосередження торгівлі корпоративними цінними паперами на регульованому ринку
5. Інституціалізація фондового ринку
6. Розбудова національної депозитарної системи
Пропонується передбачити
7. Державне регулювання

Подобный материал:

До п. 1. Про концепцію розвитку фондового ринку України на 2005 – 2009 рр. у контексті економічної програми нової влади

Програма Уряду включає ряд концептуальних позицій, які вимагають деталізації. Нижче у розрізі цих позицій наведені конкретні пропозиції, які можуть бути покладені в основу концепції розвитку фондового ринку України на 2005-2009 роки.

1. Захист прав інвесторів

Проблема захисту прав інвесторів є найголовнішою на фондовому ринку України. Конфлікти в акціонерних товариствах, обумовлені недосконалістю законодавства та хибною практикою корпоративного управління, обумовлюють недовіру інвесторів до основних фінансових інструментів фондового ринку. Як показують судові спори, найчастіше конфлікти виникають із приводу загальних зборів АТ. У судах оскаржуються питання скликання зборів, визначення кворуму, легітимність прийняття рішень, делегування повноважень, затвердження установчих документів, формування органів управління АТ. Слідом йдуть конфлікти, що стосуються господарської діяльності акціонерних товариств, а саме: виплати дивідендів, проведення додаткових випусків акцій, створення дочірніх підприємств, реорганізації товариства, здійснення операцій по розпорядженню значними активами АТ, несплати послуг реєстроутримувача як засобу уникнення зобов’язань перед акціонерами. Поряд із цим значна кількість судових спорів стосується питань переходу прав власності: продажу акцій закритого акціонерного товариства та реалізації прав за цінними паперами.

Акції не виконують функції засобу залучення капіталу, їх роль зведена до засобу перерозподілу капіталу та недружніх поглинань. Емітенти акцій не зацікавлені розкривати інформацію для інвесторів, виставляти для відкритого продажу навіть невеликі пакети акцій, платити дивіденди. Тому цей інструмент фондового ринку не є привабливим для зовнішніх інвесторів. В Україні здійснюють діяльність 11562 відкриті акціонерні товариства, а в лістингу найбільшої торгової системи України ПФТС знаходиться 199 акцій ВАТ, з них першого рівня всього 8.

Розв'язання проблеми лежить у правовій, економічній та етичній площині.

У правовій площині проблема може бути розв'язана двома шляхами.

Перший шлях – прийняття Закону України "Про акціонерні товариства", проект якого у різних варіантах неодноразово подавався до Верховної Ради ще з 2000 року. У ньому зацікавлені дрібні акціонери та портфельні інвестори, але цей закон не сприймається крупними акціонерами та менеджментом АТ, які мають потужне лоббі у парламенті. Домовленостей між конфліктними групами до цього часу не вдалось досягнути. Переговори можуть бути продовжені, але передумовою їх успіху, на наш погляд, є повне виключення з тексту законопроекту новел про закриті акціонерні товариства, акції яких за своєю суттю не є ані ринковим інструментом, ані об'єктом регулювання Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Другий шлях – внесення термінових змін до Закону України "Про господарські товариства" з метою запобігання корпоративних конфліктів. При цьому поле для консенсусу може бути набагато ширше. Принципово потрібно:

виписати процедуру скликання та проведення загальних зборів,
унеможливити розмивання та переведення капіталу без згоди всіх акціонерів,
забезпечити рівне право на придбання відповідної частки нових емісій акцій за номінальною вартістю всіма акціонерами,
забезпечити повний та вільний доступ до інформації акціонерного товариства всіх акціонерів,
розмежувати правила функціонування відкритих та закритих акціонерних товариств.

Це відповідає принципам справедливості та гармонії, задекларованим новим Урядом України.

Однак тільки це не створить в Україні ринок акцій. Якщо дійсно дбати про функціонування вільного фондового ринку у певному економічному просторі, необхідно створити правове поле для виникнення нових інституцій під назвою "публічні акціонерні компанії". На розгляд слід винести таку пропозицію: розробка проекту Закону «Про публічні акціонерні компанії», дія якого буде поширюватись на новоутворені акціонерні компанії, а також на акціонерні товариства, які діють на підставі Закону «Про господарські товариства», які добровільно захочуть змінити свій статус та стати відкритими публічними акціонерними компаніями. Утворення таких нових «інститутів спільного акціонування» означатиме прорив у перехідній економіці, яку все ж таки не можна ототожнювати з розвиненими капіталістичними економіками, де стабільність, довгострокові очікування та розвиток бізнесу заради його продажу стали звичним явищем.

Публічні акціонерні компанії можуть розглядатись як вид акціонерного товариства з найбільшим ступенем прозорості та узгодженості інтересів, статутні фонди яких формуються виключно за рахунок грошових коштів, а акції є ліквідними та вільно обертаються на регульованому ринку. Саме вони мають стати локомотивом впровадження систем корпоративного управління, що відповідатимуть стандартам ЄС.

Економічна площина розв'язання проблеми є не менш важливою, ніж правова. Якщо закон встановлює обов'язкові правила поведінки, економічні інтереси формують таку поведінку та безпосередньо впливають на розвиток фондового ринку. Потрібно чесно і відкрито вести діалог з різними представниками великого та середнього бізнесу, реального та фінансового сектору, виявляти їх інтереси, співвідносити їх з інтересами інших груп населення і робити висновок щодо стану готовності сприйняти правила, закладені в законах та інших нормативних актах. Якщо учасники фондового ринку, включаючи емітентів, інвесторів та посередників, зацікавлені у його розвитку під знаком "акції – інструмент вільного обігу капіталу", прогрес відбудеться. Іноземні інвестори знайдуть об'єкти своїх вкладень через прозорі фінансові механізми і будуть сприяти розвитку економіки України.

Економічною складовою процессу захисту інтересів мінорітарних акціонерів є створення умов для більш широкого залучення до операцій на фондовому ринку фізичних осіб. Одним із заходів може бути встановлення на певний період пільгового оподаткування доходів, отриманих фізичними особами від операцій з цінними паперами і внаслідок володіння ними, причому тут ефективним видається прийняття гнучкої системи ставок в залежності від виду отриманих доходів – дивіденди, доходи від продажу акцій із спекулятивною метою чи від участі в ІСІ і т.п. Така система, доречі, працює у США, де діють різні ставки оподаткування. Крім того, треба розглянути можливість введення певних неподаткових пільг для учасників фондового ринку, які більше 50% операцій проводять із залученням коштів фізичних осіб. Такими пільгами можуть бути, наприклад, певне пом’якшення ліензійних вимог для таких компаній.

Етична складова проблеми є також надзвичайно важливою. Слід прищеплювати культуру корпоративного управління на українських підприємствах, створюючи належні умови для інвестування коштів у їх розвиток. Треба, щоб власники акцій розуміли, що від якості корпоративного управління залежить вартість належних їм акцій.

2. Удосконалення правових засад випуску та обігу цінних паперів і деривативів

Випуск та обіг цінних паперів регулюється трьома Законами України:

Про цінні папери і фондову біржу. 18 червня 1991 року N 1201-XII

Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні. 10 грудня 1997 року N 710/97-ВР

Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні. 30 жовтня 1996 року N 448/96-ВР

Випуск та обіг деривативів законом не відрегульований.

Правові засади функціонування фондового ринку застаріли і не відповідають його сучасному стану та вимогам розвитку. Спроби прийняття нової редакції закону Про цінні папери та фондовий ринок були невдалими. Однак сьогодні є унікальний шанс прийняти новий закон, який скасував би дію трьох чинних законів (у жодній країні немає розпорошеного по різних законах нормативного регулювання випуску та обігу цінних паперів та деривативів) та встановив би чіткі та зрозумілі правові засади функціонування фондового ринку на основі досвіду інших країн, в першу чергу країн ЄС. Такий закон повинен базуватись на багаточисленних вітчизняних напрацюваннях у цій сфері з врахуванням положень останньої важливої Директиви 2004/39/ЄС від 21.04.2004 р. “Про ринки фінансових інструментів” та інших директив ЄС.

Закон України "Про ринки фінансових інструментів" повинен містити наступні розділи:

загальні положення про цінні папери та інші фінансові інструменти;
професійна діяльність на ринку фінансових інструментів;
емісія цінних паперів;
обіг цінних паперів;
депозитарне обслуговування випуску та обігу цінних паперів;
особливості випуску та обігу інструментів грошового ринку;
особливості випуску та обігу деривативів;
розкриття інформації на ринку фінансових інструментів;
регулювання ринку фінансових інструментів.

Такий підхід дозволить прискорити адаптацію законодавства України до законодавства ЄС.

3. Сприяння запровадженню нових інструментів та поліпшенню їх інвестиційних характеристик

На фондовому ринку України у найближчі роки очікується значний приплив іноземних фінансових інвестицій, які мають бути вкладені у надійні фінансові інструменти. Прискорений розвиток інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів обумовлює необхідність диверсифікації вкладень. Політика Національного банку на зниження депозитних ставок буде сприяти розширенню сфери застосування цінних паперів як об'єктів інвестування. Однак проблема полягає в тому, що існуючий спектр фінансових інструментів є надто вузьким, іншими словами, інвестору на фондовому ринку важко знайти об'єкт інвестування з прийнятними характеристиками щодо дохідності, ризиковості, ліквідності та захищеності.

Запровадження нових інвестиційних інструментів є надзвичайно важливим завданням поліпшення інвестиційного клімату. Якщо фондовий ринок буде не здатний задовольнити потреби інвесторів із-за дефіциту інструментів, виникне криза пропозиції.

На ринку повинні з'явитись такі фінансові інструменти.

Акції відкритих акціонерних товариств і публічних акціонерних компаній. Мають дати поштовх розвитку фондового ринку.

Державні пенсійні облігації. Повинні стати запорукою привабливості недержавних пенсійних фондів для населення.

Муніципальні облігації. Органи місцевого самоврядування потребують сьогодні значних коштів, а інвестори все більше звертають увагу на розвиток регіонів.

Іпотечні сертифікати та облігації (сертифікати з фіксованою дохідності, сертифікати участі, звичайні іпотечні облігації, структуровані іпотечні облігації). Розвиток іпотечних відносин із застосуванням іпотечних цінних паперів дозволить цивілізувати ринок нерухомості та сприятиме вирішенню житлових проблем громадян.

Опціони, ф’ючерси, свопи, форвардні угоди та будь-які інші строкові контракти стосовно товарів, цінних паперів, валюти, процентних ставок, інші деривативи, розрахунки за якими може бути здійснено шляхом поставки чи грошима. Розвиток ринку деривативів дозволить забезпечити хеджування ризиків покупців та продавців базових активів та сприятиме розвитку товарних та фінансових ринків.

Для вирішення проблеми запровадження нових фінансових інструментів одних законодавчих зусиль мало – потрібні також відповідні кроки органів влади (наприклад, для випуску державних та муніципальних облігацій).

4. Зосередження торгівлі корпоративними цінними паперами на регульованому ринку

Уявлення про відсутність в Україні фондового ринку виникає від наступного розкладу: загальний обсяг торгів на фондовому ринку у 2004 р. – 230 млрд. грн, обсяг торгів на регульованому ринку – 9,3 млрд. грн, або 4% від загального обсягу торгів. Нерегульований ринок не прозорий і не ліквідний, він не виконує функцію встановлення справедливих цін. В ідеалі купівля-продаж цінних паперів має відбуватись здебільшого на регульованому (організованому) ринку.

Адміністративними заходами перевести торги на регульований ринок надзвичайно важко. Це пояснюється сформованою "схемною" системою перерозподілу капіталу, від якої основні промислово-фінансові групи України не бажають відмовлятись. Але якщо держава дійсно зацікавлена у функціонування прозорого фондового ринку, можна знайти шлях пошуку стимулів для зосередження торгівлі корпоративними цінними паперами на регульованому ринку.

Наша пропозиція зводиться до наступного: купівля-продаж цінних паперів на регульованому ринку не оподатковується ПДВ (або податком з продажу, якщо буде скасовано ПДВ), а на нерегульованому – оподатковується. Якщо таке рішення знайде підтримку, переважна більшість угод буде укладатись на регульованому ринку.

5. Інституціалізація фондового ринку

На фондовому ринку здійснюють професійну діяльність банки та небанківські фінансові установи, інституційні інвестори, організатори торгівлі та депозитарні установи.

Головними учасниками фондового ринку є торговці цінними паперами – їх 780 (з них банків – 146, небанківських фінансових установ - 634). Якщо для банків діяльність з випуску та обігу цінних паперів не є головною, то для небанківських установ – це основний вид діяльності. Проблема полягає в тому, що переважна більшість компаній-торговців постійно не займаються цією діяльністю, створені для обслуговування певних фінансових груп і проводять декілька угод на рік. Виключенням є торговці-зберігачі (їх у небанківському секторі всього 33). Тому перетворення торговців цінними паперами небанківського сектору у повнофункціональні, фінансово стійкі інститути, що надаватимуть широкий перелік фінансових послуг є пріоритетною задачею.

За Директивою 2004/39/ЄС від 21.04.2004 р. “Про ринки фінансових інструментів” основним гравцем на фондового ринку є „інвестиційна компанія”, що означає будь-яку юридичну особу, постійна діяльність якої полягає в наданні однієї чи більше послуг з інвестування третім особам та/або здійсненні одного чи більше видів інвестиційної діяльності на професійній основі, а саме:

Прийняття та передача замовлень щодо одного чи більше фінансових інструментів (брокерська діяльність за договором доручення).
Виконання замовлень від імені клієнтів (брокерська діяльність за договором комісії).
Здійснення операцій за власний рахунок (дилерська діяльність).
Управління фінансовими інструментами.
Консультування з інвестування.
Андеррайтинг фінансових інструментів та/або розміщення фінансових інструментів на основі твердих зобов’язань.
Розміщення фінансових інструментів без твердих зобов’язань (діяльність з випуску цінних паперів).

Крім того, інвестиційні компанії можуть надавати додаткові послуги щодо зберігання та адміністрування фінансових інструментів на рахунках клієнтів, включаючи кастодіальну діяльність та пов’язані послуги, такі як управління готівкою/заставою; надання кредитів чи позик інвестору, з метою дати йому можливість провести операцію щодо одного чи більше фінансових інструментів, за умови якщо компанія, яка надає кредит чи позику, бере участь в угоді; консультування щодо структури капіталу, промислової стратегії та пов’язаних питань, а також консультації та послуги, пов’язані зі злиттям та поглинанням підприємств; операції з іноземними валютами, які пов’язані з наданням послуг з інвестування; інвестиційні дослідження і фінансовий аналіз чи інші форми загальних рекомендацій стосовно угод щодо фінансових інструментів тощо.

До інвестиційних компаній небанківського фінансового сектору застосовуються достатньо жорсткі ліцензійні умови та вимоги до власного капіталу.

У банківській сфері функції інвестиційних компаній виконують інвестиційні банки, можливість існування яких передбачена Законом України "Про банки і банківську діяльність". Єдине, що передбачає закон: банк набуває статусу спеціалізованого, в даному випадку інвестиційного, банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу.

Таким чином, подальшим кроком щодо інституціалізації фондового ринку має бути розробка та прийняття закону "Про інвестиційні компанії та інвестиційні банки".

Діяльність інституційних інвесторів у небанківському фінансовому секторі суттєво пожвавилась завдяки впровадженню Закону України «Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди)», прийнятому ВР України у березні 2001 року, який довів свою життєздатність. На основі цього закону в Україні виникла нова індустрія спільного інвестування, яка налічує більше 100 компаній з управління активами, які управляють більш як 3 мільярдами гривень, вкладених у активи інвестиційних фондів. Практика роботи компаній з управління активами та інститутів спільного інвестування виявила необхідність внесення деяких змін до чинного закону, але ці зміни є косметичними і не впливають на сутність основних положень закону.

Те ж саме стосується і утворення недержавних пенсійних фондів та їх адміністраторів, інтерес до яких зараз набагато більше, ніж можна було б сподіватись.

На цьому фоні проблемою є перетворення в справжніх інституційних інвесторів 378 страхових компаній, які акумулюють активи на суму 14 млрд. грн. , з яких акції складають 37%, вимоги по перестрахуванню – 27%, грошові кошти на поточних рахунках – 22%, депозити – 11%. Для розвитку фондового ринку необхідно, щоб страхові компанії більше вкладали коштів у цінні папери, що вимагає більш жорсткого нормативного регулювання структури їх активів. Вирішення цієї проблеми можливе шляхом законодавчого закріплення передачи функцій управління частиною активів страхових компаній (за винятком депозитів в банках, які можуть розглядатись як певні резервні вкладення і граничну частку яких в активах треба зменшити законодавчо) до спеціалізованих КУА. Щоб запобігти при цьому практиці створення „кишенькових” КУА можливо необхідно ввести обмеження стосовно кількості таких компаній, що можуть управляти активами страхових компаній – наприклад при досягненні розміру активів в 10 млн.грн., активами однієї окремої СК можуть управляти не менше 2 КУА, при розмірі в 50 млн. – не менше 3 і т.п.

Існування 10 організаторів торгівлі в Україні обумовлено м'якими до їх утворення та функціонування вимогами. Якщо йти шляхом зосередження торгівлі цінними паперами на регульованому ринку, то потрібно встановити норматив мінімального обсягу торгів (наприклад, 100 млн. грн на рік), при недосягненні якого ліцензія організатора торгівлі анулюється. Необхідно також законодавчим шляхом усунути непорозуміння у статусі бірж та торгово-інформаційних систем, базуючись на визначенні "регульованого ринку" за Директивою 2004/39/ЄС від 21.04.2004 р. “Про ринки фінансових інструментів”:

"Регульований ринок" - ліцензована та регулярно функціонуюча багатостороння система, обслуговувана та/або керована ринковим оператором, яка поєднує чи сприяє поєднанню чисельних інтересів третіх сторін щодо купівлі-продажу фінансових інструментів згідно із технологіями та своїми правилами у спосіб, що призводить до укладення угод стосовно фінансових інструментів, які були допущені до обігу відповідно до правил та/або технологій.

6. Розбудова національної депозитарної системи

Розбудова національної депозитарної системи вимагає внесення змін до чинного законодавства. Потрібно доопрацювати редакцію нового закону "Про цінні папери і фондовий ринок" таким чином, щоб закон “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” перетворився на розділ нового закону "Про ринки фінансових інструментів".

Беззаперечними положеннями нового законодавчого поля мають стати можливість існування в Україні тільки одного Центрального депозитарія цінних паперів, непідвласного впливу держави та корпоративних фінансових груп, та ліквідація поділу випусків цінних паперів на "документарні" та "бездокументарні". Однак при цьому залишається проблема неузгодженості системи обліку цінних паперів.

Система обліку цінних паперів поєднує два підходи, що технологічно між собою не узгоджені: реєстри власників іменних документарних цінних паперів і облікові реєстри власників бездокументарних цінних паперів, виконуючи одну і ту саму функцію, ведуться по-різному. Монопольне право реєстратора на облік прав за цінними паперами та технологічні недоліки реєстраторської діяльності, відсутність системи централізованого архівування даних призводять до фальсифікації та дублювання реєстрів, внесення до них несанкціонованих змін, блокування проведення загальних зборів акціонерів тощо. Здебільшого це зумовлено застосуванням неправильного концептуального принципу щодо діяльності реєстраторів, які виявляються залежними від емітентів, оскільки на відміну від зберігачів забезпечують обіг цінних паперів на підставі договору з емітентами, а не з інвесторами, які є власниками цінних паперів. На жаль, проблему "кишенькових" реєстраторів за 10 років існування цього інституту так і не вдалось вирішити, а саме заради цього він і створювався.

Якщо для банківського сектору ці проблеми вирішити не важко, оскільки банки мають право на суміщення всіх видів професійної діяльності на фондового ринку, крім управління активами, то у небанківському секторі потрібні інституційні перетворення.

Пропонується передбачити

існування у небанківському фінансовому секторі "нових реєстраторів" (спеціалізованих депозитарних установ) – юридичних осіб, які б поєднували функції існуючих реєстраторів та зберігачів цінних паперів, обслуговували як емітентів, так і власників цінних паперів, мали нормативно забезпечені інформаційні, технологічні та юридичні зв'язки з центральним депозитарієм та працювали в єдиній системі обліку цінних паперів, в тому числі як прав власності на цінні папери, так і прав за цінними паперами

це юридична особа у формі господарського товариства, яка вправі одержати ліцензію на здійснення депозитарної діяльності від ДКЦПФР, а саме "надання послуг щодо ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, зберігання іменних цінних паперів, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, здійснення операцій на цих рахунках та здійснення операцій емітента щодо розміщених ним емісійних цінних паперів, включаючи розрахунки за правочинами щодо цінних паперів";
вона разом з організаторами торгівлі та банками складають нижній рівень депозитарної системи і обов'язково є учасниками центрального депозитарію;
"новий реєстратор" веде облік цінних паперів, в тому числі у системі реєстру власників та на рахунках у цінних паперах, за єдиними стандартами, встановленими центральним депозитарієм;
право власності підтверджується випискою з рахунку в цінних паперах "нового реєстратора".

Цілісна, прозора і надійна система реєстрації прав власності на цінні папери та прав за цінними паперами, виконання договорів щодо цінних паперів є необхідною умовою подальшого розвитку фондового ринку. Облік цінних паперів повинен вестися всіма депозитарними установами відповідно до єдиних правил та технологічних процедур, що відповідають міжнародним стандартам.

7. Державне регулювання

Утворення нового державного органу – Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг) - на підставі прийнятого у 2001 році Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" було, на наш погляд, помилковим рішенням. Набагато доцільніше було б скасувати Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів" та утворити на базі Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) єдиний державний орган з регулювання ринків небанківських фінансових послуг та фондового ринку. Ця пропозиція тоді не була підтримана: у ломці існуючих структур ніхто не був зацікавлений. Однак логіка розвитку все одне диктує перехід до ефективного державного управління. Фінансовий ринок є єдиним з точки зору руху коштів та перетворення їх в інші фінансові інструменти, тому він повинен регулюватись з одного незалежного від Уряду регуляторного центру.

Недоліки розпорошеності у державному регулюванні фінансових ринків полягають у наступному.

Надмірні державні витрати на утримання двох органів управління замість одного, що не дозволяє підвищити заробітну плату державним службовцям.
Надмірні витрати часу на узгодження питань між цими органами, до яких ще додається й Національний банк, який теж є регулятором ринків фінансових послуг.
Кадрові проблеми. На роботу у Держфінпослуг перейшла значна кількість фахівців з ДКЦПФР, однак фахівців все одне не вистачає.
Подвійне регулювання, наприклад, у питаннях регулювання діяльності компаній з управління активами, інвестиційних та пенсійних фондів.

Таким чином, для держави безумовно доцільніше та вигідніше мати один орган регулювання небанківського фінансового сектору.

З точки зору бізнесу не має значення, який орган регулює діяльність на фондовому ринку. Тут головне правила гри, які мають бути прозорими та створювати сприятливі умови для розвитку та функціонування ринків, як це передбачено законом. Утворення єдиного державного органу з регулювання ринків небанківських фінансових послуг та фондового ринку має перспективу знайдення більш чіткого порозуміння між владою та бізнесом.

Можливим шляхом якщо не вирішення проблеми, то її суттєвого пом’якшення, може бути подальша законодавча деталізація умов здійснення діяльності на фінансових ринках і підпорядкованності відповідних інститутів. Прийняття Закону України „Про кредитування”, який уже декілька років розглядається в комітетах і комісіях ВР, цілком логічним було б пов’язати з передачею функцій регулювання і контролю за діяльністю кредитних спілок до НБУ, оскільки діяльність спілок має більше спільного з банківською, ніж з іншими видами діяльності, що контролюється Держфінпослуг.

Член КЕР ДКЦПФР,

Директор з питань розвитку АФГ "Автоальянс" С.Москвін

Blog

До п. Про концепцію розвитку фондового ринку України на 2005 2009 рр

Содержание