Дещо з таємниць Нобелівської премії
| Вид материала | Документы |
- Альфреда Бернгарда Нобеля (1833-1896), присуджується з 1901 р. Нобелівська премія складається, 1118.76kb.
- Бесіда на тему: «Лауреати Нобелівської премії в галузі літератури» (11- б) Мета, 80.41kb.
- Рекомендації кейнсіанській теорії приймали в Сполучених Штатах адміністрації І демократів,, 150.36kb.
- Тема: Впоклонінні генію усі народи рідня, 251.99kb.
- Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, 59.59kb.
- Лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка: Хмельницька область:, 494.73kb.
- Про відзначення лауреатів міської премії в галузі культури, мистецтва та туризму, 37.95kb.
- Михайло Андрійович Рудковський 2-й поверх. Матеріали приймаються до 29 березня, вручення, 40.41kb.
- Похмурою мовчанкою ви відповіли лауреатові Ленінської премії М. Стельмахові, лауреатам, 28.04kb.
- Літературні премії в Україні, 86.02kb.
Дещо з таємниць Нобелівської премії
27 листопада 1895 року у Парижі Альфред Нобель, шведський інженер-хімік і підприємець, підписав заповіт, за яким усе своє майно і капітал передав фондові для утворення п’яти щорічних премій.
Міжнародні премії, фонд яких поповнюється за рахунок процентів на капітал, присуджується за найважливіші досягнення і відкриття в галузі фізики, хімії, медицини і фізіології, економіки (з 1969 року), за літературні твори, за діяльність по зміцненню миру.
Повновладним господарем із присудження Нобелівських премій є Шведська академія наук.
У день смерті Альфреда Нобеля – 10 грудня – король Швеції власноруч вручає лауреатам дипломи, грошові премії та спеціальні медалі. Сума премії становить 10 млн шведських крон (приблизно 1млн доларів). При отриманні премії кожен новий лауреат виголошує промову.
Українці і Нобель
Україна – батьківщина шістьох нобелівських лауреатів.
- Ілля Мечніков – лауреат 1908 року за дослідження з імунології
- Зельман Ваксман – мікробіолог, лауреат 1952 року за відкриття стрептоміцину (першого антибіотика проти туберкульозу)
- Роальд Гофман – лауреат 1981 року за розробку теорії перебігу хімічних реакцій.
- Саймон Кузнецьк – лауреат премії з економіки 1971 року за «емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, що привело до нового й глибшого розуміння як економічної і соціальної структури, так і процесу розвитку»
- Георгій Шарпак – фізик, лауреат 1992 року – за детекторні камери – унікальний світовий винахід.
- Шмуель Йосеф Агтон – лауреат 1966 року за «глибоко оригінальне мистецтво оповіді, навіяне єврейськими народними мотивами»
Лауреати Нобелівської премії з літератури
1901 Рене Сюллі-Продюм (1839-1907) – «за видатні літературні чесноти, особливо ж за високий ідеалізм, художню довершеність, а також за незвичайне поєднання душевності й таланту, про що свідчать його книги»
1902 Теодор Моммзен (1817-1903) – «Одному з видатних історичних письменників, перу якого належить така монументальна праця, як «Римська історія»»
1903 Б’єрнстьєрне Б’єрнсон (1832-1910) – «за благородну високу і різнобічну поезію, яка завжди відзначалась свіжістю натхнення і рідкісною чистотою духу», а також «за епічний і драматичний талант»
1904 Фредерік Містраль (1830-1914) – «за свіжість і оригінальність поетичних творів, котрі правдиво відображують дух народу»
1904 Хосе Ечегарай-і-Ейсагірре (1832-1916) – «за численні заслуги у відродженні іспанської драми»
1905 Генрік Сенкевич (1846-1916) – за роман «Камо грядеші» (1894-1896)
1906 Джозуе Кардуччі (1835-1907) – «не тільки за глибокі знання і критичний розум, а передусім за творчу енергію, свіжість стилю і ліричну силу, характерну для його поетичних шедеврів»
1907 Редьярд Кіплінг (1865-1936) – «за спостережливість, яскраву фантазію, зрілість ідей і видатний талант оповідача»
1908 Рудольф Христофор Ейкен (1846-1926) – «за напружені пошуки істини, все проникливу силу думки, широкий світогляд, жвавість і переконливість, з якими він обстоював і розвивав ідеалістичну філософію»
1909 Сельма Лагерлеф (1858-1940) – «за високий ідеалізм, яскраву уяву та духовне проникнення, що відзначають усі її твори»
1910 Пауль Гейзе (1830-1914) – «за художність, ідеалізм, котрі він демонстрував упродовж свого довголітнього і продуктивного творчого шляху як ліричний поет, драматург, романіст, автор всесвітньовідомих новел»
1911 Моріс Метерлінк (1862-1949) – «за багатогранну літературну діяльність, а особливо за драматичні твори, що відзначаються багатством уяви і поетичною фантазією»
1912 Герхарт Гауптман (1862-1946) – «передусім на знак визнання плідної, різноманітної і видатної діяльності в галузі драматичного мистецтва»
1913 Рабіндратан Такор (1861-1941) – «за глибоко чутливі, оригінальні й прекрасні вірші, в яких з винятковою майстерністю виразилось його поетичне мислення, що стало, за його словами, частини літератури Заходу»
1915 Ромен Роллан (1866-1644) – «за високий ідеалізм художніх творів, за співчуття і любов до істини, з якою він описує різні людські типажі»
1916 Вернер фон Хейденстам (1859-1940) – «як найвизначніший представник нової епохи в світовій літературі»
1917 Карл Геллеруп (1857-1919) – «за різноманітну поетичні творчість і високі ідеали»
1917 Хенрік Понтоппідан (1857-1943) – «за правдивий опис життя сучасної Данії»
1919 Карл Шпіттелер (1845-1924) – «за незрівнянний епос «Олімпійська весна»»
1920 Кнут Гамсун (1859-1952) – за роман «Соки землі»
1921 Анатоль Франс (1844-1924) – «за блискучі літературні досягнення, відзначені витонченістю стилю, глибоко вистражданим гуманізмом та істинно галльським темпераментом»
1922 Хасінто Бенавенте-і-Мартінес (1866-1954) – «за блискучу майстерність, з якою він продовжив славні традиції іспанської драми»
1923 Вільям Батлер Єйтс (1865-1939) – «за натхненну поетичну творчість, котра відтворює у високохудожній формі національний дух Ірландії»
1924 Владислав Реймонт (1867-1925) – «за видатний національний епос «Селяни», котрий написаний так мистецьки, такою впевненою рукою, що можна легко пророкувати йому довге життя в літературі»
1925 Джордж Бернард Шоу (1856-1950) – «за творчість, відзначену ідеалізмом і гуманізмом, за іскрометну сатиру, яка часто поєднується з винятковою поетичною красою»
1926 Грація Деледда (1871-1936) – «за поетичні твори, в яких з пластичною ясністю описано життя її рідного острова, а також за глибину підходу до людських проблем у цілому»
1927 Анрі Бергсон (1859-1941) – «на знак визнання його яскравих і життєствердних ідей, а також за виняткову майстерність, з якою ці ідеї втілені»
1928 Сігрід Унсет (1882-1949) – «головним чином за переконливі описи скандинавського середньовіччя»
1929 Томас Манн (1875-1955) – «передусім за великий роман «Будденброки», який став класикою сучасної літератури і популярність котрого неухильно росте»
1930 Сінклер Льюїс (1885-1951) – «за могутнє і виразне мистецтво оповіді й за рідкісне вміння з сатирою і гумором створювати нові типи і характери»
1931 Ерік Карлфельдт (1864-1931) – «поет, який черпав своє натхнення зі зникаючого минулого, в засобах вираження глибоко нетрадиційній, він сміливий новатор, тоді як модерністи часто задовольняються лише перехідною лінгвістичною мовою»
1932 Джон Голсуорсі (1867-1933) «за високе мистецтво оповіді, вершиною якої стала «Сага про Форсайтів»»
1933 Іван Бунін (1870-1953) – «за суворий артистичний талант, з яким він розвиває традиції класичної школи»
1934 Луїджі Піранделло (1867-1936) – «за творчу сміливість і винахідливість у відродженні драматургічного й сценічного мистецтва»
1936 Юджин О’ Ніл (1888-1953) – «за силу впливу, правдивість і глибину драматичних творів, які по-новому, оригінально витлумачують трагедію»
1937 Роже Мартен дю Гар (1881-1958) – «за художню силу й правду в зображенні людини, а також найбільш суттєвих сторін сучасного життя»
1938 Перл Бак (1892-1973) – «за глибокий і правдивий епічний опис життя селян у Китаї й за біографічні шедеври»
1939 Франс Сілланп’я (1888-1964) – «за глибоку проникливість у життя фінських селян і чудове зображення їхніх звичаїв і взаємин із природою»
1944 Йоханнес Єнсн (1873-1950) – «за виняткову силу і багатство поетичної уяви, що поєднується з інтелектуальною допитливістю і самобутнім творчим стилем»
1945 Габріела Містраль (1889-1957) – «за поезії істинного почуття, що зробило її ім’я символом ідеалістичних спрямувань для всієї Латинської Америки»
1946 Герман Гессе (1877-1962) – «за натхненну творчість, у якій найбільшою очевидністю проявляються класичні ідеали гуманізму, а також за блискучий стиль»
1947 Андре Жід (1869-1951) – «за глибокі й художньо вартісні твори, в яких людські проблеми й обставини змальовані з безстрашною любов’ю до істини та глибокою психологічною проникливістю»
1948 Томас Стернз Еліот (1888-1965) – «за видатний новаторський внесок у сучасну поезію»
1949 Вільям Фолкнер (1897-1962) – «за його значний і з художньої точки зору унікальний внесок у розвиток сучасного американського роману»
1950 Бертран Рассел (1872-1970) – «за визнання різноманітних і значних творів, у яких він веде боротьбу за гуманні ідеали й свободу думки»
1951 Пер Лагерквіст (1891-1974) – «за художню силу й абсолютну незалежність суджень письменника, котрий намагається знайти відповіді на вічні питання, які стоять перед людством»
1952 Франсуа Моріак (1885-1970) – «за глибоке духовне прозріння й художню силу, з якою він у своїх романах відобразив драму людського життя»
1953 Уїнстон Черчилль (1874-1965) – «за високу майстерність творів історичного й біографічного характеру, а також за блискучу ораторську діяльність, високі людські цінності»
1954 Ернест Хемінгвей (1899-1961) – «оповідну майстерність, у черговий раз продемонстровану в «Старому та морі», а також і про його «героїчний пафос» і про його «мужню любов до небезпек і пригод», а також про «щире захоплення кожною людиною, яка веде справедливу боротьбу в реальному світі, що так обтяжений насильством і смертю»»
1955 Гальдоур Лакнесс (1902-1998) – «за яскраву епічну силу, з якою він відродив велике оповідне мистецтво Ісландії»
1956 Хуан Хіменес (1881-1958) – «за ліричну поезію, взірець щонайвищої духовної і художньої досконалості в іспанській поезії»
1957 Альбер Камю (1913-1960) – «за величезний внесок у літературу, що полягає у висвітленні значення проблеми людського сумління»
1958 Борис Пастернак (1890-1960) – «за видатні досягнення у сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій великого російського епічного роману»
1959 Сальваторе Квазімодо (1901-1968) – «за ліричну поезію, яка з класичним натхненням висвітлює трагічний досвід у теперішній час»
1960 Сен-Жон Перс (1887-1975) – «за високу мету і глибоку метафоричність поезії, що в образних формах відображає сучасний стан світу»
1961 Іво Андрич (1892-1975) – «за силу епічного дару, яка дозволила якнайповніше розкрити людські долі й проблеми, пов’язані з історією його країни»
1962 Джон Стейнбек (1902-1968) – «за реалістичний і поетичний дар, поєднаний з м’яким гумором і гострим соціальним баченням»
1963 Йоргос Сеферіс (1900-1971) – «за видатні ліричні твори, написані з глибоким сприйняттям світогляду старогрецької культури»
1964 Жан Поль Сартр (1905-1980) – «за творчість, яка будучи насичена ідеями і пройнятою духом свободи та пошуками істини, завдала значного впливу на сьогоднішню культуру»
1965 Михайло Шолохов (1905-1984) – «за художню силу і правдивість, з якою він у своїй донській епопеї змалював історичну епоху з життя російського народу»
1966 Шмуель Йосеф Агнон (1888-1970) – «за глибоку оригінальну майстерність оповіді, навіяну єврейськими народними мотвами»
1966 Неллі Закс (1891-19700 – «за видатні ліричні й драматичні твори, що досліджують долю єврейського народу»
1967 Мігель Анхель Астуріас (1899-1974) – «»за яскраві творчі досягнення, в основі яких лежить інтерес до звичаїв і традицій індіанців Америки»
1968 Ясунарі Кавабата (1899-1972) – «за письменницьку майстерність, яка з великим почуттям виражає суть японського способу мислення»
1969 Семюель Беккет (1906-1989) – «за новаторські твори у прозі та драматургії, в яких духовне спустошення сучасної людини слугує запорукою її піднесення»
1970 Олександр Солженіцин (1918-2008) – «за моральну силу, почерпнуту в традиції великої російської літератури»
1971 Пабло Неруда (1904-1973) – «за поезію, яка з надприродною силою втілила в собі душу та долю цілого континенту»
1972 Генріх Белль (1917-1985) – «за творчість, у якій широке охоплення дійсності сполучене з високим мистецтвом творення характерів і яка стала вагомим внеском у відродженні німецької літератури»
1973 Патрік Уайт (1912-1990) – «за епічну і психологічну майстерність, завдяки якій був відкритий новий літературний материк»
1974 Ейвінд Юнсон (1900-1976) – «за оповідне мистецтво, яке охоплює багато країн і епох і підпорядковане ідеї свободи»
1974 Харі Мартінсон (1904-1978) – «за творчість, у якій є все – від краплі роси до космосу»
1975 Еудженіо Монтале (1896-1981) – «за визначні досягнення в поезії, позначені величезною проникливістю і висвітленням правдивого, без ілюзій, погляду на життя»
1976 Сол Беллоу (1915-2005) – «за гуманізм і тонкий аналіз сучасної культури, поєднаних у його творчості, котрі…дають людині свободу, а тим самим і відповідальність, бажання діяти та віру в майбутнє»
1977 Вісенте Алейксандре-і-Мерло (1898-1984) – «за видатну поетичну творчість, яка відображає місце людини в космосі, в сучасному суспільстві й водночас є свідченням відродження традицій іспанської поезії в період між світовими війнами»
1978 Ісаак Башевіс Зінгер (1904-1991) – «за емоційне мистецтво розповіді, закорінене в польсько-єврейській культурній традиції, яке водночас порушує загальнолюдські проблеми »
1979 Одіссей Елітис (1911-1996) – «за поетичну творчість, яка, спираючись на грецьку традицію, з почуттям та інтелектуальною проникливістю змальовує боротьбу сучасної людини за свободу та незалежність»
1980 Чеслав Мілош (1911-2004) – «за безкомпромісне й проникливе відображення незахищеності людини у світі суворих конфліктів»
1981 Еліас Канетті (1905-1994) – «за твори, відзначенні широтою світогляду, багатством ідей і художньою силою»
1982 Габріель Гарсія Маркес (1928) – «за романи і оповідання, у яких фантазія і реальність, переплетені в примхливому світі, відображають життя і конфлікти континенту»
1983 Вільям Голдінг (1911-1993) – «за ясність реалістичного малюнка й універсальність міфу в творах, що пояснюють існування людини в сучасному світі»
1984 Ярослав Сейферт (1901-1986) – «за поезію, яка позначена свіжістю, почуттям і багатою уявою й свідчить про незалежність духу й різнобічність людини»
1985 Клод Сімон (1913-2005) – «за сполучення в творчості таланту поета і митця з глибоким відчуттям часу»
1986 Воле Шоїнка (1934) – «за створення театру величезної культурної перспективи і поезії»
1987 Йосип Бродський (1940-1996) – «за багатогранну творчість, позначену гостротою думки і глибокою поетичністю»
1988 Нагіб Махфуз (1911-2006) – «за прозорий реалізм і багатство відтінків арабського оповідання, яке має значення для всього людства»
1989 Каміло Хосе Села (1916-2002) – «за виразну і потужну прозу, яка співчутливо і зворушливо змальовує людську слабкості»
1990 Октавіо Пас (1914-1998) – «за пристрасні широкосяжні твори, позначені чуттєвим інтелектом і гуманістичною цілісністю»
1991 Надін Гордімер (1923) – «яка своїм чудовим епосом принесла велику користь людству»
1992 Дерек Волкотт (1930) – «за блискучу поетичну творчість, яка насичена історизмом і є результатом вірності культурі у всій її багатогранності»
1993 Тоні Моррісон (1931) – «яка в своїх повних мрій і поезії романах відродила важливий аспект американської реальності»
1994 Кендзабуро Ое (1935) – «за створення уявного світу, що поєднує реальність і міф»
1995 Шеймас Гіні (1939) – «за літературу ліричної краси й етичної глибини, що відкриває нам дива буднів і живе минуле»
1996 Віслава Шимборська (1923) – «за поезію, яка з граничною точністю описує історичні та біологічні явища в контексті людської діяльності»
1997 Даріо Фо (1926) – «за силу, якою володіє його драматургія, водночас захоплююча, дивовижна і вказуючи перспективу»
1998 Жозе Сарамаго (1922) – «за працю, сповнену алегорії (притч), які живляться уявою, співчуттям та іронією і які постійно надають нам змогу осягнути ілюзорну реальність»
1999 Гюнтер Грасс (1927) – «за його пустотливі чорні байки, що відтворюють забуте лице історії. Він приніс у німецьку літературу нове життя після десятиліть лінгвістичного і морального нищення»
2000 Гао Сіньцзянь (1940) – «за твори, відзначені універсальним відображенням дійсності й лінгвістичною майстерністю»
2001 Від’ядхар Сураджпрасад Найпол (1932) – «за тонку оповідну майстерність і непохитну чесність у творах, котрі примушують читача задуматися про існування пригнічених культур»
2002 Імре Кертес (1929) – «за сукупний внесок у світову літературу, за творчість, яка вивищує крихкий досвід індивіда над варварським свавіллям історії»
2003 Джозеф Масквел Кутзеє (1940) – «в’їдливий скептик, безжальний у своїй критиці жорстокого раціоналізму і штучної моралі західної цивілізації»
2004 Ельфріде Елінек (1946) – «за музичний вклад у романах і п’єсах, які з винятковою мовною виразністю описують безсенсовність суспільних стереотипів та їхню поневолюючи силу»
2005 Гарольд Пінтер (1930) – «за те, що у своїх п’єсах він відкриває прірву під щоденним белькотанням та намагається увійти в зачинені кімнати пригніченості»
2006 Орхан Памук (1952) – «за те, що у пошуках меланхолійної душі свого рідного міста знайшов нові символи зіткнення і переплетення культур»
2007 Доріс Мей Лессінг (1919) – «за наповнене скепсису, пристрасті та сили розуміння досвіду жінок»
2008 Жан-Марі Гюстав Ле Клезіо (1940) – «за творчість, повну «поетичних пригод» і «чуттєвого екстазу», також був назван « дослідником суті людини за межами панівної цивілізації та усередині її»
2009 Герта Мюллер (1953) – «за те, що з зосередженістю в поезії та щирістю в прозі описує життя обездолених»