Geum.ru

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

Вид материалаАвтореферат

Содержание


Тригуб Петро Микитович
Бобилєва Світлана Йосипівна
Загальна характеристика роботи
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Хронологічні рамки
Територіальні межі
Наукова новизна
Дістало подальшого розвитку
Практичне значення
Апробація результатів
Структура і обсяг дисертації
Основний зміст дисертації
Джерельну базу
Першу групу
До другої групи
Третю групу
До четвертої групи
П’яту групу
Методологічними засадами
У третьому розділі
...
Полное содержание
Подобный материал:
Чорноморський державний університет

імені Петра Могили




Козирева Марина Едуардівна


УДК 94 (477.7) “1920/1930”


НІМЕЦЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ РАЙОНИ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

ЯК АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНІ ОДИНИЦІ

20–30-х рр. ХХ ст.


07.00.01 – історія України


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук


Миколаїв – 2009

Дисертацією є рукопис.


Робота виконана на кафедрі історії України Миколаївського державного університету ім. В.О.Сухомлинського Міністерства освіти і науки України.


Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, заслужений

працівник народної освіти України

Тригуб Петро Микитович,

Чорноморський державний університет

ім. Петра Могили, завідувач кафедри

міжнародних відносин та зовнішньої політики


Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент

Ігнатуша Олександр Миколайович,

Запорізький національний університет,

професор кафедри історії України


кандидат історичних наук, професор

Бобилєва Світлана Йосипівна,

Дніпропетровський національний університет

ім. О.Гончара, професор кафедри всесвітньої історії


Захист відбудеться “____”___________ 2009 р. о ____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 38.053.02 в Чорноморському державному університеті ім. Петра Могили за адресою: 54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10.


З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чорноморського державного університету ім. Петра Могили за адресою: 54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10.


Автореферат розісланий “___”____________ 2009 р.





Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.В.Пронь

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми. На тлі формування в Україні політичної нації сучасного європейського зразка та зростання інтересу до критичного аналізу вітчизняної історії посилену увагу привертає історичний досвід створення радянською владою у 20–30-х рр. ХХ ст. в Україні німецьких національних районів.

Провідне місце південного регіону в компактному оселенні німців на українському терені визначило й переважну сконцентрованість німецьких національних районів. Усвідомлення специфіки їх розвитку, визначеної взаємопов’язаністю адміністративно-територіальних перевлаштувань та соціально-економічних змін 20–30-х рр. ХХ ст., стане у нагоді сьогоденню в умовах ринкового спрямування сучасної української економіки.

Останнім часом проводиться активне вивчення питань, пов’язаних як з різними сферами життєдіяльності німецького етносу в Україні, так і з адміністративно-територіальним реформуванням у міжвоєнний період, однак відсутність дослідження, безпосередньо присвяченого специфіці виокремлення німецьких районів Півдня України як національних адміністративно-територіальних одиниць, спричинила подальші наукові розшуки, нагальні у наукових студіюваннях та в практиці державного будівництва.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою комплексної програми “Актуальні питання історії Нижнього Подніпров’я та Побужжя” (державний реєстраційний номер 0100U003788), якою займаються Миколаївський державний університет ім. В.О.Сухомлинського і Чорноморський державний університет ім. Петра Могили, й виконана в межах міжнародного проекту “Енциклопедія російських німців” Громадської Академії Наук російських німців у рамках реалізації президентської Федеральної цільової програми розвитку соціально-економічної та культурної бази відродження російських німців 1997–2006 рр. за підтримки Міністерства у справах федерації і національностей РФ та Міністерства закордонних справ ФРН.

Об’єкт дослідження – національно-державне будівництво в радянській Україні на прикладі південного регіону у взаємозв’язках та впливах на становище населення краю.

Предмет дослідження – адміністративно-територіальні зміни в німецьких національних районах Півдня України в 20–30-х рр. ХХ ст.

Хронологічні рамки охоплюють період від запровадження радянською владою в Україні національного районування у 1924 р. до ліквідації німецьких національних районів у 1939 р. За потреби встановлення всього комплексу передуючих чинників і більш повного розкриття теми автор відходить від вказаних рамок, розглядаючи передумови виокремлення.

Територіальні межі роботи охоплюють південну частину України в кордонах республіки 1920–30-х рр. і визначаються розташуванням німецьких національних районів на терені сучасних Одеської, Миколаївської, Херсонської, Дніпропетровської, Запорізької й Донецької областей.

Мета дослідження – визначення загальних закономірностей і специфічних особливостей утворення німецьких національних районів Півдня України як адміністративно-територіальних одиниць 20–30-х рр. ХХ ст., реалізація якої потребує вирішення наступних завдань:
  • з’ясувати стан історіографічної розробки теми та проаналізувати її джерельну базу;
  • встановити вплив адміністративного врядування німецьких поселень Південної України кінця ХVIIІ – початку ХХ ст. на подальше утворення радянською владою німецьких національних районів у міжвоєнний період;
  • висвітлити безпосередні передумови запровадження німецького національного районування у регіоні;
  • визначити чинники виділення і функціонування німецьких національних районів Півдня України як адміністративно-територіальних одиниць;
  • з’ясувати вплив здійснення загальних адміністративно-територіальних змін в республіці на формування німецьких національних районів південного краю;
  • визначити специфіку розвитку німецьких національних районів Півдня України в умовах непу;
  • розглянути особливості адміністративно-територіальних змін в німецьких районах регіону в контексті становлення радянської командно-адміністративної системи кінця 20-х – 30-х рр. ХХ ст.

Наукова новизна одержаних результатів пов’язана із темою дисертації, яка ще не була предметом окремого розгляду, та введенням до наукового обігу значної кількості малодосліджених джерел.

Вперше: на основі масиву архівних та опублікованих матеріалів подано цілісну картину створення німецьких національних районів Півдня України 20–30-х р. ХХ ст. Комплексно висвітлено вплив особливостей попереднього розвитку німецьких поселень Півдня України (зокрема, взаємозв’язку етнорелігійної специфіки із соціально-економічними чинниками та адміністративним врядуванням) на характер виділення за радянських часів німецьких районів із національним статусом;


цілісно з’ясовано кількісну й часову динаміку функціонування в Україні німецьких районів та варіативність набуття офіційного статусу національних адміністративно-територіальних одиниць;

визначено загальні закономірності й специфічні особливості виділення німецьких районів регіону на різних етапах здійснення радянською владою національного районування, встановлено своєрідність їх існування за часів непу. Досліджено характер адміністративно-територіальних змін у німецьких районах Півдня України в умовах посилення радянської командно-адміністративної системи.

Дістало подальшого розвитку визначення впливу загальних адміністративно-територіальних змін на створення в регіоні німецьких національних районів та різноманітних чинників їх ліквідації. Удосконалено висновки попередніх дослідників про найгірші наслідки радянської реформи дореволюційного адміністративно-територіального поділу України.

Практичне значення дослідження полягає у використанні при підготовці праць з історії та етнографії України, етнології, всесвітньої історії, історичного краєзнавства, розробці загальних та спеціальних курсів у вузах і вивченні відповідних тем у школах, застосуванні у ЗМІ та лекційній роботі.

Апробація результатів дисертації здійснювалася на міжнародних наукових конференціях “Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку” (Херсон, 1997), “Україна – Німеччина: економічне та інтелектуальне співробітництво (ХІХ–ХХ ст.)” (Дніпропетровськ, 1997), “Німці Росії та СРСР. 1901–1941” (Москва, РФ, 1999), “Німці Північного Причорномор’я, Кавказу. Від першої світової війни до кінця 1928 року” (Геттінген, ФРН, 2000), “Німці Приазов’я та Причорномор’я: історія та сучасність” (Донецьк, 2003), “Історія німців Причорномор’я та українсько-німецькі культурні зв’язки” (Одеса, 2003), “Ключові проблеми історії та культури російських німців” (Москва, РФ, 2003), “Історія німецької колонізації в Криму і на півдні України в ХІХ–ХХ ст.” (Судак, 2004), “Російська держава, суспільство та етнічні німці: основні етапи та характер взаємостосунків (ХVIII–XXI ст.)” (Москва, РФ, 2006), “Німці України і Росії в конфліктах і компромісах XІX–ХХ ст.” (Дніпропетровськ, 2007).

Публікації. Основні результати дослідження відображені у 16 публікаціях, з них 8 – у фахових виданнях України загальним обсягом 9,6 друк. арк.

Структура і обсяг дисертації підпорядковані меті й завданням дослідження. Робота складається зі вступу, 3-х розділів і 7-ми підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків і посилань. Повний обсяг дисертації – 350 сторінок, з них основного тексту – 180 сторінок.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання, хронологічні та територіальні межі дослідження, наукову новизну, практичне значення і апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Історіографія, джерела та методологія дослідження” здійснено аналіз літератури та джерел і визначено методологічні засади дисертації.

Історіографію проблеми умовно можна поділити на декілька періодів. Початковий етап складають розвідки з німецької колонізації авторів ХІХ – початку ХХ ст. (А.Клаус, А.Афанасьєв-Чужбинський, В.Павлович, А.Скальковський, А.Веліцин, Л.Падалка, Д.Епп, Г.Писаревський, С.Шелухін, Я.Штах, К.Ліндеман, С.Бондар, Д.Багалій), що сприяють усвідомленню впливу специфіки дореволюційної адміністративної приналежності німецьких поселень Півдня України на подальше національне районування за радянських часів.

У 1920–30-ті рр., за безпосереднього існування німецьких національних районів, у публікаціях пропагандистського характеру владних функціонерів (А.Буценко, І.Гафтель, І.Гебгарт, А.Глинський, Д.Мац, П.Сологуб, Н.Черлюнчакевич, Я.Больдт) відбито радянську практику, тоді як серед закордонних авторів (А.Ерт, Д.Ремпель) усвідомлення ролі німецької колонізації регіону набуло рівня наукового дослідження.

У СРСР лише у 1950–80-х рр. з’явилися наукові розвідки щодо адміністративно-територіальних змін на Півдні України міжвоєнного періоду (Б.Бабій, В.Левін, А.Недух, Ф.Стоян), конфесійної специфіки (А.Клібанов, В.Крестьянінов, А.Іпатов), колонізаційних процесів у регіоні (О.Дружиніна, В.Кабузан), міжетнічних зв’язків (В.Наулко). Проривом стали дослідження щодо німецьких поселень (Л.Малиновський) та національного питання (Б.Чирко). Посилилася зацікавленість цією проблематикою й за кордоном (М.Буксвайлер).

Перебудовчі процеси та здобуття Україною незалежності сприяли появі праць вітчизняних дослідників щодо специфіки німецького оселення та адміністративного врядування в регіоні й різноманітних аспектів подальшого розвитку (І.Кулінич, Н.Кривець, С.Бобилєва, О.Коновалова, Е.Плесська-Зебольд, М.Шевчук, В.Марочко, В.Сергійчук, В.Васильчук, М.Журба, О.Ігнатуша, М.Ісмаілов, М.Крилов, С.Атаманенко, К.Лях, Д.Мєшков, Ю.Берестень, М.Бєлікова, Т.Захарченко, Ю.Лаптєв), зокрема, релігійних особливостей (О.Безносова, Н.Рубльова, Л.Тутик), менонітської кооперації й самоуправління (Н.Осташева-Венгер), німецького національного районування (Б.Чирко, О.Безносов, М.Костюк, В.Клец), репресивних заходів (В.Ченцов, О.Дингес, О.Солончук) тощо. Вагомий внесок у розробку цих проблем зробили дослідження закордонних фахівців (А.Айсфельд, Д.Брандес, Д.Нойтатц, В.Деннінгхаус, О.Ліценбергер, І.Черказьянова, Т.Чернова, І.Плеве, А.Герман, Д.Плетт, Д.Уррі, К.Штумпп, Х.Дік, Д.Стейплз, Г.Штріккер). Значним колективним доробком міжнародного рівня став вихід 4-томної “Енциклопедії російських німців”, що містить численні статті з німецького оселення в Україні, в т.ч. німецького районування.

Дослідження загальних проблем та регіональних аспектів історії України стосовно теми роботи здійснено вітчизняними дослідниками (С.Кульчицький, О.Рафальський, М.Панчук, Л.Польовий, Л.Якубова, Л.Рябошапко, Х.Поллерт, Я.Верменич, О.Данильченко, М.Дмитрієнко, М.Шитюк, В.Нікольський, Г.Єфіменко, П.Тригуб, В.Калініченко, Г.Турченко, О.Калакура, Ю.Котляр, Л.Нізова, О.Сушко, М.Багмет, В.Мазур, А.Черкаський, П.Барвінська, Л.Гуцало) та зарубіжними спеціалістами (Д.Мейс, А.Граціозі).

Визначення стану історіографічної розробки теми дослідження доводить наявність значного доробку фахівців у вивченні її певних аспектів. Та попри розмаїття висвітлених проблем поза увагою спеціалістів опинилися питання впливу особливостей попереднього розвитку німецьких поселень Півдня України на виокремлення у 20–30-ті рр. ХХ ст. німецьких національних районів, своєрідності й кількісної та часової динаміки їх створення на тлі загальноукраїнських процесів, варіативності набуття національного статусу протягом всього часу існування. Відсутність комплексного дослідження специфіки німецьких районів як національних адміністративно-територіальних одиниць південноукраїнського регіону 1920–30-х рр. зумовила його здійснення як об’єкта самостійного студіювання.

Джерельну базу дисертації складає комплекс архівних даних та опублікованих документів. У дисертації використані матеріали Державного архіву Російської Федерації (ДАРФ), Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО), Державних архівів Одеської (ДАОО), Миколаївської (ДАМО), Херсонської (ДАХО), Дніпропетровської (ДАДнО), Запорізької (ДАЗО), Донецької (ДАДО) областей. У цілому в 9-ти архівах опрацьовано матеріали з 48 фондів, 65 описів та 570 справ.

Джерельну базу дослідження умовно можна поділити на п’ять груп.

Першу групу становлять законодавчі акти дореволюційного часу (маніфести, правила, укази, положення стосовно німецького оселення на Півдні України) та радянської доби (закони, постанови, розпорядження щодо адміністративно-територіального регулювання), вміщені у нормативних публікаціях.

До другої групи відноситься ділова документація державних установ різного рівня (протоколи та стенограми засідань, постанови, акти, накази, доповіді, звіти, матеріали обстежень, інформаційні зведення, довідки, плани), що міститься в архівних фондах ДАРФ (Р-3316, Р-6892), ЦДАВО (Р-1, Р-413), ДАДнО (Р-158, Р-305, Р-2734), ДАДО (Р-1202), ДАЗО (Р-576, Р-1212, Р-1415), ДАМО (Р-102, Р-158, Р-161, Р-165, Р-185, Р-265, Р-418, Р-985, Р-2201), ДАОО (Р-53, Р-99, Р-134, Р-969, Р-2009), ДАХО (Р-2, Р-297, Р-301, Р-336, Р-414, Р-440, Р-445) і надає різноманітні дані функціонування німецьких національних районів південного регіону.

Третю групу склали партійні документи (протоколи засідань, виписки, резолюції, звіти, доповідні записки, інформації, листування), що зберігаються у фондах ЦДАГО (Ф-1), ДАДнО (П-1, П-19), ДАДО (П-326, П-578) ДАЗО (П-7, П-226, П-286, П-289, П-1128), ДАМО (П-1, П-12), ДАОО (П-7, П-11, П-1349, П-1350) і висвітлюють політичні підходи та контролюючі заходи щодо німецького районування.

До четвертої групи увійшли різноманітні дані статистики, вміщені у таблицях та коментарях матеріалів переписів, довідкових книг, статистичних щорічників, бюлетенів, реєстрів, що дають змогу цифрового співставлення розвитку німецьких районів.

П’яту групу становлять тематичні збірники документів та матеріалів, анотовані переліки та описи, покажчики, що містять інформацію адміністративно-правового, господарського та бібліографічного характеру щодо німецького оселення на Півдні України.

Тож змістовно репрезентативна джерельна база уможливлює комплексне дослідження німецьких районів Півдня України як національних адміністративно-територіальних одиниць 1920–30-х рр.

Методологічними засадами дослідження є загальні принципи історизму та об’єктивності, діалектичний підхід. Базуючись на комплексному, історико-порівняльному, хронологічному, ретроспективному, статистичному методах, проаналізовано та узагальнено дані щодо німецьких районів Півдня України як національних адміністративно-територіальних одиниць за весь час існування.

У другому розділі “Німецькі райони Півдня України як національні адміністративно-територіальні одиниці в умовах непу” висвітлено попередні чинники та початок утворення німецьких районів.

У підрозділі 2.1 “Передумови створення німецьких національних районів у південноукраїнському регіоні” з’ясовано вплив еволюції попереднього адміністративного врядування німецьких поселень південноукраїнського терену на подальше утворення радянською владою німецьких національних районів. Компактне оселення у Південній Україні на межі ХVIII–ХIХ ст. німецьких іммігрантів, заохочене російським урядом, сприяло створенню спеціальних адміністративних одиниць з особливим управлінням та визначальними при формуванні конфесійними відмінностями серед колоністів. До 1841 р. склалася чотириступенева система управління (губернія – округа – волость – сільська громада), на якій релігійна специфіка позначалася як на найнижчій ланці – сільській громаді (колонії), так і рівні волості та округи, безпосередньо зумовивши їх потужне економічне піднесення.

Зміна у другій половині ХІХ ст. протекціоністської політики царського уряду на наполегливе намагання урівняти колоністів у правах з рештою населення, відмова від їх особливого статусу, обмеження місцевого самоврядування та безстрокових пільг і привілеїв порушили рівновагу, спричинивши у колоніях зростання еміграційних тенденцій, особливо серед менонітів. Усе ж ці заходи суттєво не вплинули на збереження колишніх німецьких одиниць як цілісних економічних утворень із традиційним засобом виробництва і потужними інноваційними можливостями.

Виникнення в останній третині ХІХ ст. т.зв. “німецької проблеми” на основі зростаючої конкуренції між німецькими поселенцями та інонаціональним оточенням і політичного протистояння Росії з Німеччиною заклало підґрунтя подальших конфліктів, визначальних для економічних і адміністративно-територіальних змін у регіоні впритул до середини ХХ ст.

Впровадження царським урядом за першої світової війни “ліквідаційних законів”, спрямованих на вилучення майна німецьких поселенців, хоч і загальмоване через загрозу порушення недоторканності приватної власності та втрати високоефективного виробника, торувало шлях для подальшої дестабілізації.

Революційні події в Україні та громадянська війна, спричинивши цілковите економічне розорення німецьких господарств, відкрили етап хронічних адміністративно-територіальних змін, розпочатих із встановленням радянської влади і здійснюваних на засадах ліквідації приватної власності, завзятій антирелігійній спрямованості та відступі на практиці від декларованого врахування національних інтересів населення, що діаметрально суперечило провідним принципам життєдіяльності німецьких поселень.

Вважаючи дореволюційний поділ негативним наслідком, владні установи почали хаотичне волосне укрупнення, за якого раніш єдині адміністративно й економічно німецькі волості роздрібнювалися, а поселення часто опинялися у інонаціональних сільрадах з ворожим до себе керівництвом, що на тлі безперервного урізання земельних наділів, унеможливлення традиційного (через неподільність господарств) виведення надлишку населення шляхом закупівлі земель та надмірно завищеного оподаткування вкрай загострило проблему землеустрою й землекористування.

Із введенням у березні 1923 р. нового адміністративно-територіального поділу України з укрупненням волостей у райони, а повітів – в округи в республіці склалася чотириступенева система управління (центр – губернія – округа – район). Проведена поспіхом реформа не сприяла виведенню німецьких колоній із кризи, бо ані національний склад мешканців, ані історичні форми господарювання у розрахунок не бралися. А трагічні наслідки голоду 1921–1923 рр. укупі з неприйняттям владними структурами релігійних основ життєдіяльності німецьких поселень зробили кризу системною, спричинивши масову еміграцію.

Небажаність для радянської влади наростання еміграційного руху та енергійні протести самих мешканців стали стимулом до початку національного районування в Україні саме з німецьких поселень, з одночасним прискоренням землевпорядних робіт та переселенськими заходами. Самі ж поселенці, переконавшись у практичній нездійсненності чи неприпустимості владою власних пропозицій та починань, запроваджуваних ними ще з початку революційних подій (автономістський рух з проектами національно-персональної автономії чи інші спроби створення самоуправління на території свого проживання, діяльність громадських організацій, особливо правозахисні заходи менонітської кооперації, та ін.), змушені були поставитися до створення німецьких національних адміністративно-територіальних утворень як дозволеної в умовах радянської держави форми захисту хоч деяких елементів своєї самобутності.

У підрозділі 2.2 “Утворення на території Південної України німецьких районів як національних адміністративно-територіальних одиниць за часів непу” доведено, що хоч виділення в республіці німецьких національних районів полегшувалося компактністю оселення у межах колишніх волостей, їх утворення відбувалося з постійними змінами статусу, підпорядкованості, кількості, території, кордонів, назв.

Владні структури, змушені враховувати давні традиції, при заснуванні німецьких районів спочатку зважували на конфесійні розбіжності та позицію населення: пропоноване у 1924 р. створення єдиного району з Пришибської (лютерансько-католицької) і Гальбштадтської (менонітської) волостей викликало різкий спротив менонітів, що уможливило збереження адміністративної самостійності Пришибського та Молочанського районів.

Через поширену практику відставання ухвалень радянськими установами вже прийнятих партійними органами політичних рішень початок практичної роботи німецьких районів, за архівними даними, постійно випереджав строки їх офіційного заснування. Та необхідність виділення зі складу проектованих німецьких районів інонаціональних населених пунктів значно гальмувала їх формування як мононаціональних адміністративно-територіальних одиниць.

Давні прагнення радянської влади остаточно покінчити з дореволюційним поділом призвели до ліквідації в Україні у 1925 р. губерній і встановлення триступеневої системи управління (центр – округа – район). Нагромадження чергової реформи на проведення національного районування відбилося на характері та строках здійснюваних заходів, але все ж за період з 1924 по 1926 рр. у тодішніх межах УСРР були затверджені вищими інстанціями німецькі національні райони: Молочанський Бердянської, згодом Мелітопольської, Пришибський Мелітопольської, Ландауський (Карл-Лібкнехтівський) Миколаївської, Люксембурзький Маріупольської, Високопільський (у 1927 р. – Петрівський) Херсонської, Зельцський (Фрідріх-Енгельсівський) та Гросс-Лібентальський (Спартаківський) Одеської округ. Всі ці національні німецькі райони були утворені на Півдні України.

Суттєвим гальмом для виокремлення німецьких районів із національним статусом стала залежність від характеру та темпів здійснення землевпорядних робіт. До того ж розміри прирізки землі до колишніх колоній, обіцяні радянським керівництвом при запровадженні національного районування, у 1926 р. були значно зменшені, а темпи землевпорядження уповільнені. Упор тепер робився на переселенські заходи, однак окружне і республіканське переселення часом призводило до посилення в німецьких районах південного регіону інонаціонального вкраплення, створюючи загрозу втрати національного статусу, а виїзд до Сибіру та Далекого Сходу не набув масовості.

У кооперативному питанні 1926 рік також виявився рубіжним через ліквідацію “Союзу нащадків голландських вихідців на Україні”, що відігравав на початковому етапі непу визначальну роль у відбудові менонітських поселень. Хоч мережа німецької недержавної кооперації, базованої на традиційних високопродуктивних виробничих методах, відчутно сприяла результативному, у порівнянні з оточенням, підйому економіки німецьких районів, владні установи через політичні міркування взяли курс на її одержавлення.

В цілому за часів непу рівень потужності німецьких районів Півдня України, внаслідок двозначності запроваджених владою заходів, так і не сягнув дореволюційних здобутків поселенських господарств.

У третьому розділі “Адміністративно-територіальні перетворення в німецьких національних районах Півдня України за становлення радянської командно-адміністративної системи” досліджуються трансформації кінця 20-х – 30-х рр. ХХ ст.

У підрозділі 3.1 “Реформування німецьких національних районів південного регіону у 1928 – на початку 1932 рр.” аналізуються адміністративні зміни межі 1920–30-х рр.

Із втратою, в умовах згорнення непу і курсу на суцільну колективізацію, інтересу влади до досвіду німецьких поселенців з налагодження високопродуктивного індивідуального селянського господарства було усунуто перепони для проведення здавна намічених адміністративно-територіальних перетворень: у квітні 1928 р., попри конфесійні відмінності, Пришибський район був приєднаний до Молочанського.

Вчинені зміни, за розпочатих у країні глобальних трансформацій, сприяли підйому в 1929 р. нової еміграційної хвилі серед німецьких поселенців, особливо менонітів. Намагаючись згасити наслідки невдалої для декількох тисяч бажаючих спроби емігрувати і дещо стабілізувати ситуацію на місцях, владні структури нарешті завершили у вересні того ж року виділення у Запорізькій окрузі Хортицького німецького району із статусом національного. У квітні 1930 р. був створений Пулинський район Волинської округи, єдиний у тодішніх межах УСРР поза південним регіоном.

Та вже у вересні 1930 р., під час реформи з ліквідації округ та переходу районів під безпосереднє керівництво центру, Хортицький район був розформований, ставши заручником реалізації пріоритетного для держави завдання – будівництва Дніпрогесу.

Всупереч очікуванням влади, створення двоступеневої системи (центр – район) надзвичайно ускладнило оперативність управління у розпал суцільної колективізації. У лютому 1932 р. із створенням п’яти областей у республіці встановилася триступенева система управління (центр – область – район). Карл-Лібкнехтівський, Фрідріх-Енгельсівський і Спартаківський райони увійшли до Одеської, Високопільський, Люксембурзький і Молочанський – до Дніпропетровської, а Пулинський – до Київської області.

Залишені німецькі райони хоч і зберегли статус національних, однак із здійсненням суцільної колективізації значно втратили характерні виробничі особливості.

У підрозділі 3.2 “Німецькі національні райони Півдня України в умовах адміністративно-територіальних змін 1932–1939 рр.” висвітлюється останній період їх існування.

За обласного розукрупнення у новоствореній Сталінській (Донецькій) області наприкінці 1934 р. був виділений Остгеймський (Тельманівський) район із змішаним українсько-німецьким статусом – здавна плановане мононаціональне виокремлення не було реалізоване через неможливість відмежування ненімецьких сільрад. На початку 1935 р. у Дніпропетровській області з частини Молочанського сформований ще один німецький національний район – Вальдгеймський (Ротфронтівський). Водночас ставлення радянських установ до німецького населення, особливо західного прикордоння, як соціально небезпечного елементу призвело до скасування у 1935 р. Пулинського району Київської області з утворенням на його базі Червоноармійського без національного статусу.

Під час чергового розукрупнення Високопільський (Фріц-Геккертівський) район у вересні 1937 р. увійшов до складу створеної Миколаївської області. У січні 1939 р. з Дніпропетровської до виокремленої Запорізької області були передані Молочанський, Ротфронтівський та Люксембурзький райони.

Німецькі райони Півдня України все активніше використовувалися караючими інстанціями як зручний плацдарм для здійснення масових репресій по “німецькій лінії”, а з ліквідацією німецьких національних шкіл до втрати соціально-економічної своєрідності додалися непоправні збитки у культурно-освітній сфері.

Із загостренням міжнародної обстановки і змінами у національній політиці СРСР німецькі райони Півдня України були визнані “штучно створеними” і до середини квітня 1939 р. розформовані.

У висновках сформульовані основні результати дослідження:

Вивчення стану історіографічної розробки теми доводить, що комплексне дослідження специфіки німецьких районів Півдня України як національних адміністративно-територіальних одиниць 20–30-х рр. ХХ ст. досі здійснено не було, що і обумовило потребу в його проведенні, виконаному на широкій і репрезентативній джерельній базі.

Хоч існування в Україні німецьких національних районів припало лише на термін з 1924 по 1939 рр., однак певні передумови та чинники їх заснування склалися ще у попередні часи розвитку німецьких поселень південного регіону.

Система спеціальних адміністративних одиниць із особливим управлінням, базована на конфесійних відмінностях, що закладалася ще за розселення німецьких іммігрантів на українському Півдні в кінці ХVIII – на початку ХIХ ст., у дореволюційний час зазнала наростаючої дестабілізації через трансформацію політики царського уряду в напрямку від протекціоністського сприяння на початковому етапі до зміни статусу й підпорядкування та правових і економічних обмежень межі ХІХ–ХХ ст.

Розхитування адміністративного устрою у роки революції та громадянської війни на тлі катастрофічних руйнацій, введеної більшовиками продрозкладки, анархії у земельних і податкових стосунках зумовило кризовий стан німецьких поселень південного регіону, торуючи шлях подальшим перетворенням.

Здійснювані радянською владою адміністративно-територіальні зміни в Україні на початку 1920-х рр., спрямовані на ліквідацію дореволюційного поділу й приватної власності, спричинили роздрібнювання раніш адміністративно та економічно цілісних німецьких волостей, вкрай загостривши, за трагічних наслідків голоду 1921–1923 рр., земельне питання та викликавши масову еміграцію населення.

Системна криза в німецьких поселеннях змусила державу піти на екстрене здійснення національного районування разом із прискоренням землевпорядних робіт та одночасним проведенням переселенських заходів.

Створення національних адміністративно-територіальних одиниць стало для радянського керівництва засобом залучення неприхильного населення до соціалістичного будівництва, тоді як німецькі поселенці змушені були поставитися до їх заснування як дозволеної державою форми збереження певних елементів власної самобутності, що й обумовило виділення німецьких районів найпершими в УСРР.

Компактність сільського оселення за конфесійною ознакою німецьких мешканців краю змусила радянське керівництво, всупереч негативному ставленню до релігійного чинника та дореволюційного поділу, де-факто рахуватися з цим на початковому етапі утворення німецьких районів із національним статусом.

Попри покликання німецьких національних районів зміцнити ситуацію, їх виокремлення, суттєво загальмоване залежністю від землевпорядних заходів, було вкрай варіативним, а функціонування проходило у нестабільних умовах. Поступки радянської влади часів непу сприяли деякому відновленню економіки німецьких районів південного регіону, та суперечливість здійснюваних державою заходів унеможливила економічне піднесення до дореволюційного рівня розвитку поселень.

Використання потенціалу німецьких районів Півдня України виявилося низько ефективним через перетинання двох напрямних: національного районування і розтягнутої у часі (з 1923 по 1939 рр.) й проведеної у найгіршому варіанті реформи дореволюційного адміністративно-територіального поділу. Вторинність національного районування щодо загального реформування та дезорганізуюча роль останнього для існування німецьких районів негативно відбилися на характері та строках їх виокремлення.

Адміністративно-територіальні зміни кінця 1920-х – 1930-х рр., в умовах згорнення непу та здійснення суцільної колективізації й втрати німецькими районами економічної самобутності, започаткували ліквідацію “небажаних” для влади районів за одночасного утворення при розукрупненні нових районів з національним статусом. Німецькі райони все активніше використовувалися владою як засіб політичного контролю та зручний плацдарм для масових репресій.

Із загостренням міжнародної обстановки німецькі національні райони Півдня України як “штучно створені” були ліквідовані у квітні 1939 р. Початкова позитивна оцінка радянської держави практики створення німецьких національних районів змінилася негативним ставленням до їх існування.


Основні положення і висновки дисертації викладено в наукових публікаціях автора:
  1. Козирева М. Е. Особливості впровадження політики коренізації в німецьких районах України в 20–30-х рр. / М. Е. Козирева // Вопросы германской истории. Германия и мир: проблемы межэтнических контактов и государственных взаимоотношений : зб. праць : у 2-х т. — Т. 1. История / редкол. : А. Айсфельд, С. Й. Бобилєва (відп. редактор) [та ін.]. — Дніпропетровськ : Дніпр. держ. ун-т, 1998. — С. 136—142.
  2. Козирева М. Е. Адміністративно-територіальні перетворення та соціально-економічний розвиток німецьких районів Півдня України в 20–30 рр. ХХ ст.” / М. Е. Козирева // Наукові праці : зб. статей. Історичні науки. — Т. 5. — Миколаїв : МФ НаУКМА, 2000. — С. 83—88.
  3. Козирева М. Е. Особливості розвитку Остгеймського (Тельманівського) району як національної адміністративно-територіальної одиниці / М. Е. Козирева // Вопросы германской истории : сб. наук. ст. : в 2-х т. Т. 1 / редкол. : А. Айсфельд, С. Й. Бобилєва (від. ред.) [та ін.]. — Днепропетровск : Изд-во ДНУ, 2001. –– С. 42—51.
  4. Козирева М. Е. Голод 1921–1923 років в німецьких колоніях на Миколаївщині / М. Е. Козирева // Наукові праці : зб. статей. Історичні науки. — Т. 10. — Миколаїв : МФ НаУКМА, 2001. — С. 93—98.
  5. Козирева М. Е. Особливості здійснення кадрової політики в німецьких національних районах Півдня України у 20–30-ті рр. ХХ ст. / М. Е. Козирева // Вопросы германской истории : сб. науч. тр. / відп. ред. С. Й. Бобилєва. — Днепропетровск : РИО ДНУ, 2005. — С. 121—139.
  6. Козирева М. Е. Землевпорядна та переселенська політика радянської влади в німецьких національних районах Півдня України за часів непу / М. Е. Козирева // Вопросы германской истории : зб. наук. пр. / відп. ред. С. Й. Бобилєва. –– Днепропетровск : РИО ДНУ, 2006. — С. 119—133.
  7. Козырева М. Э. Немецкие районы Юга Украины как национальные административно-территориальные единицы 20–30-х гг. ХХ ст.: конфликт интересов советского государства и немецкого населения / М. Э. Козырева // Вопросы германской истории : сб. науч. тр. / отв. ред. С. И. Бобылева. — Днепропетровск: Пороги, 2007. — С. 192—202.
  8. Козирева М. Е. Голод 1921–1923 років в німецьких поселеннях Миколаївщини / М. Е. Козирева // Вопросы германской истории : сб. науч. тр. / отв. ред. С. И. Бобылева. — Днепропетровск : РИО ДНУ, 2008. — С. 45—56.
  9. Козирева М. Е. З історії Люксембурзького німецького національного району / М. Е. Козирева // Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку : наукові доповіді Міжнародної наук.-метод. конф., 21–24 травня 1997 р. Ч. 1 / М-во освіти України, Херсонський держ. пед. ун-т : упоряд. Є. Г. Сінкевич [та ін.]. — Херсон: Херсонський держ. пед. ун-т, 1997. — С. 64—67.
  10. Козырева М. Э. Документы и материалы государственного архива Николаевской области о социально-экономическом развитии немецких национальных административно-территориальных единиц на Юге Украины в 1920–30-х годах / М. Э. Козырева // Международный союз немецкой культуры : научно-информационный бюллетень / под ред. И. Р. Плеве, Т. Н. Черновой. — № 1. — М. : Готика, 1999. — С. 20—22.
  11. Козырева М. Э. Немецкие районы Юга Украины 1920–1930-х гг. как национальные административно-территориальные единицы / М. Э. Козырева // Немцы России и СССР 1901–1941 : материалы междунар. науч. конф., 17–19 сентября 1999 г. — М. : Готика, 2000. — С. 298—305.
  12. Козырева М. Э. Трансформация сельскохозяйственного производства в Ландауском (Карл-Либкнехтовском) немецком районе в период НЭПа / М. Э. Козырева // Немцы Одессы и Одесского региона / сост. А. Айсфельд [и др.] : сб. докладов, сделанных на международных научных конференциях в Геттингене (Германия). — Одесса : Астропринт, 2003. — С. 201—216.
  13. Козирева М. Е. Остгеймський (Тельманівський) район як національна адміністративно-територіальна одиниця / М. Е. Козирева // Немцы Приазовья и Причерноморья: история и современность : материалы междунар. науч. конф., посвященной 200-летию переселения немцев в Приазовье и Причерноморье (Донецк, 27–28 сентября 2003 г.) / под ред. Н. Е. Беспалова и др. — Донецк : Донецкий национальный ун-т, 2003. — С. 147—154.
  14. Козырева М. Э. Немецкие национальные районы Юга Украины в 1920–1930-е гг.: общие закономерности и специфические особенности развития / М. Э. Козырева // Ключевые проблемы истории российских немцев : материалы Х междунар. науч. конф. Международной ассоциации исследователей истории и культуры российских немцев (Москва, 18–21 ноября 2003 г.) / науч. ред. А. А. Герман. — М. : ЗАО “МСНК-пресс”, 2004. — С. 418—425.
  15. Козырева М. Э. Тельмановский немецкий национальный район / М. Э. Козырева // Немцы России : энциклопедия. — Т. 3 : П-Я / редкол. : О. Кубицкая (пред. редкол.) [и др.]. — М. : ЭРН, 2006. — С. 531.
  16. Козырева М. Э. Немецкие районы Юга Украины как национальные административно-территориальные единицы 20–30-х гг. ХХ ст. в оценках советского государства и немецкого населения / М. Э. Козырева // Российское государство, общество и этнические немцы: основные этапы и характер взаимоотношений (ХVIII–XXI вв.) : материалы ХІ междунар. науч. конф. (Москва, 1–3 ноября 2006 г.) / под ред. А. А. Германа. — М. : МСНК-пресс, 2007. — С. 302—316.


Анотації


Козирева М.Е. Німецькі національні райони Півдня України як адміністративно-територіальні одиниці 20–30-х рр. ХХ ст. – Рукопис.


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. – Історія України. – Чорноморський державний університет ім. Петра Могили. – Миколаїв, 2009.

Дисертація є комплексним дослідженням німецьких національних районів Півдня України як адміністративно-територіальних одиниць
20–30-х рр. ХХ ст.

Показано вплив специфіки попереднього розвитку німецьких поселень регіону на характер виділення німецьких районів за радянських часів. Висвітлено чинники створення німецьких районів в УСРР, визначено своєрідність їх формування на різних етапах здійснення радянською владою національного районування. З’ясована кількісна й часова динаміка функціонування німецьких районів та варіативність набуття національного статусу. Досліджено своєрідність розвитку в умовах непу, характер змін за встановлення командно-адміністративної системи та чинники ліквідації німецьких районів Півдня України.

Ключові слова: національне районування, німецькі райони, адміністративно-територіальні одиниці, землеустрій, кооперування, репресії.

Козырева М.Э. Немецкие национальные районы Юга Украины как административно-территориальные единицы 20–30-х гг. ХХ в. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. – История Украины. – Черноморский государственный университет им. Петра Могилы. – Николаев, 2009.

Диссертация является комплексным исследованием немецких национальных районов Юга Украины как административно-территориальных единиц 20–30-х гг. ХХ в.

Рассмотрены специфические особенности существовавших в регионе в 20–30-х гг. ХХ в. немецких районов как национально-территориальных образований, объединявших значительную часть немецких сельсоветов и треть немецкого населения республики.

Показано влияние конфессиональных отличий как формообразующих систему специальных административных единиц, сложившуюся в южноукраинских губерниях Российской империи в конце XVIII – начале ХІХ вв. в результате массового притока немецких и менонитских переселенцев, на дальнейшие административно-территориальные преобразования, начатые с установлением советской власти.

Доказано, что разорение хозяйств немецких поселенцев в годы первой мировой и гражданской войн, урезание местными властями их земельных наделов, последствия голода 1921–1923 гг., крайнее обострение проблемы землеустройства и землепользования, чрезвычайно высокий уровень налогообложения, постоянные притеснения со стороны руководящих органов разного уровня в высшей степени обострили ситуацию в немецких селениях края; это вызвало в 1923–1924 гг. нарастающий эмигрантский поток немецкого, особенно менонитского, населения, весьма нежелательный для властей из-за престижных соображений.

Показано, что эти обстоятельства, при настойчивом стремлении немецких поселенцев восстановить собственные административные образования для защиты национально-культурной самобытности, вынудили советское руководство предпринять экстренные меры, в связи с чем власти стали рассматривать создание немецких национальных районов как фактор, способный не только значительно улучшить ситуацию, но и ускорить вовлечение в социалистическое строительство не расположенного к советской власти населения. Доказано, что комплекс всех факторов способствовал выделению этих административно-территориальных единиц первыми в республике, хотя за все время существования их количество, статус, подчиненность, территория, границы, названия неоднократно изменялись.

Впервые целостно определена количественная и временная динамика функционирования в Украине немецких районов и вариативность получения официального статуса национальных административно-территориальных единиц.

На значительной источниковой базе определены общие закономерности и специфические особенности выделения немецких районов Юга Украины на разных этапах осуществления советской властью национального районирования. Показано влияние на их формирование общих административно-территориальных изменений, осуществляемых в государстве.

Определено своеобразие существования этих административно-территориальных единиц в условиях нэпа. Показано, что надежды, возлагаемые на умения и навыки немецких поселенцев в деле ведения высокоразвитого сельского хозяйства, нашли отклик среди населения, однако условия, создаваемые властями, не способствовали воплощению этих устремлений.

Исследован характер административно-территориальных трансформаций в немецких районах Юга Украины в условиях усиления командно-административной системы.

Доказано, что начальная позитивная оценка советскими государственными структурами практики создания немецких национальных районов сменилась негативным отношением к самому факту их существования.

Ключевые слова: национальное районирование, немецкие районы, административно-территориальные единицы, землеустройство, кооперирование, репрессии.


Kozyreva M.E. German national areas of the South of Ukraine as political subdivisions in 20–30’s of the XXth century. Manuscript.


Dissertation for getting an academic status of the candidate of historical sciences in speciality 07.00.01. – History of Ukraine. – Chornomorskiy state university named after Petro Mohyla. – Mykolayiv, 2009.


The dissertation is a complex research of the German national areas of the South of Ukraine as political subdivisions in 20–30’s of the XXth century. The influence of specific character of preceding development of the German areas of the region on the character of apportionment of the German areas in the time of the Soviet Union is revealed in the dissertation. The causes of the first German areas formation in the Ukrainian Social Soviet Republic are pointed out, the originality of the formation is defined on different stages of national zoning by the Soviet authority. The quantitative and temporal functioning dynamics of the German areas and the variety of getting the national status is ascertained. The originality of development under the National Economical Politics, the character of changes during the establishment of the command-administrative system and the causes of German areas liquidation in the South of Ukraine are researched.

Key words: national zoning, the German areas, political subdivision, land surveying, co-operation, repressions.


Підп. до друку 19.08.09. Папір офсет. Формат 60´90/16.

Гарнітура “Таймс”. Друк ризограф. Ум. друк. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 0,9.

Тираж 100 прим. Зам. № 1908-1.

Поліграфічне підприємство СПД Румянцева Г.В.

54001, м. Миколаїв, вул. Садова, 1.

Свідоцтво МК № 11 від 26.01.2007 р.