Geum.ru

Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького на правах рукопису Швиденко Олександр Сергійович

Вид материалаДокументы

Содержание


2.2. Набуття права власності на акції
2.3. Припинення права власності на акції
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

2.2. Набуття права власності на акції

Підставами виникнення права власності є певні юридичні факти, з якими закон пов’язує її виникнення. Під юридичними фактами прийнято розуміти факти реальної дійсності, з наявністю чи відсутністю яких норми цивільного права пов’язують виникнення, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків (цивільних правовідносин) у правосуб’єктних осіб. [103]1

Проте в юридичній літературі часто зазначається не про підстави, а про способи набуття права власності.

Г.Ф. Шершенєвич, критикуючи ч. 1 ст. 699 Зводу Законів цивільних вказував, що права на майно, говорить закон, набуваються не інакше як способами, законами визначеними, отже, і право власності на речі може бути придбане тільки вказаними у законі способами. Способом придбання права власності називається такий юридичний факт, з яким на погляд об’єктивного права з’єднується встановлення права власності у даного суб’єкта. Договір взагалі є не способом набуття права власності, а лише підставою. [245]1

Суб’єктивне право власності виникає та припиняється, як і будь-яке інше цивільне правовідношення, в силу певних юридичних фактів, які прийнято іменувати підставами чи способами виникнення права власності.

Ю.К. Толстой вказує, що “право власності належить до числа таких суб’єктивних прав, які можуть виникнути тільки за наявності певного юридичного факту, а іноді й їх сукупності. Ці юридичні факти називаються підставами виникнення права власності.” [47]2

Л.В. Щеннікова розрізняє способи набуття права власності (відносячи до них не всі юридичні факти, а лише юридичні дії), та підстави набуття права власності (тобто всі юридичні факти: як юридичні дії, так і бездіяльність. [247]3

І.В. Спасибо-Фатєєва вказує на підстави набуття права власності, а не на способи. [230]4

Цивільне законодавство України також сприйняло позиції тих вчених, які називають юридичні факти, на підставі яких виникає право власності, підставами. Так, ст. 11 ЦК України передбачає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, ст. 328 ЦК України передбачає підстави набуття права власності.

Підстави набуття права власності поділяють на первісні та похідні.

До первісних підстав виникнення права власності належать ті, при яких право власності на майно виникає вперше чи незалежно від волі попереднього власника. До похідних підстав виникнення права власності належать ті, при яких право власника виникає у нового власника за волею попереднього. [44, 245,230,182]1

Здійснюючи класифікацію підстав виникнення права власності на первісні та похідні слід зважати на достатню умовність такого поділу, оскільки чітко розмежувати підстави виникнення права власності від підстав припинення часто буває дуже складно. В науковій літературі зазначається, що одні й ті ж юридичні факти можуть бути як способами виникнення, так і способами припинення права власності. [44]2 Д.І. Мейє зазначав, що як і будь-яке право, право власності припиняється. Виникає питання, якими способами воно припиняється? Перш за все воно припиняється усіма тими ж способами, якими й набувається. [120]3

Виділяють також загальні та спеціальні підстави набуття права власності (за спеціальними підставами право власності набувається лише окремими суб’єктами, наприклад, державою) [230]4, залежно від відплатності підстави права власності поділяють на безвідплатні та відплатні. [120]5

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Стаття 155 ЦК України передбачає, що при заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розподілені між засновниками. Отже, обов’язок акціонерного товариства видати акції, випущені при його заснуванні, випливає не з договору про заснування, а із прямої вказівки закону. В якості осіб, яким цей обов’язок має бути виконаний, закон називає засновників акціонерного товариства. Проте відповідь на питання кого саме слід вважати засновниками ЦК України не дає.

Стаття 26 Закону „Про господарські товариства” передбачає, що засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни. Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.

Отже, можна було б зробити висновок про те, що оскільки засновниками є особи, які уклали договір про створення товариства, то акціонерне товариство саме їм і зобов’язане видати акції, емітовані при заснуванні. Але не завжди коло осіб, які підписали договір про створення товариства співпадає із переліком осіб, яким товариство має видати акції. Як показує практика, не всі особи, які уклали договір про створення товариства, згодом вносять грошові кошти (інше майно) в обумовленому договором розмірі. Відповідно, не всі беруть участь в установчих зборах. Крім цього, особа, яка одноосібно засновує товариство, не укладає договір.

На наш погляд, засновниками слід визнати осіб, які не тільки уклали договір про заснування товариства, а й здійснили оплату акцій (внесок до статутного капіталу) в розмірі, обумовленому законом (не менш 50% до дня скликання установчих зборів).

При розгляді питання про виникнення права власності на акцію при збільшенні статутного капіталу потребує з’ясування також таке важливе поняття як розміщення акцій. Розміщенням акцій, згідно зі ст. 1 Закону „Про цінні папери та фондовий ринок”, є відчуження цінних паперів емітентом або андеррайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником. Розміщення акцій, відповідно, це укладення договору, за яким у акціонерного товариства виникає обов’язок видати акції, а у особи, яка набуває акції – обов’язок оплатити їх. Причому видача акцій особам, які не можуть бути власниками акцій, виходячи із аналізу поняття „розміщення акцій”, є неправомірною.

Вказаний висновок обумовлює те, що при збільшенні статутного капіталу акціонерного товариства акції додаткового випуску не можуть придбаватись самим товариством, оскільки це не вважатиметься передачею акцій власнику. Пряма заборона на придбання акцій при підписці самим акціонерним товариством, міститься і у Другій Директиві Ради 77/91/ЕС від 13 грудня 1976 р. (ч. 1 ст. 18). [95]1 На наш погляд, аналогічну норму слід внести і до проекту Закону „Про акціонерні товариства”.

Крім цього, виходячи із вищевказаного, акції додаткового випуску не повинні передаватись на рахунок управителя з яким укладено договір про управління акціями, адже управитель не є власником акцій.

Іншим висновком, який випливає з поняття „розміщення акцій” є те, що розміщення акцій відбувається шляхом укладення договору між товариством (андерайтером) та першим власником.

При створенні акціонерного товариства шляхом його заснування акціонерне товариство не укладає договір із першим власником. Згідно з ст.153 ЦК України якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства. Отже, зазначена норма вказує на те, що при заснуванні акціонерного товариства договір між акціонерним товариством та засновниками не укладається. Крім цього, у випадку створення акціонерного товариства однією особою, відсутній також і договір щодо створення товариства.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Індосамент найчастіше розглядається як односторонній акт, який породжує зобов’язання для особи, яка його вчинила або як наказ однієї особи сплачувати іншій особі або її наказу.

Передання іменних цінних паперів за індосаментом є характерним для тих країн, в яких акція відноситься до ордерних цінних паперів. [164]2

Відповідно до п. 1.1 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів передавальне розпорядження – письмове розпорядження власника, номінального утримувача, який дає розпорядження реєстроутримувачу внести зміни до реєстру власників іменних цінних паперів у зв'язку з передачею іменних цінних паперів іншій особі. Отже, передавальне розпорядження це не односторонній акт, який породжує зобов’язання особи, що його вчинила і не наказ особи платити іншій особі або наказу.

Основними відмінностями індосаменту є наступні: індосант є зобов’язаною особою за цінним папером. [164]1 Крім цього, індосант відповідає за існування та здійснення цього права (ч. 5 ст. 197 ЦК України).

Враховуючи викладене, застосування правил вчинення індосаменту та наслідків його вчинення до відносин, об’єктом яких є акція, на наш погляд є неприпустимим, оскільки, по-перше, акціонер, який продав чи іншим шляхом здійснив відчуження своєї акції, не несе відповідальності перед набувачем акції за виконання акціонерним товариством обов’язків; по-друге, акціонер, який здійснив відчуження своєї акції не стає відповідальною перед набувачем акції особою.

Таким чином, передавальне розпорядження не можна вважати індосаментом і документом, який здійснює переведення прав на акцію від однієї особи до іншої. Передача іменної акції, відтак, має відбуватись не за індосаментом, а іншим чином.

М.М. Агарков вказував, що «Можливі два способи передачі іменних паперів. Один спосіб полягає в тому, що передача здійснюється через трансферт за книгами зобов’язаної особи на підставі заяви відчужувача, із пред’явленням самого цінного паперу. Інший – в тому, що папір передається відчужувачем набувачу за передавальним написом, трансферт же здійснюється на підставі заяви набувача, також із необхідним пред’явленням паперу.» [1]2

Більш прийнятним, на наш погляд, є перший спосіб – саме відчужувач повинен подавати заяву про переведення акцій з його рахунку на рахунок набувача.

Вітчизняне законодавство сприйняло та закріпила саме такий спосіб – переведення акцій з особового рахунку власника на рахунок набувача здійснюється за заявою (передавальним розпорядженням) відчужувача. Враховуючи те, що володіння акціями посвідчує запис на рахунку особи, то передачею акцій слід вважати внесення записів до рахунку щодо списання акцій з рахунку відчужувача та зарахування їх на рахунок набувача. Отже, передача акцій відбувається шляхом трансферту – списання акцій з рахунку відчужувача та зарахування їх на рахунок набувача.

Система трансферту більшою мірою має справу з ідеальним моментом у цінному папері, а не з матеріальним (паперовим носієм). Для такої системи є важливим не факт реального руху цінного паперу, а розпорядження, акт особи, що її передає, який чітко вказує на наказ про перехід її до іншої особи. Таким чином, відбувається абстрагування від власне цінного паперу (документарної чи бездокументарної), а більшого значення набуває реєстр володільців цінних паперів. [21]1

Викликає суперечки також питання, що саме є підставою переходу до набувача права, що посвідчується акцією. Частина 4 ст. 197 ЦК України передбачає, що права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Зазначена норма не розрізняє форму випуску цінних паперів – документарну чи бездокументарну, а тому застосовується для обох форм.

Слід звернути увагу на те, що в ч. 4 ст. 197 ЦК України, особа, яка передає право називається індосант, що не відповідає сприйнятим в цивільному праві термінам. Кредитора, який уступає своє право, називають цедентом, а особу, якій право уступається – цесіонарієм. [228, 212]2

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Але нормативні акти, які певним чином регулюють перехід права власності на акції, зокрема Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, Положення про депозитарну діяльність та ін., потребують наявності письмового договору. Надання письмових доказів стосовно договору про відчуження акцій означає необхідність укладення такого договору саме в письмовій формі. Відсутність паперового документу, який би свідчив про перехід права власності на нього від однієї особи до іншої, а також особливий порядок реєстрації переходу права власності на акції у реєстраторів та зберігачів, обумовлюють необхідність суворого дотримання письмової форми договорів та скасування можливості укладення таких договорів в усній формі.

Зважаючи на це, на наш погляд, наслідком недотримання письмової форми договору про відчуження акцій, має бути нікчемність такого договору. Аналогічні наслідки недотримання письмової форми договору встановлені, наприклад, стосовно договору дарування майнового права. Згідно з ч. 3 ст. 719 ЦК України договір дарування майнового права укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Враховуючи викладене, ст. 6 Закону „Про цінні папери та фондовий ринок” слід доповнити частиною такого змісту: Договори, предметом яких є акції, мають бути вчинені в письмовій формі. При недодержанні письмової форми такі договори є нікчемними.

При укладенні договору дарування акцій слід враховувати положення ч. 5 ст. 719 ЦК України, згідно з якими договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 5 ст. 719 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 ЦК України види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.

Статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” [51]1 цінні папери, а, отже, і акції, віднесено до валютних цінностей. Це обумовлює необхідність укладення договору дарування акцій на суму більш як 850 грн. в нотаріальній формі (виходячи з того, що неоподатковуваний мінімум доходів громадян на сьогодні становить 17 грн.).

На наш погляд, недоцільно передбачати обов’язкову нотаріальну форму договору дарування акцій. Необхідність укладення договору дарування акцій у нотаріальній формі має встановлюватись самими сторонами договору.


2.3. Припинення права власності на акції

Припинення права власності на акції мають певні відмінності порівняно із припиненням цього права на інші об’єкти цивільних прав, що обумовлено особливим правовим режимом та сутністю акції.

Виконання зобов’язання, яке випливає з цінного паперу, є підставою для знищення цінного паперу будь-якого виду, крім акції. Акція – це цінний папір, виконання обов’язків за яким, не тягне за собою необхідність його знищення. Права, які випливають з акції, носять триваючий характер, який надає право власнику акції здійснювати їх протягом усього строку діяльності акціонерного товариства.

ЦК України, встановлюючи загальні підстави припинення права власності, залишає вказаний в ч. 1 ст. 346 ЦК України перелік відкритим, оскільки, зрозуміло, охопити усі можливі підстави, які призводять до припинення права власності неможливо.

Більш того, часто неможливо відділити підстави припинення права власності від підстав їх набуття. В юридичній літературі висловлюються думки щодо того, що більшість підстав припинення права власності, по суті, встановлюють можливість переходу майна лише з приватної власності до публічної. [46]1

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Таким чином, потребує доповнень ст. 347 ЦК України, яку слід доповнити частиною 4 такого змісту: „4. Власник акції може відмовитись від права власності на неї у порядку, встановленому законодавством України. У разі відмови від права власності на акції, право власності на них припиняється з моменту їх списання з рахунку власника.” та ст. 6 Закону „Про цінні папери та фондовий ринок”, яку слід доповнити частиною 11 такого змісту: „11. У випадку відмови особи від акцій, які перебувають у його власності, він повинен повідомити про свою відмову особу, яка здійснює ведення реєстру (чи зберігача, у якого власнику відкрито рахунок у цінних паперах). Повідомлення підписується власником акцій (уповноваженим представником). Підпис на повідомленні повинен бути засвідчений нотаріально. Підпис на повідомленні може бути засвідчений уповноваженим працівником реєстроутримувача, якщо загальна номінальна вартість акцій, від яких відмовляється власник не перевищує встановленого ДКЦПФР розміру. Відмова від права власності не допускається у випадку, якщо внаслідок такої відмови у власності інших акціонерів залишаються акції, загальна номінальна вартість яких є меншою, ніж мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства, який був встановлений законом на день його створення.”

Наступною підставою припинення права власності на майно, є його знищення.

Знищення може стосуватись тільки матеріальної речі. Оскільки акція не існує в матеріальному вигляді, то її фактичне знищення неможливе.

Проте, проводячи аналогію із знищенням речі стосовно акції, можна сказати про те, що аналогією знищення речі є випадки, за яких акція перестає існувати як об’єкт цивільних прав. Такими випадками, на наш погляд, є знищення відповідних даних, інформації, які свідчать про належність акцій певній особі, погашення (анулювання) та конвертація акцій.

Слід зазначити, що можливість втрати інформації, яка свідчить про право власності на акції є мінімальною, майже неможливою. Ліцензійні умови провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів [111]1 вимагають від професійних учасників ринку цінних паперів дотримання заходів, які максимально унеможливлюють втрату інформації. Положення про депозитарну діяльність [145]2, встановлюючи певні вимоги щодо захисту інформації, передбачає, що депозитарні установи зобов’язані розробити Положення про систему безпеки депозитарної діяльності та Інструкцію про захист інформації щодо депозитарної діяльності в депозитарній установі. Заходи щодо захисту інформації повинні бути спрямовані на запобігання втратам, крадіжкам, несанкціонованому знищенню, викривленню, підробленню, копіюванню інформації та неконтрольованому поширенню інформації з обмеженим доступом в Національній депозитарній системі. Відновлення інформації депозитарні установи повинні проводити в строк, що не перевищує одного дня з моменту виникнення такого порушення.

Порядок відновлення втраченої інформації про власників акцій, при неможливості поновлення інформації, яка містилась в електронній формі, Положення про депозитарну діяльність не містить.

Більш детально врегульований порядок відновлення інформації про власників акцій, при їх випуску їх в документарній формі.

Пунктом 10.2 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів [147]1 передбачено, що у випадку втрати або пошкодження системи реєстру реєстроутримувач зобов’язаний протягом двох робочих днів з моменту втрати або пошкодження даних надіслати до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку або до її територіального управління регіону, в якому розташований реєстроутримувач (а у випадку, якщо ведення реєстру здійснює підпорядкований підрозділ реєстратора – територіальному управлінню області, в якій він розташований), емітенту, систему реєстру якого було пошкоджено, та подати для публікації в друкованих органах відповідне повідомлення. Строк на відновлення системи реєстру встановлюється в 15 робочих днів з моменту втрати або пошкодження даних.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затверджене наказом ДКЦПФР від 1 квітня 1996 р. № 58 [148]2 (яке на сьогодні втратило чинність), конвертацією визнавало переведення іменних цінних паперів одного виду або форми випуску в інший вид або форму випуску, що здійснюється за рішенням відповідного органу управління емітента або відповідно до зареєстрованого проспекту емісії.

Дещо схоже поняття конвертації міститься і в п. 3.4 Положення про депозитарну діяльність, згідно з яким конвертація полягає в обміні емітентом цінних паперів одного випуску на цінні папери іншого випуску згідно з умовами їх випуску.

Визначення конвертації, яке міститься у наведених підзаконних актах є занадто широким. Враховуючи неможливість конвертації простих акцій товариства в інші цінні папери товариства, прикладом конвертації є переведення привілейованих акцій у прості чи у привілейовані акції інших класів.

До конвертації можна віднести такі операції з акціями, як дроблення та консолідація, які акціонерне товариство має право проводити згідно з Положенням про порядок реєстрації випуску акцій акціонерного товариства при зміні номінальної вартості та кількості акцій без зміни розміру статутного фонду [152]1, Положенням про депозитарну діяльність. Дроблення – це операція з цінними паперами, яка призводить до зменшення номінальної вартості цінних паперів певного випуску з одночасним збільшенням їх кількості без зміни обсягу випуску. Консолідація – це операція з цінними паперами, яка призводить до збільшення номінальної вартості цінних паперів певного випуску з одночасним зменшенням їх кількості без зміни обсягу випуску.

Можливість дроблення акцій передбачалась Положенням про порядок проведення сертифікатних аукціонів[169]2 (яке на сьогодні втратило чинність), згідно з п. 36 якого, якщо розрахована комісією аукціонна ціна виявилась такою, що на один приватизаційний майновий сертифікат припадає не ціла кількість акцій, комісія, яка проводить сертифікатний аукціон, приймає рішення про необхідність округлення та дроблення акцій на таке ціле число, щоб на один приватизаційний майновий сертифікат припадала ціла кількість акцій нового номіналу (номіналу після дроблення). Рішення про дроблення акцій затверджується Фондом державного майна. Орган приватизації в тижневий термін після одержання наказу ФДМУ про затвердження підсумків аукціону повідомляє відкритому акціонерному товариству (емітентові) про необхідність внесення змін до статуту в частині зменшення номінальної вартості акцій та пропорційного збільшення їх кількості. Відкрите акціонерне товариство у місячний термін з моменту одержання повідомлення органу приватизації вносить відповідні зміни до статуту та забезпечує згідно із законодавством їх реєстрацію в органі, що зареєстрував випуск акцій.

Спільною рисою таких операцій (дроблення та консолідація) є те, що розмір статутного капіталу акціонерного товариства при цьому не змінюється, змінюється тільки номінальна вартість випущених акцій. Відповідно, при проведенні дроблення, кількість акцій, що належать особі, збільшується, а при консолідації – зменшується, проте загальна номінальна їх вартість і в першому, і другому випадках залишається незмінною.

Як бачимо, дроблення та консолідація призводять до припинення права власності на акції однієї номінальної вартості та виникнення права власності на акції іншої номінальної вартості.

Внаслідок конвертації акцій відбувається перетворення цінних паперів як об’єктів права власності, внаслідок чого змінюється кількість акцій, які знаходяться у власності особи та/або номінальна вартість акції.

Аналізуючи порядок конвертації можна зробити висновок, що власником акції як до конвертації, так і після неї, буде одна й та сама особа. Відтак і сутністю конвертації акцій має бути не перехід права власності на акції (оскільки нікого переходу, власне, не відбувається), а зміна акції, як об’єкту права власності, шляхом зміни кількості та номінальної вартості акцій, належних акціонеру. Враховуючи специфіку акції, таку зміну може провести не власник акції, а тільки саме акціонерне товариство.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Перехід прав на акції у порядку спадкування можливий за заповітом або за законом.

Спадкоємцями акцій за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин, зазначені в ст. 2 ЦК.

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Застосовуючи вказану норму закону відносно спадкування акцій, можна зробити висновок про те, що акція вважається такою, що належить спадкоємцеві з дня відкриття спадщини, тобто з дня смерті володільця акцій чи день, з якого він оголошений померлим. Частина 3 ст. 5 Закону „Про національну депозитарну систему…” передбачає, що право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача. Право власності на акції, випущені в документарній формі, також виникає з моменту зарахування їх на рахунок набувача.

Отже, виникає колізія між двома нормами щодо визначення моменту переходу права власності на акції при спадкуванні.

І.В. Спасибо-Фатєєва розглядаючи відносини, що виникають при спадкуванні акцій, зазначає, що «…потрібно чітко встановити в законодавстві, що право власності на акції переходить тільки з моменту здійснення запису про це реєстратором. Інші юридичні факти, які є підставами для цього (смерть акціонера, закінчення шестимісячного строку, видача свідоцтва про право на спадщину) є правопідготовчими юридичними фактами юридичного складу.» [205]1

Застосування зазначеної пропозиції, на наш погляд, призведе до існування розриву в часі між моментом відкриття спадщини та моментом виникнення права на неї у спадкоємців, протягом якого акції, будуть нібито нічиїми, оскільки їх власник, який обліковується в системі реєстру, або якому відкритий рахунок у цінних паперах, вже помер, а у спадкоємців право власності виникне після спливу шестимісячного строку і після того, як акції будуть зараховані на їх рахунок. Недолік зазначеної пропозиції, на наш погляд, демонструє випадок, коли протягом шестимісячного строку спадкування акцій спадкоємець помирає. В такому випадку, якщо право власності на акції у спадкоємця не виникло, то й спадкувати після нього немає чого.

Згідно з ч. 4 ст. 1152 ЦК РФ прийнята спадщина визнається належною спадкоємцю з дня відкриття спадщини, незалежно від часу фактичного прийняття, а також незалежно від моменту державної реєстрації права спадкоємця на спадкове майно, коли таке право підлягає державній реєстрації. Як бачимо, законодавство РФ встановлює однаковий момент набуття права власності спадкоємцями майна, яке підлягає державній реєстрації, та майна, яке такої реєстрації не потребує.

На наш погляд, більш правильною є застосування правила про належність спадкоємцям спадщини з дня її відкриття, як це встановлено ЦК України, причому незалежно від того, чи підлягає таке право на спадкове майно реєстрації чи ні, чи є майно рухомим чи нерухомим, чи акція випущена в документарній формі чи бездокументарній.

Враховуючи вказане, на наш погляд, немає достатніх підстав розрізняти та встановлювати різний момент виникнення права власності у спадкоємців на акції, випущені в документарній чи бездокументарній формах.

Відтак, до ч. 3 ст. 5 Закон „Про Національну депозитарну систему…” слід внести доповнення стосовно того, що «Право власності на іменні акції (незалежно від форми їх випуску), переходить до спадкоємців з дня відкриття спадщини.»

Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Враховуючи те, що нотаріусу стає відомо про спадкування державою акцій, згідно з заповітом, слід покласти на нього обов’язок повідомляти визначений фінансовий орган про перехід права власності на акції до держави, для чого слід внести відповідні зміни до Закону „Про нотаріат”, зокрема, ст. 47, в якій передбачити, що «У випадку переходу акцій за правом спадкоємства до держави, нотаріус повинен повідомити про це відповідний орган державної податкової служби.»

Акції, які перейшли у порядку спадкування до держави, підлягають реалізації, згідно з Порядком розпорядження цінними паперами, вираженими у валюті України та іноземній валюті, що переходять у власність держави. [155]1

В порядку спадкування за заповітом акції можуть переходити і в комунальну власність. Крім цього, ст. 1277 ЦК України передбачає, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Територіальна громада, згідно зі ст. 1 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” – це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Таким чином, відповідним органом місцевого самоврядування, до якого переходить право на акції при визнанні спадщини відумерлою є територіальна громада сіл, селищ, міст, районів у містах за місцем відкриття спадщини. Порядок розгляду справи про визнання спадщини відумерлою розглядається судом в порядку окремого провадження. Порядок подання заяви та її розгляд встановлює глава 9 ЦПК України. Заява про визнання спадщини відумерлою, яка подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, має містити відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.

Copyright © 2023. All rights Reserved.