М. А. Фiлософiя як iсторія фiлософії, iсторiя фiлософiї як фiлософiя

Вид материала

Документы

Содержание Dupre L. Is the history of philosophy philosophy?// Rev. of metaphisics. - New Haven, 1989. - Vol 7, №3 - р. 464 - 482; Х. Ортег

Подобный материал:

• Загальна редакція програми доктора філософських наук, професора Добронравової І. С.,, 159.98kb.
• Система наукового знання, 89.74kb.
• Держгірпромнагляд;  Наказ  вiд 16., 133.8kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2005, n 1, ст. 1 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 491.24kb.
• Програма курсу «Iсторiя України». 4 Рекомендована література до курсу «Історія України»., 2261.86kb.

УДК 155.4(09)


© Шегута М.А.


ФIЛОСОФIЯ ЯК IСТОРІЯ ФIЛОСОФІЇ, IСТОРIЯ ФIЛОСОФIЇ ЯК ФIЛОСОФIЯ

(З досвіду викладання філософії студентам інженерно-педагогічних спеціальностей)


Професійне становлення, якісне оволодіння професійними знаннями передбачає формування широкого наукового світогляду, інтелектальну та професійну гнучкість, певну методологічну культуру. Це неможливо без значного запасу загальноосвітніх, насамперед філософських, знань та національних духовних цінностей. Особливе велике значення це має для майбутнього інженера-педагога, бо, крім техніки і технологій, він буде мати справу з людиною - учнем. Отже, в інтелектуальному потенціалі знання суті людини займає значне місце.

Філософією, як і гуманітарними науками взагалі, не вичерпується вся сфера знань про людину і багатство людської духовності. Але саме філософія на протязі усієї своєї історії завжди ставила людину в центр філософських роздумів. Ще Сократ, який уперше в культурі європейскої античності поставив людину в центр філософування, зробив висновок, що людина не може бути вивчена або зрозуміла такими методами, якими ми вивчаємо природу. Реальність же, до якої має безпосереднє відношення філософія, буквально пронизує людське існування. Дійсно, об’єктом філософських роздумів завжди було і є відношення людина - світ. Тому саме вивчення філософії покликано сформувати уявлення про таку складну істоту як людина. Але як викладати філософію щоб вона виконала це завдання?

На наш погляд, найбільш продуктивним уявляється викладання філософії як історії філософії. Звичайно, студентам технічних спеціальностей слід читати спеціальний курс філософії техніки, студентам економічних спеціальностей - спецкурс філософії економіки тощо. Але історико-філософський розділ має бути чи не найбільшим. Ні для мистецтва, ні для науки історія не є невіддільною формою існування, філософія ж існує тільки в формі історії філософії. Це зумовлено тим чинником, що філософські проблеми є у певному смислі “вічними”, тобто кожна епоха, кожне покоління їх ставить по-новому і відповіді на ці “вічні“ питання шукає кожен раз нові, не відкидаючи й попередніх рішень.

За останні півтора десятиріччя проблема співвідношення філософії та її історії знову стала актуальною і публікаціями з цієї проблеми зарясніли шпальти часописів, журналів та монографій.[1]. Кажемо “знову”, бо ця проблема не була поза увагою вчених і в минулі часи. Iсторія філософії, зазначав Гегель, остільки набуває ясності, у тому числі і ясності викладу, оскільки має своєю передпосилкою ясне уявлення про саму філософію. Тому “… вивчення історії філософії є вивчення самої філософії, а по-іншому не може й бути”[2].

Слід відзначити, що Гегель уперше здійснив - з повною визначенністю і з повною мірою рефлексії - ідею “історії філософії як філософії” і “філософії як історії філософії”, виходячи з того положення, що рзуміння історії якого-небудь предмета необхідно зв’язано з уявленням про нього. I завжди “філософ є дійсно філософом в унікальній неповторності філософського відношення до світу, коли він реалізує свої здібності як історик філософії. Iсторик філософії тільки тоді дійсно історік філософії, коли “в проміжок між” філософськими системами він мислить як філософ”[3]. Тільки історико-філософський підхід є підхід, іманентний суті філософського мислення.

Мета філософії бачиться як прагнення до гармонії внутрішнього духовного світу людини з світом зовнішним, як пошук засобів такої гармонізації. Отже, центральною проблемою є проблема людини. Професор філософії Гонконгського університету Л. Голдстейн пише про особливу нетілесну субстанцію в людині, маючи на увазі духовність. Проблема пошуку цієї духовності і дослідження її природи “не може бути завданням фізичних наук, бо мова йде про дослідження нефізичного компоненту. Традиційно дослідження цієї “прозорої сутностіі”, яку називають духом, душею або ж “Я”, випадало на долю філософії”[4].

Отже, філософія є осбливою формою суспільної свідомості, рефлексією над усією культурою; філософія, як казав Платон, бесіда душі з самою собою і таким чином співбесіда з іншею такою душею, рефлексія з приводу граничних основ буття через призму смислу буття, яка має своїм предметом всезагальні принципи людського відношення до світу. Але ця форма суспільної свідомості є дещо більше, ніж світогляд, - це сам історико-філософський процес. Бо філософування - це невпинний діалог з світовою філософією.

Iсторія філософії - це історично спадкоємна сукупність інтелектуальних учень від доби античності до сьогодення, це історія виникнення філософських систем, кожна з яких розробляє свої засоби теоретичного бачення світу і людини, принципи її практичної діяльності. Це особлива частина філософії і, водночас, історичне знання про закономірність тернистого шляху філософського тлумачення світу, природи, історії, людини. Iсторія філософії як наука також має свою історію; вона сама розвивається проходячи певні стадії, поки врешті-решт не стає наукою у власному, точному смислі слова. Гегель першим висунув принцип, згідно якого історія філософії не є тільки описовою історіографією філософських учень, шкіл, течій і концепцій, а має свою внутрішню філософську пізнавальну цінність і свою власну відносно самостійну побудову.

У період занепаду рабовласницького суспільства склалося негативно-скептичне відношення до історії філософії, в якій бачили тільки свідоцтво марності намагань філософського осягнення істини, доказ нікчемності самої філософії. Секст - Емпірик, перший історик філософії на античному грунті, писав: “Так как найвидатніші уми усіх часів думали так по-різному і не могли прийти між собою до згоди, то було б зухвало з нашого боку надіятися досягти того, що не вдалося великим умам…” [5]. Через півтори тисячі років Ф. Бекон буде вважати, що двохтисячорічна історія філософії свідчить не про прогрес, а про занепад філософії. Одну з причин цього Бекон вбачав у розмаїтті філософських учень і суперечливість їх одне одному. Один із основних своїх ударів, як відомо, Ф. Бекон направляє проти “ідолів театру”, що затверджують авторитетам і філософським системам минулого. Зовсім в іншчі часи, значно пізніше про “анархію” філософських систем говорили В. Дільтей, О. Шпенглер та інші мислителі. I тільки Гегель прийшов до висновку, що “розмаїття філософських систем не тільки не наносить шкоди самій філософії, а, навпаки, таке розмаїття було і є безумовно необхідним для існування самої науки філософії…” Якими не були б різноманітними філософські учення, вони всеж мають між собою те спільне, що всі вони є філософськими ученнями”[6]. Але історія філософії - це не історія хибних думок, хоч помилок в історичному розвитку філософії було чимало; аналіз філософських помилок розкриває їх змістовність, відкриває неусвідомлену, але таку, що намацується, угадується філософську істину. Тому й історія помилок має еврістичний характер.

Розмаїття філософських систем є реальністю. Після Гегеля склалася традиція, звичка виділяти з тієї чи іншої епохи тільки найбільш відомі імена філософів. Це дуже збіднює і спрощує історико-філософський процес, з поля зору дослідників і з програм в навчальних закладах можуть зникати цілі пласти філософського знання. Крім того, історія культури знає чимало випадків, коли ті чи інші вчення, концепції, непопулярні і мало відомі в одну епоху, в іншу знаходили чимало прихильників і викликали великий інтерес (досить згадати філософію А. Шопенгауера).

Своєрідний нігілізм щодо попередньої історико-філософської традиції поширився у нас, на терені тих країн, де марксизм - ленінізм став офіційною філософією. Досить своєрідним було і викладання історії філософії: звеличувались представники матеріалізму, які нерідко по своєму вкладу в духовну культуру і не були значними мислителями, а видатні мислителі виставлялись людьми які нібито не розуміли елементарних речей, очевидних для якого завгодно дилетанта. Саме це мав на увазі М. Хайдеггер, коли з гіркотою писав, що таким мислителям, як Аристотель, Декарт, Лейбніц і Гегель “доводиться миритися з тим, що їх спростовує який-небудь докторант. Катастрофи ці настільки катастрофічні, що, кого вони торкаються, навіть не замічають їх.”[7] А такі значущі філософські відкриття, як відкриття Платоном світу ідей - перший в історії європейскої культури прорив у духовнієсть - кваліфікувались як грубі ідеалістичні помилки.

У цьому аспекті цікавою є концепція історії філософії М. К. Петрова, яку він запропонував чверть століття тому і був, на жаль, вщент розкритикований [8]. Він пропонував як засади побудови історії філософії такі положення: різноманітність способів мислення та їх рівноправність; історико-філософський аналіз будь-якого суспільства необхідно грунтувати на характері його ментальності; виключити економічну зумовленність тієї чи іншої події чи явища як єдино можливу; обережно оперувати набором альтернативних характеристик: матеріаліст - ідеаліст, прогресивний - реакційний тощо, особливо коли це стосується неєвропейської, а тим більш східної філософії і т. д. Основна ідея М. К. Петрова про те, що філософування - це невпинний діалог з світовою філософією перекликається з добре відомою сьогодні концепцією М. М. Бахтіна про діалог, поліфонію (багатоголосся) культур.

Світоглядній формі знання є притаманним плюралізм, який виражає творчу природу історичного буття людей, його не жорстку детермінацію. Світогляд - це синтетична форма свідомості, оскільки відображає зв’язок людини з світом. Оскільки люди живуть у різних соціальних умовах, мають різні ціннісні орієнтації і настанови, то і ставлення до світу у них неодинакове. Різні погляди на світ, уявлення про нього, розмаїття гіпотез з проблеми відношення людини до світу породжують численні філософські учення. Тому історію філософії можна визначити і як історію виникнення, розвиток і зміст філософських учень. Філософські ж учення - це елементарна першоклітинка історико-філософського процесу і, як твердять фахівці, єдина форма існування філософії.

Філософські учення об’єднують в систему і історія філософї являє собою історію філософських систем. Саме це розмаїття філософських систем, про що вже йшлося, завжди, починаючи з античності, було причиною певного недовір’я до історії філософї. Завдяки Гегелю сама історія філософії предстала не як просте зведення випадкових і розрізнених знань, а як єдиний генетичний процес, як динамічна система філософського пізнання істини. У такому випадку виходить, кажучи словами М. К. Мамардашвілі, єдине поле філософствування. Поява кожної нової філософської концепції зовсім не значить, що старі концепції щезли, тобто перестали функціонувати в пізнанні. Тут своєрідно спрацьовує концепція доповнюваності: історія філософї представляє собою широке поле взаємодії, взаємовпливу, взаємодоповнюваності, конкурування різноманітних філософських ідей і концепцій, кожна з яких є орігінальною і неповторною. Маючи на увазі феномен діалогізму філософських систем, В. С. Біблер вважає, що “філософ - це людина, яка в думках спілкується з філософами (простолюдьми) інших епох та культур, як зі своїми сучасниками і співбесідниками… Причім це спілкування крізь і через століття є для філософа смисл його власного мислення і буття.”[9].

Але філософські ідеї, концепції, вчення мають значення не тільки для характеристики духовної культури тієї епохи, яка їх породила. Iсторико-філософська спадщина завжди сучасна, кожна філософська парадигма живе на протязі століть не як така, що пішла назавжди і зберігається як антикваріат, а як функціонуюча продуктивна розумова структура. Сучасність історії філософії забезпечує безпосередню зустріч конкретного історико-філософського феномена з будь-яким іншим в одному просторово-часовому вимірі. Як наголошує професор Пенсільванського Університету (США) Стенлі Роузен, “будучи сучасними, ми в одночас зв’язані традицією, а древність виявляється сучасною в силу причетності до єдності тотожного і іншого. Мова йде про такий рівень, коли час не розділяє, а з’єднує нас”.[10].

Отже, філософія існує тільки як історія філософії, тобто як творче відображення свого власного минулого. Кожна нова інтерпретація філософського учення минулої доби чимось збагачує філософію. Iсторія філософії не зводиться, звичайно, до простої сукупності різноманітних філософських систем та учень, які механічно приходять на зміну одне одному в часі в різних історичних епохах, в різному культурно-історичному середовищі. Iсторія філософї - закономірний, певними історичними умовами, процес. Це єдність ідейної лінії, у якій кожна нова ланка виникає на грунті попереднього розвитку і стає передпосилкою, вихідним моментом для наступного розвитку. Професор Йєльского університету (США­) Луї Дюпре в пулікації з характерною назвою “Чи являється історія філософії філософією?” відзначає, що “дві галузі знання - філософія та історія - проявляють найбільший інтерес до своїх витоків, до минулого. Саме в філософії нове не руйнує цілком старе, навіть привласнює собі елементи попередніх концепцій. Нова філософія ніколи не замінює стару таким же чином, яким геліоцентрична система замінила геоцентричну.”[11].

Л. Дюпре вважає, що історична свідомість XIX ст. створила дві різні настанови в розумінні історичності філософії. Перша зводила філософію до однієї з гілок історії культури. Практика філософствування поверталась при цьому вивченням історії філософії і якихось релятивних парадигм. У другій настанові увага концентрувалась на чисто формальних проблемах логічного, концептуального, лінгвістичного аналізу, в якому історичний елемент не відігравав вирішальної ролі. Позитивістський, аналітичний, феноменологічний підхід відмовився від дослідження екзистенціальних проблем, плекаючи надію зробити філософію наукою, науковою дисципліною. На питання, чи повинен філософ, який позичає деякі філософські значення, відчувати себе вільним від їх історичного контексту, або в чому полягає мета роздумів про мислителів минулого, вважає Л.Дюпре, нелегко дати вичерпну відповідь. Iсторичність філософії полягає в діалектиці старого і минущого. Філософія перетворює тимчасове значення в ідеальну форму, трансформуючи при цьому самосвідомість. Таким чином, становлення філософії йде через критичне засвоєння її власної історії; зміст цієї історії необхідно входить в зміст самої філософії. Філософія як форма суспільної свідомості і як рефлексія над культурою не може існувати без вивчення свого власного шляху. Філософія - це дух часу, осягнутий в поняттях. Це значить занурення філософії в досвід часу, в досвід історії. У цьому досвіді філософія шукає і надбає досвід вічності. Але досвід змінюється, філософія ж шукає Абсолют, останні, граничні засади буття і пізнання. Як і процес пізнання в цілому, пошуки такого Абсолюту нескінченні. I філософія приймає різні форми в ті чи інші епохи, але завжди тяжіла до тих форм свідомості, які більш за все претендували на істинність і, будучи домінуючими, користувались великим довір’ям: мудрість в античності, откровення, богослов’я в середньовіччі, наука - в Новий час. Але в кожну історичну епоху, завжди в будь-якій культурі філософська думка прагне говорити насамперед про вічне, нескінченне, про одвічний сенс буття.

В українській філософській думці цінісною орієнтацією ще з доби Київської Русі став антропоцентризм, тобто була здійснена орієнтація на людину. Отже, з самого раннього етапу її розвитку тут сформувалось екзистенціальне начало. Якщо платонівська лінія виходить з того, що всяке існування є унікальним, неповторним; кожен індивід є унікальним, його внутрішній світ є надзвичайно багатим. Але оригінальну українську філософію, яка є частиною слав’янської, європейської і світової думки, ще треба продовжувати відтворювати. Відтворити її можна лише тільки досліджуючи її історію, відшукуючи філософські ідеї по усьому проблемному полю нашої багатої культури.

Література

1. Библер В. С. История философии как философия (К началам логики культуры)// Историко-философский ежегодник. - М., 1989; Dupre L. Is the history of philosophy philosophy?// Rev. of metaphisics. - New Haven, 1989. - Vol 7, №3 - р. 464 - 482; Х. Ортега-и-Гассет. Что такое философия? - М., 1991; Мамардашвили М. К. Классический и неклассический идеалы рациональности. - Тбилиси, 1984; Поздняков В. И. Предмет философии и история философии - Минск, 1986 та ін.
   
2. Гегель. Лекции по истории философии. - Соч. - т. IX. - М., 1935. с. 35.
   
3. Библер В. С. История философии как философия (к началам логики культуры)// Историко-философский ежегодник. - М., 1989. с. 42.
   
4. Goldstein L. The philosopher’s habitat. An introduction to investigation in, and applications of, modern philosophy. - L., N.Y.: Routledge, 1990. - p. 114.
   
5. Секст-Емпирик. Соч. в двух томах. - Т 1. - М., 1976. с. 318.
   
6. Гегель. Лекции по истории философии. - Соч. - т. IX. - М., 1935. с. 24, 25.
   
7. Хайдеггер М. Время и бытие. - М., 1993. с. 340.
   
8. Див.: Петров М. К. Предмет и цели изучения истории философии. - 1969. - №2.
   
9. Библер В. С. Что есть философия (Очередное возвращение к исходному вопросу)// Вопросы философии. - 1995. - № 1. с. 168.
   
10. Rosen S. The ancients and the moderns: Rethinking modernity. - New Haven. L.: Jale univ. press. - 1989. - XII. p. 176.
    
11. Dypre L. Is the history of philosophy philosophy? // Rev. of metaphisics. - New Haven, 1989. - Vol. 7, № 3. р. 464.
    

Шегута М.А.

Философия как история философии, история философии как философия

(Из опыта преподавания философии будущим инженерам-педагогам).

Опыт свидетельствует, что преподавать философию студентам инженерно-педагогических специальностей наиболее рационально как историю философии, поскольку философствование – это непрекращающийся диалог с мировой философией.


Scheguta M.

Philosophy as history of philosophy, history of philosophy as philosophy.

(From experience of teaching of philosophy to future engineer-teachers).

The experience show to teach philosophy to students of engineer-pedagogical specialties is the most rational as history of philosophy because to philosophize means to conduct incessant dialogue with world philosophy.