Geum.ru

Інформатика

Вид материалаДокументы

Содержание


2.Закон України "Про охорону дитинства"
Лікувально-профілактична допомога дітям
4.Основи охорони здоров'я в україні та за кордоном
Охорона здоров'я за кордоном
Список літератури
Подобный материал:
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇННИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

Кафедра гуманітарних дисциплін


ЗАЛІКОВА РОБОТА

Дисципліна: ІНФОРМАТИКА

Тема: Юридичне забезпечення охорони здоров"я матері і дитини в Україні, закони, постанови, електронні посиланням на першоджерела


Виконали: студенти II курсу

Група Д – 25

Горбатюк І. А.

Онищук О. С.


Київ-2011

Параметри до електронного звіту(пасторт):

1. Тип носія: флеш-карта;

2.Кількість файлів: 1;

3. Перелік файлів : Д-25 Горбатюк, Онищук.doc


Загальні відомості:

4.Типи файлів: Документ Microsoft Word;

5. Розмір файлів: 48,8 КБ (50 067 байт)

6. Дата створення: 28 квітня 2011 р., 22:02:11


Підсумкові відомості по кожному файлу окремо:

7.Назва файлу: Д-25 Горбатюк, Онищук;

8. Тема файлу: Юридичне забезпечення охорони здоров’я матері і дитини в Україні, закони, постанови, електронні посиланням на першоджерела;

9. Автор: Горбатюк, Онищук ;

10. Категорія: залікова робота;

11. Ключові слова: Юридичне забезпечення охорони здоров’я та ін…


План

Вступ.

2. Охорона здоров'я матері та дитини.

3. Закон України "Про охорону дитинства"

4. Основи охорони здоро'я в Украъні та за кордоном

Список літератури


Вступ


1.Охорона здоров'я матері та дитини

Охорона здоров'я матері та дитини - це комплекс державних і громадських

заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я жінок і дітей та покращання

демографічної ситуації, на забезпечення здорового всебічного розвитку

молоді та дітей. Будь-яке суспільство має бути зацікавленим у

відтворенні та збереженні повноцінного людського потенціалу.

Медико-соціальне значення системи охорони здоров'я матері та дитини

визначається її провідною роллю в збереженні та поліпшенні здоров'я

жінки, зниженні материнської смертності та смертності немовлят,

вихованні здорового, гармонійно розвиненого покоління.

Здійснення численних державних, громадських, медико-соціальних заходів

повинно відбуватися на основі засад, передбачених відповідними

законодавчими актами.



Законодавча база охорони здорову для жінок і дітей в Україні включає

більшість визнаних на міжнародному рівні прав людини, ссылка скрыта


Згідно з Конституцією України:

- людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність і

безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (стаття 3);

• кожна людина має невід'ємне право на життя і здоров'я та право на їх

захист ссылка скрыта

• кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне

страхування ссылка скрыта

У 1991 р. Україна ратифікувала Конвенцію 00H про права дитини, підписала

Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту та розвитку

дітей і розробила план дій щодо її реалізації.

Вирішення проблем охорони здоров'я матері та дитини, в т.ч. медичного

забезпечення, залежить від соціального та економічного статусу жінки.

Рівність прав чоловіка та жінки в усіх сферах життя закріплена 24

статтею Конституції. Реалізація задекларованої рівності може бути

реально забезпечена лише належними соціально-економічними умовами.

Важливе значення має створення оптимальних умов для забезпечення прав

жінок. Це передусім стосується реалізації положень, визначених

документами Міжнародної організації праці (МОП).

Більшість з них так або інакше спрямована на захист репродуктивної

функції жінки.



Конвенція МОП № 103 (1952 р.) передбачає державну допомогу майбутній

матері - забезпечення необхідного рівня життя, медичної допомоги,

заборону під час вагітності працювати в важких та шкідливих умовах,

надання відпустки до та після пологів, для виховання дитини.

Ці положення знайшли відтворення в VII розділі Основ законодавства

Україна про охорону здоров'я (1992 p.).

Також відомо, що існує ссылка скрыта

2.Закон України "Про охорону дитинства"


Без активної державної соціальної та фінансової підтримки служб охорони

материнства та дитинства створити належні умови для поліпшення їх

здоров'я неможливо.

В квітні 2001 р. прийнятий ссылка скрыта

Цей закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний

загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав

дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист і всебічний

розвиток встановлює основні засади державної політики в цій сфері.

Проте в першу чергу зусилля держави та громадськості повинні бути

спрямовані на діяльність відповідних служб, ефективність якої залежить

від багатьох чинників.



Передусім потрібно провести ретельний аналіз стану системи, її засад,

матеріально-технічної бази, організації та якості діяльності

лікувально-профілактичних закладів охорони здоровуя.

Забезпеченню медичною допомогою жінок і дітей буде сприяти:

• збереження служб охорони здоров'я матері та дитини, їх адаптація до

змін в економіці держави;

• реформування ПМСД на засадах сімейної медицини, з визначенням її

пріоритетності жінкам і дітям;

• впровадження ефективних технологій в роботу лікувально-профілактичних

закладів;

• профілактика захворюваності;

• гігієнічне виховання з акцентом на пропаганду здорового способу життя.

Законодавство про охорону дитинства грунтується на Конституції України,

Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на

обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього

Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні

відносини у цій сфері.

Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-

правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального,

культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних

і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.



Медична допомога жінкам і дітям ґрунтується на загальних принципах

організації лікувально-профілактичної допомоги, проте має більш виражену

профілактичну спрямованість і надається поетапно:

I. Етап - медична допомога майбутній матері та підготовка її до

материнства;

II. Етап - комплекс заходів з антенатальної охорони плода, здійснюваних

спеціалізованими акушерсько-гінекологічними закладами, загальною мережею лікувально-профілактичних закладів, санаторіями для вагітних;

III. Етап - інтранатальна охорона плода - забезпечення допомоги при

пологах у акушерських відділеннях пологових будинків чи багатопрофільних

лікарень, або в дільничних лікарнях;

IV етап - лікувальна допомога новонародженим у відділеннях

новонароджених пологових будинків і відділеннях новонароджених дитячих

лікарень;

V етап - охорона здоров'я дітей дошкільного віку, здійснення

профілактичних заходів;

VI етап - охорона здоров'я дітей шкільного віку. Важливими складовими

частинами системи охорони здоров'я матері та дитини є акушерсько-

гінекологічна допомога та лікувально-профілактична допомога дітям.

Акушерсько-гінекологічна допомога надається в 464 жіночих консультаціях,

89 пологових будинках, а також акушерських і гінекологічних відділеннях

лікарень. Розширюється мережа медико-генетичних закладів, до яких

відносяться обласні та міжобласні, регіональні центри, медико-генетичні

консультації, Львівський НДІ спадкової патології, Інститут генетики

репродукції (м. Київ).

Створено центри, відділення, кабінети дитячої та підліткової

гінекології. Кабінети відкриті в обласних центрах і великих містах.

У деяких регіонах у кожному районному центрі працюють лікарі-гінекологи

дитячого та підліткового віку. ссылка скрыта

надається в самостійних дитячих поліклініках і поліклініках у складі дитячих

об'єднаних лікарень.

4.ОСНОВИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ

Охорона здоров'я в Україні -- це науково обґрунтована система лікувально-

профілактичних та оздоровчих заходів, метою яких є зміцнення здоров'я

людей, запобігання захворюванням, підви­щення працездатності і

продовження їх активної життєдіяльності. Для виконання цих завдань

створено органи охорони здоров'я, а також державні та громадські заклади з

охорони та поліпшення здоров'я людей.

Щодо мориторингу цієї справи, то охорона здоров'я в Україні розвивалася

згідно з історичними періодами її існування. Так, організація охорони

здоров'я ще за часів дореволюційного періоду знаходилася на дуже низькому

рівні. На належному рівні була: вона тільки у великих містах, губернських

центрах. Відсутність такої організації на периферії, важкі санітарні умови

життя провокували високу захворюваність та смертність серед населення.

Післяреволюційний період характеризується відновленням народного

господарства, в тому числі й охорони здоров'я. Відтоді закладено фундамент

теоретичних та організаційних основ охорони здоров'я у нашій державі. Як

наслідок, поліпшуються умови праці, побуту, медичного обслуговування,

охорона здоров'я населення стає значною галуззю народного господарства,

яка має широку мережу амбулаторно-поліклінічних та лікувальних закладів,

жіночих консультацій, дитячих поліклінік тощо.

За часів Великої Вітчизняної війни було пошкоджено та зруй­новано багато

закладів охорони здоров'я, які довелося відбудовувати заново. У державі

було проведено широкі оздоровчі заходи, ліквідовано багато інфекційних

захворювань, зменшено захворюваність на деякі хвороби, в тому числі

професійні, з тимчасовою втратою працездатності тощо.

Якщо середня тривалість життя до революції 1917р. складала 32 роки, то

нині вона збільшилася до 70 (74 р. для жінок, 68 -- для чоловіків). Цими

цифрами можна ілюструвати досягнення охорони здоров'я як галузі

народного господарства, але проблеми ще існують і їх треба вирішувати.

Закон України «Про охорону здоров'я», прийнятий Верховною Радою

України у 1993 p., наголошує: охорона і зміцнення здоров'я людей є

найважливішою справою. За цим законом проблеми здоров'я повинні

розглядатися з широких соціальних позицій, які стосуються насамперед умов

праці і побуту та рівня добробуту. Необхідно якомога швидше задовольнити

потреби населення у високоякісній лікувально-профілактичній та

фармацевтичній допомозі, підвищити якість медичного обслуговування,

загальної диспансеризації, підвищити рівень охорони здоров'я матері та

дитини, розвивати мережу закладів охорони здоров'я.

Небезпека переносу інфекційних захворювань і поширення епідемій, які

можуть перерости в пандемії, викликала необхідність створення 7 квітня

1948 р. Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) при Організації

Об'єднаних Націй (ООН). Відтоді день утворення цієї організації є

Всесвітнім днем охорони здоров'я. Загальна мета ВООЗ полягає у розширенні

міжнародного співробітництва усіх країн в галузі охорони здоров'я.

Представники охорони здоров'я України також беруть участь у роботі цієї

організації.

ВООЗ координує діяльність окремих країн щодо боротьби з інфекційними та

паразитарними хворобами, проводить велику роботу щодо підготовки та

підвищення кваліфікації медичних працівників різних країн, зміцнення

служб охорони здоров'я насамперед у країнах, що розвиваються.

Глобальна стратегія ВООЗ -- досягнення здоров'я для усіх, тобто

забезпечення всього населення світу медичною допомогою. У функції ВООЗ

входять: відновлення міжнародних санітарних правил, розробка міжнародної

фармакопеї, міжнародної комендатури та класифікації хвороб, травм та

причин смерті; поширення інформації про епідеміологічну ситуацію,

нагальні проблеми організації охорони здоров'я, санітарний стан;

координація наукових досліджень тощо.


Охорона здоров'я за кордоном

Охорона здоров'я в зарубіжних країнах складається з багатьох різноманітних типів, з яких можна виділити три основні — приватнопідприємницька система, страхова медицина і державна медицина.

Приватнопідприємницька система ставить за мету насамперед бізнесові справи, тобто має переважно приватний характер охорони здоров'я і складається з великих приватних платних лікарень, добре обладнаних, оснащених найновішою лікувальною та діагностичною апаратурою. Там працюють висококваліфіковані спеціалісти. Ці лікарні є власне комерційними підприємствами, вони в основному недоступні широким масам населення. Ці лікарні працюють позапланове і належать різним організаціям: державним, страховим, муніципальним, благодійним, приватним комерційним асоціаціям та окремим особам.

В усіх зарубіжних країнах є органи управління: міністерства та департаменти охорони здоров'я, але коло їх діяльності дуже об­межене. Наприклад, міністерства охорони здоров'я керують в основному санітарним законодавством, організацією санітарного нагляду, регламентацією лікарської діяльності, установленням прав на лікарську практику тощо.

Лікувальну допомогу за рахунок державного бюджету здійснюють військова медицина, медична допомога інвалідам війни, деяким іншим категоріям хворих (із психічними захворюваннями, туберкульозом) і особам похилого віку.

Страхова медицина з'явилася із введенням соціального страхування населення. Існує фонд внесків працівників, з якого страхові каси сплачують витрати на медичну допомогу застрахованим. Але ця медицина не має власних медичних закладів, вона підписує договори з окремими приватними лікарями на обслуговування застрахованих, сплачуючи прийом у лікаря і відвідування вдома за певним тарифом.

Таким чином, медична допомога застрахованим фактично не є безкоштовною.

Державна медицина зарубіжних країн суттєво відрізняється від нашої. По-перше, міське самоуправління мас в своєму підпорядкуванні лікарні, частково платні, диспансери, дитячі консультації. Мережа цих закладів мала, можливості їх дуже обмежені, ліжок для усіх, кому потрібна госпіталізація, не-вистачає. По-друге, лікарі загальної практики не працюють на державній службі, а за договором. У такому разі виникають значні труднощі в організації спеціалізованої допомоги, ор­ганізації поліклінічних центрів. За користування стаціонарною допомогою у кращих лікарнях треба платити. Платними залиша­ються зуболікарська допомога, додаткове харчування, догляд вдома, а також медикаменти.


Список літератури:

1)ссылка скрыта

2) ссылка скрыта

3)ссылка скрыта

4) ссылка скрыта

5) ссылка скрыта

6) ссылка скрыта