Україна науковий двохмісячнік українознавства 1926 Кн. 2-3

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Cлово до читача Вступ Розділ І. Історико-теоретичні, методологічні основи українознавства, 8835.25kb.
• Грабовська І. М., кандидат філософських наук, старший науковий співробітник, Центр, 119.38kb.
• Програма з українознавства для дітей 7-10-річного віку недільної школи українського, 131.96kb.
• Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine, 382.75kb.
• І. Ю. Цюбер // Актуальні проблеми економіки: Науковий економічний журнал. К.: Внз "Нац, 9.44kb.
• Историческая справка фонда р-1, 199.77kb.
• Українське/національне в радянській офіційній політиці пам’яті про примусову працю, 342.65kb.
• Заявка на участь у конференції, 82.92kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 360.76kb.
• Навчально-науковий комплекс «Інститут прикладного системного аналізу» Національний, 91.04kb.

, присланої помимо мене з Київа й Одеси — брошури з бунтарською думкою, вило­женої словами Шевченка, — проти котрої я остерігав Терлецького) й коли Т-нй і К° мені ясно сказали, що тепер треба їхати в Женеву, то я зараз об тім звістив товаришів і за повною їх згодою (покликуюсь на тих 5—6 чоловіків, котрі в 1876 р. були в Відні) переїхав у Женеву. Проти слів, шчо в Женеві Гр-да загубилась між иншими російськими виданьами соціально-револьуційними, я просто вважаю недостойним споритись, бо скорше можна сказати, шчо Ваша компанія в 1876—77 р. загубилась серед київських рос. бунтарських кружків (звісно, ораторів їх), ніж Гр-да стратила шчо небудь з своєї оригінальности і самостоячести перед якими б то не було побічними кружками, виданьами і т. и. Простіть мене, а я скажу, шчо написати таке, як все рівно й те, шчо я не порадившись з Вами, переніс Громаду в Женеву, можна тільки зовсім не знаючи діла, або тільки тим, шчо „бумага все терпить"²).

В ранішім листі до Окуневського Драгоманов згадує, як то він в 1875 р. „перед одеською громадою мусів три дні й три ночі не вмов­кати, щоб вдержати мій консервативний програм проти революціонізму Смоленського ³). В пам'яті С.М. Єгунової-Щербини, що була тоді ще зовсім молодою дівчиною, затрималось велике зібрання, що відбулось тоді у М.П. Боровського, секретаря сільсько-господарського товариства, де були й такі „примыкающие", як Желябов, Гернет та ин. Покійний

______________________________________

) Волховського „Правдивого Слова".

²) Листи до Франка II с. 5—7.

³) Переписка з Окуневськнм с. 9, тут імення позначені тільки N, їх відреставрував мені д-р Т. Окуневський, котрому за се висловлюю щиру подяку.

/26/

акад. Овсянико-Куликовський, що тоді як одеський студент теж належав до громади, переказує тодішні розмови Драгоманова з молодіжжю:

„Він показав себе людиною з твердими вимогами, але вимоги його були більш ніж помірковані — вони були мінімальні. Ні про які жертви, ні про довг перед народом, ні якісь подвиги не було й мови. А було ось що: треба вложити свою лепту в справу розвитку української свідомости, котре належить очистити від консервативних і романтичних еле­ментів; належить ув'язати український рух з загальним поступовим, ліберальним і ради­кальним інтелектуальним рухом в Росії: іти в руч з ліберальними демократами, як Стасюлевич, Арсеньєв, Пипін, з радикалами (соціалістами), як Михайловський й ин., а головно — як-найбільше працювати над утворенням української освітньої та визвільної літератури. „Пишіть статті, брошури, книги", — говорив нам Драгоманов, — „щоб написати добру статтю до того чи иншого питання (напр. літературного, економічного, політичного), зовсім не треба бути письменником з покликання: досить для того бути освіченою людиною, з ро­зумом у голові".

"І я пам'ятаю, як на зібранню у Смоленського Драгоманов поставив питання руба: хто про що і за який час напише? Майже всі відгукнулися жваво, і розібрали теми: хто з літератури, хто з економічних питань, і т. д.; я сказав, що напишу про руські релі­гійні секти. Нарешті Л.А. Смоленський звернувся до своєї дружини: А ти. Леночко, візьмешся написати про що-небудь? Олена Самійлівна Смоленська — людина великого ро­зуму, особливо критичного і скептичного, відповіла так: „Писати я не берусь нічого, але я візьму на себе инше завдання, дуже легке: я обіцяю прочитати все, що ви напишете, — певна, що се забере дуже мало часу". Сі саркастичні слова дуже сподобалися Драгоманову. Він розсміявся своїм веселим сміхом, і два роки пізніш, в Женеві, гумористично згадував сей епізод, — бо як можна було сподіватися, нічого ми не написали, і Олені Самійлівні так і не довелося читати наших творів українською мовою¹).

Коли випростувати деякий ухил пок. автора в бік петербурзького лібералізму (Стасюлевича, Арсеньєва і К°), котрому він воздав тут сугубу честь устами Драгоманова, — то його оповідання дає дещо реальне з тодішніх розмов в звязку з закордонною місією Драгоманова. Дра­гоманов дійсно, як сам ото нагадував, міг радити не легковажити роботи петербурзьких лібералів-конституціоналістів, при всім респекті для радикалів-соціялістів — і тим самим застерігав собі право вести таку лінію в своїм закордоннім виданні. Міг настоювати на необхідності наукової і популярно-наукової роботи, і так само як Киянам — ставити як неодмінну умову, щоб одеські громадяни на певний час постачали йому ріжний лі­тературний матеріял для видання. (Скептицизм Олени Самійлівни Смолен­ської він міг і сам в великій мірі поділяти: так само скептично він, як сам каже, ставився до обіцянок Киян; але сміх його, що так весело лу­нав в ухах молодого Овсянико-Куликовського, не був дуже веселий: „сміхом гірким посміявся” він тоді).

Але при всім тім як київською та одеською громадою, так і самим Драгомановим в сих дискусіях мусіло прийматися як основа, що проек­товане закордонне видавництво матиме передусім соціял-революційний характер і працюватиме в контакті з російськими закордонними револю­ційними кругами. Така була, як ми вище бачили, історія самого сього плану, і він в принципі не міг змінити свого соціял-революційного харак­теру через те, що переходив на Драгоманова. Приймаючи на себе видав­ництво, він приймав і такий принципіяльний характер його; поправки, що їх вносив Драгоманов, не зміняли сих основних принципіяльних ліній, і він сам, роблячи ті поправки, очевидно, не противставляв себе соціял-революційним поглядам учасників сих київських та одеських нарад, тільки в інтересах задуманої справи застерігав собі право певної сво­боди руху. Не протестував против Лондону і Женеви, як міста видання — в інтересах тіснішого контакту з російськими революційними виданнями, але вимагав собі право наперед попробувати видання в Австрії, і виї­хавши за кордон, першим ділом зав’язав зносини з видавництвом „Впереду"

______________________________________

¹) Воспоминанія, 1923, ст. 136.

/27/

в ріжних технічних справах. Зістався при тих ближчих співробітниках, як Терлецький, Подолинський, Вовк і инші, які уявляли собі видавниц­тво тільки як соціял-революційне. Зістався і після сих останніх передвиїзних дискусій людиною своєю для київських і одеських соціял-революціонерів, — так що Желябов, як відомо, „з доручення товаришів" (з вико­навчого комітету „Народньої Волі“) звертався до Драгоманова в 1880 р. з прошенням, щоб він узяв на себе оборону політики викон. комітету Нар. Волі і береження його архіву!

Значить, Драгоманов в своїх пізніших згадках нарушав фактичну перспективу, противставляючи себе так різко „бунтарям" 1875—6 року.

І ще другу мусимо зробити поправку до пізніших пригадок Дра­гоманова — се що між київською громадою і тоді, поруч прихильни­ків соціял-революційного курсу не браковало також людей, котрі зовсім не вимагали такого курсу, а навпаки стояли за напрям ще більш помір­кований, ніж який намічав Драгоманов. Може в „комітеті дванадцяти" сі поміркованці були меншістю; може і в комітеті і поза комітетом вони не мали охоти тоді споритися з прихильниками соціял-революційного курсу, або з тою програмою, котру начеркнув Драгоманов. Але такі люди, як Антонович, Житецький, Михальчук, правдоподібно, не ховалися з своїми гадками про потребу поміркованішого курсу — хоча, повторяю, може в тім часі не вважали вказаним іти на бій з лівішими товаришами. Цілком можливе, що в "комітеті дванадцяти" чи в одеській нараді про закордонне видання Драгоманову приходилось полемізувати головно з соціял-революціонерами, а помірковані помовкували. Але фактично і тоді в момент виїзду позиція Драгоманова була посередня між соціял- революціенерами і націонал-культурниками і він в пізнішім своїм обра­хунку з Киянами неоправдано закидав як-раз сим культурникам, які зісталися на своїх старих позиціях, що вони в 1875/6 р. були соціял-рево­люціонерами і підвели його, випхавши на сю дорогу. Справляли його на сю путь инші, але тільки очевидно — не Антонович та Житецький!

Фактично се на еміграції Драгоманову прийшлось витримувати боротьбу з соціял-революційними товаришами по виданню — як Подолинський, Вовк, Терлецький, Василевський, Шульгин. Подробиць маємо мало, але в го­ловних рисах ситуація ясна. До царевбийства 1881 р. Драгоманов ішов з революцією, з анархістичним ухилом, і вважався в кругах женевських соціял-революціонерів анархістів своєю людиною, хоча й дуже помірко­ваною в поглядах. Коли він ставив своє ім'я під програмами „Громади" 1878 і 1880 р., в котрих конституційний лібералізм грав дуже невидну ролю, — він очевидно не поступав против свого сумління. А коли після царевбийства рішуче пішов в бік ліберально-конституційний против рево­люціонерів, що ухилилися вже в ті часи в бік терору, — се не зісталось без впливу на розклад і заник нашої закордонної соціалістичної групи. Драгоманов зістався сам.

На Україні-ж, в Київі й Одесі за сей час лівий елемент ослаб, — пе­редусім тому, що представників сього напряму багато не стало: одні пішли за кордон — як тільки що вичислені, инші опинилися на засланню, в в'язницях, на шибеницях. Націонал - культурники вийшли з-під їх на­тиску, і тим треба пояснити, що вже в 1880 р. київська громада в делі­катній, але рішучій і недвозначній формі дає директиви Драгоманову в помірковано-ліберальнім напрямі („критика ньшешнего политического строя в русском государстве и раз'яснение принципов украинства“, „освобождение малорусских школ от обрусителей и обрусение вообще“). А П. Гн. Житецькому Драгоманов закидав, що він тоді-ж (1880 р.) подавав Лоріс-Мелікову записку, вихваляючи консервативний, анти-соціялістичний харак-

/28/

тер українського руху — котрому, мовляв, тільки шкодять женевські само­званці ¹). Дальше — з 1881 р. на Україні пішло ще більше поправіння гро­мадянства, під натиском білого терору після царевбивства, і на сім ґрунті виникло повне розходження з Драгомановим, хоч він тоді став на плат­формі ліберально-конституційній і всі надії покладав на ліберальних зем­ців. За сим процесом поправіння і занику революційних і радикальних елементів він мабуть недосить слідкував, мало був інформований, а може й ігнорував його до певної міри, аж поки він не став перед ним у весь зріст в листах Киян 1886—7 рр., і прийшло між Драгомановим і Старогромадянами до повного розриву, болючого, тяжкого, але незмірно важного, і в своїх наслідках, як кожда диференціяція — в останім ра­хунку корисного для усвідомлення завдань українського визволення, со­ціального і національного.

Місія Драгоманова — була її многоважним початком.

Мих. Грушевський.


______________________________________

¹) Листи до Окуневського с. 10 (в друкованім його ім'я означене N, в оригіналі стоїть повне).