Україна науковий двохмісячнік українознавства 1926 Кн. 2-3
Вид материала | Документы |
- Cлово до читача Вступ Розділ І. Історико-теоретичні, методологічні основи українознавства, 8835.25kb.
- Грабовська І. М., кандидат філософських наук, старший науковий співробітник, Центр, 119.38kb.
- Програма з українознавства для дітей 7-10-річного віку недільної школи українського, 131.96kb.
- Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine, 382.75kb.
- І. Ю. Цюбер // Актуальні проблеми економіки: Науковий економічний журнал. К.: Внз "Нац, 9.44kb.
- Историческая справка фонда р-1, 199.77kb.
- Українське/національне в радянській офіційній політиці пам’яті про примусову працю, 342.65kb.
- Заявка на участь у конференції, 82.92kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 360.76kb.
- Навчально-науковий комплекс «Інститут прикладного системного аналізу» Національний, 91.04kb.
В ранішім листі до Окуневського Драгоманов згадує, як то він в 1875 р. „перед одеською громадою мусів три дні й три ночі не вмовкати, щоб вдержати мій консервативний програм проти революціонізму Смоленського 3). В пам'яті С.М. Єгунової-Щербини, що була тоді ще зовсім молодою дівчиною, затрималось велике зібрання, що відбулось тоді у М.П. Боровського, секретаря сільсько-господарського товариства, де були й такі „примыкающие", як Желябов, Гернет та ин. Покійний
______________________________________
) Волховського „Правдивого Слова".
2) Листи до Франка II с. 5—7.
3) Переписка з Окуневськнм с. 9, тут імення позначені тільки N, їх відреставрував мені д-р Т. Окуневський, котрому за се висловлюю щиру подяку.
/26/
акад. Овсянико-Куликовський, що тоді як одеський студент теж належав до громади, переказує тодішні розмови Драгоманова з молодіжжю:
„Він показав себе людиною з твердими вимогами, але вимоги його були більш ніж помірковані — вони були мінімальні. Ні про які жертви, ні про довг перед народом, ні якісь подвиги не було й мови. А було ось що: треба вложити свою лепту в справу розвитку української свідомости, котре належить очистити від консервативних і романтичних елементів; належить ув'язати український рух з загальним поступовим, ліберальним і радикальним інтелектуальним рухом в Росії: іти в руч з ліберальними демократами, як Стасюлевич, Арсеньєв, Пипін, з радикалами (соціалістами), як Михайловський й ин., а головно — як-найбільше працювати над утворенням української освітньої та визвільної літератури. „Пишіть статті, брошури, книги", — говорив нам Драгоманов, — „щоб написати добру статтю до того чи иншого питання (напр. літературного, економічного, політичного), зовсім не треба бути письменником з покликання: досить для того бути освіченою людиною, з розумом у голові".
"І я пам'ятаю, як на зібранню у Смоленського Драгоманов поставив питання руба: хто про що і за який час напише? Майже всі відгукнулися жваво, і розібрали теми: хто з літератури, хто з економічних питань, і т. д.; я сказав, що напишу про руські релігійні секти. Нарешті Л.А. Смоленський звернувся до своєї дружини: А ти. Леночко, візьмешся написати про що-небудь? Олена Самійлівна Смоленська — людина великого розуму, особливо критичного і скептичного, відповіла так: „Писати я не берусь нічого, але я візьму на себе инше завдання, дуже легке: я обіцяю прочитати все, що ви напишете, — певна, що се забере дуже мало часу". Сі саркастичні слова дуже сподобалися Драгоманову. Він розсміявся своїм веселим сміхом, і два роки пізніш, в Женеві, гумористично згадував сей епізод, — бо як можна було сподіватися, нічого ми не написали, і Олені Самійлівні так і не довелося читати наших творів українською мовою1).
Коли випростувати деякий ухил пок. автора в бік петербурзького лібералізму (Стасюлевича, Арсеньєва і К°), котрому він воздав тут сугубу честь устами Драгоманова, — то його оповідання дає дещо реальне з тодішніх розмов в звязку з закордонною місією Драгоманова. Драгоманов дійсно, як сам ото нагадував, міг радити не легковажити роботи петербурзьких лібералів-конституціоналістів, при всім респекті для радикалів-соціялістів — і тим самим застерігав собі право вести таку лінію в своїм закордоннім виданні. Міг настоювати на необхідності наукової і популярно-наукової роботи, і так само як Киянам — ставити як неодмінну умову, щоб одеські громадяни на певний час постачали йому ріжний літературний матеріял для видання. (Скептицизм Олени Самійлівни Смоленської він міг і сам в великій мірі поділяти: так само скептично він, як сам каже, ставився до обіцянок Киян; але сміх його, що так весело лунав в ухах молодого Овсянико-Куликовського, не був дуже веселий: „сміхом гірким посміявся” він тоді).
Але при всім тім як київською та одеською громадою, так і самим Драгомановим в сих дискусіях мусіло прийматися як основа, що проектоване закордонне видавництво матиме передусім соціял-революційний характер і працюватиме в контакті з російськими закордонними революційними кругами. Така була, як ми вище бачили, історія самого сього плану, і він в принципі не міг змінити свого соціял-революційного характеру через те, що переходив на Драгоманова. Приймаючи на себе видавництво, він приймав і такий принципіяльний характер його; поправки, що їх вносив Драгоманов, не зміняли сих основних принципіяльних ліній, і він сам, роблячи ті поправки, очевидно, не противставляв себе соціял-революційним поглядам учасників сих київських та одеських нарад, тільки в інтересах задуманої справи застерігав собі право певної свободи руху. Не протестував против Лондону і Женеви, як міста видання — в інтересах тіснішого контакту з російськими революційними виданнями, але вимагав собі право наперед попробувати видання в Австрії, і виїхавши за кордон, першим ділом зав’язав зносини з видавництвом „Впереду"
______________________________________
1) Воспоминанія, 1923, ст. 136.
/27/
в ріжних технічних справах. Зістався при тих ближчих співробітниках, як Терлецький, Подолинський, Вовк і инші, які уявляли собі видавництво тільки як соціял-революційне. Зістався і після сих останніх передвиїзних дискусій людиною своєю для київських і одеських соціял-революціонерів, — так що Желябов, як відомо, „з доручення товаришів" (з виконавчого комітету „Народньої Волі“) звертався до Драгоманова в 1880 р. з прошенням, щоб він узяв на себе оборону політики викон. комітету Нар. Волі і береження його архіву!
Значить, Драгоманов в своїх пізніших згадках нарушав фактичну перспективу, противставляючи себе так різко „бунтарям" 1875—6 року.
І ще другу мусимо зробити поправку до пізніших пригадок Драгоманова — се що між київською громадою і тоді, поруч прихильників соціял-революційного курсу не браковало також людей, котрі зовсім не вимагали такого курсу, а навпаки стояли за напрям ще більш поміркований, ніж який намічав Драгоманов. Може в „комітеті дванадцяти" сі поміркованці були меншістю; може і в комітеті і поза комітетом вони не мали охоти тоді споритися з прихильниками соціял-революційного курсу, або з тою програмою, котру начеркнув Драгоманов. Але такі люди, як Антонович, Житецький, Михальчук, правдоподібно, не ховалися з своїми гадками про потребу поміркованішого курсу — хоча, повторяю, може в тім часі не вважали вказаним іти на бій з лівішими товаришами. Цілком можливе, що в "комітеті дванадцяти" чи в одеській нараді про закордонне видання Драгоманову приходилось полемізувати головно з соціял-революціонерами, а помірковані помовкували. Але фактично і тоді в момент виїзду позиція Драгоманова була посередня між соціял- революціенерами і націонал-культурниками і він в пізнішім своїм обрахунку з Киянами неоправдано закидав як-раз сим культурникам, які зісталися на своїх старих позиціях, що вони в 1875/6 р. були соціял-революціонерами і підвели його, випхавши на сю дорогу. Справляли його на сю путь инші, але тільки очевидно — не Антонович та Житецький!
Фактично се на еміграції Драгоманову прийшлось витримувати боротьбу з соціял-революційними товаришами по виданню — як Подолинський, Вовк, Терлецький, Василевський, Шульгин. Подробиць маємо мало, але в головних рисах ситуація ясна. До царевбийства 1881 р. Драгоманов ішов з революцією, з анархістичним ухилом, і вважався в кругах женевських соціял-революціонерів анархістів своєю людиною, хоча й дуже поміркованою в поглядах. Коли він ставив своє ім'я під програмами „Громади" 1878 і 1880 р., в котрих конституційний лібералізм грав дуже невидну ролю, — він очевидно не поступав против свого сумління. А коли після царевбийства рішуче пішов в бік ліберально-конституційний против революціонерів, що ухилилися вже в ті часи в бік терору, — се не зісталось без впливу на розклад і заник нашої закордонної соціалістичної групи. Драгоманов зістався сам.
На Україні-ж, в Київі й Одесі за сей час лівий елемент ослаб, — передусім тому, що представників сього напряму багато не стало: одні пішли за кордон — як тільки що вичислені, инші опинилися на засланню, в в'язницях, на шибеницях. Націонал - культурники вийшли з-під їх натиску, і тим треба пояснити, що вже в 1880 р. київська громада в делікатній, але рішучій і недвозначній формі дає директиви Драгоманову в помірковано-ліберальнім напрямі („критика ньшешнего политического строя в русском государстве и раз'яснение принципов украинства“, „освобождение малорусских школ от обрусителей и обрусение вообще“). А П. Гн. Житецькому Драгоманов закидав, що він тоді-ж (1880 р.) подавав Лоріс-Мелікову записку, вихваляючи консервативний, анти-соціялістичний харак-
/28/
тер українського руху — котрому, мовляв, тільки шкодять женевські самозванці 1). Дальше — з 1881 р. на Україні пішло ще більше поправіння громадянства, під натиском білого терору після царевбивства, і на сім ґрунті виникло повне розходження з Драгомановим, хоч він тоді став на платформі ліберально-конституційній і всі надії покладав на ліберальних земців. За сим процесом поправіння і занику революційних і радикальних елементів він мабуть недосить слідкував, мало був інформований, а може й ігнорував його до певної міри, аж поки він не став перед ним у весь зріст в листах Киян 1886—7 рр., і прийшло між Драгомановим і Старогромадянами до повного розриву, болючого, тяжкого, але незмірно важного, і в своїх наслідках, як кожда диференціяція — в останім рахунку корисного для усвідомлення завдань українського визволення, соціального і національного.
Місія Драгоманова — була її многоважним початком.
Мих. Грушевський.
______________________________________
1) Листи до Окуневського с. 10 (в друкованім його ім'я означене N, в оригіналі стоїть повне).