Методика упорядкування водоохоронних зон річок України [2] висвітлює системний підхід до упорядкування водоохоронних зон та прибережних захисних смуг річок України
| Вид материала | Документы |
- Міських, селищних, сільських Рад, народних депутатів України, 14.38kb.
- Методологія аналізу І моделювання конкурентоспроможних систем у сфері товарного обігу, 283.41kb.
- План Вступ. Поняття та особливості офшорних зон. Українське законодавство по відношенню, 276.2kb.
- Міністерство освіти І науки україни н А К А З, 202.55kb.
- Вступ, 300.23kb.
- В інноваційній економіці україни, 3614.7kb.
- Проект розпорядження голови Жидачiвської районної державної адмiнiстрацiї, 28.26kb.
- Урядові та неурядові організації та фонди україни, 97.4kb.
- Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних, 231.92kb.
- Україна врадіївська районна державна адміністрація миколаївської області розпорядження, 20.02kb.
УДК 504.453(477)
Косяк Д. С., асистент (Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне)
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ
ВОДООХОРОННИХ ЗОН РІЧОК УКРАЇНИ
Подано визначення “водоохоронної зони”, “прибережної захисної смуги” та “водоохоронних заходів”, виділені розміри і межі водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, наведені основні підходи до їх визначення, визначені теоретичні засади встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на водних об’єктах.
Determination of “waterguard area”, “off-shore defence” zonal and “waterguard measures” is given, sizes and scopes of waterguard areas and off-shore defences zonal are selected, basic approaches are resulted to their determination, theoretical principles of setting the limits of waterguard areas and off-shore defences zonal are certain on the objects of waters.
“ Методика упорядкування водоохоронних зон річок України” [2] висвітлює системний підхід до упорядкування водоохоронних зон та прибережних захисних смуг річок України.
Теоретичне забезпечення і опрацювання проблеми створення водоохоронних зон річок слід розпочинати з розкриття проблеми впливу господарської діяльності на басейни малих річок країни.
Малі річки створюють передумови зональної закономірності формування стоку і якості води великих річок. Саме малі річки за останні десятиліття найбільше змінилися і зазнали антропогенного впливу. Вплив факторів людської діяльності проявляється неоднозначно і з різною інтенсивністю. Вилучення з водойм частини стоку на господарсько-побутові, сільськогосподарські та промислові цілі, його регулювання й перерозподіл, скидання стічних і поворотних вод прямо впливає на режим, якість та об’єм стоку. Розорювання територій, агротехнічні, гідротехнічні та інші меліорації, вирубування лісів, застосування важкої сільгосптехніки впливають безпосередньо на зміни водно-фізичних властивостей грунтів, теплового і водного балансів, порушують взаємозв’язок поверхневих і підземних вод, їхній хімічний склад.
При визначенні поняття “водоохоронної зони” слід розкрити сутність цього поняття.
Згідно з чинним законодавством України [1] “водоохоронна зона – це природоохоронна територія регульованої господарської діяльності, де створюється сприятливий режим водних об’єктів, здійснюються заходи з метою охорони їх від забруднення, засмічення та вичерпання, знищення кількості навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів, озер, водосховищ та інших водойм”. Ключовими у цьому визначенні виступають словосполучення “регульована господарська діяльність”, “заходи з метою охорони”(водоохоронні заходи) та слово “річки”, які розкривають зміст терміну “водоохоронна зона” і відображають стійкий взаємозв’язок елементів об’єкту, характеризують його специфіку.
За останні десятиліття науковцями Українського науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем (УНДІВЕП) та іншими науково-дослідними організаціями було розглянуто створення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг в залежності від: зменшення залісненості, збільшення площ розорених земель, збільшення безповоротного водокористування та зарегульованості стоку, нераціональне внесення органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів, пестицидів, забруднення грунтів та водойм біогенними речовинами; скиду неочищених стічних вод та інших негативних явищ, які призводять до зростання антропогенного навантаження на водозбірні площі річок. Ці перелічені основні характеристики водозбору малої річки дають можливість оцінити стан її екосистеми і зпрогнозувати основні тенденції її розвитку, визначити комплекс необхідних природоохоронних заходів.
До складу водоохоронних зон згідно [1] входять: заплави річки, перша надзаплавна тераса, брівки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.
При визначенні поняття ”водоохоронної зони” необхідно також розкрити сутність поняття “прибережна захисна смуга”, так як вона являється частиною водоохоронної зони. Згідно “Методики…” [2] “прибережна захисна смуга – частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, де встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони”.
Поняття “суворий режим господарської діяльності” означає, що на цій території заборонено: розорювати землі, займатися садівництвом, городництвом, обладнювати літні табори для худоби, бази відпочинку, дачі, гаражі, стоянки автомобілів, а можна будувати лише гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди.
Упорядкування водоохоронних зон річок є найважливішою складовою комплексу заходів з раціонального використання та охорони водних і земельних ресурсів, що забезпечують належний рівень природно-технічного та санітарного стану річок. Тому, при визначенні поняття “водоохоронні заходи” слід звернути увагу на ключове слово “водоохоронні”, так як воно розкриває сутність цього поняття.
Збільшення антропогенного навантаження, тобто прямого або побічного впливу господарської діяльності, на басейн малої річки призводить до перетворення природної системи в нову, природно-господарську, в якій встановлюється інший урівноважений стан, що відповідає зміненій природно-економічній ситуації. Отже, виникає необхідність розробити і здійснити заходи, які регулюють це навантаження, запобігають або послаблюють його негативну дію.
Базуючись на визначенні, що водоохоронні заходи складаються із: організаційно-господарських, агротехнічних заходів, луко- і лісомеліоративних, гідротехнічних, які спрямовані на зменшення поверхневого стоку, зниження інтенсивності ерозії, зменшення виносу забруднюючих речовин у водні об’єкти [3], можна сказати, що “водоохоронні заходи” – це комплекс заходів, що спрямовані на охорону, раціональне використання та відтворення водних ресурсів країни. А сукупність водо-, поле-, грунто-захисних заходів визначають “потужність” цих водоохоронних заходів.
Розміри та межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених організацій за рахунок різних джерел фінансування, узгоджуються з органами охорони навколишнього природного середовища, використання земельних ресурсів, власниками землі, землекористувачами та затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.
Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за дотриманням режиму використання їхніх територій здійснюється місцевими органами влади, організаціями з охорони навколишнього природного середовища [4, 5, 6].
Організація мережі спостережень (моніторинг) у межах водоохоронних зон чи прибережних захисних смуг здійснюється службою експлуатації річок або науково-дослідними організаціями на госпдоговірних умовах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 відповідно до ст. 87 Водного кодексу України “Про порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них” межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйнування, конструкції інженерного захисту берега; цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони.
Водоохоронна зона має внутрішню і зовнішню межі [6, 7, 8, 9, 10]. Внутрішня – збігається з мінімальним рівнем води у водному об’єкті. Зовнішня – прив’язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, надзаплавних терас, бровок схилів, балок та ярів і визначається найбільш віддаленою від водного об’єкта лінією: затоплення при максимальному повеневому (паводковому) рівні води, що повторюється один раз в десять років; берегоруйнування, меандрування; тимчасового та постійного підтоплення земель; ерозійної активності; берегових схилів і сильноеродованих земель.
Зовнішня межа водоохоронної зони на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, на територіях водогосподарських, лісогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників та користувачів визначається з урахуванням: зони санітарної охорони джерел питного водопостачання; розрахункової зони переробки берегів; лісових насаджень, що найбільшою мірою сприяють охороні вод із зовнішньою межею не менше як 1000 м від урізу меженного рівня води; усіх земель відводу на існуючих меліоративних системах, але не менш як 200 м від бровки каналів чи дамб.
Для гірських і передгірських річок зовнішня межа водоохоронної зони визначається з урахуванням геоморфологічних та гідрологічних умов, а також селевих та зсувних явищ. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони і прибережної захисної смуги встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 км від урізу меженного рівня води.
Прибережну захисну смугу встановлюють по обох берегах річки і навколо водойм уздовж меженного урізу води. Ширина смуги залежить від довжини річки і площі водойми: для малих річок (до них належать, річки з площею водозбору до 2 тис.км2), струмків, водойм і ставків площею до 3 га вона становить 25 м, для середніх річок (площа водозбору від 2 до 50 тис.км2) і водойм площею понад 3 га – 50 м і для великих річок, водосховищ та озер – 100 м. Якщо схил перевищує 3о, то ширину захисної смуги подвоюють [11].
Ширина водоохоронної зони може визначатися в залежності від виду угідь, які прилягають до водного об’єкту та крутизни прибережних схилів і зв’язуватися з довжиною річки: для струмків і річок довжиною до 10 км – 15 м, від 10 до 50 км – 100 м, від 50 до 100 км – 200 м, більше 100 км – 300 м; для рибогосподарських водоймищ – 500 м від межі затоплення при максимальному стоянні паводкових вод [12, 13].
Якщо водний об’єкт являється джерелом питного водопостачання, прибережну смугу включають у зону санітарної охорони [14].
Оскільки ліси виконують значну водоохоронну функцію межі водоохоронних зон у них не встановлюються [5].
В натурі межі водоохоронних зон і прибережних захисних смуг закріплюються водоохоронними знаками [15].
Підтримання спеціального режиму природокористування та господарської діяльності у межах водоохоронних зон річок покладається на юридичних і фізичних осіб, у віданні яких перебувають природні ресурси.
Отже, прибережна захисна смуга, являється частиною водоохоронної зони річок, вони тісно пов’язані між собою, тому при зміні ширини однієї необхідно змінювати і ширину іншої. Необхідно також пам’ятати, що водоохоронна зона річок має зовнішню і внутрішню межі, а розміри водоохоронних зон встановлюються на основі проекта нормативно-технічної документації.
Теоретичні засади встановлення меж водоохоронних зон (ВЗ) та прибережних захисних смуг (ПЗС) показані на рисунку.
1. Водний кодекс України зі змінами та доповненнями станом на 20 листопада 2004 року // Офіційне видання № 12/2004 року. – К.: Форум, 2004. – 87 с. 2. Методика упорядкування водоохоронних зон річок України. – К.: Оріяни, 2004. – 128 с. 3. Малі річки України: Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та інші; За ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991. – 296 с. 4. Земельний кодекс України зі змінами та доповненнями станом на 25 липня 2005 року // Офіційне видання № 8/2005 року. – К.: Форум, 2005. – 105 с. 5. Постанова Кабінету Міністрів України від 8.05.1996 р. за № 486 із змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2002 р. № 72 // Зібрання постанов уряду України., Київ, 2002 р. – 6 с. 6. Рекомендации по установлению водоохранных зон водохранилищ. – Харьков: ВНИИВО, 1982. – 24 с. 7. Дубняк С.А. Установление прибережных водоохранных зон равнинных водохранилищ. Экспресс-информация ЦБНТИ Минводхоза СССР, 1983. – Сер. 4. – Вып. 6. – С.1-8. 8. Временное руководство по установлению водоохранных зон и прибережных полос крупных рек и водоемов Украинской ССР и режиму хозяйственной деятельности на их территории. Утверждено Минводхозом УССР и Минсельхозом УССР. – К.: Минводхоз УССР, 1984. – 18 с. 9. Дубняк С.А., Крынько И.Н. Организация и проведение мероприятий по улучшению природно-технического состояния и благоустройству водохранилищ. – К.: Минводхоз СССР, 1986. – 87 с. 10. Дубняк С.А., Коробка А.А., Сакевич А.М. та ін. Рекомендації щодо поліпшення екологічного стану прибережных територій дніпровських водосховищ / За ред. В.Я. Шевчука. – К.: КСП, 1999. – 182 с. 11. Яцик А.В. Водогосподарська екологія: у 4-х т., 7 кн. – К.: Генеза, 2004. – Т. 3, кн. 5. – 496 с. 12. Владимиров А.М., Ляхин Ю.И., Матвеев Л.Т., Орлов В.Г. Охрана окружающей среды. Ленинград. Гидрометеоиздат, 1991. – 424 с., стр. 261-262. 13. Андреев В.А., Новиков М.Н., Лукин С.М. Использование навоза свиней на удобрение. – М.: Росагропромиздат, 1990. – 94 с. 14. Справочник по экологической экспертизе проектов. Под ред. М.А. Пусто войта. – К.: Урожай, 1986. – 192 с. 15. Проектування, упорядкування та експлуатація водоохоронних зон водосховищ. ВБН 33-4759129-03-05-92. – К.: Держводгосп України, Мінприроди України, 1993. – 35 с.