Історія виникнення

Вид материала

Книга

Содержание Основні поняття

Подобный материал:

• Реферат на тему: Гроші, виникнення грошей, історія виникнення грошей, 85.78kb.
• Історія виникнення та віровчення зороастризму” зміст, 529.41kb.
• 1 Предмет І завдання курсу "Історія економічних учень", 918.56kb.
• Питання до державного іспиту з теорії, історії та методології соціальних комунікацій, 33.52kb.
• План історія виникнення Інтернету Неофіційна версія виникнення Інтернету Друге народження, 173.37kb.
• Історія України" на тему, 654.2kb.
• Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових, 2991.52kb.
• Робоча програма курсу "Історія філософії України " Для спеціальності 030300 «Історія», 162.85kb.
• “ Історія виникнення Apple, 1275.71kb.
• Ліхтей І. М. Історія середніх віків, 1009.98kb.

Історія виникнення

Першим винаходом, що дозволив зрушити навчання в часі і просторі, була книга, яка використовується як засіб навчання і по сьогоднішній день. Книга дозволила зробити навчання інди­відуальним і поклала початок дистанціюванню учня від учителя. Книга — головне джерело навчальної інформації, проте необхід­ний ще один обов'язковий компонент навчання — комунікація між вчителем і учнем. За допомогою друкованих матеріалів між студентом і викладачем організована комунікативна взаємодія.

Більше ста років люди в різних частинах світу беруть участь у процесі навчання й одержують освіту через систему заочного навчання. У цій системі студент одержує друковані матеріали, письмово виконує завдання, відсилає їх викладачу й одержує від нього зворотний зв'язок у вигляді рецензії, зауважень або оцін­ки. Таке навчання, хоч і дуже поширене в усьому світі, має суттє­ві обмеження для формування фахових навичок і вмінь, оскільки взаємодія з викладачем, що веде навчання, обмежена тільки пись­мовими повідомленнями. Враховуючи затримку в одержанні від­повіді від викладача, ефективність зворотного зв'язку (керування навчанням і якістю засвоєння) виявляється недостатньою.

Студент-заочник практично не має умов для активної навчаль­ної діяльності, тому що майже всю навчальну роботу він виконує, користуючись підручником, ручкою і зошитом. Головний недолік заочного навчання — відсутність усного живого спілкування, що лише частково компенсується на двох у рік короткотермінових передсесійних настановних сесіях. Доступ студентів до навчаль­них ресурсів вузу (навчального відео, комп'ютерних курсів і на­віть бібліотечного фонду) також обмежений. Система заочної освіти сьогодні повинна шукати нові можливості ефективної професій­ної підготовки.

Ілюстрацією організації заочного навчання може послужити цитата з книги Дж. Вінцента «Рух Чатауква», виданої в Бостоні в 1886 р. і присвяченої заочному курсу латини, в якій викладаються основи заочного навчання, що не втратили свого значення і понині:

«Щотижня студент отримує поштою інструкцію. В цій інст­рукції:

а) формулюються завдання, які він повинен виконати, напри­клад, які частини тексту перекласти, які розділи граматики ви­вчити;

б) вказується порядок виконання робіт, якого учень повинен дотримуватися;

в) даються пояснення до тих місць уроку, які учень може не зрозуміти;

г) пропонується допомога в тих випадках, коли це вважаєть­ся доцільним;

д) виділяється певний матеріал для повторення;

є) дається контрольна робота, яку учень повинен виконати після вивчення матеріалу уроку.

Інакше кажучи, інструкція призначена для того, щоб спря­мувати учня і надавати йому допомогу так само, як це робить вчитель у класі.

Так задається і вивчається кожний урок, і результати навчан­ня надаються вчителеві для корекції, критики і рекомендацій.

З вищевикладеного випливає, що вчитель заочного навчання повинен бути старанним, терплячим, доброзичливим і «живим», а студент-заочник повинен бути чесним, честолюбним, сприй­нятливим і таким же «живим». Чого б «мертвий» учитель не досяг у класі, він нічого не зможе зробити на відстані, але якщо студент на відстані і не має перерахованих вище якостей, то в заочному навчанні трапиться одне з двох: або він виробить у собі ці якості і досягне успіху, або він залишиться там, де він був на самому початку, і зазнає невдачі».

Як бачимо, структура заочного навчання була дуже чітко визначена ще більше 100 років тому, при цьому роль, функції й обов'язки як учителя, так і студента, описані в цій цитаті, збері­гають своє значення і в наш час. У США, наприклад, існує заоч­не навчання, так зване «External Degree», при якому в навчаль­ному закладі виконується не більше 25 процентів навчальної роботи. У нашій країні заочне навчання існує з давніх пір і потре­бує присутності студента на двох настановних сесіях загальною тривалістю до двох місяців із десяти місяців навчання.

Сучасна історія дистанційного навчання або другий етап роз­витку заочного навчання почався із відкриттям у Великобританії Відкритого університету в 1969 році, хоча перші спроби запрова­дити нові технологічні ідеї були початі кількома роками раніше, коли в 1961 році Британський уряд прийняв рішення відкрити

«Університет в Ефірі» (University of the Air). Незабаром, у ФРГ відкрився «Телеуніверситет» (Fernsehuniversitat). У цих навчаль­них закладах навчальні програми транслювалися по радіо і теле­баченню. В СРСР трансляція навчальних ТВ програм з різних предметів почалася в 1966 році, при цьому такі програми призна­чалися переважно як допомога саме студентам-заочникам.

Технічний відтінок у назві цих університетів ознаменував перехід до нової форми дистанційного навчання на основі сучас­них технологій. Звернення до технології було викликано потре­бою, з одного боку, у масовому навчанні широких прошарків сус­пільства, з іншого боку, прагненням до розвитку й удосконалення освіти в цілому.

Основні поняття

Одним із досягнень сучасних комп'ютерних технологій є мож­ливість навчати без фізичної присутності вчителя: урок може бути зсунутий у часі (не за розкладом, а в будь-який інший час) і за місцезнаходженням (не в аудиторії, а в будь-якому іншому місці).

У найзагальнішому вигляді дистанційне навчання — це на­вчання, в якому учень і вчитель фізично відділені один від одно­го. При цьому важливо розмежувати поняття дистанційна освіта, дистанційне навчання і дистанційне вчення.

Дистанційна освіта — повноцінна освіта, наприклад, вища, надана учням на відстані засобами телекомунікаційних технологій.

Дистанційне навчання передбачає поширення навчальних програм за допомогою деяких технічних засобів, у той час як дистанційне вчення має на меті надати будь-якій людині, що по­требує одержання якоїсь освіти або професійної підготовки в тій чи іншій області, всіх необхідних умов, матеріалів, засобів і мож­ливостей для досягнення поставленої мети.

В дистанційній освіті виділяються такі елементі:

□ фізична віддаленість учня від учителя;

□ вплив навчального закладу, що відрізняє дистанційне на­вчання від самонавчання;

П використання технічних засобів, насамперед телекомуні­каційних, для навчально-інформаційного забезпечення навчального процесу і підтримки специфічної комуніка­ції учня з учителем і навколишнім світом з метою форму­вання фахової компетенції студента вузу;

□ забезпечення двосторонньої комунікації з тим, щоб сту­дент отримав користь від спілкування (із викладачем) і на­віть міг ініціювати діалог;

□ можливість періодичних зустрічей як з педагогічною, так і соціальною метою.

Дистанційне навчання — це автоматизований процес, голов­ним засобом підтримки якого є комп'ютер. Керування процесом навчання здійснюється на основі науково розроблених моделей, навчального процесу учня. Навчання при цьому більш централізо­ване, ніж у традиційних системах навчання. Дистанційне навчан­ня — масове навчання для широкого кола користувачів.

Дистанційне навчання — специфічна дидактична система, що надає будь-якому користувачу різноманітні освітні послуги (в тому числі систематичну освіту, включаючи вищу) на відстані без від­відування навчального закладу в зручний для нього час на основі сучасної інформаційно-комп'ютерної і телекомунікаційної тех­нології. Ця система дає можливість одержання загальноосвітньої і спеціальної підготовки будь-якому користувачеві за допомогою спеціально організованого навчання й окремих курсів, які учень вивчає самостійно або під керуванням учителя. Система відкри­ває доступ учневі до розподілених навчальних ресурсів, забезпе­чує необхідний ступінь керування навчанням, зворотний зв'язок, контроль і методичну підтримку, а також дозволяє учневі вести активне спілкування з викладачем та іншими учнями. Дистан­ційне навчання не є обов'язковою формою навчання з регуляр­ним відвідуванням занять у навчальному закладі, у ньому добро­вільно беруть участь тільки ті учні, які розраховують отримати в шуканий результат і в змозі це зробити.

Причини, які спонукають людину вчитися в системі дистан­ційного навчання:

□ особи, що бажають одержати освіту в якійсь області знань або професійну підготовку з певної спеціальності, але з де­яких причин не можуть регулярно відвідувати заняття (або навчальний заклад знаходиться далеко від місця їх­нього проживання, або вони не можуть залишити роботу або сім'ю, чи за станом здоров'я, чи з інвалідності не мо­жуть відвідувати навчальний заклад);

□ людина хоче вчитися по-своєму: самостійно обираючи пред-

мет, курс, навчальні матеріали, методику навчання, темп і час занять;

□ учень, студент і фахівець мають потребу в доступі до чис­ленних і різноманітних джерел навчальної інформації: бі­бліотек, банків даних, а також викладачів у тій області

знань, у якій він не може одержати підготовку або консуль­тацію за місцем проживання.

Дистанційне навчання забезпечує масове навчання, при цьо­му ціль досягається через індивідуальне навчання в рамках масо­вого. Збільшеня кількості учнів не позначається на індивідуаль­ній роботі викладача з кожним окремим учнем.

Дистанційна освіта відрізняється від заочної наявністю спеціаль­но розробленого комплексу дидактичних засобів (книги, аудіо-посіб-ники, візуальні посібники, аудіовізуальні і комп'ютерні посібни­ки). Студенти мають доступ безпосередньо до викладача для одержання консультацій і до електронної навчально-інформацій­ної бази навчального закладу. Завдяки цьому студент контактує з викладачем не два рази на рік, як у заочному навчанні, а коли це необхідно, у зв'язку з чим ефект відірваності від навчального закладу усувається й ефективність його самостійної навчальної діяльності різко зростає.

Зворотний зв'язок у дистанційному навчанні існує у двох фор­мах: автоматизована, здійснювана програмою автоматизованого навчального контролю; «жива», що встановлюється з викладачем або консультантом опосередковано, через телекомунікаційні засо­би. У силу останнього існує два види дистанційного навчання:

□ пасивне, при якому навчальний матеріал і дидактичні впливи здійснюються через навчальні посібники, фоно­грами, слайди, кіно і відеокурси, радіопередачі і електрон­ну пошту;

□ активне, в якому той, хто навчається, взаємодіє з навчаль­ним центром або особисто викладачем безпосередньо — через телекомунікаційні мережі і комп'ютер, або опосеред­ковано, вивчаючи різноманітні навчальні матеріали: відео, інтерактивні, автоматизовані й інші курси, які реалізу­ються за допомогою засобів мультимедіа і надають студен­тові можливість активної взаємодії з навчальною інфор­мацією.

Другий вид дистанційного навчання має великі переваги в по­рівнянні з першим завдяки інтерактивній формі взаємодії між тим, хто навчається, і тим, хто вчить, і можливості контролю діяльності того, хто навчається, з боку викладача.

В останні роки все більшого поширення набули чотири види дистанційного навчання, основані на таких телекомунікаційних засобах:

□ інтерактивному телебаченні;

□ комп'ютерних телекомунікаційних мережах, у тому числі в інтерактивному режимі;

□ комп'ютерних відеоконференціях;

□ поєднанні першого і другого.

В останні роки розвиток дистанційної освіти призвів до появи нової форми — віртуальної. Він виник на основі розвитку техно­логій мультимедіа та її переростання в систему віртуальної реаль­ності. Знаходячись у штучному світі, створеному комп'ютерними і мультимедійними засобами, у людини складається враження повної заглибленості в цей світ, де можна змінювати свій образ, навколишнє середовище, змінювати масштаби, переміщати свою точку огляду або самому переміщатися в просторі і часі. За допо­могою цієї системи моделюється й середовище, яке надає людині можливість взаємодії з будь-яким об'єктом цього середовища. Сис­тема віртуальної реальності відкриває практично безмежні мож­ливості для навчання.

Віртуальна освіта являє собою високоякісну, ефективну і до­ступну освіту, здійснювану в середовищі дистанційного навчання за допомогою телекомунікаційних і електронних засобів достав­ки. Серед віртуальних навчальних закладів найбільш поширені віртуальні університети — навчальні заклади нового, відкритого типу, що надають широкий спектр найсучасніших освітніх по­слуг усім бажаючим у будь-якій області знань, на відстані, без обов'язкового відвідування занять.

Інформаційно-освітнє середовище дистанційного навчання

Методологічним фундаментом, який об'єднує «дистанційного учня» з «дистанційним учителем», є мережа, що перекидає міст над простором між учителем і учнем. Дистанційне навчання роз­глядається як система і процес підключення учнів до віддалених розподілених навчальних ресурсів.

З технологічної точки зору дистанційне навчання є системою, яка дозволяє здійснювати підключення голосу, відео, графіки та даних між віддаленими учнями і вчителями, віртуальними бібліо­теками, організаціями, предметними експертами, Інтернетом і мно­жиною провайдерів освітніх матеріалів (рис. 15.1). У центрі сис­теми знаходиться учень, підключений до вищезазначених ресурсів у режимі реального часу або в асинхронному режимі. Мережа дистанційного середовища може зробити навчання доступним, зручним для учня і освітніх провайдерів.



Асинхронні комунікаційні технології (електронна пошта, те­леконференції, аудіо- і відеокасети, електронна дошка, бібліоте­ки мультимедійних баз даних, Інтернет) підтримують взаємодію в розподіленому режимі і забезпечують доступ до інформаційного ресурсу з місця учня.

В розділі 10 ми розглядали, що таке електронна пошта. Вона забезпечує передачу й обмін інформацією між великою кількістю учнів, зберігає інформацію в пам'яті центрального комп'ютера або електронної поштової скриньки до запитання, перенесення інформації з мережі до комп'ютера і навпаки, підключення до електронних банків і баз даних, демонстрацію текстової і графіч­ної інформації, її інтерпретацію, отримання повідомлень про отри­мання інформації або її повернення, багато іншого.

Телеконференції мають велике поширення і включають аудіо-, відео- і комп'ютерні конференції. Аудіо і відеоконференції є скла­довою частиною синхронних комутаційних технологій, а комп'ю­терні конференції — асинхронні. Вони дозволяють здійснювати підготовку, прийом та передачу інформації (текстової, графічної, звукової) через мережу будь-якому користувачу, що бере участь у конференції. Всі повідомлення нумеруються, систематизуються з метою полегшення доступу до них. При цьому створюються до­даткові підтеми, які цікавлять окремих учасників конференції.

Аудіо- і відеокасети на CD. Ємність CD-ROM в 500 разів більша ємності дискет, вони зручніші для доставки та зберігання

аудіо- і відеоінформації. Сучасні DVD забезпечують перегляд ві-деозображення протягом 3 годин, мають високу якість, пошукові можливості, мультимедійні доріжки.

Електронна дошка оголошень має таке значення: розміщен­ня і зберігання повідомлення; пошуку користувачем інформації; пошуку партнерів і багато іншого.

Синхронні комунікаційні технології (настільні відеоконфе-ренції, інтерактивні групові аудіо- і відеоконференції) забезпечу­ють взаємодію в реальному часі між учнями і вчителем (інструк­тором). Інструктори, предметні експерти і студенти можуть бачити і слухати один одного з усіх місць та втягуються в діалог, як у тра­диційній аудиторії. В основі цієї технології лежить телекому­нікаційний зв'язок «комп'ютер-комп'ютер», який дозволяє здійснити підготовку, редагування, обробку, зберігання, передачу і прийом інформації, перенесення її з мережі на магнітний носій або навпаки.

За допомогою телефону, аудіо-, комп'ютерних і двосторонніх відеотехнологій навчальними програмами можуть користуватися стільки учнів і в стількох містах, скільки потрібно. Користувачі виграють від доступу до різноманітних допоміжних матеріалів за рахунок можливості контактів з предметними експертами, прове­дення диспутів з іншими студентами (учнями), можливості орга­нізації електронних дискусійних груп або дошки оголошень, Ін-тернет-ресурсів, а також інших доступних освітніх послуг.

Дистанційне навчання сьогодні використовує широкополос-ні мультимедійні мережі, розташовані по всьому світі. Мережі дистанційного навчання можуть використовуватися для всіх форм навчання: поліпшувати засвоювання програми, підсилити ефект від навчання, а також забезпечити учнів найсучаснішими навчаль­ними матеріалами в будь-якому місці і в будь-який час. Вони мо­жуть мати багато форм і розмірів — від Інтернету до супутнико-вих систем і магістральних оптичних інфраструктур. При цьому важливим є спроможність мережі працювати в різноманітному оточені. Це пов'язано з великими географічними відстанями та охопленням мереж зі змішаними технологічними структурами, які відрізняються можливостями.

Одна із характеристик дистанційного навчання — комуніка­тивний характер будь-якої діяльності учнів у системі. Учень всту­пає в мовну взаємодію з різноманітними категоріями інших ко­ристувачів, вчителем і джерелами інформації і здійснює в процесі навчання обмін інформацією. Ця характеристика має особливе значення для вивчення, де комунікація — мета і засіб навчання.

У системі дистанційного навчання можливі такі варіанти ко­мунікативного спілкування:

1. Взаємодія з комунікативними партнерами, тобто природ­ний людський діалог у писемній формі. Такий діалог відбуваєть­ся між учнем і: вчителем, інструктором, які здійснюють керівницт­во навчанням; предметним експертом; співучнями з курсу.

2. Взаємодія із системою дистанційного навчання, що є люди-но-машинним діалогом, тобто обмін інформацією з комп'ютером на основі зворотного зв'язку. Діалог ведеться між учнем і: авто­матизованим навчальним курсом; довідково-інформаційною сис­темою; різноманітними банками даних (наприклад, бібліотеками).

Комунікативна діяльність учня в системі дистанційного на­вчання може бути наведена у вигляді схеми (рис. 15.2).



Як випливає з рисунку 15.2, у навчальній комунікації в середо­вищі дистанційного навчання виділяються такі 3 види спілкування: навчальний (студент — вчитель/автоматизований навчальний курс); інформаційно-довідковий (студент — експерт/довідково-інформа­ційна система і банк даних); розмовний (студент - однокурсник).

У дистанційному навчанні:

□ два типи комунікації — природна і штучна (людина-ма-шина);

□ дві форми комунікації — індивідуальна (діалог) і колектив­на (конференція);

□ дві категорії комунікативних партнерів — природні (вчи­тель, експерт, однокурсник, носій мови) і штучні (автома­тизований навчальний курс, банк даних);

□ два режими комунікації — в реальному часі і відстроче­ний;

□ два види доступу до спілкування — миттєвий та із затрим­кою;

□ два способи опрацювання інформації — індивідуальний і пакетний.

1. Які особливості має заочна форма навчання?

2. Що таке дистанційна освіта і дистанційне навчання?

3. Чим характерна віртуальна освіта?

4. Яка схема взаємодії студента із компонентами дистан­ційної освіти?

5. Що таке асинхронні і синхронні дистанційні технології?