Законукра ї н и
| Вид материала | Закон |
- Законукра ї н и, 748.47kb.
- Законукра ї н и, 472.94kb.
- Законукра ї н и, 170.06kb.
- Законукра ї н и, 1357.56kb.
- Законукра ї н и, 108.7kb.
- Законукра ї н и, 495.28kb.
- Законукра ї н и, 290.96kb.
- Законукра ї н и, 257.11kb.
- Законукра ї н и, 336.03kb.
- Законукра ї н и про режим іноземного інвестування, 130.21kb.
Наркологічна допомога надається наркологічними (психіатричними) закладами всіх форм власності, а також лікарями психіатрами-наркологами за наявності ліцензії, отриманої відповідно до законодавства.
До роботи з особами, хворими на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, допускаються медичні працівники, інші фахівці, які пройшли спеціальну підготовку та підтвердили свою кваліфікацію в порядку, встановленому законодавством.
Стаття 21. Наркологічний огляд
Наркологічний огляд особи проводиться з метою з’ясування: наявності чи відсутності в особи стану сп’яніння та психічного розладу, пов’язаного із вживанням психоактивних речовин, потреби в наданні їм наркологічної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.
Наркологічний огляд проводиться відповідно до статті 11 Закону України “Про психіатричну допомогу” з урахуванням встановлених цією статтею особливостей.
Наркологічний огляд особи, проводиться на прохання особи та за її усвідомленою згодою; щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) – на прохання або за згодою її батьків чи іншого законного представника; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, – на прохання або за згодою її законного представника. У разі незгоди одного із батьків чи відсутності батьків або іншого законного представника наркологічний огляд неповнолітньому проводиться за рішенням суду.
Наркологічний огляд особи може бути проведено без усвідомленої згоди особи та (або) згоди її законного представника у невідкладних випадках, коли особа, знаходиться у стані сп’яніння, внаслідок зловживання спиртними напоями або незаконного вживання наркотичних засобів, психотропних і токсичних речовин і вчиняє дії, що становлять небезпеку для життя та здоров’я цієї особи, чи життя та здоров’я оточуючих, або у разі знаходження цієї особи у безпомічному стані, тобто коли вона неспроможна самостійно задовольнити свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, за рішенням лікаря психіатра-нарколога наркологічного (психіатричного) закладу або лікаря-психіатра. У цих випадках рішення про проведення особі наркологічного огляду приймається лікарем психіатром-наркологом (лікарем-психіатром) самостійно і огляд проводиться ним негайно.
Наркологічний огляд особи може бути проведено без усвідомленої згоди особи та (або) згоди її законного представника на підставі рішення суду в примусовому порядку у випадку, коли одержані відомості дають достатні підстави для обгрунтованого припущення про наявність у особи алкоголізму, наркоманії та токсикоманії з тяжкими стійкими загостреннями хворобливих проявів, які зумовлюють ризик небезпеки для життя та здоров’я цієї особи або життя та здоров’я оточуючих.
Рішення про необхідність проведення наркологічного огляду особи в примусовому порядку приймається судом за місцем проживання цієї особи, а у разі відсутності у неї постійного місця проживання – за місцем знаходження наркологічного (психіатричного) закладу.
Підставою для розгляду справи у суді є вмотивована заява лікаря психіатра-нарколога про необхідність проведення наркологічного огляду особи в примусовому порядку, до якої додається висновок лікаря психіатра-нарколога, який містить обгрунтування про необхідність проведення такого огляду та інші матеріали, які містять відомості, що дають достатні підстави для такого огляду.
У разі ухилення від виконання особою чи її законним представником рішення суду про необхідність проведення наркологічного огляду особи в примусовому порядку, то особа, хвора на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, підлягає приводу до наркологічного (психіатричного) закладу органом внутрішніх справ з метою забезпечення виконання рішення суду.
Стаття 22. Амбулаторна наркологічна допомога
Амбулаторна наркологічна допомога надається відповідно до статті 12 Закону України “Про психіатричну допомогу” з урахуванням встановлених цією статтею особливостей.
Амбулаторна наркологічна допомога особі, хворій на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, яка ухиляється від надання їй наркологічної допомоги і продовжує зловживати спиртними напоями чи незаконно вживати наркотичні засоби, психотропні та токсичні речовини, може надаватися на підставі рішення суду в примусовому порядку у випадку, встановлення у неї тяжких стійких загострень хворобливих проявів, які зумовлюють ризик небезпеки для життя та здоров’я цієї особи чи життя та здоров’я оточуючих.
Рішення про надання особі амбулаторної наркологічної допомоги в примусовому порядку вирішується судом за місцем знаходження наркологічного (психіатричного) закладу, в якому особі надавалася наркологічна допомога.
Підставою для розгляду справи у суді є вмотивована заява представника наркологічного (психіатричного) закладу про необхідність надання особі амбулаторної наркологічної допомоги в примусовому порядку, до якої додається висновок лікарів психіатрів-наркологів, який містить обгрунтування про необхідність надання особі такої допомоги.
Особа, якій надається амбулаторна наркологічна допомога в примусовому порядку, повинна оглядатися лікарем психіатром-наркологом не рідше одного разу на місяць, а комісією лікарів психіатрів-наркологів – не рідше одного разу на три місяці для вирішення питання про продовження чи припинення надання їй такої допомоги.
У разі необхідності продовження надання особі амбулаторної наркологічної допомоги в примусовому порядку понад 3 місяців представник наркологічного (психіатричного) закладу повинен направити до суду за місцем проживання особи вмотивовану заяву про необхідність продовження надання особі амбулаторної наркологічної допомоги в примусовому порядку, до якої додається висновок комісії лікарів психіатрів-наркологів, який містить обгрунтування про необхідність продовження надання особі наркологічної допомоги в примусовому порядку. В подальшому продовження надання особі амбулаторної наркологічної допомоги в примусовому порядку проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 3 місяців.
У разі погіршення стану психічного здоров’я особи, якій надається амбулаторна наркологічна допомога в примусовому порядку, чи ухилення від виконання цією особою або її законним представником рішення суду про необхідність надання особі амбулаторної наркологічної допомоги в примусовому порядку наркологічна допомога може надаватися на підставах і в порядку, передбачених статтею 23 цього Закону.
Надання особі амбулаторної наркологічної допомоги в примусовому порядку припиняється за рішенням комісії лікарів психіатрів-наркологів у разі видужання особи або такої зміни стану її психічного здоров’я, що не потребує надання амбулаторної наркологічної допомоги в примусовому порядку, або за рішенням суду про відмову в продовженні надання особі амбулаторної наркологічної допомоги в примусовому порядку.
У разі ухилення від виконання особою чи її законним представником рішення суду про необхідність надання амбулаторної наркологічної допомоги в примусовому порядку, то особа, хвора на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, підлягає приводу до наркологічного (психіатричного) закладу органом внутрішніх справ з метою забезпечення виконання рішення суду.
Клопотання про необхідність припинення надання особі амбулаторної наркологічної допомоги в примусовому порядку можуть направлятися до суду особою, якій надається амбулаторна наркологічна допомога в примусовому порядку, або її законним представником через місяць з часу ухвалення судом рішення про надання чи продовження надання особі такої допомоги.
Стаття 23. Госпіталізація до наркологічного (психіатричного) закладу, продовження госпіталізації в примусовому порядку та виписка з наркологічного (психіатричного) закладу
Госпіталізація до наркологічного (психіатричного) закладу та виписка з цього закладу здійснюються відповідно до статей 13-18 Закону України “Про психіатричну допомогу” з урахування особливостей встановлених цією статтею.
Особа, хвора на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, яка ухиляється від надання їй наркологічної допомоги і продовжує зловживати спиртними напоями або незаконно вживати наркотичні засоби, психотропні чи токсичні речовини, може бути за рішенням суду госпіталізована до наркологічного (психіатричного) закладу у зв’язку з тяжкими стійкими загостреннями хворобливих проявів, що зумовлюють ризик небезпеки для життя та здоров’я цієї особи чи життя та здоров’я оточуючих.
У разі ухилення від виконання особою чи її законним представником рішення суду про госпіталізацію особи до наркологічного (психіатричного) закладу в примусовому порядку, то особа, хвора на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, підлягає приводу до наркологічного (психіатричного) закладу органом внутрішніх справ з метою забезпечення виконання рішення суду.
Госпіталізація осіб, щодо яких судом ухвалене відповідне рішення, здійснюється на строк до 3 місяців.
Рішення про необхідність госпіталізації особи до наркологічного (психіатричного) закладу в примусовому порядку для надання їй стаціонарної наркологічної допомоги приймається судом за місцем знаходження наркологічного (психіатричного) закладу, в якому особі надавалася наркологічна допомога.
Підставою для розгляду справи в суді є вмотивована заява представника наркологічного (психіатричного) закладу про необхідність госпіталізації особи до наркологічного (психіатричного) закладу в примусовому порядку, до якої додається висновок лікарів психіатрів-наркологів, який містить обгрунтування такої госпіталізації.
При перебуванні в наркологічному (психіатричному) закладі зазначена у цій статті особа, підлягає огляду комісії лікарів психіатрів-наркологів не рідше одного разу на місяць для вирішення питання про необхідність продовження чи припинення надання їй стаціонарної наркологічної допомоги.
Не підлягають госпіталізації до наркологічного (психіатричного) закладу в примусовому порядку особи, хворі на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, в яких встановлена тяжка соматична чи інфекційна хвороба, що перешкоджає перебуванню в наркологічних (психіатричних) закладах, інваліди І групи, вагітні жінки. До зазначених осіб застосовується відповідне лікування в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.
У разі необхідності продовження госпіталізації особи в примусовому порядку понад 3 місяців представник наркологічного (психіатричного) закладу повинен направити до суду за місцем знаходження наркологічного (психіатричного) закладу вмотивовану заяву про продовження такої госпіталізації, до якої додається висновок лікарів психіатрів-наркологів, який містить обгрунтування про необхідність продовження госпіталізації особи в примусовому порядку. У подальшому продовження госпіталізації особи в примусовому порядку проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 3 місяців.
Клопотання про припинення госпіталізації особи в примусовому порядку можуть направлятися до суду особою, яку було госпіталізовано в примусовому порядку, або її законним представником через місяць з часу ухвалення судом рішення про продовження такої госпіталізації.
Виписка особи, яку було госпіталізовано до наркологічного (психіатричного) закладу в примусовому порядку здійснюється за рішенням комісії лікарів психіатрів-наркологів або за рішення суду про відмову в продовженні такої госпіталізації.
Виписка особи, до якої судом було застосовано примусовий захід медичного характеру, здійснюється за рішенням суду.
Стаття 24. Примусові заходи медичного характеру
До осіб, які засуджені за вчинення злочину і потребують лікування від алкоголізму, наркоманії чи токсикоманії, за рішенням суду може призначатися примусовий захід медичного характеру у вигляді амбулаторної чи стаціонарної наркологічної допомоги на підставах та в порядку, встановлених Кримінальним, Кримінально-процесуальним кодексом України, статтею 19 Закону України “Про психіатричну допомогу” та іншими законами України.
Стаття 25. Судово-наркологічна еспертиза
Судово-наркологічна експертиза з адміністративних, кримінальних і цивільних справах для встановлення факту сп’яніння та (або) наявності психічної і фізичної залежності від наркотичних засобів, психотропних і токсичних речовин проводиться лікарем психіатром-наркологом на підставах та в порядку, передбачених законом.
Стаття 26. Порядок розгляду у суді заяв про надання наркологічної допомоги в примусовому порядку
Заяви лікаря психіатра-нарколога про необхідність проведення наркологічного огляду особи в примусовому порядку розглядаються судом за місцем проживання особи або за місцем знаходження наркологічного (психіатричного) закладу у десятиденний строк з дня їх надходження.
Заяви представників наркологічного (психіатричного) закладу про необхідність надання особі амбулаторної наркологічної допомоги в примусовому порядку, про необхідність госпіталізації особи до наркологічного (психіатричного) закладу в примусовому порядку, про продовження надання особі амбулаторної наркологічної допомоги в примусовому порядку, про необхідність продовження госпіталізації в примусовому порядку розглядаються судом за місцем знаходження наркологічного (психіатричного) закладу у десятиденний строк з дня їх надходження.
Зазначені у частинах першій та другій цієї статті заяви щодо надання наркологічної допомоги в примусовому порядку розглядаються суддею одноособово у присутності особи, щодо якої вирішується питання про необхідність надання наркологічної допомоги в примусовому порядку. Участь при розгляді цих судових справ прокурора, лікаря психіатра-нарколога чи представника наркологічного (психіатричного) закладу, що подав заяву, та законного представника особи, щодо яких розглядається питання, пов’язані з наданням їй наркологічної допомоги, є обов’язковою.
У судовому засіданні перевіряються обгрунтованість висновку лікаря психіатра-нарколога, комісії лікарів психіатрів-наркологів про необхідність проведення особі наркологічного огляду в примусовому порядку, про необхідність надання особі амбулаторної наркологічної допомоги в примусовому порядку, про продовження надання особі амбулаторної наркологічної допомоги в примусовому порядку, про необхідність госпіталізації особи до наркологічного (психіатричного) закладу в примусовому порядку або про продовження госпіталізації в примусовому порядку та інших матеріалів, які містять відомості, що дають достатні підстави для такого огляду та такої наркологічної допомоги.
Стаття 27. Медико-соцільна реабілітація
Підставою для медико-соціальної реабілітації особи, хворої на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, є наявність у неї встановленого діагнозу “алкоголізму”, “наркоманії” та “токсикоманії” і висновок лікаря психіатра-нарколога про необхідність медико-соціальної реабілітації цієї особи.
Медико-соціальна реабілітація надається добровільно – на прохання та за усвідомленою згодою особи, за винятком випадків, передбачених законом. Особі віком до 14 років (малолітній особі), а також особі, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, медико-соціальна реабілітація надається на прохання або за згодою її законного представника за винятком випадків, передбачених законом.
Медико-соціальна реабілітація осіб, хворих на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, здійснюється наркологічними (психіатричними), лікувально-профілактичними закладами та реабілітаційними установами усіх форм власності, що створені відповідно до законодавства.
Медична діяльність, що здійснюється в межах медико-соціальної реабілітації осіб, хворих на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства. Слово "медична" та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають відповідну ліцензію.
Основними завданнями зазначених у частині третій цієї статті закладів і установ є:
медико-соціальна підтримка осіб, хворих на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію;
позбавлення залежності від алкоголю, наркотичних засобів, психотропних і токсичних речовин;
формування професійних навиків і набуття навиків ведення здорового способу життя;
допомога у формуванні здорового мікросередовища особи, хворої на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, залучення членів її сім’ї до участі в заходах з профілактики рецидивів алкоголізму, наркоманії та токсикоманії.
Стаття 28. Фінансування профілактики алкоголізму, наркоманії
та токсикоманії
Фінансування заходів, спрямованих на профілактику алкоголізму, наркоманії та токсикоманії, а також надання наркологічної допомоги особам, хворим на алкоголізм, наркоманію і токсикоманію, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, а також із інших джерел не заборонених законодавством.
Стаття 29. Міжнародне співробітництво
Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері профілактики та протидії поширенню алкоголізму, наркоманії та токсикоманії, яке здійснюється шляхом:
обміну інформацією, досвідом роботи і розробки спільних стратегій;
участі у науково-дослідних розробках та дослідженнях та іншої співпраці;
участі України в роботі відповідних міжнародних організацій, участі в міжнародних договорах;
гармонізації відповідного законодавства України до міжнародного законодавства.
Розділ IV
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
- Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
- Внести зміни до таких законів України:
1) у Законі України про психіатричну допомогу (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 19, ст. 143) :
а) статтю 2 після частини другої доповнити частиною такого змісту:
“Дія цього Закону поширюється на відносини у сфері надання наркологічної допомоги на території України, з урахуванням особливостей, встановлених спеціальними законами”.
У зв’язку з цим частину третю вважати частиною четвертою”;
б) у частині другій статті 11 та у частині першій статті 13 слова “її опікуна” замінити словами “її законного представника”;
в) у частинах першій та третій статті 12 слова “її опікуна” і “за місцем проживання особи” відповідно замінити словами “її законного представника” та “за місцем знаходження психіатричного закладу, в якому особі надавалася психіатрична допомога”;
г) у частині третій статті 22 слова “за місцем проживання особи” замінити словами “за місцем знаходження психіатричного закладу, в якому особі надавалася психіатрична допомога”;
г) у частині першій статті 26 слова “неповнолітнього віком до 15 років” замінити словами “особи віком до 14 років (малолітньої особи)”;
2) у Законі України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 10, ст. 62; 1999 р., № 36, ст. 317; 2003 р., № 27, ст. 209):
а) у назві Закону, його преамбулі і у назві та частині першій статті 2 виключити слова “та зловживанню ними”;
б) у статті 1:
абзаци третій, п’ятий, сьомий –дев’ятий та дванадцятий викласти в такій редакції:
“наркоманія – психічні та поведінкові розлади, зумовлені залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини;
незаконне вживання наркотичних засобів, психотропних речовин – вживання наркотичних засобів, психотропних речовин без наявності медичних показань щодо вживання таких засобів і речовин та без призначення лікаря (у немедичних цілях);
наркологічний огляд – медичний огляд особи на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, з метою з’ясування: наявності чи відсутності у неї наркотичного сп'яніння та психічних розладів, зумовлених вживанням наркотичних засобів, психотропних речовин, потреби в наданні їй наркологічної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання;
наркологічне обстеження – медичне обстеження особи, що проводиться амбулаторних або стаціонарних умовах з метою встановлення діагнозу “наркоманія”;
наркологічний (психіатричний) заклад – заклад, центр, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов’язана з наданням наркологічної допомоги;
ухилення від наркологічного огляду, наркологічного обстеження або лікування – умисне невиконання розпоряджень працівника правоохоронних органів щодо наркологічного огляду або наркологічного обстеження, а також невиконання призначень і рекомендацій лікаря психіатра-нарколога особою, яка незаконно вживає наркотичниий засіб або психотропну речовину;
тяжкий психічний розлад – розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку”;
абзаци шостий, десятий та одинадцятий виключити;
доповнити статю абзацами такого змісту:
“наркотичне сп'яніння – стан людини, що виникає внаслідок вживання нею наркотичних засобів, психотропних речовин і супроводжується психічними, соматичними, неврологічними та іншими реакціями;
усвідомлена згода особи – це згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про характер її психічних і поведінкових розладів, порядок і тривалість надання наркологічної допомоги, методи діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть застосовуватись в процесі надання наркологічної допомоги, їх побічні ефекти та альтернативні методи лікування;
протидія незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів – система заходів правового, економічного, організаційного, правоохоронного та іншого харктеру, спрямованих на попередження, виявлення, розслідування незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів і усунення процесів та явищ, що сприяють такому обігу”;