Geum.ru

Промислове шпигунство у системі світової конкуренції: історичні події та факти Алла жарінова

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Промислове шпигунство у системі світової конкуренції: історичні події та факти


Алла ЖАРІНОВА,

директор ДП «Український інститут промислової власності, канд. екон. наук,

Сергій МОСОВ,

заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, д-р військових наук, професор,

м. Київ


Історія шпигунства за всіх часів була оповинута романтизмом. Захоплюючі своїми чарами дами, які спокушають у розкішних вітальнях, симпатичні агенти чоловічої статі, які хоробро зустрічають небезпеку, приводять багатьох у трепет, коли шпигунство відбувається на користь справедливості на сторінках романів або з екрану. Однак у шпигунства є й інша — неприваблива сторона. Тут має місце й шантаж слабохарактерних осіб, змушених робити невиправдані кроки зрадництва, і покалічені долі, і втручання в особисте життя, і доведені до банкрутства підприємці. Романтика й «брудні руки», проте, не суперечать одне одному, про що добре знають шанувальники історичних романів і «мильних опер».

Історія промислового шпигунства, під яким розуміється таємний, зазвичай незаконний вид діяльності, не тільки нараховує багато століть впродовж існування людства, але й продовжує поповнювати свої сторінки у нашому непростому сучасному світі. Потужна конкурентна боротьба обумовлює активізацію промислового шпигунства в різних формах його прояву, тому що головним його мотивом є прибуток конкуруючих фірм. При цьому слід зазначити, що до промислового шпигунства може бути залучений хто завгодно. Навіть відомий усьому світу автомобільний магнат Генрі Форд, який тривалий час не міг винайти більш простий і дешевий спосіб збирання автомобілів, запозичив принцип побудови конвеєрної лінії для збирання своїх автомобілів у м’ясообробному цеху, коли брав участь у відкритті м’ясопереробного комбінату.

Промислові шпигуни займаються шантажем службовців, які контролюють конфіденційну інформацію або мають доступ до неї. Вони можуть проникати в корпорацію таємним шляхом з метою викрадення, перезнімання (фотографування) певних даних або встановлення пристроїв для підслуховування.

Агенти шпигунства в корпораціях або в масштабах країни, насамперед, намагаються скомпрометувати потрібних осіб, використовуючи звичайні людські слабкості такі, наприклад, як жадібність і секс. При цьому секс уважається найбільш швидким способом компрометації службовця. Компрометуючий матеріал може мати форму відеозапису або знімків. Показуючи такі записи та знімки службовцю, його залякують юридичними і соціальними наслідками та труднощами на роботі у випадку розголошення цих матеріалів. Якщо службовець одружений, його залякують викриттям перед дружиною.

Послуги зрадництва службовців можуть оплачуватися грошима, улаштуванням канікул і іншими матеріальними благами. У разі, коли така тактика не спрацьовує, застосовується впровадження таємних агентів або нелегальне проникнення в потрібне приміщення (офіс).

Історія шпигунства має безліч прикладів у різних сферах промисловості, починаючи із древніх часів і закінчуючи нашою дійсністю. Деякі з них можуть бути відомі й читачеві.

У стародавньому світі дуже високо цінувався шовк, єдиною країною, звідки його привозили, був Китай. Природно, що монополія на виробництво шовку строго охоронялася. Це дозволяло Китаю залишатися протягом довготривалого періоду не тільки монополістом на ринку, але й утримувати високі ціни при його обмеженому продажу.

Однак положення на ринку шовку згодом все-таки почало змінюватися. Початок цьому поклав візит перських ченців до римського імператора Юстиніана: вони розкрили секрет виробництва шовку. Ченці не тільки переконали Юстиніана, що клімат деяких частин Греції підходить для вирощування необхідної шовковиці, але й за щедру винагороду успішно вивезли контрабандою з Китаю в Рим у порожніх посохах шовковичних хробаків. Завдяки цьому Юстиніану вдалося примножити свої багатства, а Китай втратив величезні прибутки у своїй зовнішній торгівлі.

Іншим, не менш цікавим прикладом, є випадок з історії текстильної промисловості. Перші американські колоністи залежали від Англії в отриманні фабричних товарів, у тому числі й текстилю. Ціни на імпортовані товари, особливо текстильні вироби були, на думку американців, непомірно високими. Англія контролювала ринок і наклала заборону на еміграцію фахівців з виробництва текстилю в Новий Світ, а також заборонила експорт фабричного обладнання і його креслень у колонії.

Положення здавалося безнадійним, поки за справу не узявся Самуель Слейтер, що заснував текстильну фабрику, яка носить його ім’я, у Потакеті, шт. Род-Айленд. Саме з ним пов’язують американську промислову революцію, датуючи її з 1789 р. Будучи підмайстром в Англії, він запам’ятав креслення ткацьких верстатів і зумів вислизнути з Англії та добратися до колоній, де використав свої знання для створення фабрик, що призвело до руйнування монополії і дало можливість одержувати прибутки.

Захоплююча історія пов’язана з каучуком, монополією на виробництво якого до початку ХХ ст. володіла тільки Бразилія. Економіка цієї країни великою мірою залежала від каучукової промисловості, що забезпечувала певний рівень національного процвітання й повну зайнятість населення. Природно, що багато країн не могли з цим змиритися й були зацікавлені в ліквідації бразильської монополії. Вони прагнули отримати в перспективі свої економічні вигоди, оскільки застосування каучуку безперервно зростало. Завдяки шпигунським діям однієї з англійських фірм, кілька рослин удалося нелегально вивезти з Бразилії в Англію, незважаючи на найсуворішу заборону бразильського уряду на експорт каучуконосів.

Після вивчення можливостей вирощування каучуку в різних умовах англійські садівники порекомендували клімат Малайї, що входила до складу Британської імперії. Малайський каучук незабаром значно потіснив бразильський на світовому ринку, у результаті чого економіка Бразилії стала занепадати. Велика Британія успішно користувалася плодами продажу каучуку аж до Другої світової війни, до тих пір, поки Японія захопила Малайю й були знайдені замінники каучуку.

Довгу історію використання шпигунства з метою забезпечення захисту своїх позик або фінансових резервів мають європейські банкірські доми. Уважається, що банкірський дім Ротшильдів з відділеннями в різних європейських країнах розробив одну з надвеликих систем розвідки й шпигунства свого часу. Під час Першої світової війни секретна система зв’язку Ротшильдів працювала швидше, ніж зв’язок держав — учасників війни. Банк Ротшильда в Лондоні, наприклад, одержував доповіді з полів боїв раніше, ніж вони надходили прем’єр-міністрові з офіційних каналів.

Варто також зазначити, що Ротшильди вели ретельне спостереження за урядовою та діловою активністю із застосуванням як відкритих методів, так і шпигунства. Одним з улюблених способів спостереження за рухом банківських рахунків було використання на них спеціальних зашифрованих позначок, у яких містилися доручення про подання певного сигналу якійсь особі, що часто перебуває в іншій країні, про рух капіталу. Власник рахунку, як правило, нічого не підозрював про існування подібних позначок, які, по суті, відігравали роль сучасних електронних передавачів, таємно встановлених на чийомусь автомобілі.

Історія протистояння двох світових систем — капіталізму і соціалізму, наповнена різними фактами промислового шпигунства як з однієї, так і з іншої сторони. Відповідно до доповідей ФБР, у 70-і - на початку 80-их років ХХ ст. значна кількість технологічних секретів американських корпорацій надходило по нелегальних каналах у Радянський Союз. Керівництво ЦРУ охарактеризувало згодом цю проблему як різкий витік американських технологічних секретів. Дійсно, існує інформація про те, що з кінця 70-х років Радянський Союз одержав на Заході більше 30 тис. од. удосконаленого устаткування і близько 400 тис. документів. За оцінками західних спеціалістів, тільки два міністерства — Міністерство оборонної промисловості та Міністерство авіапромисловості — завдяки інформації, отриманою розвідкою, змогли заощадити з 1976 по 1980 роки 6,5 млрд. франків, що було еквівалентним річній віддачі від роботи 100 тис. наукових співробітників.

Прикладом шпигунства є справа представника польської торговельної компанії, який проживав у Каліфорнії. У грудні 1981 р. він був засуджений до довічного ув’язнення за скупку секретної оборонної інформації. Цей глибоко замаскований агент використовував торговельну компанію «Поламко» як ширму для своєї шпигунської діяльності. Йому вдалося завербувати одного з інженерів фірми «Х’юз», використовуючи жадібність останнього. Цей інженер, Уїльям Белл, передав ряд воєнних секретів, вартістю у мільйони доларів, включаючи такі системи зброї, як протитанкові ракети, радіолокаційна станція винищувача F-15, технологія «стелс» бомбардувальника B-1.

Швейцарське федеральне міністерство юстиції заявило в 1982 р., що, починаючи з 1948 р., було зареєстровано 240 випадків шпигунства, у тому числі й промислового. У двох третинах випадків були замішані агенти Радянського Союзу або його союзників.

Дії американських та інших іноземних спецслужб на території СРСР були значно утруднені, тому збір відомостей, як правило, проводився з використанням відкритих джерел, у тому числі й преси, а також спеціальних технічних пристроїв. Так, у середині 60-х років минулого століття шляхом аналізу періодичної радянської печатної продукції, і, насамперед, московської, американські спецслужби намагалися одержати відомості про розробку радянськими науково-дослідними інститутами фунгіцидів — препаратів, що додаються в авіаційне або ракетне паливо для знищення бактерій, що викликають засмічення приладів і корозію ємностей. Тоді ж їхню увагу привернула печатна продукція, у якій висвітлювала питання сучасної системи цивільної оборони СРСР.

Наприкінці 70-х, на початку 80-х років помітно підсилився інтерес американських воєнних розвідників, що перебували в Москві, до вивчення певних відкритих джерел. Це було пов’язано з відродженням у США програми будівництва спроектованого компанією «Рокуелл інтернешнл» бомбардувальника В-1, здатного нести водневі бомби. Таким шляхом вони розраховували одержати які-небудь відомості про засоби протиповітряної оборони СРСР, які могли бути використані як надійний заслін від удару цих літаків по об’єктах у радянському тилу.

Одного часу увагу американської розвідки привернули статистичні дані, що публікувалися в радянській пресі, про населення 95 міст СРСР. На підставі цих даних фахівцями Принстонського університету було проведено спеціальне дослідження з метою оцінки ефективності дій атомних підводних човнів з ракетами типу «Поларіс» на борту. Найбільші міста Радянського Союзу були поділені на дев’ять груп залежно від воєнно-економічної важливості й географічного розташування. Головним параметром воєнно-економічних можливостей для дослідників була обрана чисельність населення кожного міста, оскільки, на думку американських фахівців, вона характеризувала собою наявність у ньому стратегічних запасів, значення його як транспортного вузлу, кількість промислових підприємств і робочої сили в ньому тощо.

Промислове шпигунство процвітало не тільки на рубежі протистояння різних політичних систем. Воно мало місце як у капіталістичному світі взагалі, так і усередині самих держав. Так, наприклад, агенти ФБР провели в 1982 р. таємну операцію, результатом якої стало обвинувачення ряду японських бізнесменів, які, нібито, платили за передання їм секретних відомостей компанії IBM. Декількома роками раніше було виявлено, що представники японського бізнесу здійснювали шпигунську діяльність у штаті Північна Кароліна з метою отримання секретів виробництва тканини для одягу. Історія японського копіювання або піратського викрадення американської технології починається, принаймні, з 30-х років ХХ ст.

У цьому плані досить показовим став великий міжнародний скандал, який виник у березні 1993 року. Приводом для нього став отриманий посольством США в Парижі пакет із секретними документами, у яких містився стратегічний план торговельних війн початку 90-х років. Щодо цього чітко визначалися завдання французької розвідки з одержання конфіденційної інформації про діяльність американських фірм, банків і брокерських домів. У сферу інтересів були включені маркетингова стратегія, тактика укладення угод, плани інвестицій і багато іншого. Коментуючи цю скандальну інформацію, один з колишніх шефів французької розвідки П’єр Маріей заявив, що економічна розвідка є «нормальною діяльністю розвідувального агентства», коли протистояння держав переходить із воєнно-політичного на економіко-технологічний рівень.

У 1995 році в пресу просочилася інформація про те, що АНБ за допомогою системи «Ешелон» перехоплювало всі факси і телефонні дзвінки між європейським консорціумом «Airbus» і Саудівською національною авіакомпанією. Як наслідок, були отримані відомості про те, що співробітники «Airbus» пропонували за укладення 6-мільярдного контракту значні суми як хабар. АНБ передало дану інформацію урядовим чиновникам США, які зуміли переконати своїх колег у Саудівській Аравії віддати 6-мільярдний контракт компаніям «Боїнг» і «МакДоннел Дуглас».

Одним із прикладів внутрішнього шпигунства (що мав місце в 1978 р.) може служити випадок крадіжки креслень фірми «Калчер электронікс», яка спеціалізувалася на виробництві електронних апаратів для аналізу крові. Ситуація розвивалася таким чином. Канадець Кеннет Бренан на початку 70-х років, закінчуючи університет у Майамі, працював у фірмі «Калчер електронікс». Ця фірма навіть оплачувала дослідницьку роботу Бренана в коледжі. Однак Бренан збирався вступати до зуболікарського училища, вважаючи свою зарплату на фірмі недостатньою. Врешті-решт, він вирішив викрасти креслення одного з найважливіших (серед продукції, що вироблялась на фірмі) апаратів для підрахунку кров’яних тілець «Модель С плюс», що був останнім словом у технології цієї сфери. За допомогою якогось Роберта Лемба він запропонував креслення, розробка яких обійшлася фірмі в кілька мільйонів доларів, конкурентам. У листі Лембу Бренан назвав корпорації, які могли би зацікавитися кресленнями. «Ми можемо зробити дві речі, — писав він, — або продати інформацію про проект, над яким я працюю (у мене є всі схеми), або одержати іншу інформацію, у якій зацікавлені інші фірми. Запитай їх, що їм потрібно та скільки вони заплатять». Лемб одержав відповідь від компанії «Текнікон», що попередньо повідомила про цю пропозицію поліцію. У Нью-Йорку він був заарештований при переданні креслень. Аналогічна доля випала й Бренану.

Як показує дійсність, історія шпигунства триває й у наші дні. Озброєння й фармацевтика, транспорт, зв’язок і сільське господарство, харчова промисловість і вища освіта... Практично всі сфери економіки страждають від шпигунства. Від нього неможливо заховатися. Навіть стратегічні компанії, діяльність яких має змішаний (подвійний), воєнно-цивільний характер, недостатньо захищені від подібного роду загроз.

Так, у ході приватизації (жовтень 2004 року) ЗМІ приділяли багато уваги компанії Snecma — європейському лідерові у сфері авіаційних двигунів. Однак у пресу — і це насторожує — так і не поширилося жодної інформації про неприємності її дочірнього підприємства Messier-Dowty, яка восени 2001-го року стала жертвою однієї загадкової події. Завод Messier-Dowty, розташований у Бідосі (департамент Атлантичні Піренеї, Франція), домінує на світовому ринку колісних шасі й обслуговує як цивільну, так і військову авіацію. Сьомого листопада 2000 року раптово зникли дві деталі шасі останньої моделі бойового літака, що належали концерну Dassault. Ця модель — Rafale Marine — незабаром повинна була надійти на озброєння французького флоту, і деталі, які зникли, а саме: кесон і поворотна стійка переднього шасі, відносилися до розряду стратегічних.

Ще один не менш цікавий випадок. Французькі спецслужби реєструють всі переговори, які американські бізнесмени проводять із борта літаків Air France під час перельоту між Нью-Йорком і Парижем. Не гребують вони й змістом телефонних переговорів і факсових передач, які здійснюються з території самої країни. Деякі паризькі готелі обладнані найдосконалішими електронними «жучками», а спеціально вимуштруваний обслуговуючий персонал таких готелів натренований, щоб «випадково» заглядати в кейси з документами. «Придворні» повії так само, як і в колишні часи, теж відмінно справляються зі своїми додатковими обов’язками.

Починаючи з 50-х років минулого століття японський уряд щорічно спонсорує ділові закордонні поїздки більш ніж 10 тис. своїх бізнесменів, не останньою метою яких є збір комерційної інформації. Передбачається, що на ці цілі витрачається до 80% всіх коштів, що виділяються для японських спецслужб. Із грошей, що залишаються, фінансується моніторинг американських бізнесменів, що відвідують із діловими візитами Японію. Координацією збору й розподілом комерційної інформації займається Зовнішньоторговельна організація Японії, що має представництва в 59 країнах світу, і міністерство міжнародної торгівлі й промисловості.

За 2006 р. у Німеччині було зареєстровано 96 тис. випадків промислового шпигунства, що на 18% перевищило результати попереднього року, а тільки доведений збиток за цими злочинами перевищив 4 млрд. євро — такі невтішні підсумки, підбиті німецькою федеральною службою кримінальної поліції (BKA). Втім, офіційно доведений збиток становить лише малу частину від реальних збитків, понесених економікою країни, — за оцінками тієї ж BKA, справжні розміри втрат, нанесених промисловими шпигунами німецьким компаніям, склали близько 20 млрд. євро — це майже удвічі перевищує витрати німецького федерального бюджету на освіту і порівнюється з федеральним оборонним бюджетом.

Від свавілля китайських промислових шпигунів сьогодні страждають багато європейських держав. Так, у Франції, за даними місцевих правоохоронних органів, за останні два роки різко зросла шпигунська активність іноземних компаній і розвідок. Громадянка Китаю, проходячи практику в компанії Valeo, що спеціалізується на виробництві автомобільних запчастин, починаючи з 2002 р. копіювала закриту внутрішню інформацію для передання її одній з китайських компаній. При затримці у практикантки була виявлена значна кількість ксероскопійованих технічних матеріалів, а також кілька дисків, повністю заповнених файлами, скопійованими зі службових комп’ютерів Valeo.

Зі схожими проблемами зіштовхуються й британські компанії. Відповідно до заяви, розміщеній на сайті британської контррозвідки MI5, промислове шпигунство є однією з трьох найбільших сучасних загроз британської безпеки. «Сьогодні набагато більше, ніж у минулому, розвідслужби спрямовують зусилля на комерційні підприємства, — говориться в офіційній заяві MI5. — Щонайменше 20 іноземних розвідслужб у якоюсь мірою діють проти інтересів З’єднаного Королівства. Найбільшу заклопотаність викликають дії російської та китайської розвідок».

Наведені факти промислового шпигунства не можуть не викликати тривоги. Його головною причиною служить величезний вплив, який шпигунство може здійснювати на економічну міць країни у сучасному світі. Як уряди, так і окремі компанії прагнуть не відстати від інших або заволодіти їх секретами виробництва. У наші дні шпигунство є складовою боротьби за вплив, тому промислове шпигунство в широких масштабах — неминуче.

Економічне зростання України рано чи пізно втілюватиметься в життя практичними наробками й розробкою технологій. І отоді перед державними спецслужбами та службами вітчизняних корпорацій проблема промислового шпигунства встане на весь зріст. І хоча менеджмент багатьох вітчизняних компаній уважає, що їхні фірмові секрети захищені на всі сто відсотків, однак, це не зовсім так. Підтвердженням цьому, у першу чергу, є світовий досвід, особливо передових країн світу.


Надійшла до редакції 7.03.2009 р.