Уцьому зв'язку охорона інтелектуальної власності становить фундаментальний елемент для успішного створення Внутрішнього ринку

Вид материала

Документы

Содержание Ухвалили цю директиву Судова заборона Глава iii ГЛАВА V Прикінцеві положення

Подобный материал:

• Авовідносини у сфері інтелектуальної власності Необхідність створення в Україні ефективної, 706.69kb.
• Тема: Оцінка права інтелектуальної власності, 156.65kb.
• Інвентаризаційний опис об'єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних, 148.31kb.
• План 1 Поняття та види інтелектуальної власності. 2 Право інтелектуальної власності, 294.24kb.
• Кожен має право володіти, користуватися І розпоряджатися своєю власністю, результатами, 55.82kb.
• Цивільний кодекс україни, 363.3kb.
• Набуття прав інтелектуальної власності та використання об’єктів права інтелектуальної, 89.37kb.
• «Управління з організації контролю благоустрою об'єктів сфери відпочинку, споживчого, 166.54kb.
• Запрошення актуальні проблеми інтелектуальної власності, 130.75kb.
• Введення. Основні поняття, терміни інтелектуальної власності. Інститут комерційної, 191.81kb.

ДИРЕКТИВА 2004/48/ЄC ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ

від 29 квітня 2004 року

Про забезпечення

дотримання прав інтелектуальної власності

(Текст, що враховує відношення до ЄЕЗ)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейської Спільноти та, зокрема, його статтю 95,

Беручи до уваги пропозицію Комісії,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету ¹,

Після консультацій з Комітетом регіонів,

Діючи у відповідності до процедури, встановленої в статті 251 Договору ²,

Оскільки:

(1) Створення внутрішнього ринку передбачає усунення обмежень для вільного обігу та спотворень конкуренції з одночасним створення сприятливого середовища для інновації та інвестування. У цьому зв'язку охорона інтелектуальної власності становить фундаментальний елемент для успішного створення Внутрішнього ринку. Охорона інтелектуальної власності є важливою не тільки для сприяння інновації та творчості, а й для розвитку зайнятості та покращання конкурентоспроможності.

(2) Охорона інтелектуальної власності має надати винахідникам чи представникам творчих професій можливість отримувати належну винагороду за свій винахід або твір. Вона також має створити умови для якнайширшого розповсюдження нових творів, ідей та знань. Водночас вона не повинна ставати на заваді свободи слова, вільного обігу інформації та охорони особистих даних, у тому числі в Інтернеті.

(3) Проте, без ефективних засобів забезпечення прав інтелектуальної власності втрачаються стимули для інновації та творчої праці та скорочуються інвестиції. Отже, необхідно гарантувати, що суттєве законодавство щодо інтелектуальної власності, яке є на цей час значною мірою є складовою частиною acquis communautaire, ефективно застосовується у Спільноті. У цьому відношенні вирішальне значення для успішного створення внутрішнього ринку мають засоби охорони прав інтелектуальної власності.

(4) На міжнародному рівні на всі держави-члени, а також на саму Спільноту у відношенні питань, що знаходяться в її компетенції, поширюються зобов’язання, передбачені Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності («Угода ТРІПС»), ухвалена у ході багатосторонніх переговорів Уругвайського раунду, на підставі Рішення Ради 94/800/ЄС та укладеної в рамках Світової організації торгівлі.

(5) Угода ТРІПС містить, зокрема, положення, що стосуються засобів забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності, які є загальними застосовними на міжнародному рівні стандартами та які впроваджуються у законодавство всіх держав-членів. Ця Директива не повинна впливати на міжнародні зобов’язання держав-членів, у тому числі за Угодою ТРІПС.

(6) Є міжнародні угоди, учасниками яких є всі держави-члени та у яких також містяться положення, що стосуються засобів забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності. Такі угоди включають Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, Бернську конвенцію про охорону літературних та художніх творів та Римську конвенцію про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення.

(7) Проведені Комісією консультації з цього питання показали, що у державах-членах ще існують, незважаючи на Угоду ТРІПС, значні відмінності у відношенні засобів забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності. Так, серед держав-членів існують значні відмінності щодо застосування тимчасових заходів, які використовуються для забезпечення доказів, це також стосується обчислення шкоди або форм застосування судових заборон. У декотрих державах-членах не передбачено заходів, процедур чи засобів правового захисту, наприклад права на отримання інформації та видалення з ринку коштом правопорушника товарів, що порушують право. (8) Розбіжності, що існують між режимами держав-членів у відношенні засобів забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності, завдають шкоди правильному функціонуванню Внутрішнього ринку та не дозволяють гарантувати надання рівноцінного рівня охорони прав інтелектуальної власності у всій Спільноті. Таке становище не сприяє вільному обігу всередині Внутрішнього ринку, а також не створює сприятливого середовища для здорової конкуренції.

(9) Розбіжності, що мають на цей час місце, також призводять до послаблення суттєвого законодавства щодо інтелектуальної власності та до фрагментації Внутрішнього ринку у цій сфері. Це обумовлює втрату довіри ділових кіл до внутрішнього ринку та внаслідок цього скорочення інвестицій у інноваційну та творчу діяльність. Порушення прав інтелектуальної власності все частіше виявляються пов’язаними з організованою злочинністю. Дедалі ширше використання Інтернету дозволяє негайне розповсюдження по всьому світові піратської продукції. Ефективне забезпечення дотримання суттєвого законодавства щодо інтелектуальної власності має бути гарантоване конкретними діями на рівні Спільноти. Отже, наближення законодавств держав-членів у цій сфері стає суттєвою умовою для належного функціонального Внутрішнього ринку.

(10) Метою цієї Директиви є наближення систем законодавства аби був гарантований високий, рівноцінний та однорідний рівень охорони інтелектуальної власності у Внутрішньому ринку.

(11) Ця Директива не має на меті встановлення гармонізованих норм щодо співпраці органів юстиції, юрисдикції, визнання та виконання рішень у цивільних та комерційних справах або розглядати питання права, що має застосовуватися. Ці питання регулюються у загальному порядку інструментами Спільноти, які у принципі є також застосовні до інтелектуальної власності.

(12) Ця Директива не повинна впливати на застосування норм щодо конкуренції, зокрема статей 81 та 82 Договору. Встановлені в цій Директиві заходи не мають вживатися для неналежного обмеження конкуренції всупереч Договору.

(13) Необхідно визначити сферу застосування цієї Директиви в якомога ширший спосіб, для того щоб до неї включалися всі права інтелектуальної власності, які охоплюються положеннями Спільноти щодо цієї сфери та/або національним законодавством відповідної держави-члена. Проте ця вимога не є перешкодою для того, щоб держави-члени за такого бажання могли поширити з внутрішніх причин положення Директиви на дії недобросовісної конкуренції, у тому числі піратські копії або аналогічні дії.

(14) Заходи, які передбачаються у статтях 6(2), 8(1) та 9(2) мають застосовуватися лише у відношенні дій, що відбуваються у комерційному масштабі. Зазначене не впливає на можливість застосування державами-членами таких заходів і до інших дій. Дії, що здійснюються у комерційному масштабі є такі, що реалізуються для отримання прямої чи опосередкованої економічної або комерційної користі; зазвичай з цього виключаються дії, які здійснюються добросовісними кінцевими споживачами.

(15) Ця Директива не повинна впливати на суттєве законодавство щодо інтелектуальної власності, Директиву 95/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 24 жовтня 1995 року про охорону прав фізичних осіб щодо оброблення особистих даних та вільного обігу цих даних³, Директиву 1999/93/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 13 грудня 1999 року, якою встановлюються рамкові умови для електронного підпису⁴ або Директиву 2000/31/ЄС Європейського Парламенту та Ради, від 8 червня 2000 року, яка стосується певних юридичних аспектів служб інформаційного суспільства, зокрема електронної торгівлі на внутрішньому ринку⁵.

(16) Положення цієї Директиви мають поширюватися без шкоди для окремих положень, встановлених для забезпечення дотримання прав та щодо винятків у сфері авторського права та суміжних прав, передбачених інструментами Спільноти, а саме Директивою Ради 91/250/ЄЕС від 14 травня 1991 року про правову охорону комп’ютерних програм⁶ або Директивою 2001/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 22 травня 2001 року про гармонізації певних аспектів авторського права та суміжних прав у інформаційному суспільстві⁷.

(17) Заходи, процедури та засоби, що передбачаються цією Директивою, повинні визначатися в кожному разі в такий спосіб, аби враховувалися належним чином їхні конкретні характеристики, у тому числі конкретні риси кожного права інтелектуальної власності та в відповідних випадках навмисний чи ненавмисний характер правопорушення.

(18) Є доцільним аби повноваження вимагати застосування зазначених заходів, процедур та засобів мали не тільки суб’єкти права, а й особи, які мають прямий та законний інтерес, наскільки це дозволяє законодавство, що застосовується, та відповідно до нього, до них можуть бути включені професійні організації, яким доручено управління правами або захист колективних та індивідуальних інтересів.

(19) Оскільки авторське право існує з моменту створення твору та не вимагає офіційної реєстрації, належить включити норму, передбачену у статті 15 Бернської конвенції, яка передбачає презумпцію, що автор літературного або художнього твору вважається таким, коли його ім'я зазначено на ньому. Доцільно застосовувати аналогічну презумпцію до суб'єктів суміжних прав, оскільки суб’єктом суміжного права, як правило, виступає, наприклад, виробник фонограм, який намагається захистити права та бореться проти актів піратства.

(20) Зважаючи на те, що доказ є фундаментальним елементом для встановлення порушень прав інтелектуальної власності, слід гарантувати, що ефективні засоби надання, отримання та та збереження доказів є в наявності. Процедури повинні враховувати право на захист та передбачати необхідні гарантії, у тому числі охорону конфіденційної інформації. У відношенні правопорушень, скоєних у комерційному масштабі, також важливо, аби суд дозволяв у відповідних випадках ознайомлення з банківськими, фінансовими або комерційними документами, що знаходяться у гаданого правопорушника.

(21) У декотрих державах-членах існують інші заходи, призначені гарантувати високий рівень охорони, який має надаватися в усіх державах-членах. Це стосується права на отримання інформації, яке дозволяє отримувати докладні дані про походження товарів або послуг з правопорушеннями, канали збуту та данні про будь-яких третіх осіб, причетних до правопорушення.

(22) Також необхідно встановити тимчасові заходи, які дозволять негайно припиняти правопорушення, не очікуючи рішення по суті справи з одночасним дотриманням права на захист, забезпеченням пропорційності тимчасових заходів стосовно особливостей кожного випадку та наданням необхідних гарантій для компенсування витрат та шкоди, завданих відповідачеві невиправданим запитом. Ці заходи є особливо виправданими у випадках, коли належним чином встановлюється, що будь-яке зволікання може завдати непоправної шкоди суб’єкту права інтелектуальної власності

(23) Без шкоди для будь-яких інших наявних у рішенні заходів, процедур та засобів, суб’єкти прав повинні мати можливість вимагати винесення судової заборони у відношенні посередників, чиї послуги використовуються третіми особами для порушень права промислової власності суб’єкта права. Умови та особливості, пов’язані з цими судовими заборонами, залишаються на розсуд національних законодавств держав-членів. У відношенні порушень авторського права та суміжних прав вже має місце високій рівень гармонізації на підставі Директиви 2001/29/ЄС. Внаслідок цього ця Директива не повинна впливати на положення статті 8(3) Директиви 2001/29/ЄС.

(24) Відповідно до конкретного випадку та, якщо це виправдовується обставинами, до заходів, процедур та засобів, що мають бути прийняті, повинні бути включені заходи з заборони, призначені запобігати новим порушенням прав інтелектуальної власності. Крім того, повинні існувати виправні заходи, які в відповідних випадках оплачуватимуться правопорушником, такі як вилучення та остаточне видалення з комерційних каналів або знищення товарів, що порушують право, та в відповідних випадках матеріалів й інструментів, що використовувалися переважно для створення або виготовлення зазначених товарів. Ці виправні заходи повинні враховувати інтереси третіх осіб та, зокрема, споживачів та окремих осіб, які діяли добросовісно.

(25) Коли правопорушення було здійснено ненавмисно та за відсутності недбайливості, а виправні заходи або судові заборони, що їх встановлює ця Директива, виявляються непропорційними, держави-члени повинні бути в змозі надавати можливість, у відповідних випадках та як альтернативний захід, призначення грошової компенсації стороні, яка зазнала шкоди. Проте, коли комерційне використання контрафактних товарів або надання послуг порушують інше законодавство, а не законодавство щодо прав інтелектуальної власності, або можуть завдати шкоди споживачам, таке використання або надання повинні залишатися під забороною.

(26) Для відшкодування шкоди, що була завдана внаслідок правопорушення, скоєного порушником, який здійснював відповідні дії свідомо або маючи розумні підстави знати, що вони призведуть до порушення, у розмірі компенсації за шкоду, що надаватиметься суб’єкту права, повинні враховуватися всі аспекти, що цього стосуються, такі як прибуток, що не був отриманий суб’єктом права, або доходи, неправомірно отримані порушником, а також, у відповідних випадках, завдана суб’єкту права моральна шкода. Або як альтернатива, коли, наприклад, важко визначити розмір шкоди, яка була дійсно завдана, розмір компенсації може визначатися, виходячи з таких критеріїв, як роялті або збори, що їх мав сплатити правопорушник, коли б він запитав дозволу на використання відповідного права інтелектуальної власності. Метою при цьому є не встановлення карних компенсацій, а створення можливості для компенсації, яка ґрунтується на об’єктивному критерії з урахування витрат, понесених володільцем, таких як витрати на ідентифікацію та дослідження.

(27) У випадках порушень прав інтелектуальної власності є доцільним оприлюднювати рішення для посилення їхнього запобіжного аспекту у відношенні до майбутніх правопорушників та сприяння обізнаності загалу з цією проблемою.

(28) На додаток до заходів, процедур та засобів цивільного та адміністративного характеру, передбачених у цій Директиві, засобом, який гарантує дотримання прав інтелектуальної власності, також можуть бути у відповідних випадках, кримінальні кари.

(29) Промисловість також повинна активно брати участь у боротьбі з піратством та контрафакцією. Розроблення кодексів поведінки в колах, яких це стосується безпосередньо, є ще одним засобом для посилення системи законодавства. Держави-члени, у співпраці з Комісією, повинні сприяти розробленню кодексів поведінки взагалі. Моніторинг за виготовленням оптичних дисків, переважно через застосування ідентифікаційного коду до дисків , виготовлених у Спільноті, сприяє обмеженню порушень прав інтелектуальної власності у цій галузі, що є жертвою широкомасштабного піратства. Проте ці технічні заходи охорони не повинні зловживатися для того, щоб ізолювати ринки та контролювати паралельний імпорт.

(30) Для сприяння однаковому застосуванню цієї Директиви, належить встановити системи співробітництва та взаємного обміну інформацією між державами-членами, з одного боку, та між ними та Комісією, з другого, головним чином шляхом створення мережі органів з співпраці, які визначаються державами-членами, та шляхом періодичного складання доповідей, що оцінюють застосування цієї Директиви та про ефективність заходів, прийнятих різними національними органами.

(31) Оскільки за причинами, наведеними вище, цілі цієї Директиви можуть краще бути досягнути на рівні Спільноти, Спільнота може вживати заходів відповідно до принципу додатковості, закріпленому у статті 5 Договору. Згідно з принципом пропорційності, встановленому в зазначеній статті, ця Директива не виходить за межі необхідного для досягнення зазначених цілей.

(32) Ця Директива узгоджується з основними правами та принципами, визнаними, зокрема, в Хартії основних прав Європейського Союзу. Зокрема, ця Директива має на меті гарантувати повне визнання прав інтелектуальної власності відповідно до статті 17(2) зазначеної Хартії.

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

ГЛАВА I

Предмет та сфера застосування

Стаття 1

Предмет

Ця Директива стосується заходів, процедур та засобів, необхідних, аби гарантувати дотримання прав інтелектуальної власності. Для цілей цієї Директиви, термін “права інтелектуальної власності" включає права промислової власності.

Стаття 2

Сфера застосування

1.Без шкоди для способів, які були встановлені або які можуть бути встановлені законодавством або Спільноти або національним, за умови що зазначені способи будуть більш сприятливими для суб’єктів права, заходи, процедури та засоби, які встановлюються цією Директивою, застосовуються, відповідно до положення статті 3, до всіх правопорушень прав інтелектуальної власності згідно із законодавством Спільноти або національним законодавством відповідної держави-члена.

2. Ця Директива не завдає шкоди для конкретних положень, що стосуються дотримання прав та винятків, встановлених законодавством Спільноти у сфері авторського права та пов’язаних з авторським правом прав, зокрема у Директиві 91/250/ЄЕС, зокрема у її статті 7, або в Директиві 2001/29/ЄС, зокрема в її статтях 2 - 6 та 8

3. Ця Директива не впливає на:

a) положення Спільноти, якими регулюється суттєве законодавство щодо інтелектуальної власності, Директиву 95/46/ЄС, Директиву 1999/93/ЄС та Директиву 2000/31/ЄС в цілому та статті 12 - 15 останньої, зокрема;

b) міжнародні зобов’язання держав-членів, зокрема Угоду ТРІПС, у тому числі ті, що стосуються кримінальних процедур та санкцій;

c) жодне національне положення держав-членів стосовно кримінальних процедур або санкцій у відношенні правопорушень прав інтелектуальної власності.

ГЛАВА II

Заходи, процедури та засоби

Секція 1

Загальні положення

Стаття 3

Загальні зобов’язання

1. Держави-члени визначають заходи, процедури та засоби, які є необхідні аби гарантувати дотримання прав інтелектуальної власності, що охоплюються цією Директивою. Зазначені заходи, процедури та засоби мають бути справедливими та неупередженими, не повинні бути без необхідності складними або обтяжливими або обумовлювати невиправдані строки чи необхідність зволікання.

2. Зазначені заходи, процедури та засоби мають також бути ефективними, пропорційними та переконливими і застосовуватися в такий спосіб, аби не виникали перешкоди для законної торгівлі та передбачалися гарантії проти зловживання ними.

Стаття 4

Особи, які мають право вимагати застосування заходів, процедур та засобів

1. Держави-члени визнають законне право вимагати застосування заходів, процедур та засобів, зазначених у цій главі за:

a) суб’єктами прав інтелектуальної власності відповідно до положень застосовного законодавства;

b) всіма іншими особами, які мають право на використання цих прав, зокрема ліцензіати, наскільки це дозволяє законодавство, що застосовується, та відповідно до його положень;

c) організації колективного управління правами інтелектуальної власності, за якими в установленому порядку визнано право на представництво суб’єктів прав інтелектуальної власності, наскільки це дозволяє законодавство, що застосовується, та відповідно до його положень;

d) професійні організації захисту, за якими визнано у встановленому порядку право на представництво суб’єктів прав інтелектуальної власності, наскільки це дозволяє законодавство, що застосовується, та відповідно до його положень.

Стаття 5

Презумпція авторського права

Для цілей застосування заходів, процедур та засобів, передбачених у цій Директиві,

a) для того щоб автор літературного або художнього твору, якщо не буде доказано протилежного, міг вважатися таким та мати внаслідок цього право порушувати процедури у зв’язку з правопорушенням, є достатнім зазначення його імені на творі в звичайній формі;

b) положення пункту a) застосовується, з усіма необхідними змінами, до суб’єктів суміжних прав стосовно об’єктів, що охороняються.

Секція 2

Докази

Стаття 6

Докази

1. Держави-члени гарантують, що на прохання сторони, яка надала виправдані наявні докази, які є достатніми для підтвердження її стверджень, та зазначила при обґрунтуванні таких стверджень, які інші докази перебувають у протилежної сторони, компетентні судові органи можуть постановити рішення, щоб протилежна сторона передала зазначені докази, без шкоди для гарантій охорони конфіденційних даних. Для цілей цієї частини, держави-члени можуть приймати положення, що зразок розумної кількості копій твору або будь-якого іншого об’єкту, що охороняється, може бути визначено компетентним судовим органом як виправданий доказ.

2. За тих же умов, у разі правопорушення, скоєного з комерційною метою, держави-члени вживають заходів, необхідних для того, щоб компетентні судові органи мали змогу у відповідних випадках та на прохання однієї з сторін, постановляти рішення про передачу банківських, фінансових або комерційних документів, які знаходяться у протилежної сторони, без шкоди для охорони конфіденційних даних.

Стаття 7

Заходи з забезпечення доказів

1. Держави-члени забезпечують, що навіть до початку процедури по суті справи, компетентні судові органи можуть на вимогу однієї з сторін, яка надала виправдані наявні докази для підтримки стверджень, що її право інтелектуальної власності було або буде порушене, постановляти рішення про вжиття швидких та дієвих тимчасових заходів для збереження відповідних доказів у відношенні гаданого правопорушення, без шкоди для гарантій охорони будь-якої конфіденційної інформації. Серед зазначених заходів можуть бути докладний опис, з вилученням або без вилучення зразків, або фізична конфіскація товарів, що порушують права, та, у відповідних випадках, матеріалів та інструментів, що використовувалися при виробництві або збуті зазначених товарів та пов’язаних з ними документів. Ці заходи будуть прийматися, у разі необхідності, без заслуховування іншої сторони, зокрема, коли є ймовірним, що зволікання може спричинити невиправні збитки суб’єкту права або коли існує ризик руйнування доказів, що може бути доведено.

У випадках, коли заходи для забезпечення доказів вжито без заслуховування іншої сторони, відповідні сторони сповіщаються без зволікання та не пізніше, як негайно після виконання заходів. Перегляд, включаючи право на заслуховування, може мати місце на прохання сторін, яких це стосується, з метою вирішення протягом виправданого часу після повідомлення про здійснені заходи, чи повинні ці заходи бути змінені. скасовані або підтверджені.

2. Держави-члени забезпечують, аби заходи з забезпечення доказів могли обумовлюватися наданням адекватної застави або рівноцінного забезпечення з боку заявника, для того щоб забезпечити компенсацію будь-якої шкоди, завданої відповідачеві згідно з положенням частини 4.

3. Держави-члени гарантують, що заходи з забезпечення доказів можуть бути скасовані або припинені на прохання відповідача, без впливу на можливі вимоги відшкодування шкоди, якщо заявник не порушить в розумний строк розгляд справи в компетентному судовому органі, при цьому строк визначається судовим органом, який постановляє рішення про заходи, коли це допускається законодавством держави-члена, або, за відсутності згаданого визначення, у строк, який не перевищує 20 робочих днів або 31 календарний день, якщо останній буде довшим.

4. У випадках коли заходи з забезпечення доказів скасовуються або втрачають силу внаслідок дії або бездіяльності заявника, або у випадках коли згодом виявляється відсутність правопорушення або загрози правопорушення права інтелектуальної власності, судові органи можуть видавати рішення про надання заявником, на прохання відповідача, компенсації у відповідній формі для відшкодування шкоди, завданої зазначеними заходами.

5. Держави-члени можуть вживати заходи для захисту ідентичності свідків.

Секція 3

Право на інформацію

Стаття 8

Право на інформацію

1. Держави-члени гарантують у контексті процедур, пов'язаних з порушенням права інтелектуальної власності та у відповідь на виправдане та пропорційне прохання позивача можливість для компетентних судових органів постановляти рішення про надання інформації щодо походження та каналів збуту товарів або послуг, які порушують право інтелектуальної власності, правопорушником або будь-якою іншою особою, щодо яких було виявлено, що вони:

a) володіють товарами, що порушують права, у комерційному масштабі;

b) використовують послуги, що порушують права, у комерційному масштабі;

c) надають у комерційному масштабі послуги, які використовуються в діяльності, що порушує права; або

d) були визначені особою, зазначеною в підпунктах (a), (b) або (c), як залучені до виробництва, виготовлення або збуту зазначених товарів або надання зазначених послуг.

2. Інформація, яка зазначається у частині 1 включає, у відповідних випадках:

a) імена та адреси виробників, виготовлювачів, дистриб’юторів, постачальників та інших попередніх володільців товарів або послуг, а також оптових та роздрібних торговців, для яких вони призначаються;

b) інформацію про вироблені, виготовлені, поставлені, отримані або замовлені кількості, а також про ціну, отриману за відповідні товари або послуги.

3. Пункти 1 та 2 застосовуються без шкоди для інших положень законодавства, які:

a) наділяють володільців ширшими правами на отримання інформації;

b) регулюють використання інформації, що повідомлятиметься відповідно до цієї статті у ході цивільних або кримінальних процедур;

c) регулюють відповідальність за зловживання правом на отримання інформації;

d) надають можливість відмови від надання інформації, що примушує особу, зазначену в пункті 1, визнати власну участь або своїх близьких родичів у порушенні права інтелектуальної власності; або

e) стосуються охорони конфіденційності джерел інформації або оброблення персональних даних.

Секція 4

Тимчасові та застережні заходи

Стаття 9

Тимчасові та застережні заходи

1. Держави-члени забезпечують судовим органам можливість на прохання заявника:

a) винести щодо гаданого правопорушника рішення про судову заборону, призначену запобігти будь-якому неминучому порушенню права інтелектуальної власності, або заборонити на певний час та, у відповідних випадках, якщо таке передбачене національним законодавством, та за примусової сплати штрафу, продовження гаданих порушень цього права, або обумовлювати продовження порушень наданням гарантій, призначених забезпечити компенсацію суб’єкту права; також рішення про судову заборону може прийматися за тих же умов проте посередника, чиї послуги використовуються третьою особою для порушень права інтелектуальної власності; судові заборони щодо посередників, послугами яких користується третя особа для порушень авторського права або суміжного права, регулюються Директивою 2001/29/ЄС;

b) постановляти рішення про конфіскацію або передачу товарів з підозрою на порушення права інтелектуальної власності, щоб запобігти їх розміщенню або обігу у комерційних каналах.

2. У разі правопорушень, скоєних у комерційному масштабі, держави-члени забезпечують судовим органам можливість постановляти рішення про запобіжний арешт рухомого і нерухомого майна гаданого правопорушника, у тому числі блокування його банківських рахунків та інших активів, якщо сторона, що зазнала шкоди, наводить переконливі обставини щодо загрози не отримати її компенсації. З цією метою компетентні органи можуть постановляти рішення про передачу банківських, фінансових або комерційних документів або про належний доступ до відповідної інформації.

3. Стосовно заходів, зазначених у частині 1 та 2, судові органи уповноважені вимагати від заявника надання всіх розумно наявних в рішенні доказів, щоб з достатньою надійністю пересвідчитися в тому, що він є суб’єктом права та що порушується його право або таке правопорушення є неминучим.

4. Держави-члени забезпечують можливість вжиття тимчасових заходів, зазначених у частині 1 та 2, у відповідних випадках без заслуховування іншої сторони, зокрема у випадку, коли зволікання призведе до непоправної шкоди суб’єкту права. У цьому випадку сторони сповіщаються про це без зволікання та не пізніше, як негайно після вжиття заходів.

На прохання відповідача проводиться перевірка, яка включає право на заслуховування, для того щоб прийняти рішення, в розумний строк після сповіщення про заходи щодо їх зміни, скасування або підтвердження.

5. Держави-члени забезпечують скасування або принаймні припинення дії тимчасових заходів, зазначених у частині 1 та 2 , на прохання відповідача, якщо заявник не порушує в розумний строк процедуру щодо суті справи у компетентному судовому органі; зазначений строк визначається судовим органом, який приймає рішення про заходи, коли це допускається законодавством держави-члена, або, за відсутності згаданого визначення, у строк, що не перевищує 20 робочих днів або 31 календарний день, якщо останній строк буде довшим.

6. Компетентні судові органи можуть обумовлювати тимчасові заходи, про які говориться у частині 1 та 2, наданням з боку заявника відповідної застави або забезпечення, призначеного гарантувати можливу компенсацію шкоди, якої зазнав відповідач, згідно з передбаченим у частині 7.

7. У випадках скасування або призупинення тимчасових заходів у зв’язку з судовою процедурою або бездіяльністю заявника, або у випадках, коли згодом буде підтверджено відсутність правопорушення або загрози порушення права інтелектуальної власності, судові органи уповноважені постановляти рішення, на прохання відповідача, про відповідне відшкодування заявником всієї шкоди, завданої зазначеними заходами.

Розділ 5

Заходи, що випливають з рішення щодо суті справи

Стаття 10

Виправні заходи

1. Без шкоди для будь-якого відшкодування, належного до виплати суб’єкту права з причини порушення та без будь-якого виду компенсації, держави-члени забезпечують для компетентних судових органів можливість постановляти рішення, на прохання заявника, про вжиття адекватних заходів стосовно товарів, коли зазначені органи виявили, що вони порушують право інтелектуальної власності, та, у відповідних випадках, стосовно матеріалів та засобів, які головним чином використовувалися для створення або виготовлення таких товарів. Ці заходи включають нижченаведене:

a) вилучення з комерційних каналів;

b) остаточне видалення з комерційних каналів;

c) знищення.

2. Судові органи постановляють рішення про вжиття цих заходів за кошт правопорушника, якщо немає підстав для протилежного.

3. При розгляді прохання про вжиття виправних заходів повинні братися до уваги як необхідність того, щоб заходи були пропорційні тяжкості правопорушення, так і інтереси третіх осіб.

Стаття 11

Судова заборона

Держави-члени забезпечують, що після того, як при встановленні порушення права інтелектуальної власності ухвалено судове рішення, судові органи можуть прийняти стосовно правопорушника рішення про судову заборону для запобігання продовження зазначеного правопорушення. Якщо це передбачено національним законодавством, невиконання рішення щодо судової заборони тягне за собою стягнення штрафу в цілях забезпечення її виконання. Держави-члени забезпечують суб’єктам прав можливість звертатися для винесення рішення щодо судової заборони стосовно посередників, чиї послуги використовувалися третіми особами для порушення права інтелектуальної власності, без шкоди положень статті 8(3) Директиви 2001/29/ЄС.

Стаття 12

Альтернативні заходи

Держави-члени можуть передбачати, що у відповідних випадках та на прохання особи, до якої може бути вжито заходів, передбачених у цієї секції, компетентні судові органи можуть постановляти рішення про виплату грошової компенсації стороні, що зазнала шкоди, замість застосування заходів, наведених у цієї секції, якщо дії зазначеної особи не були навмисними або недбайливими, коли вжиття зазначених заходів може спричинити непропорційну шкоду та коли виплата стороні, що зазнала шкоди, грошової компенсації уявляється достатнім відшкодуванням.

Розділ 6

Відшкодування та судові витрати

Стаття 13

Відшкодування

1. Держави-члени можуть передбачати прийняття компетентними судовими органами рішення, на прохання сторони, що зазнала шкоди, про сплату правопорушником, який знав або з розумних причин мав знати, що в його діях є правопорушення, суб’єкту права компенсації, адекватної фактичній шкоді, яка була завдана внаслідок правопорушення.

При встановленні відшкодування судові органи:

a) враховують всі належні аспекти, такі як негативні економічні наслідки, у тому числі втрату прибутків, спричинену стороні, що зазнала шкоди, будь-які неправомірні доходи, отримані правопорушником та, у відповідних випадках, інші фактори крім економічних , такі як моральна шкода, спричинена порушенням суб’єкту права;

або

b) як альтернатива щодо положень пункту (a), можуть, у відповідних випадках, встановлювати компенсацію шкоди як паушальну суму, не меншу за розмір роялті або зборів, які мав би сплатити правопорушник, якби він запитав дозволу на використання прав інтелектуальної власності, про які йдеться.

2. Коли правопорушник не знав або з розумних причин не мав знати, що в його діяльності є правопорушення, держави-члени можуть передбачати можливість прийняття судовими органами рішення про повернення доходів або виплату шкоди, розмір яких може бути встановлений заздалегідь.

Стаття 14

Судові витрати

Держави-члени передбачають покладання судових витрат, за умови що вони є розумно необхідними та пропорційними, а також інші витрати, що могли виникнути для сторони, яка виграла справу, як правило, на сторону, що програла справу, якщо це не суперечить засадам справедливості.

Розділ 7

Заходи щодо опублікування

Стаття 15

Опублікування судових рішень

Держави-члени гарантують, що при розгляді судових справ, порушених у зв’язку з порушеннями права інтелектуальної власності, судові органи можуть постановляти рішення, на прохання заявника та коштом правопорушника, про заходи, необхідні для розповсюдження інформації, яка стосується рішення, у тому числі оголошення рішення та його повне чи часткове опублікування. Держави-члени можуть передбачати здійснення інших додаткових публічних заходів, які мають бути адекватні обставинам кожного випадку, у тому числі опублікування помітних оголошень.

ГЛАВА III

Санкції держав-членів

Стаття 16

Санкції держав-членів

Без шкоди для цивільно-правових або адміністративно-правових заходів, процедур та засобів, передбачених у цій Директиві, держави-члени можуть у випадках порушень права інтелектуальної власності застосовувати інші адекватні санкції.

ГЛАВА IV

Кодекси поведінки та адміністративна співпраця

Стаття 17

Кодекси поведінки

Держави-член сприяють:

a) розробленню підприємницькими або професійними об’єднаннями або організаціями кодексів поведінки на рівні Спільноти з метою сприяти дотриманню прав інтелектуальної власності, зокрема, які рекомендують використання на оптичних дисках коду, що дозволятиме визначати походження його виготовлення;

b) передачі Комісії проектів кодексів поведінки на національному рівні або на рівні Спільноти та можливих оцінок відносно застосування зазначених кодексів поведінки.

Стаття 18

Оцінювання

1. Через три роки після дати, передбаченої у статті 20 (1) кожна держава-член подає Комісії доповідь про стан застосування цієї Директиви.

На підставі таких доповідей Комісія розробляє звіт про застосування цієї Директиви, який включає оцінку ефективності вжитих заходів, а також оцінку її впливу на інноваційну діяльність та розвиток інформаційного суспільства. Цей звіт подається Європейському Парламенту, Європейській Раді та Комітету з економічно-соціальних питань.

До нього додаються в разі необхідності та відповідно до розвитку судового устрою Спільноти пропозиції щодо зміни цієї Директиви.

2. Держави-члени надають Комісії допомогу, що може бути необхідна при підготовці звіту, про який говориться в другому пункті частини 1.
   
3. Стаття 19
   

Обмін інформацією та кореспондентські органи

З метою сприяння співпраці, у тому числі обміну інформацією між державами-членами та між ними й Комісією, кожна держава-член призначає один чи декілька національних органів з співпраці для будь-якого питання, пов’язаного з застосуванням заходів, які передбачаються цією Директивою. Кожна держава-член повідомляє дані національних органів з співпраці решті держав-членів та Комісії.


ГЛАВА V

Прикінцеві положення

Стаття 20

Імплементація

1. Держави-члени ухвалюють необхідні закони, підзаконні акти та адміністративні положення для виконання цієї Директиви не пізніше .... ^. Вони негайно повідомляють про це Комісію.

Якщо держави-члени ухвалюють такі положення, то вони повинні містити посилання на цю Директиву або супроводжуватись таким посиланням при їхньої офіційної публікації. Методи розробки зазначеного посилання визначаються державами-членами.

2. Держави-члени повідомляють Комісії про тексти основних положень національного законодавства, що вони ухвалюють у сфері, яку охоплює ця Директива.

Стаття 21

Набрання чинності

Ця Директива набирає чинності через двадцять днів після її опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Стаття 22

Адресати

Адресатами цієї Директиви є держави-члени.

Вчинено в Брюсселі, 29.4.2004

За Європейський Парламент	За Раду
Голова P.COX	Голова M. McDOWELL