Міністерство освіти І науки україни серія «На допомогу вчителю»
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки України Департамент міжнародного співробітництва та європейської, 39kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
- Міністерство освіти І науки україни донецький обласний центр туризму та краєзнавства, 189.44kb.
- Міністерство освіти І науки україни, 335.34kb.
- Міністерство освіти І науки україни, 283.15kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 59.16kb.
- Міністерство освіти І науки україни, 32.42kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 61.58kb.
- Міністерство освіти І науки україни положенн я про організацію фізичного виховання, 306.47kb.
- Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 43.77kb.
Правові гарантії та їх додержання:
1. гарантувати релігійну свободу, свободу сумління і свободу культу з окремим посиланням на права, що зазначені в рекомендації Асамблеї 1086 (1988), § 10;
2. бути гнучкими щодо узгоджень різноманітної релігійної практики (наприклад, одягу, їжі і релігійних свят);
Освіта та культурний обмін:
3. забезпечувати вивчення релігійних та етичних систем як шкільної дисципліни, домагатися окремого і ретельного опису релігій в шкільних підручниках (зокрема з історії) та усному викладанні з метою досягти кращого і повнішого розуміння різноманітних релігій;
4. наголошувати на тому, що знання власної релігії чи етичних принципів є передумовою щирої терпимості, яка може стати певним запобіжником байдужості та упередженості;
5. створити "постійну конференцію щодо підручника з історії релігії" у складі представницької групи теологів, істориків і філософів з метою укладання основних текстів, документів і коментарів до шкільних навчальних програм;
6. уможливити переказ молоді ідей і вчинків осіб різних релігійних вірувань, які становлять приклади релігійної терпимості на практиці;
7. сприяти зустрічам та співбесідам старшокласників, студентів та іншої молоді з обізнаними на різних релігійних віруваннях особами в рамках сучасних програм культурного обміну;
8. сприяти міжконфесійному діалогові та діяльності організацій, що покликані покращити міжконфесійне взаєморозуміння, а отже, зміцнювати спокій і повагу до прав людини;
9. забезпечити подібні засоби також релігійним школам усіх визнаних конфесій;
10. забезпечити переклад і доступність у громадських книгозбірнях основних релігійних текстів і відповідної літератури;
11. організовувати культурні програми з релігійних питань згідно з програмами культурного розвитку;
12. сприяти розвиткові мережі дослідницьких інститутів у Європі що збиратимуть, аналізуватимуть та оцінюватимуть літературу з питань релігійної терпимості; надаватимуть інформаційні послуги щодо добору такої літератури; організовуватимуть гуртки і наукові конференції з питань релігійної терпимості; стануть за компетентне і надійне джерело громадської інформації.
13. Заохочувати академічну діяльність (семінари, університетські курси, докторські дисертації тощо) в університетах Європи з питань релігійної терпимості.
РЕКОМЕНДАЦІЯ 1396 (1999) ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ АСАМБЛЕЇ РАДИ
ЄВРОПИ
"РЕЛІГІЯ ТА ДЕМОКРАТІЯ"
Рада Європи, яка за своїм статусом є гуманітарною організацією, не лише охороняє права людини, а також має забезпечувати свободу думки, совісті та віросповідання. Сповідування будь-якої релігії не повинно суперечити цій статті.
Асамблею цікавить розмаїття культур та релігій в Європі. їхнє співіснування та взаємодія значно збагатили європейську спадщину. Особливо Асамблея посилається на резолюцію 885 (1987) про внесок єврейської культури до європейської спадщини, резолюцію 916 (1989) про культові споруди, що використовуються не за своїм призначенням, рекомендацію 1162 (1991) та наказ 465 про внесок ісламської цивілізації до європейської культури та рекомендацію 1291 (1996) про іудейську культуру.
Асамблея також усвідомлює, що навіть за умов демократії існує певне напруження між релігією та владою. У багатьох проблемах, з якими стикається сучасне суспільство, простежується релігійне підґрунтя, а саме нетерпимість, яка притаманна рухам фундаменталістів, дії терористів, расизм, ксенофобія та етнічні конфлікти. Також треба звернути увагу на таке питання, як нерівність між чоловіком та жінкою у деяких релігійних сповіданнях. Асамблея також звернулась до деяких з цих питань у рекомендації 1202 (1993) з питань релігійної толерантності в демократичному суспільстві та рекомендації 1222 (1993) по боротьбі проти расизму, ксенофобії та нетолерантності. Екстремізм не є релігією, а являє собою її спотворену форму.
Жодна релігія не проповідує насилля. Екстремізм придуманий людиною для перетворення релігії з переконання на інструмент влади.
Політики не повинні втручатися у справи релігійні. Щодо релігії, то вона не повинна намагатися зайняти місце демократії або захопити політичну владу, представники усіх релігійних конфесій повинні дотримуватися всіх пунктів, які зазначені в декларації прав людини.
Демократія та релігія не повинні протистояти одне одному, але навпаки. Демократія довела, що вона є найкращим шляхом до свободи мислення. Зі свого боку релігія, через мораль та етику, свої головні цінності, її критичний підхід та культури може бути цінним партнером демократичного суспільства.
Демократична держава, що базується на релігійних або світських засадах, має дозволити сповідування всіх релігій, які дозволяються в Європейській конвенції з прав людини, щоб вони мали змогу розвиватися в однакових умовах і знайти своє місце в суспільстві.
Проблеми в суспільстві виникають, коли представники влади намагаються використати релігію для власних цілей або навпаки.
Багато конфліктів виникає через непорозуміння між представниками різних релігійних конфесій, існуючі стереотипи та неприйняття одне одного
За умов демократії політики зобов'язані упереджувати сприйняття дій окремих фанатичних релігійних угрупувань з ототожненням усієї релігійної конфесії.
Релігійний екстремізм, який підштовхує до упередження, насильства або нетолерантності, є ознакою хворого суспільства і являє собою загрозу для демократичного суспільства. Якщо влада опікується проблемами суспільства, з ним треба боротися законними засобами, оскільки він порушує громадський порядок і є хворобою суспільства.
Кращим засобом для подолання застарілих стереотипів є освіта. Треба негайно переглянути шкільні та університетські програми для того, щоб ширше ознайомити учнів та студентів з різними релігійними конфесіями. Релігія є суттєвою часткою історії, культури та філософії людства тому не треба використовувати ці уроки для пропаганди.
Релігійні діячі можуть зробити значний внесок у боротьбу з упередженням за допомогою суспільного діалогу та їхнього впливу на віруючих.
Боротьба проти упереджень також потребує розвитку екуменізму та діалогу між релігіями.
Асамблея відповідно радить Комітету Міністрів просити уряди держав-членів:
• гарантувати свободу совісті та релігійного виявлення згідно з вимогами, визначеними Європейською конвенцією Прав людини для всіх громадян, зокрема:
- захист релігійного плюралізму забезпеченням рівних умов розвитку;
- сприяти, в межах визначених Статтею 9 Європейської конвенції прав людини, дотриманню звичаїв і традицій, як, наприклад, щодо шлюбу, стилю вбрання, релігійних свят та військової служби;
- відкидати будь-яку спробу розпалення конфлікту в межах однієї релігії і між релігіями, що призводять до протистояння;
- забезпечувати свободу і рівні права на освіту всім громадянам не зважаючи на їхню релігію, звичаї і традиції;
- забезпечувати чесний і рівний доступ до засобів масової інформації для всіх релігій;
• поширювати знання про релігії, зокрема:
- підвищувати рівень знань про релігії як норму цінностей, в напрямку якого молодь повинна розвиватись якісно, через етичне виховання і демократичні стосунки:
- розвивати навчання в школах у порівнянні історій різних релігій, акцентуючи увагу на їхньому походженні, схожості в окремих цінностях і різноманітті звичаїв, традицій, свят і т.д.;
- заохочувати вивчення історії і філософії релігій і проведення досліджень з цих предметів в університеті паралельно з теологічним навчанням;
- співпрацювати з релігійними освітніми закладами з метою введення чи підсилення в їх програмах тих аспектів, які стосуються прав людини, історії, філософії і науки;
- уникати — у випадку з дітьми, будь-яких конфліктів між державно-спрямованим навчанням про релігію та релігійною вірою батьків, для того, щоб поважати вільний вибір батьків в цій дуже делікатній справі;
• забезпечувати кращі стосунки в межах однієї релігії та між релігіями зокрема:
- тримати зв'язок через постійний діалог з релігійними та державними керманичами з головних проблем, які стоять перед суспільством, який би давав можливість брати до уваги культурні та релігійні погляди людей у прийнятті політичних рішень та залучати релігійні общини та організації.
- дотримуватися демократичних цінностей та просувати інноваційні ідеї;
- сприяти діалогу між релігіями через надання можливостей
- для спілкування, обговорення і зустрічей між представниками різних релігій;
- забезпечувати постійний діалог як з теологами, філософами та істориками, так і з представниками різних галузей знань;
- розширювати і зміцнювати партнерство з релігійними общинами та організаціями, особливо з тими, які мають глибокі культурні та етнічні традиції серед місцевого населення в соціальній, меценатській, місіонерській, культурній та освітній діяльності;
• розвивати культурне і соціальне виявлення релігій, зокрема:
- забезпечити рівні умови для охорони та збереження споруд і предметів власності як важливої складової національної та європейської спадщини;
- забезпечувати використання покинутих релігійних споруд за первісним призначенням;
- зберігати культурні традиції та різні релігійні свята;
- сприяти соціальній та меценатській роботі, яку проводять релігійні общини та організації.
- Асамблея також радить Комітету Міністрів: заснувати, як частину його освітніх проектів, спрямованих на демократизацію і вивчення історії, основні напрямки на введення освітньої програми, яка відповідає цій рекомендації;
- Продовжувати забезпечувати роботу європейських зустрічей між представниками різних релігій.
РЕКОМЕНДАЦІЯ 1720 (2005) ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ АСАМБЛЕЇ РАДИ
ЄВРОПИ
"ОСВІТА І РЕЛІГІЯ"
1. Парламентська Асамблея ще раз відповідально запевняє, що сповідання будь-якої релігії, у тому числі вибір атеїстичного світогляду, є суто особистою справою кожної людини. Однак, це не суперечить думці, що загальне добре знання релігій і як наслідок створення обстановки терпимості надзвичайно важливі для виховання громадян у демократичному дусі.
3. Родина надзвичайно багато важить у вихованні дітей, у тому числі у виборі релігійного виховання. Однак, у багатьох сім'ях поступово зникає знання релігії. Все більше молодих людей не мають необхідної опори, щоб повною мірою оцінювати те суспільство, у якому їм належить жити, і суспільні конфлікти та протистояння.
4. Засоби масової інформації - друковані і аудіовізуальні - можуть відігравати надзвичайно позитивну інформаційну роль. Однак, деякі з них, особливо орієнтовані на широку публіку, на жаль дуже часто демонструють неуцтво в галузі релігії; це підтверджується, наприклад, недозволеними паралелями, які найчастіше проводяться між ісламом і деякими фундаменталістськими й радикальними рухами.
5. Слід розділяти політику й релігію. Проте демократія й релігія не повинні бути несумісними поняттями. Насправді їм потрібно стати надійними партнерами в зусиллях заради загального блага. Прагнучи вирішити існуючі в суспільстві проблеми, державні влади можуть усунути багато ситуацій, які призводять до релігійного екстремізму.
6. Освіта має ключове значення в боротьбі з неуцтвом, стереотипами й хибними уявленнями про різні релігії. Державі також варто вживати дієвіших заходів для забезпечення гарантій свободи совісті й релігійних відправлень, заохочувати поширення знань про релігію, активізувати діалог з релігіями й між ними, і надавати підтримку соціокультурної релігійної діяльності.
7. Школа посідає головне місце в освітньому процесі, формуванні критичного способу мислення майбутніх громадян і проведенні міжкультурного діалогу. У ній закладаються основи толерантної поведінки, заснованої на повазі гідності кожної людини. Навчання дітей історії й філософії основних релігій у спокійній і об'єктивній манері, прояв поваги до цінностей, що втілюються у Європейській конвенції про права людини, допоможе ефективно боротися з фанатизмом. Надзвичайно важливим є осмислення, історії політичних конфліктів, розв'язаних в ім'я релігії.
II. Рада Європи відводить освіті ключову роль у будівництві демократичного суспільства, але вивченню релігій у школах ще не приділяється належної уваги.
12. Крім того, Асамблея відзначає, що три монотеїстичні біблійні релігії мають загальне походження (від Авраама) і поділяють багато цінностей
з іншими релігіями, і що цінності, підтримувані Радою Європи, походять з них.
13. Відповідно до вищезазначеного. Асамблея рекомендує, щоб Комітет Міністрів:
13.1. вивчив можливі підходи до вивчення основ релігій у початковій і середній школі, наприклад, за допомогою базових модулів, які потім повинні бути адаптовані до різних освітніх систем;
13.2. надавав підтримку вивченню основ релігії як у процесі початкового навчання, так і в системі підвищення кваліфікації, з дотриманням принципів, викладених у попередніх пунктах;
13.3. розглянув питання про відкриття Європейського навчально-педагогічного інституту з порівняльного вивчення релігій.
14. Асамблея також рекомендує, щоб Комітет Міністрів закликав уряди держав-членів забезпечити вивчення основ релігії в державних початкових і середніх школах на основі, зокрема, таких критеріїв:
14.1. метою такого вивчення повинно стати ознайомлення учнів з релігіями, які сповідуються в їхній власній країні й сусідніх державах, допомогти їм усвідомити, що всі люди мають однакове право вірити, що їхня релігія є "істинною вірою", і що інші люди, які сповідують іншу релігію, або які є атеїстами, як представники людського роду, ні чим не відрізняються від них;
14.2. програма навчання повинна містити в собі абсолютно об'єктивну історію основних релігій поряд з вибором дотримуватися атеїстичного світогляду;
14.3. програма повинна озброювати молодь знаннями, що дозволять їй відчувати впевненість у собі при зіткненні з релігійним фанатизмом;
14.4. вона не повинна порушувати межу між культурною й релігійною сферами, навіть якщо це стосується країн з державною релігією. Це не насадження віри, а прагнення дати молоді можливість зрозуміти, чому релігії є джерелом віри для мільйонів людей;
14.5. викладачам релігійних дисциплін необхідна спеціальна підготовка. Мову варто вести про викладачів гуманітарних дисциплін. Однак фахівці інших галузей теж можуть бути залучені до вивчення релігії.
14.6. держава повинна піклуватися про підготовку викладачів і затверджувати навчальні програми, які повинні бути адаптовані до специфіки країни й віку учнів. Розробляючи ці програми Рада Європи буде консультуватися з усіма зацікавленими сторонами, у тому числі і з представниками релігійних конфесій.
ПІДСУМКОВИЙ ДОКУМЕНТ ВІДЕНСЬКОЇ ЗУСТРІЧІ
ПРЕДСТАВНИКІВ ДЕРЖАВ-УЧАСНИЦЬ НАРАДИ З БЕЗПЕКИ І
СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ (витяги)
19 січня 1989 р.
Питання, які відносяться до безпеки в Європі
Принципи
Держави-учасниці
(11.) підтверджують, що будуть поважати права людини і основні свободи, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань, для всіх, незважаючи на расові, статеві, мовні та релігійні відмінності. Вони підтверджують також загальне значення прав людини й основних свобод, повага яких є суттєвим фактором миру, справедливості й безпеки.
(12.) висловлюють свою рішучість гарантувати ефективне здійснення прав людини й основних свобод, які випливають з гідності, властивої людській особистості, і є суттєвими для її вільного й повного розвитку.
(13.) У цьому зв'язку вони:
(13.1) - удосконалюватимуть свої закони, адміністративні правила й політику в галузі громадянських, політичних, економічних, культурних та інших прав людини й основних свобод і застосовуватимуть їх на практиці з тим. щоб гарантувати ефективне здійснення цих прав і свобод.
(16) 3 метою забезпечення свободи особистості сповідувати релігію чи віру держави-учасниці будуть, крім іншого:
(16.1) вживати ефективних заходів з метою запобігання і ліквідації дискримінації осіб чи об'єднань на ґрунті релігії або переконань щодо визнання, здійснення і використання прав людини і основних свобод у всіх сферах громадянського, політичного, економічного, соціального, культурного життя і для забезпечення реальної рівності між віруючими і невіруючими;
(16.2) сприяти творенню та збереженню клімату взаємної терпимості й поваги між віруючими різних об'єднань, а також між віруючими і невіруючими;
(16.3) за їхнім проханням надавати об'єднанням віруючих, які сповідують або готові сповідувати свою віру в конституційних межах своїх держав, визнання статусу, передбаченого для них у відповідних країнах;
(16.4) поважати право цих релігійних об'єднань:
засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь і зборів:
- організовуватися у відповідності з своєю власною ієрархічною та інституційною структурою;
- обирати, призначати і заміняти свій персонал згідно своїх вимог і стандартів, а також будь-яких вільно досягнутих домовленостей між ними і їх державою:
- просити і одержувати добровільні фінансові й інші пожертвування;
(16.5) вступати в консультації з релігійними культами, установами та організаціями з метою досягнення кращого розуміння потреб релігійних свобод;
(16.6) поважати право кожного давати і одержувати релігійну освіту мовою за своїм вибором індивідуально або разом з іншими;
(16.7) в цьому контексті поважати серед іншого свободу батьків забезпечувати релігійну і моральну освіту своїх дітей у відповідності зі своїми власними переконаннями;
(16.8) дозволяти підготовку релігійного персоналу у відповідних установах;
(16.9) поважати право віруючих та релігійних об'єднань на придбання і використання священних книг, релігійних видань на мові за своїм вибором та інших предметів й матеріалів, що відносяться до сповідання релігії або віри, і володіти ними;
(16.10) дозволяти релігійним культам, установам та організаціям виробляти, імпортувати і поширювати релігійні видання та матеріали;
(16.11) доброзичливо розглядати зацікавленість релігійних об'єднань в участі у суспільному діалозі, в тому числі через засоби масової інформації.
(17.) Держави-учасниці визначають, що здійснення вище згаданих прав, які належать до свободи релігії чи переконань, може підлягати лише обмеженням, які визначені законами, і сумісні з їхніми зобов'язаннями за міжнародним правом та їхніми міжнародними зобов'язаннями. Вони будуть забезпечувати у своїх законах та адміністративних правилах і при їхньому застосуванні повне і ефективне здійснення свободи думки, совісті, релігії або переконань.
(19.) ... Вони будуть захищати і створювати умови для заохочення етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин на своїй території. Вони поважатимуть вільне здійснення прав осіб, які належать до таких меншин, і забезпечуватимуть їхню цілковиту рівність з іншими.
ДЕКЛАРАЦІЯ ПРИНЦИПІВ ТОЛЕРАНТНОСТІ
Прийнята в Парижі на двадцять восьмій сесії Генеральної конференції
ЮНЕСКО 25 .жовтня - 16
листопада 1995 р.
Преамбула
пам'ятаючи про те, що Статут Організації Об'єднаних Націй проголошує: "Ми, народи Об'єднаних Націй, сповнені рішучості врятувати прийдешні покоління від лиха війни... знову утвердити віру в основні права людини, в гідність та цінність людської особистості... і з цією метою виявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним, як добрі сусіди",
нагадуючи про те, що в Преамбулі Статуту ЮНЕСКО, затвердженого 16 листопада 1945 р., підкреслюється, що «мир має ґрунтуватися на інтелектуальній та моральній солідарності людства»,
нагадуючи також про те, що у Загальній декларації прав людини проголошується, що «кожна людина має право на свободу думки, совісті та віросповідання» (стаття 18), "на свободу переконань і на їх вільне висловлювання» (стаття 19) і що освіта «повинна сприяти взаєморозумінню, толерантності та дружбі між усіма народами, расовими і релігійними групами" (стаття 26),
беручи до уваги міжнародні акти, в тому числі:
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права,
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права,
- Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації,
- Конвенцію про запобігання злочинам геноциду та покарання за нього.
- Конвенцію про права дитини,
- Конвенцію 1951 р. щодо статусу біженців та Протокол 1967 р. стосовно статусу біженців, а також регіональні правові акти в цій галузі,
Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок,
Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання,
Декларацію про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії та переконань,
- Декларацію щодо прав осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних або мовних меншин,
Декларацію щодо заходів по ліквідації міжнародного тероризму,
Віденську декларацію та Програму дій Всесвітньої конференції з питань прав людини,
Декларацію та Програму дій, ухвалених під час Всесвітньої зустрічі на вищому рівні в інтересах соціального розвитку, що відбулася в Копенгагені,
Декларацію ЮНЕСКО про раси та расові забобони,
- Конвенцію та Рекомендацію ЮНЕСКО про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти.
пам'ятаючи про цілі проголошених ООН щодо третього Десятиріччя дій по боротьбі проти расизму та расової дискримінації, Десятиріччя освіти в галузі прав людини та Міжнародного десятиріччя корінних народів світу.
враховуючи рекомендації регіональних конференцій, проведених згідно з резолюцією 27С/5.14 Генеральної конференції ЮНЕСКО в рамках проголошеного Організацією Об'єднаних Націй Року толерантності, а також висновки і рекомендації інших конференцій та нарад, організованих країнами-членами в рамках програми Року толерантності,
відчуваючи занепокоєння у зв'язку з актами нетерпимості, насильства, тероризму, ксенофобії, агресивного націоналізму, расизму, антисемітизму, відчуження, маргіналізації та дискримінації щодо національних, етнічних, релігійних і мовних меншин, біженців, робітників-мігрантів, іммігрантів та соціально найменш захищених груп у суспільстві, а також актами насильства та залякування щодо окремих осіб, які реалізують своє право на свободу думки і висловлювання переконань, - проявами, що почастішали останнім часом і становлять загрозу зміцненню миру та демократії на національному і міжнародному рівнях,
звертаючи особливу увагу на обов'язок держав-членів розвивати та забезпечувати поважання прав людини та основних свобод для всіх без винятку, незалежно від їхньої раси, статі, мови, національної належності, релігії або стану здоров'я і боротися з проявами нетерпимості,
приймають та урочисто проголошують цю Декларацію принципів толерантності, сповнені рішучості зробити все необхідне для утвердження ідеалів толерантності в суспільстві, оскільки толерантність с не тільки важливим принципом, а й необхідною умовою миру та соціально-економічного розвитку всіх народів, ми проголошуємо таке:
Стаття 1 - Поняття толерантності
1.1. Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Толерантність - це єдність, у різноманітті. Це не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова потреба. Толерантність - це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру.
1.2. Толерантність - це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність - це, передусім, активна позиція, що формується основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на основні цінності. Толерантність повинні виявляти кожна людина, групи людей та держави.
1.3. Толерантність - це обов'язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (в тому числі культурного), демократії та правопорядку. Толерантність - це поняття, що означає відмову від догматизму і абсолютизму,
утвердження норм, закріплених у міжнародно-правових актах у галузі прав людини.
1.4. Стосовно поважання прав людини виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань. Це означає, що кожен може дотримуватись своїх переконань і визнає таке саме право за іншими. Це означає визнання того, що люди з природи своєї відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав'язані іншим.
Стаття 4 — Виховання
4.1. Виховання є найефективнішим засобом запобігання проявам терпимості. Виховання в дусі толерантності починається з прищеплення людям знань про їхні права та свободи з метою забезпечити їхню реалізацію та зміцнити прагнення кожного до захисту прав інших.
4.2. Виховання в дусі толерантності слід розглядати як невідкладне завдання; у зв'язку з цим необхідно сприяти розробці навчальних методик для формування толерантності на систематичній і раціональній основі, розкриваючи культурні, соціальні, економічні, політичні та релігійні чинники нетерпимості, що призводять до насильства і відчуження. Політика і програми в галузі освіти повинні сприяти поліпшенню взаєморозуміння, зміцненню солідарності і толерантності у спілкуванні як між окремими особами, так і між етнічними, соціальними, культурними, релігійними і мовними групами та націями.
4.3. Виховання в дусі толерантності має бути націлене на протидію негативним впливам, які викликають страх та відособлюють від інших. Воно повинне розвивати в молоді здібності до незалежного мислення, критичної оцінки та формувати високі моральні критерії.
4.4. Ми заявляємо про свою готовність підтримувати і втілювати в життя програми наукових досліджень у галузі соціальних наук та виховання в дусі толерантності, прав людини та ненасильства. Це означає, що слід приділяти особливу увагу питанням підвищення рівня педагогічної підготовки, навчальних планів, змісту підручників та занять, удосконалення інших навчальних матеріалів, застосовуючи нові освітні технології з метою виховання чуйних і відповідальних громадян, відкритих до сприйняття інших культур, здатних цінувати свободу, поважати людську гідність та індивідуальність, запобігати конфліктам або розв'язувати їх ненасильницькими засобами.
Стаття 5 - Готовність до дій
Ми зобов'язуємося сприяти формуванню толерантності і ненасильства, використовуючи для цього програми та заклади в галузі освіти, науки, культури і комунікації.
ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ПРАВА ОСІБ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО НАЦІОНАЛЬНИХ АБО ЕТНІЧНИХ, РЕЛІГІЙНИХ ТА МОВНИХ МЕНШИН
Прийнято резолюцією 47/135 Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 1992р.
Стаття 1
1. Держави захищають на їх відповідних територіях існування та самобутність національних чи етнічних, культурних, релігійних та мовних меншин та заохочують створення умов для розвитку тої самобутності.
2. Держави вживають належні законодавчі та інші кроки для досягнення цих цілей.
Стаття 2
1. Особи, що належать до національних чи етнічних, релігійних та мовних меншин (надалі називаються особами, що належать до меншин), мають право користуватися досягненнями своєї культури, сповідувати свою релігію та відправляти релігійні обряди, а також користуватися своєю мовою у приватному житті та публічно, вільно та без втручання чи дискримінації у будь-якій формі.
2. Особи, що належать до меншин, мають право активної участі в культурному, релігійному, громадському, економічному та державному житті.
3. Особи, що належать до меншин, мають право активної участі у прийнятті на національному і, де це необхідно, регіональному рівні рішень, стосовно тої меншини, до якої вони належать, або тих регіонів, у яких вони проживають, в порядку, що не суперечить національному законодавству.
4. Особи, що належать до меншин, мають право створювати свої власні асоціації та забезпечувати їх функціонування та підтримувати без будь-якої дискримінації вільні та мирні контакти з іншими членами своєї групи та з особами, що належать до інших меншин, а також контакти через кордони з громадянами інших держав, з якими вони зв'язані національними, етнічними, релігійними або мовними зв'язками.
Стаття 4
1. Держави вживають при необхідності заходів для забезпечення того, щоб особи, що належать до меншин, могли повною мірою та ефективно здійснювати свої права людини та основні свободи без будь-якої дискримінації і на підставі повної рівності перед законом.
2. Держави вживають заходів для створення сприятливих умов, які дозволять особам, що належать до меншин, виражати свої особливості та розвивати свою культуру, мову, релігію, традиції та звичаї за винятком тих випадків, коли конкретна діяльність здійснюється з порушенням національного законодавства та суперечить міжнародним нормам.
3. Держави вживають відповідних заходів на те, щоб там, де це здійснимо, особи, що належать до меншин, мали належні можливості для вивчення своєї рідної мови або навчання своїй рідній мові.
4. Держави при необхідності вживають заходів у галузі освіти з метою стимулювання вивчення історії, традицій, мови і культури меншин, що проживають на їхній території. Особи, що належать до меншин, повинні маги належні можливості для отримання знань, необхідних для життя у суспільстві (взагалі) і в цілому.
5. Держави розглядають питання про вжиття належних заходів для того, щоб особи, що належать до меншин, могли повною мірою брати участь у забезпеченні економічного прогресу та розвитку своєї країни.
ПРОПОЗИЦІЇ ДЕРЖАВАМ-ЧЛЕНАМ ООН ВІД ЦЕНТРУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ООН
запропоновані на семінарі, проведеному Центром у грудні 1984 року
1. Кожна держава забезпечує гарантію релігійних свобод в конкретній формі і забороняє дискримінацію на релігійному грунті.
2. Держава організовує або забезпечує національні інститути, які відповідають за розвиток терпимості і борються із дискримінацією за ознакою віросповідання.
3. Установи, які відповідають за культуру та освіту, повинні розробляти програми, які роз'яснюють суть і цінність релігійних свобод та спрямовані на вкорінення їх.
4. Державні службовці повинні отримувати спеціальну підготовку і керівні вказівки щодо практики поваги до різних релігійних традицій і вірувань, відмови від дискримінації за ознакою віросповідання.
5. Для загальноосвітніх шкіл слід розробити програми, які навчають принципам прав людини у сфері свободи віросповідання і совісті, дають знання про їх місце в контексті міжнародних нормативних документів з прав людини.
КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ
СВОБОД
Рим, 4.ХІ.1950
Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97 Верховної Ради України від
17.07.97
Уряди держав-членів Ради Європи, які підписали цю Конвенцію,
беручи до уваги Загальну декларацію прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року,
враховуючи, що ця Декларація має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання і дотримання прав, які в ній проголошені,
враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами і що одним із засобів досягнення цієї мети є забезпечення і подальше здійснення прав людини та основних свобод,
знову підтверджуючи свою глибоку віру в ті основні свободи, які складають підвалини справедливості і миру в усьому світі і які найкращим чином забезпечуються, з одного боку, завдяки дієвій політичній демократії, а з іншого боку, завдяки загальному розумінню і дотриманню прав людини, від яких вони залежать,
сповнені рішучості, як уряди європейських країн, що є однодумцями і мають спільну спадщину політичних традицій, ідеалів, свободи та верховенства права, зробити перші кроки до колективного забезпечення певних прав, проголошених у Загальній декларації, домовилися про таке:
Стаття 1
Зобов'язання поважати права людини
Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.
ПРАВА ІСВОБОДИ
Стаття 9
Свобода думки, совісті і віросповідання
1. Кожен має право на свободу думки, совісті і віросповідання; це право включає свободу змінювати свою релігію або свої переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і спільно з іншими, прилюдно чи приватно, в богослужінні, ученні, виконанні та дотриманні релігійних і ритуальних обрядів.
2. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 10
Свобода вираження поглядів
1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві.
Стаття 14
Заборона дискримінації
Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.
КОНВЕНЦИЯ ПО БОРЬБЕ С ДИСКРИМИНАЦИЕЙ В ОБЛАСТИ ОБРАЗОВАНИЯ
Вступила в силу 22 мая 1962 г.
Генеральная конференция Организации Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры, собравшаяся в Париже на одиннадцатую сессию и заседавшая с 14 ноября по 15 декабря 1960г.,
напоминая, что Всеобщая декларация прав человека утверждает принцип недопустимости дискриминации и провозглашает право каждого человека на образование,
принимая во внимание, что в силу своего Устава Организация Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры стремится установить сотрудничество между нациями для того, чтобы обеспечить повсеместно соблюдение прав человека и равный для всех доступ к образованию.
признавая, следовательно, что Организация Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры, исходя из многообразия систем образования, принятых в отдельных странах, должна не только устранять всякую дискриминацию в области образования, но и поощрять всеобщее равенство возможностей и равное ко всем отношение в этой области,
получив предложения, касающиеся различных аспектов дискриминации в области образования, то есть вопроса, включенного в пункт 17.1.4 повестки дня сессии,
принимая во внимание принятое на десятой сессии решение о том, что этот вопрос явится предметом международной конвенции, а также рекомендаций государствам-членам.
принимает четырнадцатого декабря 1960 года настоящую Конвенцию.
Статья 1
1. В настоящей Конвенции выражение "дискриминация" охватывает всякое различие, исключение, ограничение или предпочтение по признаку расы, цвета кожи, пола, языка, религии, политических или иных убеждений, национального или социального происхождения, экономического положения или рождения, которое имеет целью или следствием уничтожение или нарушение равенства отношения в области образования, и, в частности:
а) Закрытие для какого-либо лица или группы лиц доступа к
образованию любой ступени или типа;
б) Ограничение образования для какого-либо лица или группы лиц
низшим уровнем образования;
в) Создание или сохранение раздельных систем образования или учебных заведений для каких-либо лиц или группы лиц, помимо случаев, предусмотренных положением статьи 2 настоящей Конвенции; или
г) Положение, несовместимое с достоинством человека, в которое ставится какое-либо лицо или группа лиц.
2. В настоящей Конвенции слово "образование" относится ко всем типам и ступеням образования и включает доступ к образованию, уровень и качество обучения, а также условия, в которых оно ведется.
Статья 2
Следующие положения не рассматриваются как дискриминация с точки зрения статьи 1 настоящей Конвенции, если они допускаются в отдельных государствах:
- Создание или сохранение раздельных систем образования или учебных заведений для учащихся разного пола в тех случаях, когда эти системы или заведения обеспечивают равный доступ к образованию, когда их преподавательский состав имеет одинаковую квалификацию, когда они располагают помещениями и оборудованием равного качества и позволяют проходить обучение по одинаковым программам;
- Создание или сохранение по мотивам религиозного или языкового характера раздельных систем образования или учебных заведений, дающих образование, соответствующее выбору родителей или законных опекунов учащихся, в тех случаях, когда включение в эти системы или поступление в эти заведения является добровольным и если даваемое ими образование соответствует нормам, предписанным или утвержденным компетентными органами образования, в частности в отношении образования одной и той же ступени;
- Создание или сохранение частных учебных заведений в тех случаях, когда их целью является не исключение какой-либо группы, а лишь дополнение возможностей образования, предоставляемых государством, при условии, что их деятельность действительно отвечает вышеуказанной цели и что даваемое ими образование соответствует нормам, предписанным или утвержденным компетентными органами образования, в частности в отношении норм образования одной и той же ступени.
Статья 3
В целях ликвидации или предупреждения дискриминации, подпадающей под определение, данное в настоящей Конвенции, государства, являющиеся сторонниками этой последней, обязуются:
- Отменить все законодательные постановления и административные распоряжения и прекратить административную практику дискриминационного характера в области образования;
- Принять, если нужно, в законодательном порядке меры, необходимые для того, чтобы устранить всякую дискриминацию при приеме учащихся в учебные заведения;
- Не допускать в том, что касается платы за обучение, предоставления стипендий и любой другой помощи учащимся, а также разрешений и льгот, которые могут быть необходимы для продолжения образования за границей, никаких различий в отношении к учащимся -гражданам данной страны со стороны государственных органов, кроме различий, основанных на их успехах или потребностях;
- Не допускать - в случаях, когда государственные органы предоставляют учебным заведениям те или иные виды помощи - никаких предпочтений или ограничений, основанных исключительно на принадлежности учащихся к какой-либо определенной группе:
- Предоставлять иностранным гражданам, проживающим на их территории, такой же доступ к образованию, что и своим гражданам.
Статья 4
Государства, являющиеся сторонами настоящей Конвенции, обязуются, кроме того, разрабатывать, развивать и проводить в жизнь общегосударственную политику, использующую соответствующие национальным условиям и обычаям методы для осуществления равенства возможностей и отношения в области образования, и, в частности:
- Сделать начальное образование обязательным и бесплатным; сделать среднее образование в различных его формах всеобщим достоянием и обеспечить его общедоступность; сделать высшее образование доступным для всех на основе полного равенства и в зависимости от способностей каждого; обеспечить соблюдение предусмотренной законом обязательности обучения;
- Обеспечить во всех государственных учебных заведениях равной ступени одинаковый уровень образования и равные условия в отношении качества обучения;
- Поощрять и развивать подходящими методами образование лиц, не получивших начального образования или не закончивших его, и продолжение их образования в соответствии со способностями каждого;
- Обеспечить без дискриминации подготовку к преподавательской профессии.
Статья 5
1. Государства, являющиеся сторонами настоящей Конвенции, считают, что:
- Образование должно быть направлено на полное развитие человеческой личности и на большее уважение прав человека и основных свобод; оно должно содействовать взаимопониманию, терпимости и дружбе между всеми народами и всеми расовыми или религиозными группами, а также развитию деятельности Организации Объединенных Наций по поддержанию мира;
- Родители и, в соответствующих случаях, законные опекуны должны иметь возможность, во-первых, в рамках, определенных законодательством каждого государства, свободно посылать своих детей не в государственные, а в другие учебные заведения, отвечающие минимальным требованиям, предписанным или утвержденным компетентными органами образования, и. во-вторых, обеспечивать религиозное и моральное воспитание
- детей в соответствии с их собственными убеждениями, никому в отдельности и ни одной группе лиц, взятой в целом, не следует навязывать религиозное воспитание, не совместимое с их убеждениями;
- За лицами, принадлежащими к национальным меньшинствам, следует признавать право вести собственную просветительную работу, включая руководство школами, и, в соответствии с политикой в области образования каждого государства, использовать или преподавать свой собственный язык, при условии, однако, что:
(I) Осуществление этого права не мешает лицам, принадлежащим к меньшинствам, понимать культуру и язык всего коллектива и участвовать в его деятельности, и что оно не подрывает суверенитета страны;
(П) Уровень образования в такого рода школах не ниже общего уровня, предписанного или утвержденного компетентными органами; и
(III) Посещение такого рода школ является факультативным.
2. Государства, являющиеся сторонами настоящей Конвенции, обязуются принять все необходимые меры, чтобы обеспечить применение принципов, изложенных в пункте I настоящей Статьи.
Статья 6
При применении настоящей Конвенции государства, являющиеся ее сторонами, обязуются в возможно большей мере учитывать рекомендации, которые Генеральная конференция Организации Объединенных наций по вопросам образования, науки и культуры может принять в целях определения мер борьбы с различными аспектами дискриминации в области образования и мер по обеспечению равенства возможностей и отношения в этой области.
Статья 7
Государства, являющиеся сторонами настоящей Конвенции, должны сообщать в периодических докладах, которые они будут представлять Генеральной конференции Организации Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры в сроки и в форме, которые будут установлены Конференцией, о законодательных, административных и других мерах, принятых ими для осуществления настоящей Конвенции, в частности, о выработке и развитии общегосударственной политики, упомянутой в Статье 4, о достигнутых результатах и о препятствиях, на которые натолкнулось претворение этой политики в жизнь.
Статья 8
Если между двумя или несколькими государствами, являющимися сторонами настоящей Конвенции, возникнут разногласия по вопросу о ее толковании или применении и если эти разногласия не будут урегулированы путем переговоров, они будут переданы, по просьбе сторон, Международному Суду для вынесения решения в том случае, если не окажется других средств урегулирования разногласий.
Статья 9
Никакие оговорки к настоящей Конвенции не допускаются.
Статья 10
Настоящая Конвенция не ущемляет прав, которыми могут пользоваться отдельные лица или группы в силу соглашений, заключенных между двумя или несколькими государствами, при условии, что эти права не идут вразрез с буквой или с духом Конвенции.
РЕКОМЕНДАЦИЯ О БОРЬБЕ С ДИСКРИМИНАЦИЕЙ В ОБЛАСТИ
ОБРАЗОВАНИЯ
14 декабря 1960 рода
Генеральная конференция Организации Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры, собравшаяся в Париже на одиннадцатую сессию и заседавшая с 14 ноября по 15 декабря 1960 года, напоминая, что Всеобщая декларация прав человека утверждает принцип недопустимости дискриминации и провозглашает право каждого человека на образование,
принимая во внимание, что дискриминация в области образования является нарушением прав, изложенных в этой Декларации,
принимая во внимание, что в силу своего Устава Организация Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры должна,
исходя из многообразия систем образования, принятых в отдельных странах, не только устранять всякую дискриминацию в области образования, но и поощрять всеобщее равенство возможностей и равное ко всем отношение в этой области,
получив предложения, касающиеся различных аспектов дискриминации в области образования, то есть вопроса, включенного в пункт 17.1.4 повестки дня сессии,
принимая во внимание принятое на десятой сессии решение о том, что этот вопрос явится предметом международной конвенции, а также рекомендаций государствам-членам,
принимает четырнадцатого декабря 1960 года настоящую Рекомендацию.
Генеральная конференция рекомендует государствам-членам применять нижеприведенные положения, принимая законодательные или другие меры для того, чтобы изложенные в настоящей Рекомендации принципы проводились в жизнь на территориях, подлежащих их юрисдикции.
Государствам-членам следует принять все необходимые меры для того, чтобы обеспечить проведение в жизнь нижеследующих принципов:
- Образование должно быть направлено на полное развитие человеческой личности и на большее уважение прав человека и основных свобод; оно должно содействовать взаимопониманию, терпимости и дружбе между всеми народами и всеми расовыми или религиозными группами, а также развитию деятельности Организации Объединенных Наций по поддержанию мира;
- Родители в соответствующих случаях, законные опекуны должны иметь возможность, во-первых, в рамках, определенных законодательством каждого государства, свободно посылать своих детей не в государственные, а в другие учебные заведения, отвечающие минимальным требованиям, предписанным или утвержденным компетентными органами образования, и, во-вторых, обеспечивать религиозное и моральное воспитание детей в соответствии с их собственными убеждениями; никому в отдельности и ни одной группе лиц, взятой в целом, не следует навязывать религиозное воспитание, не совместимое с их убеждениями;
ДЕКЛАРАЦИЯ О ЛИКВИДАЦИИ ВСЕХ ФОРМ НЕТЕРПИМОСТИ
И ДИСКРИМИНАЦИИ НА ОСНОВЕ РЕЛИГИИ ИЛИ УБЕЖДЕНИЙ
Принята резолюцией Генеральной Ассамблеи ООН 25 ноября 1981 г.
Генеральная Ассамблея, принимая во внимание, что, согласно одному из основных принципов Устава Организации Объединенных Наций, достоинство и равенство присущи каждому человеку и что все государства-члены обязались предпринимать совместные и самостоятельные действия в сотрудничестве с Организацией Объединенных Наций для содействия и поощрения всеобщего уважения и соблюдения прав человека и основных свобод для всех, без различия расы, пола, языка или религии,
принимая во внимание, что во Всеобщей декларации прав человека и в Международных пактах о правах человека провозглашаются принципы недискриминации и равенства перед законом и право на свободу мысли, совести, религии или убеждений,
принимая во внимание, что игнорирование и нарушение прав человека и основных свобод, в частности права на свободу мысли, совести, религии или убеждений любого рода, являются прямо или косвенно причиной войн и тяжелых страданий человечества, особенно когда они служат средством иностранного вмешательства во внутренние дела других государств и приводят к разжиганию ненависти между народами и государствами,
принимая во внимание, что религия или убеждения являются для каждою, кто их придерживается, одним из основных элементов его понимания жизни и что свободу религии или убеждений следует полностью соблюдать и гарантировать,
считая важным содействовать пониманию, терпимости и уважению в вопросах свободы религии и убеждений и добиваться недопущения использования религии или убеждений в целях, несовместимых с Уставом, другими соответствующими документами Организации Объединенных Наций и с целями и принципами настоящей Декларации,
будучи убеждена в том, что свобода религии или убеждений должна также содействовать достижению целей всеобщего мира, социальной справедливости и дружбы между народами и ликвидации идеологий и практики колониализма и расовой дискриминации,
отмечая с удовлетворением принятие нескольких и вступление в силу некоторых конвенций, под эгидой Организации Объединенных Наций и специализированных учреждений, о ликвидации различных форм дискриминации,
будучи обеспокоена проявлениями нетерпимости и наличием дискриминации в вопросах религии или убеждений, все еше наблюдающимися в некоторых районах мира.
преисполненная решимости принять все необходимые меры к скорейшей ликвидации такой нетерпимости во всех ее формах и проявлениях и предупреждать дискриминацию на основе религии или убеждений и бороться с ней,
провозглашает настоящую Декларацию о ликвидации всех форм нетерпимости и дискриминации на основе религии или убеждений:
Статья 1
1. Каждый человек имеет право на свободу мысли, совести и религии. Это право включает свободу иметь религию или убеждения любого рода по своему выбору и свободу исповедовать свою религию и выражать убеждения как единолично, так и сообща с другими, публичным или частным порядком, в отправлении культа, выполнении религиозных и ритуальных обрядов и учений.
2. Никто не должен подвергаться принуждению, умаляющему его свободу иметь религию или убеждения по своему выбору.
3. Свобода исповедовать религию или выражать убеждения подлежит лишь ограничениям, установленным законом и необходимым для охраны общественной безопасности, порядка, здоровья и морали, равно как и основных прав и свобод других лиц.
Статья 2
1. Никто не должен подвергаться дискриминации на основе религии или убеждений со стороны любого государства, учреждения, группы лиц или отдельных лиц.
2. В целях настоящей Декларации выражение "нетерпимость и дискриминация на основе религии или убеждений" означает любое различие, исключение, ограничение или предпочтение, основанное на религии или убеждениях и имеющее целью или следствием уничтожение или умаление признания, пользования или осуществления на основе равенства прав человека и основных свобод.
Статья 3
Дискриминация людей на основе религии или убеждений является оскорблением достоинства человеческой личности и отрицанием принципов Устава Организации Объединенных Наций и осуждается как нарушение прав человека и основных свобод, провозглашенных во Всеобщей декларации прав человека и подробно изложенных в Международных пактах о правах человека, и как препятствие для дружественных и мирных отношений между государствами.