|
Доказування як шлях до встановлення істини у цивільному судочинстві.
|
План.
1. Поняття і значення теорії доказів.
2. Поняття доказування.
3. Предмет доказування.
4. Розподіл обов язків по доказуванню.
5. Оцінка доказів.
- Гражданский процесс. М.- 1998. Мусин, Печина Н. А.
- Доказательство и доказівания в советском гражданском процессе. Трушников 82 г.
1. Теорія доказів – це важлива частина науки цивільного процесу, яка займається вивченням процесу, яка займається вивченням процесу доказування під час здійснення правосуддя по цивільних справах.
Теорія доказів описує існуючий нормативний порядок доказування і його практичну реалізацію з врахуванням існуючих труднощів, протиріч, прогалин на практиці.
Теорія доказів в цивільному процесі виходить з того, що немає речей не доступних людській свідомості і їх правильному відображенню. Пізнати можна все.
Завдання теорії доказів. Спираючись на результати пізнання, формулювати різноманітні рекомендації, що стосуються зібрання доказів, їх оцінки, розробляти способи і методи практичної діяльності по доказуванню і встановленню істини по справі.
Теорія доказів тісно пов язана з наукою цивільного процесу, оскільки є його складовою частиною і з теорією доказів у кримінальному процесі, оскільки є багато спільних методів практичного регулювання. Пов язана з судовою медициною, психіатрією, судовою психологією.
2. Професор Клейнман вважає, що судове доказування – це процесуальна діяльність сторін, які наділені такими процесуальними правами і полягає ця діяльність у встановленні фактичних обставин справи шляхом подання доказів, спростування доказів протилежної сторони і використання інших процесуальних засобів, передбачених законом.
Ця думка ґрунтується на ст.. 30 ЦПК, а саме сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підтвердження своїх вимог і заперечень.
Інші автори (Трушніков, Юрельсон) – судове доказування – це діяльність суду і осіб, які беруть участь у справі по виявленню, збранню, дослідженню і оцінці доказів.
Використання в судовому засіданні доказів – це складний процес, в якому тісно переплетені явища чисто логічного розумового характеру і цивільного процесуального характеру ( ст. 62 ЦПК).
Зміст діяльності по доказуванню складається з таких етапів.
1. Виявити, зібрати і при необхідності зафіксувати докази.
2. Дослідити докази.
3. Оцінка доказів.
Перший етап здійснюється особами, які беруть участь у справі, а в окремих випадках і на суд.
Другий етап покладений на суд разом з особами, які беруть участь у справі.
Третій етап – виключно суд.
5 ступенів процесу судового доказування:
1. Твердження про факти позивач в позовній заяві зазначає обставини, якими обґрунтовуються його вимоги.
2. Значення доказів, що стверджують позов (п. 5 ст. 137 ЦПК) – повідомлення про конкретні засоби доказування, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Норми ЦПК не зобов язують при пред явленні позовної заяви подавати необхідні докази, а лише зазначати про їх існування.
3. Безпосереднє подання доказів сторонами та іншими осоами доказів, які беруть участь у справі.
4. Сприяння суду у витребуванні доказів, яких сторони не можуть самостійно їх отримати. Цей ступінь необов язковий.
5. Дослідження доказів – безпосереднє сприйняття інформації про фактичні дані.
3. Предмет доказування – це обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Обставини подій
1. факти матеріально – правові
2. процесуально – правового характеру.
Види фактів
1. Дії і події
2. Правомірні і неправомірні.
3. Факти, які породжують, змінюють і припиняють права і обов язки
4. Виключно процесуальні.
5. Факти встановлені необхідне суду для виконання запобіжних чи виховних функцій.
6. Доказові факти – це тісно пов язані з фактами матеріально – правового характеру і на підставі яких в сукупності з їх доказами можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність. Вони самі по собі ні про що не свідчать.
Об єм фактів предмета доказування в процесі по цивільній справі може змінюватися. Ця зміна пов язана з правової сторони на зміну підстави, предмета позову збільшення чи зменшення розміру позовних вимог.
Формування предмета доказування починається як на стадії порушення цивільної справи в суді, продовжується під час підготовки справи до розгляду і остаточно відбувається в стадії судового розгляду. Якщо справа переглядається в апеляційній касаційній інстанціях, то предмет доказування може продовжувати змінюватися.
Деякі факти не входять в предмет доказування, хоча без їх встановлення не можливо правильно вирішити справу. Отже предмет судового пізнання не співпадає з предметом доказування і в предмет судового пізнання входять і такі факти, які доказувати не потрібно (загальновідомі, ті що презумуються).
Факти, які не потребують доказування :
1. Загальновідомі факти – факти, які визнані судом загальновідомими і не потребують доказування. Загальновідомість факту можу бути визнана судом при наявності при наявності умов: а) об єктивна умова 0 відомість факти широкому колу осіб. б) суб єктивна – відомість факту всьому складу суду. Загальна відомість того чи іншого факту є відносна і залежить від часу, коли сталася певна подія і від поширеності цієї інформації в певній місцевості.
Визнавати загальновідомим той чи інший факт може тільки суд першої інстанції, апеляційної, касаційної інстанції.
2. Приюдиційність факту – стаття 31 ЦПК: вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили є обов язковим для суду, що розглядає справу про цивільно – правові наслідки дій особи, відносно якої відбувся вирок, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони даною особою.
– ст. 32 ЦПК: факти встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили по одній цивільній справі не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж самі особи.
Закон не передбачає як підставу звільнення від доказування факти, встановлені актами адміністративних органів,чи прокурорсько – слідчих органів.
3. презумпція, тобто припущення
- ст.. 32 ч. 3 ЦПК: факти, які згідно з законодавством припускаються встановленими не доводяться при розгляді справи, але такі припущення можна спростувати в загальному порядку.
Законні презумпції – це логічний засіб, який дозволяє суду в передбачених законом випадках визнати істинним існування чи не існування певного факту, не вимагаючи доказів від сторін і покласти його в основу судового рішення, якщо це сформульовано законом положення відбиває найбільш звичайне і найбільш вірогідне явище. Всі презумпції можна спростувати.
Презумпції поділяються на :
1. матеріально правові
2. процесуально - правові.
Наприклад кожен повнолітній громадянин є дієздатним (всяке майно, яке знаходиться в
приміщенні, що займає боржник, належить йому). Презумпція вини заподіювача шкоди.
Належність і допустимість доказів – ст.. 28 ЦПК передбачає, що суд приймає до розгляду
лише ті докази, які мають значення для справи.
Належність доказів – це правило поведінки, яке адресоване суду і іншим суб єктам доказування, відповідно до якого суд зобов язаний приймати і витребувати дослідження, а інші суб єкти подавати тільки докази, які здатні підтвердити факти, що мають значення для справи є необхідними і достовірними для винесення обґрунтованого рішення.
Для суду – це є обов язковим, а для інших правом., оскільки вони можуть помилятися в оцінці належності доказів, або свідомо вводити суд в оману.
Позивач зобов язується вказати в позовній заяві:
1. Обставини, на яких він ґрунтує свої вимоги.
2. Докази, які підтверджують ці обставини.
Особа, яка подає клопотання про витребування певних доказів, повинна вказати ті обставини, які можуть бути встановлені цими доказами.
Належність доказів суд визначає за їх змістом, наявністю достатньої інформації, яка здатна підтвердити чи спростувати певні факти. Коло належних доказів може змінюватися залежно від подання зустрічного позову, зміни предмета чи підстави позову.
Ст. 29 ЦПК: обставини справи, які за законодавством повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування (допустимість засобів доказування).
Допустимість доказування – це вимога до форми доказів, а не до їх змісту (психічна хвороба може бути підтверджена у суді тільки висновком експерта).
Порівняно з правилом належності доказів, правило допустимості має більш вузький характер і доповнює належність доказів. Доказ може бути належним, але не допустимим.
Вважається, що допустимість заважає встановленню об єктивної істини по справі і може бути відмінена.
4. Ст. 30 – кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. У випадку, коли щодо витребування доказів для сторони та інших осіб, які беруть участь у справі суд за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів.
Отже обов язок доказування покладається на особу яка висуває певну вимогу чи заперечення. Обов язок доказувати факти, що свідчать про вчинення відповідного порушення права лежить на позивачеві, а спростування таких заяв - обов язок відповідача (є думка, що це є правом для нього). Якщо позивач не може подати достатньо доказів, які підтверджують його вимогу ,а ініціатива суду стосовно витребування доказів також не дала результатів – в задоволенні позову має бути відмовлено. Але є окремі випадки, коли обов язок по доказуванню розподіляється іншим чином.
Презумпція вини заподіювача шкоди. Позивач, якому заподіяна шкода, зобов язаний довести:
1. що йому дійсно заподіяно шкоду
2. що шкода завдана саме цим відповідачем, а вину відповідача він не повинен доводити.
В тій ситуації відповідач повинен довести, що шкода заподіяна не по його вині. Якщо відповідач не зможе довести відсутність вини в своїх діях, суд повинен задовільнити позов, хоча в нього може і не бути прямих доказів вини відповідача.
Обов язок подання доказів лежить не тільки на сторонах і на інших суб єктів доказування, якими вважаються всі особи, які беруть участь у справі.
Ст. 99 ЦПК – змінено: треті особи із самостійними вимогами і без самостійних вимог.
Треті особи з самостійними вимогами - це особи шляхом подання самостійного позову вступають в розпочатий процес.
Представники сторін – незалежно від обов язкових повноважень, які надала їм сторона чи третя сторона, зобов язані подавати докази по справі.
Прокуратура та органи державної влади і місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи (ст. 121) зобов язані подавати докази, якщо вони беруть участь у процесі шляхом подання заявки, якщо вони залучені судом – не зобов язані подавати докази.
Характеристика сторін як суб єктів доказування.
Ст.. 99 – наділяє сторони такими правами стосовно участі у процесі доказування:
1. знайомитися з матеріалами справи
2. право робити витяги і одержувати копії рішень, ухвал, постанов
3. брати участь у судових засіданнях
4. подавати докази
5. брати участь у дослідженні доказів
6. заявляти клопотання та відводи
7. давати усні та письмові пояснення судові
Суд як суб єкт доказування – зобов язаний вжити всіх законних заходів для встановлення об єктивної істини у справі, сприяти сторонам у збиранні доказів і вирішенні питань про наявність і допустимість доказів (ст. 28, 29 ЦПК).
5. Оцінка доказів – це розумова діяльність суб єктів доказування, яка відбувається на основі логічних і правових законів і спрямована на встановлення належності і допустимості доказів, їх достовірності, достатності і взаємного зв язку для встановлення істини по справі. Оцінка має об єкт, зміст і суб єктів.
Об єкт оцінки це лише докази, які безпосередньо досліджуються в судовому засіданні.
Зміст оцінки охоплює: визначення допустимості, належності, достатності, достовірності і взаємозв язку доказів.
Оцінити достовірність – з ясувати їх правильність, відповідність отриманих відомостей з фактами дійсності.
Оцінити достатність і взаємозв язок означає усунути протиріччя між доказами, ліквідувати сумніви в правильності висновку, який випливає зі всієї сукупності отриманої доказової інформації.
Суб єкти оцінки доказів:
1. суд єдиний суб єкт оцінки доказів
2. суд і всі особи, які беруть участь у справі, оскільки неможливо брати участь у дослідження доказів, висловлюючи свої міркування, не зробивши того чи іншого доказу.
Види оцінки доказу:
1.рекомендуюча
2. владна
3. попередня
4.остаточна
5.контрольна
Принципи оцінки:
1. За своїми внутрішніми переконаннями
2. На підставі всебічного повного об єктивного розгляду всіх обставин справи
3. Керуючись законодавством
4. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Докази і їх класифікація, окремі засоби доказування.
Забезпечення доказів.
План.
1. Поняття судових доказів і їх класифікація.
2. Засоби доказування як процесуальна форма доказів.
3. Забезпечення доказів.
1. Ст.. 27 ЦПК: доказами є будь – які фактичні дані, на підставі яких у встановленому законодавством порядку суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що їх обґрунтовують вимоги або заперечення сторін та інших обставин які мають значення для справи.
Докази характеризуються такими критеріями:
1. за змістом
2. за процесуальною формою
3. процесуальним порядком
Зміст - це фактичні дані, які інформують про обставини, необхідні для правильного вирішення справи.
Процесуальна форма – це зовнішній вираз. Докази поділяються:
1. покази свідків, пояснення сторін
2. письмові
3. речові
4. висновки експерта
Процесуальний порядок одержання дослідження оцінки доказів.
Докази поділяються:
1. прямі
2. побічні
3. за характером зв язку, змістом доказів з фактами, що потребують доказування.
Особливості прямих і побічних доказів полягають:
1. при збиранні доказів судом побічні докази повинні збиратися в такому об ємі, щоб була можливість відкинути всі припущення, крім істинного. Одного побічного доказу ніколи не буває достатньо. Прямих доказів може бути достатньо і одного.
2. наявність прямих доказів не включає можливості їх спростування. Тому суд повинен виконувати принцип всебічного повного дослідження і при наявності прямих доказів.
3. наявність побічних доказів продовжує шлях доказування.
4. ні прямі, ні побічні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
За процесом формування відомостей про факти, докази поділяються:
1. первинні (оригінали документів)
2. похідні (виписки з документів).
Покази свідка зі слів другого свідка – це похідний доказ.
Похідні докази не повинні розглядатися як докази другого сорту.
Суд не має права відмовити в залученні до справи похідних доказів.
За джерелами докази поділяються на:
1. особисті
2. речові
Носієм особистих доказів є людина. яка повинна бути наділена здатністю правильно сприймати, зберігати в пам яті і відтворювати певну інформацію. Суд повинен досліджувати особисті докази з врахуванням психологічних характеристик особи і різних форм зацікавленості в повідомленні фактичних даних.
Особисті докази – це пояснення сторін, третіх осіб, покази свідків.
Речові – письмові, власне речові.
Висновок експерта – змішаний доказ.
2. Перший засіб доказування - пояснення сторін і третіх осіб.
Особливість цього засобу доказування полягає в тому що ці пояснення даються суду особами, які зацікавлені в результаті розгляду справи.
ЦПК передбачає, що пояснення сторін заслуховується зразу після того як суд доповів про те , яка справа слухається.
Сторонами в цивільному процесі виступають суб єкти матеріально-трудового спору, який винесено на розгляд суду. Вони є найціннішим джерелом інформації.
Сторони в будь-якому випадку є носіями інформації дуже важливо для розгляду справи не дивлячись на те , що вони можуть помилятися, давати фактам свою регламентацію, чи свідомо повідомляти неправдиву інформацію.
Сторони не попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від дачі і дачу за відомо неправдивих пояснень.
Пояснення, які даються у судовому засіданні сторонами і юридичними особами містять різну інформацію , яка не завжди може рахуватися доказом по справі.
У поясненнях сторін виділяють:
1. відомості про факти (тобто докази)
2. волевиявлення (клопотання)
3. міркування про юридичну кваліфікацію правовідносин
4. висловлення емоцій і настрою
Засобом доказування є лише відомості про факти, ті факти, які мають значення для справи.
Види пояснень сторін і третіх осіб:
1. - Письмові
- Усні
У відповідності з принципом диспозитивності, сторони можуть обмежуватись тільки поданням письмових пояснень, особисто не бути присутніми на засіданнях, а вести справи через свого представника.
2. Другий вид пояснень сторін і третіх осіб є:
- твердження
- визнання
Твердження – це відомості про факти, які відповідають процесуальним інтересам сторони, чи третіх осіб, яка дає твердження.
Визнання – це повідомлення стороною відомостей про факти, які ідуть врозріз з її процесуальними інтересами:
1.судове
2. досудове
Стаття 62 – визнання стороною фактів, на яких інша сторона базує свої вимоги чи заперечення для суду, не є обов язковим. Суд може вважати визнаний факт встановленим, якщо у нього немає сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи і не зроблено стороною під впливом обману, насильства, погрози чи з метою приховати істину. Визнання може зробити як відповідач так і позивач по справі.
Визнання, яке робить відповідач поділяється на два види:
1. визнання фактів
2. визнання позову
Визнання фактів - вважається доказом по справі.
Визнання позову – не може розглядатися як прямий доказ, поки відповідач не визнає кожен окремий факт по справі.
Є певна особливість в оцінці пояснень судом, оскільки фактичні дані, які підлягають оцінці повідомляються особами, зацікавленими в результатах розгляду справи, тобто може подаватися у перекрученому вигляді, вигаданими, тому пояснення сторін повинен оцінювати в сукупності. Суд не має права презумпцію брехні в поясненнях сторін.
Покази свідків.
Свідок – це будь – яка особа, якій відомі обставини, які мають значення по справі.
Свідок – це юридично зацікавлена особа, але може мати іншу зацікавленість у результатах вирішення справи (оскільки свідок є товаришем, родичем, підлеглим по роботі сторони).
До 1923 року в законодавстві СРСР: якщо стороною було заявлено, що свідок по справі є зацікавлений у вирішення справи чи перебуває в особливих відносинах з іншою стороною, він не допитувався в якості свідка по цій справі.
Тепер вважається, що попередження про кримінальну відповідальність є достатнім. Головуючий зобов язаний з ясувати у яких стосунках свідок перебуває з учасниками процесу.
Свідками не можуть бути:
1. представники по цивільній справі і захисники по кримінальній справі по обставинах, які стали їм відомі у зв язку з виконанням обов язків представника чи захисника
2. особи, які через свої фізичні чи психічні вади не здатні правильно сприймати факти чи давати письмові пояснення про них.
Свідками можуть бути і діти, мінімальний віковий рівень, найнижча вікова межа не встановлюється.
Зміст показань свідка поділяється на дві частини:
- на загальну
- на спеціальну
Загальна частина – це є відомості про особу свідка, його відношення до сторін і до справи.
Спеціальна – це інформація що має доказове значення.Не з ясовано, чи має право суд враховувати ті покази свідка, стосовно яких він не може сказати, звідки він це знає. Є думка, що суд повинен врахувати і оцінити в сукупності з іншими доказами по справі.
Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за статтями 178, 179 КК.
Неповнолітні не попереджаються про кримінальну відповідальність (це особливості допиту неповнолітніх).
Свідки наділені такими правами:
1. право залишитися в залі суду до закінчення судового засідання після дачі показів за згодою сторін (стаття 182)
2. свідок може користуватися письмовими замітками, але у виняткових випадках (ст.. 183)
3. право відмовитися давати покази, коли вони стосуються себе, членів сім ї і близьких родичів (стаття 63 Конституції)
4. право не з явитися на судове засідання і давати покази за місцем свого проживання, якщо по об єктивних причинах свілок не може з явитися в судове засідання.
Обов язки свідків:
1. з явитися в суд за викликом
2. дати правдиві свідчення
- за невиконання першого обов язку може настати відповідальність у вигляді накладення штрафу чи примусовий привід до суду
- за невиконання другого обов язку – кримінальна відповідальність за статтею 384 – 385. Не несуть відповідальність свідки до 16 років.
З врахуванням людської психіки закон передбачає ряд правил дослідження свідоцьких показів:
1. свідки допитуються після пояснень сторін і третіх осіб
2. до моменту отримання пояснень сторін всі свідки видаляються в іншу кімнату
При оцінці показів свідків труднощі виникають тоді, коли вони мають певну (неюридичну зацікавленість).
Письмові докази – це всякого роду документи, акти, листування службового чи особистого характеру, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.
Думка Трушнікова – письмові докази – це предмети матеріального світу, які змістом нанесених на них за допомогою письмових знаків здатні підтвердити чи спростувати факти, які цікавлять суд, якщо при цьому відомості про факти виходять від осіб, які не є сторонами, третіми особами, експертами і не залежно від їх процесуального становища.
На предметах матеріального світу за допомогою умовних знаків: букв, цифр, нот з хімічним чи механічним способом може закріплятись певна інформація.
Письмові докази формуються як правило до виникнення процесу. Письмовий доказ може бути на папері, дереві, металі камені – на будь – яких предметах матеріального світу.
Письмові докази класифікують:
1 – офіційні
- неофіційні
2. - розпорядчі
- інформативні
3. - прості
- нотаріально посвідчені
4. – копії
- оригінали
Стаття 47 – особа яка порушує клопотання про витребування письмових доказів повинна:
1.докладно зазначити який письмовий доказ вимагається
2. підстави з яких вона вважається, що письмовий доказ має інша особа
3. обставини, які може підтвердити цей доказ
Стаття 48 – за неподання без поважних причин письмового доказу штраф до 17 гривень, який не звільняє від обов язку подати доказ.
Стаття 50 – письмові докази, як правило подаються в оригіналі. На прохання осіб, після того як рішення набере законної сили, оригінал повертається, а залишається копія.
Досліджувати письмові докази шляхом прочитання і обов язкового пред явлення учасникам для ознайомлення. Суддя може обґрунтувати лише доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Стаття 187 – особливості оголошення особистого листування і телеграфних повідомлень громадян.
Фіктивні (підроблені) письмові докази – якщо це буде встановлено судом, вилучаються з предмету дослідження і може бути порушена кримінальна справа.
Речові докази.
Стаття 52 – це предмети, які за своїми властивостями свідчать про обставини які мають значення для справи.
До набрання рішенням законної сили зберігаються у справі або за окремим актом у номері схову суду (чи в архіві).
Речі, які не можуть бути доставлені до суду, зберігаються в місці їх знаходження, вони повинні бути описані, опечатані, сфотографовані.
Після набрання рішенням законної сили, повертаються тим особам від кого були одержані або передаються особам за якими суд визнав право на цей доказ. Предмети, які не можуть знаходитись у громадян, передаються державним установам, підприємствам і організаціям. Продукти, інші речі, які швидко псуються, негайно оглядаються судом з повідомленням про призначення огляду осіб які беруть участь у справі. Після огляду ці продукти повертаються особам, від яких вони були одержані. або передаються підприємствам, установам, організаціям, які можуть їх використати за призначенням. А ці підприємства, установи організації повинні повернути володільцеві предмети того ж роду , якості або їх вартість.
Дослідити дають для огляду кожному учаснику судового засідання: чи буде фотографування речового доказу, речові докази чи письмові докази по справі. Речові докази мають пред являтися для впізнання в кількості не менше трьох об єктів.
|
|
|
