Конвенція 164

Вид материала

Документы

Содержание Посібника з надання першої медичної допомоги при нещасних випадках, пов’язаних з небезпечними речовинами

Подобный материал:

• Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 1113.22kb.
• Проекта, 189.62kb.
• Конвенція про захист прав людини І основоположних свобод (далі Конвенція) сьогодні, 103.53kb.
• Актуальные проблемы формирования личности врача у студентов-медиков: материалы уш межд, 43.58kb.
• Конвенція Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо, 362.35kb.
• Дама с собачкой       Впервые "Русская мысль", 1899, No XII, стр. 149-164, с подзаголовком:, 208.52kb.
• Конвенція про права дитини, 372.57kb.
• Конвенція про права дитини, 375.01kb.
• Конвенція про міждержавний лізинг, 214.26kb.
• Європейська Культурна Конвенція; ст. 26, 59 закон, 190.62kb.

КОНВЕНЦІЯ 164


Конвенція про охорону здоров’я та медичне
обслуговування моряків¹


Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 24 вересня 1987 року на свою сімдесят четверту сесію,

беручи до уваги положення Конвенції 1946 року про медичний огляд моряків, Конвенції (переглянутої) 1949 року про приміщення для екіпажу, Конвенції 1970 року про приміщення для екіпажу (додат­кові положення), Рекомендації 1958 року щодо суднових аптечок, Рекомендації 1958 року щодо медичних консультацій в морі та Конвенції і Рекомендації 1970 року про запобігання нещасним випадкам серед моряків,

беручи до уваги положення Міжнародної конвенції 1978 року про норми навчання, атестації та несення вахт для моряків у питаннях підготовки для надання першої медичної допомоги при нещасних випадках або хворобі, які можуть мати місце на борту судна,

зазначаючи, що для забезпечення успіху заходів у галузі охорони здоров’я та медичного обслуговування моряків важливим є підтримання тісного співробітництва у відповідних галузях між Міжнародною організацією праці, Міжнародною морською організацією і Все­світньою організацією охорони здоров’я,

зазначаючи, що нижченаведені норми були відповідно розроблені за співробітництва Міжнародної морської організації та Всесвітньої організації охорони здоров’я і що пропонується продовжувати спів­робітництво з ними у застосуванні цих норм,

ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо охорони здоров’я та медичного обслуговування моряків, що є четвертим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього восьмого дня жовтня місяця тисяча дев’ятсот вісімдесят сьомого року нижченаведену конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1987 року про охорону здоров’я та медичне обслуговування моряків.

Стаття 1

1. Ця Конвенція охоплює всі морські судна, котрі є державною або приватною власністю, зареєстровані на території будь-якого члена Організації, для якого ця Конвенція є чинною, котрі звичайно використовуються в торговельному мореплавстві.

2. Компетентний орган влади тією мірою, наскільки він вважає це прак­тично здійсненним, застосовує після консультації з представницькими організаціями власників рибальських суден та рибалок положення цієї Конвенції щодо комерційного морського рибальства.

3. Якщо виникають будь-які сумніви щодо того, чи повинно те чи інше судно вважатися, в цілях цієї Конвенції, зайнятим торговельним мореплавством або комерційним морським рибальством, то це питання вирішується компетентним органом влади після консультації з зацікавленими організаціями судновласників, моряків і рибалок.

4. В цілях цієї Конвенції термін “моряк” означає будь-яку особу, котра виконує будь-які функції на борту морського судна, до якого застосовується ця Конвенція.

Стаття 2

Ця Конвенція набуває чинності за допомогою національного законодавства або правил, колективних угод, правил внутрішнього розпорядку, арбітражних чи судових рішень або інших засобів, які відповідають національним умовам.

Стаття 3

Кожний член Організації за допомогою національного законодавства чи правил покладає на судновласників відповідальність за належний санітарно-гігієнічний стан суден.

Стаття 4

Кожний член Організації забезпечує вжиття заходів щодо охорони здоров’я і медичного обслуговування моряків на борту судна, які:

1. 
   забезпечують застосування до моряків будь-яких загальних положень щодо охорони здоров’я і медичного обслуговування на виробництві, які застосовуються до морської професії, а також спеціальних положень, які прямо стосуються роботи на борту судна;
   
2. спрямовані на те, щоб морякам забезпечувалися охорона здоров’я і медичне обслуговування, порівнювані, у міру можливості, з тими, які зви­чайно надаються працівникам на березі;
   
3. гарантують морякам право невідкладного звернення до лікаря в порту заходу, якщо це можна практично здійснити;
   
4. забезпечують, щоб, відповідно до національного законодавства і практики, медична допомога і заходи з охорони здоров’я під час праці моряка за договором надавались йому безплатно;
   
5. не обмежуються лікуванням хворих або травмованих моряків, охоплюють і заходи профілактичного характеру, у яких особлива увага при­діляється розробленню програм щодо охорони здоров’я і санітарного просвітництва, щоб моряки самі могли відігравати важливу роль у зниженні випадків захворювань серед них.
   

Стаття 5

1. Кожне судно, на яке поширюється дія цієї Конвенції, зобов’язане мати суднову аптечку.

2. Вміст суднової аптечки і медичне обладнання, які є на борту, визначає компетентний орган влади, враховуючи такі фактори, як тип судна, кількість осіб, котрі перебувають на його борту, а також характер, порт призначення і тривалість рейсів.

3. Ухвалюючи або переглядаючи національні положення щодо вмісту аптечок і медичного обладнання на борту, компетентний орган влади бере до уваги такі міжнародні рекомендації в цій галузі, як останнє видання Міжнародного посібника з медичного обслуговування на суднах і Перелік основних лікарських засобів, опубліковані Всесвітньою організацією охорони здоров’я, а також прогрес у галузі медичних знань і апробовані методи лікування.

4. Суднові аптечки та вміст їх, а також медичне обладнання мають перебувати в належному стані та оглядатися через регулярні проміжки часу, що не перевищують 12 місяців, відповідальними особами, призначеними компетентним органом влади, які перевіряють терміни придатності та умови зберігання всіх медикаментів.

5. Компетентний орган забезпечує, щоб вміст суднових аптечок був зазначений у списках і забезпечений ярликами із зазначенням назв медикаментів на додаток до фірмового найменування їх, а також термінів і умов зберігання та відповідав медичному посібникові, котрий застосовується у національному масштабі.

6. Компетентний орган забезпечує в разі, коли вантаж, класифікований як небезпечний, не включений до останнього видання Посібника з надання першої медичної допомоги при нещасних випадках, пов’язаних з небезпечними речовинами, опублікованого Міжнародною морською організацією, щоб капітан судна та інші зацікавлені особи отримували потрібну інформацію про характер речовин, ризики, які вони можуть спричинити, про потрібні засоби індивідуального захисту, про відповідні медичні процедури і про конкретні протиотрути. Такі конкретні протиотрути і засоби індивідуального захисту повинні бути на борту судна при перевезенні небезпечних речовин.

7. В екстрених випадках та у разі, коли лікарський засіб, призначений моряку кваліфікованим медиком, відсутній в судновій аптечці, судновласник повинен зробити все необхідне для того, щоб отримати його якомога швидше.

Стаття 6

1. На кожному судні, на яке поширюється дія цієї Конвенції, має бути судновий медичний посібник, затверджений компетентним органом.

2. У медичному посібнику пояснюється, як користуватися вмістом суднової аптечки, він складається таким чином, щоб особи, які не є лікарями, могли проводити лікування хворих або травмованих осіб на борту судна як з використанням медичної консультації по радіо чи через супутниковий зв’язок, так і без неї.

3. Приймаючи або переглядаючи судновий медичний посібник, який використовується на національному рівні, компетентний орган влади бере до уваги міжнародні рекомендації в цій галузі, включаючи останнє видання Міжнародного посібника з медичного обслуговування на суднах і Посібника з надання першої медичної допомоги при нещасних випадках, пов’язаних з не­безпечними речовинами.

Стаття 7

1. Компетентний орган влади забезпечує за допомогою заздалегідь створеної системи, щоб судна в морі отримували медичну консультацію по радіо або через супутниковий зв’язок, включаючи консультацію спеціаліста, в будь-який час дня чи ночі.

2. Такі медичні консультації, у тому числі передача медичних текстів по радіо або через супутниковий зв’язок між судном та тими, хто перебуває на березі та дає консультацію, повинні бути безплатними для всіх суден, незалежно від території реєстрації їх.

3. Для забезпечення оптимального використання можливостей отримання медичної консультації по радіо або через супутниковий зв’язок потрібно, щоб:

1. 
   усі судна, на які поширюється дія цієї Конвенції, обладнані радіоустановками, мали повний список радіостанцій, через які можна отримати медичну консультацію;
   
2. усі судна, на які поширюється дія цієї Конвенції, обладнані системою супутникового зв’язку, мали повний список берегових наземних станцій, через які можна отримати медичну консультацію;
   
3. ці списки поновлювалися і зберігалися у особи, відповідальної за зв’я­зок на борту судна.
   

4. Моряки на борту судна, які дають запит на медичну консультацію по радіо або через супутниковий зв’язок, повинні бути навчені користуванню медичним посібником судна та медичним розділом самого останнього видання Міжнародного коду сигналів, опублікованого Міжнародною морською організацією для того, щоб вони могли розуміти, яка саме інформація по­трібна лікареві, котрий надає консультацію, а також розуміти отримувану консультацію.

5. Компетентний орган влади забезпечує, щоб лікарі, які надають медичні консультації згідно з цією статтею, отримували відповідну професійну підготовку і були знайомі з умовами на борту судна.

Стаття 8

1. Усі судна, на які поширюється дія цієї Конвенції, чисельність команди яких становить 100 і більше осіб і які звичайно перебувають у між­на­родному плаванні більш трьох днів, мають лікаря у складі команди, котрий відповідає за надання медичної допомоги.

2. Національне законодавство або правила визначають, які інші судна повинні мати лікаря у складі команди, беручи до уваги, серед іншого, такі фактори, як тривалість, характер і умови рейсу, а також кількість моряків на борту.

Стаття 9

1. Усі судна, на які поширюється дія цієї Конвенції та які не мають лікаря на борту, мають у складі команди принаймні одну або кілька при­значених осіб, відповідальних за медичне обслуговування і видачу ліків як частину своїх звичайних обов’язків.

2. Особи, відповідальні за медичне обслуговування на борту та які не є лікарями, повинні отримувати задовільні знання після закінчення затвер­дженого компетентним органом влади курсу теоретичної та практичної підготовки в галузі медицини. Цей курс повинен включати:

1. 
   для суден тоннажністю менш як 1600 тонн, які звичайно можуть отримати кваліфіковану медичну допомогу і медичне обслуговування в межах восьмигодинного плавання, — елементарну підготовку, яка надає таким особам можливість вживати негайних ефективних заходів при нещасних випадках або захворюваннях, які можуть трапитися на борту, і використовувати медичну консультацію по радіо або через супутниковий зв’язок;
   
2. для всіх інших суден — більш складну медичну підготовку, до якої вхо­дять практична підготовка у відділенні невідкладної медичної допомоги/травматологічному відділенні лікарні, якщо це можливо, і підготовка з таких методів рятування життя, як внутрішньовенна терапія, що надає зацікавленим особам можливість ефективно брати участь у координованих системах надання медичної допомоги на борту суден, які перебувають у морі, та забезпечувати хворим або травмованим задовіль­ний рівень медичного обслуговування протягом ймовірного перебування їх на борту судна. У міру можливості така підготовка повинна проводитись під контролем лікаря, який володіє глибокими знаннями і розумінням медичних проблем моряків та обставин, пов’язаних з їхньою професією, включаючи спеціальні знання з питань надання медичної допомоги по радіо або через супутниковий зв’язок.
   

3. Курси, зазначені у цій статті, повинні проводитись на основі останнього видання Міжнародного посібника з медичного обслуговування на суднах, Посібника з надання першої медичної допомоги при нещасних випадках, пов’язаних з небезпечними речовинами, Iнструкції до Міжнародного посібника з навчання моряків, опублікованих Міжнародною морсь­кою організацією, а також медичного розділу Міжнародного коду сигналів і на основі аналогіч­них національних посібників.

4. Особи, зазначені в параграфі 2 цієї статті, а також будь-які інші моряки, які можуть бути призначені компетентним органом влади, проходять приблизно кожні п’ять років курси підвищення кваліфікації, щоб зберегти та підвищити рівень своїх знань і навичок та ознайомитися з новими методами.

5. Усі моряки під час проходження мореплавної професійної підготовки отримують знання стосовно невідкладних заходів, яких слід вживати в разі нещасних випадків або в разі виникнення інших надзвичайних медичних обставин на борту.

6. Крім особи або осіб, відповідальних за медичне обслуговування на борту, спеціально визначений член або члени екіпажу отримують елементарну підготовку з медичного обслуговування, що дає змогу йому чи їм вживати термінових ефективних заходів при нещасних випадках або захворюваннях, які можуть виникнути на борту судна.

Стаття 10

Усі судна, на які поширюється дія цієї Конвенції, надають всю можливу медичну допомогу, якщо це можливо практично здійснити, іншим суднам, які можуть її потребувати.

Стаття 11

1. Усі судна тоннажністю 500 і більше тонн, якщо мають на борту 15 або більше осіб і перебувають у плаванні більше трьох днів, мають окреме госпітальне приміщення. Компетентний орган влади може пом’якшити цю вимогу для суден, які здійснюють прибережну торгівлю.

2. Усі судна тоннажністю від 200 до 500 тонн і буксири охоплюються цією статтею у міру можливості та практичного здійснення.

3. Ця стаття не охоплює судна переважно парусного плаву.

4. Госпітальне приміщення має розташовуватися у зручному й легко доступному місці, де пацієнти можуть комфортабельно розміститись і отримувати потрібний догляд за будь-якої погоди.

5. Госпітальне приміщення повинно бути обладнане таким чином, щоб полегшити проведення консультацій і надання першої медичної допомоги.

6. Розташування входу та ліжок, пристосування освітлення, вентиляції, опалення і водопостачання повинні бути такими, щоб забезпечувати комфорт і полегшувати лікування пацієнтів.

7. Кількість потрібних для госпіталізації ліжок визначається компетент­ним органом.

8. Для пацієнтів госпіталю забезпечуються окремі ватерклозети або в межах приміщення госпіталю, або у безпосередній близькості від нього.

9. Приміщення для госпіталізації не повинно використовуватися у будь-яких інших цілях, крім медичних.

Стаття 12

1. Компетентний орган влади розробляє для моряків стандартну форму медичної картки для використання лікарями, капітанами, спеціально обраними особами на суднах і госпіталями або лікарями на березі.

2. Форма спеціально розробляється таким чином, щоб полегшити об­мін медичною і пов’язаною з нею інформацією стосовно моряків між судном і берегом на випадок захворювання або травми.

3. Інформація, яка міститься у медичній картці, має конфіденційний характер і використовується виключно у медичних цілях.

Стаття 13

1. Члени Організації, для яких ця Конвенція є чинною, співробітничають один з одним у справі розвитку охорони здоров’я моряків і медичного обслуговування на борту суден.

2. Таке співробітництво може охоплювати такі питання:

1. 
   здійснення і координацію пошуку та рятування, організацію швидкої медичної допомоги та евакуацію тяжко хворих або травмованих на борту судна, використовуючи такі засоби, як системи, котрі періодично показують місце знаходження судна, центри координації рятування та рятувальні вертолітні служби, відповідно до положень Міжнародної конвенції 1979 року про пошуково-рятувальні роботи в морі, Настанова з пошуково-рятувальних робіт для торговельних суден і Настанова з пошуку та рятування, підготовлених Міжнародною морською організацією;
   
2. оптимальне використання рибальських суден з лікарем на борту і плавучих баз, які перебувають у морі та мають можливості госпіталізації та рятувальні засоби;
   
3. складання та ведення міжнародного списку лікарів і засобів медичної допомоги, які є в усьому світі, для надання невідкладної медичної допомоги морякам;
   
4. висадка моряків у портах для надання екстреної медичної допомоги;
   
5. репатріація моряків, госпіталізованих за кордоном, по можливості якнайшвидша, відповідно до медичних вказівок лікарів, відповідальних за лікування, з урахуванням побажань і потреб моряка;
   
6. надання персональної допомоги морякам у процесі репатріації, від­повідно до медичних вказівок лікарів, відповідальних за лікування, з урахуванням побажань та потреб моряка;
   
7. зусилля, спрямовані на створення центрів охорони здоров’я для моряків з метою:
   

i) ведення науково-дослідних робіт з питань стану здоров’я, лікування і профілактики захворювань серед моряків;

ii) підготовки медичного персоналу і персоналу служб охорони здоров’я в галузі морської медицини;

8. збір і оцінка статистики про професійний травматизм, захворювання і випадки зі смертельним результатом серед моряків, узагальнення і узгодження цієї статистики з наявними національними системами статистики про професійний травматизм, професійні захворювання та випадки зі смертельним результатом, яка охоплює інші категорії пра­цівників;
   
9. організація міжнародного обміну технічною інформацією, навчальними матеріалами і персоналом, а також міжнародних навчальних курсів, семінарів і робочих груп;
   
10. надання у розпорядження для усіх моряків спеціальних лікувальних і профілактичних медичних служб у портах або забезпечення їм можливості користуватися послугами загальних оздоровчих, медичних і реа­білітаційних служб;
    
11. організація репатріації тіл або попелу, відповідно до побажань родичів загиблих моряків, як тільки це стає практично можливим.
    

3. Основу міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров’я і медичного обслуговування моряків складають двосторонні або багатосторонні угоди чи консультації між членами Організації.

Стаття 14

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

Стаття 15

1. Ця Конвенція зв’язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровані Генеральним директором Міжнародного бюро праці.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Органі­зації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

Стаття 16

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково на­була чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого у попередньому параграфі десяти­річного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв’язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

Стаття 17

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх чле­нів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.

2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним дру­гого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату набуття чинності цією Конвенцією.

Стаття 18

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об’єднаних Націй повні дані щодо всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним згідно з положеннями попередніх статей.

Стаття 19

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

Стаття 20

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або част­ково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

1. 
   ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвен­ції, спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 16, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;
   
2. починаючи від дати набуття чинності новою, переглянутою конвенцією, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.
   

1. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Стаття 21

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.