Прокуратура україни загальні засади діяльності органів прокуратури
| Вид материала | Документы |
- Л. А. Сидорчук система правоохоронних органів україни навчально-методичний посібник, 2994.15kb.
- Верховна Рада України //Відомості Верховної Ради України. 2004. №3 С. 21. (Бібліотека, 169.74kb.
- Закон україни, 706.59kb.
- Закон україни, 745.76kb.
- Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у київській області наказ 07., 130.21kb.
- Китайская Народная Республика: Конституция и закон, 226.54kb.
- Генеральний прокурор україни наказ від 26 листопада 1998 року n 11 Про організацію, 176.29kb.
- Закон україни, 683.08kb.
- Україна врадіївська районна державна адміністрація миколаївської області розпорядження, 20.02kb.
- Постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року №268 „Про упорядкування, 21.85kb.
ТЕМА 9. ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ
1. Загальні засади діяльності органів прокуратури
2. Принципи діяльності органів прокуратури
3. Функції прокуратури
4. Акти прокурорського реагування
5. Система та структура органів прокуратури. Кадри органів прокуратури
Рекомендована література
1. Конституція України. – К, 2009. – 48с.
2. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991р. № № 1789 - ХІІ /Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України – 1991. – № 53. – Ст. 793 (Бібліотека офіційних видань).
3. Бараннік Р.В. Судові, правоохоронні та правозахисні органи України. Навчальний посібник. – К.: Дакор, КНТ, 2008. – 348с.
4. Гель А.П. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. /А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова. – Київ.: МАУП, 2004. – С.65-83.
5. Прокуратура України: законодавство, рішення Конституційного Суду України, накази та інш. організаційно-розпорядчі документи Ген. прокурора України /Ген. прокуратура України; за заг. ред. О.І. Медведька. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 576с.
6. Сухонос В.В. Організація і діяльність прокуратури в Україні: історія і сучасність: монографія. – Суми: ВДТ ”Університетська книга”. 2004. –348с.
7. Тимченко С.М. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник. – К.: ”Центр навчальної літератури”, 2004.– 108-121
1. Загальні засади діяльності органів прокуратури
Прокуратура України – це спеціалізований державний правоохоронний орган, на який покладено здійснення прокурорського нагляду за додержанням та правильним застосуванням законів України на всій території нашої держави.
Оскільки основним способом реалізації органами прокуратури своїх повноважень є здійснення прокурорського нагляду, тобто виконання особливої, контрольно-наглядової функції, цілком слушним є той факт, що вони не належать до жодної з трьох гілок державної влади (законодавчої, виконавчої та судової).
Конституційні засади діяльності прокуратури закріплені у Розділі VІІ Конституції України (ст.121-123), який носить відповідну назву – ”Прокуратура”.
Правовою основою діяльності органів прокуратури є: Конституція України, Закон України “Про прокуратуру”, інші законодавчі акти, а також укладені та ратифіковані Україною у встановленому законом порядку міжнародні договори.
Об'єктом прокурорського нагляду є виконавча діяльність державних органів влади, місцевого самоврядування, військових частин, політичних партій, громадських організацій, підприємств те установ, посадових осіб тощо.
Предметом прокурорського нагляду є Конституція і Закони України, які мають виконуватися всіма переліченими вище суб’єктами.
Таким чином, прокурорський нагляд — це одна з форм державної діяльності, мета якої полягає в забезпеченні точного і однакового розуміння і застосування законів всіма суб'єктами, які здійснюють правозастосовчі функції.
Відповідно до ст. 1 Закону України ”Про прокуратуру” (далі –Закон) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Це означає, що прокурорський нагляд носить загальнодержавний характер і не зводиться до будь-якої однієї галузі господарства або управління, не обмежується будь-якою територією, а поширюється на всі відомства та на всю територію України.
Завдання прокуратури закріплені у ст. 4 Закону, відповідно до якої діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:
1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень;
2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;
3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування.
У випадках виявлення порушень закону при здійсненні прокурорського нагляду, прокурор вживає відповідних заходів реагування з метою їх усунення.
2. Принципи діяльності органів прокуратури
Принципи організації та діяльності прокуратури України сформульовані в Конституції України та Законі ”Про прокуратуру”. Вони представляють собою ключові правові положення, основні засади, що виражають демократичну сутність прокурорського нагляду, визначають особливості організації і діяльності органів прокуратури, а також характер повноважень прокурорів і правових засобів їх реалізації. Зокрема до них належать принципи: централізації, незалежності; захисту прав громадян на засадах їх рівності перед законом, публічності та гласності; позапартійності; єдності; законності; поєднання єдиноначальності в організації роботи органів прокуратури з колегіальністю при прийнятті найбільш важливих рішень. Розкриємо коротко зміст цих принципів.
Принцип законності - зобов'язує органи прокуратури неухильно й точно виконувати всі норми Конституції та законів України. Відповідно до ст.8 Конституції в Україні. визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є пріоритетним у правовій державі, якою є Україна. Крім того, ст. 6 Конституції передбачає, що всі органи державної влади повинні діяти виключно в межах своїх повноважень, визначених Конституцією та Законами України.
Принцип єдності та централізації полягає у тому, що всі органи прокуратури складають собою єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.
Діяльність всіх органів прокуратури – АРК, областей, міст Києва та Севастополя, міських, районних, міжрайонних, військових та інших – направляється з єдиного центру, і всі вони підпорядковуються Генеральному прокурору України. Відповідальні працівники прокуратури також призначаються Генеральним прокурором України. Крім того, єдність системи органів прокуратури обумовлена спільними завданнями, функціями, принципами діяльності, а також повноваженнями з виявлення правопорушень і засобами реагування на них.
Принцип незалежності реалізується через те, що органи прокуратури здійснюють свої повноваження незалежно від впливу будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів. Цей принцип нерозривно пов'язаний з принципом централізації системи органів прокуратури та свідчить про її незалежність від інших державних органів влади та управління, крім Верховної Ради України. Проте реалізація принципу незалежності не свідчить про повне відокремлення прокуратури від інших органів державної влади та управління. Прокуратура є органом держави, і її діяльність будується на взаємодії з іншими органами держави.
Крім того у ст. 7 Закону нормативно закріплені гарантії незалежності прокуратури:
– втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину, забороняється;
– вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом;
– звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що знаходяться у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення тощо.
У контексті змісту цього принципу заслуговує на увагу рішення КСУ від 11 квітня 2000 року № 4-рп/2000 (справа про запити народних депутатів України до прокуратури), у якому зокрема зазначено, що народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах.
Принцип захисту прав громадян на засадах їх рівності перед законом полягає у тому, що органи прокуратури захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом (ст. 24 Конституції), незалежно від національного або соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак. Прокурор наглядає за тим, щоб не було допущено прямих або непрямих обмежень прав громадян або надання прямих чи непрямих переваг за вказаними ознаками і переслідує по закону винних у цьому.
Зміст принципу публічності (офіційності) полягає у тому, що органи прокуратури вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлюючи порушені права і притягаючи у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення. Для виконання цих обов'язків прокурори наділені відповідними повноваженнями і засобами їх реалізації. В залежності від ступеня небезпеки допущеного порушення закону прокурор повинен прийняти міри по притягненню винної особи до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної чи матеріальної відповідальності, або до мір суспільного впливу.
Принцип гласності полягає у тому, що органи прокуратури діють гласно, інформуючи державні органи влади і громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.
Інформування органів державної влади і громадськості про стан законності та заходи з її укріплення є обов'язком прокуратури. Прокурори повинні підтримувати постійний зв'язок із ЗМІ, висвітлювати в пресі, по радіо і телебаченню результати своєї діяльності щодо укріплення законності, інформувати населення про прийняті заходи в рамках виконання основних завдань, покладених на відомство. Крім того, не менш як один раз на рік Генеральний прокурор України зобов'язаний інформувати Верховну Раду про стан законності в державі.
Принципи позапартійності та несумісництва полягають у тому, що працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів, а також займатися будь-якою підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю крім викладацької, наукової та творчої.
Принцип поєднання єдиноначальності та колегіальності в діяльності прокуратури полягає у тому, що поряд із суворо встановленим порядком субординації та підпорядкування прокурорів нижчестоящої ланки прокурорам вищої ланки, а також координацією діяльності всією прокурорською системою Генеральним прокурором України в органах прокуратури створюються дорадчі органи - колегії, які розглядають найважливіші питання діяльності цих органів.
Крім того, до інших засад, передбачених Законом, що суттєво впливають на статус прокуратури та визначають особливості діяльності її органів, належать:
– обов'язковість виконання вимог прокурора (ст. 8 Закону). Вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність;
– участь у засіданнях органів державної влади і управління (ст. 9 Закону). Генеральний прокурор України і його заступники мають право брати участь у засіданнях Верховної Ради України, Верховної Ради АРК, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК, колегій міністерств та інших органів виконавчої влади, а також місцевих Рад, їх виконавчих комітетів, комісій та інших органів управління.
– координація діяльності по боротьбі із злочинністю (ст. 10 Закону). Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори координують діяльність по боротьбі із злочинністю, яка здійснюється органами внутрішніх справ, органами служби безпеки, органами податкової міліції, органами митної служби, Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України та іншими правоохоронними органами. З цією метою прокурори можуть скликати координаційні наради, організовувати робочі групи, ~ витребувати статистичну та іншу необхідну інформацію;
– право невідкладного прийому (ст. 11 Закону). Генеральний прокурор України має право бути невідкладно прийнятим Головою ВР України, Президентом України, Прем'єр-міністром України. Прокурор АРК має право бути невідкладно прийнятим Головою Верховної Ради АРК Крим і головою Уряду АРК. Прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міські і прирівняні до них інші прокурори мають право бути невідкладно прийнятими керівниками, іншими посадовими особами відповідних органів державної влади та управління, підприємств, установ і організацій.
3. Функції прокуратури
Прокуратура, як і інші державні органи, виконує специфічні, притаманні тільки їй функції. Функції прокуратури визначаються як головні напрямки діяльності прокуратури, що безпосередньо виражають її сутність та призначення.
Основні функції (повноваження) прокуратури закріплені у ст. 121 Конституції України і до них належать:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
Взагалі всі функції прокуратури можуть бути класифіковані на наглядові і ненаглядові. Перші дві – ненаглядові, оскільки передбачають участь прокурора при розгляді справ у судах, а дві останні належать до наглядових.
Ст. 121 Конституції серед функцій прокуратури не передбачає такі види прокурорської діяльності як нагляд за додержанням і застосуванням законів (загальний нагляд) і досудове слідство. Поряд із цим, у п. 9 розділу XV Конституції ”Перехідні положення” передбачено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію досудового слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Надання цим двом функціям статусу тимчасових було обумовлене тим, що Україна, взявши курс на вступ до Ради Європи, взяла на себе зобов'язання змінити роль та функції прокуратури шляхом перетворення її в орган, який відповідатиме принципам цієї міжнародної організації (Висновок № 190 (1995) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо заявки України на вступ до Ради Європи, Страсбург, 26 вересня 1995 року).
Розглянемо кожну із прокурорських функцій детальніше.
Підтримання державного обвинувачення в суді (ст.ст. 34-43 Закону) передбачає, що прокурор, який бере участь у розгляді справ у судах сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ, а також постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі. Реалізуючи одну з основних засад судочинства – змагальність сторін, прокурор виступає в процесі, представляючи одну зі сторін – обвинувачення. Підтримка державного обвинувачення в суді є службовим обов'язком кожного прокурора. Відповідно до ст. 35 Закону прокурор може вступити в справу в будь-якій стадії процесу якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, ким би вони не допускалися. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання. Підтримуючи державне обвинувачення в суді, прокурор бере участь у дослідженні доказів (у допиті підсудного, потерпілого, свідків, дослідженні висновків експертів і речових доказів); бере участь у судових дебатах, виступаючи з обвинувальною домовою, в якій аналізує докази, що досліджувались під час судового слідства; подає суду свої обміркування щодо застосування кримінального закону, міри покарання підсудному, вирішення цивільного позову та інших питань, що мають значення при винесенні судом рішення по справі.
Як і будь-який учасник процесу, прокурор має право робити перед судом відповідні заяви і вносити клопотання, а в разі незгоди із судовим рішенням –- направляти апеляційні чи касаційні скарги у встановлений законом строк до апеляційної чи касаційної інстанції.
Прокурор може відмовитися від підтримання обвинувачення у разі, коли при розгляді справи він дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного. Відмова від обвинувачення означає, що, на думку прокурора, підсудний має бути виправданий. Крім того, під час судового розгляду до закінчення судовий прокурор вправі змінити пред'явлене особі обвинувачення.
Важливими повноваженнями прокурор наділений і в цивільному судочинстві. Беручи участь у судовому розгляді цивільних справ, прокурор сприяє суворому додержанню матеріального законодавства та норм цивільного судочинства. Для цього він наділений низкою повноважень:
- правом звертатися до суду із заявою про захист прав та інтересів інших осіб;
- вступати у справу в будь-якій стадії процесу;
- ознайомитися з матеріалами цивільної справи, навіть якщо він не брав участі у процесі, тощо.
Отже підтримання державного обвинувачення в суді за своєю суттю є діяльністю прокурора, яка складається з аналізу матеріалів справи і доказування вини особи в суді, а також сприяння винесенню законного, обґрунтованого та справедливого рішення по справі.
Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави. Отже, прокурор у межах своєї компетенції діє як представник держави, маючи при цьому усі процесуальні права суб'єкта, якого він представляє.
Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження, а підставою представництва інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Формами представництва є:
- звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;
- участь у розгляді судами справ. Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили;
- внесення апеляційної чи касаційної скарги на судові рішення або заяви про їх перегляд в порядку виключного провадження.
Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (ст. ст. 29-33 Закону) має своїм предметом додержання законів названими органами у їх діяльності.
Прокурорський нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство має своїм завданням сприяти:
1) розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;
2) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;
3) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;
4) охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством;
5) здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.
Повноваження прокурора в цій сфері регламентуються кримінально-процесуальним законодавством (ст. 227 КПК України), яке наділяє прокурора цілою низкою повноважень, в тому числі:
1) вимагати від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини;
2) перевіряти не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини;
3) скасовувати незаконні і необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;
4) давати письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини;
6) брати участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадити окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі;
7) санкціонувати проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у певних, передбачених кримінально-процесуальним законом, випадках;
8) продовжувати строк розслідування у випадках і в порядку, встановлених КПК України;
9) давати згоду або подавати до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під вартою;
10) повертати кримінальні справи досудового слідства зі своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування.
Вказівки прокурора, адресовані органу дізнання і досудового слідства у зв’язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, подані у порядку, передбаченому КПК України, є для цих органів обов'язковими. У разі потреби прокурор має право доручати керівникам органів досудового слідства, дізнання, внутрішніх справ, національної безпеки проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону та забезпечення повного розкриття діянь, що містять ознаки злочину.
Особливої уваги з боку прокурорського нагляду вимагають органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність. ОРД – це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. При цьому слід враховувати, що саме при здійсненні оперативно-розшукових заходів найбільшою мірою можуть бути обмежені чи порушені права та свободи громадян щодо, наприклад, таємниці листування, телефонних розмов, недоторканності житла тощо. Поряд з цим, при здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю прокурор не втручається безпосередньо в цю діяльність, а лише зобов'язаний забезпечувати законність і обґрунтованість заходів, що проводяться.
Після закінчення досудового розслідування прокурор підписує обвинувальний висновок зі справи і направляє її до суду, після, чого підтримує державне обвинувачення в суді і навіть має право апеляційного чи касаційного оскарження судових рішень.
Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян (ст. 44-45 Закону) має своїм предметом додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, в установах виконання покарань, інших установах що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом; додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків. Отже, основним завданням діяльності прокуратури в цьому напрямку є не допустити порушення прав і законних інтересів громадян, засуджених до позбавлення волі, а також осіб, обмежених у свободі і внаслідок цього не здатних повною мірою реалізувати своє право на захист.
Прокурор при виконанні обов'язків у цій галузі нагляду має наступні права та обов'язки:
1) у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;
2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;
3) прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, обмеження чи позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.
Безпосередньо формами виявлення порушень закону при виконанні цієї функції є такі: розгляд заяв і скарг засуджених, затриманих та інших громадян і організацій щодо порушення закону, який визначає умови і порядок виконання вироку або затримання; ознайомлення з документами, на підставі яких цих осіб засуджено або затримано; відвідування установ, у яких тримаються засуджені чи затримані особи, та їх опитування; участь у судових засіданнях, на яких суддя розглядає питання, пов'язані із виконанням вироку тощо.
Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.
Нагляд за додержанням і застосуванням законів (загальний нагляд) як функція прокуратури, передбачений п. 9 Перехідних положень до Конституції України, а також ст.ст. 19, 20 Закону. Відповідно до п. 9 Перехідних положень загально наглядова діяльність підлягає вилученню із компетенції прокуратури лише після створення правових та організаційних умов для виконання цієї функції іншими державними органами. Окремими кроками у цьому напрямку стали створені за останні роки такі інституції як Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Рахункова палата, Антимонопольний комітет; органи, що забезпечують захист прав споживачів тощо. Проте існує також думка, що функція нагляду за додержанням і застосуванням законів із розряду тимчасових для прокуратури, залишиться і надалі та буде визнана на конституційному рівні за цим органом.
Предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є:
1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам;
2) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;
3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів – також з власної ініціативи прокурора.
При виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право:
1) опротестовувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб;
2) вносити подання або протести на рішення місцевих Рад залежно від характеру порушень;
3) порушувати у встановленому законом порядку кримінальні справи, дисциплінарні провадження або провадження про адміністративні правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій;
4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону;
5) вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли;
6) звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Досудове слідство в органах прокуратури (ст. 17 Закону) відповідно до конституційних Перехідних положень, з 1996 року є тимчасовою функцією, яку прокуратура продовжує виконувати до сформування системи досудового слідства та до введення в дію законів, що регулюють її функціонування.
Сутність цієї функції полягає у досудовому розслідуванні певної категорії кримінальних справ для їх подальшого розгляду у суді по суті. Відповідно до ст. 112 КПК України ”Підслідність”, прокуратура провадить досудове розслідування, як правило, в особливо складних та резонансних справах у сферах порушення виборчих, трудових та інших особистих прав та свобод людини і громадянина; господарської діяльності; режиму охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; встановленого порядку відправлення правосуддя, а також у всіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище тощо.
4. Акти прокурорського реагування
Статтями 21-24 Закону передбачено перелік та зміст актів прокурорського реагування, які застосовуються у процесі виконання прокуратурою функції нагляду за додержанням і застосуванням законів у випадках встановлення порушень норм чинного законодавства. До них належать: протест, припис, постанова та подання.
Протест (ст. 21 Закону) – це документ, який виноситься прокурором або його заступником на акт, що суперечить закону, виданий органом державного управління, а також на дії посадової особи, що не відповідають закону. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи чи поновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.
У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом 15 днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.
Припис (ст. 22 Закону) – це документ прокурора або його заступника, який містить звернення до органу або службової особи з вимогою про негайне його виконання і усунення очевидного порушення закону з метою уникнення можливого нанесення суттєвої шкоди інтересам держави, підприємствам, установам, організаціям або громадянам. Вимоги письмового припису носять імперативний характер: відмінити правовий акт, привести його у відповідність з законом, відновити порушене право, виконати дії необхідні для уникнення суттєвої шкоди, утриматись від виконання дій, тощо.
Письмовий припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурор. При незгоді з вимогою, яка міститься в приписі, орган або посадова особа може оскаржити його вищестоящому прокуророві, який зобов'язаний розглянути скаргу на протязі 10 днів, або до суду.
Постанова (ст. 24 Закону) – це документ прокурора або його заступника, яким по відношенню до посадової особи або громадянина порушується дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення, або кримінальна справа. У постанові міститься наступне: обставини порушення закону; обґрунтування винуватості посадової особи або громадянина; вказівки на порушення конкретних норм матеріального права; правове обґрунтування виду відповідальності.
Постанова прокурора про порушення дисциплінарного або адміністративного провадження підлягає розгляду не пізніше ніж в 10-ти денний строк після її надходження. Закон зобов'язує органи чи посадових осіб повідомляти прокурора про результати розгляду постанови про порушення дисциплінарного або адміністративного провадження.
Подання (ст. 23 Закону) - це звернення прокурора або його заступника до повноважного державного органу, громадської організації або посадової особи, яке містить аналіз порушень закону, причин цих порушень і умов, які їм сприяли, а також вимоги про їх усунення. В поданні можуть також міститися вимоги прокурора про притягнення посадової особи, винуватої в порушенні закону до дисциплінарної, адміністративної або матеріальної відповідальності.
Подання підлягає негайному розгляду і не пізніше як у місячний термін мають бути прийняті конкретні заходи по усуненню порушень закону. Про результати розгляду подання повідомляється прокурор. Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день засідання прокурору, який вправі особисто взяти участь у його розгляді.
5. Система та структура органів прокуратури. Кадри органів прокуратури
Прокуратура України являє собою єдину централізовану систему органів, які пов`язані спільними завданнями та функціями і будується у відповідності з державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України, а також за функціональними ознаками.
До системи органів прокуратури входять:
– Генеральна прокуратура України;
– прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних);
– міські, районні, міжрайонні прокуратури;
– спеціалізовані прокуратури, які утворюються за функціональною ознакою (природоохоронні, транспортні, з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах), функціонують на правах міжрайонних та підпорядковуються прокурору області;
– військові прокуратури. Структура системи військових прокуратур не співпадає з адміністративно-територіальним устроєм України, оскільки вона будується відповідно до структури Збройних сил України (Центральний, Північний та Південний регіони, Військово - морські сили, гарнізони).
Вищою ланкою системи є Генеральна прокуратура, яка під керівництвом Генерального прокурора визначає стратегію та тактику діяльності прокуратури, здійснює нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів юридичними та фізичними особами. Структурно Генеральна прокуратура України складається з Головних управлінь, управлінь, відділів, які утворюються відповідно до основних напрямків її діяльності, а також інших підрозділів, які забезпечують її діяльність (наприклад Головне управління підтримання державного обвинувачення в судах; Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень; Управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів та інші).
Другою ланкою системи є прокуратура Автономної Республіки Крим, прокуратури областей та прирівняні до них прокуратури міст Києва та Севастополя, військова прокуратура ВМС України та військові прокуратури регіонів, які підпорядковуються Генеральному прокурору України і здійснюють керівництво нижчестоящими прокуратурами. Прокуратури області та прирівняні до них прокуратури складаються з управлінь, відділів та інших підрозділів (наприклад управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та слідство; слідче управління (відділ); відділ захисту майнових, інших особистих прав і свобод громадян та інтересів держави; відділ представництва інтересів громадян і держави в суді; відділ підтримання державного обвинувачення, організаційно-контрольний відділ та ін.).
До прокуратур третьої або нижньої ланки належать міські, районні, міжрайонні прокуратури та військові прокуратури гарнізонів.
Спеціалізовані (галузеві) прокуратури будуються за загальними принципами, вони виконують такі самі завдання і користуються такими же повноваженнями як і територіальні прокуратури, але з урахуванням специфіки предмету нагляду.
Генеральну прокуратуру України, яка є вищим органом системи прокуратури очолює Генеральний прокурор України. Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік звітує перед Верховною Радою України про діяльність прокуратури. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокурору, що тягне за собою його відставку. Строк повноважень Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів складає п`ять років. Згідно ст. 2 Закону, до закінчення строку повноважень Генеральний прокурор може бути звільнений з посади у наступних випадках: закінчення строку, на який його було призначено; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; порушення вимог несумісності; набрання законної сили обвинувальним вироком суду; припинення його громадянства; подання заяви про звільнення за власним бажанням.
До повноважень Генерального прокурора України належить:
1) спрямування роботи органів прокуратури і здійснення контролю за їх діяльністю;
2) призначення першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;
3) затвердження структури і штатної чисельності підпорядкованих органів прокуратури, розподіл коштів на їх утримання;
4) призначення за погодженням з Верховною Радою АРК прокурора АРК;
5) призначення заступників прокурора АРК., прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;
6) визначення порядку прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом;
7) видання обов'язкових для всіх органів прокуратури наказів, розпоряджень, затвердження положень та інструкцій;
8) присвоєння класних чинів згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури і внесення подань Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.
Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов'язковими для виконання всіма органами дізнання і попереднього слідства.
Прокуратури АРК, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори.
Оскільки прокуратура відповідно до ”Перехідних положень” Конституції України продовжує виконувати функцію досудового слідства, в Генеральній прокуратурі відповідно працюють – старші слідчі з особливо важливих справ і слідчі з особливо важливих справ; у прокуратурах АРК, областей, міст Києва та Севастополя – слідчі з особливо важливих справ і старші слідчі, у районних, районних у містах і міських прокуратурах – старші слідчі та слідчі.
Прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України. Особи, вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, приймають "Присягу працівника прокуратури". Текст присяги затверджується Верховною Радою України. Процедура її прийняття визначається Генеральним прокурором України.
Особливі вимоги висуваються до осіб, які призначаються на посади керівників органів прокуратури. Так на посади прокурорів АРК, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів призначаються особи віком не молодше 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше 7 років, а на посади районних і міських прокурорів – віком не молодше 25 років із стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років.
Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організація, а також з будь-яким підприємництвом не допускається, за винятком наукової і педагогічної діяльності.
На посаду прокурора або слідчого прокуратури не можуть бути прийняті особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих.
Прокурорам і слідчим органів прокуратури, працівникам науково-навчальних закладів прокуратури присвоюються класні чини відповідно до займаних посад і стажу роботи. Порядок присвоєння і позбавлення класних чинів визначений Положенням ”Про класні чини працівників органів прокуратури України”, яке затверджене постановою Верховної Ради України № 1795-ХІІ від б листопада 1991 року. Згідно Положення встановлено 10 класних чинів працівників органів прокуратури: 1) державний радник юстиції України; 2) державний радник юстиції 1 класу, 2 класу та 3 класу; 3) старший радник юстиції, радник юстиції та молодший радник юстиції; 4) юрист 1 класу, 2 класу та 3 класу. Класні чини державного радника юстиції України, а також державного радника юстиції 1, 2 та 3 класів присвоюються Президентом України. Інші класні чини присвоюються Генеральним прокурором України.
Порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини визначається ст.48 Закону та Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим постановою Верховної Ради України № 1796-ХІІ від 6 листопада 1991 року.
За невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступки, які порочать звання працівника прокуратури, до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються наступні дисциплінарні стягнення: 1)догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4)позбавлення нагрудного знаку ”Почесний працівник прокуратури України”; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину.
Генеральний прокурор України має право застосовувати дисциплінарні стягнення в повному обсязі, за винятком позбавлення або пониження в класному чині державного радника юстиції 1, 2 та 3 класів, яке провадиться Президентом України за поданням Генерального прокурора України.
Прокурори АРК, областей, міста Києва та прирівняні до них прокурори мають право застосовувати такі дисциплінарні стягнення: догану, пониження в посаді, звільнення, крім пониження в посаді і звільнення працівників, які призначаються Генеральним прокурором України. При необхідності застосування заходу дисциплінарного стягнення, що перевищує повноваження зазначених прокурорів, вони вносять подання Генеральному прокурору України. Міські і районні прокурори, інші прирівняні до них прокурори вносять подання вищестоящому прокурору про накладення дисциплінарного стягнення на підлеглих їм прокурорсько-слідчих працівників.