Geum.ru

Проект. Концепція забезпечення моральної складової в освітньому процесі україни

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

ПРОЕКТ. КОНЦЕПЦІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОРАЛЬНОЇ СКЛАДОВОЇ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ


Проект

КОНЦЕПЦІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОРАЛЬНОЇ СКЛАДОВОЇ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Вступ

Процес розбудови незалежної демократичної України з її прагненням стати повноправним членом європейської спільноти передбачає всебічне утвердження в суспільному та індивідуальному бутті цивілізованих норм співіснування на основі загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і культурних засад життя українського народу.
Без таких універсальних моральних цінностей як чесність, совість, свобода, відповідальність, гідність, доброта, толерантність не можна навіть сподіватись на поліпшення ситуації в країні. Багатьом очевидно, що Україна або стане моральнішою, або втратить свою незалежність. Проблема моралі сьогодні це не просто область філософії чи педагогіки. Це вже прерогатива національної безпеки.
Мораль – феномен конкретно-історичний. На кожному етапі розвитку суспільства вона має свою специфіку. Тоталітарній державі потрібна авторитарна мораль з її забороняючою, вказівною, контролюючою та нормативними функціями.
Правовій державі, якою намагається стати Україна, потрібна гуманістична мораль громадянського суспільства, яка визнає людину найвищою цінністю.

1. Мета і завдання моральної складової в сучасному освітньому процесі.
Морально-духовне становлення дітей та учнівської молоді, підготовка їх до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного сенсу життєдіяльності, є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави. Напрямами державної політики в галузі виховання стали принципи гуманістичної педагогіки. Вони сформульовані в пакеті відповідних державних законодавчих документів: Законах України “Про освіту” та “Про загальну середню освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про позашкільну освіту”, Національній Доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті тощо. Закладена в них методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її самовизначенню, самореалізації, ідентифікації із загальнолюдськими і національними цінностями, відповідає міжнародній стратегії розвитку освіти та уможливлює забезпечення прав дитини, закріплених у відповідній Конвенції ООН. Це актуалізувало переосмислення мети морального становлення підростаючого покоління з позицій демократизації і гуманізації суспільного життя та реального визнання прав і свобод людини. Мета є спільною для всіх ланок системи освіти та виступає критерієм ефективності виховного процесу.
Мета сучасного освітнього процесу – не тільки надати ґрунтовні знання з різних предметів, а й виховувати морально-духовну, життєво компетентну особистість, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, професіонал, сім’янин, споживач та може протистояти викликам глобалізації життя.
У глобальному світовому суспільстві молодь не повинна втрачати свою індивідуальність, глибоке відчуття єдності з українським народом, повагу до його духовних, моральних і культурних надбань. Незалежно від свого етнічного походження та світогляду, учень має отримати змогу дізнатися про духовне коріння української нації, моральні і релігійні цінності й традиції інших етносів, які складають єдиний народ України. Це сприятиме взаємному порозумінню, консолідації українського народу, вихованню поваги до кожного, а також тих, хто має відмінні погляди.
Пріоритетним завданням вітчизняної педагогічної науки і практики є виховання людини громадянського суспільства та правової державності, формування у неї загальнолюдських та національних цінностей, орієнтація на світові стандарти культури.
В центрі виховного процесу реально має постати людина як найвища цінність. Свобода вибору особистісної позиції в межах існуючої культури, що надається підростаючому поколінню, має виступати альтернативою тоталітарній соціальній установці. Тому пріоритетним напрямом виховання стає формування системи ціннісного ставлення особистості до оточуючого соціального і природного довкілля та самої себе. Набуває сили тенденція до гармонійного поєднання інтересів учасників вихованого процесу: вихованця, який прагне вільного саморозвитку і збереження своєї індивідуальності; суспільства, зусилля якого спрямовані на моральний саморозвиток особистості; держави, зацікавленої у тому, щоб діти зростали громадянами – патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце у цивілізованому світі.
Сучасному вихованню має бути в повній мірі властива випереджувальна роль у демократичному процесі, воно мусить ставати засобом відродження національної культури, припинення соціальної деградації, стимулом пробудження таких моральних якостей, як совість, патріотизм, людяність, почуття власної гідності, творча ініціатива, підприємливість, відповідальність дітей та молоді.
Варто відмітити, що за роки незалежності значно зріс громадянський характер виховання, освітні заклади стали відкритими для батьків, громадських організацій. Розширюється кількість суб’єктів виховного впливу, посилюється узгодженість їхніх дій. Успішно здійснюються всеукраїнські заходи, акції, спрямовані на активізацію моральної позиції дітей та учнівської молоді.
Поряд із ознаками позитивних змін у вихованні підростаючого покоління загострилися й певні протиріччя, а також виникли нові суттєві проблеми.

2. Наслідки впливу соціально-економічних чинників на виховний процес
Зміни суспільного життя позначилися на умовах життєдіяльності людей, їх включеності у соціальні процеси, виховному потенціалі середовища, можливостях, способах і формах передачі соціального досвіду, вплинули на систему ціннісних орієнтацій, світогляд і життєві пріоритети громадян. Зруйнована традиційна система цінностей за умов несформованості нової. Сім’я і школа як основні інститути соціалізації та виховання дитини виявились неспроможними узгоджено відповісти на запитання щодо призначення людини в новому суспільстві, сенсу її життя. Батьки і вчителі перестали бути безумовними авторитетами для дітей і молоді, оскільки здебільшого не готові до виконання виховних функцій у нових соціально-економічних умовах. Соціальна стратифікація негативно позначилася на міцності сім’ї, засадах сімейного виховання, можливостях здійснення соціального контролю дитини з боку сім’ї та суспільних інститутів.
Життєвий досвід сучасних дітей та учнівської молоді є недостатньо конструктивним, часто базується на культі сили, грошей, споживацького поводження у довкіллі. Такий досвід значною мірою формується під впливом інформаційного поля, створеного засобами масової інформації.
Нестабільність сучасного життя призводить до виникнення і розвитку психологічних проблем – маніпулювання, напруження у взаєминах, конфліктів, агресії і жорстокості. Ознакою часу стала байдужість до чужих проблем, поширення соціального сирітства, погіршення стану здоров’я населення, збільшення кількості соціально обумовлених захворювань. Зростає рівень дитячої безпритульності, правопорушень, злочинності. Серед дітей все більше поширюються наркоманія, токсикоманія, алкоголізм, проституція, деформується уявлення про роль праці у становленні людини. У соціалізації особистості значне місце посідають неформальні дитячі та молодіжні групи асоціального спрямування.
Загалом особливості сучасного соціального життя ставлять дитину у складні умови морального вибору.

3. Роль і місце моральної складової в освітньому процесі.
Роль моральної складової в освітньому процесі визначається центральною його метою – необхідністю виховання духовно-зрілої особистості. З огляду на це, виховний потенціал навчання має пов’язуватися, в першу чергу, зі змістом навчального матеріалу, з тією ідейно-політичною, науковою і етичною інформацією, яка повинна виступати значною часткою понятійної системи того чи іншого навчального предмету.
Сучасний освітній процес, який орієнтується на духовно-моральний розвиток зростаючої особистості, мусить організовуватися так, щоб питома вага навчальної інформації про навколишній світ гармонійно узгоджувалася з інформацією, пов’язаною з особистісним становленням, з процесом вдосконалення моральної свідомості поведінки дітей.
Теоретичний аналіз інноваційної педагогічної практики свідчить, що виховуюча функція навчального змісту реалізується лише за умови, коли він подається як проекція духовної культури в цілому, а не у формі розчленування його на гуманітарний і природно-науковий, з виявленням міри морально розвивальних можливостей кожного. Загальна ідея цілісного навчального змісту (незалежна від його предметної специфіки) як засобу духовно-морального розвитку суб’єкта повинна конкретизуватися за такими напрямами: а) створення особистісної форми змісту в контексті організації навчальної діяльності; б) сприймання педагога не тільки у ролі фахівця, а й у ролі особистості.
За особистісної форми навчального предмета він пропонується як історія розвитку інтелектуальних і особистісних надбань творців певних культурних цінностей. При цьому ті чи інші ідеї, закономірності, поняття подаються не у формально-абстрактному вигляді, а через життя особистостей – творців цих культурних здобутків. Учень, вступаючи в діалог з конкретною історичною постаттю, за відповідного педагогічного керівництва оволодіває поряд з науковими знаннями та вміннями й системою духовно-моральних цінностей.
Педагогу слід виходити з того, що він, як особистість, мусить постійно здійснювати виховуючий діалог переважно засобами морального компоненту знань: культивувати міжособистісну навчальну взаємодію з учнями, ставитися до них справедливо, поважати особистість кожного, незалежно від їхніх навчальних невдач або вчинкових прорахунків, виявляти почуття любові до них, поступово виховуючи у дітей відповідне емоційне переживання щодо тієї чи іншої особи. Як творець міжособистісної навчальної взаємодії педагог має повсякчас задовольняти фундаментальні потреби учнів у їх розумінні, прийнятті, визнанні, справедливому ставленні до них.
Високим виховним потенціалом володіє колектив однолітків. Унікальні виховні можливості такого колективу виявляються у блокуванні агресивних проявів вихованців, в емоційному захисті особистості, у створенні вихованцю простору для самореалізації, у презентації себе. Саме колектив однолітків виступає потужною соціальною детермінантою розвитку особистості. Відтак, завдання педагога – інтенсивно впроваджувати різні варіанти сумісної навчальної діяльності однолітків: від постановки спільних завдань і пошуку способів їх розв’язання до взаємодопомоги у закріпленні способів дій, взаємоконтролю і взаємооцінки.
Усе ж виховні можливості навчання об’єктивно обмежені, оскільки виховний процес має притаманні йому принципи, механізми та закономірності, цілісна реалізація яких у ході навчальної діяльності призводила б до втрати навчальних цілей і до її деформації в цілому. Тому процес виховання духовно зрілої особистості має бути доцільно узгодженим з науково-організованою життєдіяльністю підростаючої особистості у кожному віковому періоді її формування і розвитку.

4. Ціннісні орієнтири в освітньому процесі у вихованні учнівської молоді.
Сучасний зміст виховання в Україні складає науково обґрунтована система загальнокультурних і національних цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, природи, мистецтва, самої себе. Виховання здійснюється з метою ідентифікації вихованця із зазначеними цінностями і якостями. Система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється через її власні ставлення.
Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави виявляється у таких якостях, як патріотизм, національна самосвідомість, правосвідомість, політична культура та культура міжетнічних стосунків.
Патріотизм є виявом особистості любові до свого народу, поваги до українських звичаїв і обрядів, відчуттям своєї належності до України, усвідомленням спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння української мовою. Національна самосвідомість включає: особисту ідентифікацію із своєю нацією, віру в її духовні сили та майбутнє; волю до праці на користь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які мотивуються любов’ю, вірою, волею, осмисленням відповідальності перед своєю нацією. Розвинена правосвідомість – виявляється в усвідомленні особистістю своїх прав, свобод, обов’язків, свідомому ставленні до законів та державної влади. Політична культура включає політичну компетентність (знання про типи держав, політичні організації та інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему), а також лояльне й водночас вимогливе ставлення громадян до держави, її установ, органів влади, здатність брати активну участь у прийнятті політичних рішень. Культура міжетнічних відносин передбачає наявність в дітей та учнівської молоді знань і поваги до прав людини; інтересу до представників інших народів; толерантне ставлення до їх цінностей, традицій, мови, вірувань; вміння йти на компроміси з різними етнічним та релігійними групами заради соціального миру.
Ціннісне ставлення до людей виявляється у моральній активності особистості, прояві чуйності, чесності, правдивості, працелюбності, справедливості, гідності, милосердя, толерантності, совісті, терпимості до інакшості, миролюбності, доброзичливості, готовності допомогти іншим, обов’язковості, добросовісності, ввічливості, делікатності, тактовності; вмінні працювати з іншими; здатності прощати і просити пробачення, протистояти виявам несправедливості, жорстокості. Показником моральної вихованості особистості виступає єдність моральної свідомості та поведінки, єдності слова і діла, наявність активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.
Ціннісне ставлення до природи формується в процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомленні функцій природи в житті людини, самоцінності природи; почутті особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них; здатності особистості гармонійно співіснувати з природою; поводитися компетентно, екологічно безпечно; критичній оцінці споживацько-утилітарного ставлення до природи, яке призводить до порушення природної рівноваги, появи екологічної кризи; вмінні протистояти проявам такого ставлення доступними способами; активній участі у практичних природоохоронних заходах; здійсненні природоохоронної діяльності з власної ініціативи; посильному екологічному просвітництві. Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі екологічна культура є обов’язковою умовою сталого розвитку суспільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку.
Ціннісне ставлення до мистецтва формується у процесі естетичного виховання і виявляється у відповідній ерудиції, широкому спектрі естетичних почуттів, діях і вчинках, пов’язаних з мистецтвом. Особистість, якій властиве це ставлення, володіє системою елементарних мистецьких знань, адекватно сприймає художні твори, здатна збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва, прагне та вміє здійснювати творчу діяльність у мистецькій сфері.
Естетичне виховання спрямовується на розвиток у зростаючої особистості широкого спектру почуттів - здатності збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва. Важливим є сприймання об’єктів довкілля як естетичної цінності; ерудиція у галузі мистецтва (володіння системою елементарних мистецьких знань, понять, термінів, адекватне сприйняття художніх творів, творча діяльність в мистецькій сфері), власний погляд на світ, здатність радіти як ознаки духовної зрілості.
Важливою складовою змісту виховання особистості є розвиток ціннісного ставлення до праці. Воно передбачає усвідомлення дітьми та учнівською молоддю соціальної значущості праці, розвинену потребу у трудовій активності, ініціативність, схильність до підприємництва; розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв’язання, готовність до творчої діяльності, конкурентоспроможності й самореалізації в умовах ринкових відносин, сформованість працелюбності як базової якості особистості.
Трудове виховання є системою виховних впливів, мета яких полягає у морально-психологічній підготовці учнів до майбутньої професійної діяльності. Високий рівень її розвитку передбачає оволодіння особистістю загальними основами наукової організації праці, умінням визначати мету, розробляти реальний план її досягнення, організовувати своє робоче місце, раціонально розподіляти сили і засоби з метою досягнення бажаного результату та з мінімальними витратами, аналізувати процес і результат власних трудових зусиль, вносити необхідні корективи.
Ціннісне ставлення до себе передбачає сформованість у зростаючої особистості вміння цінувати себе як носія фізичних, психічних та соціальних сил. Ціннісне ставлення до себе виступає важливою умовою сформованості у дітей та учнівської молоді моральної життєвої позиції.
5. Механізми ефективної взаємодії влади, школи, сім’ї та інститутів громадянського суспільства в процесі морально-духовного виховання учнів.
Реалізація мети та завдань морального виховання вимагає багатоаспектного об’єднання спільних зусиль держави та багатьох ланок суспільства у створенні гармонійної співпраці, за якої особистість формується та розвивається як свідомий громадянин-патріот, гуманіст, людина, яка своїми переконаннями, поведінкою і справами сприяє розбудові громадянського суспільства та становленню демократичної держави в Україні.
Діяльність держави є зовнішнім організаційним фактором, що здійснює вплив на зміст морального виховання, визначає його особливості та стратегію. Курс на розбудову суверенної, незалежної, правової, демократичної, соціальної держави України як нації потребує відповідності виховання громадян згідно з національними ідеалами та суспільними цінностями. Вплив держави на сім’ю, школу, громадськість здійснюється через законодавчу базу країни. Вона забезпечує фінансові та технічні умови для реалізації цілей у виховних закладах.
Законодавство повинно визначити правові межі сфери морального виховання дітей та учнівської молоді (юрисдикція держави у визначенні стратегії, принципів і систем виховання; баланс сімейного і суспільного виховання; співвідношення релігійного і світського виховання; експертиза і контроль процесів виховання; розмежування повноважень у розробці і реалізації програм виховання підростаючого покоління тощо). Важливо законодавчо визначити напрями впливу на дітей та учнівську молодь, що шкодять їхньому благополуччю, захистити їх від руйнівної інформації.
Доцільно створити нову концепцію правового регулювання процесу морального виховання дітей та учнівської молоді. Виходячи з цієї концепції доцільно розробити основи законодавства про виховання підростаючого покоління в України; здійснити соціально-правову експертизу рішень органів влади з точки зору їх впливу на процеси морального розвитку дітей та учнівської молоді.
Дошкільний вік є періодом первинного становлення особистості, зародження дитячого світогляду, виникнення етичних новоутворень, формування довільної поведінки та моральних якостей, появи особистісної свідомості, розвитку елементарних знань, умінь і навичок.
Модернізація змісту і форм навчально-виховного процесу в системі дошкільної освіти потребує розв’язання таких завдань:
• не лише збереження та розвиток існуючої мережі, але й створення нових типів дошкільних навчальних закладів;
• розширення функцій традиційних загально-розвиваючих дошкільних закладів шляхом відкриття в них компенсуючих, реабілітаційних, прогулянкових груп з різним режимом роботи, як у робочі, так і у вечірні години та у вихідні дні; створення міні - садків, комплексів “Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад”, центрів дошкільного виховання;
• удосконалення системи підготовки та перепідготовки різних категорій працівників системи дошкільної освіти;
• розробки і впровадження у практику діяльності дошкільних навчальних закладів Державної програми розвитку дошкільника спрямованої на формування життєвої компетентності дитини;
• розробка нормативно - правової бази для психолого-педагогічної експертизи ігор та іграшок; створення механізму державного регулювання їх якісного асортименту;
• широкої пропаганди педагогічно доцільних ігор й іграшок як найважливішого засобу морального виховання дітей дошкільного віку;
• розвитку системи безперервного виховання і навчання дітей дошкільного і молодшого шкільного віку; збереженням специфіки змісту, форм і методів їх виховання; спільної розробки програм і технологій, безперервної освіти, що забезпечують наступність навчально-виховного процесу на рівні дошкільної і початкової ланок освіти;
• розробки і реалізації комплексних програм надання консультативно-діагностичної, методичної, корекційно-педагогічної допомоги сім'ям з питань морального виховання дошкільників;
• запровадження системи заходів для надання допомоги сім'ям, у яких діти не охоплені дошкільною освітою; розширення мережі соціального патронажу сім’ї;
• створення при дошкільних навчальних закладах постійно діючих “Шкіл молодих батьків”, які сприяють формуванню педагогічної компетентності батьків;
• розширення мережі регіональних центрів сім’ї з метою надання різнобічної консультативної допомоги, в тому числі з виховання моральності дітей;
• інформаційного забезпечення розвитку системи виховання в дошкільних навчальних закладах України.
Шкільні роки є для вихованця періодом становлення інтелектуальної та моральної зрілості, набуття соціального досвіду, життєвої компетентності, тому загальноосвітні заклади є центральною ланкою всієї системи освіти, фундаментальною соціокультурною базою виховання і розвитку особистості.
Основними завданнями щодо забезпечення ефективності виховного процесу в загальноосвітніх закладах є:
• забезпечення матеріально-технічної бази навчально-виховного процесу всіх типів навчальних закладів;
• створення умов для гармонійного розвитку особистості в різноманітних видах позаурочної діяльності;
• здійснення випереджуючого науково-методичного забезпечення виховного процесу; вивчення, впровадження сучасних виховних систем, стратегій, технологій, сучасного досвіду морального виховання;
• міжгалузева координація взаємодії державних, громадських структур на всіх рівнях організації виховних впливів, урахування особливостей і потреб регіонів та громад;
• удосконалення мережі навчально-виховних закладів різних типів, у тому числі з метою запобігання дитячій бездоглядності, здійснення соціально-педагогічної реабілітації дітей, які потребують психолого-педагогічної та медико-соціальної допомоги;
• вдосконалення штатних розписів загальноосвітніх закладів різних типів, передбачення посад практичного психолога, соціального педагога, педагога додаткової освіти, педагога-організатора, класних вихователів;
• впровадження системи соціально-педагогічної реабілітації вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів для відновлення порушених зв’язків з соціальним середовищем;
• розробка і впровадження системи соціального і психолого-педагогічного супроводу випускників закладів інтернатного типу як засобу їх успішної соціалізації та інтеграції в суспільне життя.
Оптимізація виховного процесу в загальноосвітніх закладах передбачає:
• визначення мети і змісту виховання, його форм, технологій, методів, засобів з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей школярів, специфіки загальноосвітніх закладів різних типів;
• реалізація особистісно орієнтованого підходу у вихованні;
• гуманізація системи оцінювання досягнень школярів;
• збереження гідності, реалізація прав і свобод учасників навчально-виховного процесу;
• розвиток сутнісних сил школярів, позитивного ціннісного ставлення до себе, здатності самовизначатися та самовдосконалюватися;
• забезпечення взаємозв’язку процесів виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку.
Вирішенню поставлених завдань сприятиме діяльність у таких напрямах:
• гармонійне поєднання національного і полікультурного виховання, формування культури міжнаціональних взаємин;
• культивування у школярів потреби у морально-духовному розвитку;
• збагачення морального досвіду, формування життєвої компетентності школярів;
• виховання особистості в колективі, формування умінь налагодження взаємодії, співпраці, гармонійного виходу з конфліктів;
• використання можливостей дитячих громадських організацій, об’єднань, учнівського самоврядування у вихованні активної соціальної позиції школярів, розвитку їх ініціативності, самостійності, готовності брати на себе відповідальність за прийняті рішення;
• удосконалення трудового виховання, сприяння професійному самовизначенню школярів;
• впровадження здоров’язберігаючих технологій, виховання у школярів ціннісних орієнтацій здорового способу життя, сприяння збереженню їх морального, психічного, фізичного здоров’я.
Сім’я є першим соціальним інститутом, відповідальним за виховання зростаючої особистості. Особливість виховних впливів сім’ї полягає в емоційному характері взаємин її членів між собою та з дитиною, в переважанні інтимного спілкування над діловим, у тривалості життєвих зв’язків дитини з батьками. Сім’я покликана створити сприятливі умови для розвитку емоційного життя дитини, становлення в неї почуття самоцінності, впевненості у собі, компетентності в різних сферах життєдіяльності.
Виховання в сім’ї здійснюється завдяки застосуванню специфічних форм і методів впливу і спрямовуються на особистісний розвиток дитини та її соціалізацію. У родині як першому мікросоціальному середовищі визначаються соціальний статус дитини, її права й обов’язки, виникає прихильність до рідних, закладається підґрунтя для становлення світогляду, переконань дитини, ціннісних орієнтацій, морально-етичних ідеалів, естетичного смаку, уподобань, соціальної поведінки, трудових навичок.
Основою виховання дітей у сім’ї виступає соціальна домінанта, яка синтезує ідеал самої сім’ї як першооснови життя людини, найважливішої умови її соціального, фізичного і духовного становлення як особистості. Усталеними віками цінностями сімейного життя є: гуманне ставлення до людей (добродушність, доброзичливість, піклування про молодших та старших членів сім’ї, бажання надавати допомогу слабшим і хворим), працелюбність, поважне ставлення до праці людей та її результатів, демократичність відносин, гармонійність стосунків представників різних поколінь.
Важливим аспектом родинно-сімейного виховання є виховання пошани до предків, дотримання народних звичаїв, збереження та збагачення традицій, посилення національно-ціннісних орієнтирів: формування національної свідомості та самосвідомості, любові до рідної землі, народу, відданості Україні; толерантного ставлення до всіх народів, що проживають в Україні; виховання мовної культури.
Суттєву роль у вихованні дітей та учнівської молоді відіграють позашкільні навчальні заклади. Позашкільна освіта задовольняє індивідуальні запити та інтереси дітей та учнівської молоді у певній сфері наукових знань, техніки, виробництва, культури, життєвої практики.
Позашкільна освіта забезпечує:
• вільний розвиток особистості та становлення її соціально-громадського досвіду;
• умови для здобуття знань, вмінь та навичок відповідно до соціокультурних і освітніх потреб дітей, учнівської молоді;
• задоволення потреб у творчій самореалізації та професійному самовизначенні;
• формування ціннісного ставлення до суспільства і держави, людей, себе, природи, мистецтва, праці;
• соціальний захист та організацію змістовного дозвілля відповідно до здібностей, обдарувань та стану здоров’я вихованців.
Виховання у системі позашкільної освіти здійснюється за напрямами: художньо-естетичний, туристсько-краєзнавчий, еколого-натуралістичний, науково-технічний, дослідницько-експериментальний, фізкультурно-спортивний, військово-патріотичний, бібліотечно-бібліографічний, соціально-реабілітаційний, оздоровчий, гуманітарний.
Сприятливі умови для морально-духовного виховання учнівської молоді створюють дитячі громадські об'єднання. Вони:
• є важливим ресурсом засвоєння дітьми суспільних норм, правил і процедур;
• фундують умови для розвитку лідерського творчого потенціалу, сприяють формуванню життєвої компетентності дітей, задоволенню їхніх потреб та інтересів;
• з одного боку, стають суб’єктом соціального захисту дітей, з іншого – покликані підготувати дітей до самозахисту, до виживання в нових соціально-економічних умовах тощо.
Виховна діяльність у дитячих громадських об’єднаннях базується на потребах та вимогах, що стоять перед дітьми і молоддю сучасного суспільства і спрямована:
• допомогти дитині справитись з інтенсивними соціальними перемінами, які вимагають особистісної зрілості, гнучкості та швидкодії;
• знайти надійну життєву опору, яка базується на духовних цінностях, осмисленні себе і свого місця у житті, набуття впевненості у своїх силах;
• ствердити чуття власної причетності до розвитку суспільства, держави, чуття соціальної значущості та корисності;
• навчитись усвідомлювати значущість та силу індивідуальної ініціативи;
• оволодіти навичками співробітництва та уміння працювати в одній команді;
• навчитись розуміти свої почуття та володіти ними;
• навчитись справлятись із шкідливими звичками;
• навчитись брати відповідальність на себе, конструювати самого себе і оточуючий світ за різних життєвих обставин;
• навчитись достойно справлятись із ситуаціями соціального неуспіху та залишатись оптимістом.

5. Взаємодія закладів освіти з інститутами громадянського суспільства з питань морального виховання дітей та учнівської молоді здійснюється Управлінням стратегічних розробок Апарату Верховної Ради, Департаментом загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки, Академією педагогічних наук України та її підрозділами – Інститутом проблем виховання та Інститутом педагогіки і психології у співпраці з представниками відомств і громадських організацій у Комісії з проблем виховання дітей та учнівської молоді при Науково-методичній раді МОН України, Національній експертній комісії України з питань захисту суспільної моралі. Така взаємодія передбачає:
• розробку довготермінової міжвідомчої програми з питань морального виховання дітей та учнівської молоді;
• координацію діяльності органів управління освітою з неурядовими організаціями з питань виховання моральності дітей і молоді;
• підтримку ініціатив неурядових організацій, громадських дитячих і молодіжних об'єднань у галузі морального становлення особистості;
• поширення досвіду і спільне проведення конференцій, семінарів з морального виховання;
• створення міжвідомчих комісій як засобу становлення державної системи морального виховання юних громадян;
• створення регіональних волонтерських центрів виховання дітей та учнівської молоді.