Масару Ібука «Після трьох вже пізно»

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3

2. Третій рік життя.

Третій рік - це переломний етап у житті дитини. У цей період відбуваються якісні зміни в психіці, які забезпечують поступове перетворення малюка на істоту активну, діяльну.

Інтенсивний темп фізичного розвитку, що був характерним для перших двох років життя, на третьому році дещо уповільнюється.У середньому за рік маса тіла зростає на 2 кг., а зріст збільшується на 7 –8 см. До трьох років вага дитини становить 14,8 – 15 кг, зріст 95 – 96 см., окружність грудної клітки – 52 см.

Зростають фізичні можливості, розширюються потреби, змінюються види і форми діяльності, розвивається вольова сфера,елементи свідомості та самосвідомості, відбуваються великі зміни у спілкуванні дитини з дорослими та однолітками. Висока чутливість до емоційного спілкування зберігається, але за умови спільних предметних або ігрових дій з дорослими. Дітям уже не достатньо однієї доброзичливої уваги – їм потрібно, щоб дорослий брав участь у їхніх діях. У тісній практичній взаємодії діти, наслідуючи дорослого, засвоюють предметні дії, чим досягають певного рівня розвитку навичок предметної діяльності.

Саме на цьому етапі в основному формується потреба дитини у спілкуванні з однолітками. Виникає специфічне новоутворення : якщо раніше одноліток сприймався як об”єкт навколишньої дійсності , то тепер дитина ставиться до нього як до рівного собі суб”єкта.

Третій рік життя характеризується протиріччям між прагненням дитини до самостійності,що швидко зростає,бажанням брати участь у діяльності дорослих та його реальними можливостями. Це протиріччя знаходить розв”язання у рольовій грі, що з”являється на цьому етапі. Досягнення дитини за цей період є вирішальним для подальшого індивідуального становлення особистості.

Новоутворення “кризи трьох років” сконцентровані навколо “я” дитини. Їх сутність полягає у психологічному відокремленні “я” від оточуючих дорослих, що супроводжується певним специфічними виявами – впертістю, негативізмом, протестом проти їхніх дій. Аналіз цих негативних явищ дав змогу з”ясувати їх причини – це невдоволеність взаєминами з дорослими, прагнення знайти свою власну позицію.

У період “кризи трьох років” у дітей виробляється певний комплекс поведінки. Вони прагнуть самостійно досягти позитивного результату своєї діяльності. В разі невдачі діти звертаються за допомогою дорослого, і саме йому демонструють свої успіхи, які без схвалення значно втрачають свою цінність. Негативне чи байдуже ставлення вихователя, батьків до результату діяльності викликає у дитини образу, смуток. Отже, цей період характеризується підвищеною вразливістю й чутливістю малюка до оцінок його досягнень з боку дорослого. Цей комплекс дитячої поведінки дістав назву “гордість за досягнення” ( М. І. Лісіна ).

Найважливіше новоутворення у період “кризи трьох років” це усвідомлення власного “я”. Нове ставлення до себе виникає внаслідок формування самооцінки дитини під впливом оцінки дорослими її досягнень. Тому кожний результат діяльності дитини; який не залишається поза увагою дорослого, стає для них ствердженням власного “я”. До кінця третього року сфера досягнень поєднується із сферою ставлення до себе, що сприяє поступовому вивільненню самооцінки від оцінки дорослих. Це породжує у дітей почуття самоповаги, від якого бере початок розвиток дитячої самосвідомості .

На третьому році досягає свого розквіту мовлення дитини. У малюка загострюється інтерес до мови оточуючих людей, особливо, коли вона спрямована на нього самого, швидко збільшується словник, який досягає до кінця року 1200 – 1500 слів. Основну частину активного словника складають іменники /до60 % /, дієслова /близько 27 %/ та прикметники / 10 – 12 %/

Значно змінюється пасивне мовлення дитини : вона починає розуміти не лише зміст окремих слів та висловлювань, що безпосередньо стосуються якоїсь події, але й зміст невеликих за розміром розповідей, казок, віршиків про те, що знаходиться за межами сприймання.

Активне мовлення на третьому році життя вже нагадує мовлення дошкільника. Відбувається подальше оволодіння граматичною будовою мови. Діти вживають багатослівні речення, а в другому півріччі вже користуються складними підрядними реченнями, майбутнім часом дієслів, прикметниками, сполучниками, прийменниками. Починають помічати також у мові оточуючих неправильну вимову окремих слів; а іноді і відмінкових закінчень. Поступово мова стає основним засобом спілкування дитини з дорослим і однолітками. Необхідно, проте, пам”ятати, що активний словник збагачується за таких умов, у яких актуалізується потреба дитини висловлюватись. Слухання оповідань, казок збільшує пасивний словник дитини, дає пізнавальну інформацію.Потребу у мовному спілкуванні розвивають і увагу з боку дорослих до дитячих запитань, відповіді на них. Важливе значення для розвитку мовлення має також розуміння дитиною інструкцій, доручень, прохань дорослого. Вправляння під час виконання різнопланових завдань сприяє налагодженню ділових стосунків дорослого та дитини у процесі спілкування. Мовні надбання трирічок ведуть до прогресивних зрушень в усьому їхньому психічному розвитку.

На третьому році життя вдосконалюються сенсорні можливості дітей. Вони можуть добирати за зразком основні геометричні фігури з різного матеріалу, предмети чотирьох основних кольорів та називати ці кольори. Навчившись рухатися самостійно, дитина має змогу без допомоги дорослих ознайомлюватись з новими предметами. Інтенсивно розвиваються на цьому етапі зорова, тактильна і кіностетична чутливість, координуються рухи рук та очей. Завдяки цьому діти можуть всебічно обстежувати предмети, ознайомлюватися з їх властивостями ( колір, форма ). Швидко розвивається фонематичний і музичний слух. Дитина на третьому році життя може розрізняти різні шуми, голоси людей, звуки й тони музики.

Четвертий рік життя.

За ранній період свого життя дитина встигає пройти величезний шлях у своєму розвиткові. На кінець третього року вона вже готова піднятися на новий щабель дитинства - дошкільний.

Найбільш важливе досягнення цього віку полягає в тому, що дії набувають цілеспря-мованого характеру. Займаючись різними видами діяльності - грою, малюванням, конструюванням, а також у повсякденній поведінці діти починають діяти відповідно до поставленої мети, хоча через нестійку ще увагу можуть і забути про неї - відволіктися, зацікавитися чимось іншим. Але з поступовим практичним оволодінням технікою дій дитина стає сміливішою та самостійнішою. У чотири роки вона вже взмозі багато зробити сама, не чекаючи і не вимагаючи допомоги з боку дорослих (наприклад, бачачи пролиту на столі воду сама бере ганчірку і витирає).

Загальну картину фізичного розвитку чотирирічного малюка можна змалювати так: порівняно з першими трьома роками життя темпи росту уповільнюються, дитина не так швидко додає у вазі. Протягом року маса тіла збільшується на 1,5 – 2 кг, зріст на 5 – 7 см; у чотири роки маса тіла дитини становить близько 16,5 кг, зріст – 102 см. Саме з цього віку починається помітне накопичення м”язової сили, збільшується витривалість, зростає рухливість. Важливо звернути увагу на те, що кісткова система берігає ще в окремих місцях хрящову будову ( кисті рук, кисті гомілки, деякі частини хребта). Це свідчить про те, як важливо постійно стежити за поставою, положенням тіла дитини під час сидіння, сну тощо. Нервова система малюка залишається дуже вразливою і вимагає дбайливого ставлення до неї з боку дорослих.

У чотири роки відбуваються істотні зміни у характері і змісті діяльності дитини, у розвиткові окремих психічних процесів, стосунках з дорослими і однолітками.

Великого значення набувають творчі ігри дитини де вона бере на себе певну роль і підпорядковує їй свої вчинки. У цих іграх виявляється інтерес до світу дорослих, які для неї є взірцем поведінки. Спільні ігри дітей починають переважати над індивідуальними та іграми поруч проте достатньої узгодженості між учасниками ще немає; і тривалість гри невелика. У цьому віці діти не можуть довго дотримувати якогось одного сюжету. Вони легко і швидко забувають його, варто лише побачити, як хтось із ровесників грає з якоюсь іграшкою або згадати, як минулого разу, наприклад, прикрашали ялинку чи займалися „ навантаженням дров” на машину. Гра йде стрибкоподібно – один сюжет швидко змінюється іншим. Навколишнє життя відтворюється в іграх дітей у злитих образах: наприклад, зображаючи літак, дитина сидить на кубиках, тримає у руках кубик з будівельного матеріалу і „ гуде”. Тут злилися разом і образ літака, і образ пілота, його дії та звук мотора.

Окрім нестійкої уваги малюкам у іграх притаманна і підвищена емоційна збуджуваність. Здатність до вольових зусиль ще дуже слабо розвинута у чотирирічного дошкільника. Але, граючись у пілота або у міліціонера,або лікаря чи продавця, дитина вимушено обмежує, гримує себе роллю, якої вимагає гра і саме так тренує вольову витримку.

Перераховані особливості - це своєрідність психіки дитини. Знаючи їх, педагог орієнтується у питаннях організації й керівництва дитячими іграми. Щоб забезпечить найкращі умови для розвитку малят, роль вихователя повинна бути активною – він має стимулювати гру, підказувати розвиток її теми, організовувати індивідуальну діяльність дитини і включати її у спільну гру з однолітками.

У зображувальній діяльності і конструюванні чотири річки переходять до осмисленого зображення предметів, хоча засоби реалізації задуму ще недосконалі. У малюванні можливості дитини починають визначатися графічними образами - уявленнями про те, яким зображуваний предмет має бути на папері.

Поступово кількість графічних образів зростає, відповідно розширюється і діапазон зображуваних дитиною предметів. У процесі гри, малювання чи конструювання малюк детальніше ознайомлюється з властивостями предметів, розвивається його сприймання, мислення, уява тощо.

Особливості психіки чотирирічної дитини. Основою розвитку відчуттів у дитини є її дійові зв"язки зі зовнішнім світок, які обумовлююють вдосконалення аналітико-синтетичної діяльності її аналізаторів. Ці зв"язки скеровуються тією чи іншою мірою дорослими. У процесі виховання підвищується здатність аналізаторів диференціювати різні властивості явищ навколишнього світу, вдосконалюється їх синтезуюча діяльність. Це стосується усіх без винятку відчуттів, особливо зорових, слухових, дотикових і кінестетичних. Протягом переддошкільного віку дитина навчаєтеся розрізняти всі спектральні кольори. Однак на цьому розвиток відчуття кольору не закінчується. Стає дедалі досконалішим і точнішим диференціювання кольорів за яскравістю і насиченістю. Дослідження показали, що чотирирічному дошкільнику значно легше розрізняти кольори, ніж їх називати або навіть відбирати за назвою дорослих.Найлегше дітям відбирати червоний колір, а помиляються найчастіше у виборі фіолетового. Більшість дітей правильно називають червоний, зелений, синій та інші кольори, але погано розбираються у їх відтінках, які ще не мають для них суттєвого значення. Навіть малята, які розрізняють майже всі спектральні кольори і називають їх відтінки, під час розмальовування часто не надають цьому значення. Наприклад, можуть зафарбувати собаку або ведмедя синім кольором, у їхніх малюнках качка буває і червоною, і жовтою. І тільки запитання вихователя, чи буває синій собака, змушують дитину замислитись і змінити колір. Отже, знаючи ці особливості чотирирічних дітей, дорослий має стежити за тим, наскільки правильно вони користуються кольорами. Спонукаючи дитину критично подивитися на розмальовану нею картину, вихователь привчає її відтворювати у пам”яті образи знайомих предметів і звертати увагу на зовнішній вигляд кожного з них, зокрема на колір. Поступово діти починають спеціально помічати у навколишньому кольори та відтінки називати їх. Називання загострює й уточнює відчування кольорів, їх розрізнення за якістю, яскравістю і насиченістю. Через називання дитина дізнається також і про форму предметів. Дорослі словесно допомагають дітям групувати їхні враження від навколишніх предметів і кольорів, узагальнювати їх, осмислено сприймати.

Має свої вікові особливості і пам”ять . оскільки довільні процеси не досить розвинені дитина ще не вміє цілеспрямовано запам”ятовувати. Тут наявна перевага мимовільному запам”ятовування і згадування. Легко вкладаються у пам”яті малого наочні об”єкти та посильний словник словниковий, ритмічно організований матеріал. Переважає наочно – образна і рухова пам”яті. Експериментальні дані показують, що діти цього віку можуть відтворити у середньому не більше чотирьох предметів / або їх відображень /з 10 - 15, що їм пред”явлені. Ця обмеженість яскраво виявляється і в умовах запам”ятовування окремих слів, що одноразово подаються дитині ; в середньому вона запам”ятовує не більше двох слів з десяти.

Як і молодші, чотирирічні дошкільники найлегше запам”ятовують те, що справило на них сильне враження, зачепило почуття. „Пам”ять дитини - це інтерес її”, - говорять психологи. Тому впродовж усього дошкільного дитинства дуже важливо зробити для дітей цікавим те, що вони повинні запам”ятати - слова, образи предметів. Але завдання вихователя полягає не тільки у цьому, а у тому щоб пам”ять дітей збагачувалась тими знаннями, які їм будуть конче потрібні в їхній подальшій діяльності, іграх, малюнках, бесідах. А зв”язаний текст - вірші, казки, коломийки.

Про особливості мови. На відміну від дво - трирічних діти четвертого року життя, оволодіваючи новими словами, включають їх не тільки у пасивний, а й у активний словник, обсяг якого дуже швидко зростає. Збільшується не лише кількість іменників та дієслів, а й інших частин мови.

Як свідчать дослідження, діти цього віку виявляють особливий інтерес до слова - вони уважно прислухо-вуються до нових слів, намагаються їх вимовляти, вільно будують прості речення. Робота вихователя з удоско-налення мови дітей має вестися у трьох напрямках :

І – збагачення словника;

ІІ -вправляння у чистоті звуковимовлення; ІІІ – виховування зв”язної мови. Дітям властиве активне дійове мислення. Під час вирішення якогось завдання вони передовсім діють. Так, чотирирічному малюкові запропонували взяти м”ячик, що високо лежав на шафі. Дитина почала стрибати, намагаючись дістати предмет безпосередньо. На пропозицію дорослого подумати, перш ніж діставати, дитина відповіла : „А навіщо думати? Треба дістати м”яч”. Дослідження доводять, що дітям цього віку легше що – не будь зробити, аніж розповісти про зроблене. Це пояснюється тим, що у них не розвинуте словесне мислення, вони не вміють вирішити наступну задачу в „умі”. Звідси і виникає розходження між тим, що дитина робить, розв”язуючи задачу, і тим, як вона пояснює свої дії. Так, на запитання вихователя : „Що будеш малювати?” відповідає: „Літак”. Під час малювання задум дитини кілька разів змінюється і виходить зовсім інший малюнок. Вихователь до Сашка: „Літак полетів, а будиночок залишився”. Ці факти свідчать про те, що існують досить складні відношення між двома способами дитячого мислення – дійовим і мовним. Ці факти підказують вихователеві, що слід вправляти дітей у вирішенні маленьких, але конкретних завдань. Спочатку навчити дітей розуміти запитання,а потім – відповідати на нього, тобто мислити словами.

Для розвитку словесного мислення використовують і дидактичні ігри, і бесіди, інші мовні завдання. І тим старшою стає дитина, тим більше вона вдається до наочно - образного, а потім і логічного мислення.

Характерні особливості має увага чотирирічної дитини. Підвищується стійкість мимовільної уваги, збільшується її обсяг. Стійкість уваги характеризується проміжком часу, протягом якого дитина може бути зайнята певною діяльністю. Якщо у три річок вона триває у середньому 25 – 27 хв., то зараз вже до 50. Дитина може упродовж цього часу гратися, не припиняючи гри. Ці успіхи є характерними в основному для ігрової діяльності. В інших видах діяльності дитини не здатна довго зберігати уважність. Так, діти трьох – чотирьох років можуть розглядати малюнок протягом 6 – 8 сек., а далі відволікаються і більше до нього не повертаються / стійкість уваги при розгляді картини менш стійка, ніж під час ігрової діяльності /. Обсяг уваги збільшується з віком, а з чотирьох до семи років зростає у півтора – два рази.

Слово дорослого виступає як засіб формування перших проявів довільної уваги дітей. Процес іде від мовних вказівок, котрі сигналізують, що можна робити, а що – ні, на що треба звернути увагу, до само сигналізації. Правильна постановка завдань в доступній формі, їх мотивація, вироблення певних умінь, необхідних для тієї чи іншої діяльності, розвивають увагу. Тривалість і обсяг у різних дітей одного віку не однакові – це залежить від способів роботи з дітьми, виховних прийомів.

Не досить стійкими у чотирирічних дітей є образ уяви, створювані в процесі гри або інших видів діяльності. Водночас вони є надзвичайно яскраві. Для створення образу дитин і буває досить найвіддаленішої схожості між тим, що вона сприймає і попередніми її враженнями. Жвавість уяви дітей виявляється в тому, як вони перевтілюються в інших істот. Про це свідчать переживання дітей, що виникають при сприйманні ними казок, малюнків, вистав. Ось чому дорослі повинні бути уважними до вибору книжок для читання або розповідей дітям, а також обережними у розмовах, що ведуться у присутності дитини. Не слід викликати у дитини почуття страху нагадуванням про можливі небезпеки, які ніби загрожують їй. Це породжує полохливість, острах самотності, темряви, незнайомих людей.

Характерною особливістю дітей чотирирічного віку є значна емоційна збудливість, нестриманість і недостатня стійкість емоцій.

Емоції наскільки легко виникають, настільки швидко і минають, змінюються на протилежні. Від радості малюк легко переходить до плачу. Бував, ще не висохли у дитини сльози, а вона вже готова до безтурботної, веселої гри. Потрібний особливий педагогічний такт, що не допускає грубого втручання в діяльність дитини, бо це може викликати сильні афективні стани. Чим менша дитина, тим обережніше слід уникати впливу на неї, сильних подразників. Водночас потрібне поступово виховувати і гальмівні процеси, які лежать в основі вміння стримувати себе, свої почуття.

Діти четвертого року життя емоційно реагують на музику. Вони розуміють контрастний настрій музичних творів /веселий, спокійний /, впізнають знайомі пісні і п"еси, називають їх. Розрізняють звуки за висотою /у межах сексти/, тембр музичних інструментів /високий, низький, передній регістри/. У цьому віці малюки підлагоджуються до голосу педагога, починають протяжно співати. Вони можуть передавати ритм ходьби і бігу, яскраві динамічні і темброві зміни тощо.

сновні життєві потреби дитини цього віку - це любов, доброта, увага дорослих, ігри та спілкування з однолітками, яскраві переживання. Але необхідно пам"ятати, що нервова система маленької дитини, як уже зазначалось, ще настільки не сформована, що навіть маленький колектив, маленька група є для неї сильним подразником і дуже втомлює. Ось чому дитина часто намагається залишитися наодинці із собою, чому не можна перешкоджати. Мистецтво вихователя якраз і полягає у тому, щоб, використовуючи всі благотворні впливи життя у колективі на дитячу індивідуальність, водночас уберегти її від перевтомлювання , зайвого збудження, механічного копіювання чужих зразків.

Незважаючи на зростаючу самостійність дітей, роль дорослого в їхньому житті ще дуже велика. Основні потреби у спілкуванні з дорослим починають переходити із сфери суто практичної /спільного виконання дій/ у сферу пізнавальну: дорослий виступає як джерело різноманітних відомостей про навколишнє. Діти виявляють підвищену чутливість до тону, настрою дорослих і ставлення до себе з боку батьків, вихователя. Дуже чутливі до емоційного стану ровесників, легко переймаються їхніми почуттями. У цьому віці дуже важливо не прогаяти час для виховання гуманних почуттів та елементарних уявлень про доброту, чуйність, взаємодопомогу,дружелюбність, увагу до дорослого і ровесників. Спонукати до взаємодії, розмов один з одним у привітній формі, надання допомоги на прохання іншої дитини, звертання до ровесників на ім"я, відповідей на їх запитання. Потрібно навчити помічати прояви приязні у ровесників, їх доброту, взаємодопомогу, виховувати почуття симпатії і дружби.

П'ятий рік життя.

Характерним для даного періоду життя дитини є вдосконалення узгодженої діяльності різних органів чуття. Тому важливим для розвитку є вправляння у словесному супроводі ігрових дій, сприймання пояснень педагога в процесі виконання гімнастичних вправ, зображувальної діяльності і навіть одягання. Вдосконалення механізму узгодженої діяльності двох сигнальних систем є фундаментом для розвитку самостійності дій і мислительних операцій.

На п”ятому році життя особливо відчувається перевага збудження над процесами гальмування, щоб при найменшому порушенні умов життя призводить до бурхливих емоційних реакцій. Є небезпека закріпити підвищену нервову збудливість. Слід пам”ятати, що недосконалість гальмівних процесів впливає на характер формування системи вмінь і навичок. Саме же процес їх формування повільний, тривалий, вимагає від дорослого терпіння і чуйності.

Для розвитку психічних процесів у цей період характерним є зростання довільності, цілеспрямованість сприймання, пам”яті, уваги. Продовжує вдосконалюватись наочно-образне мислення. Особливу роль відіграють різноманітні сприймання. Так, до п”яти років діти повинні навчитися розрізняти всі звуки рідної мови, порівнювати їх за висотою; оволодіти вмінням виділяти ритм, тембр голосу, силу звучання; розрізняти і запам”ятовувати, пісні, вірші, прозу.

Зростають можливості зорового аналізатора. Діти навчаються розрізняти всі основні кольори, відчувати проміжні, оволодівають повним набором еталонів форми предметів. Удосконалюється уявлення про співвідношення предметів за розмірами: шириною, висотою, довжиною /можуть “на око”/ встановлювати відношення між п”ятьма предметами за цими вимірами /. Активно формуються просторові уявлення. Сприймання узгоджується х практичними діями, що є фундаментом для формування різноманітних обстежувальних дій. Останні є суттєвим компонентом діяльності і найважливішим показником її успіху. Як і раніше, найкраще сприймаються, запам”ятовуються діючі об”єкти, особливо приваблюють дітей їх функціональні ознаки.

Якщо до цього часу дитину переважно вабили самі предмети, то на п”ятому році життя помітним стає інтерес не до самого предмета, а до способу його використання, механізму побудови, призначення. В умовах цілеспрямованого задоволення такого інтересу пізнавальні мотиви починають виступати головною рушійною силою пізнавальної активності.

Починається розвиток довільного відтворення, а згодом і довільного запам”ятовування. В умовах емоційно близької мотивації та осмислення з допомогою дорослих діти оволодівають окремими прийомами довільного запам”ятовування /повторення, елементарна систематизація матеріалу/. Збільшується не лише обсяг, а й зміст того, що відклалося у пам”яті. Так, переказуючи казку, діти не лише відтворюють основні події, а й вдаються до подробиць, передають пряме і авторське мовлення. Відчутно міцніє увага. Але цей процес перебуває у прямій залежності від особливостей розвитку нервової системи дитини. Підвищена збудливість, знижена працездатність при киснвому голоді різко знижують увагу. сЛід пам"ятати і про те, що можливість довільної уваги в цьому віці ще надзвичайно обмежена. Тому потрібно цілеспрямовано працювати над її розвитком.

Помітні зміни бачимо в сфері спілкування дітей п”ятого року з оточуючими. Якщо у стосунках з близькими дорослими хлопчики та дівчатка цього віку довірливі, спокійні, впевнені і зацікавлені у контактах, то у присутності сторонього дорослого їм /як і дітям трьох-чотирьох років/ здебільшого притаманні сором”язливість, неспокій /проте вони зацікавлені у контактах з незнайомцями/. Психологи відмічають, що саме на п”ятому році життя найбільш зростає інтенсивність спілкування дитини з близькими дорослими при емоційно-позитивному ставленні останніх до контактів з дитиною. У взаємодії з близькими діти виявляють особливу чутливість до настрою і характеру їхнього мовлення, рухів, всієї гами експресивних засобів. Цю особливість дітей і має використовувати вихователь для моделювання різних засобів співробітництва у специфічно дитячих видах діяльності. Саме за таких умов діє найсильніший механізм вправляння – наслідування, завдяки чому діти починають усвідомлювати особливу роль добрих людських стосунків у їхній взаємодії з дорослими. Так формується доброта, чуйність, здатність любити.

Зазначені особливості знаходять свій вияв і в сфері спілкування дитини з однолітками. На фоні зростання потреби у співробітництві з ровесниками все виразніше виявляється потреба у доброзичливій увазі з боку товаришів. Саме у цьому віці діти усвідомлюють місце в групі однолітків свого товариша, а потім і своє. На цьому грунті чітко проглядається вибіркове ставлення до партнера по спілкуванню.

Не слід забувати, що і в сфері спілкування велике розмаїття індивідуальних варіантів. Одні діти виявляють інтерес до вихователя, інші – замкнуті, побоюються його; одні – комунікативно активні, інші – обмежуються однослівним шепотінням. За умов спілкування з новою людиною такі відмінності ще більш чіткі і різноманітні. Про це варто пам”ятати щораз, коли у групу до дітей приходить нова людина на підміну постійному вихователеві або коли проводяться різні обстеження сторонніми особами чи у їх присутності.Та й повсякчасно вихователь, спілкуючись з такими сором"язливими дітьми, має бути особливо обережним.. Украй недопустимо зауваження типу "Сміливіше, чого ти так соромишся ... „, „Роман у нас такий сором'язливий ...", навіть коли вимовляються доброзичливо. Це не підтримує дитину, не відволікає від внутрішніх переживань, а навпаки, фіксує на них увагу всіх, ускладнюючи проблеми самій дитині.

Не менш важливо тактовно і обережно втручатися у сферу спілкування таких дітей з однолітками. Тут бажано попереджати конфлікти, ускладнення у спілкуванні. Саме довірливі стосунки з вихователем має допомогти уникнути багатьох труднощів і збудувати співробітництво у тій чи іншім діяльності так, щоб запобігти можливим негативним ситуаціям. Для діте й п”ятого року життя характерний більш активний відгук на запропоновану дорослим діяльність, поступове формування здатності самостійно визначити її мету. Ця мета утримується в пам"яті довше і реалізувати краще, коли є ігрова мотивація. Закладаються основи уміння керувати суспільне значимими мотивами діяльності, перші спроби планувати свою діяльність, самостійність виконаного етапу діяльності.

Зростання самостійності проявляється і в характері мовного спілкування дітей у процесі гри, яка є важливим джерелом загального розвитку дитини саме на даному етапі дитинства. Цьому насамперед сприяє значне збагачення дитячого досвіду і водночас якісні зміни у пізнавальних процесах. Так з"являються нові сюжети ігор; одна й та сама гра може повторюватись у продовж кількох днів з різними варіаціями. Це і є показник розвитку творчої гри і водночас поглиблення інтересу до певних сторін навколишнього життя. Якщо ж гра, повторюючись в одному ж варіанті, швидко розпадається, бо стає нецікавою то не свідчить, що діти не взмозі самі осягнути глибше той чи інший бік життя. Потрібне активне втручання дорослого, щоб дати новий поштовх грі, збудити пізнавальну активність дитини, її творчу ініціативу. В цьому віці дошкільники охоче починають вигадувати, особливо коли їх уважно слухають та ще й заохочують. Мудре керівництво коли їх уважно слухають та ще й заохочують. Мудре керівництво дорослого, яке стимулює активність та ініціативність кожного учасника гри, робить її неповторною школою життя.

Народжується справжня вільна гра. Одним з джерел її розвитку є гама позитивних емоцій. Варто лише за допомогою спеціальних завдань створювати ситуації, що викликають почуття радості від гри у гурті. Але слід пам”ятати , що емоційна сфера дитини вимагає надзвичайно чуйного ставлення. Тут особливо помітні індивідуальні відмінності. Наприклад, є діти які надають перевагу індивідуальній грі. Слід замислитися: чи треба залучати їх до колективних ігор, а чи достатньо того, що вони беруть участь у рухливих іграх групи, дидактичних тощо. У кожному разі найоптимальніше рішення може знайти тільки сам педагог.

Отже, гра має сприяти тому, щоб дитина якомога повніше виразила себе вже на перших етапах свого розвитку. За таких умов вона і буде провідною діяльністю у житті дітей.

Мовне спілкування стає основою встановлення дружніх стосунків групі однолітків. Але вирішальна роль у психічному розвитку належить співробітництву дитини з дорослими у специфічних видах діяльності.

Чим би не займався п"ятирічний дошкільник, він починав виділяти мету і, підкорюючи їй свої дії, навчається керувати своєю поведінкою, доводити почату справу до кінця, долати перешкоди. Тут у перше з"являється усвідомлення смислового зв"язку речей і дій. Одна дія починає підпорядковуватись іншій. Проте це можливо лише за умови, коли смисловий зв"язок між окремими діями виступає перед дитиною у конкретній формі. Цілком зрозуміло, що і в цьому процесі потрібна цілеспрямована увага дорослого. Лише у співробітництві з ним у дитини виробиться звичка до трудового зусилля, сформується уміння оцінювати дій і вчинки.

Для п”ятого року життя чи не найактивнішою є мовна діяльність дитини. Різко збагачується словник / в основному за рахунок конкретних найменувань, функціональних ознак і властивостей, слів – понять, що узагальнюють діяльність людини, дієслів, які визначають стани і переживання людини тощо /. Значним для загального розвитку у цей період є те, що мовлення несе чи не найбільше навантаження щодо регуляцій дитячої поведінки. Дитина набуває здатності підкоряти свої дії прийнятій програмі, контролювати її виконання у плані внутрішнього мовлення.

Дитина стає чутливою до пояснювального мовлення – відчуває постійну потребу щось пояснити, довести. Задоволення цієї потреби дорослим, достатня його увага до мовного оформлення взаємин з дітьми є дійовим джерелом розвитку пояснювального мовлення. Таке не помітне для дитини само вправляння у використанні найрізноманітніших граматичних форм цінніше за будь – яке спеціально побудоване заняття. Зрозуміло, що і цей процес вимагає спеціального керівництва з боку педагога, батьків. Нехтування необхідністю стимулювати мовний розвиток на цьому етапі може значно загальмувати весь процес формування чуття мови.

Blog

Масару Ібука «Після трьох вже пізно»