Конспект самостійного вивчення з навчальної дисципліни

Вид материала

Конспект

Содержание 4. Економіка галузей бджільництва, рибництва, звірівництва Економіка рибництва Економіка звірівництва

Подобный материал:

• Конспект лекцій до самостійного вивчення розділів з дисципліни, 899.63kb.
• І. В. Фісун методичні вказівки для самостійного вивчення дисципліни «Менеджмент», 620.87kb.
• І. В. Фісун методичні вказівки для самостійного вивчення дисципліни «Маркетинг», 454.74kb.
• Методичні рекомендації з дидактичним забезпеченням до самостійного вивчення дисципліни, 942.14kb.
• Короткий конспект лекцій для самостійного вивчення дисципліни „ухвалено, 1135.56kb.
• Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення модуля дисципліни, 3343.26kb.
• Методичні рекомендації до самостійного вивчення дисципліни та контрольні завдання для, 687.25kb.
• Методичні рекомендації до самостійного вивчення дисципліни та контрольні завдання для, 581.88kb.
• Методичні рекомендації до самостійного вивчення дисципліни та контрольні завдання для, 415.47kb.
• 2. мета, завдання та результати вивчення дисципліни, її місце в навчальному процесі, 341.4kb.

4. Економіка галузей бджільництва, рибництва, звірівництва

Економіка бджільництва


Ця галузь тваринництва має подвійне значення. По-перше, дає продукцію — мед, віск, бджолину отруту, маточне молочко, прополіс, бджолосім'ї. По-друге, бджоли відіграють важливу роль у запиленні сільськогосподарсь­ких культур, що сприяє підвищенню їх урожайності. Так, урожайність ентомофільних культур від запилення бджо­лами зростає на 20—30 %. В Україні ефект від запилення сільськогосподарських культур у кілька разів перевищує ефект від реалізації товарної продукції бджільництва. Мед та інша продукція галузі мають важливе лікувальне зна­чення.

У бджільництві сформувалися такі чотири напрями: медово-товарний (найбільш поширений); медово-запи-лювальний, де, крім одержання меду і воску; бджіл вико­ристовують для запилення багатьох ентомофільних сільськогосподарських культур; запилювальний, що прак­тикується переважно в теплично-парникових та плодово-ягідних господарствах; розмножувальний, де займаються репродукцією бджолиних маток і бджіл як для потреб свого господарства, так і для реалізації. За медово-товар­ного напряму від 20 до 40 % загальної суми витрат по бджільництву відносять на культури, які запилюються бджолами, а по плодово-ягідних насадженнях, насінни­ках конюшини і люцерни — 40—60 % усіх витрат.

Рівень медозбору визначається наявністю медоносної рослинності й рівнем розвитку бджільництва. Перемажмо більшість меду виробляється в зонах Степу і Лісостепу, де вирощують такі основні медоносні культури, як греч­ка, соняшник, і де розміщені великі площі садів та ягідників.

Слід зазначити, що в районах Полісся і Карпат досить великі площі природних медоносних угідь, але значна ча­стина нектару тут виділяється рослинами навесні, і через несприятливі погодні умови, недостатню силу сімей у цей період, а також через велику розосередженість медоносів по території й у часі вони не можуть ефективно викори­стовуватися бджолами. Тому залежно від зони різною є ефективність використання медоносних рослин. Так, у Лісостепу на одержання 1 кг меду витрачається 3,1 кг до­ступного бджолам нектарного цукру, в Степу — 3,9, на Поліссі та у Карпатах — відповідно 7,4 і 8,1 кг.

Основним напрямом розвитку бджільництва мають бу­ти поглиблена спеціалізація і концентрація виробництва, які дають можливість впроваджувати розроблену Інститу­том бджільництва ім. П. І. Прокоповича УААН прогре­сивну технологію. Вона дозволяє одному працівникові разом із двома помічниками, що працюють лише по 6 міс., доглядати 500 бджолосімей, а влітку ще 200—250 тимчасових відводків.

При прогресивній технології замість індивідуального догляду за вуликами застосовують груповий. Для цього формують однорідні сім'ї за силою розвитку та біологічним станом. На пасіках використовують одно­типні вулики та інший інвентар.

Щоб запобігти масовим захворюванням бджіл, на одній стаціонарній стоянці повинно бути не більше 500 сімей, а на одній пасіці при медозборах—80—100 сімей. Норма обслуговування на одного пасічника з помічни­ком, які працюють з 1 квітня по 1 жовтня, становить 100 бджолосімей.

З метою збільшення виходу товарного меду доцільно менше витрачати його для годівлі бджіл, замінюючи цукром. Ціни на мед значно вищі (у 4—3 риаів), ніж на цу­кор. Тому така заміна економічно вигідне.


Економіка рибництва


Основним завданням цієї галузі є постачання населен­ню свіжої риби. Риба за поживністю і кулінарними якос­тями не поступається перед яловичиною, а за засвою­ваністю значно переважає всі види м'яса. Норма спожи­вання свіжої риби на душу населення становить 16 кг на рік, фактично ж споживалося в середньому у 2000—2002 роках 4,5—5 кг.

За існуючого рівня спеціалізації та концентрації риб­ницьких господарств основними виробниками риби І» Україні є рибокомбінати Укррибгоспу, частка яких стано­вить близько 60 % у загальному вилові риби, колектишіі рибницькі підприємства — 28, інші господарства --12,4%.

Останнім часом широкого розвитку набули тепловодні господарства. Вони дають змогу економити земельні ре­сурси, необхідні для будівництва ставків, цілорічне виро­щувати та реалізувати товарну рибу, а також розширншати її асортимент. Розміщення цих господарств біля індустріальних центрів наблизило рибопродукцію до спо­живача і значно скоротило транспортні витрати.

Основним видом риб, яких вирощують у товарних рибницьких господарствах України, є короп (70—75 %). Широкого впровадження у виробництво набули також рослиноїдні риби (товстолобик, білий амур), канальний сом та буфало, які завезені з-за меж України.

Загалом у господарствах суспільного сектору ставкове рибництво у 2002 році було збитковим, рівень збитковості становив — 9 %. Причина цього — висока собівартість ви­рощування риби, зумовлена незадовільним станом ставків і озер, недостатнім агротехнічним та зоотехнічним рівнем ри­борозведення. У господарствах, які ведуть рибництво інтен­сивніше, рентабельне виробництво риби забезпечується за рахунок вищої продуктивності водойм і менших затрат праці й коштів на 1 ц риби. У передових господарствах, де практикують ущільнені посадки риби, у ставки вносять ор­ганічні та мінеральні добрива, рибу регулярно підгодовують комбікормами, рибопродуктивність ставків зростає до 15— 20 ц/га, а рівень рентабельності сягає 20—25 %.

При впровадженні передової технології інтенсивного ведення рибного господарства в умовах України у серед­ньому з 1 га ставків можна мати 10 ц риби, торф'яних кар'єрів — 6, рисових чеків — 4, із невеликих озер — Зц. За сумісного вирощування рису і риби врожайність рису підвищується на 3—5 ц/га.

Для зростання продуктивності й рентабельності ста­вкового рибництва потрібно повсюдно застосовувати інтенсивні методи його ведення, які ґрунтуються на сис­темі меліорації ставків, удобренні їх, механізації виробни­чих процесів, високому рівні годівлі риби, утриманні ставків та їхнього гідротехнічного обладнання в належно­му санітарному і технічному стані.

Нарощування виробництва живої риби, а також не­обхідність швидкої її реалізації потребують створення мережі магазинів і ларьків. Форми їх можуть бути різноманітними, залежно від регіональних особливостей формування ринку та фінансових можливостей рибницьких господарств.

При формуванні ринкових відносин у рибницькій га­лузі слід враховувати її особливості, насамперед се­зонність виробництва, високий рівень матеріаломісткості, виробництво продукції, що швидко псується. Тому важ­ливим у цій галузі є розширення холодильного господар­ства та збільшення переробки риби (товстолобика, коро­па, буфало). Для кращого задоволення потреб населення в цінних видах риб необхідно нарощувати виробництво форелі й канального сома.

Щоб забезпечити рівномірнішу реалізацію живої риби протягом року, потрібно близько половини її загального виробництва зберігати в осінньо-зимовий період. Тому значно зростає потреба в капітальних вкладеннях на будівництво зимувальних ставів для перетримки живої риби. Отже, проведення комплексу заходів щодо інтен­сифікації виробництва риби і вдосконалення форм її ре­алізації сприятиме підвищенню економічної ефектив­ності галузі та поліпшенню забезпечення населення цінним продуктом харчування.


Економіка звірівництва


Основним продуктом звірівництва є хутровина. В Ук­раїні ця галузь порівняно молода, її інтенсивний розви­ток розпочався у 60-х роках з організацією спеціалізова­них господарств кліткового звірівництва в системі спо­живчої кооперації та звірівницьких радгоспів. Розводять переважно сріблясто-чорних лисиць, норок, нутрій, голу­бих песців і соболів. У 2002 році в господарствах суспільного сектора вирощено 89,7 тис. хутрових звірів. Затрати праці на одну голову становлять 36,2 люд.-год., а собівартість її — 140 грн. При цьому виробництво є збит­ковим, рівень збитковості — 12,8 %.

Основними шляхами збільшення валової продукції й підвищення рентабельності звірівництва є: спеціалізація і концентрація виробництва та створення цехів по вироб­ництву готової продукції; збільшення кількості поголів'я, підвищення виходу молодняка від самки, виробництво шкурок великого розміру, механізація виробничих про­цесів, зниження собівартості. Вузькоспеціалізовані госпо­дарства оптимального розміру забезпечують найвищу рентабельність. Наприклад, для вирощування норок оп­тимальними є господарства — з поголів'ям самок не мен­ше 10 тис. Племінна робота повинна бути спрямована на створення нових і вдосконалення існуючих порід та по­родних груп хутрових звірів. Від кожної самки нутрії не­обхідно одержувати не менше 10—11 щенят, песця — 7,5—8, лисиці — 5—6, норки — 4,8—5,5, соболя — 2,5— 3,5 і голови щенят.

У структурі собівартості шкурок хутрових звірів витра­ти на корми становлять 45—80 % залежно від їхнього ви­ду. Тому звірівницькі господарства повинні бути забезпе­чені холодильними потужностями для зберігання заморо­жених м'ясо-рибних кормів, а також розвивати коопера­тивні відносини з великими господарствами, що спеціалізуються на відгодівлі різних видів тварин, та м'ясокомбінатами. Раціональне поєднання у раціонах звірів кормової риби, рибних відходів із м'ясними корма­ми (особливо субпродуктами) з додаванням необхідної кількості кормів рослинного походження і кормових дріжджів — основа зменшення витрат на корми. Важли­во зменшувати й інші витрати, а також вести пошук вигідних ринків збуту виробленої продукції.